Реферат на тему
Основи культури мови
План
1.Поняття про літературну мову
2.Культура мови і мовна культура
3.Правильність мови
4.Комунікативна доцільність мови
5.Мовний етикет
6. Література 1.Поняття про літературну мову
Українська національна мова становить собою сукупність різноманітних
явищ, таких, як літературна мова, територіальні і соціальні діалекти
(жаргон), просторіччя. Літературна мова – історично сформована вища
форма національної мови, що володіє багатим лексичним фондом,
упорядкованою граматичною структурою і розвиненою системою стилів. Це
мова зразкова , нормативна , описана граматиками і словниками.
Територіальні діалекти (місцеві говори) – мова обмеженого числа людей,
що живуть на одній території. Жаргон – мова окремих професійних,
соціальних, вікових груп. Просторіччя – це мова малоосвічених, в
основному міських жителів, що характеризується відхиленням від
літературних норм.
Літературна мова обслуговує такі сфери людської діяльності, як політика,
культура, наука, діловодство, законодавство, офіційне і неофіційне
спілкування, словесне мистецтво. Людина може однаковою мірою володіти
двома чи більше формами мови (наприклад, літературною мовою і діалектом,
літературною мовою і просторіччям), користуватися ними в залежності від
умов. Це явище одержало назву диглосії .
Головна ознака літературної мови – нормативність . Норма – це однакове,
загальноприйняте вживання елементів мови, правила їх використання у
визначений період. Норми не видумуються вченими, а відбивають
закономірні процеси і явища, що відбуваються в мові, підтримуються
мовною практикою. До основних джерел норми відносяться доробки
письменників, мова засобів масової інформації, загальноприйняте сучасне
вживання, наукові дослідження лінгвістів.
Норми допомагають літературній мові зберігати свою цілісність і
загальзрозумілість, захищають її від потоку діалектного мовлення ,
соціальних жаргонів, просторіччя. Однак мовні норми постійно змінюються.
Це об’єктивний процес, що не залежить від волі і бажання окремих носіїв
мови. На думку дослідників, даний процес активізувався в останні
десятиліття у зв’язку із соціальними перетвореннями. У переломну епоху
істотно змінюється логосфера, тобто мовленнєво-мисленнєва галузь
культури, що, у свою чергу, свідчить про зміни в суспільній свідомості
мовного колективу. Зміни визначаються новою установкою: «При демократії
можна все!» Однак розкутість як риса сучасного мовного смаку
здійснюється паралельно з прагненням до «окнижнення », до витонченості
мови, що виражається насамперед у широкому використанні запозиченої
спеціальної лексики (лізинг, холдинг, ріелтор і т.д.).
У межах літературної норми існують варіанти (книжні, розмовні), перший
з них є кращим. Ці об’єктивні коливання норми звичайно пов’язані з
розвитком мови. Варіанти є перехідними сходинками від застарілої норми
до нового. Наприклад, статутний, маркетинг; у відпустці (розмовне).
Норма виявляється на всіх рівнях мовної системи.Норма – центральне
поняття теорії культури мови.
2.Культура мови і мовна культура
Відомий лінгвіст Є. М. Ширяєв так визначає поняття «культура мови»:
„Культура мови – це такий вибір і така організація мовних засобів, що у
тій чи іншій ситуації спілкування при дотриманні сучасних мовних норм і
етики спілкування дозволяють забезпечити найбільший ефект у досягненні
поставлених комунікативних задач”. Наука, що займається проблемами
нормалізації мови, що розробляє рекомендації з умілого користування
мовою, також називається культура мови. Вона містить у собі три
складових компоненти: нормативний, комунікативний, етичний. Якісна
оцінка висловлення з погляду культури мови припускає відповіді на
питання:
1.Чи є мова правильною, чи побудована за літературними нормами ?
2. Чи є мова «гарною», доречною у визначеній ситуації?
3. Чи відповідає мова правилам етики спілкування (мовному етикету)?
Культура мови – частина більш широкого поняття – мовної культури, що, у
свою чергу, входить у культуру мовної діяльності, спілкування, у
загальну гуманітарну культуру.
На думку В. Є. Гольдіна й О. Б. Сиротиніної, мовна культура «містить у
собі мову, форми втілення мови, сукупність загальнозначущих мовних
надбань даної мови , звичаї і правила спілкування, співвідношення
словесних і несловесних компонентів комунікації, закріплення в мові
картини світу, способи передачі, збереження і відновлення мовних
традицій, мовну свідомість народу в побутових і професійних формах,
науку про мову».
Існує 4 типи мовної культури носіїв літературної мови.
Елітарна – еталонна мовна культура, що означає вільне володіння всіма
можливостями мови, включаючи її творче використання. Їй властиве суворе
дотримання всіх норм, безумовна заборона грубих висловлювань .
Напівлітературна характеризується неповним дотриманням норм, надмірним
насиченням мовлення книжними або розмовними словами. Носіями цієї
мовної культури є більшість новоявлених жителів міст ; проникнення її у
деякі сучасні засоби масової інформації, художні твори сприяє широкому
поширенню.
Літературно – розмовний і фамільярно – розмовний тип поєднує тих
комунікантів, що володіють тільки розмовним стилем. Фамільярно –
розмовний відрізняється загальною стилістичною зниженістю й
огрубленістю мови, що зближує його з просторіччям. Використовується «ти
– звертання» поза залежністю від віку співрозмовника і ступеня
знайомства з ним.
Риторика у своїх ціннісних рекомендаціях завжди спиралася на елітарну
культуру. До оволодіння нею повинні прагнути учасники сучасного ділового
спілкування.
3.Правильність мови
Правильність мови – це дотримання діючих норм української літературної
мови.
Мовець повинен володіти літературною вимовою і наголосом, тобто знати
орфоепічні правила.
Часто мовні помилки пов’язані з порушенням граматичних норм:
морфологічні вимагають правильного утворення граматичних форм слів
різних частин мови, синтаксичні – нормативної побудови словосполучень
і речень . Звернемося до ряду складних випадків:
1.Позначення осіб за професією, посадою , ученим чи військовим
званням зберігають форму чоловічого роду й у тому випадку, якщо
відносяться до жінки. Наприклад: доцент Іванова, директор Петрова,
завідувач кафедрою Вербицька …
2.При виборі варіантного закінчення іменників називного відмінка
множини варто знати, что закінчення и (і) – книжне : бухгалтери,
договори, шофери, лектори, інспектори, слюсарі.
3.Кращими є наступні формименників родового відмінка множини: балкар,
бурятів, грузинів , киргизів, монголів; гусара, драгуна, партизана,
мінерів, санітарів; черевик, ботфортів, валянок, чобіт, погонів,
кліпіов; ват, вольт, гектарів, грамів, кулонів, футів; абрикос,
апельсинів, мандаринів, помідорів, печериць.
4.Прислівники «завдяки», «усупереч», «згідно» вимагають після себе
іменника чи займенника в давальному відмінку. Наприклад, усупереч
указівкам, згідно з наказом.
5.Якщо підмет має в складі іменник з кількісним значенням (більшість,
частина), то присудок може стояти в однині і в множині. Остання форма
переважніша; якщо підкреслюється активність і роздільність дії кожної
особи,то головні члени речення відірвані один від одного.
Наприклад: Ряд бізнесменів виїхали за кордон , більшість співробітників
заявили,що вони не згодні з позицією адміністрації.
6.Якщо в ролі підмета виступає кількісно – іменне сполучення, то форма
однини присудка вказує на спільну дію, а форма множини – на роздільне
здійснення дії. Наприклад: П’ять менеджерів відправилося у поїздку
(гупою).
П’ять менеджерів відправилися в поїздку (кожен із самостійним
завданням).
Лексичні норми, чи норми слововживання – це правильність вибору слова з
ряду одиниць, близьких йому за значенням чи за формою; уживання його у
тих значеннях, що воно має в мові; доречність його використання у тій чи
іншій комунікативній ситуації в загальноприйнятих у мові сполученнях.
Варто уникати типових помилок слововживання:
1.Нерозрізнення паронімів.
Пароніми – це слова, подібні за звучанням але з різним значенням.
Правильно вживайте пароніми:
Абонемент – документ, що надає право на користування послугами , а
також саме це право.
Абонент – той, хто користується абонементом, а також клієнт деяких
комунальних служб, банків,фірм.
Виплата – видача плати за щось, або сплата боргу частинами або
повністю.
Оплата – видача, внесення грошей за щось , або відшкодування чогось ,за
що сплачуються гроші.
Плата – розрахунок за щось ; винагорода за працю по найманню; грошове
відшкодування за користування чимось , або за послуги; винагорода
(переносне).
2.Недоречне вживання іноземних слів унаслідок незнання їхнього значення.
Приведемо тлумачення ряду розповсюджених запозичень (з «Тлумачного
словника іншомовних слів Л. П. Крысина (М. , 1998).
Автаркія – економічне відокремлення країни, спрямоване на створення
замкненого національного господарства, здатного обходитися без увозу
товарів через кордон .
Брокер – посередник при оформленні угод на біржі.
Депозит – кошти чи цінні папери, що поміщаються в кредитні організації
.
Дебітор – боржник.
Дилер – торговий представник підприємства, фірми; біржевий посередник,
що займається купівлею і продажем цінних паперів.
Дилема – положення, при якому вибір одного з двох протилежних рішень
однаково скрутний.
Дистриб’ютор – особа чи організація , зайнята розміщенням на ринку збуту
товарів, вироблених людиною або підприємством.
Інсинуація – наклепницьке вигадництво.
Істеблішмент – правлячі і привілейовані групи суспільства, а також уся
система влади і управління, за допомогою якої вони здійснюють своє
панування.
Моніторинг – систематичне спостереження за яким-небудь процесом з метою
фіксувати відповідність результатів цього процесу первісним припущенням.
Нувориш – багатій – вискочка, людина, що розбагатіла на спекуляціях.
Реноме – стала (часто сприятлива) думка про щось або когось.
Пабліситі – популярність у суспільстві, популярність, слова; реклама,
рекламування кого-небудь.
Сервер – обслуговуючий пристрій у системах автоматичної обробки
інформації.
Фіаско – неуспіх, повна невдача.
4.Комунікативна доцільність мови
До якостей «гарної» мови відносяться ті, що визначають її комунікативну
доцільність. Це точність, виразність і багатство (іноді до
комунікативних якостей відносять також чистоту, ясність і зрозумілість).
Точність мови зв’язується з точністю слововживання, правильним
використанням багатозначних слів, синонімів, антонімів, омонімів.
Найважливіша умова точності – дотримання лексичних норм. Мова є точною,
якщо мовець відбирає слова і конструкції, що точніше інших передають
відтінки змісту, істотні саме для даного висловлення. Наприклад, якщо
про дуже голосний лемент ми скажемо «оглушливий», то точніше
поінформуємо слухача. Чи якщо виберемо доречне слово із синонімічного
ряду (будувати – зводити) для тексту ділового стилю: «Будівельники
обіцяли побудувати будинок у вересні, а до жовтня – завершити всі
опоряджувальні роботи».
Якщо мовець піклується про те, щоб забезпечити зворотний зв’язок,
викликати в слухача потрібну реакцію на повідомлення – інтелектуальну
(зробити зрозумілим), емоційну (розбудити почуття), вольову (змусити
діяти), то це є свідченням виразності цого мови.
Виразність може створюватися на рівні всіх мовних одиниць. У публічній
промові і діловому спілкуванні часто використовують специфічні
образотворчі засоби, що роблять висловлення яскравим, образним ,
емоційним.
Це так звані риторичні фігури – зафіксовані звороти мови, слова і
вислови в переносних значеннях, що є прикрасою тексту. Вони збагачують
і різноманітять повідомлення. У риториці традиційно розрізнялися фігури
думки (засоби виділити саме дану думку, що не мінялася від передачі
іншими словами) і фігури слова (спосіб привернути увагу у певному місці
промови ). Фігури слова, у свою чергу, поділялися на фігури додатка,
зменшення, переміщення, переосмислення слів. Останні називають тропами.
РИТОРИЧНІ ФІГУРИ ДУМКИ
1.Антитеза Протиставлення Гірка робота, та солодкий хліб
2.Оксюморон злиття парадоксальних протилежностей Щасливий невдаха
3.Вигук заклик, вплив на емоції За людину !
За удачі!
4.Звертання звертання до слухачів Слухайте,громадяни…
5.Питання передає міркування автора Невже ви передумаєте?
6.Ампліфікація поширення Не буду говорити про те, що ти брехун, злодій,
бюрократ, скажу лише…
РИТОРИЧНІ ФІГУРИ СЛОВА
Фігури додатка (повтори)
1.Анафора Единопочаток Чекай, коли снігу метуть, чекай, коли жара …
2.Епіфора Однакове закінчення Без натхнення помирає талант, без роботи
над собою помирає талант
Фігури зменшення
1.Еліпсис пропуск слів Ми піднімаємось, і негайно на коня …
Фігури переміщення
1.Інверсія зворотний порядок слів Тамара в театр пішла
2.Паралелізм однотипна побудова речень чи їх частин Ми їмо, щоб жити, а
не живемо, щоб їсти.
Фігури переосмислення (тропи)
1.Метафора перенесення значення за подібністю Усе нові хвилі молоді
приходять в університет …
2.Метонімія Переннесення за суміжністю З міністерства прийшов папір …
(офіційний документ)
3.Синекдоха Переннсення значення за кількістю І чутно було до
світанку, як раділо місто
4.Іронія Перенесення за протилежністю Відкіля, розумна, бредеш ти,
голова …
5.Гіпербола посилення значення Ми з вами сто років не бачилися!
6.Літота зменшення Море по коліно.
Експресію створюють також порівняння, епітети (художні означення),
цитати, фразеологізми, прислів’я, крилаті вилови .
Домогтися точності і виразності можна лише за умови, що мовець володіє
різноманітними засобами мови, різними способами передачі того самого
змісту, якщо мова його досить багата. Показники багатої мови – великий
обсяг активного словника (сучасна людина, у середньому, знає і
використовує 7 – 9 тисяч слів), розмаїтість морфологічних форм,
синтаксичних конструкцій.
5.Мовний етикет
Для вільного і коректного ділового спілкування людина повинна мати
тонке знання мовного етикету. Етикетні ситуації мають свій словник, що
налічує велику кількістю варіантів. Наведемо список деяких мовних
зворотів з їх стилістичною характеристикою які є традиційними формами
для більшості носіїв української мови :
Нейтрально Офіційно
Вітання
Здрастуйте, Лідіє Іванівно! Здрастуйте, колеги
Добрий день Радий Вас вітати
Здрастуй, Ігор Дозвольте вітати вас
Добрий вечір!
Добрий ранок!
З добрим ранком
Прощання
До побачення Дозвольте відкланятися
Навсе добре (у мові осіб старшого покоління)
Усього найкращого Дозвольте (дозволите) попрощатися
Будьте здорові
До зустрічі Дозволите проститися
До швидкої зустрічі Дозволите вас покинути
Прощайте
Звертання
Дорогі друзі! Шановні колеги!
Друзі мої! Високошановний голово!
Дорогі гості! Добродії! Пані Иванова!
Леоніде Володимировичу! Пані та добродії!
Вельмишановний
Леоніде Володимировичу!
Вибачення
Прости (-іть) Простіть, будь ласка, я …
Вибачите мені Приношу вам свої вибачення
Прошу прощення Мені треба принести вам свої вибачення
Заради бога, простіть Дозвольте перепросити
Прости, я не хотів
Прохання
Будь ласка Будьте люб’язні
Будьте ласкаві Не відмовте в люб’язності
Дозволите … Зробіть послугу
Можна … Чи не будете ви люб’язні
Прошу вас Не вважайте за працю
У мене до вас прохання Не заперечуєте, якщо я …
Дозвольте, будь ласка Не погодилися б ви …
У мене до вас велике прохання: ви не могли б …
Подяка
Спасибі. Спасибі вам! Дуже (украй, надзвичайно) вдячний
Велике спасибі Дуже зворушений вашою увагою
Велике вам спасибі Дозвольте подякувати вам
Я вам нескінченно вдячний Я вам дуже зобов’язаний
Відповіді на подяку
Будь ласка. На здоров’я. За що мене дякувати. Не варто подяки.
Ви дуже люб’язні.
Ви такі уважні
Поздоровлення
Поздоровляю вас … Дозвольте вас поздоровити
Зі святом Прийміть мої поздоровлення
Зі святом вас Дозволите вас поздоровити
Ситуації мовного етикету незамкнені , відкриті, серед них виділяють
також: залучення уваги, побажання, схвалення, відмову , співчуття,
запрошення, пораду , комплімент та інші.
У зону мовного етикету входять правила вибору ти – чи Ви – форм
спілкування. Звичайно ти – родинне, дружнє, інтимне, довірче,
фамільярне; Ви – увічливе, поважне, офіційне.
Антиетикетне мовне поводження полягає у тому, щоб висловити зневагу до
співрозмовника, принизити його соціальний статус, часто за допомогою
грубих, лайливих слів. Але це не розв’язує конфлікту, а тольки
негативно характеризує мовця.
ЛІТЕРАТУРА
Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни. — М.: Наука, 1991. — 299с.
Атватер Й. Я Вас слушаю… Советы руководителю, как правильно слу-шать
собеседника: Сокр. пер. с англ. — М.: Экономика, 1984. — 112 с.
Афанасьев В. Г. Мир живого: системность, зволюция й управление. — М.:
Политиздат, 1986. — 334 с.
Бандурка А. М., Бочарова С. П., Землянская Е. В. Психология управлення.
— Харьков: Фортуна-Пресс, 1998. — 464 с.
Блейк Р., Моутон Дж. С. Научные методи управлення / Пер. с англ. — К.,
1996. — 247 с.
Буева Л. П. Человек, деятельность, общение. — М.: Мысль, 1978. — 216с.
Бурлачук Л. Ф., Келесі М. Про критерії розвитку особистості // Вісник
Київського університету. Серія: Соціологія. Психологія. Педагогіка. —
Вип. 2. — К., 1996. — С. 90—93.
Вудкок М., Френсис Д. Раскрепощенный менеджер. — М.: Дело, 1991. — 312
с.
Возняк Л. С. Психологічні особливості професійної підготовки майбутніх
спеціалістів до управлінської діяльності: Автореферат дис. канд.
пси-хол. наук. — К., 2000. — 19 с.
Грейсон Дж. К., О’Делл К. Американский менеджмент на пороге XXI
века. Пер. с англ. — М., 1991. — 319 с.
Демб А., Нойбауер Ф. Ф. Корпоративне управління: Віч-на-віч з пара
доксами: Пер. з англ. — К.: Основи, 1997.— 302 с.
Дип С., Сесмен Л. Верный путь к успеху: 1600 советов менеджерам / Пер. с
англ. — М.: Вече, 1995. — 384 с.
Драккер П. Управление, нацеленное на результат Пер. с англ. — М.:
Технолог, школа бизнеса, 1994. — 200 с.
Етнопсихологія: Навчально-методичний посібник / За ред. Л. Е. Орбан,
В. Д. Хруща. — Івано-Франківськ, 1994. — 83 с.
Зигерт В., Ланг Л. Руководить без конфликтов. — М.: Экономика, 1990. —
357 с.
Кредісов А. І., Панченко Є. Г, Кредісов В. А. Менеджмент для керівників.
— К.: Знання, 1999. — 556 с.
Крегер О., Тьюсон Дж. М. Типы людей й бизнес: Как 16 типов личности
определяют ваши успехи на работе: Пер. с англ. — М.: Персей, 1995. —
560с.
Лебедева М. М. Вам предстоят переговоры. — М.: Экономика, 1993. — 156 с.
Лозниця В. С. Психологія менеджменту: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1997.
— 248 с.
Палеха Ю. І., Кудін В. О. Культура управління та підприємництва:
Навчально-методичний посібник. — К.: МАУП, 1998. — 96 с
Панфилова А. П. Деловая коммуникация в профессиональной деятельности. —
СПб.: Знание, 1999. — 496 с.
Пиз А. Язьік телодвижений: Пер. с англ. — Новгород, 1992. — 262 с.
Психологія професійної діяльності і спілкування // За ред. Л. Е.Орбан,
Д. М. Гриджука. — К.: Преса України, 1997. — 192 с.
Фишер Р., Юри У. Путь к согласию, или переговоры без поражения: Пер. с
англ. — М.: Наука, 1992. — 158 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
