.

Історія криміналістики в Україні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
219 4006
Скачать документ

Реферат на тему

Історія криміналістики в Україні

План

Виникнення і розвиток криміналістики

Сучасний стан криміналістики в Україні

3. Експертні та криміналістичні установи в Україні

Література1. Виникнення і розвиток криміналістики

Окремі рекомендації криміналістичного характеру відомі здавна і
зустрічаються в законодавчих пам’ятках. Історія виникнення
криміналістичних знань розпочинається з появою перших типів держави і
права, коли встановлювались і порушувались певні правила поведінки,
звичаї і закони. Виникнення перших порушників законів викликало
необхідність введення спеціальних правил і методів щодо розкриття і
розслідування злочинів, встановлення злочинців. Призначаються певні
чиновники, які повинні були розкривати окремі види злочинів,
встановлювати істину (наприклад, у Древньому Єгипті — чиновники-писці,
нубійські негри та ін., у Древньому Вавилоні — писці та судді). Правові
документи (Закони царя Хаммурапі, Артхашастра, Книга законів та ін.)
містили деякі рекомендації криміналістичного характеру щодо збору,
дослідження та оцінки доказів судом, але вони мали окремий, розрізнений
характер і були пов’язані з певними клятвами, випробуванням вогнем,
каліченням та клеймінням засуджених.

Формування криміналістичних знань здійснювалося в межах процесу
(процедури), який був притаманний суспільству (наприклад, інквізиційний
процес був пов’язаний з отриманням зізнання від допитуваного за
допомогою тортур). Безумовно, поява криміналістичних засобів, прийомів і
методів пов’язана з відправленням правосуддя, слідчої, розшукової та
експертної практики.

Цікава історія виникнення розшукових органів. Так, у Франції першу
розшукову бригаду «Сюрте» («Безпека») в паризькій поліцейській
префектурі очолив колишній рецидивіст Франсуа Єжен Відок. Бригада була
створена теж з колишніх кримінальних злочинців за принципом: «Лише
злочинець може побороти злочин». В історії російського розшуку відоме
прізвище Ванькі Каїна (Івана Осипова) — злодія-рецидивіста, який не лише
виконував розшукові функції, а й сам скоював злочини. Лише згодом
виникло правило: особи, які притягувались до відповідальності за
обвинуваченням у кримінальних злочинах, не приймаються на службу в
розшукову поліцію.

Деякі засоби та прийоми криміналістичної спрямованості знайшли своє
відображення у правових актах Київської Русі, а саме у «Руській правді».
Літописи XV—XVI ст. свідчать про використання криміналістичних знань,
зокрема, при порівнянні підписів у рукописах, виявленні підробок
документів. У XVIII ст. вже були зроблені спроби щодо узагальнення
судової практики. Так, І. Т. Посьшков у роботі «Про бідність і
багатство» (1724) аналізує не тільки судочинство, а й прийоми проведення
слідства: випробування вогнем і залізом, позбавлення їжі та води та ін.

Для XIX ст. характерною є консолідація криміналістичних знань. У 1841 р.
виходить праця Я. Баршева «Засади кримінального судочинства з
застосуванням до російського кримінального судочинства», в якій були
розкриті способи проведення слідчих дій. У 1882 р. А. Бертильон
(співробітник Паризької поліцейської префектури) запропонував метод
антропометричної реєстрації й ототожнення злочинців (бертильонаж),
розробив методи сигналітичної та метричної фотозйомки, принципи
словесного портрета. Дещо пізніше виникає дактилоскопічний метод
реєстрації злочинців: Вільям Гершель (1877 p.), Генрі Фолдс (1879—1880
pp.), Френсіс Гальтон, Едвард Генрі та ін.

Розвитку криміналістики сприяли роботи Г. Гросса, P. А. Рейса, А.
Вейнгарта Ничефоро та багатьох інших, які досліджували засоби і методи
збирання доказів, особливості розслідування злочинів. Так, Г. Гросс
започаткував термін «криміналістика» і розкрив його зміст в своїх працях
«Керівництво для судових слідчих, чинів жандармерії та поліції» (1892) і
«Керівництво для судових слідчих як система криміналістики» (1898).

Важливим напрямом розвитку криміналістики є розробка методів дослідження
речових доказів. Першою криміналістичною установою в Росії була
судово-фотографічна лабораторія Є. Ф. Буринського (1889). У 1892 р.
вчений був нагороджений Академією наук премією ім. М. В. Ломоносова за
відкриття у галузі судово-дослідницької фотографії. Фундаментальна праця
Є. Ф. Буринського «Судова експертиза документів» (1903) є актуальною й
зараз.

На початку XX ст. виходить низка робіт М. С. Бокаріуса: «Судово-медичні
мікроскопічні та мікрохімічні дослідження речових доказів» (1910),
«Короткий курс судової медицини» (1911), «Судова медицина у викладі для
юристів» (1915). Протягом життя М. С. Бокаріус провів велику кількість
судово-медичних і криміналістичних експертиз, зробив розтин понад 3000
трупів, а також до 5000 досліджень речових доказів. Головними науковими
працями М. С. Бокаріуса є «Довідковий підручний альбом для працівників
карного розшуку і міліції при складанні словесного портрета» (1924),
«Початковий зовнішній огляд трупа на місці події або виявленні його»
(1929), «Судова медицина для медиків і юристів» у двох частинах (1930).
У 1925 р. Уряд УРСР присвоїв М. С. Бокаріусу почесне звання Заслуженого
професора.

На початку XX ст. виходить низка фундаментальних праць з криміналістики:
«Дактилоскопія як метод реєстрації» (1923, П. С. Семеновський), «Техніка
розслідування злочинів» (1925, М. П. Макаренко), «Судова фотографія»
(1926, С. М. Потапов). У цей же час виходить перший вітчизняний
підручник з криміналістики І. М. Якімова «Криміналістика. Керівництво по
кримінальній техніці і тактиці» (1925).

У 1935—1936 pp. у Москві видано підготовлений авторським колективом
систематизований підручник з криміналістики, в який увійшли кримінальна
техніка, тактика і методика розслідування, а у 1938—1939 pp. цей
підручник був перевиданий.

У 1940—1960 pp. здійснюється формування низки криміналістичних теорій і
вчень. Так, у 1940 р. видані монографія А. І. Вінберга «Криміналістична
експертиза письма»; у 1946 р. — брошура С. М. Потапова «Вступ до
криміналістики»; у 1947 р. — праця Б. І. Шевченко «Наукові основи
трасології»; у 1949 р. — книга М. В. “Берзієва «Вступ до
криміналістичного дослідження документів»; 1955 р. — робота М. О.
Селіванова «Судово-оперативна фотографія»; 1956 р. — книга С. Д.
Кустановича «Судова балістика»; 1958 р. — монографія P. C. Бєлкіна
«Теорія і практика слідчого експерименту»; 1965 р. — монографія Я.
Пещака «Слідчі версії» та ін.

У 1960—1980 pp. розпочинається інтенсивний розвиток теорії
криміналістичної тактики (Р. С. Бєлкін, О. М. Васильєв, А. В. Дулов, В.
О. Коновалова, М. І. Порубов, А. Р. Ратинов), наукових основ судової
експертизи (Л. Ю. Ароцкер, О. Р. Шляхов, О. О. Ейсман). З 60-х років
розпочинається розробка методологічних проблем криміналістики, що
знайшло відображення у виданих працях: С. П. Митричева «Теоретичні
основи радянської криміналістики» (1965); Р. С. Бєлкіна і А. І. Вінберга
«Криміналістика і доказування» (1969); О. М. Васильєва і М. П. Яблокова
«Предмет, система і теоретичні основи криміналістики» (1984); Р. С.
Бєл-кіна «Криміналістика: проблеми, тенденції, перспективи» у двох
частинах (1987, 1988) та ін. У 1970 р. проходить дискусія про предмет
криміналістики (м. Свердловськ).

Великим досягненням криміналістичної наукової думки є видання Р. С.
Бєлкіним «Курсу криміналістики в 3-х томах» (1997 p., Росія).

2. Сучасний стан криміналістики в Україні

Сучасний стан розвитку криміналістики в Україні характеризується
формуванням загальної теорії криміналістики, розробкою і впровадженням
сучасних науково-технічних засобів і інформаційних технологій в практику
боротьби зі злочинністю, удосконаленням прийомів криміналістичної
тактики, запропонуванням методик розслідування нових видів злочинів.
Розвиток криміналістики пов’язаний з формуванням певних наукових шкіл
криміналістів. Інтенсивно розвиваються всі розділи криміналістики,
виникають нові напрями, теорії та вчення.

Важливим свідченням високого рівня розвитку криміналістики в Україні є
підготовка і видання підручників. У 1973 р. виданий підручник «Радянська
криміналістика. Криміналістична техніка і слідча тактика» за редакцією
В. П. Колмакова, написаний українськими вченими криміналістами. У 1988
р. вийшов з друку підручник «Радянська криміналістика. Методика
розслідування окремих видів злочинів» за редакцією В. К. Лисиченка.

За часів незалежності України перший підручник для юридичних вищих
навчальних закладів і юридичних факультетів був підготовлений у 1998 р.
колективом викладачів кафедри криміналістики Національної юридичної
академії України імені Ярослава Мудрого «Криміналістика. Криміналістична
тактика і методика розслідування злочинів» за редакцією В. Ю. Шепітька.

На сучасному етапі наукові дослідження з криміналістики проводяться на
кафедрах криміналістики вищих юридичних навчальних закладів, у
науково-дослідних установах України (Інституті вивчення проблем
злочинності Академії правових наук України (з 1995 p.);
Науково-дослідному інституті проблем боротьби зі злочинністю
Національної академії внутрішніх справ України (з 1997 p.); Міжвідомчому
науково-дослідному центрі з проблем боротьби з організованою злочинністю
при Координаційному комітеті по боротьбі з корупцією і організованою
злочинністю при Президентові України (з 1995 p.); Харківському центрі
вивчення організованої злочинності (з 1998 p.), а також у
науково-дослідних експертних установах (науково-дослідних інститутах
судових експертиз Міністерства юстиції України; Державному
науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС України та
підпорядкованих йому науково-дослідних експертно-криміналістичних
центрах на місцях).

На сьогодні в Україні працюють відомі криміналісти професори: Ю. П.
Аленін, В. П. Бахін, Т. В. Варфоломєєва (член-кореспондент АПрНУ); В. Г.
Гончаренко (академік АПрНУ), В. А. Журавель, А. В. Іщенко, О. А.
Кириченко, Н.І.Кліменко, В.О.Коновалова (академік АПрНУ), В.СКузьмічов,
В.К.Лисиченко, В.Г.Лукашевич, Г. А. Матусовський, І. В. Постіка, М. В.
Салтевський, М. Я. Сегай (академік АПрНУ), В. Ю. Шепітько
(член-кореспондент АПрНУ).

Зібрання криміналістів України у Харкові (зліва направо, верхній ряд):

В. В.Тищенко, завідувач кафедри криміналістики Одеської національної

юридичної академії, канд. юрид. наук, доц.; М. Л. Цимбал, директор

ХНДІСЕ, канд. юрид. наук; В. С. Кузьмічов, завідувач кафедри

криміналістики Національної академії внутрішніх справ України,

д-р юрид. наук, проф.; В. О. Коновалова, д-р юрид. наук, професор

кафедри криміналістики Національної юридичної академії України імені
Ярослава Мудрого; В. Ю. Шепітько, завідувач кафедри криміналістики

Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, д-р
юрид. наук, професор; В. А. Журавель, д-р. юрид. наук, професор

кафедри криміналістики Національної юридичної академії України

імені Ярослава Мудрого; (нижній ряд) Г. А. Матусовський, д-р юрид. наук,

професор кафедри криміналістики Національної юридичної академії України

імені Ярослава Мудрого; М. В. Салтевський, д-р юрид. наук, професор

кафедри криміналістики Національної юридичної академії України

імені Ярослава Мудрого; В. Г. Лукашевич, перший проректор Запорізького
інституту МВС України, д-р юрид. наук, професор.

Тільки за останні 10 років в Україні захищена низка докторських
дисертацій: «Основи теорії професійного спілкування слідчого» (В. Г.
Лукашевич, 1993); «Криміналістичні знання: природа, структура,
оптимізація використання» (Н.І. Клименко, 1993); «Організаційні,
процесуальні та криміналістичні проблеми захисту адвокатом прав
підозрюваного, обвинуваченого, підсудного» (Т. В. Варфоломєєва, 1994);
«Теоретичні проблеми систематизації тактичних прийомів в криміналістиці»
(В. Ю. Шепітько, 1996); «Слідча діяльність: сутність, принципи,
криміналістичні прийоми і засоби здійснення» (В. С. Кузьмічов, 1996);
«Основи криміналістичної мікрології» (О. А. Кириченко, 1996);
«Теоретичні та практичні основи розкриття і розслідування осередків
злочинів» (Ю. П. Аленін, 1997); «Теорія та методологія криміналістичного
прогнозування» (В. А. Журавель, 2000).

3. Експертні та криміналістичні установи в Україні

У 1923 р. Раднарком УРСР прийняв постанову про заснування в Харкові,
Києві та Одесі обласних кабінетів науково-судової експертизи і затвердив
положення про них (хоча Київський інститут і Одеська лабораторія були
організовані ще в 1914 p.). Ці установи були створені з метою
провадження різного роду науково-технічних досліджень за судовими
справами. Київський кабінет очолював С. М. Потапов, а потім В. І.
Фаворський. Першим директором обласного кабінету в Харкові був
талановитий судовий медик і криміналіст М. С. Бокаріус (1923—1931), а
після смерті цей заклад очолив його син М. М. Бокаріус. Для виконання
поставлених завдань у складі кабінетів було передбачено створення
чотирьох секцій: 1) хімічних і фізико-хімічних досліджень; 2)
судово-фотографічних досліджень; 3) судово-медичних макро і
мікроскопічних досліджень; 4) ідентифікації особи.

У 1925 р. кабінети були перейменовані в інститути науково-судової
експертизи. На той час в інститутах діяли шість 54

секцій: 1) хімічних і фізико-хімічних досліджень; 2) біологічних
досліджень; 3) фотографічних досліджень; 4) ідентифікації особи; 5)
судово-медичних досліджень; 6) кримінальне— психологічних досліджень і
психопатологічних досліджень. У 1926—1927 pp. опубліковано три книги
журналу «Архів кримінології та судової медицини», відповідальним
редактором якого був директор Харківського інституту М. С. Бокаріус. У
1931 р. видавався журнал «Питання криміналістики та науково-судової
експертизи», а в 1936 р. було видано спільний збірник Українського
інституту судової політики і Харківського інституту судової експертизи
«Питання кримінального процесу та техніка розслідування злочинів». У
1937 р. було надруковано збірник трьох українських інститутів
науково-судової експертизи (Київського, Харківського і Одеського)
«Криміналістика і науково-судова експертиза». Починаючи з 1964 р. в
Україні виходить міжвідомчий збірник наукових і науково-методичних праць
«Криміналістика і судова експертиза». *

У роки Великої Вітчизняної війни експертну діяльність проводили в
основному науково-технічні відділи (НТВ) органів міліції. Київський,
Харківський та Одеський науково-дослідні інститути судових експертиз
відновили свою експертну і наукову діяльність у 1943—1944 pp.

З 1946 р. директором Харківського науково-дослідного інституту судових
експертиз був призначений В. П. Колмаков, який успішно керував
інститутом протягом 20 років. На сьогодні в Україні створені і
функціонують науково-дослідні інститути судових експертиз Міністерства
юстиції України: в Києві, Харкові, Одесі, Львові, Донецьку, а також
філії в Сімферополі, Севастополі, Дніпропетровську, Полтаві, Черкасах,
Тернополі, Луганську, Миколаєві, Чернігові, Вінниці. Інститутами
здійснюється науково-дослідницька та науково-методична робота. Колективи
інститутів запропонували низку нових експертних методик та методів
дослідження. Експертами захищені кандидатські та докторські дисертації.

Зараз НДІСЕ Міністерства юстиції України мають такі власні лабораторії:
судово-почеркознавчих і комп’ютерних досліджень, судово трасологічних,
судово-балістичних, вибухотехнічних, судово-біологічних, судово
автоте-хнічних, судових будівельних та пожежних, судово-товарознавчих,
судово-фізичних і хімічних досліджень.

В Україні функціонує система експертних криміналістичних підрозділів
органів внутрішніх справ. Перший кабінет науково-судової експертизи
почав працювати у 1919 р. при Центральному управлінні карного розшуку
Росії. У 1921 р. кабінет був реорганізований у науково-технічний
підвідділ при карному розшуку НКВС, а у 1922 р. — в науково-технічний
відділ. З 1936 р. аналогічні науково-технічні підрозділи були створені в
міліції на всій території СРСР, а впродовж свого існування змінювали
назви на експертно-криміналістичні управління і
експертно-криміналістичні відділи.

Окрім експертних установ Міністерства юстиції України, судово-експертні
та криміналістичні дослідження в Україні на теперішній час провадять
експертно-криміналістична служба МВС України (Державний
науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України (ДНДЕКЦ)
та науково-дослідні експертно-криміналістичні центри (НДЕКЦ) при ГУМВС,
УМВС, УМВСТ. Експерти центрів проводять різні види експертиз і
досліджень, приймають участь у проведенні слідчих дій як спеціалісти. В
експертно-криміналістичних підрозділах проводяться: 1) криміналістичні
експертизи (дактилоскопічні, трасологічні, холодної зброї, почеркознавчі
та ін.); 2) спеціальні експертизи (наркотичних засобів, психотропних
речовин, їх аналогів і прекурсорів, харчових продуктів, волокон та
волокнистих матеріалів, нафтопродуктів і паливно-мастильних матеріалів,
скла і кераміки, вибухових речовин, обставин і механізму пожеж тощо).

Література

Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец, вищих закладів
освіти. — Кол. авторів: Глібко В. М., Дудніков А. Л., Журавель В. А. та
ін. / За ред. В. Ю. Шепітька. — К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. — 684
с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020