Реферат
на тему:
Нагальні проблеми ефективності координації заходів щодо протидії
нелегальній міграції
Питання протидії нелегальній міграції на сьогодні є вкрай актуальним,
тому що, як свідчать наукові дослідження ситуації, що склалася, далеко
не все зроблено і робиться щодо недопущення перетворення території нашої
країни на місце концентрації осіб зазначеної категорії та їх транзиту в
країни Західної Європи. Нелегальна міграція однозначно асоціюється з
такими негативними і небезпечними явищами, як розповсюдження наркотиків,
корупція, торгівля людьми, зброєю, поширення нетипових для України
інфекційних захворювань тощо.
Особливу стурбованість викликає те, що нелегальна міграція втратила
спонтанний характер, контролюється організованими злочинними
угрупованнями, перетворилася на один з найприбутковіших видів злочинного
бізнесу.
Аналіз міграційних процесів в Україні підтверджує, що проблема
нелегальної міграції вийшла за рамки окремих країн і стала
дестабілізуючим фактором не лише для європейських держав. Зокрема, в
нашій країні одним із головних чинників, які впливають на розвиток
міграційної ситуації, є і залишається протиправна діяльність, пов’язана
з незаконним перетинанням державного кордону і транзитним використанням
території України громадянами Південно-Східної Азії, Близького і
Середнього Сходу, Північної Африки, які у будь-який спосіб намагаються
осісти на території нашої держави, або дістатися до країн Західної
Європи.
Сьогодні можна констатувати, що північні і східні ділянки державного
кордону фактично стали загальноєвропейським бар’єром на шляху
нелегальних мігрантів. Тому із розширенням міжнародних контактів щодо
протидії нелегальній міграції, організатори нелегальних переправ
нелегалів шукають замість перекритих нові канали, методи та засоби своєї
злочинної діяльності. Разом з цим зростає ймовірність використання
каналів нелегальної міграції екстремістськими і терористичними
угрупованнями для транспортування наркотиків, зброї та бойовиків.
З метою недопущення погіршення оперативної обстановки в Україні,
концентрації та накопичення в державі нелегальних мігрантів Указом
Президента України “Про заходи щодо посилення боротьби з нелегальною
міграцією” 18.01.01 № 22\2001 затверджена “Програма боротьби з
нелегальною міграцією на 2001-2004 роки”.
Головною метою і завданням цієї Програми є реалізація державної політики
з питань міграції та національної безпеки, спрямованої на активізацію
протидії нелегальній міграції і, зокрема на:
недопущення проникнення на територію України осіб, які незаконно
прибувають в Україну і не заявляють у встановленому порядку про свій
намір набути статусу біженця чи отримати притулок, втратили підстави для
подальшого перебування в Україні і ухиляються від виїзду з неї,
переховуються та уникають контактів з компетентними державними органами;
перекриття транснаціональних каналів незаконної міграції на державному
кордоні України та за її межами;
припинення протиправної діяльності фізичних і юридичних осіб, які
незаконно переправляють мігрантів в Україну або транзитом переміщують їх
через територію України;
посилення контролю за додержанням правил в’їзду, виїзду, перебування в
Україні іноземців та осіб без громадянства.
Координація роботи, пов’язаної з боротьбою з незаконною міграцією,
Указом Президента України покладена на Міністерство внутрішніх прав.
На сьогодні відомі механізми утворення транзитних потоків нелегальної
міграції в Україну і через її територію та причини, що їм сприяють.
Це, насамперед:
легальний або нелегальний в’їзд іноземців в країни СНД і далі нелегальне
переправлення в Україну;
легальний виїзд з країни проживання чи первинного формування груп
нелегальних мігрантів та напівзаконне прибуття в Україну (мета поїздки
не відповідає зазначеній у візі) з подальшим нелегальним проживанням в
Україні та спробою нелегального виїзду до країн Західної Європи;
транзитна нелегальна міграція через Україну здійснюється за участю
юридичних та фізичних осіб;
дозвіл на в’їзд іноземців в Україну, контроль за їх перебуванням,
продовження термінів реєстрації в Україні згідно з чинним законодавством
здійснюють різні міністерства та відомства та інші центральні органи
виконавчої влади;
не відповідає ситуації візова політика держави стосовно в’їзду в Україну
громадян з країн потенційних постачальників нелегальних мігрантів –
Афганістану, Пакистану, Китаю, В’єтнаму, Індії, Бангладешу та ін.
неефективне здійснення регулювання та контроль за іноземцями на ринку
зайнятості населення України, зокрема у сфері підприємництва.
Працевлаштування відбувається в основному шляхом придбання патенту для
здійснення торгівельної діяльності;
недостатній контроль за сплатою іноземцями податків, які у сфері
оподаткування прирівняні до громадян України. Оскільки в більшості своїй
іноземці за заявленими адресами не проживають, вагомі важелі впливу у
бік сплати такими іноземцями податків відсутні.
Аналіз організації та координації протидії нелегальній міграції
свідчить, що Міністерством внутрішніх справ України у співпраці з
іншими, визначеними Указом, зацікавленими міністерствами та відомствами
здійснено ряд заходів з цих питань, але ситуація на краще змінюється
вкрай повільно, наявна проблема залишається гострою і викликає серйозну
занепокоєність.
Про це свідчать і дані підрозділу боротьби з нелегальною міграцією
Генерального секретаріату Інтерполу, де зазначено, що контрабандне
переміщення людей через транзитні країни в Європу наступними роками буде
суперничати за кількістю прибутків з таким видом злочинної діяльності,
як незаконний обіг наркотиків, продаж зброї та ін. А прибутки в сфері
нелегальної міграції Генеральним Секретаріатом Інтерполу оцінюються
більш ніж в 3.5 млрд дол. США щороку.
На ситуацію, що склалася, значно впливає і лібералізація візового
режиму. Кількість іноземців та осіб без громадянства, які щорічно
прибувають в Україну, має стійку тенденцію до зростання. Так, протягом
2001 року органами внутрішніх справ на облік поставлено 382 645
іноземців.
Найбільша концентрація іноземців відмічається в м. Києві – 101,9 тис.
чол., Харківській – 32,1 тис., Одеській – 24,5 тис., Донецькій – 20,3
тис., Дніпропетровській – 19,3 тис. та Львівській – 20,3 тис. Найменше в
Чернігівській – 3,2 тис., Рівненській – 3,6 тис., Волинській – 2,4 тис.,
Черкаській – 4,0 тис, Сумській – 2,8 тис., Тернопільській – 3,0 тис. та
Івано-Франківській – 3,4 тис. Продовжують залишатися найбільш
привабливими для нелегалів м. Київ – 6,5 тис., Закарпатська – 2,7 тис.,
Одеська – 2,7 тис., Дніпропетровська – 1,6 тис., Донецька – 1,6 тис.,
Запорізька обл. – 1,7 тис. та АР Крим – 1,9 тис. чол., що становить 66,4
% від загальної кількості (27,1 тис.) нелегальних мігрантів, виявлених у
2001 р.
Потребує негайного вирішення процедура встановлення особи нелегального
мігранта шляхом надсилання запиту до відповідного посольства через
Департамент Консульської служби МЗС яка на практиці триває від 2-х до
6-ти місяців, у той час, коли чинним законодавством термін тримання
нелегальних мігрантів більш 30 діб не передбачений. Продовження його
терміну є досить проблемним як з правової так і з фінансової точки зору.
Непоодинокими є випадки, коли працівники дипломатичних представництв та
консульських установ України за кордоном не належним чином ставляться до
перевірки дійсності запрошень на навчання та проведення співбесід з
кандидатами у студенти. Особливо це стосується громадян країн
“ризикової” міграції. Так, наприкінці 2001 року до Донецького державного
технічного університету прибула група громадян із Сомалі, яка протягом
тижня після прибуття залишила навчальний заклад і через деякий час була
затримана за спробу незаконного перетину україно-угорської ділянки
державного кордону.
Дестабілізує міграційну ситуацію в державі також і безпідставне
направлення до столиці правоохоронними органами західних областей
затриманих на кордоні нелегалів, начебто до Посольств, для вирішення
питання щодо їх повернення на батьківщину. Ігноруючи вимоги Закону
України “Про правовий статус іноземців” протягом 2001 року без
документів, які дають право перетину державного кордону до м. Києва
направлено 12 таких груп із 10 країн загальною кількістю 337 осіб, не
враховуючи при цьому, що посольства Бангладеш, Сомалі, Сьєрра-Леоне,
Нігерії, Шрі-Ланки на території України взагалі відсутні. Не маючи
можливості офіційно виїхати з держави, нелегали роблять спроби повторно
виїхати до країн Західної Європи, поповнюють підпільний ринок праці,
залучаються до кримінальних структур.
Окремі іноземці, перебуваючи в Україні, організовуються на етнічній
основі у злочинні угруповання, реєструють на підставних осіб приватні
комерційні структури, які під прикриттям комерційної діяльності
займаються організацією та забезпеченням функціонування каналів
нелегальної міграції через державний кордон, а з урахуванням
прибутковості цієї діяльності налагоджують силовий контроль над
процесами нелегальної міграції.
У зв’язку з цим і, з огляду на те, що нелегальна міграція є кримінальним
злочином, за який передбачена кримінальна відповідальність за ст. 332 КК
України, посилено кримінальні аспекти боротьби з нею, зокрема, проти
організаторів та переправщиків нелегальних мігрантів з метою припинення
протиправної діяльності та притягнення їх до кримінальної
відповідальності.
У свою чергу, МВС України не завжди ефективно і наполегливо здійснює
свої функції координатора заходів щодо протидії та боротьбі з
нелегальною міграцією, що безпосередньо визначені Указом Президента, для
своєчасного внесення коректив в роботу зацікавлених органів. Спільні дії
в цих напрямах повинні мати більш покоординований характер, в тому числі
й в питаннях повернення нелегальних мігрантів до країн походження,
перекриття каналів та боротьби з нелегальною міграцією, розширення
взаємообміну інформацією про осіб, причетних до торгівлі людьми,
контрабанди, незаконного обігу наркотиків, зброї, запобігання
перетинання державного кордону членами організованих злочинних
угруповань.
Викликає стурбованість та обставина, що іноземними громадянами в Україні
2001 року скоєно 1640 злочинів і 605 по відношенню до них. Більшість цих
злочинів, як свідчить аналіз, мають організований характер.
Залишається незрозумілим і потребує негайного врегулювання питання щодо
створення та функціонування пунктів збору нелегальних мігрантів у
Закарпатській та Київській обл., як це визначено Указом Президента
України від 18.01.01 № 22. У Закарпатські області певною мірою
реконструювали та обладнали приміщення під пункт у с. Павшино поблизу
Мукачева, після чого через невирішеність належним чином питання
фінансування та оперативного управління його діяльністю та медичного
обслуговування його робота була організована вкрай незадовільно. Охорона
і медичне забезпечення надавалися формально, внаслідок чого там
безперешкодно скоюються втечі затриманих, пункт став розсадником
інфекційних та інших хвороб. У Київській обл. до цього часу зазначена
робота перебуває в ембріональному стані.
Вкрай дивує позиція облдержадміністрацій зазначених областей, які згідно
з Розпорядженням Кабінету Міністрів України “Про забезпечення реалізації
Указу Президента України від 18 січня 2001 р. № 22” від 28.03.01 №
114-р. визначено головними виконавцями цього завдання.
На міграційні процеси значно впливає і неузгоджена з державними і
правоохоронними органами діяльність деяких навчальних закладів та
комерційних структур щодо навчання та працевлаштування іноземних
громадян, що призвело до створення на території України великої колонії
іноземців, які після закінчення термінів контрактів та строків
перебування не виявляють бажання повертатися на батьківщину і прагнуть
залишитися в нашій країні або виїхати до Західної Європи. Через це
складається враження про неспроможність України здійснювати належний
контроль за своїми кордонами.
Певною мірою стороннім залишається у вирішенні проблеми протидії
нелегальній міграції й Міністерство освіти і науки України. Значна
кількість іноземців використовує навчальні заклади як можливість
легального вирішення справ, не пов’язаних з навчанням. Більшість
іноземців, які зараховуються на навчання до українських навчальних
закладів, є вихідцями з країн, що більшістю європейських країн віднесені
до країн-постачальників потенційних мігрантів. Кожен третій іноземний
студент порушує встановлений порядок чи строки продовження дозволу на
перебування в Україні. Ліцензії на здійснення набору іноземних студентів
видаються без належного вивчення наявності умов для підготовки фахівців,
у тому числі – за відсутності належних умов для розміщення та проживання
іноземних студентів. При цьому ефективний контроль з боку МОН відсутній,
а видачу бланків запрошень для в’їзду іноземних студентів повністю
делеговано комерційній структурі.
Зустрічаються факти несвоєчасного оформлення навчальними закладами
виїзних віз випускникам.
Більшість навчальних закладів не повідомляють своєчасно про виїзд
випускників з безвізових країн, штампи про припинення термінів дії
реєстрації таким студентам проставляються лише в поодиноких випадках.
Практично не застосовується практика вирішення питань згідно з п. 22
Постанови Уряду від 5 серпня 1998 р. № 1238 по колишніх іноземних
студентах, які після закінчення або відрахування з навчальних закладів
ухилилися від виїзду з України та перейшли на нелегальне становище. А ця
категорія іноземців в загальній структурі нелегальних мігрантів, за
мінімальними оцінками фахівців з правоохоронних органів, становить
близько 7 %.
Існують проблеми і щодо використання міжнародного туризму для
організації та здійснення нелегальної міграції. Псевдотуризм дає
можливість за помірну плату клопотати про отримання української візи.
У той самий час дослідження доводить, що середня вартість повернення
одного нелегала на батьківщину походження становить 600–700 дол. США, а
його проживання в Україні протягом року коштує державі до 800–1000 дол.
США, оскільки він споживає національний продукт, користується
соціальними благами і т. ін., створеними працею і за рахунок податків,
що сплачує корінне населення України.
Питання економічної ефективності запрошення в Україну іноземців з країн
Південно-Східної Азії, Близького та Середнього Сходу та Африки з метою
навчання, туризму для внесення відповідних коректив до умов таких
запрошень ніким не вивчаються.
Підсумовуючи, можна дійти висновку, що в державі на сьогодні ще повністю
не визначилися з цим вкрай негативним явищем, що має тенденцію до
поширення, ще не створено належних заходів протидії, а часткові
розпорошені заходи зацікавлених міністерств і відомств не впливають
належним чином на захист національних інтересів, наявна
нормативно-правова база недостатньо ефективно регулює міграційні
процеси.
Рівень організації органами виконавчої влади боротьби з нелегальною
міграцією залишається ще не адекватним ступеню загрози, яку вона утворює
для національної безпеки України, та не завжди відповідає гостроті цієї
проблеми і вимагає підвищення ефективності координації подальших зусиль
усіх гілок влади з боку Координаційного комітету по боротьбі з корупцією
і організованою злочинністю при Президентові України.
З урахуванням викладеного і наявних недоліків в організації взаємодії,
діяльності зацікавлених міністерств і відомств у цій сфері доцільним
вважаємо визнання питання про покладення функцій координатора роботи,
пов’язаної з боротьбою з незаконною міграцією, на Державний комітет у
справах національностей та міграції України.
О.Ф. Дудар. Нагальні проблеми ефективності координації заходів щодо
протидії нелегальній міграції. “Боротьба з організованою злочинністю і
корупцією (теорія і практика)” 7’2003
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
