Реферат
на тему:
Кримінально-правова кваліфікація вимагання за новим Кримінальним
кодексом України
За складних економічних умов важливою є соціальна роль, зокрема у
постачанні населенню міст і промислових центрів продуктових та
промислових товарів, значна кількість яких реалізується через ринки та
за останні два роки зросла майже утричі. Зазначені товари переважно є
контрабандними, або фальсифікованими, що створює можливість ділкам
отримувати значні прибутки. Враховуючи прибутковість даної сфери
діяльності, організовані злочинні угруповання завжди вважали її “зоною”
власних інтересів. Як свідчить аналіз, саме з ринків первинно почалося
зародження та зростання найбільш потужних організованих злочинних
угруповань, які тепер здійснюють контроль не лише над ринками, а й над
значною частиною сектора легального бізнесу.
Виходячи зі значимості питань захисту ринків, органами внутрішніх справ
проводилася певна робота щодо забезпечення нормальних умов їх
функціонування, тобто попередження й викриття злочинів з боку як
посадових осіб адміністрацій ринків, рекетирів, так і самих підприємців.
Але, як демонструють аналіз оперативної інформації та результати
проведених перевірок, простежується небажання адміністрацій ринків
упорядкувати торгівлю, що дозволяє використання наявної ситуації з метою
власного збагачення. Зазначеною обставиною користуються й численні
злочинні угруповання, для яких подібна ситуація є однією із
найпривабливіших причин для кримінального накопичення коштів. Заходи, що
здійснюються на промислових та продовольчих ринках, не завжди приносять
бажані результати, оскільки не оцінено реальну обстановку, пов’язану з
ними. На сьогодні вимагання існує не у відкритій, а в завуальованій
формі. Ті самі “бойовики”, які раніше здійснювали неприкрите вимагання,
тепер є офіційними працівниками “охоронних” або “страхових” структур, що
діють на ринках. Як можна здогадатися, страхування та охорона для всіх
торгуючих є “добровільно-примусовими” послугами. При цьому, як правило,
менша частина послуг оплачується за безготівковим розрахунком, більша –
готівкою.
Вимагання як масштабне явище виникає саме там, де держава не забезпечує
функцій соціального контролю за будь-якими видами відхилень від законної
діяльності підприємств, комерційних та підприємницьких структур або
відхилень у поведінці окремих громадян.
Вимагання є багатовидовим явищем, але його суть при цьому залишається
незмінною – отримання майнової вигоди під загрозою відкритого або
замаскованого насильства з боку злочинних угруповань.
За сучасних умов вимагання доцільно розглядати переважно стосовно
особливо небезпечних фактів організованого вимагання на грунті бізнесу
(відносно корумпованих представників державних та галузевих органів
управління, контролюючих органів, а також підприємців, банкірів,
бізнесменів). Рекетири підпорядковують собі комерційні структури, банки,
“захоплюють” ринки, впритул наближаються до державних підприємств та
установ. Методи їх “роботи” є різноманітними й постійно вдосконалюються.
Відповідальність за вчинення цих злочинів організованою групою
передбачено ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 312
Кримінального кодексу України.
Згідно з кримінальним законодавством вимагання належить до насильницьких
посягань на приватну, колективну і державну власність.
Вимагання державного, колективного або приватного майна – це пред’явлена
з корисливих спонукань вимога передати чуже майно чи права на нього,
поєднана як з погрозою насильства над особою, у віданні або під охороною
якої перебуває це майно, насильства над близькими їй особами,
розголошення відомостей, що ганьблять її або близьких їй осіб,
пошкодження або знищення майна, так з насильством, пошкодженням чи
знищенням майна.
Вимагання приватного майна – це пред’явлена із корисливих спонукань
вимога передати приватне майно громадян чи права на нього, або вчинення
будь-яких дій майнового характеру, поєднана як із погрозою застосувати
насильство до потерпілого або близьких йому осіб, розголосити відомості,
що ганьблять його або близьких йому осіб, пошкодити чи знищити їх майно,
так i з насильством, пошкодженням чи знищенням майна.
Вимагання посягає на два види суспільних відносин: власність і особу, що
охороняються законом.
Вимагання можливе лише за наявності двох взаємопов’язаних дій:
1) протиправного пред’явлення майнової вимоги;
2) погрози заподіяння певної шкоди, застосування насильства, знищення
або пошкодження майна при невиконанні такої вимоги.
Вимагання слід вважати закінченим з моменту пред’явлення вимоги,
поєднаної зі зазначеними погрозами, насильством, пошкодженням чи
знищенням майна незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.
Вимога як ознака складу злочинів (ст. 189 КК України) означає викладену
в рішучій формі пропозицію винного до потерпілого про передачу майна,
права на майно або вчинення останнім будь-яких інших дій майнового
характеру. Пред’явлена суб’єктом майнова вимога утворює ознаку
об’єктивної сторони цього злочину лише за умови, що вона є завiдомо
протиправною.
Вимога повернути борг, поєднана з відповідними погрозами чи насильством,
якщо він виник з підстав, передбачених ст. 4 Цивільного кодексу України,
не може розглядатися як вимагання. За наявності відповідних підстав такі
дії можуть кваліфікуватися як самоуправство, злочин проти життя,
здоров’я, волі й гідності особи тощо, навіть якщо вони вчинені із
корисливих спонукань (Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про
судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної
власності” від 25 грудня 1992 р. № 12) [1, п. 17]. Предметом вимагання є
не лише майно, але й право на нього (надання права вимагати виконання
зобов’язань; документи, які надають право на отримання майна, тощо), а
також будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод або
відмова від прав на майно тощо).
Особливістю вимагання є те, що його предметом може бути не лише майно,
яке в момент посягання знаходиться у потерпілого, але й майно, яке
перебуває в цей момент у фактичному володінні винного (одержане ним у
борг, на зберігання, для ремонту і т. ін.). Володіючи певною річчю,
вимагач може зажадати від її власника не пред’являти претензій до її
повернення. За цією ознакою майно як предмет вимагання відрізняється від
предмета інших посягань на власність. Предметом може бути i таке майно,
якого немає у потерпілого в момент пред’явлення вимоги про його передачу
i надходження якого до нього лише передбачається.
Стаття 189 КК України обмежує коло осіб, пред’явлення майнової вимоги до
яких тягне відповідальність за вимагання чужого майна. Це особи, у
віданні чи під охороною яких перебуває це майно.
Право на майно – це отримана в результаті дій потерпілого можливість
вимагача користуватися майном, що вимагається, володіти і розпоряджатися
ним. Стосовно об’єктів власності громадян, які можуть відчужуватися
тільки у встановленому нормативними актами порядку, то така можливість
вимагачеві може бути надана лише шляхом оформлення відповідних
документів. Під ними слід розуміти документи, які мають правове
значення, тобто встановлюють право на майно (чи сприяють цьому), або ж
звільняють від обов’язків майнового характеру. Прикладом може слугувати
договір дарування речі, доручення на право користування нею. Щодо інших
речей, право на які може бути одержано без документального оформлення,
така можливість може бути отримана винним внаслідок вчинення потерпілим
будь-якої іншої дії, що позбавляє його права на володіння певним майном
(наприклад, знищення боргової розписки).
Під іншими (будь-якими) діями майнового характеру слід розуміти такі дії
винного, вчинення яких без вимагання призвело б до розтрати потерпілим
свого майна чи до затрати ним особисто або членами його сім’ї певної
праці для примноження або покращання якості як свого майна, так i майна
своїх родичів або інших осіб, на користь яких вчинювався даний злочин.
Насамперед, це послуги, що надаються безоплатно, наприклад, ремонт
квартири, транспортного засобу, будівництво дачного чи житлового
будинку, гаража тощо.
Майнова вимога визнається вимаганням лише у випадках, якщо вона поєднана
з погрозою і з психічним насильством.
Погроза має бути дійсною і реальною. Під час визначення реальності
погрози необхідно виходити із суб’єктивного ставлення до неї винного і
суб’єктивного сприйняття її потерпілим.
Реальність погрози не означає, що вимагач дійсно має намір обов’язково
виконати її. Достатньо, щоб винний вважав, що залякування, яке він
застосовує, сприймається потерпілим як таке, що цілком може бути
здійснене, і спроможне змусити того думати, що небезпека заподіяння
шкоди, якою йому загрожують, може стати реальною, якщо він проігнорує
вимогу винного (вимагача). Погроза при вимаганні може бути виражена в
будь-якій формі: усно чи письмово, безпосередньо потерпілому або через
інших осіб, по телефону, за допомогою паравербальних засобів спілкування
– інтонації, темпу, гучності мовлення; невербальних – жестів, міміки,
виразу очей, обличчя, пози та в інший спосіб. Поряд з тим, потерпілий
має обов’язково усвідомити загрозу. В окремих випадках погроза може і не
висловлюватися по суті. Вимагач обмежується пред’явленням майнової
вимоги, вважаючи, що потерпілому і без оголошення погрози зрозуміла
можливість заподіяння йому шкоди у разі невиконання пред’явленої вимоги
(це зумовлюється, наприклад, особистими стосунками між потерпілим і
винним, що передували вимаганню, іншими обставинами, які надавали
підстави дійти висновку про можливість заподіяння шкоди).
Погроза може відноситися як до самого потерпілого, так і до близьких
йому осіб (батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба,
онуки), а також до інших осіб, доля яких для потерпілого має суттєве
значення.
У статті 189 КК України названо чотири види погроз, які разом із
майновою вимогою утворюють склад вимагання: погроза насильством; погроза
розголошення відомостей, що ганьблять; погроза пошкодження або знищення
майна; погроза обмеження прав, свобод або законних інтересів.
Погроза насильством полягає у погрозі негайно або в майбутньому
застосувати насильство до потерпілого або близьких йому осіб. Вимагач
може погрожувати застосуванням будь-якого насильства: нанесенням побоїв,
заподіянням тілесних ушкоджень, позбавленням життя, зґвалтуванням,
обмеженням у праві на свободу пересування, іншими насильницькими діями.
Якщо винна особа погрожувала потерпілому позбавленням життя або
заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, її дії при відсутності інших
кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 189 КК України, в
інших випадках – за ч. 2 ст. 189 КК України.
Під відомостями, що ганьблять потерпілого або близьких йому осіб, слід
розуміти такі дійсні чи вигадані дані про них, їх дії та дії, вчинені
щодо них, які потерпілий бажає зберегти в таємниці і розголошення яких,
на його думку, скомпрометує або принизить честь і гідність його чи
близьких йому осіб. До таких відомостей, зокрема, можуть належати дані
про інтимні аспекти життя, захворювання, неблагодійні вчинки, злочинну
діяльність тощо. Погроза розголосити такі відомості – це погроза
повідомити про них особам (або особі), яким вони невідомі, і чиє
ознайомлення з ними небажане для потерпілого. Реалізація таких погроз у
процесі вимагання не охоплюється ст. 189 КК України. Якщо такі дії
містять інший склад злочину, вони підлягають окремій кваліфікації.
Погроза пошкодити чи знищити майно має місце лише тоді, якщо вона
стосується майна, що належить потерпілому або близьким йому особам за
правом приватної власності (за заповітом і т. ін.).
Знищення майна – це доведення цього майна до повної непридатності щодо
його цільового призначення. Внаслідок знищення майно припиняє існування
або цілковито втрачає свою цінність. Пошкодження майна – це погіршення
його якості, зменшення цінності речі або приведення речі на якийсь час у
непридатний за її цільовим призначенням стан (Постанова Пленуму
Верховного Суду України “Про питання, що виникли в судовій практиці в
справах про знищення та пошкодження державного і колективного майна
шляхом підпалу або внаслідок порушення правил пожежної безпеки” від 2
липня 1976 р. № 4) [1].
При відмежуванні вимагання від злочинів, передбачених ст. 206, 355 КК,
необхідно спиратися на те, що при вимаганні винна особа керується
наміром оволодіти майном, яке їй не належить, чи правом на таке майно,
або бажає вчинення на її користь дій майнового характеру. Якщо ж винна
особа, застосовуючи відповідні погрози чи насильство, таким умислом не
керується, а має на меті примусити потерпілого припинити здійснювати
підприємницьку діяльність чи обмежити її або укласти будь-яку угоду,
виконання якої може обмежити законні права (інтереси) підприємця,
вчинене належить розглядати як протидію законній підприємницькій
діяльності i кваліфікувати за відповідною частиною ст. 206 КК України.
Застосування погроз чи насильства без такого умислу з метою примусити
потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правового зобов’язання
належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 355 КК України. При
цьому слід зважати, що відповідальність за цією статтею може наставати
лише у тому разі, якщо особа примушується до виконання (невиконання)
існуючого зобов’язання, що виникло з підстав, передбачених чинним
законодавством. Предметом такого зобов’язання можуть бути гроші, майно,
послуги, результати творчості тощо.
Вимога виконати (не виконати) зобов’язання, що виникло з підстав, не
передбачених чинним законодавством, або неіснуючого зобов’язання, або
зобов’язання з невизначеним предметом, а так само використання факту
існуючого зобов’язання для заволодіння майном, правом на майно або для
вчинення дій майнового характеру, які ним не передбачені, належить
кваліфікувати як вимагання (Постанова Пленуму Верховного Суду України
“Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної
власності” від 25 грудня 1992 р. № 12 у редакції Постанови Пленуму
Верховного Суду України “Про внесення змін i доповнень у деякі постанови
Пленуму Верховного Суду України” від 3 грудня 1997 р. № 12) [1, п. 17].
З суб’єктивної сторони вимагання характеризується прямим умислом,
корисливим мотивом i метою незаконного одержання державного,
колективного та приватного майна, права на нього або добитися вчинення
потерпілим інших дій майнового характеру. Стосовно інших тяжких
наслідків (ч. 3 ст. 189 КК України) психічне ставлення винної особи може
характеризуватися як умисною, так i необережною формою вини.
Суб’єктом цього злочину може бути особа, яка на момент його вчинення
досягла 16-річного віку.
Частина 4 статті 189 КК України як особливо кваліфікуючою ознакою
вимагання називає вчинення його організованою групою.
Якщо організована група є озброєною бандою, відповідальність її членів,
які вчинили вимагання, настає за сукупністю злочинів, передбачених ст.
257 та 189 КК України.
Вимагання, вчинене організованою групою, карається позбавленням волі на
строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Список використаних джерел
1. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963–1997 роки). –
Сімферополь, 1998.
П.М. Муженко. Кримінально-правова кваліфікація вимагання за новим
Кримінальним кодексом України. “Боротьба з організованою злочинністю і
корупцією (теорія і практика)” 6’2002
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
