.

Україна під час Другої світової війни (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
12 12711
Скачать документ

Реферат

на тему:

Україна під час Другої світової війни

Роз’єднаність українських земель, перебування їх у складі різних держав
були не лише болючою проблемою великої європейської нації, а й одним із
складних моментів політичного становища в Центральній та Східній Європі
передвоєнної доби. Україна постійно привертала увагу багатьох
європейських країн, але їх цікавило тільки те, як би загарбати
українські землі й перетворити їх на свою колонію.

Напередодні Другої світової війни населення Західної України становило
близько 7 мли осіб. На всіх цих землях панувала іноземна адміністрація,
яка проводила колонізаційну політику. Це викликало обурення українців,
призводило до спротиву офіційним властям.

У 1925 р. було утворено Українське національне-демократичне об’єднання
(УНДО) на чолі з К. Левицьким. У 1929 р. у Відні під керівництвом Є.
Коновальця постала Організація українських націоналістів (ОУН), яка
ставила за мету здобуття незалежності України. Посилився
національно-визвольний рух у Закарпатті. 11 жовтня 1938 р. Закарпаття
отримало від Чехословаччини автономію, яка, однак, була ліквідована
угорською окупацією. Карпатська Україна, що проголосила свою
незалежність 15 березня 1939 р., практично того ж дня припинила своє
існування. Угорщина повністю окупувала Закарпаття. Нового удару по
західноукраїнських землях було завдано 23 серпня 1939 р., коли В.
Молотов і Й. Ріббентроп підписали радянсько-німецький пакт про ненапад.
Таємним протоколом передбачалося розмежування сфер інтересів обох
держав, а Західна Україна поряд з іншими територіями мала увійти до
складу СРСР. Лемківщина та Холмщина потрапляли до німецької зони.

1 вересня 1939 р. нападом Німеччини на Польщу почалася Друга світова
війна. 17 вересня польський кордон перетнули війська Червоної армії.
Офіційною радянською пропагандою це було кваліфіковано як «визвольний
похід» у Західну Україну. 22 вересня було встановлено попередню
демаркаційну лінію між військами агресорів, а 28 вересня СРСР і
Німеччина уклали договір про дружбу. 11 лютого 1940 р. в Москві була
підписана економічна угода, згідно з якою на 15 травня 1941 р. Німеччина
отримала від СРСР 632 тис. тонн хліба, 232 тис. тонн бензину, 23,5 тис.
тонн бавовни, 50 тис. тонн марганцю, 900 кг платини тощо. У Бресті,
Пінську, Ковелі відбулися спільні військові паради, що мало
символізувати дружбу СРСР та Німеччини.

У згаданому таємному протоколі йшла мова також про інтереси СРСР
стосовно Південного Сходу Європи, зокрема Бессарабії. В кінці червня
1940 р. СРСР, скориставшись невтручанням Німеччини та її тиском на
румунський уряд, зайняв Бессарабію, заселені українцями території
Буковини та румунський округ Герца.

Отож відтоді майже всі українські землі, котрі перед тим перебували у
складі інших держав, були зібрані докупи в межах СРСР. З одного боку,
цей факт мав безумовне позитивне значення: возз’єднання
західноукраїнських земель об’єктивно відповідало одвічному прагненню
нашого народу до єдності, соборності. Але не можна не враховувати того,
хто, навіщо та якими методами робив це. Сталін, ведучи політичний торг
із Гітлером, насамперед дбав про подальше розширення своєї імперії, про
створення «зони безпеки» на західних кордонах. До того ж Сталін прагнув
якомога скоріше покласти край визвольному рухові населення Західної
України. Для цього застосовувалися не лише репресії. З тактичних
міркувань було зроблено ряд кроків, спрямованих на обмеження польського
впливу на цих землях. Зокрема, українська мова стала мовою викладання у
названому на честь І. Франка Львівському університеті.

Однак у становищі нових територіальних надбань СРСР домінувало інше.
Йшов жорсткий процес насильницької радянізації. Були заборонені всі
українські партії, культурно-освітні організації, союзи, гуртки,
греко-католицька церква, заклади «Просвіти», понад 80 різноманітних
видань. Радянське керівництво смертельно лякала сама можливість впливу
національне налаштованої Галичини на радянську Україну. Ось чому влада з
такою наполегливістю насаджувала в Західній Україні відпрацьовану в СРСР
тоталітарно-комуністичну систему. Репресії проти населення ставали
дедалі більш жорстокими та масовими. З осені 1939 р. за політичними
мотивами, як правило, без суду і слідства було репресовано 10% населення
Західної України. Довгождане возз’єднання українських земель виявилося
кривавим.

22 червня 1941 р. Німеччина напала на СРСР. У загарбницьких планах
фашистів Україна займала особливе місце. Згідно з планом «Ост» Німеччина
мала намір депортувати з України десятки мільйонів людей, переселивши
сюди колоністів-німців. Частину її земель передбачалося передати
сателітам гітлерівської Німеччини.

Вже перші дні війни показали слабкість СРСР. Незважаючи на масовий
героїзм бійців, Червона армія, командний склад якої став жертвою
сталінських репресій ще в передвоєнні роки, швидко відступала. До
середини серпня 1941 р. німецькі війська захопили Галичину, Західну
Волинь, Буковину, Бессарабію. 19 вересня фашисти взяли Київ, у жовтні —
Одесу й Харків. До кінця 1941 р. була окупована майже вся Україна.
Величезними були людські та матеріальні втрати.

Сподівання західних українців на те, що з приходом сюди німців і
відступом більшовиків для них настане покращення, не справдилися. Хоча
військові підрозділи ОУН на початку війни разом з німцями вели боротьбу
проти Червоної армії, Гітлер і думки не мав про те, що Україна може
стати самостійною державою. Це особливо стало ясним, коли проголошена у
Львові 30 червня 1941 р. Українська держава була швидко зліквідована, а
ініціаторів прийняття Акта про незалежність України — С. Бандеру і Я.
Стецька — було запроторено до концентраційного табору Заксенгаузен.

По всій Україні встановлювався окупаційний режим, який жорстоко
переслідував усіх, хто чинив йому спротив. 20 серпня 1941 р. із значної
частини республіки, окупованої німцями, був створений Райхскомісаріат
Україна на чолі з фашистським катом Е. Кохом. Однак усе це не могло
придушити опір населення. Зокрема, активну боротьбу проти окупантів
розгорнули радянські партизанські формування. В окупованому Києві була
створена Українська Національна Рада — політично-громадський центр під
орудою ОУН. Діяли підпільні більшовицькі та націоналістичні організації,
польські партизанські загони та ін. Якщо діяльність радянських
партизанів концентрувалася в основному на Лівобережжі, то збройні
формування ОУН, насамперед Українська повстанська армія, діяли на
теренах Західної України. У липні 1944 р. було створено Українську
головну визвольну раду. Більшовики однак, вбачали в ОУН— УПА посібників
Німеччини, своїх ворогів. З цієї причини антинацистський рух в Україні
послаблювався, його сили нерідко витрачалися на братовбивчу боротьбу між
собою.

Події на фронтах, особливо після поразок Німеччини під Сталінградом та
Курськом, стали розвиватися вже на користь антигітлерівської коаліції.
Стратегічна ініціатива остаточно перейшла до Червоної армії. Почалося
визволення Лівобережної України. Червона армія мала потрійну перевагу
над німецькою в кількості військ, майже п’ятикратну — в техніці, значна
частина якої поставлялася союзними державами, насамперед США та Великою
Британією. Поповнена величезними людськими ресурсами, Червона армія
розгорнула енергійний наступ. Протягом літа—осені 1943 р. були звільнені
Харків, Чернігів, Полтава, у вересні — Донбас, а 6 листопада був
звільнений Київ. Переможне форсування Дніпра завершувало корінний
перелом у війні.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020