.

Теоретичні основи криміналістики поняття і значення криміналістики (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
195 2053
Скачать документ

Реферат на тему

Теоретичні основи криміналістики поняття і значення криміналістики

План

1. Предмет, система і завдання криміналістики

2. Природа криміналістики

3. Зв’язок криміналістики з суміжними галузями знань

Література 1. Предмет, система і завдання криміналістики

Криміналістика — це наука, яка дійсно знаходиться на передньому краї
боротьби зі злочинністю. Саме криміналістика на основі своїх наукових
досліджень та розробок пропонує оперативно-розшуковим працівникам,
слідчим, експертам, суддям науково обґрунтовані та перевірені практикою
засоби, прийоми та методи розкриття злочинів, розслідування та судового
розгляду кримінальних справ.

Криміналістика привертає до себе увагу насамперед тим, що вона допомагає
встановити істину, проникнути у невідоме, таємне. У повсякденному
розумінні криміналістику пов’язують з детективами Агати Кристі та Конан
Дойля про досвідчених слідчих, славетних експертів або доблесних
нишпорок, але справжній зміст криміналістики не відповідає поверхневому
уявленню детективного жанру.

Термін «криміналістика» (від лат. criminalis — те, що стосується
злочину) уперше вживається наприкінці XIX ст. судовим слідчим, а згодом
університетським професором Гансом Гроссом, який вважав її допоміжною по
відношенню до кримінального права та визначав як вчення про реалії
кримінального права.

Зародження криміналістики пов’язане із соціальним замовленням держави і
суспільства науці: розробити нові засоби і методи розкриття і
розслідування злочинів в умовах появи професіональної та організованої
злочинності. Історично криміналістика народилася в надрах кримінально
процесуальної науки й тому тісно пов’язана з теорією доказів.

Криміналістику слід розглядати у трьох аспектах: як науку, як навчальну
дисципліну та як практичну діяльність у боротьбі зі злочинністю.

Предмет криміналістики є багатогранним і складним. У юридичній
літературі мають місце різні, визначення предмета криміналістики: як
науки про розслідування злочинів, або науки про розкриття злочинів, або
науки про сукупність технічних засобів, тактичних прийомів і методичних
рекомендацій. Останнім часом криміналістику визначають як науку про
технології та засоби практичного слідознавства у кримінальному
судочинстві. Однак усі ці визначення звужують реальний предмет
криміналістики та закономірності, що вивчає ця наука.

Питання про предмет криміналістики довгий час залишалося дискусійним
(наприклад, дискусії про предмет криміналістики 50-х чи 70-х років), що
пов’язано зі складністю об’єкта пізнання (вивченням злочинної діяльності
та діяльності щодо протидії злочинності).

Криміналістика — це наука про закономірності злочинної діяльності та її
відображення в джерелах інформації, які слугують основою для розробки
засобів, прийомів і методів збирання, дослідження, оцінки і використання
доказів з метою розкриття, розслідування, судового розгляду та
попередження злочинів.

Злочинна поведінка відбивається в різних слідах, які можуть стати у
встановленому законом порядку джерелом доказів. Тому важливим елементом
предмета криміналістики є процеси збирання, дослідження, оцінки та
використання доказів.

Збирання доказів — це перший етап роботи з доказами, який складається з
таких стадій:

1) виявлення доказів — їх відшукання;

2) фіксація доказів, їх закріплення;

3) вилучення доказів — дії, які забезпечують можливість використання
доказів, приєднання їх до справи та дослідження;

4) збереження доказів.

Дослідження доказів являє собою пізнання дізнавачем, слідчим, прокурором
та судом їх змісту, перевірку вірогідності існування тих фактичних
даних, які складають зміст доказів.

Оцінка доказів — це логічний процес встановлення допустимості та
відносності доказів, наявності та характеру зв’язків між ними,
визначення шляхів використання доказів з метою встановлення істини.

Використання доказів — це оперування ними у процесі доказування,
встановлення істини.

Система криміналістика, — це складові її розділи (частини), які мають
поміж собою стійкі, взаємопов’язані зв’язки та мають тісне сплетіння.
Сучасні уявлення про зміст криміналістики дозволяють вирізнити в її
системі чотири розділи:

1. Загальна теорія криміналістики — це її методологічна основа, яка
являє собою систему принципів, концепцій, категорій, понять, методів, що
відбивають предмет криміналістики як ціле. Основні елементи: а) вступ до
загальної теорії криміналістики; б) окремі криміналістичні теорії; в)
вчення про методи криміналістики; г) вчення про мову криміналістики; д)
криміналістична систематика.

2. Криміналістична техніка — розділ криміналістики, що є системою
наукових положень і розроблюваних на їх основі технічних засобів,
прийомів і методів, призначених для збирання, дослідження і використання
доказів. Криміналістична техніка виникла внаслідок впроваджен-

ня досягнень природничих і технічних наук у практику боротьби зі
злочинністю. Система криміналістичної техніки охоплює такі основні
галузі: судова фотографія; судовий кіно- і відеозапис; трасологія;
судова балістика; криміналістичне дослідження письма;
техніко-криміналістичне дослідження документів; криміналістичне
ототожнення особи за ознаками зовнішності; кримінальна реєстрація.

3. Криміналістична тактика є інтелектуальним ядром криміналістики. Це
розділ криміналістики, який являє собою систему наукових положень і
розроблюваних на їх основі рекомендацій щодо організації і планування
досудо-вого і судового слідства, визначення лінії поведінки осіб, які
здійснюють судове дослідження, щодо прийомів проведення слідчих та
судових дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів, на
встановлення обставин, що сприяють вчиненню і прихованню злочинів. До
складу криміналістичної тактики входять: вчення про криміналістичну
версію і планування розслідування, концепція слідчої ситуації,
тактичного рішення і тактичного ризику, системи тактичних прийомів
проведення слідчих і судових дій (тактичні комбінації) та ін.
Криміналістична тактика пропонує доцільні прийоми проведення огляду,
обшуку, пред’явлення для впізнання, допиту та інших слідчих (судових)
дій, вибір моменту їх проведення, послідовність виконання, творчий
підхід в конкретній ситуації, обрання напряму розслідування та лінії
поведінки.

4. Науково-технічні засоби і тактичні прийоми застосовуються стосовно до
розслідування конкретних видів злочинів. Типізація таких рекомендацій,
їх синтез дозволив утворити певні методичні поради. Криміналістична
методика (методика розслідування злочинів) — розділ криміналістики, який
являє собою систему наукових положень і розроблюваних на їх основі
рекомендацій щодо організації і здійснення розслідування і запобігання
окремим видам злочинів. Зміст криміналістичної методики становлять
загальні положення (криміналістична класифікація злочинів,
криміналістична характеристика злочинів, криміналістичне вчення про
розкриття злочинів, проблеми взаємодії під час розслідування та ін.) і
окремі криміналістичні методики (методики розслідування крадіжок,
грабежів, розбоїв, убивств, зґвалтувань тощо).

Завдання криміналістики визначаються її соціальною функцією — сприяти
своїми прийомами, методами і засобами справі боротьби зі злочинністю.
Найбільш загальним завданням криміналістики є забезпечення швидкого і
повного розкриття злочинів, викриття винних, запобігання та припинення
усіх кримінальне караних посягань. Боротьба зі злочинністю — це головне
завдання усіх наук кримінального циклу.

Специфічними завданнями криміналістики є:

1) вивчення закономірностей, які становлять предмет криміналістики;

2) розробка технічних засобів, тактичних прийомів і методичних
рекомендацій щодо збирання, дослідження і використання доказів;

3) удосконалення тактичних і методичних основ досу-дового й судового
слідства, основ судової експертизи;

4) удосконалення криміналістичних методів попередження злочинів;

5) вивчення можливості використання зарубіжного досвіду в боротьбі зі
злочинністю.

2. Природа криміналістики

Криміналістика — посідає певне місце серед інших наук, виконує
притаманні їй функції, має власний потенціал та призначення. Накопичення
наукових знань час від часу призводить до зміни її наукової парадигми
(змінення системи пануючих ідей).

За своєю природою криміналістика — це юридична наука. Такий погляд
сформувався в 1952—1955 pp. і згодом став панівним у правовій науці.
Зміст цієї концепції та її обґрунтування полягають у наступних тезах:

1) криміналістика — правова наука, оскільки її предмет і об’єкти
пізнання належать до сфери правових явищ;

2) криміналістика — правова наука, тому що її службова функція і
завдання відносяться до правової сфери діяльності державних органів,
правових процесів розслідування та судового розгляду;

3) усі рекомендації криміналістики мають правовий характер, засновані
на законі, відповідають його духу і букві;

4) головним «живильним середовищем» для криміналістики є право;

5) багато наукових рекомендацій криміналістики запроваджуються у змісті
правових норм;

6) історично криміналістика була народжена у рамках саме правової —
кримінально-процесуальної науки.

Історія криміналістики знає й інші погляди на природу криміналістики.
Одним з таких напрямів є визначення природи криміналістики як технічної
або природничо-технічної науки. Ці погляди характерні для етапу
становлення криміналістики як самостійної галузі знань (представники
таких поглядів — Р. А. Рейс, Е. Локар, Г. Ю. Манне, В. І. Громов, Є. У.
Зіцер). Причина такої оцінки природи криміналістики — у її змісті на той
час (поліцейська чи кримінальна техніка), а також прагнення
відмежуватися від кримінально-процесуальної науки у самостійну галузь,
створити власний предмет і методи дослідження. Причиною є також суттєвий
вплив на криміналістику природничих і технічних наук (математики,
фізики, хімії, біології, психології та ін.), використання методів і
прийомів цих наук. На той час погляди вчених криміналістів були
прогресивні і сприяли розвитку нової науки. У цей період виникають такі
галузі криміналістики, як судова хімія, судова фізика, судова біологія
та ін.

Криміналістика активно і творчо використовує дані технічних і
природничих наук відповідно до своїх завдань. Форми використання даних
інших наук були різні: просте використання, пристосування,
трансформація. У подальшому криміналістика теж почала впливати на інші
науки: методи криміналістики застосовували в інших галузях знань;
криміналістика дозволяла встановлювати факти не пов’язані з вчиненням
злочинів.

Криміналістику розглядали також як науку подвійної природи — правову і
технічну (найчіткіше цей погляд сформулював П. І. Тарасов-Радіонов).
Прибічники такого підходу наполягали на двох напрямах у криміналістиці:
1) розкриття і розслідування злочинів; 2) методи дослідження речових
доказів. Помилковість поглядів концепції подвійної природи
криміналістики полягає у механічному розподілі єдиної науки на правові
та неправові її розділи.

Розвиток криміналістики, особливості її предмета, складність
закономірностей, які вона вивчає, залишають дискусійним питання про
природу науки. В останні роки з’явилися нові погляди на природу
криміналістики, згідно з якими криміналістика — це наука синтетичної
природи (P. C. Бєлкін та ін.). На думку цих вчених, в криміналістиці
неможливо виділити суто правові та суто природничо-наукові, або технічні
розділи, комплекси знань як певні фіксовані структури. Вона являє собою
єдиний сплав знань.

3. Зв’язок криміналістики з суміжними галузями знань

Одним з центральних питань формування і розвитку конкретної науки є
визначення її місця в системі наукових знань, зв’язків з іншими
галузями, відмінностей її від них і, насамперед, суміжних дисциплін.
Якість і результативність дослідження даної проблеми багато в чому
залежать від з’ясування сутності й особливостей об’єктів, досліджуваних
криміналістикою.

Кожна наука має свої безпосередні об’єкти вивчення. Для криміналістики і
всієї групи кримінально-правових наук таким загальним об’єктом
дослідження є система, що складається з двох частин, або підсистем:

1) злочинність як сукупність злочинів різного виду;

2) сфера кримінально-правової боротьби зі злочинністю як діяльність по
виявленню, розкриттю, розслідуванню, судовому розгляду і попередженню
злочинів.

Стосовно до криміналістичного дослідження, зазначені дві підсистеми
об’єкта називають ще злочинною, або криміналістичною, діяльністю.

Дослідження такого об’єкта криміналістики, як злочинність вимагає
розробки криміналістичної характеристики різних видів злочинів на основі
узагальнення їх типових ознак (слідів), вивчення і систематизація яких
необхідні для ефективного виявлення, розкриття і попередження злочинів.

Дослідження іншого об’єкта криміналістики — сфери кримінально правової
боротьби зі злочинністю передбачає вивчення:

1) кримінального законодавства;

2) законодавства, що регулює відношення у сфері боротьби зі злочинністю
(Кримінально-процесуального кодексу України (надалі — КПК), законів
України «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність» та ін.);

3) діяльності правоохоронних органів і узагальненого досвіду їх
боротьби зі злочинністю;

4) провадження по кримінальних справах у суді;

5) кримінально правової галузі знань.

З юридичних наук проблеми злочинності й боротьби з нею безпосередньо
вивчає кримінально правова галузь, до якої належать науки кримінального
права, кримінального процесу, кримінології, криміналістики,
оперативно-розшукової діяльності, кримінально-виконавчого права,
кримінально-правової статистики і низка інших суміжних дисциплін: судова
медицина, судова психіатрія, судова бухгалтерія, судове товарознавство
та ін. Злочинність є об’єктом дослідження й інших галузей знань,
виходячи з їх цілей, у межах відповідного предмета вивчення. Наприклад,
злочинність як об’єкт дослідження суспільства вивчається філософією,
філософією права, соціологією, психологією та іншими науками.

Розвиток наук, що вивчають злочинність, склався так, що кожна з них
вивчає загальний об’єкт під кутом зору свого предмета дослідження,
утворюючи загальну систему пізнання об’єкта.

Для успішного ведення боротьби зі злочинністю необхідні знання, що на
нормативно-правовій основі визначають:

— які діяння є злочинними і з якими ознаками складу злочину (наука
кримінального права);

— які методи і засоби виявлення і дослідження слідів що проявляються при
підготовці до злочину, його здійсненні та прихованні (криміналістика)’,

— який порядок збирання, перевірки, оцінки доказів, процесуального
провадження по кримінальних справах (наука кримінального процесу);

— які типові обставини, що сприяли здійсненню визначених видів злочинів
і заходи для їхнього попередження (кримінологія);

— які методики і засоби виявлення та припинення злочинних діянь, що
готуються і почалися (наука опера-тивно-розшуковог діяльності);

— яка кількісна характеристика злочинності, діяльності органів боротьби
зі злочинністю, її тенденції (кримінально-правова статистика);

— які можливості одержання і використання кримінальної інформації для
контролю латентності й рецидиву злочинів, розслідування злочинів,
вчинених в умовах кримінально-виконавчих установ (кримінально-виконавче
право).

У системі зазначених наук криміналістиці належить координуюча роль як
галузі, що вивчає проблеми виявлення, фіксації, вилучення, дослідження
слідів у вигляді змін, що відбуваються в результаті злочинної
діяльності, як загального інформаційного джерела, використовуваного для
вивчення злочинів, розробки їх відповідних характеристик: кримінально
правової (кваліфікаційної), кримінально-процесуальної (доказової),
кримінологічної (попереджувальної), криміналістичної (слідової).

Література

Криміналістика: Підручник для студентів юрид. Спец, вищих закладів
освіти. — Кол. Авторів: Глібко В. М., Дудніков А. Л., Журавель В. А. Та
ін. / За ред. В. Ю. Шепітька. — К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. — 684
с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020