Реферат на тему
Незаконна лікувальна діяльність
Стаття ККУ 138:
Заняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу, здійснюване
особою, яка не має належної медичної освіти, якщо це спричинило тяжкі
наслідки для хворого, — карається виправними роботами на строк до двох
років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням
волі на строк до трьох років.
1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є життя або здоров’я особи, а
його додатковим обов’язковим об’єктом — порядок подання громадянам
якісної та кваліфікованої медичної допомоги.
2. Об’єктивна сторона злочину виражається у занятті особою, яка не має
належної медичної освіти, лікувальною діяльністю як професією, якщо це
спричинило тяжкі наслідки для хворого.
Заняття лікувальною діяльністю означає такі дії, як огляд хворого,
встановлення діагнозу, консультування, призначення до зживання ліків,
визначення засобів, методів і прийомів впливу на організм людини,
проведення процедур, хірургічне втручання тощо. При цьому не
обов’язково, щоб лікувальна діяльність здійснювалась особою тривалий
період і була для неї джерелом існування. Проте незаконне заняття
лікувальною діяльністю як підприємницькою у разі отримання доходу у
великих розмірах кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст,
ст, 138 і ч. 1 ст, 202,
У разі, якщо незаконна лікувальна діяльність здійснюється забороненими
методами чи засобами, вчинене підлягає кваліфікації за ст. 138 і
додатково, залежно від конкретного забороненого методу чи засобу, за ст.
ст. 141, 142, 143, 152 чи 155, 314, 315, 324 тощо.
Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків для
хворого. Під тяжкими наслідками слід розуміти спричинення смерті,
заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження. При
цьому під хворим розуміється не тільки особа, яка насправді має певне
захворювання, а й будь-яка інша особа, яка звернулась до винного тому,
що сама вважала себе хворою або її вважали хворою батьки, опікуни тощо.
Для інкримінування особі ст. 138 необхідно довести, Ідо вказані
суспільне небезпечні наслідки перебувають у причинному зв’язку з
незаконним лікарюванням. Заняття медичною практикою особою, яка не має
належної медичної освіти, без отримання ліцензії на такий вид
підприємництва, що не мало своїм наслідком тяжких наслідків для
потерпілого, тягне за собою адміністративну відповідальність за ст, 164
КАП. Проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти,
кваліфікується за ст. 134.
3. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку і не
має належної медичної освіти.
Згідно із законодавством про охорону здоров’я лікувальною діяльністю
можуть займатись особи, які мають відповідну спеціальну освіту і
відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Отже, особами, які мають
належну медичну освіту, відповідно до ст. 138 є особи, які отримали у
встановленому порядку один із належних документів: а) диплом про медичну
освіту, виданий державними вищими навчальними закладами різного рівня
акредитації або такими, що до них прирівняні; б) свідоцтво (довідку) про
підвищення кваліфікації за останні 5 років, видане державними вищими
навчальними закладами різного рівня акредитації, науковими закладами,
закладами підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів або такими, що
до них прирівняні; в) свідоцтво про присвоєння (підвищення) відповідної
кваліфікаційної категорії; г) сертифікат про присвоєння звання
лікаря-спеціаліста; д) атестаційно-експертний висновок Української
асоціації народної медицини. Особи, які пройшли медичну або
фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн,
допускаються до професійної діяльності, у т.ч. на підприємницьких
засадах, після перевірки їх кваліфікації.
До осіб, які мають належну медичну освіту, відповідно до законодавства
про охорону здоров’я прирівнюються особи без спеціальної освіти, які
здійснюють діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини, але
тільки за сукупності таких умов: 1) володіння певним обсягом професійних
знань та вмінь в галузі народної та нетрадиційної медицини, що
засвідчується свідоцтвом, атестатом, дипломом, іншим документом, виданим
МОЗ України чи Українською асоціацією народної медицини); 2) отримання
дозволу на таку діяльність в установленому порядку; 3) здійснення її під
контролем лікаря.
Право лікарювання у межах, визначених законодавством про охорону
здоров’я, мають такі представники медичного персоналу, як лікар,
фельдшер, акушер, медична сестра. Медичною практикою дозволяється
займатись лише за спеціальністю, визначеною у сертифікаті або
посвідченні про спеціалізацію, за переліками відповідних медичних
спеціальностей, які затверджуються МОЗ. Якщо особи бажають застосувати
методи, не передбачені кваліфікаційними вимогами певної спеціальності,
але дозволені у медичній практиці для лікарів або середнього медичного
персоналу, до документів, які подаються для отримання ліцензії на
заняття медичною практикою, додаються посвідчення про опанування такими
методами в закладах, яким надано право видавати посвідчення до диплома
певної спеціальності державного зразка.
Медичних працівників, які займаються лікувальною діяльністю не
відповідно до документально посвідченої спеціальності; у контексті
відповідальності за ст. 138 також слід визнавати особами, які не мають
належної медичної освіти. Не є суб’єктом цього злочину, наприклад,
медична сестра, яка за плату робить призначену хворому медичну
маніпуляцію, або лікар-окуліст, який за плату оглядає хворого і
рекомендує йому окуляри. Якщо ці медичні послуги надаються в державному
чи комунальному закладі охорони здоров’я, то незаконна вимога їх оплати
може бути кваліфікована за ч. 1 ст. 184.
Якщо особа з належною медичною освітою займається проведенням
розрахованих на масову аудиторію лікувальних сеансів, інших аналогічних
заходів з використанням гіпнозу чи інших методів психічного або
біоенергетичного впливу без отримання на такий вид медичної практики
спеціального дозволу МОЗ, то вчинене, за наявності інших ознак, має
кваліфікуватися за ст. 142.
4. Суб’єктивна сторона злочину визначається ставленням до наслідків і
характеризується необережністю.
Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992
р. (ст. ст. 74—751.
Наказ МОЗ “Про подальше удосконалення атестації лікарів” № 168 від 21
листопада 1991 р.
Перелік вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і
отримання звання в яких дають право займатись медичною і фармацевтичною
діяльністю. Затверджений наказом МОЗ №195 від 25 грудня 1992 р.
Наказ МОЗ “Про порядок допуску до медичної і фармацевтичної діяльності в
Україні громадян, які пройшли медичну або фармацевтичну підготовку в
навчальних закладах іноземних країн від 19серпня 1994р.
Положення про організацію роботи цілителя, який здійснює медичну
діяльність в галузі народної та нетрадиційної медицини. Затверджене
наказом МОЗ №36 від 11 лютого 1998 р.
Державний класифікатор професій (ДК 003-95). Затверджений наказом
Держстандарту України № 257 від 27 липня 1995р.
Інструкція про порядок надання Комітетом з питань народної і
нетрадиційної медицини при Міністерстві охорони здоров’я України
спеціального дозволу для провадження медичної діяльності в галузі
народної і нетрадиційної медицини. Порядок проведення атестації та
експертизи цілительських здібностей осіб, які виявили бажання займатись
медичною діяльністю в галузі народної і нетрадиційної медицини.
Затверджені наказом МОЗ №195 від 10 серпня 2000 р.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
