Реферат на тему:
Особливості організації та функціонування інфраструктури ринку цінних
паперів
Проблема створення ринкових інститутів, які не є суб’єктами ринку
цінних паперів (як, наприклад, емітенти, інвестори та фінансові
посередники), а належать до його інфраструктури, особливо загострилася в
Україні у зв’язку з розвитком масової приватизації та активним
формуванням вторинного ринку цінних паперів.
На ринку цінних паперів, як сегменті фінансового ринку, здійснюється
емісія та купівля-продаж цінних паперів як титулів власності з метою
отримання прибутку та встановлення контролю над виробництвом і
власністю. Формується він на підставі різноманітних форм власності.
Як відомо, поділяється ринок цінних паперів на певну кількість простіших
ринків: біржовий і позабіржовий, первинний і вторинний. Усі вони існують
у залежності та взаємозв’язку між собою, доповнюють один одного,
прискорюють обіг сукупного капіталу, сприяють розвитку, розподілу та
перерозподілу власності та грошей. Ринок цінних паперів має складну
структуру, де перехрещуються інтереси багатьох учасників, кожен з певною
інфраструктурною та функціональною особливістю, властивістю та метою
діяльності. До них належать: емітенти – це держава або якась юридична
особа, що має право відповідно до закону випускати цінні папери, та
інвестори. Інвестори: інституціональні інвестори (пенсійні фонди,
поштові фонди, страхові компанії, торгові та фінансові будинки, трастові
компанії, інвестиційні фонди тощо), які, відповідно до закону працюють
із власними або залученими коштами на фондовому ринку; банки та
акціонерні товариства, що працюють із власними коштами або прибутком;
усі юридичні та фізичні особи, які мають вільні кошти і можуть придбати
на них цінні папери (до речі, фізичній особі для цього потрібно мати
мінімум 1 000 дол. США). До учасників фондового ринку належать
посередники – це юридичні та фізичні особи, які отримали відповідний
сертифікат, що надає їм права проводити операції з цінними паперами на
біржовому та позабіржовому ринках.
Крім названих активних учасників фондового ринку, є пасивні. Це юридичні
особи, які безпосередньо не проводять емісії, не вкладають коштів у
цінні папери, але роблять розрахунки та реєструють рух цінних паперів.
До них належать реєстратори угод із цінними паперами, які повідомляють
емітентам та інвесторам про стан фондового ринку та рух їхніх цінних
паперів, а також депозитарії, де міститься інформація про рух цінних
паперів та розрахунки на підставі електронних записів.
Вторинний обіг цінних паперів неможливо налагодити без впровадження на
ринку цінних паперів системи установ, що здійснюють реєстрацію прав
власності на цінні папери, облік цих цінних паперів та
розрахунково-клірингові операції з ними. Світові стандарти сучасного
ринку цінних паперів передбачають обов’язкову наявність у країні, де
випускаються та перебувають в обігу цінні папери, депозитаріїв,
реєстраторів (для іменних цінних паперів) та розрахунково-клірингових
банків чи корпорацій. Цілісність ринку забезпечується функціонуванням
єдиної біржової системи, що діє під егідою Національної фондової біржі,
систем Національного депозитарію та клірингу (розрахунків) за цінними
паперами.
Структура національної депозитарної системи. Для забезпечення
функціонування єдиної системи депозитарного обліку у формі відкритого
акціонерного товариства в Україні створено Національний депозитарій .
Законодавство про Національну депозитарну систему складається із Закону
“Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу
цінних паперів в Україні” та інших законодавчих актів України. Перелік
цінних паперів, що обслуговуються Національною депозитарною системою,
встановлює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, вона є
також уповноваженим органом управління часткою держави у статутному
фонді Національного депозитарію.
Національна депозитарна система складається з двох рівнів.
Нижній рівень – це зберігачі, які ведуть розрахунки власників цінних
паперів, та реєстратори власників іменних цінних паперів.
Верхній рівень – це Національний депозитарій України і депозитарії, що
ведуть розрахунки для зберігачів та здійснюють кліринг і розрахунки за
угодами щодо цінних паперів.
Учасники Національної депозитарної системи:
– прямі учасники – депозитарії, зберігачі, реєстратори власників іменних
цінних паперів;
– опосередковані учасники – організатори торгівлі цінними паперами,
банки, торговці цінними паперами та емітенти.
Депозитарії. Депозитарна діяльність – надання послуг щодо зберігання
цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення
рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках
(включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та
обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів.
Депозитарій цінних паперів – юридична особа, яка провадить виключно
депозитарну діяльність та може здійснювати кліринг та розрахунки за
угодами щодо цінних паперів. Кліринговий депозитарій – депозитарій, який
одержав дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на
здійснення клірингу щодо операцій з цінними паперами.
Депозитарій – відкрите акціонерне товариство, учасниками якого є не
менше ніж десять зберігачів, і яке здійснює виключно депозитарну
діяльність. При цьому частка одного учасника в статутному фонді
депозитарію не може перевищувати 25 % цього фонду.
Фондова біржа чи учасники організаційно оформленого позабіржового ринку
можуть бути засновниками депозитарію.
Клієнтами депозитарію є зберігачі, які уклали з ним депозитарний
договір, емітенти щодо рахунків власних емісій, а також інші
депозитарії.
Зберігачі цінних паперів. Комерційні банки, які мають дозвіл на
здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, і торговці
цінними паперами при наявності відповідного дозволу мають право бути
зберігачами, проводити за дорученням власника операції з депонованими
цінними паперами і здійснювати іншу депозитарну діяльність, пов’язану з
обігом цінних паперів, за винятком клірингу та розрахунків за угодами
щодо цінних паперів.
У статутному фонді зберігача частка іншого зберігача або торговця
цінними паперами, інвестиційної компанії, страхової компанії та іншого
інституційного інвестора не може перевищувати 5 %. Зберігач не може бути
інвестиційним керуючим депонента, який є інституційним інвестором.
Реєстратори власників іменних цінних паперів. Реєстратор – юридична
особа – суб’єкт підприємницької діяльності, який одержав у встановленому
порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.
Юридичні особи можуть одержати дозвіл на ведення реєстрів власників
іменних цінних паперів, якщо реєстраційна діяльність передбачена їх
статутом. Органи державної влади не можуть бути засновниками або
учасниками реєстратора. Центри сертифікатних аукціонів і їх
правонаступники не можуть вести реєстри і бути засновниками та
учасниками реєстратора.
Частка емітента цінних паперів у статутному фонді реєстратора не може
перевищувати 10 %. Емітент може вести власний реєстр самостійно, якщо
кількість власників цінних паперів не перевищує кількості, визначеної
Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Оплата послуг депозитарію, зберігача, реєстратора здійснюється за
тарифами, які вони самі встановлюють.
Юридичні особи, які згідно із Законом є учасниками Національної
депозитарної системи, здійснюють такі види діяльності:
– зберігання й обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних
паперах та операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів;
– кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів;
– ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.
Сферою діяльності Національної депозитарної системи є:
– стандартизація обліку цінних паперів згідно з міжнародними
стандартами;
– уніфікація документообігу щодо операцій із цінними паперами і
нумерація цінних паперів, випущених в Україні, згідно з міжнародними
стандартами;
– відповідальне зберігання всіх видів цінних паперів як у документарній,
так і бездокументарній формах;
– реальна поставка чи переміщення з рахунку в цінних паперах з
одночасною оплатою грошових коштів відповідно до розпоряджень клієнтів;
– акумулювання доходів (дивідендів, процентних виплат та виплат із
погашення тощо) щодо цінних паперів, взятих на обслуговування системою,
та їх розподіл за рахунками;
– регламентація та обслуговування механізмів позики та застави для
цінних паперів, що беруться на обслуговування системою;
– надання послуг щодо виконання обов’язків номінального утримувача
іменних цінних паперів, що беруться на обслуговування системою;
– розробка, впровадження, обслуговування і підтримка комп’ютеризованих
систем обслуговування обігу рахунків у цінних паперах і здійснення
грошових виплат, пов’язаних із банківськими або з іншими системами
грошового клірингу на щоденній чи іншій регулярній основі.
Обслуговування обігу державних цінних паперів, у тому числі депозитарну
діяльність щодо цих паперів, здійснює Національний банк України.
Особливості здійснення депозитарної діяльності з державними цінними
паперами встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового
ринку спільно з Національним банком України.
Література:
Конституція України.
Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18.06.91.
Зміни та доповнення до Закону України «Про цінні папери та фондову
біржу» від 10.09.97.
Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»
від 30.10.96.
Указ Президента України «Про безпосереднє залучення УФБ до
приватизаційних процесів» від 1995 року.
Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 1991 року.
Закон України «Про власність» від 07.02.91 № 697-ХІІ.
Закон України «Про заставу» від 2.10.92 № 2654-ХІІ.
Закон України «Про страхування». – К.: Парламент, 1998. – 37 с.
Земельні відносини в Україні: Законодав. акти і нормат. док. / Упоряд.
Л. Новаковський та ін.; Держ. ком. України по земел. ресурсах. – К.:
Урожай, 1998.
Закон України «Про збори на обов’язкове пенсійне страхування» від
26.06.97 р. № 400 – ВР.
Закон України «Про збори на обов’язкове соціальне страхування.» від
26.06.97 р. № 402 – ВР.
Постанова Кабінету Міністрів України «Про випуск облігацій внутрішньої
державної позики 1998 року» від 6.04.98 р. № 463.
Постанова КМУ «Про затвердження Правил виготовлення і використання
вексельних бланків» від 10.09.92 № 528-92 п.
Азаров М. Янчуков В. Регіональна система масових електронних платежів //
Вісник НБУ. – 1998. – № 10. – С. 49.
Адамик Б.П. Мінімальні резервні вимоги як інструмент грошово-кредитного
регулювання // Фінанси України. – 1998. – № 1. – С. 37 – 42.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
