Реферат на тему
Законодавство України про кримінальну відповідальність
Стаття ККУ 3:
1. Законодавство України про кримінальну відповідальність становить
Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та
загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.
2. Закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після
набрання чинності цим Кодексом, включаються до нього після набрання ними
чинності.
3. Злочинність діяння, а також його караність та інші
кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом.
4. Застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією
заборонено.
5. Закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати
положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на
обов’язковість яких надано Верховною Радою України.
1. Кримінальна відповідальність — це особливий правовий інститут, у
межах якого здійснюється офіційна оцінка поведінки особи як злочинної.
Кримінальна відповідальність матеріалізується в обвинувальному вироку
суду і зазвичай включає засудження особи за вчинений злочин, призначення
їй покарання, його відбування, судимість тощо.
2. Із ч. 1 ст. З випливає, що чинне законодавство про кримінальну
відповідальність являє собою один кодифікований закон і що єдине джерело
кримінального права — це КК. Будь-які інші нормативно-правові акти не
входять до системи кримінального законодавства. Цим воно принципово
відрізняється від будь-яких інших галузей вітчизняного законодавства, а
також від колишнього кримінального законодавства, яке припускало
застосування інших, крім КК, кримінальних законів.
Не входить до системи кримінального законодавства і Конституція України,
незважаючи на те, що вона має найвищу юридичну силу, а її норми є
нормами прямої дії. Проте, відповідно до ст. 8 Конституції України,
закони України, у т.ч. закони про кримінальну відповідальність, мають
прийматися на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Невідповідність законів про кримінальну відповідальність Конституції
України, а також порушення встановленої Конституцією України процедури
їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності, тягнуть за собою
визнання їх Конституційним Судом України у встановленому Конституцією і
законами України порядку неконституційними. Ці положення мають
обов’язково враховуватися під час тлумачення і застосування норм КК.
КК ґрунтується не тільки на Конституції України, а й на загальновизнаних
принципах і нормах міжнародного права. Гарантією цього є положення ч. 5
ст. 3. До вказаних принципів і норм можна віднести такі, що стосуються
верховенства прав людини, суверенітету держав, дипломатичного імунітету,
права міжнародних договорів, мирного розв’язання спорів, міжнародного
морського, повітряного, екологічного, економічного і гуманітарного
права, боротьби зі злочинністю, правової допомоги і видачі злочинців
тощо. Загальновизнані принципи і норми міжнародного права закріплені у
відповідних пактах, деклараціях, конвенціях та інших документах.
3. КК поділяється на Загальну й Особливу частини, норми яких
застосовуються у взаємозв’язку. При цьому норми Особливої частини
порівняно з нормами Загальної частини є більш конкретними в частині
кожного окремого складу злочину, який описано в диспозиціях цих норм, і
в частині застосування покарань, які описані в їх санкціях.
4. Жоден закон про кримінальну відповідальність не може діяти автономно,
окремо від КК. Адже такий закон, запроваджує він кримінальну
відповідальність, скасовує її чи вносить інші зміни до КК, відразу ж
після набрання ним чинності у порядку, визначеному ст. 94 Конституції
України і ст. 4 КК, автоматично включається до КК. Це означає, що при
застосуванні цих законів посилання слід робити не на них, а
безпосередньо на відповідні норми КК.
5. У ч. ч. З і 4 ст. З відображено принцип законності, який стосовно
кримінального права означає, що: 1) кримінально-правові норми не існують
поза КК у зв’язку з їх повною кодифікацією; 2) тільки КК і ніяким іншим
законом чи підзаконним актом визначається, що є злочином, а також
повторністю, сукупністю і рецидивом злочинів, співучастю у злочині,
готуванням до злочину і замахом на злочин тощо, встановлюються види і
розміри покарання за злочин, а також умови, за яких є можливими
звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання,
визначаються інші кримінально-правові наслідки вчинення злочину; 3)
забороняється застосування закону про кримінальну відповідальність за
аналогією, тобто заповнення прогалини у КК шляхом застосування його до
випадку, який прямо ним не передбачений, але є подібним, схожим.
6. Міжнародні договори України підлягають неухильному дотриманню
Україною відповідно до принципів і норм міжнародного права. Відповідно
до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на
обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною
національного законодавства України. Із цього положення випливає, що
частиною національного законодавства України не є: 1) нечинні міжнародні
договори України, навіть якщо згода на обов’язковість їх надана ВР
(наприклад, Міжнародна конвенція про боротьбу з вербуванням,
використанням, фінансуванням і навчанням найманців від 4 грудня 1989
р.); 2) чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких ВР не
надана (скажімо Європейська конвенція про запобігання тероризму від 27
січня 1977 р.). Крім того, невідповідність положень міжнародних
договорів України Конституції України, а також порушення встановленої
Конституцією України процедури надання ВР згоди на обов’язковість цих
договорів тягнуть за собою визнання їх у встановленому Конституцією і
законами України порядку неконституційними. Ті положення чинних
міжнародних договорів, що визнані неконституційними, втрачають чинність
з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх
неконституційність. Відповідно, і закони України про кримінальну
відповідальність не повинні відповідати вказаним положенням міжнародних
договорів.
Згода на обов’язковість міжнародних договорів може бути надана у формі
ратифікації або приєднання. Оскільки Україна є правонаступницею прав і
обов’язків за міжнародними договорами Союзу РСР і Української РСР, то до
міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надано Верховною
Радою України, прирівнюються й інші відповідні договори.
Чинними є лише опубліковані міжнародні договори України, їх офіційне
опублікування має здійснюватися в газеті “Голос України”, журналі
“Відомості Верховної Ради України” або в “Зібранні діючих міжнародних
договорів України”.
7. Із ч. 5 ст. З випливає, що під час прийняття нових законів України
про кримінальну відповідальність принциповим є дотримання положень, що
містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов’язковість яких
надано Верховною Радою України.
Література
Конституція України (ст. ст. 8,9,57,94,152).
Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів від
23 серпня 1978р. Ратифікована Україною 17 вересня 1992р.
Закон України “Про дію міжнародних договорів на території України” від №
грудня 1991р.
Закон України “Про праврнаступництво України” від 12 вересня 1991 р.
(ст. ст. 6, 7).
Закон України “Про міжнародні договори України” від 22 грудня 1993 р.
(ст. ст. 7,10,12,17).
Регламент Верховної Ради України. Затверджений постановою ВР№ 130/94-ВР
від 27 липня 1994р. (глава 6.10).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
