Реферат
на тему:
Організаційно-правові проблеми боротьби з організованою злочинністю в
Україні
З часу проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року,
ґрунтуючись на Декларації про державний суверенітет України від 16 липня
1990 р. та Акті проголошення її незалежності, Верховною Радою,
Президентом, Урядом України приділялася постійна увага протидії
злочинності та корупції в державі. Можна вважати, що в державі наявні
всі передумови для подолання цього зла. По-перше, за цей час створена
відповідна правова база, підписано та ратифіковано ряд міжнародних
конвенцій про міждержавне співробітництво, по-друге, – створені
спеціальні структури для боротьби з організованою злочинністю та
корупцією. Однак, криміногенна ситуація в Україні залишається складною.
Спеціалісти стверджують, що основні причини неефективної протидії в
Україні залежать від таких складових: належної правової бази та її
ефективного використання. І, якщо правова база, що визначає державну
політику, стратегію і регулює питання боротьби з організованою
злочинністю та корупцією, хоча й потребує певного удосконалення,
створена, то вбачається, що головна причина незадовільного стану
боротьби з корупцією і організованою злочинністю – у неефективному
використанні нормативно-правових актів та недостатньому рівні правового
регулювання діяльності спецпідрозділів по боротьбі з організованою
злочинністю, який, незважаючи на статистичні показники, не відповідає
масштабам організованої злочинності та ступеню її суспільної небезпеки.
За сучасних соціально-економічних умов громадська свідомість у більшості
населення характеризується незадоволенням, яке викликане низькою
ефективністю роботи органів влади, у тому числі правоохоронних. Дійсно,
незважаючи на чинність Закону України “Про організаційно-правові основи
боротьби з організованою злочинністю” Головне управління по боротьбі з
організованою злочинністю МВС України (ГУБОЗ МВС України) та його
підрозділи на місцях так і не стали спеціальними державними органами по
боротьбі з організованою злочинністю. Відсутність чіткого визначення
правового поля та їх компетенції, недосконалість
організаційно-управлінських структур не дозволяють їм стати справжніми
координаторами діяльності інших державних органів у сфері боротьби з
організованою злочинністю і корупцією.
Оцінюючи діяльність правоохоронних органів в боротьбі з організованою
злочинністю, слід відмітити, що активність правоохоронних органів
помітно відстає в протидії злочинним формуванням. Замість реальної
боротьби з організованою злочинністю, внаслідок паралелізму в діяльності
спецпідрозділів БОЗ і оперативних служб МВС та СБУ, дублювання функцій,
дотепер наявна гонитва за кількісними показниками, викриттям злочинів,
які не мають відношення до організованої злочинності. Є всі підстави
стверджувати, що високий рівень латентності організованої злочинності,
відсутність необхідних критеріїв оцінки роботи оперативних працівників,
у тому числі спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, не
дають можливості порівнювати статистичні дані відповідних правоохоронних
органів з реальною криміногенною обстановкою, що склалася по лінії
боротьби з організованою злочинністю.
Так, статистика за останні п’ять років свідчить: правоохоронними
органами у 1999 році було виявлено 1166 організованих злочинних груп,
якими вчинено 9,3 тис. злочинів; у 2000 р. – 960 ОЗГ та, відповідно, 7,7
тис. вчинених ними злочинів, у 2001 р. – 770 ОЗГ, які вчинили 6,7 тис.
злочинів, а у 2002 р. – 722 організовані групи та злочинні організації,
що вчинили 6,5 тис. злочинів. У 2003 році було знешкоджено 632
організовані групи та 23 злочинні організації, якими вчинено майже 6,2
тис. злочинів [1]. У 2004 році виявлено 695 організованих груп та
злочинних організацій, якими вчинено 5,6 тис. злочинів, з яких – 4,6
тис. тяжких та особливо тяжких. Основна частина злочинів (понад 3,9
тис.) – загальнокримінальної спрямованості, майже 30 % складають злочини
економічної спрямованості.
У середньому, однією організованою групою або злочинною організацією
вчинено 8 злочинів. Майже кожний п’ятий серед виявлених у 2004 році
осіб, які вчинили злочини, скоїли їх у групі.
Особливою суспільною небезпекою є проникнення організованих злочинних
угруповань до структури влади та управління, політичних інститутів, i,
врешті-решт, взяття їх під свій контроль [2]. Із загальної кількості
організованих груп і злочинних організацій підрозділами МВС та
прокуратури виявлено 32 ОГ та ЗО з корумпованими і 43 – з міжнародними
зв’язками. Це створює умови для необмеженого поширення сфери впливу на
всі сфери суспільного життя. В економіці демонструються переваги
нелегального бізнесу та величезних прибутків його лідерів. Стійкі
об’єднання злочинців з метою накопичення капіталу шляхом криміналізації
економіки та використання корупції як системи захисту від соціального
контролю, перетворюють на різновид бізнесу. При цьому вони постійно
вдосконалюють нові види корумпованих відносин, вплив кримінальних
структур на прийняття нормативних актів, фінансових, господарських
рішень [3].
Реалії сучасного життя в Україні свідчать, що, незважаючи на намагання
підвищення наступальності та ефективності боротьби з організованою
злочинністю, кількість викритих спецпідрозділами по боротьбі з
організованою злочинністю та іншими службами злочинних груп з ознаками
організованості, в країні триває негативна тенденція впливу
організованої злочинності та корупції як на окремі галузі економіки, так
і на економічне та соціально-політичне становище в цілому. Такий вплив
найбільше помітний у сфері приватизації, де за вищезазначений період
кількість виявлених злочинів зросла майже на 1 тисячу. Так, якщо у 1999
р. у цій сфері правоохоронними органами виявлено 2,5 тис. злочинів, то у
2004 р. їх виявлено вже 3,4 тис. Причому тенденції, що склались у
минулому, зберігаються нині. Серед тих, хто постав перед судом у зв’язку
із правопорушеннями у сфері приватизації, більш як 10 % становили
директори підприємств і стільки ж – експерти, які давали фінансову
оцінку майна, що приватизувалось.
Особливу роль серед тіньових процесів у сфері приватизації відіграють
події, що розгортаються навколо найбільш інвестиційно привабливих
великих об’єктів, володіння якими може забезпечити найвищі економічні та
політичні вигоди їх власникам. Більшість перспективних підприємств
перебувало донедавна (або перебувають і нині) під контролем тих чи інших
бізнес-структур. Причому, йдеться не лише про юридично оформлені
відносини, але й про реальне управління фінансовими потоками
підприємств. Об’єкти такого роду для конкурсного продажу практично
втрачаються, їх можна продати лише тим суб’єктам, які ці підприємства
реально контролюють. В іншому разі ці підприємства будуть розорені, а
приватизація призупинена завдяки дії судових механізмів. Схематично
наведене можна показати так: “Мета: штучне банкрутство – тіньова
приватизація; замовники і виконавці: економічна злочинність –
корумпована влада – зрощування силових структур і оргзлочинності”.
Диспозиція, типова для всієї країни. Згідно з нею приватизувалися
найбільші українські підприємства [4].
Чудовими прикладами такої схеми може слугувати ситуація із ВАТ
“Північний гірничо-збагачувальний комбінат” (Кривий Ріг), Нікопольським
заводом феросплавів, Дрогобичським, Надвірнянським та Кременчуцьким
нафтопереробними заводами, Північним, Південним та Центральним
гірничо-збагачувальними комбінатами, ВАТ “Кременецький цукровий завод”,
“Чернігівторф”, металургійним комбінатом “Криворіжсталь”, вугільним
холдингом “Павлоградвугілля” та ін.
Не зупиняючись на суті методів оцінки вартості зазначених підприємств,
необхідно зазначити, що розбіжності в самих оцінках є цілком
закономірними через мінливість їх інформаційної основи – ситуації на
конкретних ринках, де діють підприємства, вартість яких оцінюється.
Однак, застосування тіньових механізмів організації процедури
приватизації державного та комунального майна дало змогу підібрати таке
обґрунтування ціни та умов приватизації, які є найвигіднішими для певних
претендентів. По суті, саме додаткові умови приватизації НЗФ, що, на
думку деяких експертів, перетворили корпорацію “Інтерпайп” на єдиного
реального претендента на пакет акцій НЗФ у поєднанні із заниженою
стартовою ціною, склали інформаційну основу для формування іміджу
“тіньової” щодо приватизації НЗФ [5].
Таким чином, приватизаційні справи 2002–2004 рр. висвітлили
суб’єктивність підходу до додаткових умов приватизаційного конкурсу, що
може бути з позиції захисту економічних та соціальних інтересів
українського суспільства в цілому цілком виправдано, оскільки йдеться
про стратегічно важливі об’єкти. Але парадоксально те, що, декларуючи
перед громадськістю доцільність існування таких додаткових умов в одних
випадках, одні ж і ті комерційні структури виступали проти таких умов в
інших ситуаціях. Так, корпорація “Інтерпайп” виступила на захист
додаткових умов приватизації НЗФ, що, на думку багатьох експертів,
забезпечувало їм перемогу у приватизаційному конкурсі по цьому
підприємству, тоді як раніше той же “Інтерпайп” оскаржив у суді договір
купівлі-продажу Північного ГЗК структурами “УкрСиббанку”, що базувалась
саме на таких додаткових умовах [6].
Розглянуті вище приклади приватизації можна віднести до кримінальної
сфери. Фактично кожен із критеріїв приватизації може бути визнаний як
такий, що здійснюється в інтересах держави, і при кожному методі
приватизації потенційно можуть бути вчинені корупційні дії тими чи
іншими посадовцями. Цілком закономірно, що значна частина грошей, які
вкладаються у приватизацію, – це кошти, отримані злочинним шляхом.
Але щоб довести не просто кримінальний, а заздалегідь організований
характер рішення про порядок приватизації тих чи інших об’єктів, треба
довести ще наявність попередньої змови того чи іншого претендента на
придбання об’єкта з відповідними посадовцями, оскільки відповідно до ст.
28 КК України злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в
його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше),
які попередньо зорганізувалися у стійке об єднання для вчинення цього та
інших (іншого) злочинів, об’єднаних планом з розподілом функцій
учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім
учасникам групи [7]. Технічно реалізувати це вкрай складно. Практика
боротьби з організованими злочинними групами показує, що реально при
судовому розгляді вдається доказати вину лише частині учасників. Тому
при передачі справ до суду найпоширенішим звинуваченням є перевищення
службових повноважень та зловживання службовим становищем. При цьому
більшість злочинно нажитого майна та використовуваного в кримінальній
діяльності фінансового капіталу злочинцям вдається зберегти.
Тіньова приватизація або інша тіньова форма відчуження майна в Україні
досить часто відбувається завдяки поєднанню нелегальних прийомів та
формально легальних правових механізмів. Зазначене поєднання ускладнює
виявлення правопорушень і уможливлює новим власникам використовувати
судовий механізм розв’язання спорів для захисту своїх позицій. За таких
умов саме недосконалість вітчизняного законодавства створює додаткові
можливості для тіньової приватизації державного і комунального майна.
Зрозуміло, що ті, хто приватизував таким чином підприємства, слідували
своїм інтересам, але органи, уповноважені захищати державні інтереси,
фактично самоусунулися від виконання власних обов’язків. Більше того, в
деяких випадках їх представники стали на бік так званих
“приватизаторів”. Тому, на наш погляд, надзвичайно важливо для держави
перевірити приватизовані у такий спосіб об’єкти та виявити виконавців
злочинів, замовників, політичний “дах”.
Нові реалії розвитку організованої злочинності та корупції в Україні
вимагають надання пріоритетного розвитку взаємодії державних органів
України, яка на сьогодні визнана недостатньою та малоефективною.
Розпочата в Україні правова реформа в умовах переходу суспільства до
плюралістичної економіки і політики поставила перед органами державної
влади надзвичайно важливе питання про забезпечення повноважень
правоохоронних органів та формування реальних умов для успішної боротьби
з організованою злочинністю і корупцією. Реформування правоохоронних
органів, яке має відбутися найближчим часом, повинно усунути паралелізм
в діяльності різних правоохоронних підсистем, існуючий дисбаланс
повноважень та відповідальність у цій сфері між гілками влади і,
врешті-решт, забезпечити неухильне дотримання усіма суб’єктами
Конституції та чинного законодавства України.
З метою забезпечення належного рівня взаємодії спеціальних підрозділів
органів внутрішніх справ та Служби безпеки України по боротьбі з
організованою злочинністю, безумовного виконання вимог Закону України
“Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”,
усунення дублювання управлінських функцій між спеціальними підрозділами
по боротьбі з організованою злочинністю та оперативними службами МВС та
СБУ вважаємо за необхідне розробити та прийняти спільний наказ з питань
взаємодії спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю з
державними органами, насамперед МВС, СБУ, ДПА, Держкомкордоном,
Держмитслужбою України у сфері боротьби з корупцією та організованою
злочинністю.
Крім того, слід викорінити практику оцінки роботи спецпідрозділів по
боротьбі з організованою злочинністю за валом показників та покласти
край гонитві за нарощуванням результатів роботи шляхом викриття
величезної кількості дріб’язкових правопорушень. Тут неможливе
використання усталених та застарілих критеріїв на зразок “скільки
операцій проведено, злочинців заарештовано, грошей, зброї і наркотиків
вилучено”, оскільки навіть знешкодження окремих злочинних угруповань
може лише посилити могутність їх конкурентів і, врешті-решт, зміцнити
вплив організованої злочинності на суспільство [3].
Вважаємо за доцільне запровадити єдину державну систему статистичної
звітності, яка б відповідала міжнародним стандартам та об’єктивно
відображала результати роботи по боротьбі з організованою злочинністю і
корупцією в Україні та ліквідувати існуючу практику порівняння
досягнутих цифрових показників з аналогічними показниками минулих
звітних періодів.
А в майбутньому, поділяючи точку зору провідних юристів-науковців та
практиків, вважаємо за необхідне створити на базі спецпідрозділів по
боротьбі з корупцією і організованою злочинністю МВС та СБ України
Центральне бюро розслідувань як єдиний централізований державний орган
по боротьбі з організованою злочинністю.
Список використаних джерел
1. Статистичний щорічник України за 2003 рік / За ред. О.Г. Осауленка. –
К.: Вид-во “Консультант”. – 2004. – 632 с.
2. Гриб В.Г., Ларичев В.Д., Федотов А.И. Организованная преступность –
различные подходы к ее пониманию // Гос-во и право, 2000. – № 1. – С.
48.
3. Романюк Б. У боротьбі з організованою злочинністю та корупцією
важливі конкретні дії // Боротьба з організованою злочинністю і
корупцією (теорія і практика), 2004. – № 9. – С. 18–33.
4. Фоменко В., Хоменко І. Доповідна записка кореспондентів В. Форменка,
І. Хоменка головному редактору “ДТ” // Дзеркало тижня. – 2005. -–№ 5
(533).
5. Семенюк Н. ПриватБанк заплатит за НЗФ более полмиллиарда гривен //
Украинская Инвестиционная Газета. – 2003. – № 13. – С. 22.
6. Семенюк В. Десятирічний процес приватизації та його наслідки // Голос
України. – 2003. – 12.03. – С. 29–30.
7. Кримінальний кодекс України // Офіц. вісник України. – 2000. – № 21.
– Ст. 920.
Ю.П. Мірошник Організаційно-правові проблеми боротьби з організованою
злочинністю в Україні. Журнал “Боротьба з організованою злочинністю і
корупцією (теорія і практика)” 11’2005
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
