.

Проблеми унормування правового статусу закордонного українця (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
127 2137
Скачать документ

Реферат на тему:

Проблеми унормування правового статусу закордонного українця

Україна, як і будь–яка інша держава, котра має багатомільйонну
діаспору, зацікавлена у підтримці контактів зі своїми співвітчизниками,
які перебувають за її межами і не є її громадянами. Це сприяє як
зміцненню зв’язків закордонних українців зі своєю історичною
батьківщиною, задоволенню їхніх національно–культурних, освітніх, мовних
та інформаційних потреб, так і налагодженню дружніх відносин з країною
перебування української діаспори, створенню і зміцненню в очах світової
громадськості позитивного іміджу нашої держави.

Крім того, внаслідок різних обставин, не останньою з яких є демографічна
криза, більшість держав послідовно проводять політику натуралізації і
повернення на історичну батьківщину своїх співвітчизників, які не є її
громадянами.

Однак до недавнього часу в Україні не існувало навіть мінімально
необхідної нормативно–правової бази, яка б наповнювала реальним змістом
ст. 12 Конституції України (254к/96–ВР), спрямовувала, уніфікувала
політику держави та визначала пріоритети щодо надання конкретної
допомоги українцям зарубіжжя. Єдиним документом, розробленим з цією
метою була Національна програма “Закордонне українство” на період до
2005 р., затверджена Указом Президента України від 24 вересня 2001 р. №
892/2001, яка прийшла на зміну Державній програмі “Українська діаспора
на період до 2000 року”. Попри широку вживаність терміна “закордонне
українство” не було єдиного трактування як щодо того на кого він
поширюється (лише етнічних українців чи вихідців з України, незалежно
від етнічного походження), так і щодо взаємних прав та обов’язків
України і діаспори. Правовий статус закордонних українців нічим не
відрізнявся від правового становища будь–якого іноземця. Термін
“закордонний українець” не мав правового підґрунтя, а відтак не була
вирішена проблема прав етнічних українців, які перебувають у
громадянстві інших держав або є особами без громадянства.

Отже, вивчення питання щодо правового статусу закордонних українців як
спеціального виду правового статусу іноземців та врегулювання цього
статусу є актуальним і своєчасним, оскільки залучення інтелектуального
та економічного потенціалу української діаспори може бути корисним при
розбудові держави, модернізації її правової та управлінської системи.

Враховуючи викладене, метою даної статті є: аналіз законодавства України
про правовий статус “закордонного українця”; виявлення особливостей, що
відрізняють його від статусу іноземця та особи без громадянства;
з’ясування механізму реалізації Закону України “Про правовий статус
закордонних українців”.

Питання про необхідність прийняття спеціальних законодавчих актів, які б
дозволяли кожному окремому представникові української діаспори
безпосередньо відчути турботу з боку історичної Батьківщини і відкривали
б можливість застосування адресного підходу до кожного свідомого
українця – громадянина іншої держави було порушено й окремо
обговорювалося під час проведення II Всесвітнього форуму українців
(серпень 1997 р.). Виходячи з цього, а також ураховуючи позитивний
іноземний досвід, наприкінці того ж року розпочалася розробка проекту
Закону України “Про закордонного українця”. На жаль, суперечливі
суспільно–політичні й адміністративно–реформаторські процеси наступного
періоду не дозволили завершити цю законотворчу роботу, що пожвавилася
після ІІІ Всесвітнього форуму українців. Лише на 13 році незалежності, 4
березня 2004 р., Верховна Рада України прийняла Закон України “Про
правовий статус закордонних українців”.

Таким чином, нині правове становище закордонних українців визначається
Законом України “Про правовий статус іноземців і осіб без громадянства”
від 4 лютого 1994 р., № 3929–ХІІ і Законом України “Про правовий статус
закордонних українців” від 4 березня 2004 р. № 1582–ІV, а також низкою
підзаконних нормативно–правових актів.

Закон України “Про правовий статус закордонних українців”, який набрав
чинності у жовтні 2004 р., структурно складається з преамбули та 13
статей, визначає умови (ст. 3) і порядок надання (ст. 4), відмови у
наданні (ст. 6), а також підстави припинення статусу закордонного
українця (ст. 7); порядок в’їзду та перебування закордонного українця на
території України (ст. 8); права, свободи і обов’язки закордонних
українців на території України (ст. 9); гарантії задоволення
національно–культурних і мовних потреб закордонних українців (ст. 11).

Слід зауважити, що в основу визначення терміна “закордонний українець”
(ст. 1) покладено норми Конституції України, в преамбулі якої
український народ визначаєтся як громадяни України усіх національностей.
Таким чином, на статус закордонного українця можуть претендувати не лише
особи, які мають українське етнічне походження, а й інші вихідці з
України. При цьому усі претенденти повинні досягти 16–річного віку й
мають бути громадянами інших держав, або особами без громадянства. Під
українським етнічним походженням розуміється належність особи або її
предків до української нації та визнання нею України батьківщиною свого
етнічного походження. Що ж стосується іноземців–вихідців з України
(тобто іноземців, які не є етнічними українцями), критерії, що
визначають їхню приналежність до числа “вихідців з України” є нечіткими
і досить абстрактними. Відповідно до ч. 2 ст. 3 даного закону походження
з України заявник підтверджує відповідними документами або свідченнями
громадян України, закордонних українців або громадських організацій
закордонних українців [2].

Особа, котра виявила бажання набути статус закордонного українця, подає
письмову заяву встановленого зразка (за формою затвердженою Кабінетом
Міністрів України): на території України – до Міністерства закордонних
справ України, а за кордоном – до дипломатичних установ України. До
заяви додаються паспортний документ або документ, що його замінює;
документи чи свідчення громадян України, закордонних українців чи
громадських організацій закордонних українців, які підтверджують
українське етнічне походження або походження з України. До цих
документів може бути додано характеристику–клопотання громадської
організації української діаспори, членом якої є заявник.

Рішення про надання, відмову у наданні або припинення статусу
закордонного українця приймає спеціально створена при Кабінеті Міністрів
України Національна комісія з питань закордонних українців у термін до
90 днів з дня реєстрації заяви в Комісії. До складу Національної комісії
входять представники центральних органів виконавчої влади, народні
депутати України (за згодою), представники Адміністрації Президента
України, а також громадських організацій, які опікуються питаннями
закордонних українців, з правом дорадчого голосу.

У разі позитивного рішення щодо надання статусу закордонного українця
Національна комісія особисто, через Міністерство закордонних справ
України або дипломатичні установи України за кордоном видає особі
посвідчення встановленого зразка. До посвідчення разом з фотокарткою
українською мовою вносяться такі дані:

1) прізвище та ім’я чи імена;

2) дата та місце народження;

3) громадянство чи наявність статусу особи без громадянства;

4) країна постійного проживання.

Інші дані вносити заборонено.

Посвідчення закордонного українця видається на 10 років з подальшою його
перереєстрацією. За виготовлення посвідчення чи його дублікату (у разі
втрати) стягується плата, розмір якої встановлює Кабінет Міністрів
України.

У разі відмови у наданні статусу закордонного українця особі видається
копія відповідного рішення Національної комісії. Після усунення причин
відмови за заявником залишається право повторного звернення. Підставою
для відмови у наданні статусу закордонного українця є:

– дії, вчинені особою, які суперечать інтересам національної безпеки
України;

– порушення інших вимог щодо подання необхідних документів. Крім того,
статус закордонного українця може бути припинено. Це відбувається в
таких випадках:

у разі подання особою відповідної заяви;

у разі набуття закордонним українцем громадянства України;

якщо цього статусу було набуто внаслідок подання свідомо неправдивих
даних або підроблених документів;

якщо протягом шести місяців особа не повідомила МЗС України або
дипломатичну установу України за кордоном про зміну прізвища, імені,
громадянства або місця проживання;

якщо особа вчинила дії, що є підставою для відмови у наданні статусу
закордонного українця.

Якими ж правами користуватимуться закордонні українці в Україні?
Закордонні українці – громадяни держав, з якими Україна має візовий
режим, мають право на безкоштовне оформлення багаторазової візи для
відвідання України без надання відповідного запрошення терміном дії на
п’ять років на підставі посвідчення закордоного українця. Це поширюється
і на подружжя закордонного українця. Своє бажання іммігрувати в Україну
на постійне проживання закордонний українець та його родина зможе
реалізувати поза межами квот на імміграцію за умови отримання в
установленому законом порядку дозволу на імміграцію.

Під час перебування в Україні (на законних підставах) закордонний
українець користується всіма правами і свободами, а також несе такі самі
обов’язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими
Конституцією, законами України чи міжнародними договорами,
ратифікованими нашою державою.

Закон гарантує і забезпечує захист прав та інтересів закордонних
українців – учасників благодійництва та благодійної діяльності, заохочує
здійснення такої діяльності.

Згідно із законом задоволення культурно–мовних, освітніх, інформаційних
та інших потреб здійснюватиметься в рамках національної концепції
співпраці із закордонними українцями (перебуває в стадії розробки) та на
підставі спеціальної національної програми. Крім того, має бути
розроблена програма повернення та облаштування закордонних українців в
Україні.

На наш погляд, безумовною перевагою Закону “Про правовий статус
закордонних українців” є проголошення в ньому тези про те, що захист
основних прав і свобод людини стосовно закордонних українців є
невід’ємною частиною зовнішньополітичної діяльності України [2; ч.1 ст.
10].

Водночас суттєвими недоліками даного Закону є: відсутність у ньому
визначення терміна “правовий статус закордонного українця”; відсутність
у законі тези про те, що держава бере на себе зобов’язання поетапно
збільшувати “статусний набір прав” закордонних українців як реалізації
політики укріплення їх правового зв’язку з історичною батьківщиною;
відсутність у законі тези про те, що, повернувшись на історичну
батьківщину, етнічні українці–іноземці мають право отримати громадянство
України за спрощеною процедурою; недостатня прописаність механізмів
реалізації положень закону.

Аналіз закону дозволяє стверджувати, що на даний момент правовий статус
закордонних українців ненабагато відрізняється від правового статусу
іноземців і апатридів у цілому. Стаття 9 Закону України “Про правовий
статус закордонних українців” прямо передбачає, що закордонний
українець, який перебуває в нашій країні на законних підставах, володіє
такими самими правами і обов’язками, що й громадяни України, за винятком
тих, які встановлені Конституцією, законами України і відповідними
міжнародними угодами [2]. Це, у свою чергу, означає, що стосовно
закордонного українця діють усі ті обмеження, які встановлені у ст. 20,
23, 24, ч. 2 ст. 25, ч. 2 ст. 26, ст. 31, ст. 32 Закону України “Про
правовий статус іноземців і осіб без громадянства” [3].

Чи не єдиними відмінностями, що існують сьогодні в правових статусах
закордонного українця та іноземців і осіб без громадянства, є порядок
в’їзду і перебування на території України, а також процедура спрощеної
імміграції в Україну. Особа, котра отримала статус закордонного
українця, має право на безкоштовне оформлення багаторазової візи для
відвідання України без надання відповідного запрошення терміном на 5
років на основі відповідного посвідчення (у разі, коли закордонний
українець є громадянином країни, з якою Україна має візовий режим) [2,
ч.1 ст. 8]. Іноземці, котрі бажають отримати освіту в Україні, повинні
одержати запрошення на навчання, яке видається вищими навчальними
закладами і Українським державним центром міжнародної освіти при
Міністерстві освіти і науки України (п. 4 Порядку видачі іноземцям
запрошення на навчання в Україні, що затверджений Указом Міністерства
освіти і науки України від 12 серпня 2003 р. № 544). Відповідно ж до п.
6, 11 “Правил в’їзду іноземців і осіб без громадянства в Україну, їх
виїзду з України і транзитного проїзду через її територію”, що
затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р.,
№ 1074, в’їзд в Україну може здійснюватися іноземцями і особами без
громадянства за паспортом або документом, що засвідчує особу апатриду, і
при наявності відповідної візи, а для іноземців, які постійно проживають
в Україні, також при наявності дозволу на постійне проживання. Іноземці,
які в’їжджають за запрошенням відповідної організації, повинні мати при
собі згадане запрошення (п. 6 Правил).

Крім того, кожен закордонний українець може іммігрувати в Україну для
постійного проживання за умови отримання у встановленому порядку рішення
на імміграцію для постійного проживання поза квот на імміграцію. При
цьому, дане правило поширюється не тільки особисто на закордонного
українця, а й на членів його родини, його дітей у разі їхнього спільного
виїзду і перебування на території України [2].

На наш погляд, це положення певною мірою полегшує імміграцію в Україну
етнічних українців та вихідців з України, які отримали статус
закордонного українця, оскільки квоти на імміграцію в Україну, в цілому,
не є високими. Так, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів
України “Про встановлення квоти на імміграцію в Україну на 2004 рік”
загальна квота на імміграцію в Україну становила 15 130 осіб.

Таким чином, можна стверджувати, що у вітчизняному законодавстві
намітилась тенденція до виокремлення іноземців – етнічних українців з
інших категорій іноземних громадян і осіб без громадянства. Проте вона
потребує подальшого розвитку в нормах позитивного права.

Зокрема, варто було б встановити і відповідно закріпити спрощений
порядок отримання закордонними українцями українського громадянства. Не
виключено, що подальша розробка даного питання може призвести до
відновлення у колах юристів і політиків дискусії про можливості
подвійного громадянства в Україні.

Крім того, слід більш уважно поставитись до
управлінсько–адміністративної складової взаємодії України з українською
діаспорою. Адже реалізація навіть ідеальних законодавчих актів значною
мірою залежить від чіткості виписаних механізмів реалізації закону,
наявності або відсутності спеціально уповноваженого органу виконавчої
влади тощо. Перманентні реорганізації, зокрема Міндержкомнацміграції,
який серед іншого опікувався питаннями української діаспори, стримують
розвиток зв’язків України зі співвітчизниками за кордоном. Як це не
дивно, з такими труднощами прийнятий Закон України “Про правовий статус
закордонних українців” реально не працює і сьогодні. Якщо до недавнього
часу це було пов’язано з відсутністю реального механізму перерахування
визначеної законодавцем обов’язкової плати за оформлення посвідчення
закордонного українця або його дубліката (ч. 9 ст. 5), то з моменту
чергових змін у системі центральних органів виконавчої влади виникли
додаткові труднощі в роботі Національної комісії з питань закордонних
українців.

Висновки та пропозиції: статус закордонного українця відносно правового
статусу іноземця є спеціальним, оскільки містить у собі ряд прав, які
надані лише окремій групі іноземців; правове врегулювання взаємовідносин
Україна–діаспора потребує подальшого удосконалення, принаймні
затвердження Концепції роботи з українською діаспорою та нової цільової
програми; вимагає уточнення механізм реалізації нормативно–правових
актів, зокрема Закону України “Про правовий статус закордонних
українців”.

Список використаних джерел

1. Закон України про імміграцію // Відом. Верховної Ради України. –
2001. – № 41. – Ст.197.

2. Закон України про правовий статус закордонних українців // Відом.
Верховної Ради України. – 2004. – № 25. – Ст. 343.

3. Закон України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства
// Відом. Верховної Ради України. –1994. – № 23. – Ст. 161.

4. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України
28 черв. 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.

5. Матеріали для учасників круглого столу з обговорення проекту Закону
України “Про правовий статус закордонних українців” 18 квіт. 2003 р. /
Комітет Верховної Ради України у закордонних справах. – 2003. – 64 с.

6. Москаль Г. Правовий статус закордонного українця – особливий
(спеціальний ) вид правового статусу іноземця // Право України. – 2004.
– № 10. – С. 35–37.

7. Москаль Г. Правовий статус закордонних українців: Наук.–практ. посіб.
– К.: ВІК, 2004. – 118 с.

8. Попок А., Лагутов Ю. Україна–діаспора: нові перспективи законодавчого
регулювання взаємовідносин // Універсум. – Л. – 1998. – № 5–6. – С.
36–37.

9. Попок А. Про захист прав та інтересів закордонних українців // Уряд.
кур’єр. – 2004. – 2 верес.

10. Скакун О. Теория государства и права: Учебник. – Х.: Консум, 2000. –
704 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020