.

Основи методики розслідування масових заворушень (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
159 3334
Скачать документ

Реферат

на тему:

Основи методики розслідування масових заворушень

Масові заворушення належать до тих видів злочинів, які можливо вчинити
лише у співучасті. Натовп, що шаленіє, порушує громадський порядок у
загально небезпечний спосіб. Подібні дії загрожують життю та здоров’ю
громадян, у тому числі – співробітників правоохоронних органів,
призводять до знищення і пошкодження майна. Суспільна небезпека масових
заворушень пов’язана також з тим, що подібні дії можуть дестабілізувати
обстановку в країні, обумовити або бути пов’язаними з іншим тяжкими і
особливо тяжкими злочинам проти основ національної безпеки України (ст.
109 КК “Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення
конституційного ладу”, ст. 110 “Посягання на територіальну цілісність і
недоторканність України”, ст. 112 “Посягання на життя державного чи
громадського діяча” тощо), проти життя та здоров’я особи (ст. 115
“Умисне вбивство”, ст. 121 “Умисне тяжке тілесне ушкодження” та ін.),
проти власності (ст. 185 “Крадіжка”, ст. 186 “Грабіж”, ст. “Розбій” і
ін.). Отже, розробка методики розслідування масових заворушень є
актуальним і практично значущим завданням.

В сучасній історії Україні були випадки вчинення масових заворушень,
тобто злочину, передбаченого ст. 294 КК України. У різних відомствах
існує певний досвід розслідування кримінальних справ вказаної категорії.
Водночас у спеціальній літературі цей досвід ще глибоко не аналізувався,
не узагальнювався і достатньо не висвітлювався, що не дозволило поки що
розробити методику розслідування злочинів вказаного виду. Тому мету цієї
статті визначатиме започаткування автором основних підходів до
формування методики розслідування масових заворушень.

За багатьох існуючих на сьогодні визначень криміналістичної методики
автор дотримується позиції тих вчених, які визначають криміналістичну
методику як систему наукових положень та розроблених на цій основі
рекомендацій з організації та здійснення розслідування та попередження
окремих видів злочинів [1]. Видова криміналістична методика, тобто
методика розслідування злочину окремого виду, включає наступні елементи:
1) криміналістичну характеристику конкретного виду злочину; 2) описання
типових слідчих ситуацій, особливостей організації і планування
розслідування на початковому і наступних етапах розслідування; 3)
визначення тактики першочергових слідчих дій і супутніх ним
оперативно-розшукових заходів; 4) особливості тактики наступних слідчих
дій.

Як відомо, криміналістична характеристика є центральним елементом
криміналістичної методики розслідування злочину. Як справедливо вказують
В.П. Бахін [2], О.Н. Колісниченко, В.Є. Коновалова [3] та інші вчені,
криміналістична характеристика є системою відомостей про
криміналістично-значущі ознаки злочинів одного виду, що відображують
закономірні зв’язки між ними і є основою для розслідування конкретних
злочинів. Отже, до криміналістичної характеристики масових заворушень
мають бути включені не всі, а лише найбільш інформативні
криміналістично-значущі обставини вчинення цього виду злочинів.

На початковому етапі розслідування слідство не має повної картини
вчинення масових заворушень. Виявленими є лише окремі обставини вчинення
злочину, відомості про які часто характеризуються неповнотою і
суперечливістю. Їх значення для розслідування злочину і встановлення
осіб, які його вчинили, не є очевидним. У цій ситуації на допомогу
слідчому має прийти криміналістична характеристика масових заворушень.
Її практичне значення полягає у максимально швидкому і повному виявлені
та фіксуванні слідів (обставин) вчинення злочину, прогнозуванні їх
зв’язків з іншими слідами (обставинами) вчинення злочину, що допомагає
проникненню у сутність правового явища, моделюванню механізму злочину,
рольових функцій його учасників. Це дозволяє оптимально організувати
розслідування кримінальної справи, швидко розкрити злочин і встановити
усіх осіб, які причетні до вчинення масових заворушень.

Узагальнення матеріалів слідчої практики, у тому числі доступних
матеріалів розслідування масових заворушень в інших країнах, дозволяє
визначити такі елементи криміналістичної характеристики масових
заворушень:

1. Причини і умови вчинення масових заворушень;

2. Знаряддя вчинення масових заворушень;

3. Об’єкт злочинного посягання та завдана йому шкода;

4. Способи вчинення масових заворушень;

5. Типова слідова картина масових заворушень.

Розглянемо ці елементи більш докладно. Причинами і умовами вчинення
масових заворушень є негативні чинники у політичному, духовному чи
економічному житті суспільства, що стали приводом, або обумовили чи
полегшили вчинення масових безпорядків. Вказані обставини можуть
отримати прояв безпосередньо – бути змістом лозунгів, плакатів,
офіційних заяв представників учасників заворушень, написах на будівлях,
озвучені усно – через телевізійні інтерв’ю, в ході сканування у натовпі
тощо; а можуть бути встановлені опосередковано – в ході
оперативно-розшукової діяльності, через аналіз спрямованості дій на
конкретні об’єкти, дату початку масових заворушень і т ін. Правильне і
повне встановлення причин і умов масових заворушень дозволить
сформулювати версії щодо: мети і мотивів організаторів та учасників;
кола учасників акції (політична сила, релігійна належність,
національність і т. ін.).

Серед типових різновидів причин та умов масових заворушень можна
виокремити такі: політичні кризи та крайні форми політичного
протистояння; релігійні (міжконфесійні) конфлікти; прорахунки у
соціальній та міграційній політиці; стихійне лихо; міжнаціональні
конфлікти.

Під знаряддям вчинення масових заворушень розуміють спеціально
виготовлені або пристосовані предмети оточуючого середовища, зброю тощо,
за допомогою яких був реалізований обраний співучасниками спосіб
вчинення злочину, вчинювались активні дії учасників масових заворушень.

Можливо виокремити такі основні види вказаних знарядь:

1. Знаряддя, що були принесені з собою (спеціально виготовлені чи
обладнані), або “свої знаряддя”. Наприклад, дерев’яні палки (саморобні
або спеціально підібрані – бейсбольні бити, бити для гри у “городки” і
т. ін.); каміння (інколи приносять із собою у сумках та целофанових
пакетах); пляшки із запалювальною рідиною (так званий “коктейль
Молотова”); хімічні та інші небезпечні речовини (засоби активної
самооборони – газові балончики; перцева суміш; лак для волосся і т.
ін.); обрізки металевих труб (часто спеціально обладнані рукояткою, яка,
щоб не ковзали руки і для зручності тримання, обмотана ізолентою, а
також з виготовленими за допомогою напилку рваних країв, з прикрученими
ципками, металевими шарами і т. ін.); кастети, ножі, кастети-ножі;
нун-чаки; ципки тощо; багри, щоб виривати щити у міліціонерів з оточення
та “видирати” їх із єдиних рядів; гумові палиці; рідко – вогнепальна
зброя, як правило не автоматична тощо;

2. Використане як знаряддя злочину обладнання та інші предмети
обстановки. Наприклад, кийки від плакатів, прапорів, вудки і т. ін.;
секції огорожі для тарану заслону правоохоронців; урни для сміття; лавки
з парків, площ і т. ін.; каміння, здобуті на місці події; автотранспорт,
який використовується в якості тарану (часто після підпалу) та багато
іншого;

3. Знаряддя, що було відібране під час сутичок у працівників
правоохоронних органів, пожежних, представників МНС (щити; гумові кийки;
вогнепальна зброя; багри, ломи, лопати та ін.).

Пошук і фіксація знарядь вчинення масових заворушень в ході огляду місця
події дозволяє висунути версії про ретельність підготовки знарядь, що
підтверджує сплановану підготовку вчинення злочину та умисел учасників;
про запланований спосіб злочину та ступінь організованості (форми
співучасті) – злагодженість та послідовність використання знарядь; про
напрямок пошуку в ході проведення обшуків особи чи її помешкання,
автомобіля тощо (подібні знаряддя; матеріали та інструмент для
виготовлення знарядь тощо); щодо характерних слідів використання
знарядь, у тому числі в ході освідування підозрілої особи [розташування
мозолів, синців від кастету, сліди запалювальної речовини (керосину,
бензину, пороху) на руках та одязі]. Однорідність матеріалів і видів
знарядь у різних учасників масових заворушень, зокрема, ще
невстановлених, дозволяє організувати оперативно-розшукову роботу з
виявлення цих знарядь та їх власників, тобто звузити коло підозрюваних.
Вид та функціональне призначення знарядь допомагає більш повному
з’ясуванню мети учасників масових заворушень (палка – ніж – “коктейль
Молотова”) та мотивів організаторів.

Висунуті версії мають перевірятись в ході проведення слідчих дій,
зокрема, обшуків, експертиз, допитів учасників масових заворушень, їх
знайомих, родичів, свідків-очевидців, потерпілих і т. ін.

Серед типових різновидів об’єктів злочинного посягання можна виділити
наступні:

– життя та здоров’я співробітників правоохоронних органів;

– життя та здоров’я сторонніх осіб (випадкові перехожі; особи, які
чинили опір учасникам масових заворушень і захищали своє майно (приватні
охоронці, власники (наприклад, у січні 2005 року під час масових
заворушень у Франції, 61-річний громадянин тушив своє підпалено авто,
був побитий учасниками масових заворушень і від отриманих тілесних
ушкоджень помер); журналісти, що висвітлювали подію);

– будівлі і обстановка в середині приміщень (розбите скло; спалені двері
(закидають “коктейль Молотова”); зламані меблі; знищення офісної техніки
тощо);

– автотранспорт (підпалювання, перевертання, скидання з мостів та
пошкодження у інший спосіб особистих авто; рейсових автобусів;
спеціальних машин – швидкої допомоги, пожежних авто, авто ДАІ,
спеціального автотранспорту для транспортування затриманих та ін.);

– об’єкти життєдіяльності та обладнання громадських місць (повалення
стовпів електромережі (у тому числі для створення барикад); побиття
вітрин магазинів, пошкодження світлофорів, дорожніх знаків, рекламних
плакатів, знищення зелених насаджень, руйнування огорожі, обладнання
парків, дитячих майданчиків і т. ін.

Пошук і фіксація об’єктів злочинного посягання, характеру та розміру
завданої їм шкоди є обов’язковою для фіксації об’єктивної сторони
вчинення масових заворушень (погромів, підпалів, знищення майна та ін.)
і відбувається під час огляду місця події, проведення відповідних видів
судових експертиз, огляду медичної документації потерпілих, допитів
лікарів, рятувальників. Отримані відомості дозволяють висунути версії
про причинно-наслідковий зв’язок шкоди, що настала із діями конкретних
осіб-учасників масових заворушень; про час вчинення масових заворушень
(спричиненої шкоди); про причинно-наслідковий зв’язок видів шкоди з
використаними знаряддями і способом вчинення злочину; про коло свідків
(можливих очевидців); за допомогою спеціалістів більш повно встановити
слідову картину.

Способи масових заворушень знаходяться у межах двох форм вчинення цього
злочину:

організації масових безпорядків та активної участі у вчиненні цього
злочину. Підбурювання до вчинення масових безпорядків у Кримінальному
кодексі визначено як окремий склад злочину, передбачений ст. 295 КК
“Заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку”. Так,
наприклад, прокуратура Парижу у листопаді 2005 року почала розслідування
за двома “блогами” (Інтернет-щоденниками), автори яких (16- та 18-річні
підлітки з Гани) закликали молодь до участі у масових заворушеннях,
спричинення шкоди людям та їх власності.

Організація масових заворушень полягає не просто у підбурюванні, а у
формуванні у людей ідеологічної основи, стійкого переконання у
необхідності порушення громадського порядку; виробленні плану злочинних
дій та керівництві ними; підбиранні та організації підготовки учасників,
обранні часу та місця, способу та знарядь вчинення масових заворушень;
фінансуванні цієї акції і т. ін.

Активна участь у масових заворушеннях полягає у безпосередньому
здійсненні їх учасниками дій наступними способами:

– насильство над особою;

– погроми;

– підпали;

– знищення майна;

– захоплення будівель та споруд;

– насильницьке виселенням громадян;

– опір представникам влади за допомогою зброї або інших предметів, що
були використані як зброя.

Дослідження способу вчинення злочину дозволяє висувати версії щодо:
кількості учасників злочину, ступеня їх підготовки (спонтанно або
сплановано і підготовлено завчасно), причинно-наслідкового зв’язку із
об’єктом посягання, шкодою (підпал, самовозгоряння) та виявленими на
місці події слідами і знаряддями, ролі кожного учасника акції.

Типову слідову картину вчинення масових заворушень становлять залишені
на місці події

– знаряддя нападу (каміння, гумові кийки, невикористані пляшки із
запалювальною сумішшю, каністри з бензином, упакування (сумки, пакети,
газети, чернетки записів…) та ін.;

– сліди завданої майнової шкоди (характер пошкоджень дверей, вікон,
огорож, системи відеоспостереження, залитих фарбою фасади будинків,
спалені авто, пошкоджене телеобладнання журналістів, бите скло; сліди
крові; пошкоджене міліцейське обмундирування; сліди опалення (кіптява,
порушення цілісності інженерних споруд тощо);

– залишки агітаційних матеріалів і засобів: плакати, листівки, написи
лозунгів на стінах домів, прапори, партійна символіка;

– характер і ступінь тілесних ушкоджень потерпілих (що мають визначатись
з прив’язкою до причин і часу настання);

– так звані “ідеальні” сліди-зображення у пам’яті свідків (очевидців),
потерпілих, учасників масових заворушень;

– кинуті або забуті злочинцями особисті речі – взуття та елементи одягу
учасників злочину (рукавиці, шапки, пов’язки, сумки тощо). Сліди
злочину, як і перебіг подій в цілому мають тривалий і публічний
характер, а тому, як правило, фіксуються відеозаписом груп
документування правоохоронних органів та ЗМІ.

Повна і своєчасна фіксація слідової картини дозволяє висунути версії
щодо участі конкретної особи у масових заворушеннях в конкретному місці
та у конкретний проміжок часу (відео-, сліди рук і ніг, впізнання
очевидцями, потерпілими, частини одягу або взуття (імунологічна
експертиза за ДНК, група крові); особисті речі – по розмірах – приблизно
розміри частин тіла, по волоссю на головних уборах і т. ін. – про вік,
стать і кольори волосся власника; – покрій одягу і певні особливості –
про рід занять, спеціальність особи, її належність до певних
неформальних об’єднань тощо); підтвердити реальність настання шкоди від
застосованих злочинцями і виявлених на місці події знарядь (подолання
потенційної протидії збоку злочинців); щодо мотивів і мети учасників
масових заворушень.

Типові слідчі ситуації у розслідуванні злочинів вказаної категорії
визначатимуться в основному тим, чи тривають масові заворушення або вони
вже припинені. Типовими загальними версіями як правило є такі:

– мали місце масові заворушення;

– вчинені інші види злочинів (наприклад, передбачене статтею 293 КК
“Групове порушення громадського порядку”; ч. 2. ст. 296 КК “Хуліганство,
вчинене групою осіб” і т. ін.);

– відбулося порушення громадського порядку, що не має ознак злочину
(несанкціонований мітинг, страйк робітників підприємства біля приміщення
органів влади і управління і т. ін.).

Враховуючи складність і багатоепізодний характер кримінальної справи про
вчинення масових безпорядків, необхідність у короткий час виконати
значний обсяг слідчої роботи, розслідування масових безпорядків
відбувається бригадним методом, із динамічним визначенням необхідної
кількості вузько-спрямованих слідчо-оперативних підгруп та за
різноманітних форм взаємодії з оперативно-розшуковими підрозділами.

Серед напрямів роботи вказаних слідчо-оперативних підгруп важливо
врахувати наступні:

1) група, що здійснює інформаційно-аналітичне забезпечення. До неї
входить старший усієї слідчо-оперативної групи. Склад цієї групи має
залишатись незмінним до кінця розслідування. Завданням цієї групи є
систематичне відстеження змін у слідчій ситуації та реагування на них,
загальне планування розслідування і керівництво діяльністю кожної
слідчо-оперативної підгрупи. Ведення членами цієї групи окремих карток
на кожного підозрюваного і обвинуваченого із зазначенням наявної
доказової бази дозволяє цілеспрямувати доведення винності вказаних осіб,
сформувати надійну доказову базу;

2) група, що одержує відео- та фотоматеріали від груп документування
правоохоронних органів та ЗМІ, переглядає їх, виготовляє копії, окремі
відеосюжети, розмножує та систематизує усі вказані матеріали за
учасниками та злочинними епізодами;

3) група яка встановлює завдану шкоду та працює з потерпілими. Члени
цієї групи оглядають зі спеціалістами місце події, відбирають зразки для
експертного дослідження, здійснюють освідування потерпілих, призначають
відповідні види експертиз, у тому числі судово-медичну експертизу
потерпілих, проводять допити потерпілих, лікарів, що надавали їм медичну
допомогу тощо;

4) групи, кожна з яких працює з декількома учасниками масових заворушень
(підозрюваними, обвинуваченими). До завдань цих груп входить доведення
ролі і конкретних дій вказаних учасників масових заворушень (проведення
допитів, обшуків, очних ставок, відтворення обстановки і обставин події;
впізнання і т. ін.);

5) група, що організує розшук учасників масових заворушень та їх
затримання. Спрямованість і склад слідчо-оперативних груп в ході
розслідування може змінюватися.

Першочерговими слідчими діями у кримінальних справах вказаної категорії
зазвичай є затримання і обшук підозрюваних; огляд місця події; допити
підозрюваних, свідків (очевидців); пред’явлення підозрюваних для
впізнання.

Затримання підозрюваних у вчиненні масових безпорядків може відбуватись
тоді, коли злочин ще триває, безпосередньо після його припинення або
через деякий час після припинення масових заворушень, по факту розшуку
підозрюваних. В кожній із названих ситуацій затримання має свою
специфіку. Затримання організаторів та/або найбільш активних учасників
масових заворушень відіграє особливу роль під час вчинення цього
злочину. Це дозволяє позбавити учасників злочину активності, послабляє
їх рішучості та в змозі зумовити припинення злочину. При цьому можуть
застосовуватись різні оперативні комбінації щодо локалізації вказаних
осіб від решти учасників масових заворушень. Група, що здійснюватиме
затримання, має застосовувати необхідні заходи особистої безпеки.

Але у разі несприятливої обстановки, невдача при затримані
організаторів, керівників та активних учасників цього злочину може
навпаки призвести до посилення масових безпорядків. Тому рішення про
затримання вказаних осіб слід приймати дуже виважено. Можливо у
тактичному плані більш доцільним буде ретельно підготуватись до
затримання вказаних осіб безпосередньо після припинення масових
заворушень по одинці, обрати спосіб, час і місце їх затримання або
фізичного захоплення. Особливу увагу слід приділити забезпеченню
доказового значення результатів особистого обшуку підозрюваних, хід
проведення якого бажано фіксувати відеозаписом.

Затримання підозрюваного як правило супроводжується його освідуванням.
На цьому етапі розслідування освідуванню підлягають і потерпілі. В ході
освідування звертається увага на сліди, що мають причинний зв’язок із
вчиненням масових заворушень (подряпини, синці, сліди опалення, крові,
запалювальної рідни тощо).

Важливою і невідкладною слідчою дією у розслідування вказаних злочинів є
також огляд місця події, що вимагає участі спеціалістів відповідного
профілю. Слід взяти до уваги, що місце події при вчиненні масових
заворушень може займати велику площу, що зумовлює залучення до
проведення цієї слідчої дії значних сил і засобів правоохоронних
органів, а у необхідних випадках для охорони місця події можуть
залучатись військовослужбовці та представники громадськості. Межі місця
події більш точно можуть бути визначені із застосуванням
аероспостереження та аеровідеозйомки. Типовими об’єктами огляду
виступають місця вчинення підпалів, погромів, руйнувань; місця, де
залишені сліди вчинення масових заворушень; трупи.

На початковому етапі розслідування кримінальної справи відбуваються
допити багатьох підозрюваних. Предмет їх допиту має включати участь
підозрюваного у підготовці масових заворушень, його безпосередню роль,
час, місце, спосіб і знаряддя вчинення злочину, мету і мотиви вказаних
дій. Необхідним також є з’ясування установочних даних інших
співучасників злочину, їх рольових функцій, встановлення керівників та
організаторів масових заворушень. Допит вказаних осіб слід проводити
негайно і за можливість одночасно, акцентуючи увагу на дослідженні
об’єктивної сторони вчинення злочину. У разі неможливості проведення
допиту одночасно, спочатку мають допитуватись найбільш активні учасники
масових заворушень, стосовно винності яких є вагомі докази.

Допит потерпілих і свідків (очевидців) має на меті отримання відомостей
про участь тих або інших осіб у вчиненні масових заворушень,
встановлення інших обставин вчинення злочину, перевірку показань
підозрюваних. При цьому слід враховувати емоційний стан вказаних осіб
(особливо потерпілих), їх спроможність давати показання, які слід
оцінювати критично ситуацію.

Необхідність у пред’явленні підозрюваних для впізнання як правило
зв’язана з тим, що учасники масових заворушень до вчинення злочину
можуть не знати один одного, або знати лише прізвиська. Тому підозрювані
можуть впізнавати один одного. Крім цього, і потерпілі можуть впізнати
осіб, які завдали їм шкоди. При цьому особу, яку впізнають слід
пред’являти для впізнання у тому одязі, в якому він був на місці
злочину. Інколи виникає необхідність у впізнанні особистих речей
злочинців і потерпілих, або трупів невідомих осіб, виявлених на місці
події.

Одночасно з проведенням першочергових слідчих дій мають
використовуватись усі можливості оперативно-розшукової діяльності щодо
виявлення та затримання учасників масових заворушень, які ще невідомі
слідству або переховуються від нього.

На наступному етапі розслідування вирішуються завдання щодо подальшого
формування і використання доказів, встановлення з необхідною повнотою
усіх елементів предмета доказування. Типовими слідчими діями на цьому
етапі, зокрема, є призначення значної кількості різних видів експертиз
(судово-медичних, судово-психіатричних, пожежно-технічних, біологічних,
експертиз холодної зброї, експертиз матеріалів і речовин, експертиз
матеріалів та засобів відеозапису тощо). З метою подолання суперечностей
у показаннях двох раніше допитаних у справі осіб між ними можуть бути
проведені очні ставки. За місцем проживання та роботи підозрюваних
(обвинувачених) проводяться обшуки з метою виявлення предметів та
документів, що пов’язані із участю підозрюваного (обвинуваченого) у
вчиненні масових заворушень.

На підставі всього викладеного можна дійти, що елементами
криміналістичної характеристики масових заворушень є причини і умови
вчинення злочину; знаряддя вчинення масових заворушень; об’єкт
злочинного посягання та завдана йому шкода; способи вчинення масових
заворушень; типова слідова картина масових заворушень. Врахування
значення і дослідження цих елементів дозволяє оптимально організувати і
спланувати розслідування кримінальної справи про вчинення масових
заворушень. Розслідування злочину, передбаченого ст. 294 КК,
здійснюється бригадним методом з активним використанням можливостей
оперативно-розшукової діяльності. Формуванню надійної доказової бази у
кримінальних справах даного виду сприятимуть вміле проведення
першочергових слідчих дій у кримінальних справах вказаної категорії,
зокрема, затримання і обшуку підозрюваних; огляду місця події; допитів
підозрюваних, свідків (очевидців); пред’явлення підозрюваних для
впізнання та ін.

 

Список використаних джерел

1. Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р.
Криминалистика: Уч. для вузов. – М., 2002. – С. 680.

2. Бахин В.П. Криминалистика. Проблемы и мнения (1962–2002). – К., 2002.
– С. 178.

3. Колесниченко А.Н., Коновалова В.Е. Криминалистическая характеристика
преступлений. – Х., 1975. – С. 3–9.

М.І. Костін. Основи методики розслідування масових заворушень. “Боротьба
з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)” 13’2006.

 

 

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020