Реферат
на тему:
Роль контролюючих органів у здійсненні державного контролю та протидії
злочинності
Питання про визначення понять “правоохоронні органи” та “контролюючі
органи” є дискусійним в теорії права. Між науковцями та фахівцями триває
широка дискусія стосовно цих понять.
Як вбачається, вирішення проблеми визначення понять “правоохоронні
органи” та “контролюючі органи” залежить від розв’язання питання про те,
які саме функції державних органів слід визнавати правоохоронними. Можна
дійти висновку про те, що функціональний критерій необхідно визнати
головним при визначенні того чи іншого державного органу як
правоохоронного. Правоохоронна діяльність виходить за межі діяльності
лише правоохоронних органів. Окремі її функції виконують законодавча та
виконавча гілки влади, президентські органи, інститути громадського
суспільства тощо. Тому суб’єктами правоохоронної діяльності є: держава
через свої законодавчий, виконавчі, судові, президентські органи,
прокуратуру; деякі громадські організації та об’єднання; окремі
громадяни, яким державою делеговано певні повноваження з урахуванням
відповідного розподілу між ними компетенції, форм і засобів здійснення.
Тому, враховуючи багатоманітність правоохоронних функцій, необхідно
провести їх класифікацію. Так, за значенням останніх усі правоохоронні
функції слід поділити на головні та другорядні (допоміжні) [1]. До
головних належать ті, що безпосередньо пов’язані з боротьбою зі
злочинністю та правопорушеннями, за які передбачено юридичну
відповідальність. До останніх функцій належать профілактична; захисна;
охоронна; ресоціалізації; оперативно-розшукова; розслідування злочинів;
судового розгляду справ про злочини; про адміністративні правопорушення;
про фінансові та господарські правопорушення; а також виконавча. До
другорядних – належать контрольна; дозвільна; правороз’яснювальна;
аналітична та методична; інформаційна; нормотворча; координаційна.
Тому до правоохоронних органів можна віднести лише такий державний
орган, виконання яким однієї чи декількох головних правоохоронних
функцій є визначальним в його діяльності. При цьому виконання
другорядних (допоміжних) правоохоронних функцій не має великого
значення, хоча їх виконують майже всі зазначені вище органи.
Контролюючі органи слід відрізняти від правоохоронних, хоча вони і
виконують окремі правоохоронні функції. За своєю суттю визначальним в їх
діяльності є виконання інших (не правоохоронних) функцій.
Контроль є одним із найважливіших елементів державного управління. Без
організації та здійснення контролю неможлива робота державного апарату,
інших підконтрольних державі структур. Кожне рішення, кожна дія у сфері
державного управління закінчуються контролем за її виконанням.
Державний контроль поширюється на всі сфери життєдіяльності країни:
економіку, соціально-культурну сферу, адміністративно-політичну
діяльність, міжгалузеве державне управління.
До органів, які здійснюють державний контроль, відносяться контролюючі
органи, що проводять міжвідомчий контроль.
Коло питань, яке має право перевіряти контролюючий орган, вкрай вузьке,
спеціалізоване, прив’язане до завдань, що стоять перед цим органом.
Відповідно до наданих повноважень спеціальні контролюючі органи
здійснюють контроль за дотриманням загальнообов’язкових правил у різних
сферах діяльності: промисловості, сільському господарстві, транспорті,
охороні природи та ін. Законодавче закріплення контрольним повноваженням
цих органів дають різні нормативні акти: закони і підзаконні акти.
Контролюючі органи здійснюють контроль у формі перевірок (обстеження і
вивчення окремих напрямів фінансово-господарської діяльності, за
результатами яких складається довідка або доповідна записка); планових і
позапланових ревізій (документальний контроль фінансово-господарської
діяльності, за результатами якого складається акт); затребування звітів,
а також у формі обстежень, рейдів, оглядів і т. ін.
До контролюючих органів слід віднести різні державні інспекції та
служби, основним завданням яких є здійснення державного контролю в тій
чи іншій, досить вузькій сфері діяльності. Особливість цього контролю
полягає у спеціалізованому предметі контролю, а також у відсутності
відомчої заінтересованості в його результатах. Досить висока
результативність такого контролю зумовлена тим, що здійснюють його
висококваліфіковані фахівці [2].
До контролюючих органів в Україні можна віднести:
– окремі підрозділи Державної прикордонної служби України (контрольні
повноваження їх закріплені у Законі України від 3 квітня 2003 р. “Про
Державну прикордонну службу України”);
– окремі служби органів внутрішніх справ України, зокрема Державну
автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ України, яка
відповідно до Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства
внутрішніх справ України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів
України від 14 квітня 1997 р., відомчих нормативних актів, таких, як
Типові правила взаємовідносин міліції з учасниками дорожнього руху та
власниками транспортних засобів, бере участь у розробці проектів законів
та інших нормативних актів і документів, у тому числі правил, норм і
стандартів, державних і регіональних програм забезпечення безпеки
дорожнього руху та його учасників; здійснює контроль за дотриманням
власниками (володільцями) транспортних засобів, а також громадянами,
посадовими особами вимог Закону України “Про дорожній рух” [3], правил,
норм і стандартів з питань забезпечення безпеки дорожнього руху; виявляє
і вживає заходів щодо попередження та припинення порушень Правил
дорожнього руху, забезпечує розгляд справ, віднесених до відання
Державтоінспекції; здійснює профілактику правопорушень у сфері безпеки
дорожнього руху серед його учасників; регулює дорожній рух; здійснює
державну реєстрацію та облік транспортних засобів згідно з установленими
правилами, контролює внесення обов’язкових платежів власниками
транспортних засобів тощо. Державтоінспекція за результатами контролю
має право відстороняти від керування транспортними засобами осіб, які
перебувають у стані сп’яніння, або тих, хто не має прав на керування цим
видом транспортного засобу чи грубо порушують правила дорожнього руху;
розглядати справи про адміністративні правопорушення, що віднесені до її
відання, застосовувати інші заходи впливу, передбачені чинним
законодавством;
– органи Державного департаменту пожежної безпеки (державний пожежний
нагляд) відповідно до Закону України від 17 грудня 1993 р. “Про пожежну
безпеку” [4] та Положення про порядок накладення штрафів на
підприємства, установи і організації за порушення встановлених
законодавством вимог пожежної безпеки, невиконання розпоряджень
(приписів) посадових осіб органів державного пожежного нагляду,
затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 грудня 1994
р., розробляють за участю заінтересованих міністерств та інших
центральних органів державної виконавчої влади і затверджують
загальнодержавні правила пожежної безпеки, обов’язкові для всіх
підприємств, установ, організацій і громадян; установлюють порядок
розробки та затвердження положень, інструкцій та інших нормативних актів
щодо питань пожежної безпеки; здійснюють контроль за дотриманням
керівниками органів різних ланок влади і громадянами вимог актів
законодавства з питань пожежної безпеки; проводять перевірки за
повідомленнями і заявами про злочини, пов’язані з пожежами та порушенням
правил пожежної безпеки. Державні інспектори пожежного нагляду
здійснюють пожежно-технічні обстеження і перевірки підприємств, установ,
організацій, будівель, споруд та інших підконтрольних об’єктів незалежно
від форм власності; дають керівникам органів різних ланок влади, а також
громадянам обов’язкові для виконання розпорядження (приписи) про
усунення порушень і недоліків щодо питань пожежної безпеки; в разі
виявлення ряду серйозних порушень правил пожежної безпеки вони
припиняють або забороняють роботу підприємств, окремих його підрозділів,
агрегатів, експлуатацію споруд, окремих приміщень, виробництво та
реалізацію пожежнонебезпечної продукції, дію виданих дозволів на право
проведення робіт; здійснюють контроль за виконанням протипожежних вимог
на будівництві і т. ін.
За результатами контролю в разі виявлення порушень Державні пожежні
інспектори мають право заборонити (до усунення недоліків) випуск і
застосування проектів, зупинити проведення будівельно-монтажних робіт,
притягти до адміністративної відповідальності посадових осіб, інших
працівників підприємств, установ, організацій і громадян, винних у
порушенні встановлених законодавством вимог пожежної безпеки;
застосувати штрафні санкції до підприємств, установ, організацій за
порушення правил пожежної безпеки, невиконання розпоряджень (приписів)
посадових осіб органів державного пожежного нагляду;
– органи державного геологічного контролю відповідно до завдань та
повноважень, закріплених у Постанові Кабінету Міністрів України від 30
листопада 1994 р. “Про затвердження Положення про державний геологічний
контроль за веденням робіт по геологічному вивченню надр України”;
– органи Державної контрольно-ревізійної служби Міністерства фінансів
України, які відповідно до Закону України від 26 січня 1993 р. “Про
Державну контрольно-ревізійну службу в Україні” [5] проводять ревізії та
перевірки фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних
цінностей, достовірності обліку і звітності в міністерствах, відомствах
та інших органах державної виконавчої влади, в державних фондах, у
бюджетних установах, а також на підприємствах і організаціях, які
отримують кошти з бюджету та з державних валютних фондів; здійснюють
контроль за усуненням недоліків і порушень, виявлених попередніми
ревізіями та перевірками, опрацьовують інструкції та інші нормативні
акти про проведення ревізій і перевірок; розробляють пропозиції щодо
вдосконалення контролю; координують роботу контрольно-ревізійних
підрозділів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.
Головному контрольно-ревізійному управлінню та його підрозділам на
місцях надано право безперешкодного доступу на підконтрольні об’єкти для
з’ясування питань, пов’язаних із ревізією чи перевіркою; припиняти
операції на розрахункових та інших рахунках у банках, інших
фінансово-кредитних установах у випадках, коли керівництво об’єкта, на
якому необхідно провести ревізію або перевірку, перешкоджає працівнику
Державної контрольно-ревізійної служби виконувати свої обов’язки;
одержувати від посадових і матеріально-відповідальних осіб об’єктів, що
ревізуються або перевіряються, письмові пояснення з питань, які
виникають у ході ревізій і перевірок та ін.
За результатами контролю (у випадках, передбачених законодавством, і в
разі потреби) контрольно-ревізійна служба має право накладати на
керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій
адміністративні стягнення, стягувати в дохід держави кошти, одержані
міністерствами, відомствами, державними комітетами, державними фондами,
підприємствами, установами та організаціями за незаконними угодами або
без інших установлених законодавством підстав чи з порушенням чинного
законодавства і т. ін.;
– органи державного контролю за цінами (Державна інспекція України з
контролю за цінами) відповідно до завдань та повноважень, закріплених у
Законі України від 3 грудня 1990 р. “Про ціни і ціноутворення” та у
Положенні про Державну інспекцію з контролю за цінами, затвердженому
Постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2000 р.;
– митний контроль здійснюється Митною службою України. Метою митного
контролю є забезпечення дотримання державними органами, підприємствами,
посадовими особами, а також громадянами порядку переміщення через
державний кордон товарів та інших предметів.
Контрольні повноваження митних органів та їх посадових осіб закріплені у
Митному кодексі України [6], Законі України від 25 червня 1991 р. “Про
митну справу в Україні” [7], положеннях про митну службу та її
підрозділи, інших нормативних актах.
Митний контроль безпосередньо запроваджують відповідні посадові особи
митниць шляхом перевірки документів, необхідних для такого контролю;
митного огляду (огляду транспортних засобів, товарів та інших предметів,
особистого догляду); перегляду, обліку документів і предметів, які
переміщуються через митний кордон України; митних обстежень та ін.
Проводиться він у спеціальних зонах митного контролю. При цьому в разі
потреби застосовуються технічні та спеціальні засоби, безпечні для життя
та здоров’я людей, тварин, рослин і які не спричиняють шкоди
підприємствам і громадянам. За необхідності до участі у здійсненні
митного контролю залучаються фахівці та експерти.
Уповноважені особи митних органів при виявленні ними порушень митних
правил і при наявності інших означених законодавством підстав мають
право здійснювати адміністративне затримання, вилучення речей і
документів, застосовувати спеціальні засоби попередження та припинення
правопорушень. Начальник митного органу, його заступник або посадова
особа, яка здійснює провадження у справі про адміністративне
правопорушення, мають право відповідною постановою призначати перевірку
діяльності підприємства, яке допустило порушення митних правил.
Начальники митниць і їх заступники мають право притягати винних осіб до
адміністративної відповідальності;
– органи, установи та заклади Державної санітарно-епідемічної служби
Міністерства охорони здоров’я України. Їх повноваження регулюються
Законом України від 24 лютого 1994 р. “Про забезпечення санітарного та
епідемічного благополуччя населення” та Положенням про Державну
санітарно-епідемічну службу України, затвердженим Постановою Кабінету
Міністрів України від 19 серпня 2002 р.;
– органи Державної податкової адміністрації України здійснюють
відповідно до Закону України від 4 грудня 1990 р. “Про Державну
податкову службу в Україні” [8] функції контролю за дотриманням
законодавства про податки та інші платежі у бюджет.
Вони контролюють своєчасне подання платниками податків бухгалтерських
звітів і балансів, податкових розрахунків, звітів, декларацій та інших
документів, пов’язаних з обчисленням платежів у бюджет, а також
перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення
прибутку, доходу, інших платежів у бюджет; контролюють дотримання
громадянами законодавства про індивідуальну трудову діяльність,
забезпечують правильність застосування та своєчасність стягнення
фінансових санкцій за порушення зобов’язань перед бюджетом; передають
правоохоронним органам матеріали про факти порушень, за які передбачено
кримінальну відповідальність, і т. ін.
Для реалізації цих функцій підрозділам Державної податкової
адміністрації України надається право здійснювати у будь-яких суб’єктів
підприємництва перевірку грошових документів, бухгалтерських книг,
звітів, планів, кошторисів, декларацій та інших документів, пов’язаних з
обчисленням і сплатою податків та інших обов’язкових платежів у бюджет,
одержувати необхідні пояснення, довідки і відомості з питань, що
виникають при перевірках; обстежувати будь-які приміщення підприємств,
установ, організацій та громадян, що використовуються для одержання
доходів або пов’язані з утриманням об’єктів оподаткування.
За результатами контролю у випадках, передбачених законодавством,
Державні податкові інспектори мають право зупиняти операції підприємств,
установ та організацій по розрахункових, інших рахунках у банках;
вилучати у підприємств, організацій та установ документи, що свідчать
про приховування (заниження) прибутку (доходу), а у громадян, які
порушують порядок зайняття індивідуальною трудовою діяльністю, – патенти
або реєстраційні посвідчення; застосовувати до підприємств, установ,
організацій фінансові санкції, а громадян притягати до адміністративної
відповідальності;
– підрозділи спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі
охорони праці (служба охорони праці) відповідно до завдань та
повноважень, закріплених у Постанові Кабінету Міністрів України від 18
січня 2003 р. “Деякі питання Державного департаменту нагляду за
додержанням законодавства про працю” та у Типовому положенні про службу
охорони праці, затвердженому Наказом Державного комітету України по
нагляду за охороною праці від 3 серпня 1993 р.;
– Національний банк України – відповідно до завдань та повноважень,
закріплених у Законі України від 20 травня 1999 р. “Про Національний
банк України”;
– органи державного ветеринарного контролю – відповідно до Закону
України від 25 червня 1992 р. “Про ветеринарну медицину”;
– органи земельних ресурсів – відповідно до Положення про Державний
комітет України по земельних ресурсах, затвердженого Указом Президента
України від 14 серпня 2000 р.;
– органи Державної служби з карантину рослин України – відповідно до
Закону України від 30 червня 1993 р. “Про карантин рослин”;
– органи державного контролю у насінництві – відповідно до Закону
України від 26 грудня 2002 р. “Про насіння і садівний матеріал”;
– спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері захисту рослин
– відповідно до Закону України від 14 жовтня 1998 р. “Про захист
рослин”;
– органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади
у галузі водного господарства – відповідно до Указу Президента України
від 14 липня 2000 р. “Про Положення про Державний комітет України по
водному господарству”;
– органи рибоохорони – відповідно до Постанови Кабінету Міністрів
України від 18 липня 1998 р. “Про затвердження Порядку здійснення
любительського і спортивного рибальства”;
– органи лісового господарства – відповідно до Положення, затвердженого
Указом Президента України від 14 серпня 2000 р. “Про Положення про
Державний комітет лісового господарства України”;
– органи мисливського господарства – відповідно до Закону України від 22
лютого 2000 р. “Про мисливське господарство та полювання”;
– органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади
у галузі екології та природних ресурсів – відповідно до Указу Президента
України від 29 травня 2000 р. “Про питання Міністерства екології та
природних ресурсів України”;
– органи Державної інспекції електрозв’язку України – відповідно до
Положення про Державну інспекцію електрозв’язку України, затвердженого
Наказом Державного комітету зв’язку та інформації України від 13 лютого
2001 р.;
– органи державного нагляду за технічним станом машин і обладнання у
сільському господарстві – відповідно до Типового положення про інспекцію
державного технічного нагляду обласної, Київської та Севастопольської
міської державної адміністрації, затвердженого Постановою Кабінету
Міністрів України від 12 січня 1996 р.;
– органи Державної пробірної служби України – відповідно до Постанови
Кабінету Міністрів України від 28 квітня 2000 р. “Про утворення
Державної пробірної служби та казенних підприємств пробірного контролю”;
– органи Пенсійного фонду України – відповідно до Положення про
Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 1
березня 2001 р.;
– органи Фонду соціального страхування України – відповідно до Постанови
Кабінету Міністрів України від 27 червня 1998 р. “Про організаційні
питання діяльності Фонду соціального страхування України”;
– органи державної статистики – відповідно до Закону України від 17
вересня 1992 р. “Про державну статистику”;
– органи виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів – відповідно
до законів України від 12 травня 1991 р. “Про захист прав споживачів” та
від 10 січня 2002 р. “Про внесення змін до Закону України “Про захист
прав споживачів”;
– інспекції державного архітектурно-будівельного контролю – відповідно
до Положення про Державний комітет України з будівництва та архітектури,
затвердженого Указом Президента України від 20 серпня 2002 р.;
– військову інспекцію безпеки дорожнього руху Міністерства оборони
України – відповідно до законів України від 30 червня 1993 р. “Про
дорожній рух” та від 24 березня 1999 р. “Про внесення змін до деяких
законодавчих актів України стосовно військової інспекції безпеки
дорожнього руху”;
– органи виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології та
сертифікації – відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 10
травня 1993 р. “Про стандартизацію і сертифікацію”;
– органи державного контролю якості лікарських засобів – відповідно до
Закону України від 4 квітня 1996 р. “Про лікарські засоби”;
– окремі підрозділи Служби безпеки України – відповідно до законів
України від 25 березня 1992 р. “Про Службу безпеки України” та від 21
січня 1994 р. “Про державну таємницю”;
– органи Міністерства юстиції України – відповідно до Положення про
Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України
від 30 грудня 1997 р.;
– органи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у
справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи –
відповідно до Указу Президента України від 28 жовтня 1996 р.;
– органи Міністерства аграрної політики України – відповідно до Указу
Президента України від 7 червня 2000 р. “Питання Міністерства аграрної
політики України”;
– Головне управління державної служби України, яке відповідно до
Положення про Головне управління державної служби України, затвердженого
Указом Президента України від 2 жовтня 1999 р., перевіряє дотримання
вимог законів України “Про державну службу”, “Про боротьбу з корупцією”
та інших актів законодавства з питань державної служби в державних
органах та органах місцевого самоврядування [9];
– органи Антимонопольного комітету України – відповідно до законів
України від 26 листопада 1993 р. “Про Антимонопольний комітет України”
та від 13 липня 2000 р. “Про внесення змін до Закону України “Про
Антимонопольний комітет України”;
– органи Фонду державного майна України – відповідно до Тимчасового
положення про Фонд державного майна України, затвердженого Постановою
Верховної Ради України від 7 липня 1992 р. і т. ін.
Наведений перелік контролюючих органів, які діють в Україні, не
вичерпується вищепереліченими.
Можна дійти висновку про те, що ефективність протидії злочинності
значною мірою залежить від того, наскільки різноманітно й комплексно
здійснюється підхід до вирішення цієї проблеми, якою мірою налагоджено
спільну діяльність і контакт між правоохоронними та контролюючими
органами у боротьбі з різними проявами організованої злочинної
діяльності.
Список використаних джерел
1. Мельник М.І., Хавронюк М.В. Правоохоронні органи та правоохоронна
діяльність: Навч. посіб. – К., 2002. – 576 с.
2. Контроль та нагляд у державному управлінні / В.М. Гаращук: Навч.
посіб. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1999. – 55 с.
3. Закон України від 30 червня 1993 р., із змінами і доповненнями “Про
дорожній рух” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 31. – Ст.
338.
4. Закон України від 17 грудня 1993 р. “Про пожежну безпеку” //
Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 5. – Ст. 21.
5. Закон України від 26 січня 1993 р. “Про Державну контрольно-ревізійну
службу в Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 13. –
Ст. 110.
6. Митний кодекс України із змінами і доповненнями // Відомості
Верховної Ради України. – 1992. – № 16. – Ст. 203.
7. Закон України від 25 червня 1991 р. “Про митну справу в Україні” //
Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 44. – Ст. 575.
8. Закон України від 4 грудня 1990 р., із змінами і доповненнями “Про
Державну службу в Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 1991.
– № 6. – Ст. 37.
9. Указ Президента України від 2 жовтня 1999 р. “Про Положення про
Головне управління державної служби України” // Офіц. вісник України. –
1999. – № 40. – Ст. 1985.
І.В. Бондаренко. Роль контролюючих органів у здійсненні державного
контролю та протидії злочинності. Журнал “Боротьба з організованою
злочинністю і корупцією (теорія і практика)” 11’2005
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
