.

Роль суду у справі боротьби зі злочинністю та корупцією (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
138 1048
Скачать документ

Реферат

на тему:

Роль суду у справі боротьби зі злочинністю та корупцією

Серед суб’єктів процесуальної діяльності, які мають владні
повноваження, суд посідає особливе місце, бо лише йому належить право не
тільки визнати людину винуватою у вчиненні адміністративного
правопорушення чи корупційного злочину, але й своїм рішенням, вироком
покарати її [1, c. 57]. Правосуддя в Україні здійснюється на засадах
верховенства права, забезпечуючи захист гарантованих Конституцією
України [2] та законами прав і свобод людини й громадянина, прав і
законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави [3].
Варто сказати про те, що однією з ознак, які відрізняють суд від інших
органів, є його колегіальність. Суд виконує функцію органа державної
влади, який проводить кримінально-правову та адміністративну політику,
забезпечує правильне розв’язання справи та застосовує міру покарання [4,
с. 204].

Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні
здійснюється виключно судами. Отже, суд є єдиним органом держави,
уповноваженим здійснювати правосуддя, в тому числі у кримінальних
справах [5, с. 81].

У статті 18 Закону України “Про судоустрій України” терміну “суд”
відповідає визначення місцевих судів, апеляційних, Апеляційний суд
України, касаційний суд України, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд
України [3]. Цим законом чітко закріплено основну функцію суду –
правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, і після цього
окреслено його функціональну приналежність та недоторканність.
Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими
органами чи посадовими особами не допускається.

Дякуючи реформі судової гілки влади, яка була розпочата з прийняттям
Конституції України і триває сьогодні, суд має єдине вираження у своїй
діяльності та покликаний до того, щоб встановити істину у справі, а
також правильно застосувати закон з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин
чи правопорушення, був притягнутий до відповідальності й жоден невинний
не був покараний. Така роль суду висвітлила об’єктивну картину якісного
наповнення кримінальних та адміністративних справ, що надходять для
розгляду.

Нині криміногенна обстановка в Україні є дуже складною, динаміка
виявлення злочинів за останні роки виглядає не зовсім втішно, оскільки,
незважаючи на певне зниження злочинності з 1999 р. по 2002 р. на 20 %, у
2003 р. відбувся її значний стрибок. Так, на території України було
зареєстровано 556,4 тис. злочинів, що на 23,5 % більше, порівняно з
попереднім роком.

Офіційна статистика свідчить, що у 1999 році з 472,5 тис. кримінальних
справ, що знаходились у провадженні, було направлено до суду 179,9 тис.
справ, що становить лише 38,1 %, у 2000 – лише 40,3 %, у 2001 – 42,3 %,
у 2002 – 47,1 %, а у 2003 – 39,9 %. У середньому за вказані роки з
кількості справ, за якими було пред’явлено обвинувачення, в суд для
вирішення питання по суті було направлено 41,5 % справ.

Таким чином, майже 60 % кримінальних справ не було направлено до суду.
Виникає питання про недоліки під час досудового слідства по кримінальних
справах, про що свідчать і дані Державної судової адміністрації України.
Згідно з ними у 2002 році по 196,5 тис. справах, направлених до суду,
судами України винесено вироки лише по 156,2 тис. кримінальних справах
(79,5 %), а у 2003 році із 187,9 тис. справ, направлених до суду,
винесено вироки лише по 163,0 тис. кримінальних справ (86,7 %) [6].
Неякісне формулювання обвинувачення та неможливість його реалізації
залежить від низькоефективного розслідування по справах і від
недосконалого урегулювання цього інституту в кримінально-процесуальному
законодавстві.

Процес реформування кримінально-процесуального законодавства, про що
свідчить проект КПК України, визначає правову основу взаємовідносин
особи і держави в такій складній сфері, як сфера захисту суспільства і
громадянина від злочинних посягань, а обвинуваченого – від
необ’єктивного ставлення правоохоронної системи. Судова гілка влади
відіграє у цьому процесі пріоритетну роль. До цієї гілки відноситься і
Державна судова адміністрація, яка здійснює організаційне забезпечення
діяльності судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової
системи (крім Конституційного Суду України, Верховного Суду України та
вищих спеціалізованих судів), а саме: узагальнює і систематизує практику
застосування законодавства судами [7].

З часу створення Державної судової адміністрації [8] в Україні з’явився
орган, який більш об’єктивно і повно, порівняно з Департаментом
оперативної інформації МВС України, висвітлює статистичні дані про
надходження, розгляд та винесення рішень судами за кримінальними та
адміністративними справами. Такі висновки не є безпідставними. Оскільки
вказаний Департамент є залежною структурою від МВС України, та у зв’язку
з цим не завжди адекватними є показники, що озвучуються Міністерством
внутрішніх справ.

Лише суд сьогодні має об’єктивне право сказати, скільки справ надійшло
до розгляду, скільки перебуває на розгляді, і скільки та які рішення
винесені за отриманими від правоохоронних органів справами, тому що
тільки суд є органом, який ставить остаточну крапку при винесенні
покарання особі, винуватій у вчиненні будь-якого правопорушення або ж
при закритті кримінальної чи адміністративної справи. При цьому
встановлюється якість досудового слідства, а також процедури оформлення
адміністративного провадження правоохоронними органами, що їх складали,
так як сьогодні, на жаль, не відповідає сучасним вимогам рівень
професіоналізму працівників правоохоронних органів, на яких покладено
виконання Закону України “Про боротьбу з корупцією”. Про це свідчить
високий відсоток (41,6 %) закритих судами адміністративних справ про
корупційні діяння у 2003 році.

Зусилля правоохоронців у боротьбі з цим явищем продовжують
спрямовуватися на виявлення, в основному, державних службовців 5–7
категорій, питома вага яких складає 33,4 % від загальної кількості осіб,
відносно яких адміністративні протоколи були направлені до суду.
Водночас кількість депутатів всіх рівнів, притягнутих до
адміністративної відповідальності за корупційні діяння, становить лише
1,2 %, від загальної кількості осіб, відносно яких були направлені
протоколи до суду. Залишається великою частка закритих адміністративних
справ – фактично кожен п’ятий від загальної чисельності складених
протоколів. Всього у 2003 році судами закрито 1237 таких справ, що
становить майже третину від розглянутих. З них заведено органами
прокуратури – 109, органами військової прокуратури – 97, МВС – 586, СБУ
– 405 та податковою міліцією – 40. Із загальної кількості закритих справ
420 – за відсутністю події і складу правопорушення; з них – 205
заведених МВС, 137 – СБУ, 36 – органами прокуратури та по 21 – органами
військової прокуратури та податковою міліцією.

Наявними залишаються факти порушення адміністративних справ про діяння,
котрі за очевидною малозначністю не містять у собі ознак правопорушення.
Іноді адміністративні справи заводяться на осіб, в діях яких відсутній
склад корупційного правопорушення, або вони взагалі не є його
суб’єктами.

На підтвердження висновку про розбіжність статистичних даних
Департаменту оперативної інформації та Державної судової адміністрації
необхідно розглянути нижченаведене.

Якщо переглянути динаміку виявлених правоохоронцями корупційних діянь та
направлених протоколів до суду, то ми отримаємо невтішну картину.
Оскільки, не зважаючи на те, що з 1999 по 2001 рр. кількість складених
протоколів зросла, у подальші роки вона зменшилась. Та більше того,
виявилась негативна тенденція зміни назв показників та перекручування
кількісних і якісних характеристик щодо адміністративних протоколів,
складених за вчинення корупційних діянь. Так, якщо у 1999 році було
складено 5751 протокол, у 2000 році – 6160, у 2001 році –7175
протоколів, то у 2002 році такого показника, як ”складені протоколи”,
вже чомусь немає, натомість є назва про кількість протоколів, по яких
судом прийнято рішення – 5318. А вже у 2003 році, на зміну минулорічному
нововведенню, вводиться ще один нігілізм – кількість протоколів,
направлених до суду – 4918 [6]. Виникає логічне запитання: з якою метою
протягом останніх років робиться таке перекручування показників. Воно
абсолютно не піддається логічному аналізу і ускладнює:

– по-перше, простежити динаміку скоєння корупційних діянь;

– по-друге, – встановити детермінанти виникнення правопорушень;

– по-третє, – визначити міри профілактики корупції;

– по-четверте, – встановити ефективність роботи правоохоронних органів.

Якщо до моменту створення (29 серпня 2002 р.) Державної судової
адміністрації України такі дані МВС були єдиними, то після створення
вказаного органу вони стали виглядати не зовсім об’єктивно. Отже, на
сьогодні МВС надає не повні дані щодо адміністративних протоколів про
корупційні діяння. За даними МВС, показники протоколів, направлених до
суду у 1999 році, складають 5704, (розглянутих – дані відсутні).
Направлено до суду у 2000 році 6072 – (розглянутих – дані відсутні); у
2001 році 7072 – (розглянутих – дані відсутні).

Кількість протоколів, по яких судом прийнято рішення, склала у 2002 році
– 5318 (дані МВС по розглянутих та направлених до суду відсутні).
Кількість розглянутих протоколів, за даними Судової адміністрації
України, складає 6466. Кількість протоколів, за якими судом прийнято
рішення у 2003 році, склала 4381 (дані по розглянутих та направлених до
суду відсутні). Вражає різниця по закритих судами протоколах між даними
МВС та ДСА. У 1999–2001 роках дані МВС відсутні. 2002 рік: за даними
МВС, – 1293 протоколи. За даними Судової адміністрації України, – 3385
справ. 2003 рік: за даними МВС, – 1237 протоколи. За даними Судової
адміністрації України, – 2048 справ.

Якщо розглянути якісну сторону складених протоколів, то вона також
бажала б бути кращою. Протягом вказаного періоду до адміністративної
відповідальності правоохоронними органами не притягнуто жодного
державного службовця 1–2 категорій, а переважна більшість протоколів
складена відносно державних службовців 5–7 категорій. Це свідчить про
те, що вимоги Президента України про переорієнтування боротьби з
корупційними проявами з дрібного чиновництва на посадовців більш
високого рівня, які своїми діяннями завдають істотної шкоди інтересам
держави, не виконуються.

Аналогічно показникам закритих адмінпротоколів у 1999–2001 рр. по
категоріях дані відсутні. У 2002 році кількість протоколів, по яких
судом прийнято рішення відносно державних службовців, за даними МВС,
наявна така інформація.

1–2 категорії – 5 протоколів; за даними Судової адміністрації України, –
не розглянуто жодного протоколу. 3–4 категорії – 119 протоколів; Судова
адміністрація України, – дані відсутні. 5–7 категорії – 3335 протоколів;
Судова адміністрація України, – дані відсутні.

У 2003 році кількість протоколів, по яких судом прийнято рішення
відносно державних службовців, за даними МВС:

– 1–2 категорії – 0 протоколів; за даними Судової адміністрації України,
– не розглянуто жодного протоколу;

– 3–4 категорії – 81 протокол; Судова адміністрація України, – дані
відсутні;

– 5–7 категорії –1562 протоколів; Судова адміністрація України, – дані
відсутні [6].

Розглянувши та дослідивши динаміку надходження і розгляду як
кримінальних справ за вчинення корупційних злочинів, так і
адміністративних протоколів про корупційні правопорушення, ми можемо
дійти висновку про те, що на сьогодні існує проблема обліку в системі
МВС та ДСА, яку потрібно негайно вирішувати. Можливе, на нашу думку,
створення єдиного міжвідомчого органу статистичної звітності. Міжвідомча
статистика дозволила б аналітично простежити за проходженням
кримінальних справ через усі стадії кримінального правосуддя.

 

Список використаних джерел

1. Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. Кримінальний процес України:
Підруч. для вузів. – Вид. 2-е, перероб. і доп.– К.: Либідь, 1999.– 536
с.

2. Конституція України: Прийн. 28 червня 1996 року // Відомості
Верховної Ради України. – 1996. – № 30.– Ст.141.

3. Закон України від 7 лютого 2002 р. “Про судоустрій України” //
Відомості Верховної Ради України. – 2002.– № 27–28.– Ст. 180.

4. Молдован В.В., Молдован А.В. Порівняльне кримінально-процесуальне
право: Україна, ФРН, Франція, Англія, США: Навч. посіб.– К.: Юрінком
Інтер, 1999.– 400 с.

5. Кримінальний процес України: Підруч. для вузів / За ред. Ю. М.
Грошевого та В. М. Хотенця. – Х.: Право, 2000. – 496 с.

6. Матеріали Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і
організованою злочинністю при Президентові України.

7. Указ Президента України “Про Положення про Державну судову
адміністрацію України” від 3 березня 2003 року № 182/2003 // Офіц.
вісник України. – 2003.– № 10.– Ст. 432.

8. Указ Президента України “Про Державну судову адміністрацію України”
від 29 серпня 2002 року № 780/2002 // Офіц. вісник України. – 2002.– №
36.– Ст. 1674.

І.В. Рогатюк. Роль суду у справі боротьби зі злочинністю та корупцією.
“Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)”
10’2004.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020