.

Протидія правопорушенням, що вчиняються з використанням інформаційних технологій: проблеми науково-методологічного та навчально-методичного забезпечен

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
255 2617
Скачать документ

Реферат

на тему:

Протидія правопорушенням, що вчиняються з використанням інформаційних
технологій: проблеми науково-методологічного та навчально-методичного
забезпечення

Однією з відмінних ознак сучасного світового соціального прогресу є
зростання значимості інформації в суспільних відносинах, перехід від
індустріального до інформаційного суспільства, від енергетичних
технологій до інформаційних. У зв’язку з цим глобальна інформатизація
вже визначилася як домінуючий соціальний процес.

Але поряд з позитивними явищами, у галузі суспільних інформаційних
відносин постають і негативні.

Це очевидно з досвіду передових індустріально розвинених країн. Високий
рівень інформатизації відкрив можливості для впровадження однієї з
фундаментальних складових прав людини – права на доступ до широкого
спектра інформації, що стосується діяльності суспільства (при обмеженнях
доступу лише до особливих категорій інформації, регламентованих
відповідними правовими актами). Однак на цьому тлі вже виявилися
серйозні проблеми, пов’язані насамперед з тим, що зафіксовані в різних
джерелах інформації (медичних базах даних, системах електронних платежів
при особистих покупках, електронній пошті і т.ін.) персональні дані
стали доступнішими для усіх як державних, так і недержавних організацій,
зацікавлених в них, що в свою чергу уможливлює утручання в особисте
життя громадян.

Отже, інформаційні технології, поряд із створенням умов для реалізації
права громадянина на доступ до інформації, формують середовище, що
полегшує порушення іншого його фундаментального права – права на
особисте життя.

Цю важливу проблему активно розробляють в багатьох країнах і приймають
правові документи та, навіть, закони, які мають регламентувати порядок
збору та використання особистих даних. У нашій країні, на жаль, процес
розуміння важливості та необхідності розв’язання цієї проблеми перебуває
в зародковому стані.

Одним з найважливіших та, на наш погляд, складніших є ще одне позитивне
явище, що викликано процесами інформатизації – “комп’ютерна злочинність”
HYPERLINK “http://mndc.naiau.kiev.ua/Gurnal/7text/” \l “_ftn1” \o “”
*. При цьому виникає низка проблем, раніше не властивих суспільству,
причому більшість з них мають комплексний характер. Отже, постає
необхідність не лише захисту прав і свобод особи, а й протидії
правопорушенням цієї категорії і нарешті, захисту інформації
(інформаційних ресурсів) від несанкціонованого доступу з метою
здійснення правопорушень.

Якщо проблема захисту прав і свобод людини має суто правовий характер,
то останні дві, є міжгалузевими, тобто вимагають комплексного підходу в
процесі їх розв’язання та досліджень як з боку правових, так і
економічних, соціальних, а також технічних наук. Тому викликає певний
подив трактування проблеми захисту інформації як лише технічної
проблеми, що зумовлено, мабуть, технократичним підходом не тільки з боку
“технарів”, а й з боку гуманітаріїв. Але ж їх розв’язання неможливе,
насамперед, без створення належної організаційно-правової бази. Мабуть,
саме таким підходом зумовлено відкриття Вищою атестаційною комісією двох
наукових спеціальностей: 21.05.00 “Інформаційна безпека” та 21.05.01
“Інформаційна безпека держави” за напрямом “Національна безпека”, саме в
галузі технічних наук [1]. Але при цьому у ВАКу чомусь забули про
необхідність наукових досліджень юристів, управлінців, соціологів та
інших науковців в цій галузі. Хоча, заради справедливості, слід
зазначити, що в Національній академії внутрішніх справ деякий час
існувала Спеціалізована вчена рада по захисту дисертаційних досліджень
за цим напрямом з юридичних наук, але була ліквідована через незначну
кількість захистів. Таке рішення було, мабуть, логічним, крім того, що
організаційно-правові аспекти інформаційної безпеки, на нашу думку,
стосуються організації та правового регулювання лише напряму певної
діяльності (процесу) – захисту інформації, спрямованої на профілактику
певної категорії правопорушень, і не як не може бути окремим напрямом
юридичної науки, і мають розглядатися в межах інформаційного права. Щодо
технічних наук, то це інша справа (наприклад, спеціальність 05.13.21
“Системи захисту інформації” за напрямом “Інформатика та хімічні
технології”[2]).

Отже, забезпечення ефективного розв’язання проблем протидії
правопорушенням в інформаційній сфері неможливо без всебічного наукового
розв’язання різних їх аспектів. На наш погляд, проблеми в цій галузі
можливо розглядати як мінімум у чотирьох аспектах, а саме:
організаційно-правовому, соціальному, економічному і, нарешті,
технічному. Очевидно, що саме це спричиняє гостру необхідність
мобілізації зусиль фахівців у різних галузях наукових знань та
встановлення нових міжгалузевих і міждисциплінарних наукових напрямів,
якими і є інформаційне право та правова інформатика.

Щодо “інформаційного права”, то незважаючи на триваючі дискусії серед
вчених-юристів, йому вже належить чільне місце в системі сучасних
наукових знань передових країн світу міжгалузевому інституті права. Цією
проблематикою довгі роки займається і вітчизняні науковці – Р.А.
Калюжний, Е.Б. Кубко, І.В. Арістова, П.І. Орлов, В.С. Цимбалюк та інші.
Але в Україні інформаційне право, як галузь права, незважаючи на
численні пропозиції з боку вітчизняних науковців [3, 4] почала
формуватися лише після вольового рішення парламентарів, а приводом для
цього стала необхідність чіткого правового регулювання діяльності ЗМІ
[5]. Не ставлячи під сумнів важливість цієї проблеми, необхідно ж
все-таки зазначити, що інформаційне право має на меті не лише
регулювання діяльності ЗМІ, а й соціальних відносин у сфері обігу
інформації взагалі – інформаційних відносин.

Майже така ж ситуація існує і з напрямом соціальної інформатики –
“правовою інформатикою”. Однак, незважаючи на відсутність єдності в
трактуванні її сутності, завдань і місця в загальній системі наукового
знання, правова інформатика повноправно визнана і широко
використовується юристами для визначення нового самостійного напряму в
правовій науці та практичній діяльності як міжгалузева область знань,
наукова база інформатизації організаційно-правової сфери. В Україні
також існує наукова школа, яку очолює М.Я. Швець. Крім того, при
Академії правових наук створено Науково-дослідний центр правової
інформатики.

Саме в межах цих двох наук, мають проводитися дослідження проблем щодо
вивчення організаційних та правових аспектів протидії комп’ютерній
злочинності. Слід акцентувати увагу, що методи, засоби та методика
розкриття таких злочинів, мають досліджуватися в межах наук
криміналістики та криміналістичної інформатики (одного з напрямів
правової інформатики), а соціально-правові і кримінологічні аспекти –
кримінологією і кримінологічною інформатикою.

Виникаючі навколо обох наук дискусії, на наш погляд, зумовлені низкою
об’єктивних і суб’єктивних причин, а саме:

складністю розуміння соціальних процесів, пов’язаних з історичною фазою
перехідного періоду від індустріального до інформаційного
(постіндустріального) суспільства, періодом протогенезу [6, с. 82];

не завжди правильним сприйняттям розглянутих наукових знань, а часом
недостатнім рівнем “інформаційної культури” широкого кола юристів, як
правило, консервативних;

відсутністю популяризації інформаційної сутності соціального управління
та правових відносин і пов’язаних з ними основних положень.

Однак з кожним днем ситуація змінюється на краще. При динаміці
законодавства нині важко уявити собі діяльність сучасного юриста чи
адміністратора без використання можливостей комп’ютерної та оргтехніки –
інформаційних технологій. Все, що так чи інакше стосується становлення
сучасної світової цивілізації та нової культури, – поняття “інформація”,
“інформаційні технології”, “знання”, “інформаційний ресурс”,
“комп’ютер”, “програма”, “штучний інтелект”, “експертна система”,
“когнітивний процес” і т.ін. – підлягає ретельному і зваженому науковому
аналізу. Такий аналіз має поширитися на пізнання суспільства, історію,
соціальні наслідки інформатизації, вплив на людську діяльність,
економічне і, нарешті, правове регулювання галузі інформаційних відносин
у суспільстві.

Організаційно підтримка розглянутих наукових напрямів в Україні має
реалізуватися у відкритті Вищою атестаційною комісією нової
спеціальності з юридичних наук, що поєднує інформаційне право і правову
інформатику як науки з єдиним об’єктом дослідження, яким є інформація та
інформаційний ресурс.

Змістом спеціальності, що пропонується, є фундаментальні та прикладні
наукові дослідження з юридичного, економічного, технологічного і
соціального забезпечення інформаційних відносин, процесів інформатизації
суспільства та організаційно-правової сфери.

Основними напрямами досліджень цієї наукової спеціальності мають стати:

наукові, методологічні, організаційні, правові та технологічні основи
регулювання суспільних інформаційних відносин і процесу інформатизації
організаційно-правової діяльності;

дослідження в галузі економічних і соціальних проблем інформатизації
суспільства;

формування теоретичних засад розробки методів і засобів інформаційного
забезпечення, а також підтримка прийняття рішень в
організаційно-правовій сфері людської діяльності на основі інформаційних
технологій;

розробка наукових та правових основ, формування концепцій та проектів
функціонування інформаційних систем правової інформації, їх адаптація в
національному та міжнародному інформаційному просторі;

розвиток і становлення правової термінології, розробка класифікаторів,
тезаурусів, термінологічних словників щодо інформаційних відносин;

становлення системи уніфікації організаційно-правової інформації.

За спеціальністю, яку пропонується відкрити, може передбачатися
присвоєння наукових ступенів з юридичних, економічних і соціологічних
наук.

Не може стояти осторонь від розвитку наукового забезпечення процесів
інформатизації суспільства й процес підготовки сучасного фахівця-юриста.
Роль системи освіти у розв’язанні проблеми інформатизації суспільства
загальновідома, пов’язана з науковими знаннями і не вимагає додаткових
аргументів.

Можна цілком обґрунтовано стверджувати, що інформатика сьогодні – це
один зі стратегічно важливих і перспективних напрямів зростання світової
науки, навколо якої уже формується новий комплекс наук про інформацію
[7]. Тому вважається важливим і своєчасним зосередити увагу закладів
освіти, вчених і педагогів України та інших країн світу, а також засобів
масової інформації на цьому феномені для того, щоб він знайшов своє
адекватне відбиття в програмах, методиках і навчальних планах системи
вищої та середньої освіти, а також у системі післядипломної підготовки
і, передусім, – викладачів.

Необхідно також зазначити, що інформатика, як самостійна наука і
навчальна дисципліна, має не лише свою досить чітко визначену проблемну
галузь, але і свій метод дослідження – інформаційний підхід.
Використання цього методу дозволяє виявляти, аналізувати і розуміти
багато нових властивостей і закономірностей інформації та інформаційних
процесів у навколишньому і соціальному середовищі.

Крім того, інформаційна культура нині стає невід’ємною частиною
загальної культури суспільства та людини, і саме в цьому вбачається
виявлення об’єктивних законів розвитку цивілізації.

Серед розглянутих проблем, безперечно, заслуговує уваги все ще
дискусійне питання про найменування сучасного навчального курсу
інформатики, який має не лише навчально-методологічний, але і
філолофсько-науковий характер, оскільки він невід’ємно пов’язаний із
сучасними уявленнями про зміст предмета інформатики як науки, а як
наслідок, про зміст навчальної дисципліни, що відповідає їй. Адже:
“правильно називати означає правильно розуміти”. Саме в цьому сьогодні
існують досить значні розбіжності як серед вчених, так і серед
педагогів.

При позначенні навчальної дисципліни необхідно враховувати структуру
досліджень у галузі “соціальної інформатики”, як науки, а також поділ на
її галузеві напрями, які відповідають сферам суспільної діяльності.
Яскравим прикладом може слугувати “Правова інформатика як комплексна
міждисциплінарна галузь знань про закономірності, умови й особливості
використання ідей, методів і технічних засобів інформатики з метою
оптимізації та підвищення ефективності інформаційних процесів при
розв’язанні конкретних завдань соціального управління, правових, а також
функціонування інформаційних систем правового змісту і управління ними”
[8, с. 156]. У свою чергу постає необхідність введення навчальної
дисципліни під тією ж назвою у процес підготовки юридичних і
управлінських кадрів [8, с. 168].

Тому очевидно, що зміни мають бути внесені не лише до змісту курсів
вивчення інформатики і суміжних з нею технічних дисциплін
(обчислювальної техніки, кібернетики), але також і до змісту курсів
низки гуманітарних дисциплін таких, як філософія, економіка, соціологія,
психологія, а також управлінських і правових дисциплін.

Такі зміни мають насамперед містити знання про:

філософські основи інформатики;

інформаційне суспільство, інформаційні ресурси та його інформаційний
потенціал;

місце людини в інформаційному суспільстві;

значення інформації в процесах пізнання;

проблеми правового регулювання сфери суспільних інформаційних відносин;

основи інформаційного моделювання та загальної теорії інформації;

інтелектуальні інформаційні системи (системи підтримки прийняття
рішень);

основи комп’ютерної семантики;

програмно-технічні засоби інформатизації;

засоби інформаційно-аналітичного забезпечення;

базові та прикладні інформаційні технології.

Таким чином, очевидно, що проблема реформування національної системи
освіти у зв’язку з загостренням процесів інформатизації суспільства є
досить актуальною. Однак результати аналізу процесу організації
реформування розглянутої сфери в нашій країні ще не оптимістичні.
Мабуть, саме такий стан справ і зумовив вимоги Президента України щодо
вживання термінових заходів не тільки в галузі інформатизації країни
загалом, але й реформування напряму інформаційної підготовки
національних кадрів, а саме вимоги розробки типової навчальної програми
для середніх і вищих навчальних закладів з дисципліни “Інформаційна
культура” та вжиття заходів щодо підготовки і перепідготовки фахівців у
сфері інформаційної безпеки [9].

Слід особливо зосередити увагу на назві, запропонованій в Указі
навчальної дисципліни, обґрунтованість якої у автора викликає певний
сумнів.

Термін “Інформаційна культура” прийнято сприймати як: 1) новий тип
спілкування, що дає можливість вільного виходу особистості в
інформаційне буття; 2) вільний вихід та доступ до інформаційного буття
на всіх рівнях, від глобального до локального, оскільки
внутрішньонаціональний, внутрішньодержавний тип інформаційного буття,
так само неспроможний, як і національна наука; 3) новий тип мислення, що
формується в результаті звільнення людини від рутинної інтелектуальної
роботи. Серед визначаючих рис вже сьогодні яскраво виявляється
орієнтування останнього на саморозвиток і самонавчання [10, с. 56].

Іншими словами, інформаційна культура – це здатність суспільства
ефективно використовувати інформаційні ресурси і засоби інформаційних
комунікацій, а також вміло застосовувати з цією метою передові
досягнення в галузі розвитку засобів інформатизації та інформаційних
технологій.

Таким чином, уявляється, що запропонований термін має визначати новий
тип спілкування, мислення, але ніяк не наукове знання і тим більше
навчальну дисципліну, що мають лише сформувати інформаційну культуру.

При цьому значимість і необхідність організаційних заходів,
запропонованих зазначеним Указом і безліччю інших документів, не
викликає у автора ніяких сумнівів. Однак необхідно усвідомлювати всі
труднощі нашого часу, що негативно впливають не лише на процеси
інформатизації України, але і на стан національної системи освіти.

З одного боку, Україна перебуває в процесі переходу від бідності
постсоціалістичної держави до розвиненої демократичної європейської
держави. Стратегія переходу України до високого рівня життя, який
вимірюється звичайно за рівнем життя самих незаможних членів
суспільства, зводиться сьогодні до переліку пріоритетних напрямів
зарубіжних інвестицій. На жаль, “позичковий відсоток” випереджає темпи
розвитку національного виробництва, а невиробничу сферу (освіта,
культура, озброєння) поневолює і знищує.

Саме таке економічне і політичне становище країни, на наш погляд,
гальмує процеси інформатизації і реформування системи освіти, що
потребує чималих капіталовкладень з боку держави. З іншого боку –
низький рівень саме інформаційної культури (інформаційної підготовки)
державних службовців та адміністративних працівників, зокрема
Міністерства освіти, зумовлює той факт, що організаційні заходи, які
намічаються в цьому напрямі, не проводяться на належному рівні.
Прикладом цього може слугувати недостатнє розуміння важливості процесів,
що відбуваються, пов’язаних з інформатизацією сучасного суспільства, при
підготовці “Програми розвитку юридичної освіти на період до 2005 року”,
а як результат – зведення запланованих заходів до комп’ютеризації
навчального процесу без належної на те підготовки не тільки учнів, але і
викладачів [11].

Проведений вище короткий аналіз ролі інформатики та інформаційних
технологій на сучасному етапі розвитку суспільства дозволяє дійти таких
висновків:

1. Нові умови існування людства в XXI ст. вимагають нової стратегії
розвитку країни і людства на основі знань і високоефективних технологій.
Найважливішим стратегічним завданням для світового співтовариства при
цьому є пріоритетний розвиток інформаційних технологій, яким надається
роль каталізатора науково-технічного та соціально-економічного розвитку
суспільства.

2. Перехід на стратегію стійкого розвитку цивілізації, заснованого на
знаннях, вимагає нового розвитку науки (насамперед природничих наук,
зокрема – інформатики) та високого рівня інтелектуалізації суспільства,
без якого неможливо ефективне використання перспективних соціальних
технологій.

3. Система освіти має розглядатися сьогодні як стратегічний чинник
інтелектуалізації суспільства і мати випереджальний характер порівняно з
іншими чинниками його розвитку. Вона має містити в собі нову програму
вивчення інформатики як фундаментальної природничої науки, що в останні
роки швидко прогресує і в найближчому майбутньому посяде центральне
місце у складі того комплексу наук, що стане науковим підгрунтям
постіндустріального інформаційного суспільства.

4. З огляду на особливу важливість і актуальність підвищення наукового
рівня програм вивчення інформатики, уявляється за доцільне розробити
програму реформування національної системи освіти, головною метою якої
повинно стати формування перспективної модульної програми вивчення
фундаментальних основ інформатики, орієнтованої на використання в
системі випереджальної освіти.

Для формування такої програми в Україні є достатній для цього науковий
потенціал, а також значні науково-методичні напрацювання.

5. Пріоритетний розвиток інформатики й інформаційних технологій, а також
їх широке впровадження в соціальну практику і, насамперед у сферу
освіти, повинно стати головним напрямом державної політики в галузі
науки та освіти, оскільки – це сьогодні не лише вирішальний чинник
забезпечення добробуту держави і нації, але і найважливіша умова процесу
подальшого стійкого розвитку цивілізації [12].

 

Список використаних джерел

1. Наказ Вищої атестаційної комісії “Про внесення змін і доповнень до
Переліку спеціальностей, за якими проводяться захист дисертацій на
здобуття наукових ступенів кандидата наук і доктора наук, присудження
наукових ступенів і присвоєння вчених звань” від 28.11.2000 р. № 568.

2. Постанова Вищої атестаційної комісії “Про затвердження паспортів
спеціальностей наукових працівників” від 02 липня 1999 р. № 26-08/8.

3. Гавловський В.Д. Інформаційне законодавство України: від інкорпорації
до кодифікації // Систематизація законодавства в Україні: проблеми
теорії і практики: Матеріали міжнарод. наук.-практ. конф. – К.: Інститут
законодавства Верховної Ради України, 1999.

4. Бєляков К.І. Деякі питання щодо формування реформи інформаційного
законодавства України // Систематизація законодавства в Україні:
проблеми теорії і практики: Матеріали міжнародної науково-практичної
конференції. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1999.
– С. 253.

5. Постанова Верховної Ради України “Про підсумки парламентських слухань
“Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова і цензура
в Україні” від 16 січня 2003 р. № 441-IV.

6. Ракитов А.И. Философия компьютерной революции. – М.: Политиздат,
1991. – 287 с.

7. Колин К.К. Эволюция информатики и формирование нового комплекса наук
об информации. – М.: ВИНИТИ, 1995. – № 5.

8. Беляков К.И. Управление и право в период информатизации: Монография.
– Киев: Изд-во. “КВІЦ”, 2001, – 308 с.

9. Указ Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і
оборони України від 31 жовтня 2001 р. “Про заходи щодо вдосконалення
державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки
України” від 6 грудня 2001 р. № 1193/2001.

10. Михайловский В.Н. Формирование научной картины мира и
информатизация. – С. Пб., 1994.

11. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Програми
розвитку юридичної освіти на період до 2005 року” від 10 квітня 2001 р.
№ 344.

12. Бєляков К.І. Методологічні питання інформаційної підготовки
сучасного фахівця // Вісник Національного університету внутрішніх справ.
– Х., 2002. – С. 151-159.

К.І. Бєляков. Протидія правопорушенням, що вчиняються з використанням
інформаційних технологій: проблеми науково-методологічного та
навчально-методичного забезпечення. “Боротьба з організованою
злочинністю і корупцією (теорія і практика)” 7’2003

* Термін “комп’ютерна злочинність” у нашій країні сьогодні існує лише як
соціологічне поняття. Однак, наприклад, у Німеччині та Швейцарії, цей
термін закріплений як кримінально-правова категорія. У США при
визначенні цього напряму злочинності в законодавстві вживається термін
“кіберзлочинність”.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020