.

Проблеми розвитку електронної комерції в Україні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
294 5581
Скачать документ

Реферат

на тему:

Проблеми розвитку електронної комерції в Україні

Двадцять перше століття – час інформації, час автоматизації у різних
галузях людської діяльності (наука, промисловість, фінансова активність,
побут тощо). Комп’ютер, що використовується практично в усіх сферах
життя, став символом сьогодення. У всьому світі інформаційні та
телекомунікаційні технології викликають нову індустріальну революцію не
менш значущу, ніж промислові революції минулого, і таку, що матиме
вельми далекосяжні наслідки, що додає величезних можливостей інтелекту
людини та створює нові інформаційні ресурси, які суттєво впливають на
спосіб нашої діяльності та життя. Це означає: заохочення
підприємницького інтелекту, який створює можливості для появи нових
секторів економіки, що динамічно розвиваються; розвиток загального
підходу до регулювання ринку, спрямованого на підвищення
конкурентоспроможності економіки та ринку інформаційних послуг.

До одного з таких секторів економіки відноситься електронна торгівля,
або е-комерція, як її називають на Заході, що розвивається бурхливими
темпами, змінюючи звичні способи ведення бізнесу. Сьогодні в розвинених
країнах кількість он-лайнових операцій росте, а компанії на будь-якому
ринку і в будь-якому регіоні світу поспішають включити електронну
комерцію у свої бізнес-плани. Великі та малі компанії-професійні
користувачі вже прокладають шлях до застосування нових технологій для
підвищення ефективності своїх систем управління та виробництва. Серед
роздрібних продавців також має місце стійкий інтерес до е-комерції, що
виражається вже не тільки в дослідженнях даного сегмента ринку, але й у
конкретних діях, покликаних забезпечити ефективність роботи із невпинно
зростаючим потоком споживачів.

Під електронною комерцією розуміються будь-які форми ділових угод, при
яких взаємодія сторін здійснюється електронним способом замість
фізичного обміну чи безпосереднього фізичного контакту і в результаті
якого право власності чи право користування товаром або послугою
передається від однієї особи іншій [1, с. 61]. Іншими словами,
електронна комерція – це продаж товарів, при якому як мінімум
організація попиту на товар здійснюється через Інтернет. При цьому
спосіб оплати не має значення: розрахунки за покупку можуть
здійснюватися навіть готівкою.

Електронну комерцію можна розділити на такі категорії:

– бізнес-бізнес (business-to-business, B2B), коли покупцем і продавцем є
юридичні особи. Це найбільший сектор електронної комерції, він займає
близько 80 % всього ринку;

– бізнес-споживач (business-to-consumer, B2C). У цьому разі продавець –
юридична, а покупець – фізична особа;

– споживач-споживач (consumer-to-consumer, C2C). Тут покупцем і
продавцем виступають фізичні особи. Типовий приклад – аукціони;

– бізнес-адміністрація (business-to-administration, B2A);

– споживач-адміністрація (consumer-to-administration, C2A).

Е-комерція має безліч форм, у ній все частіше задіюються складні,
інтегровані віртуальні торгові майданчики, що складаються з безлічі
різних покупців і продавців. Один із прикладів – eSteel,
“горизонтальний” ринковий центр, який зв’язує виробників і
постачальників з покупцями в усьому світі й  надає можливості здійснення
он-лайнових покупок і оплати в режимі реального часу. Інший приклад –
Covisint, “вертикальний” он-лайновий ринковий центр. Він дозволяє
виробникам автомобілів здобувати всі необхідні для зборки машини деталі
в одному місці.

Застосовуючи електронну комерцію, компанії мають змогу заощаджувати
кошти і підвищувати продуктивність. Економія з використанням електронних
форм становить десятки мільйонів доларів США. Крім того, зменшується
кількість паперових форм, спрощується процес управління, збільшується
потік інформації при зниженні витрат. Економлячи кошти та час, порівняно
з традиційними методами, електронні процедури відразу після першого ж
застосування стають пріоритетним способом ведення бізнесу.

В електронної торгівлі є й попередники (замовлення товару телеграфом,
телефоном, поштою тощо), а це означає, що існує можливість заповнити
пустоту, підготовлену два десятиліття тому, зайняти на новому
технологічному й економічному рівнях, що, безумовно, допоможе новій
формі торгівлі в її становленні. Вона починалась операціями з
купівлі-продажу та перерахування грошових коштів по комп’ютерних
мережах. Її основою була традиційна комерція.

Батьківщиною е-комерції прийнято вважати США, де ще в 60-х роках
з’явилися перші системи електронної комерції. Застосовувалися вони,
здебільшого, транспортними компаніями для замовлення квитків, а також
для обміну даними між різними службами при підготовці рейсів. Спочатку
електронна комерція велася по мережах, що не входять в Інтернет. Для
цього були створені стандарти електронного обміну даними між
організаціями (Electronic Data Interchange, EDI) – набори правил
електронного оформлення типових ділових документів: замовлень,
накладних, митних декларацій, страхових форм, рахунків тощо. До кінця
60-х років у США вже існувало чотири індустріальні стандарти для обміну
даними в системах управління авіаційним, залізничним і автомобільним
транспортом.

Оскільки така множинність не сприяла розвитку економіки для об’єднання
форматів, був створений спеціальний Комітет узгодження транспортних
даних (Transportation Data Coordination Committee, TDCC). Його робота
покладена в основу нового EDI-стандарту – ANSI X.12.

Приблизно у той самий час аналогічні події відбулися й в Англії, хоча в
цій країні основною галуззю застосування EDI був не транспорт, а
торгівля. Вироблений тут набір специфікацій Tradacoms був прийнятий
Європейською економічною комісією ООН (United Nations Economic
Commission for Europe, UNECE) як стандарт обміну даними в міжнародних
торгових організаціях. Цей набір форматів і протоколів називається GTDI
(General-purpose Trade Data Interchange).

У 80-х роках почалися роботи з об’єднання європейських і американських
специфікацій. На базі GTDI міжнародна організація по стандартизації ISO
сформувала новий стандарт – Electronic Data Interchange for
Administration, Commerce and Transport (EDIFACT, ISO 9735), що
використовує за транспортний протокол електронної пошти Х.400.

Оскільки ключем до інформаційного суспільства є комунікаційні системи,
поєднані з розвиненими інформаційними технологіями, ситуація у сфері
“заочних” покупок стала якісно мінятися через поширення Інтернету як
глобального середовища інформаційної взаємодії користувачів один з
одним. У 1996 році, коли число користувачів Інтернету в світі, за
різними оцінками, нараховувало 50–60 млн чол. (нині лише в США
нараховується більше 100 млн чол.), операцій з електронної торгівлі було
здійснено на 300 млрд дол. У 1999 році цей показник збільшився до 1,1
трлн доларів [1, с. 57], у 2003 році – до 2,3 трлн дол.

Швидкому розвитку електронної комерції через Інтернет сприяли:

– швидкий ріст продажу персональних комп’ютерів;

– стрімке зростання продуктивності процесорів, пам’яті й каналів
передачі даних;

– відсутність митних стягнень, пов’язаних з електронним продажем;

– швидке поширення альтернативних засобів доступу в Інтернет, насамперед
– мобільних телефонів та інтерактивного телебачення;

– відносно низька вартість доступу в Інтернет, а також постійна
тенденція до зменшення плати за доступ в Інтернет і користування його
ресурсами;

– підвищення безпеки обробки трансакцій*в Інтернет завдяки появі нових
технологій і стандартів, пов’язаних з електронною комерцією;

– зручність і простота технології електронних покупок через Інтернет для
покупця: товар, що його цікавить, можна придбати, не виходячи з будинку,
у будь-який час доби, без черги тощо;

– можливість для покупця одержати пропозиції на покупку необхідного йому
товару відразу від багатьох торгівельних підприємств;

– присутність інформації про товари і послуги в Інтернет-магазинах у
режимі реального часу;

– можливість для торгівельних підприємств надавати пропозиції з продажу
своїх товарів великій аудиторії потенційних покупців;

– привабливість електронної комерції для торгівельних підприємств у
зв’язку зі зменшенням накладних витрат на організацію бізнесу [2, с.
26–27].

Таким чином, в основі інтенсивного розвитку електронної комерції лежать
бурхливий ріст мережі Інтернет і комп’ютеризація населення.

За прогнозами дослідницького центра IDC, доходи європейських
У2В-компаній, що склали в 2000 р. 61 млрд євро ($57,3 млрд), до 2005 р.
зростуть до 1,5 трлн євро. Найдинамічніше в Європі буде розвиватися
категорія е-комерції бізнес-бізнес (business-to-business, B2B). До 2005
року цей вид бізнесу буде приносити найбільш високий дохід, який буде
складатися переважно з надходжень від електронних операцій, укладення
партнерств і додаткових послуг, таких, наприклад, як електронний
консалтинг [2, с. 42].

В Україні також існує ринок товарів і послуг, для оплати яких електронна
комерція є зручним платіжним інструментом. До кола таких товарів і
послуг відносяться: бронювання і продаж квитків (авіаквитків, квитків на
інші види транспорту); продаж комп’ютерів, іншої комп’ютерної техніки та
комплектуючих до неї; продаж книг і видань, компакт-дисків, аудіо- і
відеоапаратури; резервування і оплата проживання в готелях; продаж
туристичних путівок; оплата користувачами Інтернету послуг своїх
операторів доступу до Інтернет-провайдера (Internet Service Provider,
ISP); підписка на різні послуги (наприклад, газети, журнали); продаж
медикаментів і т. ін. Але в нашій державі цей ринок і досі перебуває в
ембріональному стані та напевне йому буде потрібно більше часу для
власного розвитку, ніж аналогічному ринку в розвинених країнах.

Це пояснюється низкою причин. По-перше, в Україні сьогодні існує ряд
юридичних проблем, які ускладнюють використання електронної комерції. В
нашій державі, окрім Концепції системи розрахунків за товари та послуги
[1], відсутня необхідна нормативно-правова база електронної комерції,
яка б гармонізувала з рекомендаціями та правилами міжнародних
організацій.

По-друге, – на шляху розвитку електронної комерції в Україні стоїть ряд
перешкод, таких, як шахрайські трансакції, зроблені за допомогою
викрадених реквізитів карт, магазини, що без вісти зникають з ринку
після успішно виконаних афер, фіктивні магазини, призначені для збору
інформації про карти клієнтів, психологічний фактор і т. ін.
Найнебезпечнішими, звичайно, є шахрайства. За допомогою Інтернету
здійснюється більше тридцяти видів шахрайських дій.

Найбільш характерними типами шахрайства через Інтернет, що приводиться
міжнародними платіжними системами, є:

– трансакції, виконані шахраями з використанням правильних реквізитів
картки (номер картки, термін її дії і т. п.);

– компрометація даних (одержання даних про клієнта через злом бази даних
торгівельних підприємств шляхом перехоплення повідомлень покупця, що
містять його персональні дані) з метою їх використання у шахрайських
цілях;

– магазини, що виникають, як правило, на недовгий час для того, щоб
зникнути після одержання від покупців коштів за неіснуючі товари чи
послуги;

– зловживання торгівельних підприємств, пов’язані зі збільшенням
вартості товару по відношенню до ціни, яка пропонуються покупцям, або
повтором списань з рахунка клієнта;

– магазини і торгові агенти (Acquiring Agent), призначені для збору
інформації про реквізити карт та інших персональних даних покупців [2,
с. 63].

Механізм шахрайства може бути різноманітним. Підготовка до здійснення
злочину завжди відрізняється ретельним плануванням; пошуком і залученням
нових учасників; введенням обліку учасників злочинних угруповань, в тому
числі безпосередньої участі в злочинних акціях і розподілі здобутого
злочинним шляхом; значними попередніми затратами для забезпечення успіху
самої злочинної акції і функціонування групи в цілому.

Стадії вчинення злочину характерні: високий рівень професіоналізму;
обізнаність про методи вчинення злочинів; використання дорогих технічних
засобів; наявність регіональних, міжрегіональних і міжнародних зв’язків.

З розвитком Інтернет та появою “віртуальних магазинів” стало можливим
заказувати товари з персонального комп’ютера. У зв’язку з цим значно
розширилось і поле для шахрайств з пластиковими картками, адже для
оплати замовленого товару достатньо вказати реквізити картки.
Відповідно, будь-яка інформація про картку для власника може обернутися
великими збитками. А способів “виманювання” реквізитів карток у їх
власників існує безліч.

Нині у світі нараховується більше мільярда банківських карток. Як
фінансовий інструмент вони постійно удосконалюються, розширюється коло
послуг з їх використанням. Проте, платіжні картки, як і будь-який бізнес
(особливо у сфері грошового обігу) є особливо привабливим об’єктом для
злочинних посягань. Вони стали мішенню для протиправних посягань.

“Пластикові посягання” – це надзвичайно новий для нашої дійсності вид
злочинів, що розвивається дуже стрімко. Характерними для злочинів на
основі використання пластикових платіжних засобів є висока латентність,
”інтернаціональність”, складність збирання доказів по встановлених
фактах і складність доказу в суді подібних дій, великі збитки, навіть
від одиничного злочину. Згідно із зарубіжними джерелами у поле зору
правоохоронних органів потрапляє лише 15 % вчинених подібних злочинів.

Спочатку такі злочини скоювали одинаки, нині до афер удаються
організовані злочинні угруповання, інколи чисельністю до 50 чоловік,
оснащені найсучаснішою технікою. Їх члени користуються консультаціями
висококваліфікованих спеціалістів, а для прикриття своєї протиправної
діяльності вони мають надійні документи. Для здійснення такої діяльності
злочинці створюють фіктивні фірми та банки, вдаючись при цьому до різних
махінацій. Наприклад, відкривають корпоративні рахунки, видаючи їх
клієнта за індивідуальні. Коли ж власники переконавшись, що картки
функціонують без проблем у країні та за кордоном, перераховують на них
великі суми грошей, злочинці тільки чекають на це. Вони, маючи таке ж
право як і клієнт щодо розпорядження коштами на рахунках, витрачають ці
суми на свій розсуд.

В Україні переважна більшість таких шахрайств скоюється у м. Києві,
оскільки це місто має найбільш розвинену структуру закладів, які
приймають до сплати пластикові картки (в першу чергу, супермаркети,
фірмові магазини, казино, готелі і т. ін.). Найчастіше для вчинення
злочину використовуються картки загублені, викрадені та картки, одержані
в банківських установах за фіктивними документами.

Найбільш гостро проблема шахрайств з платіжними картками постала в 90-ті
роки з переходом банківських та фінансових структур на розрахунки з
використанням електронних систем платежів. Цей вид злочинів вирізняється
простотою, відсутністю насилля, а також тим, що потерпілі – банк і
законний власник картки, як правило, ніколи не бачать злочинця.
Можливість одержання чималого прибутку, а також недостатня увага з боку
приватних і державних організацій до цього типу злочинів робить їх
принадними для будь-якої організованої злочинної групи.

В нашій державі з впровадженням системи платежів з використанням
пластикових карток виникла складна ситуація, пов’язана з відсутністю
підготовленого складу працівників та слабо розвиненою системою
телекомунікаційних сполучень, що додає труднощів при процесі перевірки
дійсності карток.

Сьогодні більш широкого застосування набуває міжбанківська система
електронних платежів та взаєморозрахунків – комп’ютерна система
електронного зв’язку, яка, зрозуміло, не може бути абсолютно надійною.
Складається ситуація, що заохочує злочинців отримувати несанкціонований
доступ до комп’ютерних банків даних для вчинення незаконних маніпуляцій
з корисливою метою.

Реально електронній комерції загрожує діяльність хакерів. Вони можуть за
допомогою спеціального програмного забезпечення здобувати, а потім
продавати номери діючих рахунків кредитних карток, а також
розповсюджувати паролі, ідентифікаційні номери, кредитну та іншу
персональну інформацію через комп’ютерні мережі, чим допомагають
злочинцям отримувати незаконний доступ до кредитних бюро та комп’ютерних
систем фінансових установ.

Слід зазначити, що хакери – це, як правило, висококваліфіковані системні
програмісти, спеціалісти в галузі телекомунікаційних систем, інколи –
банківські службовці. Проникнення в комп’ютерні системи – це не просто
гра, це чітко продумані, підготовлені дії. На практиці підготовка до
злому комп’ютерних систем займає декілька місяців і пов’язана з такими
кримінальними діями, як шантаж, підкуп персоналу, таємне проникнення в
службове приміщення, аналіз відкритої та крадіжка службової інформації,
підслуховування розмов та перехоплення службових повідомлень на лініях
зв’язку.

Наприклад, при затриманні комп’ютерного хакера, у нього був вилучений
код для доступу до інформації про номери карток Visa Aerogold. У
розпорядженні хакера було 315 діючих номерів кредитних карток, які були
одержані ним за допомогою комп’ютера, без використання традиційних
засобів викрадення.

В Україні діє альтернативна Інтернет мережа FIDOnet. Для FIDO не існує
загальновизначених законів, тому хакери і спустошують сервери. Скажімо,
“заломлюють” будь-яку суперсучасну комп’ютерну програму охорони
американського банку, що захищена не одним рівнем захисту. Потім
“скидають” в Інтернет, і з цього моменту нею починають користуватися
всі. Наприклад, певний час модно було заказувати квіти з Голландії.
Свіжі троянди приходять наступним ранком, а розраховуватись не потрібно:
існує програма – екулятор кредитної картки. Для багатьох саме Інтернет є
джерелом існування.

За даними НБУ, щоденно фіксуються десятки спроб несанкціонованого
доступу до електронної системи міжбанківських розрахунків. Масштаби цих
правопорушень невеликі, але не варто їх недооцінювати, оскільки
злочинність розвивається паралельно з самою індустрією. Крім того, слід
наголосити, що це найбільш “тіньовий” вид злочину.

Відсутність в Україні більш-менш вагомих показників з виявлення злочинів
у сфері електронної комерції, крім високої латентності і ряду інших
причин, пояснюється також і невисоким рівнем розвитку самого ринку.

Нині, коли Україна стала на шлях економічних реформ та структуризації з
Європейською спільнотою, висвітлені питання актуальні для неї як
сьогодні, так і в майбутньому.

 

Список використаних джерел

1. Успенский И. Энциклопедия Интернет-бизнеса. – Спб.: Питер, 2001. –
432с.

2. Голдовский И. Безопасность платежей в Интернете. – Спб.: Питер, 2001.
– 240с.

 В.М. Желіховський. Проблеми розвитку електронної комерції в Україні.
“Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)”
9’2004.

* Трансакціями називають операції безготівкових розрахунків у платіжних
системах. Платіжні системи підтримують трансакції різних видів: покупка,
зняття готівкових коштів у відділенні банку, зняття готівки у банкоматі;
одержання інформації про залишок на рахунку клієнта та ін.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020