.

Міжнародний наркобізнес та його вплив на криміногенну ситуацію в Україні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
161 2062
Скачать документ

Реферат

на тему:

Міжнародний наркобізнес та його вплив на криміногенну ситуацію в Україні

Організована злочинність, пов’язана з наркобізнесом, диктує свої
правила в ринкових відносинах, нав’язує кримінальні форми і методи їх
регулювання, додатково спираючись на негативний процес наркотизації
населення. Словник спеціальних термінів правоохоронної діяльності так
тлумачить поняття “наркобізнес” – 1) незаконний обіг наркотичних засобів
з метою наживи, що контролюється організованою злочинністю; 2)
сукупність заборонених нормами кримінального закону діянь, пов’язаних із
обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Як
складовій частині незаконного обігу наркотиків, наркобізнесу притаманні
широка масштабність протиправних дій з наркотиками, глибока
конспіративність, високий рівень організації злочинних угруповань,
надприбутковість [1, с. 304]. Надприбутки, що отримуються в
наркобізнесі, з врахуванням витрат на підкуп осіб, які використовуються
для вчинення злочинів, надалі використовуються у фінансових операціях,
підприємницькій діяльності, легалізуючи кримінальний сектор в економіці.

Аналіз стану наркобізнесу в Україні свідчить щодо продовження формування
злочинних угруповань (об’єднань), які за аналогією, із зарубіжними, на
нашу думку, слід розглядати як організовані формування мафії. Мафія – 1)
таємна терористична організація, яка виникла наприкінці ХVІІІ ст. і досі
існує в Італії. Організація використовує методи насильства, терору,
шантажу і має розгалужену структуру, зв’язки з поліцією, чиновниками,
судовими і урядовими колами ХХ ст. Таку назву отримали подібні
організації і в інших країнах; 2) організовані бандитські угруповання,
які зрослися з правоохоронними структурами і які таємно діють,
ураховуючи свої інтереси. Мафія має такі ознаки: а) високий рівень
організації; б) сувору ієрархію; в) проникнення в органи державної влади
на всіх рівнях; г) опанування “тіньової” сфери економіки; д) наявність
власних нормативних приписів; е) усталені форми взаємозв’язків як
всередині об’єднання, так і за його межами; є) застосування шантажу,
залякування, підкупу. Їм властиві всі ознаки організованої злочинності:
стабільна корислива діяльність (спрямованість), що має як
міжрегіональний, так і міжнародний характер, складна ієрархічна
структура і механізм управління, відносно велика чисельність, глибока
конспірація, наявність власної розвідки, зовнішні, у тому числі й
корупційні зв’язки, прагнення до монопольного розподілу свого впливу.

Останніми роками українські злочинці змогли налагодити і міжнародні
зв’язки, успішно влитися до транснаціонального наркобізнесу і відвоювати
свою “нішу”. Цей напрям злочинної діяльності продовжує інтенсивно
розвиватися, завойовує значні простори, виходить у своїй діяльності на
більш високий рівень. Наслідком цього є зростання рівня наркоманії й
наркотизму.

Враховуючи вигідне геополітичне розташування, Україна займає чільне
місце у планах наркоділків. Майже до 90-их років територія нашої держави
використовувалася злочинцями лише для транзиту партій героїну, кокаїну,
гашишу та інших наркотиків, вироблених у країнах “Золотого трикутника”
та “Золотого півмісяця”, а також – Афганістану й Пакистану.

Сьогодні за умов формування вільних ринкових стосунків ділки міжнародних
наркоугруповань прагнуть використовувати зручне положення України для
прокладання нових наркомаршрутів. Злочинні шляхи транспортування
наркотичних засобів пролягають практично з усіх суміжних з Україною
держав. Основними країнами постачання контрабандних наркотиків у 2004
році були Росія, Молдова, Польща, Голландія, Німеччина. Зацікавленість
міжнародних наркоугруповань в українському ринку збуту наркотиків
невипадкова.

По-перше, Україна є другою за величиною країною Європи, її площа
становить 603,7 тис. км2, а чисельність населення України становить 47,6
млн. осіб, в тому числі міського – 32,1 млн., сільського – 15,5 млн.
(станом на 01.12.2004). Така інформація дає можливість наркоділкам
робити припущення і розглядати нашу державу як країну-споживач
наркотичних засобів.

По-друге, – приваблює ціна, адже на “чорному ринку” один стакан макової
соломи коштує (у залежності від регіону) 2–5 дол. США; 1 г марихуани –
1,5–2 дол. США; 1 г героїну – 200 дол. США; 1 г кокаїну – 200 дол. США;
1 г ефедрину – 6–8 дол. США; одна таблетка амфетаміну “Екстазі” коштує
до 25 дол. США. У “тіньовому” обігу щодобово перебуває понад 250–400
тис. дол. США.

За даними МВС України, у державі не має жодного регіону, де б не
вилучались героїн, кокаїн та інші контрабандні наркотики. Якщо раніше
виявлення та вилучення “важких” наркотиків на теренах нашої держави мало
місце лише серед представників африканського континенту, то сьогодні до
незаконних операцій з такими наркотиками все більше залучаються
громадяни України. Це свідчить про поступове зрощення міжнародних
злочинних угруповань із подібними кримінальними структурами в Україні та
про якісну перебудову ринку нелегального обігу наркотиків.

Наслідком такої ситуації є збільшення кількості споживачів наркотиків та
розширення масштабів їх розповсюдження. Аналіз структури незаконного
вживання наркотиків свідчить, що упродовж останніх 5 років щорічно
виявляється та береться на облік у середньому 23 тис. осіб, які
допускають немедичне вживання наркотиків. З них 90 відсотків становить
молодь у віці до 30 років [2].

Дослідження показало, що кримінальні форми наркобізнесу постійно
трансформуються. Все більш активно виявляють себе у цьому організовані,
добре законспіровані злочинні групи, провідну роль в яких відіграють
вихідці з країн Центральної та Середньої Азії. Використовуючи міжнародні
зв’язки, реєструючи спільні підставні іноземні фірми, вказані особи
організують стійкі, добре законспіровані злочинні наркоугруповання.

Отже, злочинну діяльність, пов’язану з незаконним обігом наркотиків, в
змозі організувати лише добре організовані злочинні угруповання з
міжрегіональними (міжнародними) зв’язками, для яких наркобізнес є єдиним
або головним видом злочинного промислу. Характерними рисами таких
угруповань є:

– високий рівень організованості, що передбачає сувору дисципліну,
ієрархію, чіткий розподіл ролей (заготівники, виготовлювачі, перевізники
й розповсюджувачі, охорона і т. ін.). Прийом нових членів здійснюється
після перевірки виконання даних їм доручень. Злочинна діяльність групи
контролюється організатором за допомогою силових блоків;

– володіння методами оперативно-розшукової та прийомами
контррозвідувальної діяльності. Злочини вчинюються виключно
конспіративно, як правило, групою, але кожен співучасник знає лише того,
із ким безпосередньо контактує;

– висока мобільність, наявність вогнепальної зброї, засобів зв’язку;

– відокремленість від діяльності інших злочинних груп та міжрегіональний
(міжнародний) розподіл сфер злочинної діяльності, пов’язаної з
наркобізнесом.

Ці угруповання мають чітку внутрішню структуру, до складу яких входять
такі категорії осіб:

– лідер – особа, яка створила угруповання, налагодила зв’язки між його
членами та визначила єдину мету його діяльності, взаємообов’язки,
внутрішню групову дисципліну;

– активні учасники – особи, які безпосередньо вчинюють злочини,
пов’язані з незаконним обігом наркотиків (заготовлювачі наркосировини,
виготовлювачі, перевізники і розповсюджувачі, охоронці ділянок, де
вирощують нарковмісні рослини і т. ін.).

До активних учасників можна віднести також особистих охоронців та
бойовиків.

Особисті охоронці – це особи, які є найближчим оточенням лідера, з
функціями охорони лідера, контролю за діяльністю бойовиків, вирішення
конфліктів між ними, розправи з членами, які порушують встановлені норми
поведінки.

Бойовики – це особи, які є безпосередніми виконавцями злочинних нападів
(наприклад, напади на об’єкти зберігання наркотичної сировини або
наркотичних засобів з метою заволодіння ними).

До близького оточення лідера може належати особа, яка користується його
довірою і здійснює процес фінансування наркодіяльності. Організоване
злочинне угруповання має у своєму розпорядженні значні кошти, які
складаються переважно з грошей, добутих злочинним шляхом. Дані кошти
використовуються на внутрішні потреби угруповання (фінансова підтримка
членів, придбання техніки, зброї, оплата послуг “консультантів” та
фахівців-хіміків, закупка наркотиків або обладнання для нарколабораторії
і т. ін.), а також на залучення нових членів, корумпування представників
законодавчої та виконавчої влади, правоохоронних та судових органів,
проникнення членів угруповання в легальне підприємництво з метою
“відмивання” грошей, здійснення підприємницької діяльності з найменшим
матеріальним ризиком. Значна частина коштів використовується для
здійснення взаємодії із засудженими, підтримки каналів проникнення
заборонених речей, в тому числі й наркотичних засобів, у місця
позбавлення волі [3].

Цікавим є та обставина, що перевірці піддаються всі, хто викликає
підозру, проводиться спостереження за діями співвиконавців злочину та
пособників.

Пособники – особи, які сприяють вчиненню злочинів, надають поради,
рекомендації, засоби вчинення злочинів, знищують перешкоди, заздалегідь
пропонують послуги у наданні сховища як злочинцям, так і для знарядь і
засобів вчинення злочинів, допомагають в укритті слідів злочинної
діяльності, пов’язаної з незаконним обігом наркотиків.

Поза сумнівів, центральною фігурою наркоугруповання є лідер. Лідери
найчастіше є ініціаторами створення організованих угруповань.
Дослідження показало, що вони не обов’язково повинні бути раніше
судимими. Положення лідера визначається з урахуванням його особистих
якостей: фізичні дані, рівень освіти, організаторські здібності, воля,
рішучість, наявність грошей. Таким чином особа, яка є лідером, володіє
певними особистісними якостями, що необхідні для здійснення функцій
керівника в злочинному угрупованні [4]. Особисті якості лідера мають
значення, оскільки вони потрібні для розв’язання загальних завдань, що
стоять перед групою в її злочинній діяльності. Такі якості
опосередковуються через злочинну діяльність [5].

М.В. Корнієнко перераховує риси так званих “старих” лідерів, які
дотримуються традицій і звичаїв, що існували в кримінальному середовищі
ще в 40–50-ті роки і збереглися дотепер. Це, як правило, особи старшого
віку (понад 40 років), що мають значний злочинний досвід, багато
судимостей, незаплямовану, з погляду злочинців, репутацію, високий
авторитет серед засуджених та кримінального середовища на волі. Основним
принципом життєдіяльності їх є принцип існування тільки за рахунок
вчинення злочинів, взаємопідтримки. “Нові” лідери – це не тільки
переважно більш молоді люди, але й ті, яким притаманні трохи інші
погляди на способи злочинної діяльності і відповідна поведінка. Вони
з’явилися в 70-ті роки у зв’язку з активізацією злочинної діяльності [6,
с. 377].

Окрім авторитету, яким лідер володіє у злочинному середовищі, він
здійснює загальне керівництво, контролює зовнішні кримінальні зв’язки
організованої групи та дієвість структурного устрою, поведінку членів
групи, забезпечує взаємодію між окремими ланками, планує та бере участь
у виконанні окремих заходів, спрямованих на нормальне функціонування
угруповання та розширення сфери її впливу, встановлення взаємовідносин з
іншими організованими злочинними угрупованнями та організованими
злочинними групами, проводить аналіз різних питань, що стосуються
інтересів членів групи, розподіляє злочинні прибутки, вирішує питання
щодо матеріально-технічного забезпечення злочинної діяльності.

Лідер значно відрізняється розвитком свого інтелекту, життєвим, в тому
числі, злочинним досвідом, рішучістю, вмінням орієнтуватись у складній
обстановці, домагатися неухильного виконання своїх рішень. На думку В.С.
Овчинського, В.Е. Емінова, Н.П. Яблокова, лідери злочинних угруповань –
своєрідні генератори злочинних ідей і поглядів. Вони винахідливі,
товаристські, вміють встановлювати контакти [7]. У той самий час, як
визначають Г. Подлеських та А. Терещонок, вони нерідко егоїстичні,
підозрілі, брехливі, мстиві, жорстокі [8].

В основному, лідерами злочинних угруповань стають суб’єкти, які мають
високий авторитет і користуються впливом серед злочинців. У цьому
зв’язку можна стверджувати, що вони є своєрідними суперлідерами
антисоціальних неформальних організацій і представляють собою модель або
еталон “криміналізованої” особистості, в якій фокусуються основні
цінності субкультури злочинців, а також соціально-психологічні та
моральні риси, в яких детермінує відчуженість людини від інтересів
суспільства та позитивно орієнтованих груп [6, с. 378].

Отже, дослідження показало, що опорою для лідера є активні учасники, які
добровільно беруть на себе обов’язки, пов’язані з підготовкою та
здійсненням злочинів, в тому числі й нападів. Саме вони виконують
функції особистих охоронців, бойовиків, вживають заходи щодо виявлення
агентури оперативних підрозділів, застосовують технічні засоби для
проникнення у різні приміщення і т. ін. Як правило, це особи раніше
судимі за тяжкі, насильницькі злочини; спортсмени, які виступали у
бойових видах спортивних єдиноборств; які брали участь у бойових діях
під час воєнних конфліктів і т. ін.

Нерідко лідери після створення організованих злочинних угруповань
взагалі не беруть участі у безпосередньому здійсненні злочинів. Вони є
тільки їх організаторами, і лише завдяки допомозі й підтримці з боку
активних учасників групи, з одного боку, чинять жорстке протистояння
правоохоронним органам, а, з іншого, – успішно здійснюють свої злочинні
дії. Тому, на наш погляд, потребується подальша розробка і використання
дієвих методик здійснення оперативно-розшукових заходів, спрямованих на
виявлення та ліквідацію організованих наркоугруповань.

 

Список використаних джерел

1. Словник спеціальних термінів правоохоронної діяльності / За ред.
проф. Я.Ю. Кондратьєва. – К.: Національна академія внутрішніх справ
України, 2004. – С. 304.

2. Довідка щодо основних показників боротьби з наркобізнесом за
1991–2004рр.: ДБНОН МВС України. – К., 2004.

3. Сущенко В.Д., Пижевський А.М., Никифорчук Д.Й. Тактика оперативної
розробки лідерів організованих злочинних угруповань // Наук. вісник
НАВСУ. – 2004. – № 1 (ч. 2). – С. 89.

4. Быков В.М. Преступная группа: криминалистические проблемы. – Ташкент:
Узбекистан, 1991. – С. 31

5. Мазунин Я.М. Тактика выявления и доказывания вины организаторов
преступных групп: Автореф. дисс. …канд. юрид. наук. – М.,1996. – С. 13.

6. Корнієнко М.В. Сучасні засади протидії спеціалізованих підрозділів
ОВС організованій злочинності: Монографія. – К.: Національна академія
внутрішніх справ України, 2003.

7. Основы борьбы с организованной преступностью: Монография / Под. ред.
В.С. Овчинского, В.Е. Эминова, Н.П. Яблокова. – М.: ИНФРА-М, 1996. – С.
177.

8. Подлесских Г., Терещонок А. Воры в законе: бросок к власти. – М.,
1994. – С. 236.

Д.Й. Никифорчук. Міжнародний наркобізнес та його вплив на криміногенну
ситуацію в Україні. “Боротьба з організованою злочинністю і корупцією
(теорія і практика)” 12’2005.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020