Реферат на тему
Зараження венеричною хворобою
Стаття ККУ 133:
1. Зараження іншої особи венеричною хворобою особою, яка знала про
наявність у неї цієї хвороби, — карається виправними роботами на строк
до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням
волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.
2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, раніше
судимою за зараження іншої особи венеричною хворобою, а також зараження
двох чи більше осіб або неповнолітнього, — караються обмеженням волі на
строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до трьох років.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони
спричинили тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від
двох до п’яти років.
1. Суспільна небезпека злочину полягає у заподіянні шкоди здоров’ю
людини, негативному впливі на репродуктивне здоров’я нації та генофонд.
Венеричні захворювання здатні викликати тяжкі наслідки, зокрема
безпліддя та психічні розлади, а також патологічні зміни у розвитку
дітей. Особи, які є їх носіями, підлягають обов’язковому медичному
нагляду і лікуванню. Особи, які хворіють на інфекційні хвороби чи є
бактеріоносіями, зобов’язані: вживати рекомендованих медиками заходів
для запобігання поширенню інфекційних хвороб і виконувати вимоги щодо
порядку та умов лікування, проходження медичних оглядів та обстеження.
2. Об’єкт злочину — здоров’я людини.
3. Об’єктивна сторона злочину полягає у зараженні іншої особи венеричною
хворобою.
До венеричних хвороб належать інфекційні захворювання, які передаються
переважно статевим шляхом і вражають передусім органи сечостатевої
системи. Це, зокрема, сифіліс (люес), гонорея (трипер), м’який шанкр,
паховий лімфогранулематоз (четверта венерична хвороба), трихомоніаз,
цитомегаловірус, токсоплазмоз, уреаплазмоз. Такі обставини, як вид
венеричної хвороби, тяжкість розладу здоров’я, методи і тривалість
лікування, можливість повного одужання, на кваліфікацію ст. 133 не
впливають і враховуються при призначенні покарання.
Способи зараження іншої особи венеричною хворобою можуть бути різними і
залежать від її виду: статеві зносини, задоволення статевої пристрасті
неприродним способом, поцілунки, порушення правил гігієни у побуті,
сім’ї чи на роботі (наприклад, спільне користування посудом, постільною
білизною, шприцами для ін’єкцій ліків або наркотичних засобів) тощо.
Згода потерпілої особи на зараження її венеричною хворобою не виключає
відповідальності за ст. 133. Самозараження венеричною хворобою (скажімо,
введення собі відповідної ін’єкції) може тягнути кримінальну
відповідальність лише у разі, коли воно є способом вчинення певного
злочину (наприклад, передбаченого ст. 335).
Якщо в результаті венеричної хвороби для здоров’я потерпілого настали
шкідливі наслідки, зазначені у ст. ст. 121, 122 або 125, вчинене
охоплюється коментованим складом злочину і додаткової кваліфікації за
статтями КК про відповідальність за тілесні ушкодження не потребує.
Зараження потерпілого вірусом невиліковної інфекційної хвороби, що є
небезпечною для життя людини, слід кваліфікувати за ст. 130.
Ухилення від обстеження осіб, щодо яких є достатні дані про те, що вони
хворі на венеричну хворобу, або ухилення від лікування осіб, які були у
контакті з хворими на венеричну хворобу і потребують профілактичного
лікування, продовжуване після попередження, зробленого їм органами
охорони здоров’я, тягне адміністративну відповідальність (ст. 45 КАП).
Якщо зараження венеричною хворобою сталося внаслідок насильницьких дій з
боку того, хто захворів, — зґвалтування або насильницького задоволення
статевої пристрасті неприродним способом, діяння кваліфікується за
сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. ст. 133 і
152 (153).
Злочин вважається закінченим з моменту, коли потерпілий фактично
захворів на венеричну хворобу. При цьому слід враховувати наявність у
таких захворюваннях інкубаційного періоду (прихованої стадії) різної
тривалості, а також те, що передача особі мікробів — носіїв венеричної
хвороби в силу індивідуальних особливостей організму конкретної людини
може і не потягти за собою реального розладу її здоров’я.
4. Суб’єкт злочину спеціальний. Це особа, яка досягла 16-річного віку,
хворіє венеричною хворобою і знає про наявність у неї цієї хвороби. Про
факт знання особи про своє захворювання можуть свідчити різноманітні
обставини — медичний висновок, застереження лікувальної установи,
власний досвід особи, звернення її до медичної літератури тощо.
Особи, які не страждають на венеричні захворювання, однак заражають ними
інших осіб, за наявності підстав можуть бути притягнуті до
відповідальності за заподіяння тілесних ушкоджень певної тяжкості.
Зараження венеричною хворобою, яке стало результатом неналежного
виконання медичним працівником своїх професійних обов’язків (наприклад,
лікарем-гінекологом під час проведення медичних оглядів пацієнтів або
внаслідок переливання потерпілому зараженої крові), слід кваліфікувати
за ст. 140.
5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим чи непрямим
умислом або злочинною самовпевненістю.
Зараження венеричною хворобою особою, яка не знала про наявність у неї
такої хвороби, але у даній ситуації могла і повинна була передбачати
настання відповідних суспільне небезпечних наслідків (злочинна
недбалість), може бути кваліфіковане за ст. 128.
6. Кваліфікуючими ознаками злочину є: 1) вчинення його особою, раніше
судимою за зараження іншої особи венеричною хворобою; 2) зараження двох
або більше осіб або неповнолітнього (ч. 2 ст. 133), а особливо
кваліфікуючою ознакою — спричинення цим злочином тяжких наслідків (ч. З
ст. 133).
Про поняття судимості див. ст. 88 та коментар до неї. Зараження двох або
більше осіб може бути вчинене як одночасно, так і в різний час, одним
або різними способами. Для інкримінування цієї кваліфікуючої ознаки
необхідно, щоб стосовно попереднього випадку зараження венеричною
хворобою не сплили строки давності притягнення до кримінальної
відповідальності. Зараження венеричною хворобою однієї особи і наступне
зараження іншої охоплюються ч. 2 ст. 133.
Неповнолітнім є особа, якій на момент вчинення злочину не виповнилось 18
років.
До наслідків слід відносити, зокрема, смерть людини, втрату будь-якого
органа або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров’я,
поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину,
переривання вагітності або непоправне знівечення обличчя.
Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992
а. (ст.ст.9-11,30,31,53).
Закон України Про захист населення від інфекційних хвороб” від 6 квітня
2000р.
Правила проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу
статевих станів в бюро судово-медичної експертизи. Затверджені наказом
МОЗ № 6 від 17 січня 1995р.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
