.

Ліквідація автономного статусу України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1669
Скачать документ

Реферат

на тему:

Ліквідація автономного статусу України

У 1710 р. залишки козацького війська обирають на гетьмана П. Орлика
(1710— 1742 рр.) – колишнього генерального писаря при І. Мазепі.
Намагаючись забезпечити собі підтримку, Орлик створює проект під назвою
«Пакти і Конституція прав вольностей Запорізького Війська» — угоду між
гетьманом, старшиною і запорожцями. Статті конституції передбачали
встановлення національного суверенітету, забезпечення демократичних прав
людини, єдності та взаємодії законодавчої, виконавчої і судової влади.

У зовнішній політиці передбачалася спілка зі Швецією та кримським ханом.
П. Орлик виступив за непорушність кордонів Війська Запорізького,
визначених ще Зборівською угодою.

У тодішніх історичних умовах проголошення прав мало суто декларативний
характер. Орлик, підтриманий Карлом XII, вступає у спілку з Туреччиною і
Кримом і на початку 1711 р. організує спільний похід запорожців і татар
проти російських військ в Україні. Проте наступ не мав успіху, і Орлик
був змушений повернутись в еміграцію.

За часів правління І. Скоропадського посилюється контроль Москви над
Україною. До гетьмана був приставлений резидент — стольник А. Ізмайлов.
У 1715 р. Петро І ліквідував виборність старшини і полковників. У 1721
р. Росія проголошена імперією. Після закінчення Північної війни Петро І
вживає заходи з ліквідації автономії України. В 1722 р. створюється
Малоросійська колегія (1722—1727 рр.) на чолі з бригадиром С.
Вельяміновим. Вона складалася з шести російських офіцерів і прокурора та
поділяла владу з гетьманом. По смерті І. Скоропадського вводиться
заборона на вибори гетьмана. Українські питання з Колегії іноземних
справ переходять до російського Сенату. Наказний гетьман П. Полуботок
очолив боротьбу за залишки автономії Гетьманщини і домігся від Сенату
певного обмеження функцій Малоросійської колегії. Але в середині 1723 р.
він був заарештований і ув’язнений в Петропавлівській фортеці, де й
скінчив своє життя.

Смерть Петра І у 1725 р. та загроза війни з Туреччиною змінили політичну
ситуацію в Росії. Під тиском О. Меншикова, який володів значними
маєтками в Україні, в 1727 р. Петро II ліквідував Малоросійську колегію
і дозволив вибори гетьмана. Ним було обрано Д. Апостола. Але незабаром
з’являються так звані «Рішительні пункти», які визначали статус України
у складі Росії. Причому вперше цей документ виник у формі не угоди, а
царського указу. Гетьман не мав права дипломатичних стосунків, старшина
і полковники затверджувались імператором, усі митні прибутки України
мали надходити у державну скарбницю. Тобто мова йшла лише про формальне
відновлення автономії, хоч це і затримало цілковиту інтеграцію
Гетьманщини у структуру Російської імперії. Після смерті Д. Апостола у
1734 р. імператорка Анна Іоанівна (1730— 1740 рр.) не дозволила обрати
нового гетьмана і всю владу в Україні передала князеві Шаховському й так
званому Правлінню гетьманського уряду.

В середині XVIII ст. козацька старшина почала клопотатися про
відновлення гетьманства. 22 лютого 1750 р. за рішенням Єлизавети
Петрівни Правління гетьманського уряду було розпущено і на гетьмана
обрано К. Розумовського — молодшого брата фаворита імператорки.
Розумовському вдалося розширити автономію України, повернувши її справи
з Сенату до іноземної колегії. Київ і Запоріжжя знову підпорядковувалися
гетьманові. Відновив Розумовський і склад генеральної старшини і суду.

Але у 1754 р. була ліквідована одна з важливих ознак автономії —
державна митниця на кордоні між Гетьманщиною та Росією. А в 1761 р. Київ
переходить під пряме імперське правління.

Нова імператорка Катерина II, прагнучи уніфікації та централізації
державного управління, у 1764 р. після звернення Розумовського з
проханням про введення спадковості гетьманування і розширення його прав
знову ліквідувала цей інститут в Україні. Уся повнота влади зосередилась
у руках президента Другої Малоросійської колегії (1764—1786 рр.)
генерал-губернатора П. Румянцева. Колегія складалася з чотирьох
російських представників, чотирьох українських старшин, прокурора, двох
секретарів (росіянина і українця). На початку 80-х років був скасований
полковий устрій на колишній Гетьманщині. У 1776 р. Катерина II
ліквідувала слобідське козацтво — більшість заможних козаків наказним
порядком перевела в гусари, а частину — в селянський стан. Старшина
отримала офіцерські звання і статус дворянства. На території слобідських
полків було створено Слобідсько-Українську губернію з центром у Харкові.

Після укладення Кючук-Кайнарджийського миру Запорізька Січ втратила
значення військового форпосту проти турецької і татарської агресії. Крім
того, козаки брали активну участь у гайдамацькому русі. Війська
царського генерала Текелі, повертаючись із Криму, несподівано оточили
Січ. П. Калнишевський — останній кощовий отаман — капітулював і згодом
був засланий царським урядом на Соловки. Козацька старшина отримала
офіцерські звання у російській армії. Значна частина козаків
переселилась у межі турецьких володінь і утворила Задунайську Січ.

У 1781 р. був ліквідований полково-сотенний устрій, а Лівобережжя
поділене на три намісництва — Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське
(потім — Малоросійське генерал-губернаторство).

В 1783 р. українську національну армію у складі 10 полків було
перетворено на регулярні пікінерські полки за взірцем російської армії.
Того ж року кріпосне право було поширене на українське селянство. У 1785
р. виходить «Жалувана грамота дворянству», за якою українська шляхта
отримує дворянські права та привілеї.

У другій половині XVIII ст. в Україні утверджується суспільно-політичний
устрій, характерний для всієї Російської імперії. Усі органи Української
держави були остаточно знищені.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020