Реферат
на тему:
Правові аспекти протидії організованій злочинності в галузі
зовнішньоекономічної діяльності
Останніми роками Україна зробила певні кроки у напрямі відкритості для
зовнішнього світу, але процес становлення національного
зовнішньоекономічного механізму триває суперечливо і з великими
труднощами. Нагальною потребою стає пошук оптимальних форм державного
регулювання зовнішньоекономічного процесу, запровадження такого
механізму, який би відповідав сучасним вимогам міжнародної економічної
взаємодії. Державне регулювання зовнішньоекономічних зв’язків має
виконувати такі функції, як: визначення принципів та пріоритетів
зовнішньоекономічної діяльності, сприяння вітчизняним виробникам у їх
зарубіжній діяльності та контроль за нею. У цій сфері застосовується
широка система методів державного регулювання.
Так, до економічних інструментів належать:
– у галузі імпорту – митні тарифи, численні податки та збори, імпортні
депозити;
– у галузі експорту – пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії,
звільнення від сплати податків, надання фінансової допомоги.
Адміністративними методами є кількісні обмеження шляхом квотування,
ліцензування обсягів експорту чи імпорту, спеціальні вимоги до товару,
ембарго і т. ін.
В українській економіці на сьогодні існують необхідні передумови для
поступового включення її у систему світових господарських зв’язків.
Головні з них – наявний ресурсний потенціал, надзвичайно вигідне
географічне становище, сприятливий клімат та ін. Найдинамічнішими
компонентами зовнішньоекономічних зв’язків можуть бути такі:
інтелектуальний потенціал; обробні галузі промисловості –
верстатобудування, приладобудування, літакобудування, порошкова
металургія, надтверді матеріали; агропромисловий комплекс і добувні
галузі промисловості; нарешті, туризм, банківська справа, фінанси.
В Україні понад 100 тисяч суб’єктів підприємництва ведуть активну
зовнішньоекономічну діяльність з іноземними партнерами більше 150 країн
світу [1, с. 402–403] (таблиця).
Таблиця
Основні партнери у зовнішній торгівлі товарами [2]
Експорт Імпорт
1. Російська Федерація – 15,6 % 1. Російська Федерація – 41,5 %
2. Німеччина – 6,5 % 2. Туркменія – 12,7 %
3. Італія – 5,7 % 3. Німеччина – 7,8 %
4. Китай – 5, 4 % 4. Польща – 3,2 %
5. Туреччина – 3,9 % 5. Китай – 2,4 %
Основна продукція на експорт Основна продукція на імпорт
1. Чорні метали та вироби з них – 29,8 % 1. Мінеральне паливо, нафта –
39,9 %
2. Продукція хімічної промисловості – 11,1 % 2. Машини, устаткування –
10,6 %
3. Мінеральні продукти – 9,7 % 3. Продукція хім. промисловості – 6,1 %
4. Машини, устаткування – 9,0 % 4. Неблагородні метали – 4,5 %
Головним правовим актом даної галузі законодавства є Закон України “Про
зовнішньоекономічну діяльність” [3], який закріпив основні принципи
вказаної діяльності, визначив її суб’єкти і види, встановив засади
правового та економічного регулювання зовнішньоекономічних зв’язків, а
також юридичну відповідальність у цій сфері. Система
зовнішньоекономічного законодавства включає також правові акти про режим
іноземного інвестування і валютне регулювання, норми фінансового,
податкового, цивільного, митного, банківського, підприємницького
законодавства, відповідні укази Президента, нормативно-правові акти
Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів, Міністерства економіки та з
питань європейської інтеграції України та інших міністерств та відомств,
що спрямовані на реалізацію державної політики у сфері
зовнішньоекономічної діяльності. Для зовнішньоекономічного законодавства
характерне закріплення у його нормах економічних методів управління і
регулювання процесами експорту та імпорту товарів, науково-технічних
досягнень, капіталів і робочої сили, спільної підприємницької
діяльності, міжнародних фінансових та інших зовнішньоекономічних
операцій [4, с. 637].
Разом з тим, галузь зовнішньоекономічної діяльності є однією з
найпривабливіших сфер її використання у протиправних цілях організованою
злочинністю.
Так, контрабанда є домінуючою складовою “тіньової” економіки, саме вона
дозволяє уникати сплати митних платежів, одержувати від злочинної
діяльності максимальний прибуток, переказувати грошові кошти на рахунки
в іноземні банки та у такий спосіб накопичувати капітал.
Контрабанда нерозривно пов’язана з корупцією в органах влади,
управління, правоохоронних органах, банківських структурах тощо та
суттєво впливає на стан “тіньової” економіки в країні. Вона завдає
збитків економіці держави, встановленому правопорядку в галузі
міжнародної торгівлі, порушує державний суверенітет.
Контрабандисти активізували свою діяльність практично на всіх ділянках
кордону. Таке становище є наслідком, перш за все, “прозорості” 4579
кілометрів кордону, що становить 55,7 % від усієї довжини державного
кордону України, а також, приблизно, 1500 доріг, що зв’язують нашу
країну із суміжними державами на півночі, сході та південному заході, з
яких лише 98 – забезпечено всім необхідним обладнанням для митних
потреб. А звідси – намагання криміналітету використати цю ситуацію у
своїх злочинних цілях.
Найбільш вразливими ділянками контрабандної діяльності щодо переміщення
товарів є такі: українсько-російська – 37,9 % всієї затриманої
контрабанди; українсько-молдовська – 18,6 %; морська – 9,3 %;
українсько-білоруська – 8,7 %; українсько-польська – 6,8 %;
українсько-румунська ділянки державного кордону – 6,5 %.
Починаючи з 90-их років минулого століття, контрабандні операції з
підакцизними товарами посіли перше місце серед інших видів контрабанди.
Злочини вчинюються шляхом ввезення підакцизних товарів на митну
територію України під виглядом транзиту з подальшим незаконним
відчуженням без сплати митних та інших зборів з використанням митних
документів.
У структурі предметів “тіньової” економіки необхідно також виділити
автотранспорті засоби, контрабандне переміщення яких має стійку
тенденцію до зростання [5, с. 95–96].
На думку аналітиків правоохоронних органів та незалежних експертів, до
зовнішньоекономічної діяльності необхідно відносити злочини, що вчинені
спеціальними суб’єктами, якими є посадові, матеріально-відповідальні та
інші особи, що виконують на підприємствах, установах та в організаціях,
незалежно від форми власності й організаційно-правової форми,
організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції, а
також особи, які не мають таких повноважень, але володіють доступом до
предмету посягання для виконання трудових обов’язків за родом діяльності
чи служби, або особи, які виконують обов’язки з охорони майна чи
об’єкту, на якому воно зберігається, без матеріальної відповідальності
та вчинені на спеціальному об’єкті. Такими об’єктами є:
– експортні та імпортні об’єднання і контори Міністерства економіки та з
питань європейської інтеграції України, інших державних структур, які
пов’язані із зовнішньоекономічною діяльністю (зовнішня державна
торгівля);
– недержавні організації, що здійснюють експортно-імпортні угоди
(включаючи бартерні) і виконують брокерські, лізингові та інші послуги
зовнішньоекономічної діяльності (зовнішня торгівля недержавних
організацій).
До злочинів, що вчинені у сфері зовнішньоекономічної діяльності, також
відносяться такі, що передбачені стст. 191 “Привласнення, розтрата майна
або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем”; 364
“Зловживання владою або службовим становищем”; 365 “Перевищення влади
або службових повноважень”; 366 “Службове підроблення”; 367 “Службова
недбалість”; 368 “Одержання хабара”; 369 “Давання хабара” Кримінального
кодексу України, які вчинені при проведенні слідуючих дій:
– експорті або імпорті товарів;
– наданні вітчизняними підприємствами та організаціями послуг іноземним
суб’єктам господарчої діяльності та іноземними – вітчизняним, у тому
числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових,
консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських,
агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських,
юридичних, туристських, з працевлаштування за кордоном та інших послуг,
що не заборонені законами України;
– науковій, науково-технічній, науково-виробничій, навчальній та іншій
кооперації з іноземними суб’єктами господарчої діяльності, а також –
навчанні та підготовці спеціалістів на комерційній основі;
– міжнародних фінансових операціях та операціях з цінними паперами, у
випадках, передбачених законом;
– кредитних та розрахункових операціях (повернення валютної виручки) між
вітчизняними та іноземними суб’єктами господарчої діяльності;
– товарообмінних (бартерних) операціях та іншій діяльності, побудованій
на формах зустрічної торгівлі між вітчизняними та іноземними суб’єктами
господарювання;
– лізингових операціях між вітчизняними та іноземними суб’єктами
господарчої діяльності;
– незаконному митному оформленні вантажів працівниками митних органів,
незаконному ввозі в Україну товарів (контрабанда) та при розмитненні
автомобілів і агрегатів до них [6].
Основними способами вчинення злочинів суб’єктами господарювання під час
здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності є нижченаведені.
1. Контрабанда, про що йшлося вище (ст. 201 КК України).
2. Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207 КК
України) та незаконне відкриття або використання за межами України
валютних рахунків (ст. 208 КК України):
– фізичними та юридичними особами шляхом відкриття валютного рахунку в
іноземній банківській установі без дозволу Національного банку України
або недекларування валютних коштів, які було отримано ними за надані
послуги або проданий власний товар за межами України.
3. Різні види розкрадань матеріальних та грошових коштів з підприємств
різних форм власності (стст. 210, 213, 214 КК України) шляхом:
– експорту неврахованої продукції чи сировини;
– експорту товару фіктивним зарубіжним підприємствам;
– псевдодемпінгу;
– складання браковочних актів товарної експертизи;
– незаконного відшкодування податку на додану вартість з Державного
бюджету.
4. Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів
(ст. 212 КК України) шляхом:
– приховування валютної виручки за кордоном по експортно-імпортній
операціях за допомогою заниження фактурної вартості товарів у поєднанні
з псевдодемпінгом;
– імпорту під виглядом транзиту через митну територію країни або
неоприбуткування їх на підприємстві-імпортері;
– оформлення фіктивних документів про участь в діяльності підприємства
іноземних інвесторів;
– приховування валюти за кордоном при експорті робочої сили та послуг.
5. Фіктивне підприємництво (ст. 205 КК України).
6. Шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК України).
7. Хабарництво (стст. 368–370 КК України):
– отримання хабарів працівниками митних, податкових органів.
8. Інші службові зловживання (стст. 202, 218, 220 КК України) [1, с.
403–404].
Досить часто у своїх протиправних діях члени організованих злочинних
груп використовують підприємства-нерезиденти, що засновані громадянами
України.
Нерезиденти – це громадяни, які мають постійне місце проживання за
межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території
України; юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, котрі не
мають статусу юридичної особи (філії, представництва і т. ін.) з
місцезнаходженням за межами України, які створені та здійснюють свою
діяльність відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі
юридичні особи та інші суб’єкти підприємницької діяльності з участю
юридичних осіб та інших суб’єктів підприємницької діяльності України;
розташовані на території України дипломатичні представництва,
консульські установи, торговельні та інші офіційні представництва
іноземних держав, міжнародні організації та їх філії, що мають
дипломатичні привілеї та імунітет, а також – представництва інших
іноземних організацій і фірм, які не здійснюють підприємницьку
діяльність відповідно до законодавства України [7].
За сучасних умов ефективна боротьба з різними злочинами міжнародного
характеру, організованою злочинністю, наркобізнесом і відмиванням
незаконних доходів припускає взаємодію і координацію зусиль спецслужб і
правоохоронних органів різних держав. Злочинні організації не визнають
кордонів, вони успішно використовують прогалини у національних
законодавчих системах при підготовці злочинів і приховуванні слідів
своєї протиправної діяльності, а також – матеріальних цінностей,
здобутих незаконним шляхом.
Відповідно до міжнародного законодавства правоохоронним органам надане
право здійснювати зовнішні відносини зі спеціальними службами і
правоохоронними органами іноземних держав, обмінюватися з ними на
взаємній основі оперативною інформацією, спеціальними технічними й
іншими засобами в межах своїх повноважень й у встановленому порядку.
Головними в питаннях міжнародного співробітництва є, як правило,
підрозділи, що здійснюють договірно-правові функції.
Основними формами взаємодії правоохоронних органів різних держав світу у
сфері слідчої діяльності та оперативно-розшукових заходів, у тому числі
з метою виявлення фактів зловживань, що скоюються у процесі здійснення
зовнішньоекономічної діяльності, є:
– виконання запитів;
– участь в оперативно-розшукових заходах та слідчих діях, що
здійснюються на території іншої держави;
– обмін інформацією;
– робота офіційних представників.
Міжнародним законодавством передбачено, що за одну з основ для
проведення оперативно-розшукових заходів з метою виявлення,
попередження, припинення і розкриття злочинів, розшуку осіб, що їх
вчинили, називають запити міжнародних правоохоронних організацій і
правоохоронних органів іноземних держав відповідно до їх міжнародних
договорів. Як правило, законодавством також закріплюється обов’язок
органів виконувати на підставі й у порядку, передбаченому міжнародними
договорами, запити відповідних міжнародних правоохоронних організацій,
правоохоронних органів і спеціальних служб іноземних держав.
Під запитами у сфері міжнародного співробітництва розуміють письмові або
усні звертання, направлені (передані) офіційно правоохоронним
органам-партнерам відповідно до міжнародних договорів, з питань, рішення
яких віднесено до їх компетенції. Запити, як правило, стосуються
перевірки по обліках, підтвердження установчих даних і встановлення
місцезнаходження громадян, перевірки отриманої інформації про злочин, що
готується, вчиняється або є вчиненим, у тому числі й шляхом проведення
оперативно-розшукових заходів “контрольована поставка”, “перевірочна
закупка” та інших заходів, встановлення обставин вчинення злочину і
причетності окремих осіб до нього, перевірки реєстрації фірм і т. ін.
Під час підготовки відповідей на запити іноземних партнерів необхідно
пам’ятати про терміни їх виконання. Підрозділ правоохоронного органу, до
якого звернений запит, повинен дати відповідь на нього (у письмовій або
усній формі з відповідною оцінкою) не пізніше 15 днів з дня одержання. У
разі, коли виконання запиту вимагає додаткової перевірки або вивчення, –
протягом місяця. Запит із позначкою “Терміново” повинний бути виконаний
протягом трьох днів.
У разі затримки виконання запиту відповідний підрозділ самостійно або
через відповідні підрозділи центрального апарату сповіщає про це
партнера-ініціатора запиту або направляє йому проміжну відповідь.
Разом з тим, при підготовці та направленні запитів наявні численні
випадки різних недоглядів. Аналіз практики міжнародного співробітництва
правоохоронних органів показує, що найбільш типовими помилками є
наведені нижче.
1. На міжнародні відносини у сфері оперативно-розшукової діяльності
переноситься існуюча національна практика, зовсім не обов’язкова для
іноземних держав. Виконавці в рамках запитів, що спрямовуються на основі
“поліцейських угод” просять направити на їх адресу установчі документи
фірми, свідоцтво про реєстрацію, довідку банку, тоді як в іншій державі
така інформація, а тим більше справжні документи можуть бути витребувані
лише в рамках міжнародного слідчого доручення по кримінальній справі.
2. Некоректна постановка завдань. Деякі органи у своїх запитах ставлять
великий обсяг питань, для рішення яких буде потрібно група оперативних
працівників, або такі, що не випливають з матеріалів справи. Нерідко
зміст запитів виходить за межі підписаних угод, а також – предмета
дослідження з конкретної справи оперативного обліку. Іноді направляються
неправомірні слідчі доручення.
3. Зі змісту запитів не завжди зрозуміло, у зв’язку з чим він
направлений; дається неповна інформація про юридичних осіб і громадян;
допускається використання скорочень і маловідомих абревіатур (особливо
назв різних правоохоронних підрозділів, інших державних органів і
установ, а також фірм); не вказуються номери телефонів, поштові й інші
реквізити фірм, а також – адреси громадян.
4. Прагнення перекласти проведення ряду установчих заходів та слідчих
дій на закордонних колег. Виконавці не додають до запиту копії
документів (митних і відвантажувальних декларацій, паспортів угоди,
контрактів, коносаментів і т. ін.), чим можуть значно полегшити та
прискорити виконання запиту.
5. Зустрічаються випадки, коли запити про наведення довідкової
інформації, надання документів та інформації, необхідних для провадження
справи, пересилаються через підрозділи центрального апарату відповідних
правоохоронних органів держав світу. Практика свідчить, що, по-перше, це
призводить до невиправданого збільшення термінів по справах і, по-друге,
– завантажує непродуктивною роботою апарат центральних органів різних
рівнів як ініціатора запиту, так і виконавця запиту.
6. У ряді випадків співробітники правоохоронних органів зневажають
вимоги, що пред’являються до офіційного листа в службовому
переписуванні. Форма і стиль листа нерідко не відповідають цим вимогам.
У запитах допускаються розмовні вирази і нечіткість, що погіршує
розуміння і з’ясування змісту запиту.
Необхідно враховувати, що запити про проведення слідчих дій та
оперативно-розшукових заходів, у тому числі про наведення довідкової
інформації, здійснення контрольованих поставок, перевірочних закупок та
інших заходів, здійснюваних з метою виявлення первинних злочинів,
виконуються за умови подвійної криміналізації, тобто за умови, що
діяння, відносно якого здійснюються ці заходи, визнано злочином у
державі органу-ініціатора запиту та в державі органу-виконавця запиту.
Це особливо відноситься до іноземної валюти, деяких видів зброї й інших
предметів, обіг яких заборонений чи обмежений в різних державах у
різному ступені.
Врешті-решт, з метою активізації викриття злочинів у сфері
зовнішньоекономічної діяльності та перекриття нових шляхів вчинення
правопорушень у зазначеному напрямі можна запропонувати такі заходи:
– систематично здійснювати профілактичні заходи з викриття фактів
зловживань посадових осіб, суб’єктів підприємницької діяльності та
контролюючих органів, які сприяли незаконному поверненню підприємствам
податку на додану вартість по експортних операціях;
– детально відпрацьовувати підприємства-нерезиденти, учбові заклади та
туристичні агенції на предмет проживання, роботи, навчання та
переміщення іноземців;
– активно виявляти підприємницькі структури, які займаються незаконною
посередницькою діяльністю з працевлаштування іноземців. Організовувати
перевірки регіональних центрів зайнятості;
– ефективно вживати додаткових заходів щодо протидії злочинам
економічної спрямованості, до яких причетні суб’єкти підприємницької
діяльності, що зареєстровані на територіях вільного економічного та
пріоритетного розвитку [8].
Список використаних джерел
1. Петльований В.Б. Боротьба зі злочинністю у сфері зовнішньоекономічної
діяльності: проблеми, перспективи їх вирішення // Економічні злочини:
попередження і боротьба з ними. – 2001. – № 25. – С. 402–404.
2. Довідка МВС України про результати роботи по напрямку
зовнішньоекономічної діяльності за 10 місяців 2003 року.
3. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” // Відомості
Верховної Ради. – 1991. – № 29. – Ст. 377.
4. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова
редкол.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998.
5. Борута П.М., Марценко Є.В. “Тіньова” економіка та її вплив на
криміногенну ситуацію в України: оцінка, тенденції, проблеми // Боротьба
з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2002. – №
6. – С. 91–99.
6. Методичні рекомендації щодо єдиного порядку обліку злочинів, викритих
на визначених пріоритетних напрямах економіки, 2002.
7. Митний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2002. – № 38–39.
– Ст. 288.
8. Довідка про результати роботи підрозділів ДСБЕЗ по викриттю злочинів
у сфері зовнішньоекономічної діяльності за 10 місяців 2003 року.
І.Г. Андрущенко, Т.М. Тігова. Правові аспекти протидії організованій
злочинності в галузі зовнішньоекономічної діяльності. “Боротьба з
організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)” 10’2004.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
