Реферат на тему
Біоценоз
План
Біоценоз, як єдність рослинності і тваринного населення.
2. Склад і структура біоценозу.
3. Зв’язки в біоценозі.
4. Динаміка біоценозів.
5. Основні закономірності розподілу біоценозів.
6. Класифікація біоценозів.
Література Біоценоз, як єдність рослинності і тваринного населення.
Рослинний покрив і тваринне населення земної кулі надзвичайно
різноманітні, що пояснюється строкатістю умов існування в різних районах
та великою кількістю видів рослин (понад 500 тис. видів і 1,5 млн. видів
тварин), пристосованих до умов життя в певному середовищі. Всі
організми, як правило, живуть у природі не ізольовано, а у зв’язку один
з одним, утворюють певні сукупності. Існує велика кількість угруповань
рослин і тварин різних за видовим складом, кількістю екземплярів,
будовою, особливостями місцезростання.
Біоценоз (з гр. біос – життя, коінос – загальний, спільний) – сукупність
рослин, тварин, грибів і мікроорганізмів, що заселяють певну ділянку
суші або водоймища (біотоп). Всі вони пов’язані як між собою, так і з
абіотичними факторами середовища. Біоценоз – це динамічна, здатна до
саморегуляції система, компоненти якої (продуценти, редуценти і
консументи) взаємозалежать один від одного. В біоценозі виділяють:
зооценоз (сукупність тварин), фітоценоз (сукупність рослин), мікоценоз
(сукупність грибів), мікроценоз (сукупність мікробів).
У польових умовах межі біоценозу і пов’язаного з ним біотопу найчастіше
визначаються за змінами рослинного покриву, які можна добре спостерігати
візуально. Рослинність або сукупність рослинних угруповань є невід’ємною
складовою частиною ландшафту і одним із найбільш динамічних компонентів
навколишнього середовища. Таким чином, фітоценози і зооценози є частиною
більш складних природних систем – біогеоценозів, сукупність яких утворює
біосферу Землі.
Прикладом біоценозів можуть бути ліс, луки, степ, болото,
сільськогосподарські угіддя тощо.
Біоценози можуть формуватися як природним шляхом, так і під впливом
діяльності людини.
Термін “біоценоз” був запропонований К. Мебіусом, який у 1877 р. описав
угруповання тварин устричних банок. Чи включав Мебіус в поняття
“біоценоз” рослини, залишається невідомим.
Засновником вчення про угруповання рослин вважаються І.К. Па чоський
(1896) та П.М. Крилов (1898). Вперше визначення рослинного угруповання –
фітоценозу було дане І.К. Пачоським у 1915 році.
Життя біоценозу визначається як біологічними особливостями, так і
фізико-географічними умовами існування. Біоценоз вважається як
біологічним явищем так і географічним.
Склад і будова біоценозу, його зовнішній вигляд, характер зв’язків між
організмами змінюється залежно від абіотичних факторів: кліматичних
факторів, орографії, літологічного складу порід тощо.
Набір біоценозів і їх особливості в різних зонах неоднакові.
Біоценоз тісно пов’язаний з умовами неживої природи (біотопом).
Аналізуючи закономірності розвитку лісових природних угруповань,
В.М. Сукачов прийшов до висновку, що в природі існують системи, які
об’єднують біотичні та абіотичні компоненти. Ці системи приурочені до
певної території з абіотичними умовами, що називаються біотопом. Єдність
біоценозу і біотопу – це природний комплекс, який В.М. Сукачов назвав
біогеоценозом.
За визначенням В.М. Сукачова, біогеоценоз – це сукупність на деякій
ділянці земної поверхні однорідних взаємодіючих, пов’язаних обміном
речовини і енергії, природних компонентів – гірських порід, ґрунту,
гідрологічних умов, рослинності, тварин і мікроорганізмів.
2. Склад і структура біоценозу.
Особливостями будь-якого біоценозу є видовий склад та структура.
Кожен біоценоз має чітко визначений видовий склад. Загальна кількість
видів рослин і тварин, властивих певному біоценозу, більш менш постійна,
але між біоценозами різних типів досить відрізняється. Найбільш багаті
за видовим складом біоценози вологих тропіків, а найбідніші – біоценози
аридних і холодних реґіонів. Загальна кількість видів, що складає
біоценоз характеризує його видове багатство. Загальна кількість видів,
що входить до складу біоценозу, їх різноманітність залежить від
місцезнаходження, кліматичних та едафічних умов біоценозу, а також від
його історії розвитку. Видова насиченість біоценозу – загальна кількість
видів, що припадає на одиницю площі. Залежно від видової насиченості
розрізняють біоценози прості і складні.
У складних біоценозах велика кількість видів і взаємозв’язки між ним
складні. Причому, у найбагатших у видовому відношенні біоценозах
практично всі види малочисельні. Так, у тропічних лісах, які мають
значну флористичну насиченість, рідко можна зустріти поряд кілька дерев
одного виду. Усе це зумовлює формування досить складних біотичних
зв’язків. У таких умовах не буває масового розмноження окремих видів,
біоценози характеризуються високою стабільністю.
Видова насиченість залежить від кліматичних та едафічних умов. Так,
біоценози тундри і пустелі охоплюють значно меншу кількість ви дів, ніж
біоценози вологих тропічних лісів. Велику флористичну насиче ність мають
вологі тропічні ліси. У лісах Шрі-Ланки налічується 1500 видів деревних
рослин, а в лісах басейну р. Амазонки – до 2500 видів.
На формування видової насиченості значний вплив мають історичні фактори.
В процесі розвитку біоценозів спостерігається тенденція до поступового
збільшення видового багатства. Сформовані біоценози, як правило, багаті
за кількістю видів, ніж молодші за віком. Сюди відносять біоценози
тропічної зони. У помірній зоні в зв’язку із зледеніннями, які
відбувалися в минулому, біоценози порівняно молоді і тому бідніші за
видовим складом.
Від віку біоценозів залежить також і взаємозв’язки між організмами і
навколишнім середовищем. Важливою ознакою біоценозів є кількісне
співвідношення між видами, які входять до його складу. Види, які
чисельно переважають в біоценозі над іншими називають домінантами. За
кількістю домінантів біоценози можуть бути моно- і полідомінантними.
Показник домінування визначають не для всього біоценозу, а для окремих
структурних угруповань, що входять до нього, зоо-, мікробо- фітоценоз.
Крім того зооценоз і фітоценоз часто розділяють за систематичними
ознаками (птахи, комахи, злаки, вересові), еколого-морфологічними
(дерева, кущі, трави), або за розмірами (мікрофауна, мезофауна, ґрунти).
Крім домінантів виділяють субдомінанти, другорядні і третьорядні види. В
ці поняття намагаються вкласти кількісні характеристики. Так, для птахів
була запропонована така градація: домінанти – 15% і більше від загальної
кількості особин, субдомінанти – 5…14,9%, другорядні види – 0,1…4,9%,
третьорядні – Література:
Алексеев В.П. Становление человечества. – М., Политиздат, 1984. – 462 с.
Алёхин В.В., Кудряшов Л.В., Говорухин В.С. География растений с основами
ботаники. – М., Учпедгиз, 1961.
Бобринский Н.А., Гладков Н.А. География животных. – М., Учпедгиз, 1961.
Вавилов Н.И. Происхождение и расселение культурных растений. – Л.,
Наука, 1987.
Вальтер Г. Общая геоботаника. – М., Мир, 1982.
Вальтер Г. Растительность земного шара. Перевод с нем. – М., Прогресс,
1968 т. 1, 1974 т. 2, 1975 т. 3.
Вернадский В.И. Биосфера. – М., Наука, 1967.
Войткевич Г.В., Вронский В.А. Основы учения о биосфере. – М.,
Просвещение, 1989.
Воронов А.Г. Биогеография с основами экологии. – М., МГУ, 1987.
Воронов А.Г., Дроздов Н.Н., Мяло Е.Г. Биогеография мира. – М., Высшая
школа 1985.
Второв П.П., Дроздов М.М. Біогеографія. – К., Вища школа, 1987.
Второв П.П., Дроздов Н.Н. Биогеография материков. – М., Просвещение,
1974.
Гришко-Богменко Б.К., Морозюк С.С., Мороз І.В. та ін. Географія рослин з
основами ботаніки. – К., Вища школа, 1991.
Дарлингтон Ф. Зоогеография. – М., Прогресс, 1956.
Жизнь растений. – М., Просвещение, 1974-1982. Т.1-6.
Кобышев Н.М., Кубанцев Б.С. География животных с основами зоологии. –
М., Просвещение, 1988.
Кулинич Л.Я., Воловник С.В. Довідник з біології. – К., Радянська школа,.
1986.
Курнишкова Т.В., Петров В.В. География растений с основами ботаники. –
М., Просвещение, 1987.
Леме Ж. Основы биогеографии. – М., Прогресс, 1976.
М’якушко В.К., Вольвач Ф.В. Екологія. – К., Радянська школа, 1984.
Нейл У. География жизни. – М.,Прогресс, 1973. – 339 с.
Панфилов Д.В. О строении и динамике ареала вида животных. – Вопросы
географии. Сб. 48, 1960.
Рева П.П.,Кулинич Л.Я. Екологія для всіх. – К., Вища школа, 1985.
Реймерс Н.Ф. Природопользование (словарь-справочник). – М., Мысль, 1990.
Сытник К.М., Брайон А.В., Городецкий А.В., Брайон А.П.
Словарь-справочник по экологии. – К., Наукова думка, 1994
Чернова Н.М., Былова А.М. Экология. – М., Просвещение, 1983.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter