.

Проблеми створення системи антитерористичної безпеки у Чорноморському регіоні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
122 2439
Скачать документ

Реферат

на тему:

Проблеми створення системи антитерористичної безпеки у Чорноморському
регіоні

Чорноморський геополітичний простір з найдавніших часів залишався у
зоні пильної уваги суб’єктів міжнародних відносин, нерідко ставав
предметом силового протистояння сторін. У контексті спільного існування
процесів глобалізації та регіоналізації світового простору, у справі
створення дійової системи міжнародної безпеки і співробітництва у
Чорноморській зоні для України актуальним завданням стає вироблення
концептуально обґрунтованої регіональної політики на основі її
геополітичних інтересів, успішна реалізація якої буде сприяти підвищенню
міжнародного іміджу країни, зміцнить її статус морської європейської
держави.

Чорноморський геополітичний простір у географічному і
політико-системному вигляді представляє самостійну систему, що виступає
як підсистема європейської (регіональної) системи міжнародних відносин.
Росія, Туреччина й Україна в її рамках беруть участь у формуванні
структурних зв’язків, створюючи в ній доцентрово-силові відносини в
системі, що й впливає на її функціонування. Ідея тісного регіонального
економічного співробітництва стає не тільки важливим фактором розвитку
Чорноморської системи, але і нерозривною складовою процесу створення
міцної системи регіональної безпеки. Тому Організація Чорноморського
економічного співробітництва є серцевиною системи регіонального
співробітництва.

25 червня 1992 року президенти Азербайджану, Вірменії, Болгарії, Грузії,
Молдови, Румунії, Туреччини, України і глави урядів Албанії, Греції і
Російської Федерації у Стамбулі прийняли Босфорську заяву і підписали
Декларацію про утворення ЧЕС, в якій передбачено створення сприятливих
умов для співробітництва в галузі торгівлі, промисловості, транспорту,
зв’язку, науки і техніки, енергетики, сільського господарства, туризму і
екології. Основною метою існування організації є обмін економічною
інформацією, контакти ділових людей, визначення галузевих проектів.

До зони ОЧЕС мають входити не лише країни Чорноморського басейну, а й
ті, що безпосередньо зацікавлені в співробітництві з державами
Чорноморського регіону. У геоекономічному розумінні цей регіон є сферою
тяжіння багатьох країн, що не зв’язані безпосередньо з Чорноморським
басейном, але мають тут важливі економічні і транспортні інтереси.
Сьогодні заяви про вступ до організації ЧЕС подали Іран, Македонія,
Союзна Республіка Югославія й Узбекистан. У статусі спостерігачів до неї
вже приєдналися Австрія, Італія, Ізраїль, Єгипет, Словаччина, Туніс,
Польща, а заяви про вступ спостерігачами подали Боснія і Герцеговина,
Казахстан, Кіпр, Йорданія, Словенія і Хорватія. Географія організації не
обмежується суто чорноморським регіоном, а охоплює широкий простір від
Балкан до Центральної Азії і від Балтії до Арабського Сходу. Така
організація економічної спрямованості об’єднує країни Європи, Азії
незалежно від їх цивілізаційної, політичної, соціальної або конфесійної
належності.

Ініціатива створення регіонального економічного співтовариства в якості
субрегіональної структури належить Туреччині, її реалізація сприяла б
модернізації економіки в державах-учасниках, що дало б можливість
створити новий ринок країн із населенням понад 330 млн. чоловік.
Основною метою цієї організації є послідовна інтеграція країн
Чорноморського регіону у світову економіку на основі єдиного
геополітичного простору, побудови економіки на ринкових відносинах,
додержання принципів ліберальної демократії. Декларацією передбачалося
здійснення багато – і двостороннього співробітництва в різних галузях
діяльності, в тому числі промисловості, сільському господарстві,
транспорті, торгівлі, зв’язку, медицині, екології, туризмі, встановлення
безподаткових торгівельних відносин, створення вільних економічних зон,
виконання програм по екології Чорного моря, врегулювання взаємних
фінансових потоків. Складним у системі ОЧЕС є узгодження
зовнішньоекономічних інтересів в умовах економічних розбіжностей країн
регіону з метою створення економічної сумісності. Основною проблемою в
даному напрямі є різні рівні регулювання зовнішньої торгівлі –
національний (Албанія, Болгарія, Румунія, Туреччина, Україна) або
наднаціональній (економічний союз в рамках СНД (Україна) або ЄС
(Греція). Для країн ЧЕС також притаманний різний ступінь участі і в
такій міжнародний організації як ГАТТ/ВТО та суттєві відмінності
інвестиційного клімату. Особливе місце у рішенні завдань, які стоять
перед ЧЕС відіграє інформаційне забезпечення. В рамках такої організації
створюються можливості для організації індустрії інформаційних послуг,
що надасть можливість не тільки стати інформаційно відкритими, але й
досягнути рівня розвитих в інформаційному плані держав.

Національні інтереси України збігаються з національними інтересами і
таких держав Чорноморського регіону, як Грузія, Молдова й Азербайджан,
їх спільність сприяла тому, що в жовтні 1997 р. у Страсбурзі було
проголошено створення нового субрегіонального блока Чорноморського
басейну – ГУAM (Грузія – Україна – Азербайджан – Молдова), яке
представляє собою об’єднання країн на основі однакових політичних й
економічних устремлінь.

Загальні економічні інтереси держав ГУАМ найбільше сконцентровані
навколо двох основних питань – транспортування прикаспійських
енергоносіїв і розробка нового Транскавказького транзитного
транспортного коридору із нафтогазових родовищ в Азербайджані,
Туркменістані, Казахстані і Узбекистані через Кавказький регіон, що
набуло стратегічного рівня для цих країн. В результаті створення такої
транспортної комунікації Україна має шанс стати важливою ланкою
економічної безпеки Європи. Використання території України дає
можливість більше чим удвічі скоротити довжину дороги транспортування
нафти з регіону Близького Сходу в Європу. Постачання нафти з Грузії в
Європу через Україну буде також сприяти його скороченню у
просторово-часових рамках. Прибуток від такої діяльності надасть Україні
можливість вирішити деякою мірою свою енергетичну проблему. У зв’язку з
цим Україна виступила з пропозицією про підпис трьохсторонньої
українсько-грузинсько-азербайджанської угоди, що передбачала створення
транскавказького транспортного коридору. Проявом такого Євро-Азійського
транспортного коридору (проект TRACECA) може слугувати відкриття у
грудні 1996 р. поромної переправи Іллічівськ – Поті. Даною угодою
передбачалося розвиток інвестиційної діяльності між державами ГУАМ,
розробку загальних економічних програм, а також створення спільних
підприємств в галузі машинобудування, енергетики, транспорту, а також –
агропромислового комплексу.

Другий напрям співробітництва в межах ГУAM – це створення системи
безпеки і стабільності. Для чого необхідним стає формування
спеціалізованих субрегіональних структур безпеки з урахуванням
національних інтересів країн організації. В кожній з країн ГУAM є
конфліктними ситуації міждержавного значення, а саме Абхазія, Крим,
Карабах, Придністров’я. З урахуванням єдиних коренів походження цих
конфліктів, інтересів координації боротьби з міжнародним тероризмом
виникають нові реалії щодо їх вирішення та запобігання або своєчасного
припинення, завдяки скоординованим зусиллям всіх членів ГУАМ без тиску з
боку третіх сторін. Як захід щодо реалізації інтересів країн ГУАМ в
області безпеки стало висування пропозицій та їх реалізація щодо
створення Антитерористичного центру країн ГУАМ у 2003 році. Подальшим
кроком можуть стати пропозиції щодо створення єдиних миротворчих
формувань в рамках цієї організації.

Аналіз геополітичних чинників у країнах Чорноморського басейну дає
підстави стверджувати про можливість виникнення і розвитку тероризму у
цьому регіоні на основі існуючих протиріч і зіткнення інтересів
різноманітних геополітичних сил як внутрішнього, так зовнішнього
характеру. Саме дана категорія протиріч та зіткнень обумовлює наявність
або відсутність, загострення інших конфліктних ситуацій – етнічних,
політичних, конфесійних, регіональних, є поштовхом до розвитку процесів
регіоналізації, дезинтеграції, дестабілізації обстановки усередині
кожної з одинадцяті країн регіону. Україна сьогодні виявилася в центрі
“великого трикутника”, сторонами якого є Росія – Захід (у тому числі
США) – Туреччина. Найбільша напруга в цьому трикутнику спостерігається
по лінії Росія–Захід, Росія–Сполучені Штати Америки. Відмова Росії від
“імперських амбіцій” обумовила й “геополітичний розпад” цієї держави.
Російські вчені продукують ідею геополітичного знищення Росії з боку
Сполучених Штатів Америки, її нейтралізації як основного актора на
міжнародній сцені. Росія категорично не згодна з новим світовим
порядком, однополюсним за своєю суттю. У цьому контексті йдеться про
непорушний геополітичний закон – протистояння сил таласократії та
телурократії. Необхідно констатувати, що у великій геополітичній грі
саме між Росією та США Україні надається роль пасивного об’єкта, яким
маніпулюють задля досягнення своїх стратегічних цілей. З досягненням
незалежності Україна, на жаль, не змогла перетворитися на самостійного
суб’єкта геополітики, не стала полюсом тяжіння в умовах геополітичного
плюралізму. В політичних та наукових колах Росії і США нема розходження
щодо визначення важливості геополітичного становища України.
Американські стратеги вважають, що узяті окремо Україна і Росія –
індустріальні держави середнього масштабу, тобто регіональні держави.
Разом вони можуть утворити таку критичну масу, що негайно стає
домінуючою в Східній і Центральний Європі.

Ключем до ефективної політики США у відношенні Росії повинна бути
Україна. Незалежна Україна змінює розстановку сил у Східній Європі,
впливає на глобальний баланс сил. Росія без України не зможе зробити
жодного кроку по поверненню частини старих зовнішньополітичних позицій.
Головна ціль США у відношеннях із СНД – запобігання
російсько-українському зближенню. Самостійна Україна – це контроль над
Росією. Без України Росія втрачає імперський характер. Україна в розрізі
російської геополітичної думки – основна і найбільш болючіша проблема.
Факт існування суверенної України являється на геополітичному рівні
проголошенням геополітичної війни Росії. Для багатьох росіян самостійна
Україна – це “тимчасовий феномен”. Геополітика Заходу і центр цієї
геополітики –“українське питання” потребує негайної відповідної реакції
Росії згідно з її геостратегічними імперативами. Негайність реакції
означає створення нової України, що відповідала б природній
геополітичній моделі.

Отже стратегічність геополітичного становища України обумовлено рівнем
потенційної та реальної конфронтаційності між двома глобальними центрами
сили – Росією та Заходом. З огляду на це, вкрай важливим є питання
національної безпеки та внутрішньополітичної стабільності в державі.
Україна – біполярна країна, полюсами якої є Галичина (Львівська,
Івано-Франківська, Тернопільська області) та Донбас із Кримом. Різка
відмінність між ними відслідковується перш за все у питаннях мови,
приналежності до релігії, національної ідентифікації. Якщо Галичина
чітко орієнтується на Захід та НАТО, за максимальне віддалення від
Росії, то Донбас орієнтується на дружбу з Росією, має велику недовіру до
НАТО. Політичні та культурні контрасти між різними частинами України
надзвичайно великі, коріння якого – в багатовіковій історії розподілу
нинішньої території країни між сусідніми державами. В геополітичному
аспекті Східна Україна (по лінії Дніпра), Крим, Центральна Україна
здебільшого тяжіють до Євразії (Росії) в силу історичних, культурних,
етнічних, релігійних факторів. Західна Україна, а саме: Галичина,
Буковина, Волинь, Закарпаття – до Європи, також через історичні,
культурні, релігійні та етнічні фактори.

Україна – це особлива сфера інтересів Росії. Агресія у
східноєвропейському напрямі стає неуникненою. Стабілізувавши обстановку
на Півдні Росії, вектор тиску в найближчому майбутньому буде спрямований
на Україну. Найбільш складною проблемою в геополітичному просторі
України є Крим, враховуючи, що це її найбільш слабке місце.
Стратегічність півострова полягає в можливості контролювати країни
Близького Сходу, Східної та Південної Європи, Закавказзя, основні
політичні та воєнно-промислові центри України та Росії. Завдяки
базуванню воєнно-стратегічних сил досягається мета оперативного
реагування на зміни ситуації. Півострів дозволяє встановити домінування
в басейні Чорного моря, він закриває шляхи в Приазов’я та Північний
Кавказ. Кримський півострів ще в давні часи був включений в сферу
геополітичних інтересів цивілізацій різноманітних типів. Поверхова
історична ретроспектива вказує на ключове значення Криму у
взаємовідносинах між Росією, Туреччиною та Європою.

На сучасному етапі Крим знаходиться в конфліктонебезпечній точці. Тут
перехрещуються ісламська, євразійська та європейська геополітичні
формації. Носієм Європейської формації є Україна, євразійської – Росія,
ісламської Туреччина. Кримські татари тяжіють за культурою і традиціями
до тюрксько-ісламського світу, який для них представлено Туреччиною.
Небезпечність полягає в тому, що Крим є центром геополітичного
протистояння України та Росії, Росії і Туреччини. У сучасному
світопорядку Туреччина перестала бути буферною зоною. У світі – це новий
силовий полюс, нова регіональна наддержава, яка всіма силами бореться за
розповсюдження свого впливу в Центральній Азії, не упускаючи із виду
Крим. Зміцнення економічних позицій Туреччини, поряд з геополітичною
плюралізацією на теренах СРСР, веде до росту її зовнішньополітичних
амбіцій, імперських за своєю суттю. Починаючи з 90-их років XX ст. в
Туреччині активно пропагуються в засобах масової інформації ідеї
пантюркізму та панісламізму як ідеологічних систем, що здатні створити
якісно нову єдину державу тюрків (Туран), що включає також і Крим.
Об’єднання можливе завдяки єдності кримських татар і турків за
національною ознакою (спільність тюркської мови, культури, релігії
(іслам) та етногенезу (альпійська раса брахікефалів).

Турецький націоналізм органічно доповнюють ідеї панісламізму,
ісламського космополітизму. Головне для цієї ідеологеми – релігійна
приналежність. У проектах нова османська імперія буде включати до 1,5
млрд. мусульман Азії, Африки та Європи. Іслам – це типово тоталітарна
ідеологія. Релігія не визнає поділу на етноси, існує тільки
мусульманська нація. Тюркізм та ісламський фундаменталізм в Туреччині
можуть отримати подальший розвиток і матеріалізацію у випадку віддалення
країни від Заходу. Ісламський шлях розвитку Туреччини дедалі виразніше
постає як альтернатива і виклик орієнтації на Захід. У нових
геополітичних умовах національні інтереси і пріоритети Туреччини не
завжди співпадають з інтересами Заходу. Роль її в НАТО зводиться тільки
до “розігруючого елемента” цього воєнно-політичного блоку, до того ж
Туреччина незадоволена розширенням блоку, який може ліквідувати її
монопольне становище в Чорному морі, а тридцятирічне намагання вступити
до ЄЕС і отримати від цього економічну користь та інші переваги
наштовхується на негативну позицію європейських країн.

Велика кількість публікацій в Туреччині присвячена проблемам
кримськотатарського народу. В них акцентується увага на необхідності та
реальній можливості відтворення кримськотатарської державності. В
програмних документах Другого Курултаю (червень 1992 p.), у проекті
Конституції Кримської Республіки, розробленої Меджлісом наприкінці 1991
року, сформульовано вимогу офіційного закріплення за кримськотатарським
народом статусу “титульного етносу” шляхом “відновлення національної
державності. Конституція Кримської республіки встановлює систему переваг
для корінного народу Криму (кримських татар, кримчаків та караїмів), а
також відмінності в правах та обов’язках (в тому числі й за релігійною
ознакою).

Прагнення народів до самовизначення – це обґрунтована магістральна лінія
світового масштабу, де єдиним гарантом збереження та виживання народу
виступає створення власної національної держави. Але її створення без
врахування інтересів інших національних спільнот, прискорення цього
процесу, тим більше силовими методами, веде до протистояння,
етнополітичного конфлікту в умовах геополітичної значимості Криму як для
України, так і для Росії, а також Туреччини. Тому цілком зрозумілі
тривоги України щодо політичної партії кримськотатарського народу
“Адалет”, яка з 1995 року формує свої особисті воєнізовані формування
(загони аскерів), щодо громадсько-політичної орієнтації
кримськотатарських студентів, переважна більшість яких навчається в
Туреччині на пільгових умовах, тісних зв’язків кримських татар з
чеченськими екстремістами, відповідної регіональної економічної
експансії Туреччини.

Складність соціально-економічної ситуації в середовищі кримських татар,
цілий комплекс історичних факторів є необхідними і достатніми умовами,
що породжують ісламський фундаменталізм, який може стати прапором
боротьби кримських татар за національну незалежність. Політична криза
1991–1995 pp. в Криму була ліквідована завдяки вирішенню Росією більш
важливих геополітичних завдань для неї, а саме: сепаратизму в Чечні.
Саме завдяки втраті активної підтримки з боку Росії 60 % жителів Криму
не змогли реалізувати ідеї приєднання Криму до Росії. Стабілізація
обстановки на Північному Кавказі, стратегічна переорієнтація зовнішньої
політики Росії відповідно до її геополітичних імперативів, призведе до
повернення Москви до проблеми Криму. Історично Росія весь час прагнула
вийти до відкритих морських просторів, що геополітичне пояснюється як
прагнення Хартленду підпорядкувати Рімленд. Крим для Росії – це трамплін
до вирішення більш складної геополітичної проблеми – виходу до
Середземного моря та у відкритий океан через Босфор та Дарданелли.
Витіснення Росії з Криму, втрата цього геостратегічного центру Чорного
моря, призведе до її геополітичної морської ізоляції на півдні, до
відступу усередину континенту і стратегічного ослаблення. В аспекті
взаємовідносин Україна-Росія саме в Криму найбільш сильними є позиції
Росії (етнічний склад, домінування на півострові російської мови та
повний контроль російськими ЗМІ інформаційного простору), в якому
можливий психологічний та силовий важіль тиску. Це найвірогідніший
варіант використання даного регіону для геополітичного підпорядкування
України. Балкано-кавказька дуга нестабільності – цей складний
геополітичний вузол сучасності – історично склався в результаті
діяльності протилежних політичних устремлінь різноманітних світових
геополітичних утворень, а також наступних в результаті цього військових
дій на території колишньої Югославії і Республіки Ічкерія, що торкнулись
інтересів багатьох держав світу і створили реальну можливість її
виникнення, краї якої стосуються Балканського півострова і Північного
Кавказу, а вістрям вона упирається в Кримський півострів. Балкани – це
сконцентрований вузол протиріч, в якому проектуються інтереси всіх
геополітичних блоків Європи. При цьому народи, що населяють дану
територію, відображають інтереси цих утворень. Так, серби орієнтовані на
православну Росію, хорвати і словенці – на Серединну Європу,
мусульманські албанці і боснійці – на Туреччину й ісламський світ,
македонці як сербсько-болгарський етнос, – на Велику Православну
Югославію. Звідси – проекція і на основні геополітичні сили Європи –
Мондіалістский Захід, Серединну Європу, Євразію, Ісламський світ. Будучи
глибоко символічним і вкрай значимим, югославський конфлікт вимагає від
кожної геополітичної сили і країни вибрати пріоритетні напрями своєї
діяльності в цьому регіоні.

Балканська війна кінця XX сторіччя спочатку зовнішньо почалася як
конфлікт між південними слов’янськими народами. Ув’язуючи в єдине ціле
ряд таких подій, як розпад СРСР, переростання Європейського
Співтовариства з економічної спілки в політичну, утвореного під гаслом
“Єдиної Європи”, виникнення Балкано-Кавказької дуги нестабільності,
можна дійти важливого висновку, що Сполучені Штати Америки в такий
спосіб утягують Європу до затяжного перманентного і безнадійного
конфлікту.

Межі України в 1991 році були проведені довільно без урахування
історичних подій і геополітичного впливу.

Місцезнаходження України в особливій системі геополітичних координат,
стратегічність її положення обумовлює можливість загострення і
подальшого розвитку цілої низки конфліктів. Територіальні,
етнополітичні, конфесійні, протиріччя можуть трансформуватися у відкриту
боротьбу з використанням насилля і терору. Існування трьох геополітичних
просторів на теренах України створюють ситуацію “розірваності” держави,
що може стати причиною її фрагментації, значного ослаблення, або
геостратегічної переорієнтації. Надто привабливим є саме такий варіант
для деяких країн, що переслідують свої геополітичні цілі.

Силове поле тероризму охопило практично усі континенти, але більш за все
світове суспільство та політичну еліту тривожать передумови виникнення
терору глобального рівня, що утворюється на Євразійському континенті.
Поряд з цим, необхідно зазначити, що в Україні “терористичного буму”
поки немає, проте наявні окремі злочини, що мають терористичний
характер. Сьогодні нема також переконливих підстав припускати, що
які-небудь українські політичні рухи мають намір використовувати тактику
тероризму. Проте аналіз оперативної обстановки свідчить, що деякі
радикальні сили готові звернутися до терористичної практики, для чого,
на жаль, в Україні є потенційні можливості й умови.

На основі аналізу ситуації в Україні, оцінки внутрішніх та зовнішніх
умов, які впливають на динаміку міжнародного тероризму, політичних,
етнічних і релігійних передумов тероризм, як соціальне явище, як
насильницький спосіб досягнення політичної мети в нашій країні має
прояви, характерні для початкового ступеня його розвитку. Втім наявна
низка чинників, які за певних обставин можуть стати поштовхом до
активізації екстремізму та переростання його у форми тероризму. До
найбільш характерних факторів, які сприяють розвитку тероризму в Україні
слід віднести політичний радикалізм. Радикальні політичні угруповання
під гаслами “необхідності захисту держави і трудового народу”, створюють
всупереч чинному законодавству незаконні формування та групи з ознаками
воєнізованих, які планують використати як інструмент боротьби за владу.
Серед них – УНСО, “Варта ДСУ”, Тризуб, ліворадикальне об’єднання – “Союз
радянських офіцерів”. Не відкидає силових методів боротьби за владу і
Соціал-національна партія України (СНПУ), яка підтримує доцільність
побудови унітарної держави на засадах соціал-націоналізму. Її лідери не
виключають використання у кризовій ситуації антиконституційних методів
боротьби за цю мету. У 1996 році у Тернопільській області викрито і
припинено діяльність напівлегальної організації за зразком СБ ОУН, члени
якої об’єднувалися у так звані “трійки”. Угруповання мало вдатися до
акцій терористичного характеру щодо прокомуністично і проросійськи
налаштованих місцевих владних структур, захопити військові склади зброї,
боєприпасів, заволодіти адміністративними приміщеннями та об’єктами
життєзабезпечення. Загалом зареєстровані відповідно до вимог чинного
законодавства України політичні партії та громадські організації
офіційно не ставлять за мету застосування насильницьких методів заради
досягнення політичних цілей, але проблема визначення їх теророгенності
потребує подальшого вивчення.

Етнічні передумови тероризму базуються на прагненні мешканців окремих
регіонів чи національних меншин до утворення територіально незалежної
адміністративної одиниці всупереч чинному законодавству. Найбільш
загрозлива ситуація склалася в Криму, де спостерігається тенденція
радикалізації деяких структур кримськотатарського національного руху,
активізація контактів між екстремістськими лідерами та представниками
радикально-націоналістичних ісламістських кіл зарубіжних країн і
міжнародних організацій. Утворена у 1995 році партія “Адалет” у серпні
1996 року була прийнята до радикального крила турецької “Партії
національної дії” – “Сірі вовки”. Емісари “Адалет” брали участь у нараді
лідерів екстремістських організацій “Аль-джихад”, “Аль-гамаат
аль-ісламія” (Єгипет), на якій серед інших розглядалося питання про
можливе використання “добровольців” на території АРК на прохання про
допомогу від “кримських братів”. З початком збройного конфлікту у Чечні
Меджліс послідовно проводив лінію на підтримку її політичного режиму. До
Криму прибували чеченські біженці, серед яких були і екстремістські
налаштовані особи з кола бойовиків воєнізованих формувань та
представників кримінальних угруповань, яким надавалася політична,
моральна та гуманітарна підтримка.

Кримськотатарське питання містить у собі і багаточисленні складові,
кожна з яких залишається остаточно не вирішеною, і яке у будь-який
момент може стати каталізатором виникнення гострих конфліктів, здатних
перерости на міжнаціональні зіткнення. Стратегічний курс Меджлісу на
побудову “суверенної, національної кримськотатарської держави”, а також
використання деякими лідерами національного руху погрози застосування
сили для досягнення поставлених цілей реально створює умови для
поширення тероризму.

Для ісламістських терористів за самою їх природою зовнішнім мотивом
залишається релігія, але справжнім рушійним фактором також виявляються
актуальні практичні та політичні міркування, зумовлені специфічними
ознаками їх середовища. Тобто, іслам став тим інструментом, ідеологією,
навколо якої духовники й політичні лідери Сходу намагаються об’єднати
мусульманство у відстоюванні своїх економічних і соціально-політичних
інтересів. В Україні офіційно функціонують духовні, громадсько-політичні
та культурологічні об’єднання мусульман. Це, наприклад, Духовне
управління мусульман України (ДУМУ), зареєстроване в 1993 році. Головним
імамом є шейх Ахмед Тамім. Під егідою ДУМУ відкрито ісламський
університет в м. Києві. Як прояв самостійної позиції створено Духовне
управління мусульман у Криму на чолі з муфтієм Курі Мустафаєвим.

Слід також зазначити, що значні зміни в зовнішньополітичному курсі
України, зближення позицій із США та країнами НАТО з глобальних питань
або конкретних проблем, тенденції до перегляду відносин з деякими
арабськими країнами, на чолі яких стоять радикальні лідери (Іран,
Лівія), участь у антитерористичної операції в Іраку, поглиблення
відносин з Ізраїлем – все це може викликати негативне і навіть вороже
ставлення до України певних кіл мусульманського світу, наслідками якого
можуть бути і терористичні операції проти українських об’єктів.

Цілком можливе виникнення підґрунтя для поширення тероризму на основі
міжетнічних конфліктів за участю інших національних меншин. Так,
протягом останніх років з боку окремих громадсько-політичних організацій
і недержавних центрів Польщі, Румунії та Угорщини іде нагнітання
автономістських настроїв серед національних меншин у прикордонних
регіонах України, що призводить до ускладнення ситуації та сприяє
поширенню ідеї можливості вирішення наявних проблем силовими методами.

На сьогодні для України не є характерними прояви тероризму на релігійній
основі, які притаманні країнам Близького та Середнього Сходу. Проте в
нашій державі чітко простежується тенденція до загострення
міжконфесійних протистоянь у православ’ї та між православними і
греко-католиками, що пов’язане з перерозподілом сфер впливу, суперечками
за право володіння культовими спорудами та церковним майном. Ситуація
ускладнюється процесом політизації міжцерковних відносин, деструктивним
зовнішнім впливом, спробами вдатися до силового розв’язання питань із
залученням членів УНСО, “Волинської Січі”. Викликає занепокоєння
становище, що склалося в Західних областях України, де між віруючими
періодично виникають фізичні зіткнення.

Потенційну загрозу можливого використання силових методів боротьби у
досягненні власних цілей несе поширення діяльності нетрадиційних
релігійних об’єднань. Прикладом може бути школа бойових мистецтв “Білий
лотос”, прибічники якої сповідують насильство як прояв нібито волі
Будди. Крім офіційно задекларованих цілей і завдань, її лідери
займаються і пошуком каналів придбання зброї, беруть участь у сумнівних
комерційних операціях. В Україні, поряд з класичними церквами, зараз
набирають сили й релігії, які зароджувалися далеко за межами України.
Серйозну проблему утворює релігійний екстремізм з боку харизматичних,
іудо-християнських, мусульманських та інших релігійних об’єднань,
особлива зацікавленість іноземних мусульманських держав у розповсюдженні
ісламського екстремізму. У нашої державі спостерігається створення
центрів новітніх нетрадиційних релігійних сект і напрямів, серед яких є
й екстремістські. За певних обставин вони можуть стати детонатором
вибуху тероризму в країні.

Розпад СРСР сприяв процесу порушення принципів соціальної
справедливості, нівелювання моральних цінностей. Динаміка цих процесів
сприяла інтенсивному розвитку “тіньової” економіки та організованої
злочинності, лідери яких використовували терористичні способи для
вирішення питань економічного та політичного характеру. Аналізуючи
причини зростання масштабів тероризму в Україні, можна дійти висновку,
що він розвивається завдяки тим умовам, в яких можна безкарно
протиправним шляхом вилучати максимальні кошти за рахунок неправомірного
перерозподілу національного прибутку і втрати владою ефективного
контролю. За злочинними діями проглядається чітка соціальна позиція та
політичні інтереси зацікавлених осіб і кіл. Це дає підстави говорити про
реальність інтеграції тероризму та організованої злочинності, яка зараз
набула такої сили, що дає можливість авторитетам кримінального
середовища здійснювати акції, здатні викликати соціально-економічні
ускладнення не тільки в одному регіоні, а й в державі загалом.
Схильність різних екстремістських і кримінальних угруповань до
терористичних дій особливо виявляється в кульмінаційні моменти
соціально-політичної кризи, послаблення державної влади. Подібна
небезпека існує сьогодні й в Україні, де несприятливий перебіг подій
неминуче стимулюватиме зростання насильства та поширення тероризму.

Ще одним чинником, який сприяє розвитку тероризму в нашій державі, є
нелегальна міграція. Україна сьогодні з країни, через яку проходить
транзитом нелегальна міграція, поступово перетворюється на країну, яка
акцептує нелегальних мігрантів на своїй території. В Україну намагаються
проникнути не тільки ділки “тіньової економіки”, торговці наркотичною
сировиною, зброєю, але й особи, що ухиляються від кримінального
переслідування, у тому числі за здійснення терористичних актів. Значний
потік нелегальної міграції йде з регіонів, охоплених військовими
конфліктами (Афганістан, Шрі-Ланка, Бангладеш, північні штати Індії,
Пакистан, республіки Закавказзя, країни Африки). Найбільш вагомою для
умов географічного розташування України є міграція з “гарячих точок”,
які знаходяться на території країн СНД (Чечня, Нагорний Карабах,
Абхазія, Осетія). Такого роду мігранти, проникаючи на територію України,
створюють свої “колонії” зі своїм укладом життя. Так, в Україні вже
сформувалася в’єтнамська, іранська, арабська, китайська, турецька,
індійська та пакистанська колонії нелегальних мігрантів. Як свідчить
практика, зростання кількості нелегальних мігрантів безпосередньо
впливає на виникнення нових і збільшення вже існуючих в Україні етнічних
і міжнародних злочинних організованих формувань.

Актуальною для України залишається проблема незаконного обігу зброї,
вибухових речовин та інших засобів, що можуть бути використані під час
здійснення терористичних актів (кожен третій злочин вчинюється з їх
використанням). Основними шляхами придбання зброї є її викрадення з
місць зберігання, вивезення із зон збройних конфліктів, надходження з-за
кордону та кустарне виготовлення. Встановлено, що причинами, які
сприяють незаконному заволодінню зброєю і боєприпасами, здебільшого є
значні недоліки в організації, в тому числі і в технічному забезпеченні
їх зберігання та обліку на військових складах та в арсеналах, на
об’єктах дозвільної системи, а також – недбале ставлення до цього
окремих посадових осіб.

Особливу небезпеку становлять спроби злочинних елементів отримати доступ
до ядерної, хімічної та бактеріологічної зброї, а також інших засобів
масового ураження. Відносна легкість придбання зброї та інших засобів
ураження здатна спонукати окремих екстремістські налаштованих осіб
перейти від висловлювання погроз та закликів щодо застосування сили до
конкретних дій терористичного характеру, полегшує створення потрібної
для терористичної діяльності матеріальної бази та підтримку боєздатності
на високому рівні. Для досягнення своєї мети терористи обирають найбільш
уразливі об’єкти та найжорстокіші способи скоєння терористичних актів.
Так, знаходження в Україні представників вже згадуваних різних
терористичних та релігійно-екстремістських організацій Ближнього і
Середнього Сходу (“Хамаз”, “Брати-мусульмани”, “Хезболла” та ін.)
створює потенційну загрозу можливого здійснення ними терористичних актів
відносно дипломатичних та інших представництв іноземних держав, СП і
комерційних структур, які розміщуються на території України.

Геополітичні зазіхання окремих розвинених держав створюють умови для
насильницьких за змістом конфліктів, які породжують тероризм. З іншого
боку, деструктивні, сепаратистські сили або національно-патріотичні
рухи, використовуючи і враховуючи ці зазіхання, вдаються до
терористичних методів та дій для досягнення своїх місцевих цілей. В
умовах зростаючого геополітичного напруження Україна опиняється в
епіцентрі протиборства за домінування на глобальному рівні. За таких
умов частина наших внутрішніх конфліктогенних факторів легко може набути
міжнародного глобального змісту і трансформуватися до сфери
терористичної боротьби у найтяжчих радикальних формах. Аналіз тенденцій
розвитку тероризму у світі дає підстави стверджувати, що дії зовнішніх
сил можуть призвести до активізації терористичної діяльності у державі.
Тут очевидні майже всі ключові дезінтеграційні чинники – від політичної
нестабільності країн-учасниць і їх економічної інфраструктурної
несумісності до важливих соціально-культурних відмінностей і глибоких
традиційних конфліктів як між країнами, так і усередині деяких із них.
Інтеграційна політика Чорноморського регіону має реалізуватися у вкрай
несприятливому середовищі (міжетнічна напруженість у Грузії, конфлікт
між Вірменією й Азербайджаном, історична ворожнеча між Туреччиною і
Вірменією, взаємна недовіра Греції і Туреччини, напруженість відношень
між РФ і колишніми республіками СРСР). Відношення з країнами
Чорноморського регіону сьогодні є також важливим прецедентом у розвитку
регіональної системи безпеки і співробітництва.

Розпад на початку 90-их років минулого сторіччя біполярної системи
міжнародних відносин сприяв кардинальній перебудові систем міжнародної
безпеки і співробітництва на глобальному, регіональному та
субрегіональному рівнях. Глобалізація сформувала сприятливі умови для
розвитку регіональних та субрегіональних систем міжнародних відносин.
Результатом міждержавної взаємодії стала поява Чорноморської системи
міжнародних відносин зі своїми елементами, структурою та середовищем. В
такому процесі беруть участь одинадцять елементів – держав Чорноморської
системи міжнародних відносин – Азербайджан, Албанія, Вірменія, Болгарія,
Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина, й Україна. Завдяки
своїй географічній, історико-культурній, зовнішньополітичній,
економіко-правовій специфіці регіональних зв’язків вони можуть
розглядатися як такі, що безпосередньо беруть участь у структуруванні
регіональної системи безпеки і співробітництва. На відміну від
регіональної системи безпеки, що знаходиться в процесі свого створення,
система регіонального економічного співробітництва вже одержала своє
організаційне оформлення в структурах ОЧЕС і проходить етап становлення.

У цілому простежується тенденція до ослаблення позиції Росії і посилення
ролі Туреччини в регіоні, що у перспективі може призвести до
перерозподілу зон впливу. Це, в свою чергу, призведе до корегування
російської регіональної політики, насамперед у бік України, без
підтримки якої вона не зможе протистояти Туреччині. У зв’язку з чим інші
Чорноморські держави повинні сприяти створенню таких умов, за яких ні
Росія, ні Туреччина не стали б використовувати політику силового тиску,
в небезпеці якого Україна знаходиться відразу з обох боків.

За таких умов Україна повинна стати посередником у зближенні інтересів
Туреччини і Росії. Щоб уникнути можливості силового тиску відразу з обох
боків, Україна повинна бути зацікавлена або в появі нової міжнародної
організації, яка б перевела відносини між Чорноморськими державами на
партнерський фундамент. Виходячи з вищевикладеного, ключова умова
регіональної стабільності і безпеки сьогодні – недопущення прямого
зіткнення Росії і Туреччини ні у політичній, ні тим більш у військовій
сфері, відмовлення від провокації конфронтаційної політики з будь-якої
сторони і створення таких умов в регіоні, за якими силове рішення
проблем не принесло б істотних дивідендів жодній зі сторін. У зв’язку з
цим і, насамперед на регіональному рівні, країни Чорноморської системи
міжнародних відносин повинні практично реалізувати свої зусилля з
підтримки військо-морського паритету серед держав, і вироблення
механізму щодо створення багатонаціональних військово-морських і
сухопутних сил Чорноморських держав для вирішення широкого кола
загальних регіональних проблем на основі розробки відповідного
міжнародного договору.

Друга сторона цих проблем стосується організації боротьби з міжнародним
тероризмом в Чорноморському регіоні, враховуючи наявність обґрунтованих
підстав його проявів. Після грудневих подій терористичного характеру в
Туреччині дана держава, а також інші країни даного регіону, військові
контингенти яких знаходяться у Іраку, також зацікавлені у вирішенні
проблем організації боротьби з міжнародним тероризмом на належному
організаційно-правовому рівні. Рішення цієї проблеми повинно проводитися
послідовно. По-перше, – це висунення пропозицій щодо створення зони
небезпеки у Чорноморському регіоні, розробка відповідних документів на
рівні держав-учасниць. По-друге, – розробка спеціальної конвенції по
боротьбі з міжнародним тероризмом у Чорноморському регіоні. По-третє, –
створення спеціалізованого антитерористичного центру країн
Чорноморського регіону, який би акумулював інформацію відносно існуючих
в регіоні терористичних угруповань та їх членів, а також іншу необхідну
інформацію, виконував би координуючу роль у діяльності правоохоронних
органів та інших силових відомств країн Чорноморського регіону,
міжнаціональних сил швидкого реагування (в разі їх створення),
формулював би антитерористичну політику в регіоні. Здійснення
запропонованих заходів сприяло б розвитку системи безпеки у
Чорноморському регіоні, що, в свою чергу, стимулювало би розвиток
регіональної системи економічного співробітництва, яке вже набирає
обертів. Створення двох взаємодоповнюючих систем співробітництва має
стати ключовою умовою функціонування Чорноморської системи міжнародних
відносин, сприяти перетворенню Чорного моря на зону миру, стабільності й
процвітання. Спільна економічна стратегія Чорноморських держав у
реалізації цілей і задач, закладених у ряді загально-регіональних
документів, не тільки значно підвищить шанси сторін у зміцненні свого
економічного становища, забезпеченні національної безпеки, інтеграції у
світову господарську систему, але й дуже швидко зніме напруженість у
політичних відносинах. При цьому необхідно підкреслити, що реалізація
будь-якої багатобічної економічної, військово-політичної або
антитерористичної програми в регіоні повинна здійснюватися за
обов’язкової участі всіх зацікавлених держав Чорноморського регіону.

В.О. Глушков. Проблеми створення системи антитерористичної безпеки у
Чорноморському регіоні. “Боротьба з організованою злочинністю і
корупцією (теорія і практика)” 12’2005.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020