.

Роль методів опитування в дослідженні злочинної діяльності (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
120 1970
Скачать документ

Реферат

на тему:

Роль методів опитування в дослідженні злочинної діяльності

Методи опитування спрямовані на пізнання направленні на пізнання
закономірностей соціальних процесів та тенденцій їх розвитку шляхом
збору та обробки інформації, яка відображає думку різних суспільних
груп. До них відносяться: анкетування, інтерв’ювання, експертне
опитування. При проведенні конкретних соціологічних досліджень вони
дозволяють отримати дані про те, про що не може бути зібрана інформація
за допомогою інших методів (спостереження, аналізу документів,
експерименту). Наприклад, спостереженням можна виявити, які трудові
операції і яким чином здійснюються, але відповідь на питання, чому саме
так, а не інакше, може дати лише сам виконавець, учасник діяння, події,
що вивчається.

Дані методи сприяють з’ясуванню знань, відношення, оцінки певної
категорії людей до об’єктів вивчення. Цим визначається їх значення при
вивченні явищ, численні внутрішні процеси яких не можуть бути пізнаними
без виявлення та врахування думок прямих та опосередкованих учасників.
Так, під час опитування засуджених, наприклад з питань раптовості в
діяльності слідчих, можна отримати їх оцінку і відношення до цих
прийомів, дані про вплив на їх поведінку, тобто відображається
безпосереднє сприйняття і відношення тих, проти кого використовувались
ці засоби. А слідчий може виступати прямим інформатором про свої дії
(мету, умови та прийоми раптовості) та опосередкованим – за оцінками та
характером реагування тих, проти кого ці прийоми використовуються.

До опитування звертаються, коли для вирішення поставленої задачі
потрібно отримати інформацію про сферу свідомості людей: про їх думки,
мотиви поведінки, оцінку навколишньої дійсності, про життєві плани,
мету, орієнтації, інформованість і т. ін. В усіх подібних випадках саме
люди, учасники досліджуваних соціальних процесів, виступають в ролі
унікального джерела інформації, який не може бути замінений жодним
іншим.

Суть методу опитування зводиться до спілкування дослідника з групою
людей (респондентів) у формі запитань-відповідей. Особливість такого
спілкування в тому, що воно, з одного боку, повинно відповідати суворим
вимогам наукової процедури, а, з іншого, – виходити з того, що джерелом
інформації виступають рядові учасники досліджуваних процесів, які
усвідомлюють ці процеси в рамках повсякдененного життєвого досвіду.

Вибір виду опитування визначається метою дослідження та
організаційно-економічними можливостями реалізації даної дослідницької
стратегії, а також вимогами достовірності та надійності пошукової
інформації. Розрізняють дві основні форми опитування: інтерв’ювання та
анкетування. При анкетуванні опитуваний самостійно читає текст запитань
і сам на них відповідає. У випадку інтерв’ювання в ролі посередника між
текстом запитань та респондентом виступає інтерв’юер, який представляє
авторів дослідження і реалізує мету дослідження в ситуації опитування.

Кожна з цих форм має свої “плюси” та “мінуси”. При інтерв’юванні є
можливість усунення ряду бар’єрів: змістовне з’ясування суті поставлених
питань, небажання брати участь в опитуванні або відповідати на окремі
питання, але воно є складним в організаційному та матеріально-технічному
плані: якщо інтерв’юер – автор, то потрібен значний час на проведення
опитування, якщо інтерв’юерів декілька, то потрібні великі витрати часу
та засобів на підготовку інтерв’юерів, контроль якості їх роботи тощо.
На відміну від анкетування, де дослідник отримує інформацію від
респондента, не вступаючи з ним в особистий контакт, при інтерв’юванні
значну роль відіграє особистість дослідника, який веде діалог з
респондентом.

Інтерв’ювання поділяють на стандартизоване, коли формулювання питань та
їх порядок суворо визначений, та нестандартизоване, коли інтерв’юеру
надана певна свобода в рамках параметрів заданої програми дослідження.
Його перевага перед стандартизованим безспірна, оскільки заздалегідь
передбачити всі нюанси розвитку сформульованих питань респондентами
неможливо.

Анкетне опитування в змістовному плані значно поступається
інтерв’юванню, але суттєво простіше та вигідніше в організаційному та
матеріальному, тому на практиці частіше за все використовується
анкетування.

Анкетування передбачається в опитуванні на основі спеціально розробленої
анкети [1, с. 110–117]. До його головних переваг відноситься відносна
простота отримання інформації від великої групи опитуваних і достатньо
високий рівень стандартності (одноплановості) даних, які визначають
зміст та форму анкети, що, в свою чергу, полегшує її обробку. Недоліками
анкетування є: формалізація програм (питань) і способів їх вирішення
(надаються варіанти відповідей), обмежене відображення індивідуальної
позиції та поглядів респондентів; розрізненість дослідника та
опитуваного та пов’язана з цим можливість непорозуміння та невірного
тлумачення окремих питань; значний вплив ставлення респондента до
дослідження, що проводиться, до особистості дослідника та науки вцілому,
до характеру виконання роботи із заповнення анкети [2, с. 169–172].

Технологія розробки анкет має виключно важливе значення для отримання
відповідної інформації. Ця процедура включає в себе наступні основні
позиції:

1. Визначення змісту даних, які повинні бути отримані при проведенні
анкетування;

2. Конкретизацію їх місця та ролі в структурі всієї інформації, збір
якої передбачений програмою дослідження;

3. Визначення характеру та обсягу категорії опитуваних;

4. Розробку анкети;

5. Вибір способу анкетування;

6. Проведення попереднього (пілотажного) дослідження;

7. Корегування анкети з урахуванням отриманих даних;

8. Анкетування;

9. Обробку отриманих даних;

10. Їх оцінку та визначення способів використання [3, с. 37–56].

Здійснення цих положень потребує дотримання певних правил, які
гарантують повноту реалізації можливостей даного методу збору
інформації.

При розробці програми запланованого дослідження повинно бути чітко
визначено: які саме дані передбачається зібрати при анкетуванні, що і в
якому вигляді вони можуть відображати і характеризувати, з яким даними
можуть бути зіставлені, які дані можуть бути уточнені за їх допомогою,
якими матеріалами можуть бути перевірені дані анкетування тощо, тобто
повинна бути конкретно визначена їх роль у дослідженні.

До кола найбільш важливих елементів підготовки до опитування відноситься
визначення конкретного складу осіб, які підлягають опитуванню з
урахуванням:

– їх характеристики відносно досліджуваного об’єкта (слідчі, потерпілі,
підозрювані тощо), рівня знань та наявності досвіду (стаж, місце роботи,
посада), відомчої належності, організаційної структури та
територіальності (слідчі районного, обласного, республіканського рівня)
і т. ін.;

– кількості осіб, які підлягають опитуванню, як загальної, так і
відносно різновидів згідно з характеристиками за першим пунктом.

Іншими словами, йдеться про вибірку, яка повинна відображати ознаки
всієї генеральної сукупності, тобто всього наявного складу осіб даної
категорії [4, с. 185–190]. Забезпечення репрезентативності вибірки є
основною умовою отримання достовірних результатів дослідження.

Відмінною рисою соціологічного опитування є те, що при правильному
підборі (визначення) вибірки респондентів індивідуальні відхилення,
помилкові судження, навмисні викривлення взаємогасяться, в результаті
чого виходить середня картина реальності.

Розрізняють два види анкетного опитування: загальний (перепис населення)
та вибірковий. Вибіркове опитування має ряд переваг: дозволяє суттєво
зменшити затрати на збір та обробку соціологічної інформації, отримати
більшу оперативність; має ширшу галузь застосування і в ряді випадків
дозволяє отримати більш достовірні відомості. Ідея вибіркового
опитування полягає в тому, щоб в результаті відбору складових частин
отримати правильний висновок про всю сукупність. Основна мета
вибіркового методу полягає у виборі елементів та їх сукупності таким
чином, щоб розподіл цих елементів у виборці повторював їх розташування в
сукупності. Ключовий момент для забезпечення цього є випадковий відбір,
при якому кожен елемент має рівні шанси бути відібраним.

У випадках, коли вибірка включає декілька критеріїв відбору, вона
представляє собою багатосходинковий відбір. Наприклад, при відборі
кримінальних справ для аналізу, критеріями можуть виступати: види
кримінальних справ за категоріями (вбивства, крадіжки тощо) та
результатам (етапам) роботи (закінчені, зупинені кримінальні справи),
відомства, територія і т. ін.

У соціологів для опитування (при дотриманні правил забезпечення
достатності вибірки) вважається достатнім обсяг у 2000 респондентів.

Вважається, що випадковий метод – найкращій спосіб відібрати типових
представників генеральної сукупності.

Вибірка повинна враховувати взаємозв’язки та взаємообумовленості якісних
характеристик й ознак соціальних об’єктів: одиниці опитування обираються
на підставі обліку найважливіших ознак соціального об’єкта (освіта,
кваліфікація, стать тощо); друга умова – при підготовці вибірки
необхідно, щоб відібрана частина була мікромоделлю цілого і мала важливі
ознаки, характеристики цілого – генеральної сукупності.

Вибіркова сукупність – визначене число елементів генеральної сукупності,
відібрана за суворо заданим правилом. Елементи вибіркової сукупності
(респонденти, аналізовані документи тощо), які підлягають вивченню
(опитуванню, інтерв’юванню тощо), та являються одиницями аналізу.

Методи відбору підрозділяються на:

1. Механічний (опитування кожного п’ятого);

2. Серійний – поділ генеральної сукупності за заданою ознакою (стать,
освіта) на однорідні частини та подальший пропорційний відбір
респондентів з кожної серії (якщо нас цікавить відсоток засуджених серед
працівників правоохоронних органів, він повинен бути вирахованим
пропорційно долі кожної категорії в їх загальному масиві, інакше
“картина” вийде викривленою);

3. Гніздовий (в якості одиниць дослідження обираються не окремі
респонденти, а певні групи та колективи);

4. Цілеспрямований (суворий вибір за чітко визначеним принципом);

5. Стихійний або випадковий (заздалегідь не визначається конкретна
категорія опитуваних, наприклад, опитування через Інтернет).

Властивість вибірки відображати характеристики досліджуваної
(генеральної) сукупності називається репрезентативністю. Розходження між
ними, відхилення однієї від іншої – помилкою репрезентативності.

Практика соціологічних досліджень свідчить, що дотримання основних
правил відбору одиниць дослідження дозволяє досягти досить високого
ступеня репрезентативності при вибірці 1000–1200 чоловік. В нашому
дослідженні респондентів опитувалось більше 1200 чоловік, що свідчить
про достовірність вибірки [5, с. 208–281].

Під час аналізу нам не довелось зустріти жодної роботи, де були б
вказані принципи та способи підбору опитуваних відповідно до мети
дослідження. Зазвичай, відображається лише загальна характеристика
категорії (слідчі, засуджені) та кількість опитаних. В анкетах, які
додаються до матеріалів дослідження, досить часто наявні пункти, які
відображають стаж, освіту та інші характеристики опитуваних, але
диференціація даних стосовно них не наводиться. Свідченням того, що
такий недолік має стійкий, а не випадковий характер, є підхід до підбору
та аналізу інших матеріалів. Так, при аналізі кримінальних справ,
наприклад, наводяться дані про те, що за певним масивом вивчення справ
огляд місця події проводився лише у половині випадків, при цьому даний
показник не конкретизується залежно від видів злочинів та інших
характеристик.

Це дозволяє констатувати, що в подібних ситуаціях дослідника (того, хто
опитує та аналізує) цікавить лише загальна картина, а не дійсний стан
справ, або він недостатньо знайомий, або враховує основи та правила
використання застосованих ним методів. Середні кількості опитаних
(анкетованих та інтерв’юйованих) та вивчених кримінальних справ по
дисертаціях склали (таблиця):

Таблиця

Статистичні дані щодо опитаних і вивчених кримінальних справ по
дисертаціях

 Джерела інформації Дисертації

Докторські Кандидатські

Опитувані 970 чол. 420 чол.

Кримінальні справи 1400 шт. 400 шт.

 Аналіз цих робіт показав, що суттєві розбіжності показників пояснюються
не метою досліджень та умовами забезпечення репрезентативності отриманих
результатів, а “рангом” дисертаційної роботи: за докторською дисертацією
обсяг вивченого матеріалу “повинен бути більшим”, ніж за кандидатською.
Більше того, в цих роботах не зустрілось не тільки відображення того, за
рахунок чого і яким чином забезпечувалась репрезентативність або
згадування про можливість її визначення, але навіть сам термін
“репрезентативність”.

За наявності великої кількості аспектів вивчення слідчої практики
категорії опитуваних осіб досить обмежені: більше половини опитаних
складають слідчі – 51 %, інші представники правоохоронної сфери – 27 %,
обвинувачені, засуджені – 15 %, інші особи – лише 6,4 %.

Не викликає сумнівів, що для повноти та всебічності збору інформації про
слідчу практику необхідно розширення категорії та складу осіб, які
володіють різними даними про слідчу діяльність через різне відношення до
неї. Наприклад, специфічним поглядом та особливим підходом до сфери
правоохоронної діяльності відмічається журналістський корпус (у зв’язку
з цільовим вивченням проблем боротьби зі злочинністю, наявністю
конкретної інформації). Уточнення та розвиток їх поглядів та позицій з
цієї проблеми, які виражені в публікаціях або не висловлені через якісь
причини, на нашу думку, представило б значний інтерес для пізнання та
оцінки практики боротьби зі злочинністю. Але в дослідженнях ця
можливість не реалізовується.

Склався певний стереотип у підході до вибору категорій опитуваних –
достатності думок з проблеми однієї–двох категорій осіб, тобто практично
одностороннього висвітлення. У 36 % досліджень, по яких здійснювалось
анкетування або інтерв’ювання, лише одна категорія осіб, дві – по 54 %,
більше двох – по 10 %.

Результативність анкетування, об’єктивність отриманої інформації,
повнота використання можливостей методу опитування значною мірою
визначається змістом та формою реалізованих в дослідженні анкет. Важлива
роль в цьому належить забезпеченню створення в анкетованого мотивації
творчої участі в опитуванні. Це досягається за рахунок трьох основних
елементів:

1. Вибору найбільш відповідної меті опитування категорії осіб;

2. Складання звернення, яке роз’яснює мету та значення участі в даному
опитуванні;

3. Підбір формулювань запитань, які схиляють опитуваного до активності
та наданні допомоги досліднику.

Форма запитань може виступати лише інформаційним посиланням запиту, а
може слугувати стимулом до участі в дослідженні, мотивацією відповідного
ставлення до опитування.

За формою запитання поділяються на три основні групи:

1. Відкриті, закриті, напівзакриті;

2. Прямі та опосередковані;

3. Особистісні та безособистісні.

Під час розробки анкет повинно бути забезпечено розумне сполучення цих
видів запитань, визначене метою дослідження та організаційно–технічними
можливостями збирання та обробки інформації [6, с. 19–24].

В Германії в інституті демоскопії створений архів проведених опитувань,
який включає всі використані формулювання запитань, що сприяє
використанню накопиченого досвіду та полегшує розробку програм та
інструментарію наступних досліджень [7, с. 6–7].

Для перевірки сумлінного ставлення до заповнення анкети і достовірності
наданої інформації використовуються контрольні запитання. Зазвичай вони
ставляться відносно конкретних фактів, точно відомих досліднику або для
уточнення освіченості респондента. В нашому дослідженні для перевірки
освіченості слідчих про розмежування психіатричної та психологічної
експертиз було поставлене питання про те, для вирішення яких питань вони
призначали психологічну експертизу, відповіді на яке показали, що під
психологічною експертизою більшість респондентів розуміли психіатричну.
Як правило, контрольне запитання не повинно йти за тим запитанням, який
воно контролює.

У соціології зустрічається використання контрольних запитань
провокаційного плану – запитання про видумані факти (наприклад, думка
читача відносно неіснуючого твору). На нашу думку, подібні запитання не
повинні використовуватись в анкетах, по–перше, з причини приниження
гідності опитуваних, а, по–друге, – це ставить під загрозу саме
дослідження у випадку “невдалого контролю”.

Різновидом контролю слугує повторне опитування з тієї ж програми 5–10 %
раніше опитаних або нових респондентів.

Для організації анкетування суттєве значення має правильне використання
способів опитування, а саме:

1. Індивідуальне заповнення анкет за присутності збиральника;

2. Групове заповнення анкет у присутності збиральника;

3. Заповнення анкет за відсутності збиральника (варіант заповнення
анкет, які розсилаються поштою).

Найбільш доцільним при проведенні анкетування є сполучення вказаних
способів. В такому разі є можливість судити про фактори, які впливають
на достовірність та ступінь достовірності, особливо на етапі пілотажної
перевірки анкет. Завданням пілотажного (пробного) дослідження є
перевірка того, чи “працює анкета”, тобто відповідності її змісту та
форми меті отримання наміченої інформації. Пілотажне дослідження
доцільно проводити в формі інтерв’ю або поєднувати з анкетуванням.
Інтерв’ювання дозволяє не тільки отримати уяву про повноту та
правильність сприйняття формулювання запитань, роз’яснити їх зміст, але
й здійснити корегування в ході пілотажного опитування [7, с. 76–77].

Попереднє дослідження також дає можливість встановити, чи володіє
обраний контингент опитуваних необхідною інформацією, якщо ні, які зміни
необхідно внести по категорії опитуваних.

Результатом пілотажного дослідження може бути як уточнення та доповнення
інструментарію, так і перегляд програми дослідження.

У проаналізованих нами працях не зустрілось згадування щодо проведення
пілотажних досліджень та їх впливу на уточнення інструментарію та
програм дослідження.

Специфічним методом опитування є експертна оцінка. Експертне опитування
направлене на отримання інформації від респондентів, які завдяки їх
досвіду, знанням, здібностям та іншим властивостям або ознакам найбільш
обізнані про характеристику об’єкта дослідження. Наприклад, при
з’ясуванні питання про повноту використання слідчими можливостей
науково-технічних досягнень можуть виступати спеціалісти експертних
установ. Експертне опитування, зазвичай, використовується для визначення
правильності оцінки думок та міркувань з конкретних питань загальної
маси людей. Він здебільшого використовується у випадках, коли не має
можливості (або досить складно) здійснити пряме вивчення та вимірювання
будь-яких об’єктів, яке заповнюється думками відповідних спеціалістів
(експертів) про ці об’єкти. Експертне опитування може виступати
самостійним методом вивчення конкретного питання, а також додатком або
засобом контролю даних, отриманих в інший спосіб. Найбільш доцільним є
його суміщення (стикова) з даними анкетування та інтерв’ювання.

Експертна оцінка здійснюється в двох основних варіантах: ранжування та
безпосередня оцінка. Ранжування – розподіл (упорядкування) оцінюваних
об’єктів за певною ознакою. Для найбільшої точності оцінки кількість
ранжованих об’єктів повинна бути обмежена (не більше 20). Безпосередня
оцінка, зазвичай, проводиться за бальною системою, яка характеризує як
відповідність об’єктів, так і величину (ступінь) цього співвідношення.

Узагальнення результатів ранжування здійснюється за сумою рангів, а при
бальній оцінці виводиться середнє арифметичне балів, присвоєних
експертами.

Рівень надійності експертних оцінок (крім загальних факторів, які
характерні для методу опитування) залежить, перш за все, від якісного
складу експертів, забезпечення їх відповідною підбіркою, яка гарантує
включення до їх складу тільки дійсних спеціалістів за колом питань, які
підлягають оцінці. З урахуванням цього підбір експертів повинен бути
суворо персоніфікованим. Але аналіз матеріалів експертного опитування
показує, що до експертів частіше за все відносять групи викладачів,
наукових працівників, а не конкретних спеціалістів з цих груп. Зазвичай
анкети направляються на адресу визначених установ, а там вже визначають,
кому саме з наявних на даний момент співробітників доручити заповнення
анкет. В результаті до категорії експерта потрапляють особи, які нерідко
не мають відношення до проблеми, що досліджується.

Експертне опитування можливе у формі анкетування та інтерв’ювання. На
практиці, в основному, зустрічається поштове анкетування.

Одним з суттєвих елементів дослідження діяльності з розкриття та
розслідування злочинів є вивчення помилок, яких можуть припускатися
слідчі, дізнавачі, оперативні працівники, експерти та спеціалісти. Їх
причини та форми прояву вказуються різними вченими. Зокрема, В.М.
Шулєкін не тільки відмічав фактори, які обумовлюють виникнення
експертних помилок, але й співвідношення: об’єктивних – 37 %,
суб’єктивних – 63 %.

Теоретичне вивчення помилок різних учасників зазначеної сфери діяльності
проводиться широко, але практичний аналіз причин та характер здійснених
помилок вкрай складний, особливо для відображення їх об’єктивних та
суб’єктивних факторів.

 

Список використаних джерел

1. Гончаренко В.И. О системе методов советской криминалистики //
Проблемы правоведения. – К., 1980. – Вып. 41.

2. Лисиченко В.К. Использование данных естественных и технических наук в
следственной и судебной практике. – К., 1979.

3. Панина Н.В. Технология социологического исследования. – К., 1998.

4. Михайлов А.И. Следственная тактика и вопросы научной организации
труда следователей: Тезисы доклада на науч. конф. – Свердловск, 1970.

5. Карпов Н.С. Криминалистическое изучение преступной деятельности,
средств и методов борьбы с ней (данные эмпирических исследований). ? К.,
2004.

6. Городянко В.Г. Социологический практикум: Учеб. – метод. пособие. –
К.: НЦ “Академия”, 1999.

7. Жабский М.И. Возможности, границы и техника опроса // Социологические
исследования. – 1984. – № 3.

Н.С. Карпов. Роль методів опитування в дослідженні злочинної діяльності

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020