Реферат на тему:
Операції з інструментами грошового ринку
Інструментами грошового ринку є грошові сурогати – будь-які документи у
вигляді грошових знаків, що відрізняються вiд грошової одиниці України,
випущені в обіг не Національним банком України i виготовлені з метою
здійснення платежів у господарському обороті. На грошовому ринку
обертаються, в основному, боргові документи.
Казначейські зобов’язання – боргові цінні папери, що емiтуються державою
в особі уповноважених органів, розміщуються виключно на добровільних
засадах серед фізичних та юридичних осіб, засвідчують внесення їх
власниками грошових коштів до бюджету та надають право на отримання
фінансового доходу або iншi майнові права відповідно до умов їх випуску.
Казначейство випускає свої векселя для покриття касового розриву при
виконанні держбюджету.
Депозитні сертифікати – видані банками та іншими депозитними інститутами
цінні папери.
Євродолари – доларові депозити, розміщені за межами США.
Угода про перепродаж – контракт, в якому одна зі сторін зобов’язується
продати цінні папери іншій із обов’язковим викупом в обумовлену дату за
наперед обумовленою і зафіксованою в контракті ціною (наприклад,
«репо»).
Комерційні папери – короткостроковий простий вексель, виданий суб’єктом
господарювання.
Банківський акцепт – форма короткострокового банківського фінансування,
при якому банк бере на себе відповідальність за своєчасну оплату
переказного векселя, якщо у векселедавця будуть труднощі.
Фонди ринку грошей – це продаж інвесторам грошових фондів на
короткостроковий період.
Інструменти грошового ринку використовуються на основі ставки
дисконтування.
Комерційні папери та банківські акцепти як інструмент грошового ринку.
Вексельний обіг був і є невід’ємною частиною ділового життя суспільства.
Розвиток вексельного обігу має багатовікову історію. Винахідниками
векселів вважаються середньовікові банкіри-міняли, що займались
зберіганням і переказом грошей із країни в країну, із міста в місто. У
результаті з’явився перевідний вексель. З розвитком і ускладненням
ринкових відносин вексель як засіб переказу грошей поступово втратив
своє значення і став універсальним інструментом кредиту, платіжним
засобом, абстрактним цінним папером.
Вексель виконує дві функції:
є інструментом кредиту, тому що з його допомогою можна оформити різні
кредитні зобов’язання (оплатити куплений товар, повернути отриману
позику тощо);
служить інструментом грошових розрахунків, будучи різновидом кредитних
грошей.
Незалежно від того, яку функцію виконує вексель (засіб платежу,
інструмент кредиту), взаємовідносини учасників вексельного обороту
регулюються особливими нормами вексельного права.
Хоча вексель здавна використовувався в міжнародних розрахунках,
національні законодавства, що регулюють вексельний обіг у різних
країнах, суттєво відрізнялись між собою. У результаті цього було
уніфіковано норми вексельного права на Женевській конференції 1930 року,
що виробила конвенцію, якою було встановлено Єдиний вексельний закон про
переказний і простий вексель.
Країни, що підписали або приєднались до конвенції, прийняли на себе
зобов’язання ввести в дію на своїх територіях Єдиний вексельний закон.
В Україні обіг векселів теж здійснюється відповідно до Єдиного
вексельного закону. На відміну від російського законодавства, українське
не передбачає випуск векселів в електронній формі. Векселі також не
можуть знерухомлюватись і виступати предметом угод на фондовій біржі та
організованих фондових ринках.Вексель, відповідно до Закону «Про цінні
папери і фондову біржу», – це боргове зобов’язання, що дає її власнику
безумовне право вимагати при настанні терміну платежу від векселедавця
простого і акцептанта переказного векселя сплати визначеної векселем
суми. Тобто, це зобов’язання, в основі якого лежать лише гроші.
Предметом векселя не можуть бути інші зобов’язання, скажімо, розрахунок
електроенергією, як у випадку з векселями НДЦ (електричні гроші).
Розрахунок яким-небудь майном з векселетримачем може бути здійснено, але
це виходить за рамки вексельного права і обумовлюється в окремому
порядку господарськими угодами.
Приклад реалізації механізму вексельного обігу зображено на схемі 5.1.
із відповідним поясненням нижче.
Пояснення до схеми 5.1: Унаслідок фінансової кризи «Запоріжсталь», не
маючи можливості розрахуватись живими грошима за поставлену руду,
виписує вексель гірничо-збагачувальному комбінату. Останній, знаючи, що
у «Запоріжсталі» гроші навряд чи з’являться, реалізує з дисконтом ці
векселі через торговельну площадку підприємцям-споживачам металу. Цей
покупець, у свою чергу, пред’являє вексель до оплати «Запоріжсталі»,
яка, в силу відсутності коштів, розраховується продукцією. У підсумку
споживачу метал дістається дешевше, тому що вексель було придбано зі
скидкою.
Схема 1. Взаємозв’язок суб’єктів вексельного обороту
Векселі бувають прості (соло-вексель) і перевідні (тратта). У
переказному векселедавець призначає платника за векселем і пропонує йому
заплатити визначену суму за вимогою того, на кого він виписав вексель. У
простому векселі векселедавець призначає платником самого себе і не
пропонує, а зобов’язується заплатити.
Відмінною особливістю векселя є «вексельна мітка» – слово «вексель», –
яка в сукупності з іншими реквізитами характеризує застосування цього
боргового інструмента саме з характерними для векселя властивостями.
Слово «вексель», як правило, пишеться два рази: перший – у назві
документа, другий – у тексті векселя.
Пропозиція або зобов’язання заплатити вказану у векселі суму грошей
повинна бути простою і нічим не обумовленою. Внесення в текст векселя
угоди про те, що платіж (термін платежу) залежить від деякої події, яка
може настати або ні, є порушенням вимог до форми векселя і призводить до
його недійсності.
–
&
F
–
J
L
P
R
V
X
¤
¦
I
?
O
TH
a
i
@BNnpr~?? c¤OeOU0
2
D
r
t
„
†
?
–
?
?
¬
e
e
o
o
f–jthkhpoeeeoooooooOOOOOOOooooC
&
F
Oклеєний до векселя. Це викликано дією загального для векселів правила:
чого нема у векселі, того не існує.
За формою передачі індосамент може бути двох видів: або іменним, або
бланковим. Іменний індосамент повинен містити дві необхідні частини:
підпис особи, що передає вексель, і назву нового векселетримача, якому
шляхом цього надпису передається право за векселем, що передує цьому
підпису. Для передачі векселя за бланковим індосаментом достатньо одного
підпису індосанта (того, хто бере на себе абстрактне зобов’язання,
подібно до того, як це робить векселедавець при видачі векселя). Кожен
пред’явник векселя з бланковим надписом має право вимоги без іншого
засвідчення свого права на цей вексель.
Передача векселя за індосаментом веде за собою два юридичних наслідки:
права для індосата і відповідальність для індосанта. Перше полягає в
тому, що особа, яка отримала вексель за індосаментом, стає
векселетримачем. Однак законність його прав настає у випадку
неперервного ряду індосаментів, навіть якщо останній індосамент є
бланковим. Другий юридичний наслідок, пов’язаний з першим, полягає в
тому, що індосант, передаючи вексель, бере на себе зобов’язання перед
новим векселетримачем за акцепт і платіж. У цьому полягає доручительська
функція індосаменту. Однак індосант може опротестувати новий індосамент,
у цьому випадку він не несе відповідальність перед тими особами, на
користь яких вексель було потім індосовано.
Банки виконують з векселями наступні операції:
видача кредиту за спеціальним позичковим рахунком, забезпеченим
векселями;
інкасування векселів;
доміляція векселя:
авалювання векселів;
акцепт векселів;
облік векселів;
форфетування.
Спеціальний позиковий рахунок – це рахунок до запитання. Безтерміновість
кредиту дає банку право в будь-який момент вимагати від кредитора
повного або часткового його погашення чи надання додаткового
забезпечення. Цей кредит має постійний характер. Погашення його може
здійснюватись як самим позичальником, так і іншою особою, після чого їм
повертається із забезпечення векселя сума погашеного боргу. Якщо ж від
самого позичальника кошти не надходять, то на погашення кредиту
направляються гроші, які надійшли на оплату векселів.
Інкасування векселів банком – це виконання банком доручення
векселетримача при отриманні платежу за векселем при настанні терміну
оплати. Отримання в банку готівкових грошей за векселем – це інкасація
векселя. Банківська черговість, яка полягає в отриманні банком грошей за
різними документами (векселями, чеками тощо) від імені та за рахунок
своїх клієнтів, називається інкасо.
Доміціляція (від лат. domicilium – місцеперебування) векселя – це
призначення платником за векселем якої-небудь третьої особи. Вексель, за
яким призначено платника, називається доміцільованим векселем.
Доміцільований вексель підлягає оплаті третьою особою (доміціліатом) у
місці проживання платника або іншому місці. Як правило, платником за
векселем призначається банк. У цьому випадку банк у протилежність
інкасуванню векселя є не отримувачем платежу, а його платником, тобто
він виконує доручення платника за векселем здійснити платіж за даним
векселем у встановлений термін.
Як доміціліат банк не несе ніякого ризику, тому що він оплачує вексель,
якщо на рахунку боржника за векселем є необхідна сума грошей. У
зворотному випадку він відмовить у платежі.
Аваль (фр. аval) векселя – це вексельне доручення, що забезпечує платіж
за векселем. Таке забезпечення здійснюється третьою особою (авалістом).
Авалістами, як правило, виступають банки та кредитні установи. Чим вище
імідж аваліста, тим надійнішим вважається вексель. Аваль здійснюється у
вигляді надпису на векселі або алонжі «Ввважати за аваль» і підпис у
аваліста. За видачу аваля стягується плата в процентах від суми векселя.
Цей процент називається надписним процентом. Підписавши вексель, аваліст
відповідає за ним так само, як і той, за кого він підписався.
Акцепт (лат. аcceptus – прийнятий) векселя – це підтвердження платником
згоди на оплату за переказним векселем (тратті). Він висловлюється
словами: «Акцептовано», «Прийнято», «Заплачу», що зроблені на лицьовій
стороні векселя. Векселя, акцептовані банком, тобто банківський акцепт,
широко застосовуються у зовнішньоторговельних операціях. Акцепт банком
термінових тратт, що виставляються на нього експортером або імпортером,
розглядається як одна із форм кредиту. Це акцептований кредит. Акцептант
несе відповідальність за оплату векселя у встановлений термін.
Література
Конституція України.
Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18.06.91.
Зміни та доповнення до Закону України «Про цінні папери та фондову
біржу» від 10.09.97.
Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»
від 30.10.96.
Указ Президента України «Про безпосереднє залучення УФБ до
приватизаційних процесів» від 1995 року.
Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 1991 року.
Закон України «Про власність» від 07.02.91 № 697-ХІІ.
Закон України «Про заставу» від 2.10.92 № 2654-ХІІ.
Закон України «Про страхування». – К.: Парламент, 1998. – 37 с.
Земельні відносини в Україні: Законодав. акти і нормат. док. / Упоряд.
Л. Новаковський та ін.; Держ. ком. України по земел. ресурсах. – К.:
Урожай, 1998.
Закон України «Про збори на обов’язкове пенсійне страхування» від
26.06.97 р. № 400 – ВР.
Закон України «Про збори на обов’язкове соціальне страхування.» від
26.06.97 р. № 402 – ВР.
Постанова Кабінету Міністрів України «Про випуск облігацій внутрішньої
державної позики 1998 року» від 6.04.98 р. № 463.
Постанова КМУ «Про затвердження Правил виготовлення і використання
вексельних бланків» від 10.09.92 № 528-92 п.
Азаров М. Янчуков В. Регіональна система масових електронних платежів //
Вісник НБУ. – 1998. – № 10. – С. 49.
Адамик Б.П. Мінімальні резервні вимоги як інструмент грошово-кредитного
регулювання // Фінанси України. – 1998. – № 1. – С. 37 – 42.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
