Реферат на тему
Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного
характеру
Стаття ККУ 105:
1. Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості,
може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що
внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на
момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.
2. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи
виховного характеру:
1) застереження;
2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки
неповнолітнього;
3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх
заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його
згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;
4) покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і
має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних
майнових збитків;
5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної
установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не
перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх
та порядок їх залишення визначаються законом.
3. До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів
виховного характеру, що передбачені у частині другій цієї статті.
Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3
частини другої цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає.
4. Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому
вихователя в порядку, передбаченому законом.
1. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів
виховного характеризує специфічним заходом, який застосовується щодо
неповнолітніх. Він передбачає більш вузькі умови застосування та більш
суворі обмеження, ніж при звільненні від відбування покарання з
випробуванням (ст. 104). Захід, передбачений ст. 105, повинен
застосовуватися тоді, коли неповнолітній, на думку суду, може бути
виправлений без реального виконання кримінального покарання, але лише за
умови застосування примусових заходів виховного характеру.
2. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів
виховного характеру допускається за наявності сукупності низки умов:
1) неповноліття особи. Мається на увазі, що така особа має бути
неповнолітньою на момент розгляду справи судом (див. коментар до ст.
97);
2) вчинення нею злочину невеликої або середньої тяжкості. Про поняття
таких злочинів див. ст. 12 та коментар до неї. Із змісту ст. 105
випливає, що звільнення від кримінальної відповідальності з
застосуванням примусових заходів виховного характеру допускається, якщо
особа засуджується за вчинення одного такого злочину. Вчинення двох чи
більше злочинів, хоча б кожний із них був і невеликої тяжкості, виключає
звільнення від покарання на підставі ст. 105. Водночас не вимагається,
щоб такий злочин було вчинено вперше: звільнення від покарання із
застосуванням примусових заходів виховного характеру може бути
застосоване і до неповнолітнього, який має судимість;
3) щире розкаяння і подальша бездоганна поведінка , на які можуть
зокрема вказувати: допомога потерпілому як одразу ж після посягання, так
і згодом; добровільне і повне усунення шкоди, заподіяної злочином;
утримання інших учасників посягання від його продовження або повторення;
з’явлення із зізнанням до органів влади; викриття співучасників;
правдиві показання, дані в ході до-судового слідства і судового розгляду
справи; добросовісне ставлення до праці чи навчання; дотримання правил
поведінки в громадських місцях та в побуті. Відповідні дії мають бути не
вимушеними чи епізодичними, а свідчити про певну лінію поведінки
неповнолітнього в період після вчинення злочину, його намагання
спокутувати вину, виправитися.
3. На підставі таких об’єктивних даних суд може визнати, що
неповнолітній на момент постановлення вироку не потребує застосування
покарання, однак до нього слід застосовувати примусові заходи виховного
характеру. У такому разі суд визначає покарання, встановлює його вид і
розмір і постановляє про звільнення від покарання на підставі ст. 105.
Одночасно суд призначає вид примусового заходу виховного характеру, який
має бути застосовано щодо неповнолітнього, визначає його зміст
(обов’язки, які покладаються на неповнолітнього, тривалість застосування
заходів).
4. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів
виховного характеру — це право суду. Водночас суд, за: наявності
формальних підстав (вік підсудного та ступінь тяжкості вчиненого
злочину), повинен обговорювати можливість застосування щодо
неповнолітнього звільнення від покарання із застосуванням примусових
заходів виховного характеру. При цьому слід звертати увагу на те, чи
застосовувалися раніше до неповнолітнього примусові заходи виховного
характеру, і якщо застосовувалися, то чому вони виявилися неефективними.
5. У ч. 2 ст. 105 наведено вичерпний перелік примусових заходів
виховного характеру, які застосовуються до неповнолітніх. Ці ж заходи
застосовуються і при звільненні неповнолітнього від кримінальної
відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру
на підставі ст. 97.
Примусові заходи виховного характеру, на відміну від кримінальних
покарань, не поділяються на основні та додаткові. У ч. 2 ст. 105
примусові заходи вказані у певному порядку — в міру посилення їх
суворості, їх перелік — вичерпний.
Застереження полягає в осуді поведінки неповнолітнього від імені с/ду,
попередженні про неприпустимість порушення закону в подальшому. При
цьому роз’яснюються наслідки повторного вчинення злочину, а також
ухилення від застосування до нього інших примусових заходів виховного
характеру.
Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки
неповнолітнього означає встановлення днів і годин, протягом яких
неповнолітній повинен перебувати вдома або навпаки, не може знаходитися
в громадських місцях; визначення видів діянь, які не може вчиняти
неповнолітній, заборону користуватися певними •транспортними засобами чи
предметами, виїжджати в інші місцевості без дозволу спеціалізованого
державного органу, вимогу розпочати або продовжити загальноосвітнє
навчання або професійну підготовку чи роботу тощо.
Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які а замінюють, чи
під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також
окремих громадян на їх прохання полягає у покладенні на неповнолітнього
обов’язку зазнати посиленого виховного впливу та контролю за поведінкою
з боку обраних судом осіб чи колективу (детальніше про зміст цього
заходу див. у коментарі дост. ,104).
Покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має
майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових
збитків може бути застосоване лише за наявності певних умов: 1) злочином
неповнолітнього заподіяна майнова шкода фізичній або юридичній особі; 2)
неповнолітній має майно, яке належить йому на праві приватної власності,
або отримує самостійний заробіток (зарплату, стипендію); 3) він
погоджується відшкодувати заподіяні майнові збитки у розмірі та в
строки, визначені судом, розуміючи, що це є умовою його звільнення від
покарання.
Виховний характер цього заходу якраз і полягає у добровільності
відшкодування, примус же виявляється у тому, що відшкодування
здійснюється за приписом суду та під загрозою застосування призначеного
судом покарання у випадку невиконання вимог суду. Направлення
неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і
підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох
років, є найбільш суворим примусовим заходом виховного характеру і
повинно застосовуватися тоді, коли неповнолітній не може бути
виправлений шляхом застосування інших заходів такого роду. Види і статус
спеціальних навчально-виховних установ для неповнолітніх визначені
відповідними нормативно-правовими актами. Такими установами є
загальноосвітні школи соціальної реабілітації (для неповнолітніх віком
від 11 до 14 років) та професійні училища соціальної реабілітації (для
неповнолітніх віком від 14 до 18 років). При звільненні від покарання з
застосуванням примусових заходів виховного характеру неповнолітній може
бути направлений лише до професійного училища соціальної реабілітації.
Термін перебування у спеціальній навчально-виховній установі
визначається судом. Він має бути достатнім для виправлення, але не може
перевищувати трьох років. Неповнолітній, який довів своє виправлення,
може бути достроково звільнений з навчально-виховної установи. Це
здійснює суд за місцем перебування установи за клопотанням її
адміністрації.
6. До неповнолітнього можуть бути застосовані одночасно кілька
примусових заходів виховного характеру, якщо вони за своїм змістом не
виключають один одного. Наприклад, направлення до спеціальної
навчально-виховної установи унеможливлює встановлення обмежень дозвілля
чи особливих вимог до поведінки неповнолітнього, його передачу під
нагляд батьків, інших осіб чи колективів. Водночас доцільним є поєднання
таких заходів, як застереження, покладення обов’язку відшкодування
заподіяних майнових збитків з іншими видами примусових заходів виховного
характеру.
7. Поряд з призначенням одного чи кількох примусових заходів виховного
характеру, вказаних у ч. 2 ст. 105, суд може призначити неповнолітньому
вихователя.
8. Правові наслідки звільнення від покарання із застосуванням примусових
заходів виховного характеру однорідні з тими, які передбачені стосовно
звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням таких
заходів (див. коментар до ст. 97). При вчиненні неповнолітнім нового
злочину в період відбування примусових заходів виховного характеру йому
призначається покарання за сукупністю вироків на основі правил,
встановлених ст. 71, ч. 2 ст. 103.
Закон України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні
установи для неповнолітніх” від 24 січня 1995 р.
Положення про загальноосвітню школу соціальної реабілітації. Положення
про професійне училище соціальної реабілітації. Затверджені постановою
КМ від ІЗ жовтня 1993 р.
Положення про судових вихователів. Затверджене наказом Голови ВС, МЮ,
Міністерства освіти від 15 листопада 1998 р.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
