Реферат на тему

Призначення покарання за сукупністю злочинів

Стаття ККУ 70:

1. При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і
додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом
поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи
часткового складання призначених покарань.

2. При складанні покарань остаточне покарання за су-‘ купністю злочинів
визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини
цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один
із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити
остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку,
встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього
Кодексу. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне
позбавлення волі, тоТ>статочне покарання за сукупністю злочинів
визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним
позбавленням волі.

3. До основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть
бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у
вчиненні яких особу було визнано винною.

4. За правилами, передбаченими в частинах першій-третій цієї статті,
призначається покарання, якщо після

Постановлений вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і
в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У
цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю
злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за
попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього
Кодексу.

1. Сукупність злочинів є одним із видів множинності злочинів. Про
поняття сукупності злочинів див. ст. 33 та коментар до неї.

Призначення покарання за сукупністю злочинів проходить дві стадії: 1)
суд призначає покарання окремо за кожен злочин; 2) суд призначає
остаточне покарання за їх сукупністю. Цей підхід має практичне значення
у таких аспектах: а) він сприяє досягненню мети кримінального покарання.
Призначаючи покарання за кожний із вчинених злочинів, суд не лише
індивідуалізує покарання, а й стверджує принцип невідворотності
покарання; б) він забезпечує апеляційній і касаційній інстанціям
можливість перевірки винесеного вироку, полегшує розгляд справ у разі,
коли йдеться про зміну чи скасування вироку в частині засудження за один
із злочинів; в) це дає змогу правильно застосовувати положення
кримінального закону про його зворотну дію в часі; г) у разі прийняття
закону про амністію він-надає можливість чітко визначити злочин, що
підпадає під амністію.

Призначаючи покарання за кожний із злочинів, суд повинен керуватися
загальними засадами призначення покарання (ст. 65).

2. Остаточне покарання за сукупністю злочинів призначається судом на
основі одного із трьох принципів: 1) поглинення менш суворого покарання
більш суворим; 2) повного складання призначених покарань; 3) часткового
складання призначених покарань.

За загальним правилом, встановленим ч. 2 ст. 70, остаточне покарання
визначається в межах, встановлених нормою Особливої частини КК, яка
передбачає більш суворе покарання. Виняток з цього правила становить
ситуація, коли хоча б один із злочинів є умисним тяжким чи особливо
тяжким. У такому випадку суд вправі призначити остаточне покарання за
сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для
даного виду покарання в Загальній частині КК. Якщо хоча б за один із
вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне
покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинення
будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

Передбачені законом правила призначення покарання за сукупністю злочинів
застосовуються у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за
різними статтями, так і за різними частинами однієї статті кримінального
закону, якими передбачена відповідальність за окремі склади злочинів і
які мають самостійні санкції. Повною мірою це стосується також дій, одні
з яких кваліфікуються як закінчений злочин, а інші — як готування, замах
або співучасть у злочині. Однак за окремими пунктами статті КК, які не
мають самостійних санкцій, покарання за сукупністю злочинів не
призначається. При виборі принципу призначення покарання (поглинення
менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового
складання призначених покарань) суд повинен враховувати, крім даних про
особу винного та обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання, також
кількість злочинів, що входять в сукупність, форму вини і мотиви
вчинення кожного з них, вид сукупності (реальна чи ідеальна), тяжкість
наслідків кожного злочину окремо та їх сукупності тощо.

3. До остаточного визначеного покарання можуть бути приєднані додаткові
покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було
визнано винною.

За правилами, визначеними в ч. ч. 1-3 ст. 70, призначення покарання
застосовується і в тих випадках, коли після постановлення вироку в
справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, який
вчинено до постановлення попереднього вироку. За таких обставин до
строку остаточно призначеного покарання зараховується покарання, відбуте
повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими
ст. 72. У цьому випадку процес призначення покарання проходить три
стадії: 1) призначення покарання за розкритий злочин; 2) визначення
остаточного покарання за сукупність злочинів; 3) зарахування в строк
остаточного-покарання повністю чи частково відбутого покарання за
попереднім вироком. Усі названі стадії відображаються в резолютивній
частині вироку. При цьому остаточне покарання не може бути нижчим від
покарання, призначеного за попереднім вироком, оскільки в таких випадках
при поглиненні або складанні покарань суд має виходити з розміру всього
покарання, призначеного за попереднім вироком, а не з його не відбутої
частини.

Іноді після постановлення вироку в справі встановлюється, що винний як
до постановлення вироку в справі, так і після його постановлення вчинив
ще й інші злочини. За таких обставин спочатку призначається покарання за
сукупністю злочинів (ст. 70), а потім — за сукупністю вироків (ст. 71).

Література

Постанова ПВС № 22 від 22 грудня 1995р. “Про практику призначення судами
кримінального покарання” (п. 15).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Призначення покарання за сукупністю злочинів.

Дві ситуації, що можуть виникнути при призначені покарання за сукупністю
злочинів: 1) а) за два і більше злочинів, що утворюють сукупність, особа
засуджується одним вироком; б) у цьому вироку призначається покарання як
за кожний злочин окремо, так і остаточне покарання за сукупністю
вчинених злочинів (класична сукупність ч.1,2 ст.42); 2) а) першим
вироком особа засуджується, і їй призначається покарання за один чи
кілька вчинених нею злочинів, але не за всі злочини, що утворюють
сукупність; б) після винесення першого вироку стає відомо про іншій
злочин (злочини), який також входить до сукупності, оскільки він був
вчинений особою до винесення першого вироку; в) у новому вироку особі
призначається покарання за той злочин (злочини), про які стало відомо
після винесення першого вироку, а також визначається покарання за
сукупністю всіх відомих суду злочинів (розірвана сукупність ч.3 ст.42,
ч.1,2 ст.42). Призначаючи покарання за сукупністю злочинів у порядку
ч.1, 2 ст.42 (класична сукупність) суд повинен: 1) призначити покарання
окремо за кожний злочин, що входить до сукупності; 2) обрати принцип
(принципи) призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів –
повне або часткове складання призначених за окремі злочини покарань чи
поглинення менш суворого покарання більш суворим; 3) визначити остаточне
покарання за сукупністю вчинених злочинів. Положення ч.1 ст.42 – основні
покарання, ч.2 ст.42 – додаткові покарання, іноді ч.1 і 2 – і до
додаткових і до основних покарань. Обираючи принцип призначення
покарання слід враховувати від сукупності (реальна, ідеальна). Ч.1 ст.42
КК передбачає як максимальну межу остаточного покарання, що
призначається за сукупністю злочинів, найбільш суворе за видом і
розміром покарання з тих, що передбачені санкціями статей КК, за яким
засуджується винний, тут можливі варіанти: 1) призначені за окремі
злочини покарання дають можливість обрати будь-який із принципів
призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів; 2) призначені
за окремі злочини покарання дають можливість обрати принципи повного або
часткового складання остаточного покарання за сукупністю злочинів, але
не дають можливості обрати принцип поглинення, оскільки покарання за
окремі злочини співпадають за видом і за розміром; 3) призначені за
окремі злочин покарання дають можливість обрати принцип часткового
складання покарань або поглинення менш суворого покарання більш суворим,
оскільки їх повне складання перевищує максимальну межу найбільш суворої
із санкцій тих статей, за якими засуджується винний; 4) призначені за
окремі злочини покарання дають можливість обрати лише принцип часткового
їх складання, оскільки вони однакові і за видом і за розміром, а їх
повне складання перевищує межу найбільш суворої із санкцій тих статей,
за якими засуджується винний; 5) призначені за окремі злочини покарання
дають можливість обрати лише принцип поглинення менш суворого покарання
більш суворим, оскільки принаймні одне з них дорівнює максимальній межі
найбільш суворої із санкцій тих статей, за якими засуджується винний.
При визначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів потрібно
встановити його вид (види) та можливі максимальну та мінімальну межі в
частині, що стосується основного покарання. На них впливають як
покарання, призначені за окремі злочини, так і обраний принцип
(принципи) призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів. У
випадку, коли за окремі злочини призначено покарання різних видів, при
визначені меж остаточного покарання за сукупністю злочинів слід
керуватися правилами їх складання (заміни), передбаченими ч.3 ст.43 КК.
Потім необхідно визначити конкретний розмір покарання, інші передбачені
кримінальним законом показники (вид виправно-трудової установи, місце
відбування покарання). Завершальний етап є вирішення питання про
призначення (непризначення) додаткового покарання з дотриманням таких
положень: 1) додаткове покарання за сукупністю вчинених злочинів може
бути призначене лише тоді, коли воно було призначене хоча б за один із
злочинів, що утворюють сукупність; 2) обов‘язкове додаткове покарання,
призначене за один чи кілька злочинів, що утворюють сукупність, має бути
призначене і за сукупністю вчинених злочинів; 3) якщо за злочини, що
утворюють сукупність, призначено два і більше різновидних додаткових
покарань, усі вони можуть бути призначені і при визначенні остаточного
покарання за сукупністю вчинених злочинів; у цьому разі у відповідності
до ч.4 ст.43 КК кожне з них має виконуватися самостійно; 4) якщо за два
або більше злочинів, що утворюють сукупність, призначено два додаткових
покарань одного й того самого виду, при визначенні остаточного
додаткового покарання цього виду за сукупністю вчинених злочинів
необхідно керуватися ч.1 ст.42. Етапи призначення покарання за
сукупністю злочинів у порядку, передбаченому ч.3 ст.42 КК (розірвана
сукупність): 1) одержання точних даних про покарання, призначене винному
за першим вироком (попередніми вироками); 2) призначення покарання за
той злочин (злочини), про який стало відомо після винесення першого
вироку (попередніх вироків); 3) призначення остаточного покарання за
сукупністю всіх злочинів, що відомі суду на момент винесення останнього
вироку; 4) зарахування до строку остаточного покарання, призначеного за
сукупністю вчинених злочинів, покарання, відбутого за першим вироком
(попереднім вироком). Одержання точних даних про покарання, призначене
винному за першим вироком (попередніми вироками), відбувається у формі
витребування і залучення до справи копій зазначеного вироку (вироків).
Суд не вправі змінювати або ще раз призначати такі покарання.
Особливості визначення остаточного покарання за сукупністю всіх
злочинів, зумовлені наявністю першого вироку: 1) остаточне покарання,
призначене в новому вироку за сукупністю всіх злочинів, не може бути
нижчим від покарання, призначеного за першим вироком (попередніми
вироками); у цьому випадку суд має виходити з розміру всього покарання,
призначеного за першим вироком, а не з його невідбутої частини; 2) якщо
за першим вироком (попереднього вироками) до особи були застосовані
відстрочка виконання вироку або умовне засудження, а за новим вироком за
злочин, вчинений до винесення першого вироку, ця особа засуджується до
покарання, яке належить відбувати реально, застосування принципів
поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не
допускається; за таких умов кожний вирок виконується самостійно.
Зарахування до строку остаточного покарання, призначеного за сукупністю
злочинів, покарання, відбутого за першим вироком, вимагає від суду: 1)
встановити, чи відбувалося реально покарання за першим вироком; 2)
визначити строк покарання, відбутого за першим вироком; 3) обчислити,
керуючись ч.3 ст.43 КК, строк покарання, відбутого за попереднім
вироком, у показниках остаточного покарання, призначеного за сукупністю
злочинів у новому вироку; 4) зарахувати покарання, відбуте за першим
вироком, до строку остаточного покарання, призначеного за новим вироком,
відобразивши це в його резолютивній частині з обов‘язковим посиланням на
ч.3 ст.42 КК. Зарахування покарання у порядку ч.3 ст.42 не провадиться,
якщо: 1) за першим вироком покарання взагалі не відбувалося (напр.,
особа ухилилася від його відбування); 2) призначене за першим вироком
покарання не має строкового характеру (напр., штраф чи громадська
догана); 3) призначене за першим вироком покарання на може бути
обчислене у показниках остаточного покарання (напр., відповідно
позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю і
позбавлення волі).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter