Реферат на тему:
Історія існування Галицької митрополії
План:
І. Вступ. Причини створення окремої Галицької митрополії.
ІІ. Історія існування Галицької митрополії:
1. Поставлення окремого Галицького митрополита Константинопольським
патріархом Афанасієм І.
2. Смута в Константинополі.
3. Булла імператора про недоцільність Галицької митрополії.
4. Лист волинському князеві Володимиру Любарту.
5. Скасування митрополії.
6. Відновлення Галицької митрополії у 1371 р.
ІІІ. Висновок. Чому польська влада не домагалася окремої Галицької
митрополії.
На початку XIV ст. у зв’язку з від’їздом митрополита Максима до
Володимира-на-Клязьмі галицькі князі наполягали на створенні окремої
Галицької митрополії. Петрушко вважає, що “ Галицькі князі побоювалися,
напевно, також і можливості підпадіння митрополита в залежність від
Володимирських князів. Це спонукало князя Юрія Львовича Галицького
почати турботи про створення в Галичі власної митрополії, незалежної від
Києво-Володимирської ”.
Вчинок митрополита Максима викликав обурення не лише на Русі (літопис
повідомляв з осудом: «Оставя митрополию и збежа ис Києва»), але навіть
Константинопольського патріарха Афанасія І. Дослідники вважають, що
патріарх, дотримуючись давньої норми, за якою митрополит, котрий кидає
кафедру, позбувається її, засудив Максима й погодився поставити окремого
митрополита Галицького, призначивши йому 81-е місце (Київський посідав
на той час 71-е місце). Досі дискутується рік заснування Галицької
митрополії (між 1301—1306 рр.).
Чутки про відкриття Галицької митрополії засмутили митрополита Феогноста
й великого князя московського Симеона, і вони, порадившись між собою,
відправили в 1346 р. послів до патріарха “про благословення”. Митрополит
писав ще про якісь злочини Галицького єпископа, про які він уже сповіщав
патріарха й колись. Обставини виявилися сприятливими. У січні 1347 р.
зійшов на константинопольський престол новий імператор – Іоанн
Кантакузен і тоді ж патріарх Іоанн XIV Собором був скинутий зі своєї
кафедри за послідування Варлааму й Акиндину. У наступному місяці кафедру
цю зайняв Ісидор Бухир, якого Іоанн XIV віддав анафемі за прихильність
до свят. Григорія Палами і який, як тільки зробився патріархом, негайно
почав скасовувати все, зроблене його попередником. У серпні того ж року
імператор видав золоту буллу, у якій сповіщав, що відкриття в Галичині
особливої митрополії є нововведення, що відбулося незадовго перед тим
під час неясних обставин у Візантії; що відтепер “святійші єпископії, що
перебувають у частині Русі, називаною Волинню, саме: Галицька,
Володимирська, Холмська, Перемишльська, Луцька й Туровська”, повинні
підкорятися святійшій митрополії Київській й всієї Русі, і що це
робиться на прохання великого князя руського Симеона й інших князів як у
силу з давнього часу вкоріненого церковного звичаю, так і заради
“доброчесного й богоугодного життя святійшого митрополита Київського,
преповажного й екзарха всієї Русі Феогноста”. Відповідно до царської
булли й патріарх зі своїм Собором ухвалив підкорити знову й назавжди
зазначені волинські єпископії Київському митрополитові на Москві,
скасувати колишнє соборне визначення відносно Галицької митрополії й
затвердити, щоб ця нова постанова була дотримувана й всіма майбутніми
Царгородськими патріархами й Руськими митрополитами.
Після цього імператор сповістив нашого великого князя й митрополита
особливими посланнями про видану ним буллі й соборному визначенню, що
відбувся по ній, і, називаючи відкриття Галицької митрополії
нововведенням, приписував це переважно зловмисності колишнього
Царгородського патріарха, а митрополитові Феогносту писав ще, щоб він
або сам, якщо може, приїхав у Константинополь, або надіслав довірених
людей, які б могли бути присутнім при проведенні суду над Галицьким
єпископом і засвідчити про його злочини. Ще ясніше й докладніше
імператор тоді ж пояснив всю справу відносно Галицької митрополії
волинському князеві Володимиру Любарту в наступному листі: “Ти знаєш, що
із самого того часу, як народ руський пізнав Бога й освітився святим
Хрещенням, затвердилося звичаєм й узаконено, щоб на всю Русь, Велику і
Малу, був один митрополит Київський і щоб він рукопокладав єпископів в
усі святійші єпископії. І коли деякі вирішувалися іноді порушити цей
порядок, то не могли довести до кінця свого наміру, тому що ледь тільки
відбувалося порушення, негайно ж випливало й відновлення колишнього
порядку й колишнього звичаю, як це знаєте й ви. Тим часом незадовго
перед цим архієрей Галицький, незважаючи на те що на нього покладені
були обвинувачення, у яких він повинен був дати відповідь перед
святійшим митрополитом Київським, преповажним й екзархом всієї Русі, кир
Феогностом, прийшовши сюди, скористався колишнім тоді часом нестійкості.
Звернувшись до колишнього патріарха Константинопольського, котрий по
зловмисності зробив багато й іншого, противного Божественному й
священному канонам… той Галицький архієрей зведений був з єпископа в
митрополита й одержав під владу свою й інші, що перебувають у Малій
Русі, святійші єпископії. Але як нині по благословінню Божому справи
знову наведені в належний стан і самого колишнього патріарха
Константинопольського скинуто з кафедри за свої провини й за керування,
противне Божественному й священному канонам, а обраний і поставлений по
визначенню Собору Вселенський патріарх, визнаний гідним того й здатним
за його чесноту й богоугодне життя, так само відкинуто й те, що зробив
колишній патріарх Константинопольський всупереч Божественним і священним
канонам; то ухвалені моїм царським визначенням й соборне рішення, щоб
святійші єпископії — Галицька й інші — підкорялися влади святійшої
митрополії Київської, як колись, щоб архієрей Галицький з’явився сюди й
щоб з ним після розслідування його справи вчинено було так, як виявиться
справедливим і згідним з канонами. Тому сповіщає тебе моя царська
величність, щоб ти подбав вислати й перепровадити сюди архієрея
Галицького. А святійшого митрополита Київського, преповажного й екзарха
всієї Русі, прийміть відтепер як щирого й законного митрополита — нехай
він робить у відношенні цих святійших єпископій і поставлених над ними
боголюб’язних єпископів що треба й що згідно з канонами і як робилося
колись. І якщо ви по християнству, що містите, по почуттю благочестя й,
будучи покірні й слухняні святій Божій Церкві, охоче прийняли церковні
грамоти, що сповіщали, що архієрей Галицький зроблений митрополитом, то
й нині, коли повідомляє та ж свята Божа Церква й визначає й моя царська
велич, щоб відновився колишній порядок, прийміть і це з радістю, як
належне й стосовне до вашої душевної користі. Хай буде все, як сповіщає
вас моя царська велич”. Одночасно з імператорським листом до галицького
князя Любарта патріарх відправив і своє послання до Галицького
митрополита й зобов’язував його без зволікання негайно з’явитися на суд
у Константинополь. Чим скінчився цей суд й яка була наступна доля цього
митрополита — невідомо. Але митрополит Феогност, одержавши знову під
своє ведення волинські єпархії, незабаром почав далеку подорож для
огляду їх і повернувся з Волині вже в наступному році.
Однак у 1370 р. польський король і великий князь литовський Казимир
звернувся до патріарха Філофея з проханням поновити митрополію. Вій
писав, що «від віків Галич був знаний усім країнам як митрополія,
митрополичий стіл тут був з віку віків. Першим митрополитом був з
благословенням Вашим Нифонт, другим митрополитом Петр, третім
митрополитом Гавриїл, четвертим митрополитом Теодор. Усі вони були на
галицькім столі». Казимир заявляв, що новий митрополит вже обраний —
єпископ Антоній. Врешті владар-католик погрожував: «Поставте Антонія
митрополитом, щоб не зник і не пропав закон русинів. А якщо не буде
Божого і Вашого благословення на цього чоловіка, то потім не жалуйтеся
на нас: прийдеться хрестити русинів на латинську віру…»
Патріарх на початку 1371 р. відновив Галицьку митрополію. Антоній
отримав право висвяти єпископів. Галицька митрополія проіснувала до 1415
р., коли стала намісництвом осібного Київського митрополита, який
відтоді почав титулуватися «митрополит Києва і Галича».
З кінця XIV ст., коли під владу польських королів підпадає, від часу
династичної унії Литви з Польщею, і Литовська Русь з Литовською
(Київською) митрополією, відпала для польських королів потреба
домагатися окремої митрополії для Галичини.
Використана література:
Барабанов Н.Д. Византия и Русь в начале XIV в. // Византийские очерки. –
М., 1991.
Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. Т.1. – К.,
1998.
Грушевський М.С. Історія України-Руси. – Львів, 1905. Т. 4.
Макарий (Булгаков), митр. История Русской Церкви. – М.: Издательство
Спасо-Преображенского Валаамского Монастыря, 1994.
Мейендорф И. Византия и Московская Русь. – Париж, 1990.
Павлов А. С. О начале Галицкой и Литовской митрополии и о первых
тамошних митрополитах по византийским документальным источникам XIV в.
// Рус. Обозрение. – М., 1984. № 5.
Петрушко В.И. Курс лекций по истории Русской Церкви. – К., 2002.
Стахів М. Христова Церква в Україні (988 – 1596). – Стемфорд, 1985.
Тихомиров Н. Д. Галицкая митрополия. СПб., 1895.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
