Реферат на тему:
Криміналістична характеристика зґвалтувань
Зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного
насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного
стану потерпілої особи, відповідальність за вчинення якого передбачена
ст. 152 КК, є найбільш тяжким злочином проти статевої свободи та
статевої недоторканості особи. Під терміном «потерпіла особа» у чинному
законодавстві розуміються жінка, чоловік, неповнолітня або
неповнолітній, малолітня або малолітній.
Специфіка розслідування цих злочинів обумовлюється їх характером,
необхідністю детального вивчення не тільки обставин самої події та
потерпілої особи, підозрюваних (обвинувачених), а й різноманітних сторін
їх особистого життя, у тому числі інтимного. Складність розслідування
злочинів, передбачених ст. 152 КК, полягає передусім у тому, що
потерпіла особа, як правило, заперечує проти розголошення факту
зґвалтування, і в зв’язку з цим нерідко висуває клопотання про
зберігання таємниці самої події від близьких та інших осіб (подруг,
товаришів по роботі, членів родини). Таке клопотання, іноді досить
обґрунтоване, в цілому ускладнює процес розслідування. Складність
розслідування цих злочинів обумовлена також тим, що потерпіла особа, як
правило, психологічно не підготовлена до викладення подробиць
зґвалтування, на її поведінку часто впливають такі чинники, як сором,
страх, матеріальна або службова залежність, що, в свою чергу, потребує
особливого підходу до встановлення психологічного контакту між нею та
слідчим.
Розслідування ускладнюється також тим, що потерпіла особа іноді тривалий
час після зґвалтування не звертається із заявою до слідчих органів.
Несвоєчасність подання заяви утруднює розшук злочинця і встановлення
самого факту злочину. Однак і відразу після зґвалтування (внаслідок
психічного чи фізичного стану) потерпіла особа, як правило, не може
брати участь у деяких слідчих діях (пред’явленні для впізнання, очній
ставці та ін.), які дуже важливі для з’ясування обставин вчиненого
злочину і провини злочинця.
Нерідко потерпілими від зґвалтування є неповнолітні, а насильниками —
особи, які проживають з ними в одній родині, де стосунки між дорослими
бувають надзвичайно складними.
Особливо важко з’ясувати поведінку потерпілої особи, що передувала
зґвалтуванню. Іноді вона у випадках, коли існує реальна загроза
сексуального нападу, поводиться необережно, розв’язне. Така поведінка
потерпілої може бути активною (вживання спиртного, відокремлення з
насильником, прояви ласки) або пасивною (недостатньо активна протидія),
що вводить насильника в оману.
Необхідно також враховувати, що після порушення кримінальної справи на
потерпілу особу, як правило, здійснює вплив винний або його родичі
(умовляння, обіцянка одружитися, пропонування грошей, подарунків тощо).
На практиці трапляються випадки, коли потерпілі на стадії розслідування
викривають винуватця, дають свідчення про факт зґвалтування, але в
судовому засіданні, під впливом родичів чи інших заінтересованих осіб,
відмовляться від даних раніше показань. Криміналістична характеристика
складається з таких елементів:
а) спосіб вчинення та приховання злочину;
б) найбільш характерні сліди, пов’язані з насильством;
в) особа злочинця;
г) особа потерпілої (чи потерпілого); ґ) місце і час вчинення злочину;
д) обстановка злочину.
Спосіб вчинення зґвалтування визначений у диспозиції ст. 152 КК (з
застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з
використанням безпорадного стану потерпілої особи), а найбільш поширеним
способом приховання цього злочину є маскування насильника, замовчування
про себе чи повідомлення неправдивих відомостей, вбивство потерпілої
особи, а іноді, навпаки, прагнення надати потерпілій особі першу
допомогу.
Найбільш характерними слідами зґвалтування є розірваний одяг потерпілої,
сліди боротьби на ті як потерпілої, так і підозрюваного (подряпини,
укуси, гематоми на шиї, обличчі, стегнах). Як правило, на одязі
потерпілої особи та підозрюваного залишаються сліди виділень людського
організму, а на місці вчинення злочину — окремі елементи одягу (ґудзики,
банти, нижня білизна, а інколи — документи (перепустки, залізничні
квитки).
Особа злочинця по цих справах різниться за віком, освітою, соціальним
станом. Серед злочинців значна кількість неповнолітніх. Поведінка
ґвалтівника є неоднозначною: іноді він агресивний, спричиняє тілесні
ушкодження, цинічні образи, знущається, принижує честь і гідність особи
тощо. Зустрічаються також випадки, коли злочинець після вчинення
зґвалтування допомагає привести в порядок одяг потерпілої, зовнішній
вигляд, проводжає її, вживає заходів щодо встановлення місця проживання,
навчання або роботи, складу родини, намагається призначити зустріч тощо.
Місцем вчинення зґвалтувань найчастіше бувають підсобні приміщення,
покинуті будинки, підвали багатоповерхових будинків, а іноді й квартири,
куди потерпіла потрапила внаслідок обману з боку насильника, готелі,
пустирі та інші місця, де немає сторонніх.
Стосовно джерел відомостей про обстановку злочину та особу злочинця, то
заяви можуть поступити не тільки від потерпілої, а й від батьків,
друзів, людей, які надали потерпілій особі першу допомогу, медичних
працівників тощо. Однак відомості з цих джерел часто бувають неповними,
містять суб’єктивні оцінки події, їх завжди необхідно перевіряти і
критично оцінювати. Рідше джерелом відомостей вчинення зґвалтування
бувають факти, встановлені оперативно-розшуковими органами або
безпосередньо під час допиту осіб, затриманих чи вже притягнутих до
кримінальної відповідальності. Це трапляється, коли злочинна група
вчиняла злочини протягом деякого часу, а потерпілі з тих чи інших причин
не заявили або заявили, але заява перебувала без розгляду чи справа була
припинена у зв’язку з тим, що злочинці не були встановлені.
Велике значення для розслідування має своєчасність одержання свідчень
про вчинений злочин. Чим раніше вони надійдуть, тим більше можливостей
виявити сліди злочину і злочинця.
Всі елементи криміналістичної характеристики зґвалтувань
взаємопов’язані. Поєднання цих елементів у конкретних ситуаціях
неоднакове, а тому і значення їх для розслідування є неоднозначним у
кожному окремому випадку.
При розслідуванні справ про зґвалтування необхідно встановити таке:
а) наявність самої події злочину;
б) особу, яка вчинила зґвалтування;
в) винність особи у цьому злочині;
г) обставини, що визначають характер та ступінь відповідальності;
ґ) причини та умови, що сприяли зґвалтуванню.
Перш за все слід з’ясувати, чи був статевий акт здійснений всупереч волі
потерпілої (чи застосовував злочинець фізичне або психічне насильство)
або був використаний її безпорадний стан, що виявилося у фізичній дбо
психічній безпорадності потерпілої. Після встановлення факту
зґвалтування слідчий з’ясовує такі обставини:
а) у чому саме виявилося фізичне насильство (заламування рук, здавлення
шиї, спричинення тілесних ушкоджень, больові прийоми тощо);
б) форму та зміст погрози;
в) чим був обумовлений безпорадний стан потерпілої, у чому це конкретно
виявилось (фізичні вади, розлад нервової системи, інший хворобливий або
непритомний стан).
З’ясування факту фізичного насильства не є складним, бо це
загальноприйняте поняття, однак необхідно уточнити характер та вид
насильства. При встановленні ж факту психічного насильства (погрози)
треба керуватися п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від
27.03.92 р. № 4, в якому вказано, що у справах про зґвалтування «під
погрозою, що застосовується як засіб подолання опору потерпілої, слід
розуміти її залякування висловлюваннями, жестами чи іншими діями про
застосування фізичного насильства до самої потерпілої чи до її родичів
(наприклад, до дитини), а так само про знищення або пошкодження майна
потерпілої чи її родичів, погроза розголошення відомостей, що ганьблять
честь і гідність потерпілої», тобто погроза повинна бути реальною. У п.
9 цієї ж постанови визначено поняття безпорадного стану потерпілої,
наявність або відсутність якого підлягає обов’язковому встановленню під
час розслідування. Необхідно з’ясувати, у чому конкретно виявлявся
безпорадний стан потерпілої (малолітній вдк, фізичні вади, розлад
душевної діяльності, хворобливий або непритомний її стан тощо). Якщо
йдеться про перебування потерпілої у стані сп’яніння, то слід
обов’язково встановити ступінь сп’яніння. У п. 9 даної постанови
вказано, що зґвалтування слід визнати вчиненим з використанням
безпорадного стану потерпілої у випадках, коли вона за своїм фізичним
або психічним станом не могла розуміти характеру і значення вчинюваних з
нею дій, бо не могла чинити опір насильнику, який міг і повинен був
усвідомлювати, що потерпіла знаходилася саме в такому стані.
Встановлюючи, за допомогою яких насильницьких дій здійснено
зґвалтування, слідчий з’ясовує, чи був реальним опір, що вчинила
потерпіла, а також уточнює час, місце і обставини вчинення злочину.
Точне встановлення часу вчинення зґвалтування дозволяє не тільки
перевірити свідчення потерпілої та підозрюваного (обвинуваченого), який
може заявити про своє алібі, а й виявити свідків злочину. На місці
вчинення зґвалтування часто можуть бути виявлені сліди та інші важливі
доказі по справі: предмети туалету як потерпілої, так і злочинця, інші
речові докази, сліди опору з боку потерпілої.
Гак, при огляді за участю потерпілої місця вчинення зґвалтування в
одному випадку було знайдено шматок матеріалу від її плаття, бант, а в
іншому — постійний залізничний квиток, в якому було вказано прізвище.
Під час подальшого розслідування було встановлено, що цей квиток належав
злочинцю і випав з кишені його піджака під час боротьби з потерпілою.
Важливе значення має з’ясування обставин зґвалтування. Підлягають
з’ясування усі деталі перебігу злочину: місце зустрічі, шлях та спосіб
прямування до місця події, зміст розмови до події і після неї, дії
злочинця тощо. До обставин, які потребують з’ясування, належить
поведінка потерпілої особи. Під час розслідування необхідно встановити
об’єктивні критерії її поведінки, оскільки суд враховує це при
призначенні міри покарання. Підлягають встановленню також обставини, що
пом’якшують або обтяжують відповідальність винних, які повинні
враховуватися у справах про зґвалтування.
Література
Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец, вищих закладів
освіти. — Кол. авторів: Глібко В. М., Дудніков А. Л., Журавель В. А. та
ін. / За ред. В. Ю. Шепітька. — К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. — 684
с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
