.

Макроекономічний аспект визначення ефективності управління державним сектором економіки (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 1936
Скачать документ

Реферат на тему:

Макроекономічний аспект визначення ефективності управління державним
сектором економіки

Проблема ефективності управління виступає складною і суперечливою. Вона
стосується всіх рівнів управління та господарювання, до яких відносяться
і об’єкти державного сектору економіки (ДСЕ). Вирішення її лежить в
основі успішного формування національної економіки.

Дослідженням визначення ефективності управління та її оцінки на різних
рівнях займалось велике коло науковців Г.Атаманчук, Е.Балацький,
І.Греков, В.Садков, В.Уколов, Е.Ясин та інш. Але, необхідно
констатувати, що конструктивного підходу до визначення ефективності
управління об’єктами державного сектору економіки (ДСЕ) не створені
економічною наукою. По – перше, відсутній єдиний підхід до трактування
ефективності управління (будь – якої системи угрупувань, зокрема ДСЕ),
неузгодженість визначення ефективності управління на мікро- і
макрорівнях, крім того, розрізненість самого об’єкту управління.

Постановка задачі. Визначене коло проблем вимагає вирішення теоретичних
питань та надання практичних рекомендацій, що можуть вплинути на
управління ДСЕ. Тому основна задача, яку ставить перед собою автор – це
систематизація існуючих підходів до визначення ефективності управління
на макрорівні та проведення існуючий методик оцінки ефективності
управління на макрорівні до вигляду, які можуть бути використанні по
відношенню до об’єктів ДСЕ, враховуючи специфіку їх існування та
функціонування.

Методологія. За методологічну основу при розкритті даної теми автор
використав монографічний метод при викладені теоретичних положень,
системний аналіз макроекономічних показників по визначенню ефективності
управління на макрорівні та індексний метод їх викладення для об’єктів
ДСЕ.

Результати дослідження. Існують вагомі об’єктивні обставини, які
виправдовують вимушену невизначеність ефективності управління як такої.
Як стверджує В.Уколов „Результат управління може бути і буває не тільки
економічним, але і соціальним, соціально-економічним, причому, навіть
витрати на управління можуть бути виділені з достовірною точністю.
Звідси виходить необхідність обов’язкового перманентного використання
кількісних показників діяльності системи управління” [10, 118].

В якості соціальної ефективності, як правило, використовується
найпростіший показник Е=Е?В, де Е – соціальний ефект на виході
фінансованого мироприємтсва; В – об’єм бюджетних коштів напрямлених на
фінансування мироприємства. В одному випадку сам показник вказує на
витратність деякого заходу для бюджету, і відповідно, ступінь важкості
для ДСЕ, який реалізує даний соціальний захід. Даний аналіз не є
комплексним, а виражає достатньо вузький аспект аналізу діяльності ДСЕ.
В зв’язку з цим в практиці розвинених західних країн використовується
факторна схема аналізу ефективності ДСЕ, відома під назвою методології
„трьох Е”, які представляють собою економію, ефективність та
продуктивність. В адаптованому трактуванні Н.І.Моля [2, 42] та
відповідно до ДСЕ показник соціальної ефективності переписується в
наступній формі:

Е = Е1Е2Е3
(1)

де Е1=Z?В – коефіцієнт економії бюджетних коштів; Е2=V?Z – коефіцієнт
економічної ефективності проекту; Е3=Е?V – коефіцієнт соціальної
(продуктивності) проекту; Z – загальні витрати на проведення заходу; V –
загальний результат від проведення мироприємтсва.

Слід зазначити, що дане співвідношення представляє собою трьох факторний
розклад соціальної ефективності конкретної програми, підприємства ДСЕ
або ДСЕ в цілому. Але в роботі [2, 12], де найбільш повно розкрита дана
методика, не було зазначено яким чином проводити даний факторний аналіз.
Щоб довести методику „трьох Е” до логічного завершення формулу (1) слід
переписати в індексній формі:

(2)

Співвідношення (2) досить зручне для практичного аналізу зрушень в
управлінні ДСЕ та їх впливів на вихідну характеристику – соціальної
ефективності. Саме в такій формі методика „трьох Е” дозволяє повною
мірою реалізувати ті положення, які в ній закладені.

Ще один із напрямів ефективності управління ДСЕ витікає безпосередньо із
суті самого поняття ДСЕ, як сукупності підприємств, перед якими державою
поставлені певні визначені цілі, які і виправдовують саме існування ДСЕ.
Через постановку конкретних цілей перед ДСЕ держава відстоює свої
стратегічні інтереси (неважливо які – соціальні, економічні,
технологічні і т.д.). Такий підхід передбачає відповідну лінію у
визначенні ефективності управління ДСЕ – порівняння очікуваних
результатів та фактичних результатів його діяльності.

В роботі [8] в якості характеристик цільової ефективності був
запропонований коефіцієнт узгодження (k) [8, 43], який з незначним
вдосконаленням можна подати в наступному вигляді:

(3)

де Е та Е0 – фактичний (спостережний, звітний) та проектний (бажаний,
очікуваний) ефект відповідно.

При k0
досягається перевиконання плану та відповідно економія ресурсів держави;
при k=0 спостерігається ідеальне узгодження поставлених цілей та
отриманого результату.

В формулі (3) на відміну від положень, які зазначаються в роботі [8],
фігурує будь-яка ефективність. В зазначеній роботі розглядається лише
соціальна ефективність, в той час як ми закладаємо у використовуваний
показник більш широкий зміст – він може виражати ефективність як в
абсолютному виразі, так і у відносному.

В ідеологічному сенсі застосування поняття „цільова ефективність”
пов’язаний із специфічним місцем ДСЕ в системі управління економікою. В
перспективі розвиток ДСЕ повинен бути поставлений на планову основу. На
теперішній час аналогічна робота проводиться в багатьох розвинених
країнах. Зокрема, дещо схоже в ідеологічному відношенні проводить
Департамент оборони Нідерландів [8, 43].

Зазначене дозволяє зробити висновок, що по мірі розгортання, а в
подальшому і вдосконалення роботи по плануванню розвитку ДСЕ, визначення
„цільової ефективності” буде необхідною, причому роль її буде зростати.
Але вже на даному етапі її застосування можливе і доцільне по відношенню
до розроблюваних проектів розвитку ДСЕ.

Для ефективності управління ДСЕ економічна ефективність має досить
вагоме значення. Але в макроекономічному аналізі з одного боку не можна
задовольнитись якимось одним показником, а з іншого – не можна досить
сильно „розпилюватись” при врахуванні різних факторів. Найбільш
прийнятним варіантом вирішення даної проблеми виявляється конструювання
деякого інтегрального показнику економічної ефективності, який міг би
надати об’єктивну інформацію про стан та напрями управління ДСЕ.

В основу побудови подібного показнику входить критерій економічної
ефективності використання основних народногосподарських ресурсів. Даний
принцип витікає із генеральної лінії розвитку будь-якої країни –
побудови ресурсозберігаючої економіки. При цьому бажано, щоб
ефективність роботи кожного сектора національної економіки оцінювалась
одним інтегральним показником, який би дозволяв об’єктивно порівнювати
їх між собою. Одночасно з цим необхідно, щоб показник ефективності мав
деяке еталонне значення, з яким повинно відбуватись порівняння для
визначення ступеня задоволеності управлінням ДСЕ.

На сьогоднішній день існують різні підходи до вирішення визначеної
проблеми. Так, однією із перших спроб вирішення поставленої задачі можна
вважати побудову індексу багатофакторної ефективності Д.Кендріка [7,
56-57], який в силу своїх недоліків в подальшому був замінений індексом
багатофакторної продуктивності Д.Чернікова. Але за рядом причин індекс
Д.Чернікова не знайшов широкого застосування і був замінений на
структурний індекс Е.Балацького (zi), який має наступний вид [3, 56]:

(4)

де (хі/x)100% та (yi//y)100% – відносні показники продуктивності праці
та фондовіддачі і-го сектору економіки; x=Y/L – середня по країні
продуктивність праці; y=Y/F середня по країні фондовіддача; xі=Yі/Lі та
xі=Yі/Lі – продуктивність праці та фондовіддача і-го сектору економіки;
і – індекс сектора економіки (наприклад, державний, муніципальний та
приватний).

Властивість взаємозаміняємості праці та капіталу може призвести до того,
що конкретний сектор по показнику продуктивності праці може в групі
аутсайдерів, а за показником фондовіддачі – в групу лідерів. Наявність
подібних різноспрямованих тенденцій у ефективності використання різних
макрофакторів логічним чином вимагає переходу до інтегрального
показнику.

Відносні показники ефективності володіють властивістю „подвійної
співставності”. Так, з одного боку, всі сектори економіки можуть бути
співставленні між собою, а з іншого боку по кожному із напрямів можна
провести співставлення в середині кожного сектору.

На теперішній час із всіх відомих інтегральних показників ефективності
ДСЕ найбільш перспективним вбачається індекс Е.В.Балацького. Це
обумовлено декількома причинами. По-перше, він досить простий в
розрахунковому плані. По-друге, він вимагає мінімального інформаційного
забезпечення. По-третє, він пройшов апробацію і достатньо добре
зарекомендував себе. В цьому зв’язку достатньо зазначити, що за його
допомогою проводився структурний аналіз галузей ДСЕ в промисловості
Росії [4].

Ще одним важливим зрізом ефективності управління ДСЕ являється не його
абсолютна або відносна ефективність, а ефективність зміни його
масштабів. Так як ефективність управління ДСЕ визначається на певний
проміжок часу, то з цим питанням в динаміці не виникає ніяких проблем.
Основні питання пов’язані із виміром та аналізом ефективності управління
ДСЕ нами були розглянуті вище. Але тут нас цікавить зовсім інша група
питань, а саме: на скільки позитивно або негативно впливає формування
ринкових відносин на темпи економічного розвитку. Іншими словами, як
впливає управління ДСЕ на трансформацію ДСЕ та динамічність розвитку
всієї економіки. Тут мова йде про макроекономічні наслідки управління на
динаміку ДСЕ. Враховуючи, що даний аспект проблеми пов’язаний з
динамікою відносний масштабів ДСЕ, то сама проблема набуває характеру
„динамічної ефективності”.

Для визначення динамічної ефективності використовуємо рівність ВВП
країни з врахуванням структури економіки. Стосовно до декількох форм
власності методика такого аналізу була, зокрема, запропонована в [3,
45-46]. Для двохсекторної економіки (державного та приватного секторів),
адаптуючи та розвиваючи даний підхід можна отримати залежність для
визначення впливу зрушень в структурі економіки на темпи економічного
росту (темпи росту ВВП):

(5);

(6)

де Y – ВВП країни; G – середня продуктивність праці в країні; Т –
середня трудомісткість в країні; L – чисельність зайнятих в економіці
країни; коефіцієнти К1 та К3, як і раніше, означають долю ДСЕ в
загальній чисельності зайнятих та виробленому ВВП країни; y* – темпи
приросту ВВП; другі компоненти в правих частинах формул (5) та (6)
показують величину темпів приросту ВВП обумовлену зрушеннями у відносних
масштабах ДСЕ в зайнятості та випуску відповідно;

(7);

(8)

Формули (5) – (8) дозволяють визначити динамічний ефект масштабів ДСЕ
для динаміки розвитку національної економіки. В цьому сенсі правомірно
говорити про „динамічну ефективність” ДСЕ, так як пульсації його
відносного масштабу можуть як призупиняти, так і прискорювати економічне
зростання. Якщо показники (6) та (7) позитивні, то ефект управління по
зміні масштабів ДСЕ прискорюють зростання макропродукту, якщо ж вони
від’ємні, то рішення про зміну меж секторальної структури економіки
призупиняють економічне зростання.

Запропоновані формули (5) – (8) прості як в методичному плані, так і з
боку інформаційного забезпечення. З цієї точки зору дані залежності
можна рекомендувати до широкого застосування в практиці
прогнозно-аналітичних досліджень. Відмітимо, що в теперішній час
подібний інструментарій у відношенні до ДСЕ, як правило, не
використовується. Між тим, формули (5) – (8) можуть надати корисну
інформацію про силу позитивного або негативного впливу управління між
секторальною реструктуризацією національної економіки на її зростання.
Крім того, навіть безвідносно до конкретної величини показників (5) та
(8) їх обрахунок виявляється продуктивним, так як дозволяє проводити
аналіз на якісному рівні, дозволяє отримати відповідь на питання,
позитивно (позитивний знак показників), або негативно (від’ємний знак
показників) впливає ДСЕ на виробництво ВВП.

Ще одним із напрямів управління ДСЕ виступає його реструктуризація
визначним фактором якої є баланс доходів та витрат держави, пов’язаний
із підтримкою ДСЕ в цілому та його окремих підприємств зокрема. Частіше
за все як в зарубіжні, так і вітчизняній літературі в якості
ефективності управління з точки зору кількісного виміру приймається
показник відношення витрат розширеного уряду до ВВП [11]. Чим менше
ефективне управління ДСЕ, тим більше необхідно ресурсів для його
функціонування. Але при цьому необхідно розрізняти витрати на
функціонування (утримання, використання, застосування) об’єктів ДСЕ, та
витрати на власне управлінську систему, тобто утримання апарату
управління, засоби управління, інформацію.

Крім того, визначне місце в ефективності управління ДСЕ посідає
структура державних витрат [9, 62]. Оскільки деякі елементи витрат
позитивно або негативно впливають в кінцевому випадку на економічне
зростання (однією із функцій ДСЕ та мети управління ним є підвищення
даного показника). Існує безліч підтверджень тому, що державні
капітальні інвестиції та витрати на освіту і науку тісно пов’язані з
економічним зростанням. Тому багато дослідників навмисно виключають із
держвитрат витрати на освіту та науку і навіть безпеку, щоб показати
від’ємний зв’язок решти державних витрат із економічним зростанням і
відповідно при зростанні витрат на управління ДСЕ.

В найпростішому та найбільш загальному випадку використовується наступне
співвідношення для визначення фінансового навантаження на державний
бюджет по утриманню ДСЕ [9, 68], що вказує на ефективність управління
ДСЕ з точки зору бюджетної ефективності:

B=(N+D)-R
(9)

де R – витрати (як правило, середньорічні) державного бюджету на
підтримку діяльності підприємств; N – податкові надходження в державний
бюджет від підприємств; D – інші доходи державного бюджету, які
отримуються від експлуатації підприємств (об’єктів) (наприклад, орендна
плата від передачі в найом виробничих площ; частина прибутку
підприємств, яка перераховується в бюджет за результатами року і т.п.).

Чим більша величина В, тим ефективніше буде рішення про підтримку ДСЕ
державним бюджетом. Якщо баланс доходів та витрат по будь-які групі
підприємств ДСЕ позитивний (В>0), то такі підприємства слід утримати на
балансі у держави, тобто ефективність управління ДСЕ в даному випадку
буде вища ніж від проведення реструктуризації та приватизації даних
об’єктів.

Щоб нейтралізувати ефект масштабу виробництва можна додатково
використовувати питому оцінку балансу доходів та витрат: В/Х, де Х –
об’єм виручки ДСЕ (підприємства). В цьому випадку ми отримуємо
інформацію про величину чистих доходів (втрат) держави на кожну гривню
виробленої ДСЕ (підприємством) продукції.

Незважаючи на свою простоту, бюджетна ефективність (9) має велике
значення для управління ДСЕ. Завдяки балансу (9) виникає можливість
узгодження таких двох економічних аспектів, як розвиток ДСЕ та
формування державного бюджету (державних фінансів). Облік балансу (9)
дозволяє проводити балансування двох суперечних задач держави при
управлінні ДСЕ: утримання та розвиток ДСЕ та забезпечення збалансованого
державного бюджету.

Висновки

Як бачимо, визначення ефективності управління ДСЕ – складне в
методологічному, і в суспільному значенні завдання. Вона сама по собі є
міждисциплінарною, тому що в цьому зацікавлені й різні громадські
організації, і громадяни, і безпосередньо органи управління, державні й
приватні асоціації. Використовуються різні прийоми й методи,
методологія, термінологія, все це ще більше посилює положення.

Логічним в такому випадку буде виділення критерію, який би сприяв
об’єктивації даного визначення. В основу даного критерію ми оберемо
управління ДСЕ з точки переслідування суспільних інтересів та
задоволення суспільних потреб. З цієї позиції соціальна ефективність
набуває найбільш визначної форми, як зазначає Г.Атаманчук соціальна
ефективність „носить узагальнюючих характер та розкриває сутність
управлінського явища і його ефективності з точки зору внеску в історичне
існування країни та її народу, в реальне самопочуття та благополуччя
людей” [1,481].

Таким чином, автором розгляну та систематизовані основні підходи до
визначення ефективності управління та адаптовано ряд оціночних методів
для використання при здійсненні аналізу ефективності управління ДСЕ.

Список літератури

Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций / Г.В.
Атаманчук. – 3-е изд., доп. – М.: Изд-во ОМЕГА-Л, 2005. – 584 с.

Аудит адміністративної діяльності: Теорія та практика/ Пер. з англ. В.
Шульги. – К.: Основи, 2000. – 190 с.

Балацький Е.В. Особенности российской модели управления государственным
сектором // Проблемы теории и практики управления. – 2002.-
№ 1. – С. 41-46

Балацький Е. Особенности государственного сектора промышленности //
Экономист, 2002. – № 6. – С.3-8

Балацкий Е., Конышев В. Роль государственного сектора в национальной
экономике // Общество и экономика, 2003. – № 7-8. – С.5-29

Балацкий Е., Конышев В. Воспроизводственные аспекты динамики
государственного сектора // Экономист, 2003. – № 9. – С.13 – 20

Бандурин В. В., Кузнецов В. Ю. Управление федеральной собственностью в
условиях переходной экономики. – М.: “Наука и экономика”. 1999. – 151 с.

Саати Т. Принятие решений. Метод анализа иерархий. – М.: Мир, 1993.- 316
с.

Садков В., Греков И. Об оптимальных размерах участия государства в
экономике // Общество и экономика, 2006. – № 11 – 12. – С.57 – 77.

Уколов В.Ф. Теория управления /В.Ф. Уколов, А.М. Масс, И.К. Быстряков.-
М.: Экономика, 2003.-576с.

Ясин Е. Государство и экономика на этапе модернизации // Вопросы
экономики. – 2006. – № 4. – Режим доступу до журн.:
http://vopreco.ru/rus/archive.files/n4_2006.html#top

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020