.

Роль української держави в забезпеченні мовної освіти закордонного українства (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
141 1400
Скачать документ

Реферат на тему:

Роль української держави в забезпеченні мовної освіти закордонного
українства

Проблема ролі нашої держави в забезпеченні мовної освіти українців
діаспори з новою силою постала наприкінці 80-х рр. і особливо в перші
роки відродження Української державності. Вона була і залишається в
центрі уваги Кабінету Міністрів України, інших органів центральної та
місцевої виконавчої влади. І чим скоріше закордонні українці
по-справжньому долучаться до процесів державотворення в материковій
Україні, і насамперед мовотворчих процесів, тим швидше буде розбудовано
соборну Україну і українську мову. Саме цим міркуванням і зумовлена
актуальність нашої статті.

До аналізу означеної проблеми лише в останні роки зверталися Б.Ажнюк,
М.Вівчарик, В.Капелюшний, А.Попок, Ю.Прадід, М.Степаненко та інші
науковці. Однак їхні розвідки здебільшого стосуються стану української
діаспори взагалі, а не її участі в розбудові мовної освіти в Україні.
Крім того, в Україні майже не висвітлювалася роль Української держави в
мовотворчих процесах у середовищі закордонного українства. Саме тому
метою статті і стало висвітлення ролі материкової України в забезпеченні
мовної освіти українців діаспори. Наше завдання полягало в тому, щоб на
основі теоретичного матеріалу, законів та підзаконних актів України
показати вплив Української держави на мовотворчі процеси, що
відбуваються в ближньому і дальньому зарубіжжі, висвітлити перспективи
цього архіважливого аспекту розбудови нашої державності.

Виступаючи на відкритті парламентських слухань “Про функціонування
української мови в Україні” 12 березня 2003 р. Голова Верховної Ради
України В.М.Литвин, зокрема, зазначав( “Відомо, що з середини минулого
століття внаслідок післявоєнного перекроювання Європи не всі українські
етномовні землі опинилися в складі УРСР, а пізніше – у незалежній
Українській державі. Це відчутно ускладнило функціонування і розвиток
української мови поза межами України і породило чимало нових проблем.
Сьогодні ми не можемо забувати і про українців, відділених від
історичної батьківщини новими кордонами, про наших співвітчизників у
діаспорі. Вони залишаються українцями, а відтак їхні мовні проблеми
мають постійно бути в полі нашого зору” [1, с.1].

Саме тому нашим науковцям належить ще багато попрацювати над поширенням
знань про українську мову як у нашій державі, так і за її межами. Тут
неможливо обійтися без досвіду, який є в інших країнах, де створено
спеціальні структури, що пропагують і поширюють знання про українську
мову. На превеликий жаль, сьогодні Українська держава не те що фінансово
не підтримує традиційні європейські та північноамериканські
українознавчі центри, які функціонують здебільшого на пожертви громадян,
а й узагалі мало знає про їх діяльність. А тим часом, як відомо, в
останні роки постали українознавчі кафедри в Азії, зокрема в Китаї та
Японії. З такими осередками, і не тільки ними, Українській державі
невідкладно слід налагоджувати постійні тісні і плідні зв’язки.

А тому робота над утвердженням і поширенням функціонування української
мови за межами України повинна бути чітко спланованою і координованою.
Виходячи з поставлених завдань, цю роботу повинна була взяти (і взяла)
на себе Українська держава. Ще до здобуття державної незалежності у 40
ст. розділу VI Закону України “Про мови в Українській РСР”, що носить
назву “Сприяння національно-культурному розвиткові українців, які
проживають за межами Української РСР”, зазначалося( “Українська РСР
надає згідно з нормами міжнародного права всебічну допомогу, за їх
бажанням, освітнім школам, науковим установам, національно-культурним
товариствам українців, громадянам українського походження, які
проживають в зарубіжних країнах, у вивченні української мови та
проведенні наукових досліджень з українознавства, сприяє навчанню
громадян українського походження в навчальних закладах Української РСР”
[2].

16 липня 1990 р. Верховна Рада України проголосила Декларацію про
державний суверенітет України, у VIII розділі якої, що носить назву
“Культурний розвиток”, зазначається( “Українська РСР виявляє піклування
про задоволення національно-культурних, духовних і мовних потреб
українців, що проживають за межами республіки” [3, с. 155].

12 лютого 1991 р. своєю постановою Рада Міністрів Української РСР
затвердила Державну програму розвитку української мови та інших
національних мов в Українській РСР на період до 2000 р. (зі змінами,
внесеними 17 жовтня 1996 р. після ухвалення Верховною Радою України
Конституції держави). Програма містила спеціальний розділ “Сприяння
національно-культурному розвиткові українців, які проживають за межами
Української РСР”. Цей розділ, зокрема, передбачав надання постійної
допомоги в організації в місцях поселення українців в інших союзних
республіках загальноосвітніх шкіл (класів) з українською мовою навчання,
гуртків для вивчення української мови. Міносвіти, Мінвузу разом з
Академією наук УРСР доручалося здійснювати підготовку та видання
необхідними тиражами підручників та аудіовізуальних посібників для
вивчення української мови українцями, які проживали за межами
республіки. Вирішення цих та інших питань передбачалося на засадах
взаємності при укладанні угод з іншими союзними республіками. Упродовж
1991-1992 рр. планувалася розробка та видання методики викладання
української мови як іноземної для вивчення її в закордонному середовищі,
здійснити запис курсу української мови на аудіо- та відеокасетах для
використання в навчальному процесі за межами республіки.

Планувалося надавати практичну допомогу українцям, які проживають за
межами Української РСР, у вивченні української мови, історії, культури.
З цією метою пропонувалося налагодити зв’язки з україномовними
навчальними закладами, студіями й курсами, практикувати відрядження до
них для роботи на договірній основі викладачів і науковців, взаємообміну
навчальних закладів студентами й учнями, створювати умови для підвищення
кваліфікації фахівців-україністів з інших союзних республік та з-за
кордону, проводити для іноземців конкурси знавців української мови,
історії та культури.

Для підготовки вчителів української мови і літератури для потреб
українців за межами України планувалося щороку зараховувати до ВНЗ
України на повне державне утримання до 50 юнаків і дівчат українського
походження з інших союзних республік та з-за кордону. Керівництву
Міносвіти України доручалося підготувати і в I кварталі 1991 р. подати
Раді Міністрів УРСР пропозиції про заснування державних іменних
стипендій для студентів і аспірантів з числа осіб українського
походження, які проживають у закордонних країнах або інших союзних
республіках, бажають вивчати українську мову та літературу чи займатися
дослідницькою роботою з українознавства [4].

Згодом після здобуття державної незалежності постановою Кабінету
Міністрів України від 16 червня 1992 р. було затверджено Комплексні
заходи щодо всебічного розвитку і функціонування української мови.
Необхідність розроблення цих заходів, на думку їх авторів, зумовлена як
великим значенням мовно-культурних процесів у сучасному світі, де мовна
політика регулюється державними і законодавчими актами (Франція,
Бельгія, Росія тощо), так і тією історичною обставиною, що Український
народ упродовж століть не мав змоги належним чином розвивати національну
мову і користуватися нею у всіх сферах діяльності [5].

Після цього Уряд України 22 січня 1996 р. своєю постановою затвердив
Державну програму “Українська діаспора до 2000 року”, котрою
передбачалася певна підтримка відродження українськості на теренах
колишнього Радянського Союзу. На думку її авторів, послідовне втілення
Програми в життя повинне було прискорити створення єдиного національного
інформаційного простору, нових українських навчальних і культурних
центрів, сприяти налагодженню системи підготовки відповідних кадрів,
забезпеченню потреб в українській книзі, періодиці, підручниках,
оскільки без активної державної допомоги неможливо було налагодити
роботу постійних представництв у місцях компактного проживання українців
в інших країнах.

Цього ж року ст. 12 Конституції України закріплює положення про те, що
“Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб
українців, які проживають за межами держави” [6].

На виконання ст. 10 Конституції України 8 вересня 1997 р. Кабінет
Міністрів України своєю постановою затвердив Комплексні заходи щодо
всебічного розвитку і функціонування української мови” [7].

У документі представлено спеціальний розділ “Українська мова у світі”.
Напрямами діяльності тут визначено підтримку функціонування української
мови в зарубіжних країнах, особливо в тих, де є українська діаспора, та
розширення сфери вивчення української мови в зарубіжних країнах. До
завдань Заходами віднесено розроблення спеціальних програм вивчення
української мови для української діаспори, проведення спільних
конференцій і семінарів з української мови в зарубіжних країнах та
досліджень української мови порівняно з іншими мовами світу тощо.

Новою постановою від 21 червня 2000 р. Кабмін уніс зміни і доповнення до
означеної вище постанови, що були викликані рішенням Конституційного
Суду України від 14 грудня 1999 р. № 10 про офіційне тлумачення положень
ст. 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами
державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у
навчальному процесі в навчальних закладах України. Цією постановою,
зокрема, передбачалося заснувати п’ять щорічних стипендій для студентів
та аспірантів-україністів із зарубіжних країн, здійснити комплекс
заходів щодо відкриття українських культурно-інформаційних центрів за
кордоном, передусім у місцях, де значну кількість населення становлять
українці, та надати практичну допомогу центрам, які уже діють.

Указом Президента України від 24 вересня 2001 р. було затверджено
Національну програму “Закордонне українство” на період до 2005 року”
[8], у якій, зокрема, зазначається, що “Україна дбає про задоволення
національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за
межами держави, сприяє консолідації та розвитку української нації, її
історичної свідомості, традицій і культури” [8].

Метою програми, зокрема, є “вироблення дійових механізмів підтримки
українців, які проживають за межами України, насамперед у державах, що
утворилися на території колишнього СРСР, де триває процес
самоорганізації українських громад і створюється інфраструктура для
задоволення… мовних та освітніх потреб українців” [8].

До основних завдань Програма відносить “створення належних умов для
збереження українцями, які проживають за межами України, етнічної
ідентичності, задоволення їх … мовних потреб” [8].

Відповідно до Програми впродовж 2001-2005 рр. заплановано продовжувати
впровадження міжнародного досвіду у сфері забезпечення мовних прав
українців, які проживають за межами України, розробити та реалізувати
конкретні заходи, спрямовані, зокрема, на розвиток мовної самобутності
українців, які проживають у Російській Федерації, Румунії, Республіці
Білорусь, Республіці Молдова, Словацькій Республіці.

У галузі науково-освітнього співробітництва було заплановано зібрати і
проаналізувати інформацію про українське шкільництво діаспори, провести
з’їзд освітян українського зарубіжжя, здійснити фундаментальні
дослідження стану та тенденцій розвитку української мови за кордоном та
опублікувати їх результати. Планувалося організувати підготовку та
перепідготовку науково-педагогічних та педагогічних кадрів з
українознавчих дисциплін та предметів, зокрема української мови, для
вищих навчальних закладів за кордоном та шкіл у місцях компактного
проживання українців за кордоном, у тому числі шляхом організації
відповідних курсів на базі вищих навчальних закладів України. Відповідно
до програми українська та студентська молодь із-за кордону залучається
до навчання на курсах, факультативах, а також до участі в олімпіадах,
конкурсах, фестивалях, виставках дитячої та юнацької творчості, що
проводяться в Україні.

В установленому Українською державою порядку та згідно з Програмою було
забезпечено призначення й виплату стипендій студентам-українцям, які є
іноземними громадянами та навчаються у вищих навчальних закладах
України, а також уживаються заходи щодо розширення переліку напрямів
підготовки (спеціальностей), при вступі на які українці – іноземні
громадяни користуються такими самими правами, що і громадяни України.
Україна сприяє наданню науково-методичної допомоги навчальним закладам
за кордоном, у яких здійснюється навчання української мови. Заплановано
забезпечити підготовку та видання навчальних програм, що мають
рекомендаційний характер, методичних посібників і підручників для
недільних шкіл, факультативів української мови у загальноосвітніх
школах, кафедр української мови вищих навчальних закладів за кордоном
відповідно до їх запитів. Міністерству освіти і науки України доручалося
сприяти наданню освітніх послуг українською мовою в місцях компактного
проживання українців за кордоном, надавати допоміжні матеріали, зокрема
підручники, школам та курсам українознавства, сприяти діяльності кафедр
української мови та українознавства вищих навчальних закладів за
кордоном, а також відкриттю таких кафедр у Будапештському та
Дебреценському університетах (Угорська Республіка), Вільнюському
університеті (Литовська Республіка). Національній академії наук
доручалося брати участь у підготовці та проведенні міжнародних наукових
і науково-практичних конференцій, семінарів, зокрема “Освіта в
українському зарубіжжі”, “Проблеми вивчення українознавчих дисциплін у
школах діаспори” [8].

2 жовтня 2003 р. Кабінет Міністрів України своєю постановою затвердив
Державну програму розвитку і функціонування української мови на
2004-2010 рр. [9]. Одним з основних завдань Програми є “сприяння
національно-культурному розвиткові українців, які проживають за межами
України” [9]. Відповідно до заходів Програми передбачається щорічне
проведення міжнародних та загальнодержавних конкурсів з української
мови, зокрема за темами “Я вірю в майбутнє твоє, Україно” та
“Об’єднаймося ж, брати мої!”, з українознавства. У 2005 р. заплановано
провести науково-практичну конференцію з проблеми викладання української
мови в навчальних закладах української діаспори.

4 березня 2004 р. Верховна Рада України ухвалила Закон “Про правовий
статус закордонних українців”, у преамбулі якого сказано, що “відповідно
до статті 12 Конституції України держава дбає про задоволення… мовних
потреб українців, які проживають за її межами” [10].

Стаття 11 Закону “Гарантії задоволення національно-культурних і мовних
потреб закордонного українця” закріплює, зокрема, задоволення
культурно-мовних, освітніх, інформаційних та інших потреб у рамках
національної концепції співпраці із закордонними українцями та на
підставі спеціальної національної програми. Відповідно до Закону та з
метою задоволення національно-культурних і мовних потреб закордонних
українців Україна під час укладання міжнародних договорів передбачає
створення оптимальних умов та можливостей для задоволення, зокрема,
їхніх культурно-освітніх потреб.

Отже, піклуючись про українців, які проживають за межами своєї
материкової держави, Україні слід і надалі постійно дбати про їхню
підтримку, щоб зберегти невтрачені паростки їхнього визнання себе
представниками української нації. Турбуючись про українців діаспори,
очевидно, слід більш наполегливо говорити про створення відповідного
державного органу для розв’язування проблеми світового українства, адже
переговори у цій справі з іншими державами можна вести лише на рівних.
Завдання першочергової ваги – вирішення складних проблем духовного
відродження наших співвітчизників у Східній діаспорі, насамперед їхньої
мовної освіти. Успіх у цій копіткій справі залежить як від нас, так і
від суверенних держав колишнього СРСР, оскільки, створюючи необхідні
умови всім національним меншинам для утвердження їх національної
самобутності на українській землі Українська держава сподівається на
аналогічні кроки щодо українців з боку інших держав світу.

Список використаних джерел

1. Про функціонування української мови в Україні: Матеріали
парламентських слухань 12 берез. 2003 р. // Поточний архів Верховної
Ради України за 2003 рік. – 66 с.

2. Закон Української РСР про мови в Українській РСР . – 1989.

3. Декларація про державний суверенітет України: Прийнята Верховною
Радою Української РСР 16 лип. 1990 р. // Мовні питання в Україні.
1917-2000( Документи і матеріали / Укл. Ю.Ф.Прадід. – Сімферополь( Доля,
2003. – 288 с.

4. Про Державну програму розвитку української мови та інших національних
мов в Українській РСР на період до 2000 року: Постанова Ради Міністрів
Української РСР від 12 лютого 1991 р., зі змінами від 17 жовтня 1996 р.
// Мовні питання в Україні. 1917-2000( Документи і матеріали / Укл.
Ю.Ф.Прадід. – Сімферополь( Доля, 2003. – 288 с.

5. Про затвердження Комплексних заходів щодо всебічного розвитку і
функціонування української мови. Постанова Кабінету Міністрів України
від 16 черв. 1992 р., зі змінами і доповненнями від 21 червня 2000 р. –
У кн.( Мовні питання в Україні. 1917-2000( Документи і матеріали / Укл.
Ю.Ф.Прадід. – Сімферополь( Доля, 2003. – 288 с.

6. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України
28 черв. 1996 р. – К., 1996.

7. Комплексні заходи щодо всебічного розвитку і функціонування
української мови: Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від
8 верес. 1997 р. № 998. – К., 1997.

8. Національна програма “Закордонне українство” на період до 2005 року.
Затверджена Указом Президента України від 24 верес. 2001 р. № 892/2001.
– К., 2001.

9. Державна програма розвитку і функціонування української мови на
2004-2010 роки: Затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 2
жовтня 2003 р. № 1546. – К., 2003.

10. Закон України про правовий статус закордонних українців. – К., 2004.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020