.

Забезпечення законності у сфері підприємництва: кримінологічний аспект (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
127 1239
Скачать документ

Реферат

на тему:

Забезпечення законності у сфері підприємництва: кримінологічний аспект

Підприємницька діяльність, що пов’язана з одержанням прибутку вільно і
самостійно господарюючими суб’єктами – юридичними і фізичними особами, є
однією зі складових ринкових економічних відносин.

У розвинених країнах з соціально-орієнтовною ринковою економікою
підприємницька сфера діяльності є її провідним сектором. Саме завдяки їй
формується новий прошарок власників – середній клас, який становить
соціальну базу існуючої суспільно-економічної системи.

Перехід від планово-адміністративного управління економікою до ринкових
відносин потребував від нашої держави створення відповідних ринкових
інститутів.

Розуміючи важливість формування недержавного сектору як однієї зі
складових ринкової економіки, Україна з перших років незалежності почала
створювати правові умови для розвитку підприємництва.

Прийняті Верховною Радою України у 1991 році закони України “Про
підприємництво” [1] та “Про підприємства в Україні” [2] визначили статус
малих підприємств і підприємців, закріпили рівні умови їх функціонування
поряд з державними підприємствами. Було усунуто обмеження на зайняття
підприємницькою діяльністю. Все це надало відповідного поштовху у
створенні малих підприємств. Вже у 1992 році кількість таких підприємств
досягла 50,5 тис., а у 1993 році зросла майже у півтора рази. Протягом
1993–1998 років було прийнято низку законодавчих та нормативних актів
стосовно стратегії держави щодо малого і середнього підприємництва:
Програму державної підтримки підприємництва (березень 1993 р.) [3], Указ
Президента України “Про реформування системи державної підтримки
підприємництва” (березень 1995 p.) [4], Концепцію державної політики
розвитку малого підприємництва (квітень 1996 p.) [5], Програму розвитку
малого підприємництва в Україні на 1997–1998 роки (січень 1997 p.) [6].
Позитивним результатом прийняття цих документів було нормативно-правове
закріплення рівності усіх форм власності, встановлення меж державного
регулювання приватного підприємництва.

Важливим заходом щодо удосконалення державної підтримки малого та
середнього бізнесу в Україні стало підписання 12 травня 1998 року давно
очікуваного Указу Президента України “Про державну підтримку малого
підприємництва” [7] та прийняття 19 жовтня 2000 року Закону України “Про
державну підтримку малого підприємництва” [8]. Позитивним зрушенням,
спрямованим на покращення економічних умов функціонування
підприємництва, стало прийняття 3 лютого 1998 року Указу Президента
України “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької
діяльності” [9].

Виняткове значення для спрощення процедури оподаткування підприємців –
фізичних осіб та мотивації їх до заняття легальним бізнесом має
прийнятий у лютому 1998 року Верховною Радою України Закон України “Про
внесення змін і доповнень до Декрету Кабінету Міністрів України “Про
прибутковий податок громадян”.

Створення правового поля для підприємницького сектору економіки суттєво
сприяло його розвитку. За даними Державного комітету статистики України,
загальна кількість приватних та колективних підприємств, що належать до
категорії “малих”, становила на 1 січня 1998 року, відповідно, понад 111
та 37 тис., або у 5 разів більше, ніж у 1992 році. У цій сфері економіки
було зайнято 1,7 млн чоловік, що складає майже 5 % від загальної
кількості зайнятих у народному господарстві України. За останні п’ять
років кількість малих підприємств зросла більш як у 2 рази й становила у
2003 році 272,7 тис., у тому числі приватної форми власності – 89,3
тис., колективної форми власності – 170,4 тис. Середньорічна кількість
найманих працівників на малих підприємствах становила у 2003 році понад
2 млн осіб, що складає 9,5 % від загальної кількості зайнятого населення
країни. Але, незважаючи на вжиті урядом організаційно-правові заходи,
українські малі та середні підприємства за умов нестабільного і
недосконалого законодавства, бюрократичних перепон, кризи неплатежів не
змогли зайняти відповідне місце, яке їм по праву належить, за аналогією
з розвиненими державами та країнами з перехідною економікою. Частка
продукції малих підприємств України у загальних обсягах виробництва
продукції (робіт та послуг) складала у 2000 році лише 6,9 % та 7,7б % у
2003 році. Сталося так, що більшість суб’єктів підприємницької
діяльності, не маючи джерел формування стартового капіталу, спрямовували
свої зусилля не у виробничий сектор, а у сферу посередництва, торгівлі
та збуту, особливо з огляду на їх високу прибутковість за часів
інфляції. Формування соціальних груп власників та підприємців
відбувалося на основі перерозподілу доходів та державної власності, а не
шляхом збільшення суспільного продукту як результату підприємницької
активності. На жаль, держава, зі свого боку, не достатньо вживала
відповідних ефективних заходів щодо стимулювання виробничого
підприємництва. Навпаки, увесь механізм ринкових підойм підштовхував
підприємців та бізнесменів до різноманітних спекулятивних операцій.

Складність податкової системи, значний податковий тягар, відсутність з
боку держави ефективної фінансово-кредитної підтримки та пільгового
кредитування, спрямованих на пом’якшення податкового режиму у стартовому
періоді, обмеженість фінансових ресурсів для започаткування малого
бізнесу, а також високі відсоткові ставки по кредитах комерційних банків
та багато інших факторів призвели до згортання підприємницької
діяльності, особливо у виробничій сфері, сприяли її криміналізації,
спонукали підприємства до переходу у “тіньовий” сектор економіки.

Так, якщо питома вага торговельно-посередницьких підприємницьких
структур від загальної кількості малих та середніх підприємств у 1992
році складала 27,5 %, а промислових близько 21 %, то вже у 1997 році їх
питома вага становила, відповідно, 57 % та 14 %. Більше того, значна
кількість малих та середніх підприємств виробничої спеціалізації основні
доходи отримували від торговельно-посередницької діяльності. Не
змінилось співвідношення кількості малих підприємств за основними видами
економічної діяльності й у 2003 році щодо зменшення розриву в динаміці
їх створення та розвитку. У промисловості їх питома вага становила лише
близько 16 %, тоді як питома вага малих підприємств з
торговельно-посередницькою спеціалізацією перевищила 67 %. Структурна
перебудова економіки країни, пов’язане з нею зростання обсягів
приватного капіталу, самоусунення держави від регулювання і впливу на
економічні процеси значною мірою сприяли її криміналізації як в цілому,
так і в окремих галузях. З початком реформ накопичені “цеховиками” кошти
були спрямовані, в основному, на здійснення спекулятивних операцій. У
недержавному секторі економіки утворилися розгалужені кримінальні
структури “псевдопідприємців”. Значна частина таких структур стала
засобом для “відмивання” злочинно нажитих капіталів.

Не останню роль у цьому негативному явищі відіграло створення протягом
1988–1990 років кооперативів, особливо при державних підприємствах. За
цих умов більша частка продукції, що вироблялася державними
підприємствами, скуповувалася кооператорами майже за собівартістю, яку у
подальшому реалізовували за цінами, що у декілька разів перевищували
відпускні ціни державних підприємств.

Великої шкоди вітчизняній економіці з початку 90-х років завдали
розкрадання, пов’язані з привласненням кредитів. Часто-густо після
отримання позички боржник перетворював її на готівку чи матеріалізував
шляхом конвертації у ВКВ, або придбання товарів.

Все це, на жаль, вже тоді сприяло формуванню у населення негативної
думки щодо підприємницької діяльності.

Сьогодні Україна робить активну спробу прориву до ринкової цивілізації.
На жаль, зазначене містить у собі ідеалізацію нової
суспільно-економічної системи. Перші кроки на цьому шляху дали паростки
у вигляді класичних для Заходу і не відомих для України явищ, а саме:
організована злочинність, рекет, вбивства “на замовлення”, “відмивання”
грошей і т. ін. За умов переходу економіки України до ринку
спостерігалося стрімке зростання злочинності, зміна її структури.

Так, якщо коефіцієнт злочинності у 1990 році, обчислений на 100 тис.
населення, дорівнював 710, то у 1998 році, з розрахунку на 100 тис.
населення було скоєно вже 1136 злочинів. Проте, необхідно відмітити, що
протягом 1995–1998 років у динаміці злочинності відбулися окремі
позитивні зміни. Кількість зареєстрованих злочинів скоротилась з 642 до
576 тис. злочинів, або на 10,3 %. Зменшилась за цей період (на 19,6 %) і
кількість зареєстрованих тяжких злочинів. У 2003 році було зареєстровано
вже 566,4 тис. злочинів, що на 23,1 % більше, ніж у 2002 році.
Коефіцієнт злочинності, обчислений на 100 тис. населення становив 1185
злочинів.

На тлі кризових явищ та посилення структурних деформацій в економіці
залишається стійкою тенденція до зростання кількості злочинних проявів у
цій сфері. За 1990–1998 роки кількість викритих злочинів економічної
спрямованості зросла майже у 1,9 рази і дорівнювала 65,3 тис. Рівень
криміналізації економіки у 1998 році, обчислений з розрахунку на 100
тис. населення, зайнятого суспільно-корисною працею, складав 293.
Протягом 1995–1998 років спостерігається стрімка криміналізація багатьох
сфер і галузей економіки, зокрема: банківської, кредитно-фінансової та
зовнішньоекономічної сфери діяльності, процесу приватизації,
паливно-енергетичного та аграрно-промислового комплексів, транспорту і
т. ін. Предметами злочинних посягань залишаються кредитні кошти
юридичних та фізичних осіб, енергоносії, сировина, метали, продукція
промисловості та сільського господарства і т. ін.

Ступінь криміналізації економіки, масштаби її “тіньового” сектора
перетворилися на одну з головних загроз національній безпеці держави.

За даними Міністерства внутрішніх справ України, у сфері економіки у
2004 році викрито 44,2 тис. злочинів, що на 10,2 % більше, ніж у 2003
році. З них 23,4 тис., або більше половини становлять тяжкі та особливо
тяжкі, злочини проти власності склали 16,2 тис., або більше третини, у
сфері службової діяльності – 16,6 тис., у тому числі зловживання владою
або службовим становищем – 6,0 тис., злочини у господарській діяльності
– 8,6 тис. [10].

При цьому слід враховувати досить обмежену практичну цінність вказаних
статистичних даних, оскільки саме злочинності у сфері економічних
відносин притаманний один з найбільш високих рівнів латентності, у
зв’язку з чим фактична кількість злочинів, що вчинюються в економічній
сфері, є набагато більшою від наведених даних.

Протягом 90-х років негативні тенденції в економіці держави зумовили
поглиблення криміналізації підприємницької сфери діяльності. За даними
МВС України, у 1998 році в комерційних структурах було викрито майже 9,6
тис. злочинів, що в 1,6 рази більше, у порівнянні з 1996 ро ком.
Протягом даного часу у цьому секторі економіки більш як у 3 рази викрито
злочинів, скоєних організованими злочинними угрупованнями. Рівень
криміналізації підприємницької сфери у 1998 році, обчислений на 100 тис.
зайнятих у малому і середньому бізнесі, дорівнював 564, що майже удвічі
більше рівня криміналізації економіки в цілому [11].

Як свідчить оперативно-слідча практика, найбільш поширеними видами
злочинних проявів з боку суб’єктів підприємницької діяльності є ухилення
від сплати податків, шахрайство з фінансовими ресурсами, розкрадання,
приховування валютної виручки тощо. Протягом 1996–1998 років кількість
злочинів, пов’язаних з ухиленням від сплати податків, зросла з 5,9 тис.
у 1996 році до 10,5 тис. у 1998 році, або на 78,0 %.

Одним з розповсюджених видів правопорушень у сфері оподаткування стає
ухилення від сплати акцизного збору. Підрозділами податкової міліції у
1998 році виявлено понад 15 тис. таких порушень, по яких донараховано 34
млн грн. Вилучено необлікованих і без марок акцизного збору алкогольних
напоїв та тютюнових виробів на суму 31,5 млн грн. Переважно ухилення від
сплати податків здійснюється з використанням “фіктивних” фірм, за
допомогою яких відбувається легалізація “тіньових” доходів, “відмивання
брудних” грошей шляхом проведення фіктивних операцій через рахунки в
комерційних банках, здійснюються інші протиправні операції в різних
секторах і галузях економіки. Протягом 1998 року викрито та припинено
діяльність близько 2,9 тис. фіктивних фірм, розшукано понад 22,2 тис.
неплатників податків. Легалізація злочинного капіталу шляхом створення
низки фіктивних комерційних структур дає можливість лідерам
організованих злочинних угруповань та наближеним до них особам відкрито
впливати на суб’єктів економічних відносин, процес розподілу суспільного
продукту, діяльність державних установ і організацій.

За оцінками Генеральної прокуратури України, у 1998 році на території
держави діяло понад 200 організованих злочинних угруповань, якими
контролювалося майже 12 тис. підприємницьких структур.

Дещо зменшилася, у порівнянні з 2002 роком, кількість виявлених злочинів
у сфері оподаткування у 2003 році з 9,7 до 9,3 тис. злочинів.

Такі злочини набули найбільшого розповсюдження в тих регіонах, де
сконцентровано промисловий та банківський потенціал і найактивніше
відбуваються приватизаційні процеси. Зокрема, серед порушених 4,7 тис.
кримінальних справ про ухилення від сплати податків майже 90 % складають
ухилення в особливо великих розмірах, по 332 кримінальних справах цієї
категорії завдані державі збитки становлять понад 1 млн грн.

Кримінологічний аналіз правопорушень, які вчинюються у сфері
оподатковування, свідчить про високий рівень кримінального
професіоналізму, постійне удосконалення правопорушниками механізмів
вчинення таких діянь, участь у злочинній діяльності окремих
представників влади, у тому числі співробітників правоохоронних та
контролюючих органів.

Характерною сучасною ознакою здійснення суб’єктами господарювання
зовнішньоекономічних операцій стало постійне напрацювання та активне
впровадження організованими злочинними угрупованнями нових схем
повернення податку на додану вартість за рахунок так званого фіктивного
експорту або безпідставного завищення вартості експортованих товарів у
декілька тисяч разів. Такі протиправні схеми нерідко свідомо
використовуються керівниками великих підприємств легального сектору
економіки для зменшення податкових зобов’язань перед державою та
легалізації таких коштів з подальшим їх вивезенням за кордон.

Практика роботи правоохоронних органів та матеріали перевірок
контролюючих органів свідчать про те, що упродовж останніх років у сфері
економічних відносин набувають поширення нові види правопорушень і
злочинів.

Негативні наслідки ухилення від сплати податків та незаконного отримання
значних грошових сум відшкодування податку на додану вартість у
зовнішньоекономічній сфері вже набувають масштабів, порівняних із
доходами державного бюджету.

Кримінальні формування продовжують активно займатися легалізацією
капіталу, здобутого злочинним шляхом, використовуючи при цьому зв’язки з
корумпованими чиновниками органів влади і управління, а також недоліки й
прогалини у законодавчій базі. Вони здійснюють гнучкі та швидкі операції
з переведення та переміщення активів через національні кордони, вміло
використовують різницю в режимах регулювання підприємницької діяльності
як в рамках національних систем, так і між системами, з однією метою –
укриття джерел походження коштів, маскування їх власників та механізмів
контролю над ними. Основними характерними рисами “відмивання” є
адаптованість операцій такого роду до перепон, що зустрічаються на їх
шляху, винахідливість правопорушників і розпорядження ними необмеженими
ресурсами, а також використання високих технологій і надання злочинцям
професійної допомоги з боку носіїв відповідних знань.

Легалізація незаконних доходів завдає державі значної шкоди, оскільки це
пов’язане, передусім, із вивезенням капіталів з України за кордон у
зростаючих щороку обсягах. Так, якщо у 2000 році з України було вивезено
385 млн дол. США, у 2001 році – 898 млн, то у 2002 році – вже понад 2,27
млрд дол. США, що більше ніж утричі перевищує рівень прямих іноземних
інвестицій в економіку України. В 2004 році було порушено 419
кримінальних справ за фактами легалізації (відмивання) доходів,
одержаних злочинним шляхом.

Підсумовуючи викладене, можна констатувати, що рівень криміналізації
підприємницького сектору суттєво впливає на криміногенну ситуацію в
економіці держави, створює негативний імідж малому і середньому бізнесу.
Подолання причин та умов, які сприяють цьому негативному процесу,
потребує реалізації комплексу взаємопов’язаних заходів економічного,
соціального та правового характеру.

Зокрема, на нашу думку, потребує удосконалення та упорядкування на
засадах ринкових важелів (ціноутворення, валютної та
кредитно-інвестиційної політики, оподаткування і т. ін.) механізм
державного регулювання та контролю підприємницької діяльності.

Негативно впливають на розвиток малого і середнього бізнесу такі
фактори, як загальний спад товарного виробництва, низький рівень
платоспроможності населення, зростання цін, інфляція і т. ін. Тому, у
першу чергу, основну увагу Уряду України необхідно зосередити на
розробці конкретних дієвих організаційно-практичних заходів, спрямованих
на вирішенні проблем, пов’язаних з ліквідацією причин кризи неплатежів,
нецільового використання бюджетних коштів, повернення валютних коштів
з-за кордону і т. ін.

Формування відповідної законодавчої бази розвитку підприємництва
передбачає встановлення гарантованих з боку держави та дотримання
суб’єктами підприємницької діяльності сталих правил гри, усунення
правових суперечностей та прогалин у законодавчих актах, що сприяють
вчиненню кримінальних проявів з боку осіб з антисуспільною орієнтацією.
Варто у цьому контексті відзначити прийняття нових Кримінального та
Господарського кодексів України [12; 13], а також Закон України “Про
внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо посилення
правового захисту громадян та запровадження механізмів реалізації
конституційних прав громадян на підприємницьку діяльність, особисту
недоторканність, безпеку, повагу до гідності особи, правову допомогу,
захист)”, прийнятий Верховною Радою України 12 січня 2005 року [14].

Разом з тим, слід визнати, що прийняття та дія великої кількості
законодавчих актів, особливо у сфері оподаткування, постійні їх зміни та
доповнення, неоднозначність тлумачення їх норм продовжують створювати
значні перешкоди в практичній діяльності як для суб’єктів оподаткування,
так і для контролюючих і правоохоронних органів. Результати наукових
досліджень та повсякденна економічна діяльність доводять, що перевищення
допустимої (оптимальної, раціональної) величини податкового тягара
призводить навіть законослухняних платників податків – юридичних і
фізичних осіб або до вимушеного переходу до “тіньового” сектору
економіки, або до розоряння.

Велике значення для розвитку малого і середнього бізнесу має державна
політика щодо його кадрового забезпечення, яка повинна включати і
охоплювати організацію навчання основам підприємництва в системі
державної освіти, створення розвиненої мережі закладів підготовки і
перепідготовки кадрів для роботи у сфері малого і середнього бізнесу і
т. ін.

У вирішенні зазначених проблем велику роль має відігравати Українська
спілка підприємців малого і середнього бізнесу. Одними з головних
завдань Спілки повинні стати навчання широких верств населення з питань
теорії та практики підприємницької діяльності, організація вивчення
передового досвіду іноземних держав у питаннях розвитку цього сектору
економіки.

За реалій сьогодення суттєвого значення набуває формування культури
підприємництва. Треба досягти такого розуміння підприємцями поняття
бізнесу, коли ділова етика та чесність будуть покладені в його основу, а
діловий авторитет став би великим капіталом, яким би дорожив кожен
підприємець. Важливою складовою культури підприємництва є запровадження
постійного діалогу між об’єднанням підприємців та державою, який би
будувався, з одного боку, на державній підтримці малого і середнього
бізнесу, а з іншого, – на безумовному забезпеченні законності та
правопорядку у здійсненні підприємницької діяльності. Саме в цьому
полягає запорука розвитку підприємницького сектору економіки України.

 

Список використаних джерел

1. Закон України “Про підприємництво” // Відомості Верховної Ради УРСР.
– 1991. – № 14 (02.04.91). – Ст. 168.

2. Закон України “Про підприємства в Україні” // Відомості Верховної
Ради УРСР. – 1991. – № 24 (11.06.91). – Ст. 272.

3. Постанова Кабінету Міністрів України “Про Програму державної
підтримки підприємництва в Україні” від 17 березня 1993 року № 201.

4. Указ Президента України “Про реформування системи державної підтримки
підприємництва” від 15 березня 1995 p. № 226 // Голос України. – 1995.

5. Постанова Кабінету Міністрів України “Про Концепцію державної
політики розвитку малого підприємництва” від 3 квітня 1996 року № 404.

6. Постанова Кабінету Міністрів України “Про Програму розвитку малого
підприємництва в Україні на 1997–1998 роки” від 29 січня 1997 року № 86.

7. Указ Президента України “Про державну підтримку малого
підприємництва” від 12 травня 1998 p. № 456 // Офіц. вісник України. –
1998. – № 19 (28.05.98). – Ст. 676.

8. Закон України “Про державну підтримку малого підприємництва” //
Вісник Верховної Ради України. – 2000. – № 51 (29.12.2000). – Ст. 447.

9. Указ Президента України “Про усунення обмежень, що стримують розвиток
підприємницької діяльності” від 3 лютого 1998 року № 79 // Офіц. вісник
України. – 1998. – № 5 (19.02.98). – Ст. 173.

10. Експрес-інформація “Про стан злочинності на території України” за 12
місяців 2004 року: МВС України. – К., 2005.

11. Експрес-інформація “Про стан злочинності на території України” за 12
місяців 1998 року: МВС України. – К., 1999.

12. Науково-практичний коментар Кримінального Кодексу України від 5
квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника та М.І. Хавронюка. – К.:
Каннон, А.С.К., 2003.

13. Господарський кодекс України: Прийн. Верховною Радою України
16.01.2003.

14. Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів
України (щодо посилення правового захисту громадян та запровадження
механізмів реалізації конституційних прав громадян на підприємницьку
діяльність, особисту недоторканність, безпеку, повагу до гідності особи,
правову допомогу, захист)” // Вісник Верховної Ради України. – 2005. – №
10 (11.03.2005). – Ст. 187.

М.І. Камлик. Забезпечення законності у сфері підприємництва:
кримінологічний аспект. Журнал “Боротьба з організованою злочинністю і
корупцією (теорія і практика)” 11’2005

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020