.

Загальні положення криміналістичної тактики (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
313 6534
Скачать документ

Реферат на тему

Загальні положення криміналістичної тактики

План

1. Поняття і предмет криміналістичної тактики

2. Тактичний прийом як елемент криміналістичної тактики

3. Джерела і функції тактичних прийомів

4. Класифікація тактичних прийомів

5. Система тактичних прийомів. Тактичні комбінації і тактичні операції

6. Психологічні основи використання тактичних прийомів

7. Тактичне рішення. Проблема тактичного ризику

Література

1. Поняття і предмет криміналістичної тактики

У період зародження криміналістики як самостійної галузі знань тактика
розглядалась як частина поліцейської (кримінальної) техніки. У працях
вчених Австро-Угорщини і Німеччини Г. Гросса, А. Вейнгардта, Г.
Шнейкерта, В. Штібера та інших відбилися перші уявлення про
криміналістичну тактику. Зокрема, А. Вейнгардт вказував, що у боротьбі
зі злочинністю, як і на війні, насамперед необхідні енергійна
діяльність, прояв особистої ініціативи та швидкість. Розпочинаючи
розслідування з можливою поспішністю, не слід діяти не обмірковано та
навмання.

Термін «тактика» означає теорію і практику підготовки та ведення бою. У
більш загальному розумінні — це система засобів, спрямованих на
досягнення певної мети через боротьбу, зіткнення інтересів та подолання
опору. Розслідування злочинів звичайно здійснюється у ситуації конфлікту
інтересів, протидії зацікавлених осіб. Термін «тактика» у криміналістиці
має деякі елементи умовності, оскільки вона не рівноцінна воєнній
тактиці та її не слід зводити тільки до тих способів, застосування яких
призводить до усунення конфліктних взаємозв’язків та протидії.

Погляди на зміст і сутність тактики неодноразово зазнавали змін у теорії
криміналістики. Історія науки знає різноманітні терміни, що визначали її
поняття: кримінальна тактика, слідча тактика, криміналістична тактика.
Змінювалась не тільки назва тактики, а й її зміст. Процес становлення і
розвитку тактики йшов від вивчення особи злочинця та засобів вчинення
злочинів, розробки ефективних методів їх розкриття до дослідження
прийомів провадження окремих слідчих (судових) дій.

Криміналістична тактика є відносно самостійною частиною науки
криміналістики. Це система наукових положень і рекомендацій щодо
організації та планування досудового і судового слідства, які
розробляються на основі визначення оптимальної лінії поведінки осіб,
прийомів провадження слідчих і судових дій, спрямованих на збирання і
дослідження доказів та встановлення обставин, що сприяли вчиненню
злочину.

У структурному відношенні в тактиці виділяються два розділи: перший
містить так звані загальні положення (вчення про криміналістичну версію,
планування розслідування, взаємодію слідчого з органами дізнання,
залучення громадськості до розслідування злочинів); другий включає
положення щодо тактики провадження окремих слідчих дій. Таке розуміння
тактики та її структури має найбільш загальний характер і є
загальновизнаним. Проте воно звужує сферу застосування та межі
криміналістичної тактики, характеризуючи її тільки стосовно окремих
слідчих дій.

У теоретичному аспекті судова тактика залишається до цього часу
недостатньо дослідженою. Проблеми застосування судом даних
криміналістики знайшли своє відображення у концепції Л. Ю. Ароцкера
(1965), який писав, що визначення черговості встановлення фактів по
справі, послідовність провадження судових дій, побудова судового
слідства відповідно до характеру кримінальної справи (категорії злочину)
— всі ці положення криміналістичної тактики мають бути відомі суду.

Судова реформа в Україні ставить на меті звільнити суд від виконання
функції обвинувачення. Суд повинен вислухати доводи сторін, що
змагаються (державного обвинувача та захисника), про доведеність
обвинувачення, перевірити наявні у справі докази. Конституція України як
принципи судочинства оголошує рівність усіх учасників процесу перед
законом та судом, змагальність сторін та свободу в поданні суду своїх
доказів. З урахуванням цього конституційного положення якісно змінюється
й тактика провадження таких судових дій, як допит, очна ставка,
пред’явлення для впізнання, огляд місця події та ін. У зв’язку з цим
можна говорити про тактику суду (судді), тактику державного
обвинувачення і тактику професійного захисту.

Дискусійними залишаються питання про тактику оперативно-розшукових
заходів і тактику розшуку. Процес становлення теорії
оперативно-розшукової діяльності як самостійної галузі багато в чому
схожий з історією розвитку криміналістики: спочатку елементи цієї теорії
та практичні рекомендації з проведення оперативно-розшукових заходів
розроблялися у розділі кримінальної тактики.

Розшукова діяльність є функцією органів дізнання та досудового слідства.
Розшукова діяльність органів дізнання має не процесуальний, переважно
розвідувальний характер та здійснюється спеціальними засобами. Тактика
провадження оперативно-розшукових заходів повинна посісти відповідне
місце не тільки у теорії оперативно-розшукової діяльності, а й у
криміналістиці. Це пов’язано з тим, що хоч природа оперативно-розшукової
та кримінально-процесуальної діяльності різна, однак існує тенденція до
легалізації та надання доказової сили оперативно-розшуковим заходам.
Необґрунтовано забутою є тактика злочинної діяльності (кримінальна
тактика), яка визначає типові способи вчинення та приховування злочинів,
форми поведінки злочинця, його психологічний портрет, особливості
протидії зацікавлених осіб, створення інсценувань та фальсифікацій.

У злочинців в процесі злочинної діяльності виробляються своєрідні вміння
та навички, звички та схильності, тобто «злочинний почерк». Схильність
до вчинення злочинів певним способом є передумовою кримінальної
професіоналізації. Знання специфіки способів професійної злочинної
діяльності — ключ до виявлення винуватих. Сучасна криміналістична теорія
не має достатньої кількості досліджень в галузі тактики злочинної
діяльності та не виділяє її у своїй структурі. Разом з тим, особливості
кримінальної тактики необхідно враховувати судово-слідчим працівникам
під час провадження процесуальних дій, виявлення слідів злочину,
встановлення свідомо неправдивих показань.

Тенденції розвитку криміналістичної тактики потребують розширення меж її
дослідження. За своїм змістом криміналістична тактика повинна мати
трирівневу структуру:

1) загальні положення (поняття і предмет криміналістичної тактики, її
принципи, елементи планування і організація розслідування, вчення про
криміналістичну версію та ін.);

2) підгалузі (слідча тактика, судова тактика, тактика розшукової
діяльності, тактика злочинної діяльності);

3) окремі наукові теорії (теорія прийняття тактичних рішень, теорія
слідчої ситуації, теорія систематизації тактичних прийомів та ін.).

Оскільки тактика є частиною криміналістичної науки, вона не може не
включати до себе деяких її положень.

Це можуть бути окремі криміналістичні теорії або їх структурні
підрозділи. Окремі наукові теорії у криміналістичній тактиці мають
різний ступінь сформованості, тому вона є відкритою системою, яка
характеризується появою нових теорій.

Структурність криміналістичної тактики можна простежити на її
елементному складі, який передбачає виділення тих «часток», на яких
ґрунтується тактика:

1) тактичний прийом як спосіб здійснення процесуальної дії, спрямований
на досягнення її мети;

2) тактична рекомендація — науково обґрунтована та перевірена практикою
порада щодо вибору і застосування засобів, прийомів та форм поведінки;

3) система (підсистема) тактичних прийомів — упорядкована сукупність
взаємопов’язаних та взаємообумовлених прийомів, що мають цільову
спрямованість у процесі її реалізації (іноді систему тактичних прийомів
іменують тактичною комбінацією);

4) тактика слідчої (судової, оперативно-розшукової) дії, яка охоплює
весь типовий тактичний комплекс можливого її здійснення, реалізації;

5) система слідчих або інших дій (тактична операція), яка спрямована на
виконання завдання розслідування у відповідній слідчій ситуації.

Криміналістична тактика тісно пов’язана з іншими розділами
криміналістики — криміналістичною технікою та методикою розслідування
окремих, видів злочинів. Тактика провадження тих або інших процесуальних
дій змінюється залежно від характеру задіяних засобів та прийомів
криміналістичної техніки. Використання технічних засобів передбачає їх
тактичне обґрунтування та доцільність. Взаємозв’язок криміналістичної
тактики і методики розслідування окремих видів злочинів визначається
тим, що рекомендації тактики реалізуються тільки через методику
розслідування з урахуванням специфічних рис конкретного виду злочину.

2. Тактичний прийом як елемент криміналістичної тактики

Тактичний прийом є основним елементом криміналістичної тактики. В
юридичній літературі визначення поняття тактичного прийому до цього часу
є спірним, що викликає неоднозначне його розуміння і тлумачення.

У криміналістиці існують два основних напрями у поглядах на сутність
тактичного прийому: деякі автори розглядають тактичний прийом як
своєрідну наукову рекомендацію (О. М. Васильєв), інші — визначають його
як спосіб дії чи лінію поведінки (P. C. Бєлкін). У визначенні поняття
тактичного прийому необхідно вказувати, що це саме спосіб дії. Підставою
для цього є такі міркування:

1) визначення поняття тактичного прийому як наукової рекомендації
містить вказівку на джерело його формування, але не відбиває самої
сутності прийому;

2) в етимологічному розумінні прийом означає «спосіб здійснення
чого-небудь», рекомендація ж — це тільки порада, побажання;

3) спосіб передбачає практичну реалізацію прийому, тоді як рекомендація
існує лише абстрактно.

Тактичним прийомом може виступати не будь-який, а лише найбільш
раціональний і ефективний спосіб здійснення процесуальної дії у певних
обставинах його реалізації. Раціональність і ефективність способу дії
(тактичного прийому) є його істотними ознаками. Разом з тим, зазначені
ознаки ще не дозволяють відокремити тактичний прийом від інших способів
дії (організаційних, підготовчих, технічних тощо).

Відокремлення тактичного прийому від інших способів дії криється в його
психологічній сутності, особливостях психологічного механізму його
реалізації. Такий механізм реалізації тактичного прийому припускає: 1)
його психологічну спрямованість, пов’язану з викриттям неправди,
актуалізацією забутого, відтворенням події, що трапилася, знаходженням
прихованого тощо; 2) безпосередню чи опосередковану взаємодію між
слідчим (суддею) і його респондентами; 3) психологічний ефект від
використання прийому (що пов’язано з одержанням об’єктивних показань,
викриттям слідів і знарядь злочину, встановленням місцеперебування
тайника тощо).

Визначення поняття тактичного прийому передбачає урахування і такої його
ознаки, як ситуаційна обумовленість. Слідча ситуація справляє чималий
вплив як на обрання тактичних прийомів, так і на доцільність їх
застосування в тих чи інших умовах.

З урахуванням викладеного, тактичний прийом — це спосіб здійснення
процесуальної дії, спрямований на досягнення її конкретної мети,
заснований на психологічному механізмі його реалізації, і найбільш
раціональний і ефективний у певних ситуаціях.

Тактичний прийом виконуватиме свої функції тільки в тому разі, якщо він
відповідатиме низці вимог, до числа яких відносяться законність,
етичність, науковість, вибірковість, пізнавальна цінність.

Законність, як принцип застосування тактичних прийомів, полягає в тому,
що за своїм характером, змістом і цілеспрямованістю ці прийоми повинні
повністю відповідати духу і букві закону. Тактичний прийом може
застосовуватися лише в межах тих слідчих і судових дій, порядок
здійснення яких визначений кримінально-процесуальним законом.
Відповідність тактичного прийому вимогам законності означає також й те,
що він не може суперечити закону. Так, у процесі провадження такої
слідчої дії, як пред’явлення для впізнання, способом дії, що порушує
вимоги закону, може бути пред’явлення осіб або предметів серед меншого
числа, ніж про це вказано в нормі закону (статті 174, 175 КПК). Такі дії
не можна визнати тактичним прийомом, що відповідає вимозі законності.

Допустимість тактичного прийому пов’язана не тільки з його законністю, а
й з етичністю. Етичність тактичних прийомів полягає в тому, що вони не
можуть містити в собі елементів неправдивої інформації, введення особи в
оману, вчинення такого впливу на психіку людини, що тягне за собою
негативні наслідки. Неприпустимими є тактичні прийоми, засновані на
насильстві, погрозах, обмані, використанні аморальних спонукань,
культурної відсталості, релігійних упереджень тощо.

Важливою вимогою, що ставиться до тактичних прийомів, є їх науковість,
під якою розуміють відповідність прийому науковим даним, що лежать в
основі його формування. Розробка тактичних прийомів ґрунтується на даних
різних наук — психологи, логіки, педагогіки, лінгвістики, кібернетики та
ін. Проте вимога науковості не вичерпується цим. Вона перш за все
визначає природу тактичного прийому. Наукова обґрунтованість передбачає:

1) науковість прийому за джерелом його походження;

2) відповідність прийому сучасному стану науки;

3) можливість наукового передбачення результатів використання прийому.

Наступною вимогою до тактичних прийомів виступає їх вибірковість як
спроможність вирішувати тактичні завдання у певних ситуаціях.
Ситуативний характер прийомів, залежність їх від обставин, що виникають
під час провадження досудового чи судового слідства в цілому або при
проведенні окремих слідчих (судових) дій, обумовлює необхідність
опрацювання найрізноманітніших тактичних прийомів.

Серед вимог, які висуваються щодо тактичного прийому, є також його
пізнавальна цінність. Тактичні прийоми за своїм призначенням і
спрямованістю сприяють пізнанню, переслідують мету одержати доказову
інформацію (знайти сліди чи знаряддя злочину, одержати показання від
свідка чи обвинуваченого, встановити особу злочинця чи жертви тощо).

Важливою проблемою у криміналістичній тактиці є визначення характеру
взаємозв’язку і розмежування тактичних прийомів та процесуального
порядку провадження слідчих і судових дій. З цього приводу в юридичній
літературі висловлені дві протилежні точки зору. Прибічники однієї з них
(P. C. Бєлкін) вважають, що у кримінально-процесуальному законі можуть
міститися тактичні прийоми. Вони зазначають, що тактичний прийом, який
став нормою закону, не втрачає свого криміналістичного змісту. Інші
криміналісти (В. О. Коновалова) стверджують, що у
кримінально-процесуальному законі не можуть міститися ніякі тактичні
рекомендації чи прийоми.

На наш погляд, у кримінально-процесуальному законі не можуть міститися
тактичні прийоми, бо, по-перше, тактичний прийом ґрунтується на
процесуальних нормах і не повинен суперечити їм; по-друге, процесуальна
норма, навіть альтернативна, не може бути тактичним прийомом через те,
що вона має розпорядчий або обов’язковий характер у певних межах;
по-третє, тактичний прийом є більш гнучким, його застосування
визначається ситуаційною обумовленістю, яку законодавець у деталях
передбачити не може, а може представити та приписати тільки загальний
процесуальний порядок; по-четверте, тактичний прийом не може бути
застосований в «усіх випадках» — лише при певних умовах, обставинах,
відповідних ситуаціях його застосування буде оптимальним.

3. Джерела і функції тактичних прийомів

При формуванні тактичних прийомів криміналістична тактика виходить з
галузей наукових знань, що стоять біля джерел їх утворення і визначають
їх ефективність і раціональність. Дослідження джерел тактичних прийомів
дозволить виявити їх наукову спроможність, природу, оцінити їх
можливості.

У генезисі криміналістичної тактики до її джерел традиційно відносять
дані таких наук, як логіка, психологія, лінгвістика, соціологія, наука
управління та ін. Разом з тим, розвиток окремих наук, їх інтеграція і
диференціація дозволяють виявити нові джерела, що сприяють розвитку і
становленню криміналістичної тактики та її ядра— тактичних прийомів. До
таких джерел можуть бути віднесені дані теорії прогнозу, теорії ігор,
теорії систем та ін.

Наукові положення логіки повинні посісти особливе місце при формуванні
та використанні тактичних прийомів огляду місця події, допиту в усіх
його різновидах, обшуку та інших процесуальних дій. Такі тактичні
прийоми, як аналіз слідів та інших речових доказів, їх зіставлення з
іншими даними, постановка різноманітних за своєю природою запитань
допитуваному чи пред’явлення йому тих чи інших доказів містять у собі
елементи логіки. Закони логіки визначають не тільки форму і зміст
тактичних прийомів, а й певну послідовність їх використання, те чи інше
їх поєднання у межах окремої процесуальної дії.

Важливим теоретичним джерелом тактичних прийомів виступає психологія, її
особлива роль визначається тим, що тактичні прийоми безпосередньо або
опосередковано спрямовані на специфічний об’єкт — психіку людини; їх
розробка і побудова ґрунтуються на психологічних особливостях процесів
сприйняття, пам’яті, мислення, тих чи інших властивостях і станах; їх
зміст і механізм реалізації зумовлені необхідністю здійснення
психологічного впливу з метою встановлення психологічного контакту,
актуалізації забутого, викриття неправди у свідченнях тощо.

Особливий інтерес для розвитку криміналістичної тактики становить
соціальна психологія, яка дає відомості про вікові,
соціально-психологічні особливості особи, її комфортність, схильність до
референтної групи (референту), соціальну роль та ін. Використання даних
цієї науки дозволяє більш диференційовано формувати достатні й необхідні
засоби впливу на осіб різних категорій.

Розробка і застосування тактичних прийомів пов’язані з окремими
напрямами математичної науки, і зокрема теорією ігор. Вплив теорії ігор
на розвиток криміналістичної тактики намітився порівняно недавно.
Використовуючи математичний апарат, теорія ігор винаходить такі правила
поводження у конфліктних ситуаціях, які були б найкращими. Ці завдання
можуть бути найбільш ефективно вирішені на рівні рефлексивного мислення
і управління як ядра теорії ігор. Елементи рефлексивного мислення
необхідно більш широко використовувати в процесі обрання і побудови
окремих тактичних прийомів, їх систем, прогнозування можливостей їх
ефективної реалізації.

Криміналістична тактика пов’язана з наукою управління, зокрема з
науковою організацією праці (НОП). Вона використовує такі положення НОП,
як планування діяльності, розподіл сил і засобів, економія часу.

Розгляд НОП як джерела тактичних прийомів уявляється спірним. Віднесення
окремими авторами НОП до джерел тактичних прийомів пов’язане з тим, що
вони ототожнюють організаційні й тактичні способи дії, ставлять між ними
знак рівності. НОП може лише сприяти ефективному використанню тактичних
прийомів, але не породжувати їх.

Необхідно відзначити, що ізольований розгляд окремих теоретичних джерел
є умовним. В усіх випадках тактичний прийом має декілька джерел. Так,
постановка тих чи інших запитань допитуваному заснована на даних логіки
(логічна природа запитання, його вид, форма); психології (запитання є
носієм психологічного впливу); лінгвістики (запитання повинно бути
правильно сформульовано з точки зору мовознавства). Пред’явлення доказів
базується на даних психології (актуалізувати забуте, викрити неправду
тощо); логіки (визначеність і послідовність їх пред’явлення); теорії
ігор (обрання моменту пред’явлення доказів за допомогою імітації
міркувань респондента; прогнозування результату реалізації прийому та
ін.).

Джерелом тактичних прийомів можуть стати результати криміналістичних
наукових пошуків. Як не дивно, але про це джерело забувають самі
криміналісти. Сьогодні криміналістична тактика переростає свій
традиційний потенціал, а це вимагає не тільки його оновлення, а й
побудови систем тактичних прийомів, розробки нових способів дії.
Криміналістика на основі вивчення і узагальнення слідчої практики
розробляє і пропонує найбільш ефективні тактичні прийоми і засоби.

Джерелом тактичних прийомів може бути й безпосередньо слідча чи судова
практика. Судово-слідча практика дозволяє нагромадити необхідний
емпіричний матеріал, узагальнити особливості застосування способів дії,
одержати уявлення щодо прогалин і помилок, апробувати рекомендації
криміналістичної теорії.

Тактичні прийоми виконують різноманітні функції і можуть бути поділені
на загальні, що виходять за рамки ізольованої дії та характерні для
низки процесуальних дій, та окремі, які притаманні внутрішньому змістові
окремої дії. Дослідження функціонального призначення тактичних прийомів
вимагає розгляду специфіки загальних і окремих функцій.

Загальними функціями тактичних прийомів можуть бути пізнавальна,
прогностична, комунікативна, регулятивна. Розглянемо кожну з них окремо.

Пізнавальна функція тактичних прийомів пов’язана з одержанням доказової
інформації при виконанні окремих процесуальних дій. Тактичні прийоми за
своєю сутністю повинні сприяти пізнанню, переслідувати мету ефективного
проведення слідчих і судових дій. Пізнавальна функція складається із
застосування таких прийомів, які відповідно до мети дії, сприяють
виявленню інформаційного матеріалу та встановленню істини.

Прогностична функція тактичних прийомів дозволяє слідчому (судді)
правильно обрати ті чи інші способи дії, домогтися реалізації мети
процесуальної дії. Ця функція охоплює три основних напрями передбачення:
1) власних дій слідчим (суддею); 2) дій інших учасників процесу
розслідування (судового розгляду); 3) можливості управління здійснюваною
діяльністю.

Комунікативна функція проявляється у процесі спілкування слідчого
(судді) з іншими учасниками в межах процесуальної дії (під час допиту,
очної ставки, пред’явлення для впізнання та ін.). Ця функція тактичних
прийомів включає такі напрями: 1) встановлення психологічного контакту;
2) управління спілкуванням з боку слідчого (судді); 3) здійснення
психологічного впливу на підозрюваного, обвинуваченого, свідка чи іншу
особу в процесі спілкування; 4) одержання слідчим (суддею) необхідної
інформації в процесі спілкування.

Регулятивна функція тактичних прийомів припускає можливість виявляти їх
вплив на слідчу ситуацію і ситуацію процесуальної дії, змінювати їх.
Правильно обраний тактичний прийом дозволяє регулювати ситуацію в
потрібному напрямі (змінювати позицію учасників процесуальної дії,
одержувати дані про можливе місцеперебування слідів злочину, засоби їх
приховування тощо). У процесі використання тактичних прийомів
відбувається зміна ситуації, яку вони регулюють.

Тактичні прийоми обираються вільно та застосовуються на розсуд слідчого
чи судці. Разом з тим, необхідно враховувати можливості саме
регулятивної функції тактичних прийомів, пов’язаної з відносною
жорсткістю їх застосування.

Тактичні прийоми виконують також окремі функції, зумовлені специфікою
процесуальної дії, її цільовою і ситуативною спрямованістю. Окремі
функції являють собою диференціацію тих чи інших загальних функцій,
пов’язану зі специфікою слідчої чи судової дії (огляду місця події,
обшуку, пред’явлення для впізнання, допиту тощо). Так, у процесі допиту
загальні функції тактичних прийомів (пізнавальна і комунікативна)
знаходять свій прояв у таких окремих функціях, як функція викриття
(викриття неправдивої заяви про алібі, встановлення обмови, самообмови
тощо); функція спонукання (актуалізація в пам’яті забутого, стимулювання
до дачі показань); функція корекції (усунення перекручень при
добросовісній помилці, уточнення показань і усунення суперечностей у
них). Під час обшуку як окремі функції можуть бути розглянуті
діагностична (пов’язана з визначенням добровільності видачі об’єктів
обшуку), пошукова (дозволить обрати напрямок пошуку і виявити те, що
шукають), усунення протидії особи, яку обшукують, стимулювання її до
спілкування, одержання від особи пошукової інформації тощо.

Тактичні прийоми провадження окремих процесуальних дій мають
багатофункціональне призначення. У процесі використання вони можуть
виконувати різноманітні функції. Зокрема, пред’явлення того чи іншого
доказу може бути використано для актуалізації в пам’яті допитуваного
забутих обставин, викриття неправди, усунення суперечностей в його
показаннях та ін. Тактичний прийом, що стосується аналізу слідів на
місці події, дозволяє встановити більш широкий їх діапазон, причинні
зв’язки між ними, відтворити подію, що сталася. Зіставлення окремих
предметів може бути ефективним при обшуку як у разі відшукання
видозмінених (знищених) об’єктів пошуку, так і при пошуку об’єктів,
прихованих у спеціальних тайниках.

Окремі тактичні прийоми можуть виконувати свої функції в різних
процесуальних діях. Так, постановка тих чи інших запитань (нагадуючих,
доповнюючих, уточнюючих, контрольних тощо) використовується в таких
діях, як допит, обшук, пред’явлення для впізнання. Роз’яснення
необхідності надання допомоги органам розслідування застосовується при
допиті, обшуку, слідчому експерименті. Використання можливостей типових
аналогів може бути застосовано не тільки у процесі огляду місця події, а
й при обшуку.

Видимість функціональної уніфікованості тактичних прийомів створюється
схожістю окремих цілей процесуальних дій. Разом з тим, та чи інша слідча
(судова) дія завжди накладає свій відбиток на функції тактичних
прийомів.

4. Класифікація тактичних прийомів

Різноманітність тактичних прийомів вимагає їх наукової класифікації.
Класифікація визначає систему підпорядкованих понять (класів, об’єктів)
і використовується як засіб для встановлення зв’язку між ними. Значення
наукової класифікації полягає у тому, що вона передбачає вивчення
закономірностей об’єктів, дослідження їх природи.

У криміналістичній літературі здійснюються спроби класифікувати прийоми.
Складність класифікації тактичних прийомів визначається великою
кількістю підстав, за якими вони можуть бути поділені, та неоднозначним
розумінням сутності тактичного прийому.

Аналіз праць з криміналістики свідчить, що існує близько двох десятків
класифікацій тактичних прийомів, але багатьма авторами за основу
класифікаційних побудов часто беруться довільні ознаки, властивості чи
положення.

Найпоширенішою є класифікація тактичних прийомів за джерелом походження.
Так, їх поділяють на прийоми, що ґрунтуються на застосуванні логіки,
психології, НОП (О. М. Васильєв). Однак, на наш погляд, запропонована
класифікація є спірною через такі міркування:

1) вона демонструє окремі джерела формування тактичних прийомів і тому
має теоретичне, а не практичне значення;

2) є однобічною, бо не охоплює всі можливості формування прийомів;

3) підстава класифікації є недостатньо точною, оскільки у всіх випадках
тактичний прийом має декілька джерел;

4) у цій класифікації тактичними прийомами називаються й такі, що не
можуть належати до прийомів (слідча версія, планування, розміщення та
використання сил та ін.);

5) до тактичних прийомів зараховані не тільки способи дії, а й методи і
навіть цілі напрями діяльності слідчого.

Дискусійні погляди щодо існування двох тактик — криміналістичної та
процесуальної — дозволили окремим авторам класифікувати тактичні прийоми
на передбачені законом (обов’язкові чи факультативні) та не передбачені
кримінально-процесуальним законом (М. П. Шаламов). Така класифікація
ґрунтується на розумінні тактичного прийому як такого, що може міститися
у нормах закону. Однак такий погляд не можна визнати правильним.

Викликає заперечення класифікація тактичних прийомів за рівнем їх
складності — поділ на складні (комплекс, сполучення кількох простих
прийомів, що забезпечують досягнення визначеної мети) та прості
(елементарні) (М. О. Селіванов). Складні прийоми є не що інше, як їх
системи (або, як їх іноді називають у криміналістичній літературі,
тактичні комбінації). Система ж тактичних прийомів є самостійною
категорією криміналістичної тактики.

Класифікація тактичних прийомів повинна сприяти пізнанню їх сутності у
всіх різновидах, визначенню закономірних зв’язків між ними, встановленню
їх властивостей та ознак. Підставою класифікації має слугувати певна
об’єктивна закономірність, яка дозволяє поділяти тактичні прийоми на ті
чи інші види, відносити їх до визначеної групи.

Певний інтерес і практичне значення становлять такі підстави
класифікації тактичних прийомів:

1) за видом процесуальної дії

тактичні прийоми огляду місця події (аналіз окремих слідів на місці
події; моделювання події, що відбулась; зіставлення модельованої події
та реальної картини місця події; аналіз ознак знищення слідів;
зіставлення інформації місця події з типовими аналогами та ін.);

тактичні прийоми допиту (постановка різних видів запитань; пред’явлення
речових та письмових доказів; оголошення показань окремих осіб; допит на
місці події; демонстрація перспектив ситуації, що склалася; переконання
у необхідності надання допомоги органам розслідування та ін.);

тактичні прийоми обшуку (залучення обшукуваного до діяльності слідчого;
словесна розвідка; зіставлення виявленого з ознаками того, що шукається;
аналіз ознак предмета пошуків; постановка обшукуваному уточнюючих
запитань; використання можливостей типових аналогів тощо);

тактичні прийоми інших процесуальних дій;

2) за діапазоном використання

тактичні прийоми, які використовуються під час провадження тільки
окремих слідчих (судових) дій (допит на місці події, орієнтація на
професійні навички обшукуваного тощо);

тактичні прийоми, які використовуються у декількох (багатьох)
процесуальних діях (постановка тих чи інших запитань; використання
типових аналогів; аналіз слідів, предметів, їх ознак тощо);

3) за об’єктом спрямованості (або сферою реалізації) тактичні прийоми,
спрямовані на здійснення впливу на

людину (роз’яснення важливості правдивих показань; постановка
контрольних, нагадуючих, доповнюючих та інших запитань; демонстрація
фотознімків; оголошення висновків експертиз або результатів слідчих дій
та ін.);

тактичні прийоми, спрямовані на дослідження матеріального середовища
(аналіз слідів, предметів, їх ознак, розміщення; використання уявної
реконструкції окремих елементів події — моделювання з метою відтворення
події, що відбулась; зіставлення слідів, виявлених на місці події, та
ін.);

4) за ситуаційною варіантністю (тактичні прийоми, які диференціюються
залежно від ситуації процесуальної дії).

Так, у ситуації повідомлення неправдивих показань під час допиту можуть
бути виділені такі тактичні прийоми: постановка контрольних запитань,
пред’явлення доказів, оголошення показань інших осіб, допит на місці
події тощо;

5) за характером інформації

тактичні прийоми, які ґрунтуються на словесній інформації (бесіда на
сторонню тему; роз’яснення значення щиросердого розкаяння; постановка
тих чи інших запитань тощо);

тактичні прийоми, які базуються на матеріалізованій інформації
(демонстрація доказів, різної наочної інформації та ін.);

тактичні прийоми, що засновані на логіко-розумовій інформації (аналіз
окремих слідів (предметів);

моделювання події, що відбулась, зіставлення інформації місця події з
традиційним, природним плином події тощо.

5. Система тактичних прийомів. Тактичні комбінації і тактичні операції

У криміналістичній теорії тактичні прийоми традиційно розглядаються
ізольовано, а не у певних комплексах чи системах. Разом з тим, саме
комплексне використання тактичних прийомів слід здійснювати у процесі
тієї чи іншої слідчої (судової) дії. Використання типових систем
набагато ефективніше, ніж застосування окремих неузгоджених прийомів.

Система тактичних прийомів — це упорядкована сукупність (комплекс)
взаємопов’язаних і взаємообумовлених прийомів, яким притаманні цільова
спрямованість і вибірковість у процесі їх реалізації.

Така система повинна становити не просту сукупність прийомів, не
будь-який їх перелік, а лише таку побудову, що припускає організацію їх
у вигляді цілісного утворення, в якому взаємопов’язані компоненти
посідають відповідне місце у певній послідовності та виконують необхідні
функції.

Системі тактичних прийомів властиві такі загальні ознаки:

1) цілісність. Елементи системи повинні бути безпосередньо чи
опосередковано взаємопов’язані і вибірково взаємодіяти, тобто система
має функціонувати як певний цілісний ансамбль. Кожний тактичний прийом
повинен посідати своє місце в системі та виконувати необхідні функції.
Системі мають бути притаманні нові інтегральні властивості, які не
входять порізно як складові до системи елементів;

2) наявність певної структури, яка передбачає існування відповідних
підсистем і окремих тактичних прийомів, що залежать від мети і ситуацій.
Розташування тактичних прийомів у системі пов’язано з їх тактичною
доцільністю та ефективністю використання у певній послідовності;

3) ієрархгчність системи тактичних прийомів, яка виступає як компонент
більш широкої системи — криміналістичної тактики. У свою чергу, кожний
компонент системи тактичних прийомів (огляду, обшуку, допиту,
пред’явлення для впізнання та ін.) може розглядатися як система (чи
підсистема), яка диференційована відповідно до мети і ситуаційної
зумовленості;

4) множинність опису кожної системи. Система тактичних прийомів може
співпадати за формою прийомів, але відрізнятися за їх конкретним змістом
і особливостями використання.

Існують й специфічні ознаки (властивості) системи тактичних прийомів:

а) цільова спрямованість — відповідність меті процесуальної дії;

б) вибірковість — можливість ефективної роботи тільки у певній ситуації;

в) динамічність і гнучкість — наявність широкого діапазону проявів у
своєму конкретному змісті і особливостях використання. Гнучкість
системи полягає у зміні лідерства застосування тактичних прийомів;

г) варіантність — множинність слідчих (судових) дій, а також
різноманітних ситуацій, які зумовлюють і варіантність систем тактичних
прийомів;

ґ) алгоритмгчність — своєрідність алгоритмів для слідчого чи судді у
процесі використання тактичних прийомів системи. Вона полягає в тому, що
системи припускають певний порядок використання тактичних прийомів — їх
форму, зміст, послідовність застосування тощо.

У сучасній криміналістичній тактиці використовуються поняття «тактична
комбінація» і «тактична операція», визначення яких має дискусійний
характер.

Тактична комбінація — це певне поєднання тактичних прийомів чи слідчих
дій та інших заходів, що має на меті вирішити конкретне завдання
розслідування та зумовлене цією метою і слідчою ситуацією.

Тактична операція передбачає поєднання однойменних і різнойменних
слідчих дій, а іноді й організаційно-технічних заходів, спрямованих на
виконання завдань розслідування у даній слідчій ситуації.

У криміналістичній теорії історія виникнення тактичних комбінацій
пов’язана з концепцією правомірності «слідчих хитрощів» і «психологічних
пасток», що розглядаються як різновиди тактичних комбінацій. Визначення
поняття тактичної комбінації викликає заперечення з таких міркувань:

1) має місце гіперболізація «слідчих хитрощів» («психологічних
пасток»); фактично виходить, що «слідчі хитрощі» — це комплекси
(поєднання) тактичних прийомів. Цим поняттям охоплюють як припустимі,
правомірні тактичні прийоми, так і засоби та дії, які порушують вимоги
етичності, а навіть й комплекси, групи, сукупності прийомів;

2) недоцільно об’єднувати в одному понятті дві самостійні категорії —
«поєднання тактичних прийомів» (система прийомів) і «поєднання слідчих
(або інших) дій» (тактична операція). «Поєднання тактичних прийомів» і
«поєднання слідчих (або інших) дій» переслідують різну мету і є
нерівнозначними;

3) в етимологічному смислі термін «комбінація» тотожній терміну «система
прийомів» для досягнення чого-небудь. Тактична комбінація можлива лише у
межах однієї слідчої (судової) дії і не припускає поєднання з тактичними
прийомами іншої процесуальної дії.

6. Психологічні основи використання тактичних прийомів

Використання тактичного прийому передбачає знання психологічного
механізму його реалізації. За своєю спрямованістю тактичні прийоми
застосовуються у процесі взаємодії між такими особами і об’єктами:

1) слідчим (суддею) і особою, яка вчинила злочин (або іншою особою);

2) слідчим (суддею) і речами — носіями матеріальних відображень про
злочин та його учасників.

Виділимо дві форми взаємодії:

1) безпосередню — коли особа, яка вчинила злочин, чи інші особи зазнають
впливу (рис. 22);

2) опосередковану — коли слідчий (суддя) через матеріальні об’єкти
одержує інформацію про дії, вчинені злочинцем (рис. 23).

Кримінальному процесу та криміналістиці відомі періоди, коли
психологічний вплив відносили до незаконних засобів. Разом з тим, у
відправленні правосуддя такий вплив завжди має місце. Кримінальний і
кримінально-процесуальний закони забороняють вплив лише в його грубих
проявах, у формі насильства, шантажу, погрози. Так, згідно з ч. З ст. 22
КПК прямо заборонено домагатись показань обвинуваченого та інших осіб
шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів, ст. 373 КК
передбачена кримінальна відповідальність за примушування давати
показання. Під примушуванням розуміється незаконний насильницький вплив
на свідка, потерпілого чи обвинуваченого з боку особи, яка проводить
дізнання або досудове слідство, з метою добитися від нього показань у
справі.

керуючий вплив Термін «психологічний вплив» вказує на його цільове
спрямування — психіку людини. Будь-яке спілкування — це передусім
психологічний вплив на співрозмовника. У взаємодії кожна людина постає у
ролі об’єкта чи суб’єкта спілкування. У процесі спілкування одна людина
звертається до іншої або з повідомленням, або із запитанням, або
пропонує, просить чи наказує що-небудь зробити.

Мовний вплив може бути трьох видів:

1) інформування (передавання інформації);

2) переконання (полягає у впливі через звернення до критичної
свідомості особи);

3) навіювання (припускає вплив, пов’язаний зі зниженням свідомості й
критичності при сприйнятті та реалізації навіюваного змісту).

Види психологічного впливу, що здійснюються слідчим (або суддею), можуть
бути класифіковані за такими підставами:

1) за цільовою спрямованістю — вплив, пов’язаний з діагностикою
психічного стану обвинуваченого, свідка чи потерпілого; вплив, що сприяє
активізації дій окремих учасників кримінального судочинства; вплив, що
передбачає зміну поведінки і позиції суб’єкта спілкування; вплив, що має
на меті одержання інформації; вплив, якому притаманна виховна
спрямованість;

2) за засобом здійснення — вербальний або нонвербальний;

3) за інтенсивністю — насиченість емоціями, тривалість тощо;

4) за складністю — психологічно слабкий або, навпаки, вплив, що має
сильну фіксацію;

5) за інформаційно-пізнавальним призначенням — збуджуючий,
стимулюючий, примушуючий, коригуючий.

Опрацювання теорії криміналістичної тактики вимагає визначення змісту і
місця психологічного впливу у тактичному прийомі. Зміст психологічного
впливу в тактичному прийомі полягає у наступному:

1) тактичний прийом є носієм психологічного впливу;

2) психологічний вплив завжди трансформується в тактичний прийом.

Слідчий або суддя є особою, яка впливає на процес обміну інформацією при
спілкуванні. Використання тактичних прийомів дозволяє досягти мети
процесуальної дії.

До групи нонвербальних процесуальних дій, які застосовуються для
одержання інформації від речей, можуть бути віднесені: слідчий (судовий)
огляд, обшук, виїмка. Під час провадження таких дій відсутня
безпосередня взаємодія (або вона не є основною) між слідчим (суддею) і
особою, яка вчинила злочин (або іншою особою). Тут існують фактично два
види взаємодії:

1) ретроспективна взаємодія між особою, яка вчинила злочин, і речами
(матеріальними об’єктами). При такій взаємодії виникають зміни у речах;

2) взаємодія між слідчим (суддею) і зміненими речами. Здійснюється
внаслідок використання тактичних прийомів, які сприяють одержанню
інформації про характер злочину і особу злочинця.

Психологія застосування тактичних прийомів при одержанні інформації від
речей припускає уявний аналіз, який дозволяє відносити сприйняте до
об’єктів, що мають значення у справі. У цьому зв’язку слідчому істотну
допомогу може надати рефлексивне мислення (імітація мислення і дій
суб’єкта спілкування).

Під час огляду місця події чи обшуку слідчий повинен правильно
використовувати можливості рефлексивного мислення. Це означає, що він
мусить уявляти, не як би він сам діяв на місці злочинця, а з урахуванням
психофізіологічних особливостей і соціального статусу злочинця уявити
його дії на місці злочину чи в процесі створення тайників.

Використання рефлексивного мислення є важливою умовою визначення напряму
пошуку інформації, збирання доказів, обрання тих чи інших тактичних
прийомів процесуальної дії. Імітація мислення і дій злочинця не тільки
поширюється на факт вчиненого злочину, а й дозволяє припускати його
майбутні дії — знищення чи приховування слідів, посилання на фальшиве
алібі, фальсифікацію доказів, інсценування події.

7. Тактичне рішення. Проблема тактичного ризику

Тактичне рішення — це визначення мети тактичного впливу на слідчу
ситуацію в цілому або на окремі її компоненти, на хід і результати
процесу розслідування та його елементи, вибір методів, прийомів та
засобів досягнення мети. Тактичне рішення складається з трьох частин:

1) інформаційної (полягає в аналізі та оцінці слідчої ситуації та її
компонентів, процесуальних цілей та ін.);

2) організаційної (містить висновки про розподіл функцій, форми та
напрями взаємодії, резервні можливості, виконання необхідних
організаційних заходів);

3) операційної (полягає у визначенні мети тактичного впливу, способів
її досягнення, прогнозуванні результату реалізації рішення)*.

Оптимальне використання тактичних прийомів та їх систем передбачає
дослідження проблеми тактичного. Про поняття тактичного рішення,
особливості його підготовки та прийняття див.: Белкин Р. С. Курс
криминалистики. — В 3 т.: Т. 3: Криминалистические средства, приемы и
рекомендации. — М.: Юристь, 1997. ризику, постановка якої у
криміналістиці відноситься до середини 70-х років.

У психології ризик визначається як ситуативна характеристика діяльності,
що полягає у невизначеності її результату та можливих несприятливих
наслідках в разі неуспіху. Терміну «ризик» у психології відповідають три
основних взаємопов’язаних значення:

1) ризик як міра очікуваного неблагополуччя у разі неуспіху у
діяльності, що визначається сполученням ймовірності неуспіху та ступеня
несприятливих наслідків;

2) ризик як дія, яка в тому або іншому відношенні загрожує суб’єкту
втратою (програшем, травмою, шкодою);

3) ризик як ситуація вибору одного з двох можливих варіантів дії: менш
привабливого, але більш надійного, чи більш привабливого, але менш
надійного (результат якого проблематичний і пов’язаний з можливими
несприятливими наслідками).

У криміналістиці тактичний ризик може бути визначений як виконання
слідчим або суддею діяльності в умовах можливого виникнення негативних
наслідків. За ступенем локалізації ризик повинен поширюватися на:

1) проведення тактичних операцій;

2) здійснення слідчих (судових) дій та оперативно-розшукових заходів;

3)застосування систем (підсистем) тактичних прийомів окремих
процесуальних дій;

4) використання окремих тактичних прийомів.

Складність прийняття рішень слідчим або суддею зумовлена ступенем
невизначеності ситуації, яка припускає настання неоднозначних наслідків
— позитивних або негативних. Завдання полягає в тому, щоб обрати позицію
найменшого тактичного ризику, заздалегідь з прогнозувати негативні
наслідки та передбачити заходи щодо їх попередження.

Тактичний ризик пов’язаний з ситуаційною обумовленістю — об’єктивними
чинниками (відсутністю або недостатністю інформації, наявністю
суперечливих даних, що знижують можливість прогнозу ходу розслідування
(судового розгляду) або можливих ситуацій процесуальної дії та ін.).
Важливе значення для визначення того, чи є він необхідним, має слідча
(судова) ситуація або ситуація слідчої (судової) дії.

Тактичний ризик обумовлений також суб’єктивними чинниками: досвідом
слідчого або судді при оцінці зібраного матеріалу, можливостями
використання рефлексивного мислення, вмінням аналізувати та прогнозувати
можливі ситуації.

При обранні тактики у ситуації тактичного ризику необхідно дотримуватися
таких положень:

1) прогнозувати можливе настання результатів як наслідок реалізації
тактичного рішення;

2) варіювати доказовою інформацією;

3) визначати допустимість тактичного ризику у конкретній ситуації.

Найбільшу складність тактичний ризик має при обранні тактичної операції,
адже чим більша кількість дій і завдань входить до неї, тим ширший
характер можливих негативних наслідків. Проводити тактичні операції
доцільно у ситуаціях з незначним ризиком.

Тактичний ризик може бути прогнозованим щодо окремої процесуальної дії
або тактичних прийомів її провадження. Використання тих чи інших
прийомів у ситуації тактичного ризику дозволяє слідчому (судді)
регулювати її. Тут можна говорити про ситуацію дійсну, яка має місце, і
ситуацію, що створена через використання певних прийомів, та одержанням
у зв’язку з цим нової інформації. Тобто йдеться про ситуацію, що
динамічно розвивається.

Тактичний ризик може мати місце відносно системи прийомів у цілому (в
разі ускладнень з визначенням ситуації або можливості несприятливої її
зміни) або окремих її прийомів (внаслідок дефіциту інформації). У
процесі реалізації системи її тактичні прийоми наповнюються конкретним
змістом відповідно до обставин злочину та інших фактичних даних. В
умовах тактичного ризику окремі елементи системи можуть залишитися не
витребуваними через наявність прогалин в інформації або сумнів щодо її
якості.

Гнучкість та варіантність тактичних прийомів, їх взаємозамінність у
багатьох випадках дозволяють пом’якшити ступінь тактичного ризику при
провадженні слідчої дії. Здійснення систематизації тактичних прийомів,
розробка та пропонування судово-слідчим працівникам типових систем дає
змогу зменшити ступінь тактичного ризику. Зниження або усунення ризику
пов’язано з можливістю:

1) вибору комплексу тактичних прийомів, які є найдоцільнішими у
відповідній ситуації;

2) заміни та використання іншої системи прийомів, якщо ситуація буде
недостатньо чітко прогнозована або система не працюватиме.

Література

Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец, вищих закладів
освіти. — Кол. авторів: Глібко В. М., Дудніков А. Л., Журавель В. А. та
ін. / За ред. В. Ю. Шепітька. — К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. — 684
с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020