Реферат
на тему:
Структура та стратегії розвитку інформаційного комплексу ООН.
Західні вчені і політологи зі світовими іменами, фахівці-практики і
провідні політичні керівники вже достатньо довгий час приділяють
проблемі інформації дуже серйозну увагу. Прем’єр-міністр Індії Індіра
Ганді вважала, що інформація – це основа основ усіх видів людської
діяльності. Широке поширення одержала точка зору про те, що інформація
стає засобом виробництва, а її власники перетворюються в новий клас.
Розгляд думок і позицій провідних вчених Заходу з проблем інформації є
дуже важливим, оскільки в другій половині ХХ ст. представники
академічних кіл міцно посіли місця в установах, де формується реальна
державна політика.
В офіційній доповіді Національної академії наук США 1981р. говорилося:
«Сучасна ера електроніки означає кульмінацію другої промислової
революції. Її вплив на суспільство може стати навіть більш глибоким, ніж
те, що зробила перша промислова революція».
Протягом багатьох років робота ООН в області суспільної інформації часто
ставала предметом пильної уваги з боку держав-членів, що історично
дотримувалися в даному питанні різних точок зору. Ще в 1960 р. проф.
Принстонського університету Л. Горденкер провів аналіз діяльності
тодішнього Управління публічної інформації (УПІ). Він відзначив, що
незабаром після створення ООН політика і бюджет тодішнього УПІ
перетворилися в «об’єкт багаторічних складних дебатів». У ході цих
дебатів чітко проявилося зіткнення інтересів і пріоритетів. Уряди, що
виступали за економію засобів, виражали невдоволення змістом програм
УПІ, і вимагали скорочення асигнувань на інформаційну діяльність. Проти
них виступала більшість, у тому числі всі держави Латинської Америки і
багато слаборозвинених країн, що заявляли про свою підтримку і змісту
інформаційних програм, і бюджету. Разом з тим проф. Горденкер відзначив,
що, незважаючи на кількаразові суперечки і різкі заяви, Управління
виявилося життєздатним і діючим.
Величезною є інформаційна роль ООН у запобіганні численних регіональних
конфліктів. Змістовною тут є ідея колишнього Генерального Секретаря ООН
Переса де Куельяра стосовно створення при організації багатостороннього
центру щодо зменшення воєнної небезпеки. Це міг би бути механізм
міжнародного контролю за виконанням угод щодо зменшення міжнародної
напруженості, обмеження озброєнь та ін. Насамперед цей механізм мав би
включати різні методи та форми контролю щодо збору інформації та її
опрацювання для передачі до РБ та інших органів. Це давало б можливість
мати об’єктивну картину подій у світі. На основі такої інформації можна
було б заздалегідь готувати пропозиції щодо можливостей превентивної
дипломатії, вжиття упереджуючих політичних рішень, які б запобігали
воєнному конфлікту чи обмежували його масштаби.
Взагалі, всі останні Генсеки ООН приділяли комунікаційно-інформаційним
проблемам величезну увагу. Б. Галі, визначив такі цілі ООН на початок
1990-х: виявлення конфліктів на ранній стадії і намагання ліквідувати
джерела небезпеки; миротворчі зусилля, спрямовані на рішення проблем,
при виникненні конфлікту; сприяння миробудівництву в різних аспектах;
вживання заходів у відношенні глибинних причин конфліктів. Погодьтесь,
що досягнення цих цілей неможливе без налагодження методів збору
інформації, комплексного її аналізу для прогнозування, вирішення
проблеми інформування громадян та ін.
Превентивні кроки повинні ґрунтуватися на своєчасних і точних фактах. Як
визначив у 1992р. Б. Галі, для ООН необхідна інформація повинна
охоплювати економічні і соціальні тенденції, а також політичні події.
Для успіху постконфліктного миробудівництва необхідною в інформаційному
плані діяльністю він назвав: консультації персоналу для забезпечення
безпеки, нагляд за виборами, інформування для підвищення довіри,
культурний обмін і обмін в області освіти.
Одною з найважливіших думок Б.Галі є теза про те, що миру неможливо
досягнути тільки зусиллями ООН. Результату буде досягнуто тільки при
залученні всіх: урядів країн-членів, НУО, ділових кіл, ЗМІ і широкої
громадськості. Отже, покращення діяльності в області інформації зміцнить
здатність ООН вирішувати глобальні проблеми.
Генеральний Секретар ООН К. Аннан своїми виступами та діями надав
величезного поштовху розвитку ООН в області інформації. Він наполягає на
тому, що функція комунікації повинна знаходитись в самому центрі процесу
керування Організацією та є найважливішим інструментом сприяння
досягненню головних її цілей. В доповіді “Ми, народи: роль ООН у XXI
столітті” він зазначає, що „формальним організаційним структурам
найчастіше бракує широти охоплення, швидкості й інформаційного
потенціалу, що дозволяють не відставати від швидко мінливого глобального
порядку денного.” Тому мобілізація ресурсів глобальних діючих сил може
бути пов’язана з формуванням нежорстких глобальних мереж з питань
політики, що не визнають кордонів. ООН, вважає К. Аннан, прекрасно
підходить для того, щоб заохочувати і підтримувати такі неформальні
коаліції.
ГСООН зазначив, що революція в області глобальних засобів комунікації
породила нові надії на те, що страждання людей будуть полегшені, а
основні права захищені. В цьому плані він віддав належне Інтернету як
інструменту, що являє собою найбільш швидко зростаючий засіб комунікації
за всю історію цивілізації, і порівняв важливість впливу інформаційних
технологій із впливом промислової революції. Найважливіше полягає в
тому, що ці технології дозволяють вступати в прямий контакт людям, що
інакше були б розділені відстанню і розшаруванням на культурні й
економічні групи, забезпечуючи їм потенційну можливість краще зрозуміти,
що собою представляють інші народи.
Розглядаючи в своїй Доповіді про роботу Організації 2000р. проблеми
операцій на користь миру, він відзначив, що нинішній рівень підтримки
ОПМ недостатній. Деякими зі шляхів вирішення цієї проблеми ГСООН
визначив необхідність поліпшення обміну інформацією як між
державами-членами і Секретаріатом, так і в рамках самого Секретаріату; і
потребу в більш ефективному і своєчасному аналізі інформації. Подальший
ріст числа і масштабів операцій ООН в області миру обумовлює
необхідність розширення інформування громадськості й
інформаційно-пропагандистської діяльності на місцях.
Крім того, К.Аннан підкреслив, що одна з головних задач ООН полягає в
тому, щоб справлятися зі зростаючим обсягом роботи без відповідного
збільшення обсягу ресурсів. Нинішня програма реформи ООН націлена на
рішення цієї задачі шляхом підвищення ефективності, причому не в останню
чергу завдяки прогресу в інформаційній області. Реалізація нової
інформаційної політики спрямована на рішення проблем використання
інформаційних технологій і їхнього застосування як засобу поширення
інформації і керування нею. Вона забезпечить керівникам своєчасний
доступ до всебічної інформації, а також підвищення загальної
продуктивності. Треба зазначити, що саме з реформами К.Аннана пов’язана
величезна увага, яка приділяється області комунікацій у всій системі
ООН.
Відношення ж до інформаційної революції у СРСР та інших соціалістичних
державах було негативне. Хоча проблемі ООН було присвячено багато робіт,
питання інформаційної діяльності розглядалося дуже рідко та
односторонньо. В інформаційному плані вагомою є робота В.Л. Чолганської
1977р., в якій вона проводить аналіз публікацій ООН та її
спеціалізованих установ з 1945 по 1975 роки. У книзі узагальнений і
систематизований весь комплекс цих публікацій як важливих джерел для
вивчення міжнародних відносин, а також історії і політики окремих країн.
Аналізуються публікації ООН загального характеру, спеціальні публікації
по соціально-економічних питаннях, включаючи доповіді і дослідження
Департаменту по соціально-економічних питаннях, а також публікації
ЮНЕСКО. Зокрема, один з підрозділів стосується видань ЮНЕСКО в області
масової комунікації.
Про видання ООН також згадує К.Г. Борисов. У його книзі «Міжнародні
Організації», у цілому присвяченій історії створення ООН і
характеристиці її головних органів, повідомляються короткі дані про
видання ООН, що автор розділяє на: офіційні документи і публікації по
історії створення ООН; загальні матеріали про діяльність ООН, а також
видання головних органів ООН; і збірники міжнародних договорів і угод.
До публікацій головних органів він відносить офіційні звіти, доповнення
і додатки до них. Крім того, поверхово згадується, що в структуру
Секретаріату 1967р. входило Управління Публічної Інформації.
Досліджуючи проблеми інформації в міжнародних організаціях Ю.Б. Кашлев
зазначає, що потому, як обмін інформацією набував масового характеру, ця
тема ставала предметом розгляду і в міжнародних організаціях, першою з
яких став Всесвітній Поштовий Союз. Потім її так чи інакше торкалися
Міжнародний Союз Електрозв’язку та Ліга націй. Сьогодні інформаційна
проблематика розглядається в більшості всесвітніх організацій. В ООН це
відбувається у трьох напрямках: найважливіші аспекти підіймаються на
сесіях ГАООН, де приймаються відповідні резолюції; існує спеціальний
підрозділ ООН – Департамент Публічної Інформації (ДПІ), що, на думку
дослідника, в основному займається пропагандою діяльності ООН; та існує
Комітет ООН з інформації, який розглядає відносини між державами в цій
області.
Серйозне дослідження міжнародного обміну інформацією з правової точки
зору провела Єрмішина Є.В. В своїй книзі „Международный обмен
информацией” серед документів, що регламентують цей обмін вона виділяє
декілька резолюцій ООН, зокрема, резолюцію ГАООН 110 (ІІ) „Меры, которые
должны быть приняты против пропаганды и поджигателей новой войны” та 127
(ІІ) „Ложная и извращенная информация” (1947р.). Крім цього, вона
відносить до регламентуючих декілька декларацій, що містять положення
про інформацію, а саме: Декларація ООН про соціальний прогрес і розвиток
1969р. та Декларація ООН про проголошення нового міжнародного
економічного порядку 1974р. Окреслюється важливий вклад ООН в розробку
принципів діяльності ЗМІ, заборони пропаганди війни та агресії та
основні документи з цього приводу. Авторка вважає, що з появою концепції
Нового Міжнародного Інформаційного Порядку питання інформації почали
привертати до себе все більшу увагу, що відобразилось і на діяльності
ООН: вона зайняла центральне місце в боротьбі за викорінення
нерівноправ’я в міжнародному обміні інформацією та створенні нових основ
міжнародних відносин в цій області. В цілому, В.Є. Єрмішина розглядає
інформаційну роботу в системі ООН з точки зору протистояння двох блоків
та з акцентом на правові питання.
Також з правової точки зору в своїй роботі розглядає проблеми
інформаційного обміну А.В. Кортунов. Він висвітлює принципи та норми
міжнародного права, що діють, зокрема, в інформаційній області
всеосяжної світової безпеки. Ідея необхідності розвитку принципів
міжнародної інформаційної діяльності втілилась в безліч документів ООН,
серед яких особливо виділяються: Декларація про розповсюдження серед
молоді ідеалів миру, взаємної поваги та взаєморозуміння між народами
1965р., що вказує на велику роль ЗМІ у справі знайомства молоді з роллю
ООН в якості інструменту підтримки миру та сприяння міжнародному
взаєморозумінню; Декларація про неприпустимість інтервенції та втручання
у внутрішні справи країн 1981 р., яка закликає країни утримуватися від
ворожої пропаганди.
Якщо в інформаційному плані досліджувати питання превентивної дипломатії
як форми миротворчості ООН, то треба відзначити дослідження Л. І. та Ю.
С. Скороход, які зазначають, що важливою формою функціонування механізму
превентивної дипломатії є необхідність отримання своєчасної і точної
інформації як основи для наукового прогнозування виникнення нових
конфліктних зон у світі та визначення напрямів еволюції певних
конфліктів та криз. Великомасштабні зміни, що відбулися на території
колишнього СРСР, показали неефективність існуючої системи збору, аналізу
інформації та прогнозування. Світове співтовариство, і зокрема ООН,
мають врахувати відповідні уроки, щоб уникнути непередбачених потрясінь
у майбутньому, а також закласти міцну основу для проведення активної
превентивної дипломатії. Підкреслюючи, що для підвищення ефективності
роботи в сфері комунікацій було потрібно спрощення існуючих численних
інформаційних систем та попередження дублювання їх функцій, автори
відзначають, що це було досягнуто шляхом підпорядкування діючих систем
аналізу та збору інформації безпосередньо Департаменту з політичних
питань. У результаті реформування обмін інформацією з питань підтримання
миру набув всеохоплюючого характеру.
О.В. Балдинюк дослідив гуманітарний аспект діяльності ООН у контексті
врегулювання збройних конфліктів. Він зазначає, що ООН розробила
оновлену систему підходів у гуманітарній сфері, яка базується, зокрема,
на „принципі розвитку гуманітарної співдії із міжурядовими і неурядовими
організаціями, використання їх переваг (вплив на ЗМІ і громадську думку
тощо) для досягнення гуманітарних цілей”. На початку 1990-х була
впроваджена нова система гуманітарних механізмів, одною з ланок якої є
інструменти інформаційного забезпечення гуманітарної діяльності – Мережа
допомоги, Система раннього гуманітарного попередження, регіональні
інформаційні мережі. У 1997р. Гуманітарні механізми ООН вступили у
чергову фазу вдосконалення, головним завданням якого є перемістити
акценти координації на польовий рівень, посилити координацію, залучити
польові структури до процесу прийняття рішень і збільшити їх роль у
аналізі і стратегічному плануванні. Один з головних висновків дослідника
в тому, що проведення гуманітарних силових акцій під егідою ООН
необхідно супроводжувати активною пропагандистською компанією по
інформуванню місцевого населення про цілі і завдання миротворчих
контингентів.
Одне з найвагоміших досліджень на терені колишнього СРСР діяльності ООН
в області інформації провів російський вчений Ю. К. Денісов. Він
підкреслює, що інформація стала найважливішим елементом національного
розвитку будь-якої держави. Більш того, давно перейшовши національні
кордони, проблеми ЗМІ набули гострого міжнародного характеру, стали
предметом ділових обговорень, дискусій, вироблення важливих документів в
ООН, ЮНЕСКО, на нарадах хельсінкського процесу.
Нерівність розвитку країн з точки зору можливостей ЗМІ і комунікацій
істотно збільшується прогресуючою у світі неграмотністю та убогістю. Цю
ситуацію можна змінити на краще тільки спільними, об’єднаними зусиллями
усього світового співтовариства держав. Для цього життєво необхідні їх
широке й ефективне співробітництво. Ю. К. Денисов слушно зазначає, що в
цій ситуації на перший план об’єктивно виходить ООН, саме для рішення
таких задач і створена.
Взагалі, тема “Інформаційні системи ООН” є практично не розробленою.
Більшість дослідників говорить про загальну роль інформації в світі, чи
торкаються цієї теми у зв’язку з іншими областями аналізу, деякі
приділяють увагу діяльності ЮНЕСКО в області комунікацій. Глибинних
комплексних досліджень, пов’язаних з ООН в інформаційному контексті,
нема.
Інформаційна діяльність ООН визначається характером, основними цілями і
задачами, що стоять перед нею. Її інформаційні служби з самого початку
були націлені на те, щоб висвітлювати такі закріплені у Статуті питання
як: підтримка міжнародного миру і безпеки, повага принципів
рівноправності і самовизначення народів, сприяння економічному,
соціальному, культурному і гуманітарному розвитку, положення в області
прав людини і його основних свобод.
Еволюція інформаційної структури.
З перших кроків розбудови ООН проблемі інформації, її впливу на
суспільство і використання комунікаційних технологій для поліпшення
життя людей надавалося першочергове значення. Генеральна Асамблея ООН
(ГАООН) в одній зі своїх перших резолюцій відзначила, що свобода
інформації входить у число основних прав людини, а це “припускає право
збирати, передавати і публікувати зведення всюди і без перешкод”.
Відповідно до цілей і принципів Статуту ООН право “шукати, одержувати і
поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами” було урочисто
закріплене в Загальній декларації прав людини 1948р.
Інформаційний механізм Секретаріату ООН формувався у 1946 р., коли була
визначена загальна Організаційна структура Секретаріату ООН. Вона
складалася з 8 департаментів і управлінь. Інформаційний механізм ООН і
пов’язаних з нею міжнародних організацій із самого початку мав досить
складну структуру і систему зв’язків. Він складався з ряду підрозділів:
інформаційної служби Генерального секретаря ООН і його найближчого
оточення, що грає в інформаційних справах дуже активну роль;
інформаційних служб ряду головних департаментів і управлінь –
політичного, економічного і т.п., спеціалізованих установ ООН – ЮНЕСКО,
ПРООН, ЮНІТАР, МОП та інш. Координація їх дій здійснюється Об’єднаним
інформаційним комітетом ООН (ОІКООН), заснованим в 1974 р., що включає
в себе керівників усіх цих інформаційних підрозділів. Відповідно до
мандата, ОІКООН відповідає також за розробку єдиного підходу до
суспільної інформаційної діяльності в рамках системи ООН.
Треба відзначити, що практично кожний з департаментів Секретаріату ООН
має в своєму складі ланку, яка тим чи іншим чином має відношення до
інформаційної діяльності. Генеральний Секретар ООН (Генсек) К. Аннан
величезну увагу приділяє розвитку сектора комунікацій та технологій, і
після його реформи 1997р. в багатьох департаментах додалися інформаційні
підрозділи чи робота старих була реорганізована таким чином, щоб
відповідати стратегії Генсека в цій області. Наприклад, Департамент з
Питань Роззброєння має ланку Моніторингу, Баз Даних та Інформації. В
Офісі Координації Гуманітарних Справ діє підрозділ Політики, Адвокатури
та Інформації. Крім того, в Департаменті Економічних та Соціальних Справ
є підрозділ Аналізу Стратегій Розвитку; в Департаменті по справах
Генеральної Асамблеї та Конференційних Служб – підрозділ Перекладу,
Зустрічей та Публікацій; в Департаменті Управління таких ланок відразу
три: Проект Об’єднаного Управління Інформаційними Системами, Служба
Інформаційних Технологій та Секція Управління Архівами та Записами.
У доповіді про роботу Організації 1997р. Генсек визначив
переорієнтування діяльності ООН в області суспільної інформації як одну
з найбільш невідкладних вимог, запропонованих до процесу реформ. На чолі
зусиль по здійсненню нової стратегії в області комунікації, згідно
доповіді, стоїть Департамент публічної інформації. Крім того, для
надання заступнику Генсека сприяння у визначенні цілей і стратегій, а
також у налагодженні зв’язків із ЗМІ, НУО, навчальними закладами,
діловими колами і молоддю в 1997р. в ДПІ була створена Група
стратегічного планування в області комунікації. Вона сформована з
відомих експертів в області комунікації для розгляду всіх аспектів
мандатів, механізмів і діяльності Департаменту.
Основна функція групи полягає в представленні заступнику Генсека
рекомендацій з найважливіших міждисциплінарних питань, що визначають
вигляд Організації. Група консультує Генсека з питань: загального
формування політики, координації, визначення пріоритетів і взаємодії з
управліннями, департаментами і програмами Секретаріату і системою ООН;
нагляду за впровадженням комунікаційних технологій, включаючи
використання Інтернету; розробки з доручення ООН багатогалузевих
міжустановчих планів, що передбачають використання різних комунікаційних
засобів, і проведення кампаній по пріоритетних темах; виявлення
моментів, що могли б породити критику чи ввести в оману, і мобілізації
загальних ресурсів різних відділів і департаментів з метою усунення
відповідних причин і наслідків за допомогою того, що можна було б
визначити як “випереджаюча комунікація”; виконання функцій
координаційного центра, відповідального за одержання інформації про
здійснення програм і їхню оцінку; взаємодії з ГАООН і її головними
комітетами, з департаментами Секретаріату й установами системи ООН;
підготовки разом з Управлінням людських ресурсів програм навчання і
підвищення кваліфікації всіх співробітників в області комунікації.
Групі надає підтримку підрозділ у складі Канцелярії заступника Генсека.
Результатом цього нового підходу став більш чіткий взаємозв’язок і
погодженість дій у рамках Департаменту одночасно з можливістю одержувати
вказівки у відношенні стратегічних напрямків діяльності й обговоренні з
боку старших керівників Організації.
Визначивши пріоритети істотної ролі комунікації “як складової частини
основної програми ООН” та впровадження в структурі Організації культури
комунікації, Генсек заклав основи для переорієнтації діяльності в
області суспільної інформації і комунікації. Загальні цілі, визначені
Генеральним секретарем у його доповіді 1998р. “Здійснення заходів в
області інформації і комунікації”. Вони містять у собі: необхідність
формування уяви про Організацію як про відкриту і транспарентну публічну
установу; необхідність посилення здатності Організації здійснювати
комунікацію на рівні країн і регіонів в усьому світі і підвищувати її
здатність використовувати у цих цілях новітні інформаційні технології;
необхідність створення потенціалу гнучкого використання виділених
ресурсів для рішення невідкладних проблем; необхідність подальшого
посилення здатності Департаменту працювати в тісному співробітництві з
іншими компонентами Організації над формуванням і здійсненням стратегій
в області комунікації й інформації, що відповідали б їх основним і
тематичним задачам; і необхідність виконання стратегічних рекомендацій і
установок ГАООН у відношенні виконання мандатів.
Значна увага приділяється також проблемі ефективності управління, що
значною мірою залежить від наявності інформації. Комплексна система
управлінської інформації (англ. – ІМІС), охоплюючи всі адміністративні
процеси Організації – персонал, фінанси, закупівлі, – швидко стає
адміністративною опорою операцій, здійснюваних в усьому світі. В якості
могутнього інструменту керування вона грає все більш важливу роль у
централізованій адміністративній діяльності Організації.
ІМІС відкрила можливості для істотної реорганізації і стандартизації
адміністративних процедур у рамках всієї Організації. В систему
вбудовані механізми контролю і засоби моніторингу, тому керування
програмами здійснюється ефективніше. В 2000 р. системою, що була
впроваджена в 11 різних місцях світу, користувалося 7 організацій. Ряд
інших організацій і спеціалізованих установ прийняли чи збираються
прийняти ІМІС, вважаючи, що недалеко той час, коли керівники у всій
системі ООН приймуть загальний, уніфікований і ефективний стандарт.
Відбулося різке посилення потреби в електронних допоміжних послугах, що
обумовлює необхідність наявності більш широкої і більш складної
технічної інфраструктури. Крім ІМІС такі програми включають Інтернет і
Інтранет та нові технології, наприклад проведення відеоконференцій і
дистанційний переклад.
Однак, ця сфера потребує приділення особливої уваги, щоб у майбутньому
розміри асигнувань були такими, щоб Організація могла не просто не
допускати технічних збоїв і старіння, а мала б можливість вкладати кошти
у свій технічний розвиток.
У своєму листі від 17 березня 1997р. на ім’я Голови Генеральної Асамблеї
Генсек як головну задачу визначив необхідність зміцнення діяльності в
області інформації, що сприяло б активізації глобальної підтримки
Організації. Для досягнення цієї мети Генсек скликав Цільову групу з
питань переорієнтації діяльності ООН в області суспільної інформації в
складі експертів з питань комунікації як у рамках системи ООН, так і за
її межами.
До основних рекомендацій доповіді Цільової групи “Глобальне бачення –
місцеве звучання: стратегічна програма ООН в області комунікації”
відносяться: розміщення функції комунікації в самому центрі
стратегічного управління Організацією і зміцнення всієї діяльності в
області комунікації під міцним керівництвом з боку старшої посадової
особи, що входить у його безпосереднє оточення, для того щоб перетворити
ООН в ефективну, сучасну, орієнтовану на масову комунікацію організацію;
зміцнення потенціалу Організації в області комунікації на рівні країн,
для того щоб глобальні установки, заходи й інформаційна діяльність ООН
відбивали реальні місцеві умови і були приведені у відповідність з ними.
Для цього необхідний творчий розвиток місцевих партнерських зв’язків у
тісному співробітництві з урядами; завершення процесу інтеграції ІЦООН у
відділення координаторів-резидентів ООН, однак при наявності значно
більш ефективної системи зворотного зв’язку і звітності; створення
культури комунікації у всій Організації, причому відповідальність за
суспільну дипломатію повинні нести всі старші посадові особи, посли і
вся система ООН; визнання ролі ГАООН в забезпеченні стратегічного
керівництва і управління діяльністю по виконанню комунікаційних функцій,
при цьому на Секретаріат варто покласти набагато більш значну
відповідальність за визначення методів здійснення поставлених задач.
В реформі було запропоновано, щоб співробітник, що відає питаннями
комунікації й інформації, обіймав посаду рівня заступника Генсека. Це
говорить про те важливе значення, що Генсек додає комунікації не як
допоміжної функції, а як невід’ємної частини основної програми ООН.
Провідна роль, яку Генсек відводить комунікації й інформації,
забезпечили реальне включення комунікаційного елемента в роботу всіх
департаментів Організації.
Через те, що Генсек підтримує регулярні прямі контакти з Управлінням
Прес-секретаря Генерального секретаря, канцелярією помічника
Генерального секретаря по зв’язках із громадськістю і Групою по
підготовці виступів, ці підрозділи як і раніше залишилися в його
Канцелярії. Разом з тим, з огляду на необхідність створення
Централізованої комунікаційної служби, в обов’язки заступника Генсека
входять налагодження стратегічних і тісних робочих взаємин з цими
підрозділами для того, щоб вони функціонували як елементи цілком
централізованої комунікаційної служби за рахунок ефективної координації
своїх основних функцій.
Канцелярія Прес-секретаря Генсека має дві функції: надавати і поширювати
серед органів преси інформацію у відношенні пріоритетних питань, що
стоять перед Організацією, і надавати підтримку Генсеку і його
заступнику у виконанні їхніх функцій, зв’язаних із ЗМІ, таких, як
інтерв’ю, прес-конференції й інші виступи в пресі.
Отже, в сфері стратегічного управління політикою Організації в області
інформації і комунікації і розробки загальної стратегії в питаннях
комунікації відбулися важливі структурні зміни. Щоб підкреслити свою
особисту прихильність цим питанням, Генсек у 1998р. призначив одного зі
співробітників своєї Канцелярії Директором по комунікації. Він
уповноважений скликати на щотижневій основі засідання Групи по
комунікації, у яких беруть участь заступник Генсека по комунікації і
суспільній інформації, помічник Генсека по зв’язках із громадськістю, і
т.п. Група по комунікації дозволяє усім постійно бути в курсі
пріоритетів Генсека в цій області і забезпечує погодженість діяльності
інформаційного сектору.
Серйозні зусилля додаються також у розробці комплексної інформаційної
операції з використанням багатьох ЗМІ, у рамках якої новини ООН можуть
передаватися ЗМІ в усьому світі. На початок ХХІ ст. ДПІ готує
високоякісні матеріали про події, що відбуваються, для всіх традиційних
ЗМІ, однак необхідно прийняти комплексний підхід, що включає в себе
чотири основних елементи: телебачення, радіо, друковані матеріали й
Інтернет. Підготовка інформаційних матеріалів на комплексній основі є
кінцевою метою Служби новин ООН. На початковому етапі Служба новин має
передавати по електронній пошті і, у разі потреби, по факсимільному
зв’язку найбільш важливу інформацію ООН про події дня і повідомляти про
наявність аудіо – і візуальних матеріалів. Служба новин організована по
регіональних і тематичних напрямках для забезпечення того, щоб більшість
елементів новин становили прямий інтерес для користувачів.
Що стосується інформаційних центрів (ІЦООН) і служб ООН, то інтеграцію
намагаються проводити на основі принципів, визначених Асамблеєю, тобто
приймаючи до уваги конкретні обставини і кожен випадок і думки
приймаючої країни, і забезпечуючи, щоб це не робило негативного впливу
на інформаційні функції і незалежність центрів. Як неодноразово вказував
ГСООН, інтеграція припускає застосування єдиного підходу на місцях, з
використанням загальних приміщень і одного прапора. В об’єднаних центрах
координатори-резиденти будуть відповідати перед главою Управління
комунікації і суспільної інформації за розробку і виконання планів
роботи в області комунікації. У промислово розвинутих країнах, де ІЦООН
є головною ланкою присутності Організації, огляд положення справ з
урахуванням конкретних обставин припускає зміцнення партнерських
зв’язків із членами системи ООН і групами, діяльність яких орієнтована
на ООН, такими, як асоціації сприяння ООН, у міру їхніх можливостей.
Повинен робитися упор на залучення національних кадрів до виконання
програм, і у всіх цих місцевих відділеннях треба застосовувати критерії
фінансової ефективності і професіоналізму. Крім того, ІЦООН варто надати
достатні ресурси, особливо в тих країнах, де місцеві ЗМІ розвинуті в
меншому ступені.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
