.

Північна війна (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 3831
Скачать документ

Реферат

на тему:

“Північна війна”

Іван Мазепа народився 1639 року, походив із знатного шляхетського
роду. Дістав добру освіту в Києво-Могилянській колегії, а потім в
Єзуїтській колегії у Варшаві. Після того був довгий час при дворі короля
Яна Казимира. Король часто посилав його за кордон для вивчення
військової справи, до Франції, Німеччини, Італії, де він мав можливість
поглибити свою освіту.

У 1663 році Іван Мазепа покидає королівську службу і їде до Чигирина,
де повністю присвячує себе українській справі. У 80-их роках 17 ст. стає
одним із найбільш впливових діячів Лівобережжя. Офіційно він мав ранг
генерального осавула, але значення і можливості Мазепи були набагато
ширші. Він володів унікальною здатністю пристосовуватись до людей та
обставин, мав неабиякий дипломатичний хист, що допомагало підносити
престиж гетьманської держави та влади гетьмана.

Ситуація в Україні залишалася вкрай напруженою. Росія постійно
порушувала домовленності 1654 р. і все більше й більше наступала на
права козацтва. Україна поступово втрачала незалежність і втягувалася в
політику Москви як її власна територія. На тлі зовнішніх воєн зростало в
Україні соціальне та економічне напруження. Трагедія Мазепи полягала в
тому, що ясно розуміючи інтереси України, він повинен був виконувати
вимоги Москви в її дипломатичних та військових кампаніях. Примусова
участь Мазепи в політиці царя робила його непопулярним серед козацької
старшини і викликала звинувачення українського суспільства в
“промосковьскій орієнтації”. Люди порівнювали сучасне життя з тим, що
було «під поляками» і називали Мазепу «вітчимом» України. Така опозиція
старшини і суспільства зв’язувала гетьманові руки і примушувала його
усамітнюватись і затаювати свої плани.

В 1702 році на Правобережжі відбувається повстання під проводом Семена
Палія. Саме в цей час на Польщу наступають війська найбільшого ворога
Петра I – короля Швеції Карла XII. Користуючись ситуацією, Мазепа
переконує царя дозволити йому окупувати Правобережжя. Знову обидві
частини Наддніпрянської України були об’єднані під булавою одного
гетьмана. Мазепа придушує повстання, за згодою Петра I засилає Палія до
Сибіру.

В 1700 році розгортається конфлікт між Росією та Швецією, так звана
“Північна війна”, що своїми наслідками стала величезною катастрофою для
України, хоч причини, які викликали сутичку, були дуже далекі від
інтересів нашої держави. Головною причиною війни було прагнення Росії
здобути вихід до берегів Балтійського моря, що перебували тоді під
контролем Швеції. Проти Швеції була створена коаліція держав, до якої
входили Данія, Росія та Польща. У 1700 році данські війська ввійшли у
Гольштинію, яка була в союзі зі Швецією, а польські зайняли Ліфляндію і
Ригу. На допомогу їм ішли московські сили.

Але шведський король Карл XII несподівано нападає на Данію, змушуючи її
вийти з коаліції і укласти мирний договір. Не знаючи про це, московські
війська розпочинають облогу шведської фортеці Нарви і 19 листопада 1700
року Карл XII розбиває їх ущент. Поразка московських військ сталася
настільки раптово, що українське військо, яке йшло до Нарви, навіть не
встигло дійти до призначеної цілі. Воно обмежилось частковими нападами
на шведські кордони і на початку 1701 року, повернулось в Україну.

Карл ХП скеровує усі свої сили на Польщу, тим самим даючи час ПетруI
здійснити деякі реформи і збільшити свою армію. Наприкінці 1701 року
московські і українські війська знову виступають на допомогу польським
силам. З 1703 року починаються успіхи Петра I: він здобув Нотебурґ і
Ніеншанц, де заснував Петропавлівську фортецю — майбутній
Санкт-Петербург.

За цей час Карл XII встигає окупувати значну частину Польщі. Серед
польських магнатів почалася паніка: одні підтримали короля Авґуста II,
інші перейшли на бік Швеції і обрали в 1704 році на королівський престол
Станіслава Лещинського. Польща поділилася на дві ворожі частини. Москва,
а відповідно й Україна на чолі з гетьманом підтримали Августа II.

Ця війна, нічого не даючи Україні, коштувала багато сил. Крім того, що
гинули люди, Петро I будував багато укріплень, що важким тягарем лягало
на українське населення. Завдавали шкоди йому і постійні переходи
московських військ, які вимагали харчів, сорядження, коней, волів тощо.
Петро I не рахувався з військовим укладом України: часто українські
частини мусили наступати під командою московських начальників, а не
гетьмана. В Москві виникали думки взагалі скасувати козацькі порядки і
навіть віддати Україну князю Меншикову.

Україна опинилася між двох вогнів, і хто б із противників не переміг —
український народ втрачав свою державу. В разі перемоги Петра I й
Авґуста П — безперечно, Україну поділили б між Польщею і Москвою. В разі
ж перемоги Карла XII і Станіслава Лещинського — вся Україна, як союзник
Москви, опинилася б під владою Польщі. В обох випадках годі було
сподіватися, що вона збереже навіть автономію. Тож якби Україна й надалі
нічого не міняла у своїх відносинах з Москвою, ситуація обернулася б
трагедією. Єдиним шляхом порятунку було визволення з-під московської
влади ще до закінчення війни й укладення сепаратного мирного договору.

Про це думав Мазепа, думали й інші представники старшини. В зв’язку з
тим виникли дві концепції, які мали багатьох прихильників серед: перша —
створення Великого Князівства Руського у федерації з Річчю Посполитою;
друга — союз з Кримом і Туреччиною для боротьби за незалежність
Української держави. Мазепа по суті не був противником жодної з цих
концепцій але водночас і не вірив у можливість існування навіть фікції
”Великого Князівства Руського”. Плани його були ширші: він хотів
створити незалежне «особое княжеше».

Не втаємничуючи нікого зі старшини, за винятком генерального писаря
П.Орлика, Мазепа, всупереч вимогам Петра, розпочав переговори з королем
Станіславом Лещинським. Переговори завершилися формальною угодою, за
якою Україна, як велике князівство, входила б до складу Речі Посполитої.
Проте цей договір з Польщею залишався лише дипломатичним інструментом,
вигідним для Мазепи. Головна увага гетьмана була скерована на союз зі
Швецією.

Альтранштадтський мир, внаслідок якого Август зрікся престолу і Польща
розірвала союз з Москвою, розв’язав руки Карлові XII і дав змогу
розпочати похід на Москву.

У складному вузлі подій, які насувалися на Україну в 1705-1706 роках,
був ще один добре засекречений партнер. Це значна група московського
дворянства, опозиційного політиці Петра I. Довгий час панувала думка, що
та група складалася з, так би мовити, «старовірів», людей-прихильників
до старої Москви, реакціонерів, противників реформ Петра I. Проте зараз
вже зрозуміло, що серед тієї опозиції було чимало людей з європейською
освітою, які своїми поглядами далеко випереджали царя. З такими людьми
Мазепа мав давні дружні зв’язки. І вони, в свою чергу, високо цінували
Мазепу, ставилися прихильно до його намагань звільнити Україну. На цю
опозицію розраховував і Карл XII, який хотів скинути Петра I з престолу.
Відносини Мазепи зі шведами пожвавилися у 1706 році. Тоді ж була
укладена таємна угода між Швецією і Україною: “Україна має бути вільною
державою, Українським князівством; Мазепа — довічним князем, або
гетьманом. Після його смерті стани мають обрати наступника; Король
шведський захищатиме Україну від ворогів.”

В цей час Мазепа старається забезпечити Україні допомогу збоку Криму,
Туреччини, Молдавії, Валахії, православних патріархів Сходу.”

Справу Мазепи гальмували і примушували до конспірації настрої старшини.
Хоч незадоволення політикою Петра I було загальне, в колах старшини
зростало також незадоволення політикою Мазепи, його прагненням до
абсолютизму. Час від часу до Москви приходили доноси на Мазепу, при чому
душею акцій старшини проти гетьмана був Василь Кочубей, генеральний
писар. На початку 1708 року Кочубей і Полтавський полковник Іскра
повідомили Петра про таємні відносини Мазепи з Польщею. Почалося
слідство. Мазепа давав можливість Кочубеєві та Іскрі втекти до Криму,
але вони не захотіли, сподіваючись довести Петрові зраду гетьмана. Петро
їм не повірив, і після страшних тортур Кочубея та Іскру страчено в липні
1708 року.

Ця подія мала величезне значення для майбутнього. Хоч Петро І і виявив
свою повну довіру Мазепі, гетьман не міг почувати себе спокійним. Він
відкрив частині старшини свої плани розірвати відносини з Москвою.

Становище ставало дедалі більш загрозливим: Україна заповнена
московським військом. Серед старшини немає єдності. Вибухають селянські
й козацькі заколоти, що їх викликали здирства московських воєвод, тяжка
війна, будівельні та земляні роботи.

Нещасливий збіг обставин вирішив справу України. Карл XII прийняв
рішення іти на Москву, щоб скинути Петра I. Він мав величезну як на той
час армію, понад 70.000 вояків, поділених на 4 групи. Крім того, Карл
чекав на допомогу Польщі, Криму, України.

Московська армія захищала шляхи на Новгород і Псков. Карл XII вирішив
піти через Смоленськ або Брянськ. Проте шведи опинилися в тяжких умовах:
населення, під тиском московських військ, кидало домівки і нищило всі
свої запаси. Шведи голодували. 28-29 вересня Левенгаупт, який вів
артилерію та обоз з 7.000 возів, був розбитий військом Петра I під
Лісною, при чому шведи втратили половину війська, всю артилерію та обоз.

По суті, та поразка вирішила дальшу долю походу. Карл XII розгубився:
відрізаний московськими військами від бази, він залишився без артилерії
та провіанту. Тоді Карл XII вирішив іти на Лівобережну Україну.

Вступ шведських військ на територію України був страшним ударом для
Мазепи, і він був змушений взяти безпосередню участь в подіях.
Московське військо ввійшло на Україну так би мовити «з метою захисту
українського народу». Російський головнокомандувач Меншиков з кіннотою
прямував до Батурина. 24 жовтня 1708 року Мазепа з генеральною старшиною
та 4.000 козаків залишили місто і 28 жовтня приєдналися до шведських
військ. Мазепа засвідчив цареві свою зраду і став на оборону української
нації.

Справа гетьмана ускладнювалася тим, що стиснутий з усіх боків, він не
міг своєчасно підготувати української громадської думки: після закликів
боротися зі шведами, не тільки селяни, а навіть старшини не знали, що
шведи прийшли не як вороги, а як «визволителі». М. Грушевський писав:
“Мазепа міг і мусів підняти повстання проти Москви; але він перемудрив у
тім, бо не підготовив ґрунту для повстання, наперед знищив для нього
всякі надії.” 

Перехід Мазепи до шведів застав Петра 1 в Новгород-Сіверському. Біля
царя був увесь вищий склад армії — Меншиков та Шереметьєв, керівні члени
уряду. Це значно

полегшувало оперативну реакцію давало можливість цареві діяти з
блискавичною швидкістю. Вже 27 жовтня він видав перший маніфест до
українського народу, в якому сповіщав, що Мазепа «беззвестно пропал».
Він наказав негайно з’явитися старшині і полковникам на нараду, і, якщо
виявиться «невірність» Мазепи, обрати нового гетьмана. 28 жовтня Петро I
видав другий маніфест, в якому повідомляв про зраду Мазепи, про його
мету передати «Малоросійську землю» знову під польське володіння, а
церкви віддати уніатам. Себе виставляв цар, як захисника українського
народу, і навіть скасував деякі податки, які Мазепа нібито наклав на
свою користь.

Так розпочалася пропагандистська діяльність Петра I, яку історики ще
інколи називають «війною маніфестів».

Одночасно Петро дав наказ Меншикову знищити столицю гетьманів —
Батурин, де залишалося понад 23-тисячі української залоги. Маючи
артилерію, запаси пороху і харчів, Батурин міг триматися довгий час,
поки б не підійшли на допомогу шведи, — такий був розрахунок Мазепи.

Але оборонців зрадив полковник Іван Ніс, який показав росіянам таємний
підземний хід. 2 листопада Меншиков з військом увійшов до Батурина.
Місто спалили. Так учинено згідно за наказом Петра I Меншикову: «Батурин
другим на пример сжечь весь».

Трагедія Батурина була тільки початком довгого ряду нещасть, що їх
перенесла Україна. Терор охопив всю країну. Почалися слідства й жорстокі
кари на всіх, хто був причетний чи запідозрений у причетності до справи
Мазепи. Всі засоби терору, психічного і фізичного: пропаганду, обіцянки,
погрози, цивільні церемонії й церковні обряди, зневагу і знущання, кари,
найжорстокіші тортури і страти, меч і вогонь, — все кинула Москва в 1708
році проти гетьмана Мазепи та його однодумців, а заразом і проти всіх
прагнень українського народу до волі й незалежності.

Негайно після переходу Мазепи до шведів розпочато підготовку до обрання
нового гетьмана. Ще в жовтні 1708 року, коли Мазепа хворів, Петро
намітив наступника йому в особі Івана Скоропадського, одного із видатних
полковників і однодумців Мазепи, який користався його повною довірою.
Випадково Скоропадський виявився відрізаним зі своїм полком від Мазепи і
оточений московським військом. Не маючи іншого виходу, він засвідчив
свою покірність Петру I. Петро не сильно довіряв Скоропадському, але
іншого кандидата на гетьмана просто не мав.

Отже, Україна виявилась поділеною на дві частини: одну — меншу —
окупувало шведське військо, а друга — більша — перебувала під владою
гетьмана Скоропадського, фактично — Москви. Справдились побоювання
Мазепи: війна перекинулась на територію України.

Непідготована заздалегідь людність зустрічала шведську армію, як
взагалі зустрічають окупантів: вороже. Шведи вимагали продуктів,
спорядження. Це викликало опір серед населення, а на опір шведи
відповідали репресіями. Почалася протишведська партизанська боротьба.
Таким чином сили шведської армії витрачалися на боротьбу з народом, на
допомогу якого так розраховував Карл XII, ідучи походом в Росію.
Становище Мазепи також погіршувалося. Багато старшин втекло до Петра I.
Це деморалізувало рядове козацтво, що також розбігалось. Турки і татари
вичікували дальшого розвитку подій і не поспішали на допомогу шведам.

Карл XII вирішив дати генеральний бій під Полтавою.

Полтава мала велике значення для ходу кампанії; вона стояла на
схрещенні шляхів із Запоріжжя, Криму, Туреччини, Правобережної України,
Дону, Московщини. Хто володів Полтавою, володів Південним Лівобережжям.
Крім того в Полтаві були великі запаси харчів, спорядження, одягу, які
готував ще Мазепа. Проте, Полтава визнала владу Скоропадського, і в ній
стояла велика московська залога, яку Петро I поступово збільшував.
Спроби взяти місто штурмом або облогою не увінчались успіхом. Карл ХП
вирішив закінчити справу генеральним боєм.

Сили противників були нерівні. Петро I мав разом з українськими полками
Скоропадського понад 50.000 війська і 72 гармати. Шведів було не більше
25.000, а переважна частина їх артилерії на той час вже загинула. Крім
того бракувало набоїв, запаси яких лишились в Батурині. Військо було
втомлене суворою зимою та безнадійністю загальної ситуації. За шведською
армією не було резерву; вона відрізана від батьківщини стояла на чужій
території, оточена ворожим населенням. В таких умовах тільки чудо могло
врятувати шведів, і вони вірили в чудо, в щасливу зірку свого короля.

Шведська армія опинилася між двох вогнів: Полтава — з одного боку — і
велика московська армія — з другого. Карл XII сподівався розпочати бій
29 червня, але дістав повідомлення, що Петро I почне наступ 28 червня.
Тоді він вирішив почати бій 27-го, передавши командування генералові
Реншільдові. Короля ж привезли на поле бою на ношах, оскільки
напередодні він сильно поранив ногу. Війська Мазепи та запорожці не
давали можливості полтавській залозі приєднатися до московської
регулярної армії, і захищали шведську армію від обхідного маневру
ворожих військ.

На світанку 27 червня шведи почали наступ на земляні укріплення, але
здобути їх не змогли. Карл XII вирішив обійти ці укріплення — і знову
зазнав невдачі. Втрати були дуже великі і це примусило шведів відступити
до Будищенського лісу, щоб перешикуватись там. О 9-й годині ранку
почався вирішальний бій, в якому перевага виявилась на боці московських
сил. Артилерія засипала шведів дощем ядер, відповісти на який шведи не
могли, і тому кинулися в рукопашний бій. Але їх спіткало нове нещастя:
гарматне ядро розбило ноші Карла XII. Він знайшов у собі сили сісти
верхи, але й коня під ним вбили. Король упав на землю і його винесли
непритомного з бою. Це викликало серед шведів паніку. Страшним натиском
та ураганним вогнем артилерії московське військо примусило їх
відступити, залишивши табір та масу полонених.

За ці вісім годин перевернулася сторінка історії: сталася найбільша
катастрофа в історії не тільки України, а й всієї Європи. Перемога Петра
I була несподівана навіть для нього самого. На полі бою залишилося
10.000 шведів вбитими, в полон взято 3.000. Московське військо втратило
вбитими та пораненими приблизно 4.500 чоловік.

Карл XII, Мазепа, кілька старшин, Гордієнко з запорожцями та рештки
шведської

армії відступили на південь. 30 червня частина війська встигла
переправитися на правий берег Дніпра. Решта під командою генерала
Левенгаупта, здалася Меншикову. Фактично колись могутня армія Карла XII
перестала існувати.

Полтавська катастрофа за словами М. Грушевського, «дала царству
Російському не тільки рішучу перемогу в Східній Європі, але пхнула його
на стежку імперіалізму, екстенсивної політики, нових завоювань і
прилучень на цілі століття».

Для України це була колосальна трагедія. Визвольні плани були повністю
і остаточно зруйновані.

21 вересня 1709 року в Бендерах, на турецькі території, Іван Мазепа
помер. 

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020