Реферат
на тему:
Занепад кріпосницьких та зародження ринкових відносин. Антикріпосницька
боротьба в першій половині ХІХ ст.
У першій половині XIX ст. Україна входила до складу двох імперій —
Російської та Австрійської. У 1796 р. були ліквідовані намісництва і
створені губернії та генерал-губернаторства. Західноукраїнські землі
поділялися на округи, якими керували австрійські чиновники.
Визначальною особливістю господарського розвитку був швидкий занепад
феодально-кріпосницької системи. Найбільш яскраво це виявилося в
розвиткові товарно-грошових відносин, проникненні капіталістичних
відносин у сільське господарство, занепаді кріпосницької мануфактури.
Наслідками цього процесу стали зростання товарності сільського
господарства, поглиблення спеціалізації окремих районів України в
сільськогосподарському виробництві. Починається технічний переворот у
промисловості. Прискорюється процес створення та розвитку
фабрично-заводського виробництва.
Перше місце у промисловості України посідає цукрова галузь, яка
забезпечувала 80% виробництва цукру в Росії. У 1824 р. був заснований
перший цукровий завод. Друге місце належало суконній промисловості.
Високими темпами розвиваються військова, металургійна, машинобудівна,
вугільна галузі. Нові явища та процеси поступово, хоч і не так
динамічно, як у промисловості, поширюються на сільське господарство,
інші галузі економіки. Активізується зовнішня торгівля. З України
вивозили зерно, вовну, цукор. Український експорт складав 60%
загальноросійського. Торговельні зв’язки підтримувалися з Німеччиною,
Францією, Австрією, Чехією, Угорщиною.
Таким чином, у середині XIX ст. феодально-кріпосницька система
господарювання перебувала в глибокій кризі. Нова ринкова система
відносин ставала дедалі міцнішою та ефективнішою порівняно з
феодально-кріпосницькою. У процесі розкладу феодально-кріпосницької
системи, зміцнення капіталістичного укладу загострювались соціальні
протиріччя, посилювалася антикріпосницька боротьба. Поширеними формами
селянського протесту були скарги до урядових установ та цареві, підмова
платити оброк, непокора властям, втечі — в Новоросійський край, на Дон,
у Таврію. За неповними даними, протягом 1797—1825 рр. в Україні сталося
104 масових антиурядових виступи кріпаків.
Найзначнішими на Правобережній Україні були виступи селян у 24 селах і
містечках Черкаського повіту на Київщині в 1803 р. У 1819 р. відбулося
заворушення серед військових поселенців Чугуєва (Харківщина). У 1824 р.
неврожай і голод спричинили селянські виступи на Катеринославщині. На
початку 1826 р. спалахнуло селянське заворушення на Уманщині, що охопило
декілька сіл повіту. Селяни оголосили себе вільними, почали захоплювати
поміщицьке майно, арештовувати поміщиків. Влада жорстоко розправилася з
повсталими.
Особливої гостроти селянський антикріпосницький рух набув у першій
третині XIX ст. на Поділлі, охопивши також деякі повіти Волині та
Київщини. Очолив його У. Кармалюк. Його ім’я ще за життя стало легендою.
Кілька разів Кармалюка заарештовували, засилали до Сибіру, але він тікав
звідти і, повернувшись на батьківщину, продовжував боротьбу. Загалом
вона тривала майже 25 років. Мужній народний месник загинув у ніч з 9 на
10 жовтня 1835 р. Однак це не зупинило антикріпосницький рух в Україні.
Особливо широкого розмаху він набрав на Правобережній Україні у зв’язку
з проведенням інвентарної реформи 1847— 1848 рр. Широка хвиля виступів
прокотилася по Україні в 50— 60-ті роки XIX ст. Важливу роль тут
відіграли революційні події 1848 р. в Європі. Чутки про близьке
скасування кріпосного права спричинялися до вибуху селянських повстань.
2 травня 1848 р. у Львові було засновано «Головну Руську Раду» — першу
українську політичну організацію, яка взяла на себе функції українського
національного уряду. У маніфесті Ради, зверненому до всіх народів
Австрійської імперії і насамперед до українського населення Східної
Галичини, лунав заклик до боротьби за свободу і незалежність. Селянський
антикріпосницький рух ширився на Галичині, Буковині, Закарпатті.
Найбільше австрійський уряд був наляканий розмахом на Закарпатті
опришківського руху 1 листопада 1848 р. з ініціативи Л. Кобилиці в
Чернівцях відбулися збори представників сільських громад Буковини,
учасники яких виступили проти наміру адміністративне відокремити
Буковину від Галичини. Почалося повстання. Силами регулярної армії воно
було придушене.
Загалом 1848 рік був переломним в історії західних українців. Вони
дедалі активніше заявляли про свої права та виборювали їх.
Антикріпосницький рух поступово набирав загальноукраїнського масштабу.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
