Реферат на тему:
Етапи становлення ринку банківських послуг
Перші банкіри-міняли з’явилися ще у Стародавньому Вавилоні, які не
тільки здійснювали «валютні» операції, обмінюючи гроші однієї держави на
гроші іншої, а й приймали вклади під відсотки та надавали позики проти
письмових зобов’язань та застав.
Значний розвиток банківської справи відбувся у Стародавній Греції, де
навіть великі багаті храми приймали вклади та надавали позики під
проценти.
У Римській імперії фінансові інститути використовували такі вдосконалені
форми грошового обігу, як акредитиви та платежі переказом за
банківськими книгами.
Після падіння Риму в епоху раннього Середньовіччя банківська діяльність
практично припинилась, що було зумовлено зниженням активності
товарообміну в результаті розвитку натуральних господарств і розквітом
феодальних форм господарювання.
Розвиток суспільства, виробничих та торговельних відносин між людьми та
державами у ХІІ – ХІІІ ст. відродили професію міняли, а вже в XIV – XV
ст. банкіри стали великою силою. Від таких банкірських домів, як Медічі
в Італії, залежними були королі та імператори.
У XVI – XVII ст. виникають «жиро-банки», що в основному здійснювали
розрахункові операції. Вони ставили перед собою завдання впорядкування
та спрощення грошового обігу. Кредитування не було їхньою основною
функцією. Кредитними посередниками залишалися приватні банкіри.
Наприкінці XVII ст. (1694) виник перший акціонерний банк, який надавав
комерційні кредити у сучасному розумінні цього слова. Це був Англійський
банк, який також мав право випуску банкнот. На аналогічних засадах
здійснення операцій, які ґрунтувалися на випуску банкнот, утворилася
ціла низка акціонерних банків.
Надалі, вже в XIX ст., розвиток банківської діяльності пішов шляхом
створення великих акціонерних фінансових структур, діяльність яких
ґрунтувалася не на емісії банкнот, а на вкладах та наданні кредитів.
На території України грошовий обіг з’явився ще за скіфів, велась активна
внутрішня та зовнішня торгівля, що відповідно зумовило зародження
банківської справи.
За часів Київської Русі була розвинене активна торгівля з багатьма
державами Європи та Азії, великі київські князі карбували власні гроші.
Археологія відкрила нам багато монет того часу, найвідоміші з них –
золотники Володимира Великого та срібляники Ярослава Мудрого. У XVII –
XX ст. банківська справа в Україні була дуже тісно пов’язана з її
розвитком у Росії, хоча ці процеси відбувались із певним запізненням.
Першим банком, з якого починається історія банків у Російській імперії,
був Державний позиковий банк, який було засновано у 1754 році. Цей банк
надавав кредити під заставу маєтків. В Україні такі кредити почали
надавати лише з 1783 року. За часів Катерини II були введені в обіг
паперові гроші, що обмінювалися на мідні монети. Для зручності обміну
було створено в 1769 році у Петербурзі та Москві Асигнаційний банк, який
у 1781 році відкрив свої відділення у Києві, Ніжині, Харкові, а в 1782 –
Херсоні.
У 1802 році у Росії створено Міністерство фінансів, яке для покриття
витрат, пов’язаних із війнами кінця XVIII – початку XIX ст., випустило
перші облігації державної позики. Воно ж здійснювало контроль над
фінансовими операціями та управління фінансовою системою держави.
Фінансові операції за межами імперії російський уряд здійснював через
придворних банкірів, власників сімейних банкірських домів.
Кредитна система в Україні була започаткована в 1839 році створенням
Державного комерційного банку. У 1860 році у зв’язку із заснуванням у
Росії Державного банку, в Україні, на базі комерційних банків, були
створені Київська, Харківська і Одеська контори та Полтавське відділення
Державного банку Російської імперії. На баланс цих установ із рахунків
комерційних банків були передані векселі, позики під товари та процентні
папери під золотий запас. Кошти установ Держбанку складалися з капіталів
банку, вкладів, поточних рахунків та вартості казни.
Поряд із Державним банком існували банки комерційного та іпотечного
кредиту. У 1871 році створено філію Петербурзького міжнародного
комерційного банку, Харківський торговий та Катеринославський
комерційний банки з філіями у Полтаві. У 1879 році відкрито Одеський
дисконтний банк, який здійснював облік векселів. Його філії були у
Миколаєві та Кишиневі. У 1889 році було відкрито Одеський купецький
банк. Значну роль відігравали філії заснованих у 1885 році Державного
дворянського земельного та Селянського поземельного банків. У 1912 році
у Києві відкрито представництва Волзько-Камського та Петербурзького
обліково-позикового банків, а в 1913 році – Російського банку для
зовнішньої торгівлі.
У зв’язку із забороною надання поточних кредитів казенними банками
наприкінці XIX ст. у Росії була створена комісія з розробки статуту
кредитних товариств. У 1914 році в Україні було 450 таких товариств, які
проіснували до 20-х років XX ст.
’
’
F////////eeeeeeeeeeeeeeeeeee
заходи щодо створення власної грошової та банківської систем.
У грудні 1917 року Київську контору Державного банку Росії перетворено
на Український державний банк, а 6 січня 1918 pоку були випущені в обіг
державні кредитові білети УHP на загальну суму 5,5 млн. крб. 1 березня
1918 року Центральна рада прийняла закон про впровадження нової власної
валюти – гривні. У травні були здійснені заходи щодо випуску українських
платіжних засобів та підписані угоди з деякими країнами Європи про
одержання позик на вигідних для України умовах.
На початку серпня 1918 року Радою Міністрів було ухвалено статут
Державного банку України, а 23 серпня засновано Державний земельний
банк. Діяльність, що була розпочата Центральною радою зі складання
Державного бюджету України на 1918 рік, продовжувалася урядом гетьмана
Скоропадського, Директорією, але бурхливі події того часу заважали
роботі, тому проект бюджету України було затверджено тільки у другій
половині грудня 1918 року як «виконавчий кошторис», тобто як звіт про
державні прибутки та видатки.
У січні 1919 року Рада Міністрів Директорії УНР затвердила розроблений
В. Мартосом, тимчасово виконуючим обов’язки міністра фінансів, план
фінансової політики України, який передбачав, що гривня чи карбованець
стануть єдиним засобом платежу у державі, інші гроші підлягали обміну, а
згодом втрачали свою вартість; передбачалося також карбування
українських монет. Та цим планам не судилося справдитися. П’ятого лютого
уряд України було евакуйовано з Києва, а наприкінці 1920 року він
опинився у вигнанні.
Із січня 1919 року в Україні почався радянський період, за якого істотні
зміни відбулися і в банківській системі: робітничо-селянським урядом усі
приватні кредитні установи було націоналізовано. У жовтні 1921 року в
Харкові були засновані: Всеукраїнська контора Державного банку; а в
липні 1922 року – Всеукраїнський кооперативний банк; у січні 1923 року –
Всеукраїнська контора торгово-промислового банку, а в Києві відкрито
їхні філії. У 1923 році засновано Київський сільгоспбанк, а в 1924 році
відкрито Київську філію Всеросійського комерційного банку зовнішньої
торгівлі та Київський місцевий комунальний банк.
12 червня 1929 року Центральним виконавчим Комітетом та Радою Народного
Господарства СРСР було затверджено перший статут Держбанку СРСР, де
визначалося, що філіями Держбанку є республіканські, крайові (обласні)
контори, контори в окремих торгово-промислових центрах, відділення,
агентства, каси.
За кредитною реформою 1930 – 1932 pp. замість контор та філій галузевих
банків було засновано контори спеціалізованих банків довгострокових
вкладів: Промбанк, Сільгоспбанк, Цекомбанк, Всекомбанк, який у 1936 pоці
перетворений у Торгбанк. У цьому ж році в Україні було ліквідовано
Всеукраїнську контору Держбанку, а всі обласні контори безпосередньо
підпорядковувалися Москві. Лише в 1948 році на прохання уряду України
було створено апарат Уповноваженого Державного банку на Україні, який
виконував обов’язки центрального банку, не маючи права емісії грошей без
дозволу Москви.
У 1955 pоці було створено Українську республіканську контору Держбанку
та республіканські контори Промбанку, Сільгоспбанку, Торгбанку (останній
ліквідовано в 1957 p.).
У квітні 1959 pоку банківська система була реорганізована: Сільгоспбанк,
Цекомбанк, комунальні банки, Промбудбанк були ліквідовані (відповідно
ліквідовані й ці республіканські контори в Україні). В Україні були
створені контори Держбанку, Будбанку та відділення Зовнішекономбанку
СРСР. На території України Держбанк СРСР став єдиним центром
розрахунків, єдиним емісійним та касовим центром, ці ж функції мала
республіканська контора в Україні, але емісія грошей та видача кредитів
здійснювалася лише з дозволу Москви.
Ця система функціонувала до 1987 pоку, коли була здійснена чергова
реорганізація діючих банків та організовано спеціалізовані: Держбанк
СРСР, Промбудбанк СРСР, Агропромбанк СРСР, Жилсоцбанк СРСР та Ощадбанк
СРСР з відповідними конторами у республіках, з управліннями в автономних
республіках, краях, областях та за необхідності з відділеннями у окремих
містах та районах.
Література:
Конституція України.
Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18.06.91.
Зміни та доповнення до Закону України «Про цінні папери та фондову
біржу» від 10.09.97.
Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»
від 30.10.96.
Указ Президента України «Про безпосереднє залучення УФБ до
приватизаційних процесів» від 1995 року.
Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 1991 року.
Закон України «Про власність» від 07.02.91 № 697-ХІІ.
Закон України «Про заставу» від 2.10.92 № 2654-ХІІ.
Закон України «Про страхування». – К.: Парламент, 1998. – 37 с.
Земельні відносини в Україні: Законодав. акти і нормат. док. / Упоряд.
Л. Новаковський та ін.; Держ. ком. України по земел. ресурсах. – К.:
Урожай, 1998.
Закон України «Про збори на обов’язкове пенсійне страхування» від
26.06.97 р. № 400 – ВР.
Закон України «Про збори на обов’язкове соціальне страхування.» від
26.06.97 р. № 402 – ВР.
Постанова Кабінету Міністрів України «Про випуск облігацій внутрішньої
державної позики 1998 року» від 6.04.98 р. № 463.
Постанова КМУ «Про затвердження Правил виготовлення і використання
вексельних бланків» від 10.09.92 № 528-92 п.
Азаров М. Янчуков В. Регіональна система масових електронних платежів //
Вісник НБУ. – 1998. – № 10. – С. 49.
Адамик Б.П. Мінімальні резервні вимоги як інструмент грошово-кредитного
регулювання // Фінанси України. – 1998. – № 1. – С. 37 – 42.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
