Реферат на тему
Криміналістика. Призначення та проведення судових експертиз
План
Поняття судової експертизи, її види та значення
2. Процесуальні та організаційні питання призначення експертиз.
Основи підготовки, призначення та проведення судових експертиз
4. Оцінка та використання висновку експерта у кримінальному процесі
Література 1. Поняття судової експертизи, її види та значення
У кримінально-процесуальній діяльності спеціальні знання
використовуються у двох формах: при залученні фахівців під час окремих
слідчих (судових) дій та в межах проведення експертизи. Під час
здійснення правосуддя велику допомогу слідству та суду надає судова
експертиза.
Судова експертиза — це процесуальна дія, яка полягає в дослідженні
експертом за завданням слідчого або судді речових доказів та інших
матеріалів з метою встановлення фактичних даних та обставин, які мають
значення для правильного вирішення справи.
Проведення судової експертизи регламентовано Законом України «Про судову
експертизу», КПК (статтями 75—77, 196—205, 310—312) і Цивільним
процесуальним кодексом України (далі — ЦПК) (статті 57—61). Згідно з
чинним законодавством України експертиза призначається у випадках, коли
для вирішення певних питань при провадженні по справі потрібні наукові,
технічні або інші спеціальні знання (ч. 1 ст. 75 КПК). До спеціальних
знань відносяться будь-які знання та уміння об’єктивного характеру,
отримані внаслідок вищої професійної підготовки, наукової діяльності,
досвіду практичної роботи, що відповідають сучасному науково-практичному
рівню.
У теорії кримінального процесу та криміналістики судова експертиза
визначається як дослідження, що провадиться у відповідності з
кримінально-процесуальним або цивільно-процесуальним законом особою, яка
володіє спеціальними знаннями у науці, техніці, ремеслі з метою
встановлення обставин (фактичних даних), що мають значення по справі.
Закон України «Про судову експертизу» визначає поняття судової
експертизи як дослідження експертом на основі спеціальних знань
матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про
обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання,
досудового слідства чи суду.
Під час експертизи, на відміну від інших процесуальних дій, істотні по
справі факти можуть встановлюватися за відсутності слідчого (або суду).
Ця особливість дозволяє пояснити, чому законодавець встановив систему
додаткових процесуальних гарантій, дотримання яких покликано сприяти
достовірному, повному й об’єктивному встановленню фактів експертом та
всебічній перевірці його висновків слідчим і судом. Експертизу слід
призначати тільки тоді, коли в цьому дійсно є необхідність, коли без
відповіді експерта на певні питання неможливо встановити істину по
справі. Недопустимо призначати експертизу для вирішення питань, що
потребують таких спеціальних знань, які не виходять за межі професійної
підготовки слідчого, прокурора або судді, тобто на вирішення експерта не
ставляться питання правового характеру.
Судові експертизи класифікуються за різними підставами. За своєрідністю
предмета спеціальних пізнань вони поділяються на кілька класів:
криміналістичні, судово-медичні, судово-психіатричні,
судово-психологічні, судово-фармацевтичні та фармакологічні,
фізико-технічні, хімічні, товарознавчі, екологічні та деякі інші. У свою
чергу, кожний названий клас поділяється на роди, види та підвиди. Так,
всі криміналістичні експертизи поділяються на традиційні та
нетрадиційні. Традиційні охоплюють такі види експертиз, як
дактилоскопічна, судово-почеркознавча, авторознавча, судово-балістична,
техніко-криміналістична експертиза документів та ін. Нетрадиційні
включають експертизу матеріалів, речовин та виробів (нафтопродуктів,
паливно-мастильних, лакофарбових матеріалів та покриття тощо),
фоноскопічну та фонетичну експертизи та ін.
Найбільш поширеним видом судової експертизи є криміналістична.
Криміналістична експертиза — це лабораторне дослідження об’єктів з метою
встановлення їхнього фактичного стану; можливості проведення певних дій;
обставин, за яких були проведені дії; невидимих слідів зашифрованого
змісту; групової належності об’єктів або їх тотожності. Така експертиза
вимагає застосування спеціальних криміналістичних знань, її об’єктами
можуть бути тексти документів та підписи на них, відбитки печаток і
штампів, сліди рук, ніг, знарядь злому та інструментів, транспортних
засобів, зброя, боєприпаси тощо. Залежно від об’єктів дослідження
криміналістичні експертизи поділяються на почеркознавчу,
техніко-криміналістичну експертизу документів, трасологічну,
судово-балістичну та ін.
Судово-медичні експертизи поділяються на експертизи трупа, живих осіб та
речових доказів. Завдання їх полягає у встановленні причини смерті,
характеру та ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, визначенні групової
належності й походженні різних виділень організму людини та вирішенні
інших питань, що вимагають застосування судово-медичних знань.
За характером завдань, які вирішуються, та методами дослідження судові
експертизи можуть бути поділені на ідентифікаційні, класифікаційні та
діагностичні. Ідентифікаційні експертизи встановлюють індивідуальну
тотожність, класифікаційні — визначають групову належність різного роду
об’єктів, діагностичні — показують стан різних об’єктів та їхню
динаміку.
Судові експертизи поділяються на такі:
1) первинні та повторні. Повторні призначаються у разі
необґрунтованості висновку експерта в результаті первинної експертизи
або у разі сумніву в правильності його висновку. Така експертиза
доручається іншому експертові або іншим експертам (статті 75, 203 КПК);
2) основні та додаткові. Додаткова експертиза призначається, якщо
експертиза визнана неповною або не досить ясною, і доручається тому
самому або іншому експертові (статті 75, 203 КПК);
3) одноособові та комісійні. Перші проводяться одним експертом, другі —
групою експертів, спеціалістів з однієї галузі знань. Комісійна
експертиза може призначатися для вирішення достатньо складних питань
або-за наявності різних точок зору з якого-небудь питання;
4) однорідні та комплексні. Однорідною є експертиза, при проведенні
якої використовуються знання у якійсь одній галузі науки. При виконанні
комплексної експертизи використовуються спеціальні знання різних наук:
це можуть бути медико-криміналістичні, психолого-психіатричні,
автотехнічні та криміналістичні, зоотехнічні, ветеринарні й інші
комплексні дослідження. Фахівці, які брали участь у комплексній судовій
експертизі та дійшли єдиної думки, складають і підписують спільний
висновок. При цьому в акті визначається, у чому конкретно полягала роль
кожного фахівця. У разі, коли експерти не дійшли згоди, кожний з них
складає окремий висновок.
2. Процесуальні та організаційні питання призначення експертиз.
Система судово-експертних установ в Україні
Призначення експертизи віднесено на розсуд слідчого або суду, які
приймають рішення про необхідність залучення наукових, технічних або
інших спеціальних знань. У деяких зазначених у законі випадках
обов’язково повинна бути проведена відповідна експертиза. Так,
експертиза обов’язкова (ст. 76 КПК):
1) для встановлення причин смерті;
2) для встановлення тяжкості й характеру тілесних ушкоджень;
3) для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого за
наявності у справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності;
4) для встановлення статевої зрілості потерпілої у справах про
злочини, передбачені ст. 155 КК;
5) для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має
значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність, за
відсутності відповідних документів про вік або неможливість їх отримання
(ст. 76 КПК).
Експертиза проводиться у період розслідування або судового розгляду
справи на підставі відповідного процесуального документа — постанови
слідчого (судді) або ухвали суду. Призначення експертизи є процесуальною
дією і тому її проведення можливе лише по порушеній справі.
Чинне законодавство України визначає правовий статус експерта та
встановлює вимоги до нього. Судовими експертами можуть бути особи, які
мають необхідні знання для давання висновку з досліджуваних питань.
Фахівці державних спеціалізованих установ і відомчих служб, що проводять
судові експертизи, повинні мати вищу освіту, пройти відповідну
підготовку та атестацію як судові експерти певної спеціальності (ст. 10
Закону України «Про судову експертизу»).
Законодавством визначені особи, які не можуть бути судовими експертами.
Так, не можуть залучатися до виконання обов’язків судового експерта
особи, визнані у встановленому законом порядку недієздатними, а також
ті, які мають судимість (ст. 11 Закону України «Про судову експертизу»).
Крім того, не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій
або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або які раніше були
ревізорами по справі (ст. 75 КПК).
У певних випадках експерт може бути відведений з таких підстав (статті
54, 62 КПК):
1) якщо він є потерпілим, цивільним позивачам, цивільним відповідачем
або родичем кого-небудь з них, а також родичем слідчого, особи, яка
проводила дізнання, обвинувача або обвинуваченого;
2) якщо він брав участь у цій справі як свідок, експерт, спеціаліст,
перекладач, особа, яка проводила дізнання, слідчий, обвинувач,
захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або
цивільного відповідача (попередня участь даної особи у справі як
експерта не є підставою для його відводу);
3) якщо він під час досудового розслідування справи вирішував питання
щодо проведення обшуку, виїмки, огляду, обрання, зміни чи скасування
запобіжних заходів, продовження строків тримання під вартою, або
розглядав скарги на затримання чи на постанови про відмову в порушенні
кримінальної справи або закриття справи;
4) якщо він під час досудового розслідування справи розглядав питання
про усунення захисника в порядку, передбаченому ст. 61і КПК;
5) якщо він особисто або його родичі заінтересовані у результатах
справи;
6) при наявності інших обставин, які викликають сумнів в об’єктивності
експерта;
7) якщо буде виявлена некомпетентність цієї особи з тих питань, які
підлягають вирішенню шляхом проведення експертизи.
Закон передбачає права та обов’язки експерта. Зокрема, експерт має
право: ознайомлюватися з матеріалами справи, які стосуються предмета
судової експертизи; клопотати про надання додаткових матеріалів,
необхідних для дачі висновку; вказувати в акті судової експертизи на
виявлені під час її проведення факти, які мають значення по справі і з
приводу яких йому не були поставлені питання; з дозволу особи, яка
провадить дізнання, слідчого, прокурора або суду бути присутнім при
проведенні допитів та інших слідчих дій і задавати допитуваним особам
запитання, які стосуються експертизи; подавати скарги на дії особи, в
провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права судового
експерта; отримувати винагороду за проведення судової експертизи, якщо
її виконання не є службовим завданням (ст. 13 Закону України «Про судову
експертизу», ст. 77 КПК).
Судовий експерт має певні обов’язки. Так, особа, призначена експертом,
повинна з’явитися за викликом і дати правильний висновок на поставлені
запитання. Експерт зобов’язаний відмовитися від дачі висновку з питань,
що виходять за межі його компетенції, і письмово повідомити про це
орган, що призначив експертизу. Саме так він повинен робити й у
випадках, коли наданих йому матеріалів недостатньо для дачі висновку
(ст. 77 КПК).
Експерт зобов’язаний: провести повне дослідження та дати обґрунтований
та об’єктивний письмовий висновок; на вимогу органу дізнання, слідчого,
прокурора, судді дати роз’яснення щодо даного ним висновку; заявляти
самовідвід за наявності передбачених законодавством підстав, які
виключають його участь у справі (ст. 12 Закону «Про судову експертизу»).
За відмову без поважних причин від виконання покладених обов’язків або
за дачу відомо неправдивого висновку експерт несе кримінальну
відповідальність за статтями 384, 385 КК.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судову експертизу»
судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи
та відомчі служби, до яких належать науково-дослідні та інші установи
судових експертиз Міністерства юстиції України і Міністерства охорони
здоров’я України та експертні служби Міністерства внутрішніх справ
України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України.
У системі Міністерства юстиції України функціонують науково-дослідні
інститути судових експертиз (зокрема, Київський науково-дослідний
інститут судових експертиз, Одеський науково-дослідний інститут судових
експертиз, Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз ім.
засл. проф. М. С. Бокаріуса), філії, відділення та лабораторії, в яких
проводяться всі традиційні і нетрадиційні види криміналістичних
експертиз. Крім криміналістичних, в інститутах проводяться й такі види
судових експертиз, як судово-економічні, автотехнічні,
будівельно-технічні, товарознавчі, ґрунтознавчі, біологічні та ін. У
системі Міністерства внутрішніх справ України створено мережу
експертно-криміналістичних служб (Державний науково-дослідний
експертно-криміналістичний центр МВС України (ДНДЕКЦ) та
науково-дослідні експертно-криміналістичні центри (НДЕКЦ) при ГУМВС,
УМВС, УМВСТ), де проводяться різні види криміналістичних експертиз,
дослідження наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і
прекурсорів, автотехнічні, пожежно-технічні (обставин і механізму пожеж)
та деякі інші.
У системі Міністерства охорони здоров’я України зосереджені
судово-медичні та судово-психіатричні установи. Мережа судово-медичних
установ складається з різних за своїм рангом бюро судово-медичних
експертиз. Такі експертизи також проводяться співробітниками кафедр
судової медицини вищих навчальних закладів.
3. Основи підготовки, призначення та проведення судових експертиз
Судова експертиза має бути старанно підготовлена. Процес підготовки
експертизи містить такі основні елементи:
1) збирання необхідних матеріалів;
2) вибір моменту призначення експертизи;
3) визначення предмета судової експертизи;
4) формулювання запитань експерту;
5) вибір експертної установи або експерта.
Збирання необхідних матеріалів. Такими матеріалами насамперед є
досліджувані об’єкти (речові докази, жива особа, труп або його частини
тощо), відносно яких слідчий (суд) повинен з’ясувати певні питання.
Досліджувані об’єкти збираються під час проведення слідчих (судових) дій
(оглядів, обшуків, виїмок та ін.) з дотриманням встановлених законом
правил.
У деяких випадках експерту необхідно надавати так звані зразки
порівняльного матеріалу. Під зразками для експертного дослідження слід
розуміти матеріальні об’єкти, що надаються експерту для порівняння з
об’єктами, які ідентифікуються або діагностуються. Це можуть бути зразки
почерку, відбитки пальців рук, зліпки зубів, взуття, проби крові, слини,
зразки шрифту друкарської машинки, які використовуються в процесі
проведення експертиз як порівняльні матеріали при дослідженні рукописів,
предметів з відбитками рук, ніг, зубів, паперів та інших об’єктів, що
надаються експерту для дослідження.
Слідчий збирає зразки в процесі таких слідчих дій, як огляд, обшук,
виїмка або шляхом безпосереднього відібрання їх у обвинуваченого,
підозрюваного, свідка або потерпілого. Так, відповідно до ст. 199 КПК у
разі потреби слідчий має право винести постанову про вилучення або
відібрання зразків почерку та інших зразків, необхідних для експертного
дослідження. При цьому отримання зразків для порівняльного дослідження є
вже процесуальною дією, яка полягає в отриманні порівняльних матеріалів
для експертного дослідження. Для відібрання або вилучення зразків
слідчий може використовувати допомогу фахівця. Про відібрання зразків
складається протокол.
На відміну від речових доказів, зразки для порівняльного дослідження не
пов’язані з розслідуваною подією і безсумнівно походять від конкретного
об’єкта. Зразки повинні мати репрезентативність (достатність кількості
та якості) та порівнянність (можливість порівняння).
За способом отримання зразки поділяються на дві групи: вільні та
експериментальні. Вільні зразки виключають можливість будь-якого
умисного викривлення ознак досліджуваного об’єкта. Це зразки створені
або отримані поза зв’язком з розслідуваною кримінальною справою і, як
правило, до її порушення (наприклад, особисте листування особи, у якої
відбираються зразки, її щоденники та інші рукописні документи, виконані
до кримінальної справи). Експериментальні зразки — це зразки, що
спеціально отримані для проведення цієї конкретної експертизи.
Вибір моменту призначення експертизи. За загальним правилом судова
експертиза повинна бути призначена своєчасно. Своєчасність призначення
експертизи забезпечується плануванням цієї слідчої (судової) дії.
Визначаючи момент призначення експертизи, необхідно враховувати:
1) властивості та стан об’єктів експертного дослідження;
2) необхідність та можливість отримання порівняльних зразків;
3) особливості експертного дослідження (складність, наявність
відповідних методик, час проведення тощо);
4) слідчу ситуацію.
Вибір моменту призначення експертизи передбачає визначення її місця у
системі інших слідчих (судових) дій. Призначення та проведення
експертизи обумовлені тактичними міркуваннями. Визначення часу
призначення експертизи пов’язано з особливостями розслідуваного злочину,
слідчою ситуацією, наявністю або відсутністю необхідних матеріалів для
призначення експертизи.
Визначення предмета судової експертизи. Предмет експертизи — це ті
обставини, які можуть бути з’ясовані в процесі експертного дослідження,
та фактичні дані, що встановлюються на основі спеціальних знань і
дослідження матеріалів справи. Предмет експертизи визначається
питаннями, поставленими перед експертом, слідчим або судом. Формулювання
питань експерту. У відповідності із законом перед експертом можуть бути
поставлені тільки такі питання, для вирішення яких необхідні наукові,
технічні або інші спеціальні знання. Існують різні посібники з судової
експертизи, які містять типові переліки питань стосовно різних видів
експертиз при розслідуванні тих або інших категорій злочинів. Однак такі
переліки є орієнтуючими.
Питання експерту повинні відповідати таким основним вимогам:
1) не виходити за межі спеціальних знань експерта і не мати правового
характеру;
2) бути визначеними, конкретними та короткими;
3) мати логічну послідовність;
4) характеризуватися повнотою та мати комплексний характер.
Вибір експертної установи або експерта. Вибір експертної установи
здійснюється з урахуванням виду експертизи, об’єктів дослідження та
характеру питань, які підлягають вирішенню. В Україні існує система
судово-експертних установ, в яких провадяться судові експертизи. При
проведенні експертизи поза експертною установою в постанові або ухвалі
про призначення експертизи вказується конкретний фахівець, якому
доручається проведення експертизи.
Призначення експертизи оформляється постановою слідчого (ст. 196 КПК)
або ухвалою (постановою) суду (судді) (ст. 310 КПК), які є юридичною
підставою проведення експертизи. Постанова (ухвала) про призначення
експертизи складається з трьох частин: вступної, описової та
резолютивної. У вступній частині постанови вказується дата та місце її
складання, посада, звання та прізвище особи, яка винесла постанову,
найменування кримінальної справи, з якої призначається експертиза.
Описова частина передбачає короткий виклад обставин справи, де докладно
подаються відомості щодо об’єктів експертизи (обставини, пов’язані з їх
виявленням, вилученням, зберіганням та ін.). Завершується описова
частина постанови формулюванням підстав для призначення експертизи (з
посиланням на відповідні статті КПК, якими керувався слідчий або суд).
Резолютивна частина містить рішення про призначення експертизи,
вказується її вид, прізвище експерта або найменування експертної
установи, питання, з яких необхідно дати висновок, перелік матеріалів,
що надаються експерту.
Відповідно до ст. 198 КПК керівник експертної установи, отримавши
постанову про призначення експертизи, доручає її проведення одному або
кільком експертам. При цьому необхідно враховувати обставини, які
виключають можливість доручення проведення експертизи зацікавленій
особі.
Експертне дослідження — це процес дослідження об’єктів, що надані на
експертизу. У своїй діяльності експерт використовує методи експертного
дослідження, тобто систему способів, прийомів, операцій для вирішення
експертних завдань. У теорії криміналістики існують різні класифікації
цих методів (наприклад, методи експертного дослідження інколи
поділяються на загальні, спільні, окремо-наукові та спеціальні
(багатооб’єктні).
Експерт не має права обмежити обсяг запропонованого йому дослідження. За
наявності великої кількості однорідних об’єктів (наприклад, партія
недоброякісної продукції) слідчий або суд повинні розглянути питання
щодо доцільності вибіркового дослідження. Разом з тим, згідно зі ст. 200
КПК експерт має право розширити обсяг дослідження, зазначивши в висновку
виявлені в процесі дослідження обставини, які мають значення по справі,
з яких йому не були поставлені питання.
Експерт повинен виходити з таких загальних положень: об’єктивності,
повноти та всебічності дослідження; його законності та своєчасності;
цілеспрямованості та плановості; безпосередності дослідження об’єктів
експертизи; процесуального оформлення її результатів.
4. Оцінка та використання висновку експерта у кримінальному процесі
Висновок експерта — це процесуальний документ, в якому викладаються
підстави проведення експертизи, хід та результати експертного
дослідження. Висновок експерта є джерелом судових доказів і складається
з трьох частин: вступної, дослідної та заключної (ст. 200 КПК).
У вступній частині зазначаються: найменування експертизи; дата і місце
складання висновку; дата постанови про призначення експертизи та хто її
виніс; перелік об’єктів, що надійшли на дослідження, порівняльних та
інших матеріалів; питання, поставлені перед експертом, відомості про
його особу; клопотання про надання додаткових матеріалів та результати
їх розгляду; відомості про участь експерта у проведенні слідчих дій;
прізвища та процесуальний стан осіб, які брали участь у проведенні
експертизи.
У дослідній частині описуються об’єкти експертизи, викладається процес
експертного дослідження, робиться аналіз і синтез отриманих результатів,
наводяться різні розрахунки та довідкові дані, якими користувався
експерт, обґрунтовуються його висновки. Дослідна частина висновку
ідентифікаційної експертизи повинна містити опис конкретних ознак,
покладених в обґрунтування висновку.
У заключній частині містяться висновки експерта, тобто відповіді на
поставлені перед ним питання. Висновок експерта може мати форму
категоричного висновку або висновку про неможливість вирішити питання,
яке поставлене перед експертом. Категоричний висновок може бути
позитивним або негативним. До висновку додається ілюстративний матеріал
(фотознімки, схеми, креслення та ін.). Висновок підписується експертом.
Висновок експерта не має переваг перед іншими доказами. Корені погляду
на експертизу, як на «особливий» доказ, сягають у теорію, яка визнавала
експерта науковим суддею. Л. Є. Володимиров писав, що судді не можуть
критично ставитися до експертизи, для розуміння підстави якої треба
кілька років наукових занять, їм залишається тільки йти слідом за
авторитетною вказівкою експертів. Суд є самостійним у виборі експертів.
Однак оскільки останні обрані, суддя йде слідом за ними, як сліпий за
своїм поводирем.
Та обставина, що висновки експерта обґрунтовані дослідженнями,
проведеними із застосуванням наукових, технічних або інших спеціальних
знань, не виключає можливості та необхідності оцінки їх слідчим і судом
у повному обсязі. Характер виду доказу, який розглядається, не може бути
підставою для некритичного до нього ставлення, надання йому особливої
доказової сили. Відповідно до ст. 75 КПК «висновок експерта для особи,
яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов’язковим,
але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові,
ухвалі, вироку».
Оцінка висновку експерта проводиться за загальними правилами оцінки
доказів (ст. 67 КПК). Однією з особливостей оцінки висновку експерта є
необхідність спеціального мотивування підстав, за якими відкидається
висновок.
Оцінка висновку експерта є складною розумовою діяльністю, яка включає:
1) аналіз дотримання процесуального порядку призначення та проведення
судової експертизи;
2) визначення відповідності висновку експерта завданню;
3) встановлення повноти та наукової обґрунтованості висновку експерта;
4) визначення відповідності висновку експерта іншим зібраним по справі
доказам;
5) перевірку віднесення до справи даних, які містяться у висновку.
Необхідно мати на увазі, що встановлені суперечності між висновком
експерта та іншими даними по справі ще не свідчать про достовірність
висновку. Суперечливі дані підлягають новій оцінці, під час якої можуть
бути встановлені погрішності у результатах огляду місця події або
обшуку, помилки у показаннях свідків або потерпілих та ін.
У результаті оцінки висновку експерта слідчий (суд) може прийняти одне з
таких рішень:
1) визнати висновок експерта повним та обґрунтованим, таким, що має
значення по справі;
2) визнати висновок неповним або недостатньо ясним та при необхідності
призначити додаткову експертизу або допитати експерта відповідно до ст.
201 КПК;
3) визнати висновок експерта необґрунтованим або сумнівним щодо його
правильності та при необхідності призначити повторну експертизу або
провести інші процесуальні дії, спрямовані на перевірку висновків
експерта.
Література
Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец, вищих закладів
освіти. — Кол. авторів: Глібко В. М., Дудніков А. Л., Журавель В. А. та
ін. / За ред. В. Ю. Шепітька. — К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. — 684
с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
