Реферат на тему
Примусове лікування
Стаття ККУ 96:
1. Примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від
призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу,
що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.
2. У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або обмеження
волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У
разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у
спеціальних лікувальних закладах.
1. Закон розмежовує види примусу, що застосовується до певних категорій
хворих осіб у разі вчинення ними суспільно небезпечного діяння. На
відміну від примусових заходів медичного характеру, які застосовуються
до неосудних та обмежено осудних, примусове лікування застосовується до
осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для
здоров’я інших осіб (ч. 1 ст. 96). Застосування такого примусового
лікування є правом, а не обов’язком суду. Відповідно до закону примусове
лікування застосовується поряд із призначеним покаранням.
КК 1960 р. передбачав примусове лікування лише хронічних алкоголіків і
наркоманів. КК 2001 р. не конкретизує категорії осіб, до яких може бути
застосоване примусове лікування. Але при цьому в ч. 1 ст. 96 вживається
узагальнене поняття — особи, які вчинили злочини та мають хворобу, що
становить небезпеку для здоров’я інших осіб.
Основи законодавства України про охорону здоров’я відносять до соціально
небезпечних захворювань туберкульоз, психічні, венеричні захворювання,
СНІД, лепру, хронічний алкоголізм, наркоманію. Цей перелік необхідно
доповнити також токсикоманією (про її поняття див. коментар до ст. 21).
Порядок здійснення госпіталізації та лікування таких хворих, у т.ч. в
примусовому порядку, встановлюється законодавством.
2. Підставою для застосування примусового лікування є сукупність таких
умов: 1) особа вчинила злочин і засуджена до певного (будь-якого)
покарання; 2) у неї є наявною хвороба, яка становить небезпеку для
здоров’я інших осіб, що підтверджено відповідним медичним висновком.
Ст. 96 не містить положень щодо продовження і припинення примусового
лікувального процесу. Частково ці питання вирішено у
крймінально-процесуальному і кримінально-виконавчому законодавстві.
3. За змістом ч. 2 ст. 96 примусове лікування здійснюється за місцем
відбування покарання, якщо особа засуджена до позбавлення волі чи
обмеження волі. Останній вид покарання не застосовується до
неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до
чотирнадцяти років, до осіб, що досягла пенсійного віку,
військовослужбовців строкової служби та інвалідів першої і другої групи
(ч. З ст. 61). Отже, застосуванню примусового лікування до перелічених
осіб має передувати їх засудження до позбавлення волі чи інших видів
покарань (крім обмеження волі).
4. Закон (ч. 2 ст. 96) передбачає, що у разі призначення інших видів
покарань, крім позбавлення волі й обмеження волі, примусове лікування
здійснюється у спеціальних лікувальник закладах. На даний час в Україні
не створено лікувальних закладів, які мали б усі можливості для
забезпечення спеціального лікування й відповідного трудового режиму щодо
осіб, які засуджені до іншого покарання, ніж позбавлення волі та
обмеження волі, і за вироком суду підлягають примусовому лікуванню. Що
стосується алкоголіків і наркоманів, то на практиці ця категорія
засуджених проходить антиалкогольне (протинаркотичне) лікування у
спеціалізованих лікувальних закладах органів охорони здоров’я
(стаціонарних спеціалізованих наркологічних диспансерах, наркологічних
відділеннях при психіатричних лікарнях, а також поліклінічних,
амбулаторних наркологічних кабінетах при наркологічних та
психоневрологічних диспансерах).
З урахуванням підстав застосування примусового лікування в порядку ст.
96 до спеціальних лікувальних закладів не можуть бути віднесені ЛТП (для
хронічних алкоголіків) і спеціалізовані лікувальні (для дорослих) та
лікувально-виховні (для неповнолітніх) заклади, призначені для
примусового лікування від наркоманії. Не можна вважати такими і центри
медико-соціальної реабілітації неповнолітніх.
5. Кримінальне законодавство, на відміну від адміністративного,
традиційно не встановлює строків примусового лікування алкоголіків і
наркоманів. Видається, що ці строки мають бути однаковими, тобто не
можуть перевищувати дванадцяти місяців (з урахуванням продовження строку
примусового лікування).
Загальні положення
1. Неповнолітніми вважаються особи, які не досягай 18-річного віку.
Серед неповнолітніх в КК виокремлюється ще ряд категорій осіб, зокрема:
малолітні, тобто ті, які не досяг 14-річного віку, новонароджені діти,
діти, які не досягай 16-річного віку, тощо.
Коли йдеться про кримінальну відповідальність і покарання неповнолітніх,
то має значення виокремлення серед них тих, що досягли віку, з якого
може наставати кримінальна відповідальність. В такому сенсі
неповнолітніми слід вважати осіб, які досягай 16-річного, в ряді
випадків 14-річного віку, але яким ще не виповнилося 18 років. Особа
вважається такою, що досягла відповідного віку не в день свого
народження, а з 0 годин наступної доби.
Враховуючи біологічні, психологічні та соціальні особливості
неповнолітніх, закон, по-перше, забезпечує їх посилену
кримінально-правову охорону, по-друге, передбачає особливості
притягнення їх до відповідальності, звільнення від відповідальності,
призначення покарання, звільнення від покарання і його відбування. Ця
позиція базується на міжнародно-правових актах, зокрема Декларації прав
дитини, у Преамбулі якої зазначається, що неповнолітні, у зв’язку з їх
фізичною і розумовою незрілістю, потребують спеціальної охорони і
захисту, включаючи належний правовий захист.
2. Норми, спрямовані на забезпечення нормального фізичного і психічного
розвитку неповнолітніх, вміщені в низці статей Загальної частини КК. До
них належать ті, які: регламентують вік, з якого може наставати
кримінальна відповідальність (ст. 22); передбачають, що обставиною, яка
пом’якшує покарання, є вчинення злочину неповнолітнім (п. З ч. 1 ст.
66), а обставинами, які обтяжують покарання, — вчинення злочину щодо
малолітнього (п. 6 ч. 1 ст. 67) або з використанням малолітнього (п. 9
ч. 1 ст. 67),
3. В Особливій частині КК є значна кількість норм про злочини,
потерпілими від яких можуть виступати лише неповнолітні (чи окремі їх
категорії), або ж караність яких посилюється при вчиненні їх щодо
неповнолітніх. Потерпілий (про поняття потерпілого див. коментар до ст.
46), який характеризується відповідними рисами, є ознакою основних або
кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складів низки злочинів,
Посилена кримінальна відповідальність встановлена щодо посягань,
спрямованих проти: 1) малолітніх (п. 2 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 135, ч. 2
ст. 136, ч. 2 ст. 146, ч. 4 ст. 152, ч. З ст. 153, ч. 2 ст. 156, ч. 2
ст. 299, ч. З ст. 307); 2) новонароджених дітей (ст. 117, ч. 2 ст. 135,
ст. 148); 3) неповнолітніх, які не досягай віку, з якого чинним
законодавством дозволяється працевлаштування (ст. 150); 4) осіб, які не
досягли 16-річного віку (ч. 1 ст. 156); 5) осіб, які не досягай
15-річ-ного віку (ст. 167); 6) неповнолітніх або непрацездатних дітей,
що перебувають на утриманні батьків (ст. 164); 7) дітей, які не досягай
статевої зрілості {ч. 1 ст. 155); 8) просто дітей (ч. З ст. 120, ч. З
ст. 130, ч. 2 ст. 133, ст. 137, ч. 2 ст. 140, ст. 141, ч. 2 ст. 142, ч.
2 ст. 144, ч, 2 ст. 147, ч. 2 ст. 149, ч. З ст. 149, ч. З ст. 152, ч. 2
ст. 153, ч. 2 ст. 155, ч. 2 ст. 156, ст. 164, ст. 166, ст. 168, ст. 169,
ч. 2 ст. 172, ч. 1 ст. 181, ч. ч. 2 і 3 ст. 300, ч. ч. 2 і 3 ст. ЗОЇ, ч.
З ст. 302, ч. З ст. 303, ст. 304, ч. 2 ст. 307, ч. З ст. 309, ч. З ст.
314, ч. 2 ст. 315, ч. 2 ст. 317, ст. 323, ст. 324, ч. 1 ст. 442).
4. Разом із посиленням кримінально-правового захисту неповнолітніх КК
передбачає специфіку вирішення цілої низки питань відповідальності за
злочини, вчинені самими неповнолітніми. Такі норми об’єднані у розділі
XV Загальної частини КК.
Необхідність виокремлення спеціальних норм про кримінальну
відповідальність неповнолітніх обумовлена принципами справедливості,
гуманізму, економії кримінальної репресії. Особливості психології
неповнолітніх, зокрема їх схильність до сприйняття стороннього впливу, з
одного боку, спонукають максимально обмежувати їх спілкування з
повнолітніми злочинцями, які розмішуються в окремих установах з
відбування покарання, а з другого, — дає змогу обмежитися щодо таких
осіб порівняно більш м’якими заходами, достатніми для забезпечення їх
виправлення і перевиховання. Суспільство не має право висувати до
неповнолітніх такі самі суворі вимоги, як до своїх дорослих членів. Тому
часто щодо неповнолітніх достатніми є міри виховно-педагогічного, а не
карального характеру.
5. Підстава кримінальної відповідальності неповнолітніх та її принципи
такі ж, які діють стосовно повнолітніх осіб. У розділі XV Загальної
частини КК зосереджені лише норми, які стосуються особливостей
кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх: 1) встановлюють
більш широкі, ніж щодо повнолітніх, умови звільнення від кримінальної
відповідальності, зокрема із застосуванням примусових заходів виховного
характеру; 2) містять обмеження щодо суворості видів і розмірів покарань
та інших заходів кримінально-правового характеру; 3) передбачають більш
м’які вимоги (умови) для звільнення від кримінального покарання; 4)
регламентують вимоги щодо погашення і зняття судимості.
Якщо ж ті чи інші питання не регламентовано статтями розділу XV
Загальної частини, то при розгляді справ неповнолітніх слід керуватися
положеннями, викладеними в інших розділах Загальної та Особливої частин
КК.
Література
КПК (ст. ст. 234, 324, 4П, 411-1).
ВТК (ст. 77).
Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992
р. (ст. 53).
Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
населення “ від 24 лютого 1994 р.
Закон України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні
установи для неповнолітніх” від 24 січня 1995 р. (ст. 9).
Закон України “Про заходи протидії незаконному обігупнаркотичних
засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними’ від
15лютого 1995р.
Закон України “Про запобігання захворюванню на синдром набутого
імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення в редакції від 3
березня 1998 р.
Закон України “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних
речовин, їх аналогів і прекурсорів” в редакції від 8 липня 1999р.
Закон України “Про психіатричну допомогу від 22 лютого 2000 р.
Закон України “Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз від 5 липня
200/ р.
Інструкція про порядок виявлення та постановки на облік осіб, які
незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини.
Затверджена наказом МОЗ, МВС, ГП, МЮ № 307/680/21/66/5 від 10 жовтня
1997 р.
Порядок проведення медичного огляду дії медичного обстеження осіб, які
зловживають наркотичними засобами або психотропними речовинами.
Затверджений наказом МОЗ та МВС № 158/417 від 16 червня 1998р.
Конституція України (ст. ст. 51—52).
Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. Ратифікована
Україною 27 лютого 1991 р.
Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 р.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
