Реферат на тему
Дискусія у діловому спілкуванні
План
1. Дискусія как вид суперечки
2. Етапи підготовки і проведення дискусії
3. Правила ведення суперечки
4. Аналіз дискусії
5.Література
1. Дискусія как вид суперечки
Дискусія (від лат. discussio – «дослідження») – це публічний діалог, у
процесі якого зіштовхуються різні, протилежні точки зору. Метою дискусії
є з’ясування і зіставлення позицій, пошук правильного рішення. Дискусія
– один з видів суперечки. У риториці суперечка – це характерне
обговорення проблеми, спосіб її колективного дослідження, при якому
кожна зі сторін відстоює свою правоту.
Прагнення зайняти власну позицію – сильна потреба людини, пов’язана із
самоствердженням. В атмосфері суперечки максимально виявляються такі
особистісні властивості, як самостійність і нонконформізм. Тому
суперечки цікаві й емоційно притягальні, тому вони постійно
супроводжують життя окремих людей і колективів. Там, де панує
авторитарна система мислення, відсутній плюралізм думок, не можуть
успішно розв’язуватися трудові задачі. Тому керівник повинен володіти
мистецтвом суперечки. У діловому спілкуванні дискусію спеціально
організовують на зборах, а також використовують як метод дослідження
ринку. При цьому група споживачів обговорює під керівництвом ведучого
теми, що цікавлять фірму. Наприклад, така дискусія дозволяє довідатися
реакцію покупців (клієнтів) на вироблений товар ( послугу).
2. Етапи підготовки і проведення дискусії
Дискусія у службовій взаємодії – це, як правило, організована
суперечка: вона планується, готується, а потім аналізується.
Охарактеризуємо наступні основні структурні елементи дискусії:
Докомунікативний етап Комунікативний етап Посткомунікативний етап
1.Фурмулювання проблеми, мети 1.Оголошення теми, мети, уточнення
ключових понять Аналіз дискусії
2.Збір інформації про предмет суперечки, визначення понять 2.Висування і
захист тези
3.Добір аргументів 3.Спростування тези й аргументації опонента
4.Формулювання питань до опонентів Підведення підсумків
5.Оцінка аудиторії
Процес суперечки заснований на деякому протиріччі, яке треба виявити,
щоб сформулювати проблему, тобто висунути тезу (думка, для обґрунтування
істинності чи хибності якої вибудовується доказ) і антитезу (протилежна
думка). Для цього до повної ясності доводяться, визначаються за
допомогою енциклопедій, словників, іншої літератури ключові поняття.
Потім намагаються свідомо з’ясувати, достовірна чи тільки ймовірна думка
(тобто немає доказів «так», але немає і «проти»). Необхідно прагнути до
того, щоб теза й антитеза були простими, лаконічними за формою
вираження. Потім збирають усі необхідні знання, дані про предмет
суперечки, уточнюють значення понять, термінів, продумують достовірні і
достатні аргументи для доказу тези, формулювання питань до опонентів,
полемічні прийоми.
Необхідно вибрати стратегію поводження з урахуванням індивідуальних
особливостей дискутуючи . У залежності від рівня компетентності
виділяють сильних учасників і слабких. Сильний – добре знає предмет
суперечки, упевнений у собі, логічно міркує, має досвід полеміки,
користується повагою й авторитетом. Слабкий – недостатньо глибоко
розбирається в обговорюваній проблемі, нерішучий.
За характером учасників дискусії поділяють на «лисиць» і «їжаків». Ці
образні найменування виникли з висловлення античного байкаря Архілоха:
«Лисиця знає багато всяких речей, а їжак – одну, але велику». Таким
чином, «лисиці» – люди широко освічені , але в чомусь недостатньо
розбираються, а «їжаки» – заглиблені в одну тему. У залежності від
активності учасників дискусії виявляють наступні типи: співчутливі
(ведуть обговорення з інтересом), дуже активні (украй зацікавлені в
матеріалі), потенційні (нейтрально ставляться до проблеми), скептики
(спостерігачі, що не беруть участі у суперечці).
Ставлення ведучого до різних слухачів повинно бути диференційованим:
сильному треба задавати важкі запитання, до «їжака» звертатися за
поясненнями, скептиків треба намагатися втягнути в розгляд проблеми,
менш активним пропонувати висловитися в першу чергу.
Дискусія відкривається вступним словом організатора. Він повідомляє
тему, дає її обґрунтування, виділяє предмет суперечки – положення і
судження, що підлягають обговоренню. Учасники дискусії повинні чітко
уявляти , що є пунктом розбіжностей, а також переконатися, що немає
термінологічної плутанини, що вони в однакових значеннях використовують
слова. Тому ведучий визначає основні поняття через дефініцію, контрастні
явища, конкретизатори (приклади), синоніми. Сторони аргументують тезу,
що захищається, а також заперечення викладених точок зору, ставлять
питання різних типів. Організатор повинен стимулювати аудиторію до
висловлень – задавати гострі питання, якщо суперечка починає згасати.
Він коректує, направляє дискусійний діалог на відповідність його мети,
темі, підкреслює те загальне, що є у фразах опонентів.
Наприкінці відзначається результат, формується варіант погодженої точки
зору чи позначаються виявлені протилежні позиції, їх основна
аргументація. Тобто ведучий у заключному слові характеризує стан
питання, а також відзначає найбільш конструктивні, переконливі виступи,
тактовну поведінку деяких комунікантів.
3. Правила ведення суперечки
1.Починайте заперечувати тільки тоді, коли ви упевнені, що думка
співрозмовника дійсно суперечить вашій .
2.Спочатку наводьте тільки сильні доводи, а про слабкі говоріть після і
ніби мимохіть.
3.Спростовуйте фактами, показом того, що теза протилежної сторони не
випливає з аргументів чи ,що ,висунута опонентом, теза не доведена.
Можна показати хибність висловленої думки чи аргументів, спираючись на
те, що висновки, які випливають з них, суперечать дійсності. Не
наполягайте на запереченні доводів опонента, якщо вони ясні й очевидні.
4.Стежте за тим, щоб у ваших міркуваннях не було логічних помилок.
5.У процесі суперечки намагайтеся переконати, а не уразити
опонента,пам’ятаючи,що повага до чужих переконань не тільки ознака
поваги до чужої особистості, але й ознака широкого і розвиненого розуму
.
6.Умійте зберігати спокій і володіти собою , постарайтеся знайти вдале
сполучення розуміючої й інтонації, що атакує.
4. Аналіз дискусії
Останній, заключний етап розглянутого мовного жанру передбачає ретельне
осмислення процесу спілкування. Для цього можна використовувати такі
питання:
1.Що обговорювалося і що повинно було дати обговорення?
2.Чи доведена ведучим значимість проблеми?
3.Наскільки просто, ясно і стисло формулюються теза й антитеза ?
4.Як удається домогтися однозначного семантичного розуміння термінів,
понять?
5.Які організуючі мовні дії ведучого у веденні дискусійного діалогу?
6.Як аргументується теза?
7.Як спростовується теза опонентів?
8.Питання яких типів пролунали?
9.Щоспільного і різного, у підсумку, виявлено в позиціях сторін?
10. Чи відповідає сформульована на початку дискусії мета отриманим
результатам (цілком, частково, мало)?
11.Хто найбільш дипломатичний, творчий, інтелігентний учасник
обговорення?
ЛІТЕРАТУРА
Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни. — М.: Наука, 1991. — 299с.
Атватер Й. Я Вас слушаю… Советы руководителю, как правильно слу-шать
собеседника: Сокр. пер. с англ. — М.: Экономика, 1984. — 112 с.
Афанасьев В. Г. Мир живого: системность, зволюция й управление. — М.:
Политиздат, 1986. — 334 с.
Бандурка А. М., Бочарова С. П., Землянская Е. В. Психология управлення.
— Харьков: Фортуна-Пресс, 1998. — 464 с.
Блейк Р., Моутон Дж. С. Научные методи управлення / Пер. с англ. — К.,
1996. — 247 с.
Буева Л. П. Человек, деятельность, общение. — М.: Мысль, 1978. — 216с.
Бурлачук Л. Ф., Келесі М. Про критерії розвитку особистості // Вісник
Київського університету. Серія: Соціологія. Психологія. Педагогіка. —
Вип. 2. — К., 1996. — С. 90—93.
Вудкок М., Френсис Д. Раскрепощенный менеджер. — М.: Дело, 1991. — 312
с.
Возняк Л. С. Психологічні особливості професійної підготовки майбутніх
спеціалістів до управлінської діяльності: Автореферат дис. канд.
пси-хол. наук. — К., 2000. — 19 с.
Грейсон Дж. К., О’Делл К. Американский менеджмент на пороге XXI
века. Пер. с англ. — М., 1991. — 319 с.
Демб А., Нойбауер Ф. Ф. Корпоративне управління: Віч-на-віч з пара
доксами: Пер. з англ. — К.: Основи, 1997.— 302 с.
Дип С., Сесмен Л. Верный путь к успеху: 1600 советов менеджерам / Пер. с
англ. — М.: Вече, 1995. — 384 с.
Драккер П. Управление, нацеленное на результат Пер. с англ. — М.:
Технолог, школа бизнеса, 1994. — 200 с.
Етнопсихологія: Навчально-методичний посібник / За ред. Л. Е. Орбан,
В. Д. Хруща. — Івано-Франківськ, 1994. — 83 с.
Зигерт В., Ланг Л. Руководить без конфликтов. — М.: Экономика, 1990. —
357 с.
Кредісов А. І., Панченко Є. Г, Кредісов В. А. Менеджмент для керівників.
— К.: Знання, 1999. — 556 с.
Крегер О., Тьюсон Дж. М. Типы людей й бизнес: Как 16 типов личности
определяют ваши успехи на работе: Пер. с англ. — М.: Персей, 1995. —
560с.
Лебедева М. М. Вам предстоят переговоры. — М.: Экономика, 1993. — 156 с.
Лозниця В. С. Психологія менеджменту: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1997.
— 248 с.
Палеха Ю. І., Кудін В. О. Культура управління та підприємництва:
Навчально-методичний посібник. — К.: МАУП, 1998. — 96 с
Панфилова А. П. Деловая коммуникация в профессиональной деятельности. —
СПб.: Знание, 1999. — 496 с.
Пиз А. Язьік телодвижений: Пер. с англ. — Новгород, 1992. — 262 с.
Психологія професійної діяльності і спілкування // За ред. Л. Е.Орбан,
Д. М. Гриджука. — К.: Преса України, 1997. — 192 с.
Фишер Р., Юри У. Путь к согласию, или переговоры без поражения: Пер. с
англ. — М.: Наука, 1992. — 158 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
