Реферат на тему
Службове підроблення
Стаття ККУ 366:
І. Службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних
документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів,
а також складання і видача завідомо неправдивих документів— карається
штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або
обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати
певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки,— карається
позбавленням волі на строк від двох до п’яти років із позбавленням права
обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох
років.
1. Основним безпосереднім об’єктом службового підроблення є визначений
законом порядок діяльності державного апарату, апарату органів місцевого
самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ і організацій
незалежно від форми власності в частині підготовки, складання,
використання і видачі офіційних документів, а також посвідчення фактів,
які мають юридичне значення. Факультативним додатковим об’єктом цього
злочину можуть бути права та свободи людини і громадянина, власність
тощо.
2. Документ, який є предметом цього злочину, — це передбачена законом
матеріальна форма одержання, зберігання, використання і розповсюдження
інформації, яка має юридичне значення, шляхом фіксації її на папері,
магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці, дискеті або іншому носії.
Офіційними є документи, що складаються і видаються службовими особами
від імені органів державної влади, органів місцевого Самоврядування,
об’єднань громадян, а також підприємств, установ і організацій будь-якої
форми власності, які посвідчують конкретні факти і події, що мають
юридичне значення, складені належним чином за формою і мають необхідні
реквізити (штамп, печатку, номер, дату, підпис). Приватні документи
також можуть бути офіційними, якщо вони складені, наприклад, нотаріусом,
або якщо вони передані громадянином для зберігання або використання в
державні, колективні чи приватні підприємства (наприклад, довіреність на
одержання зарплати).
3. З об’єктивної сторони злочин може полягати у таких формах: 1)
внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих
відомостей; 2) інше підроблення документів; 3) складання завідомо
неправдивих документів; 4) видача завідомо неправдивих документів.
Внесення у офіційні документи неправдивих відомостей передбачає внесення
у дійсний офіційний документ даних, що не відповідають дійсності
повністю або частково (наприклад, внесення неправдивих відомостей у
бухгалтерські книги).
Підроблення документів передбачає часткову чи повну заміну змісту
дійсного документа. Спосіб підроблення документів (дописка, підчистка,
заміна тексту чи окремих слів, дати, підпису чи інших реквізитів) для
кваліфікації діяння за ст. 366 значення не має.
Складання неправдивих документів — це внесення до документа, який зовні
оформлено правильно, відомостей, що не відповідають дійсності повністю
або частково (наприклад, запис у дійсний бланк, який має відтиск печатки
і підпис, неправдивих відомостей про фактичне використання сировини та
матеріалів).
Видача неправдивих документів — надання або випуск службовою особою
документів, зміст яких повністю або частково не відповідає дійсності і
які були складені цією ж або іншою службовою особою (наприклад, надання
певним суб’єктам підприємницької діяльності завідомо фіктивних
документів з метою приховування їх злочинної діяльності, або випуск
фіктивних ліцензій, патентів з метою їх подальшого продажу тощо).
Внесення в офіційні документи, які не є предметом службової Діяльності
службової особи, завідомо неправдивих відомостей, Виготовлення таких
документів (документів, підроблення яких Доступне будь-якому
громадянину) без використання службового становища тягне за наявності
інших необхідних ознак відповідальність за злочин, передбачений ч. ч. 1
або 2 ст. 358.
Якщо службове підроблення виступало способом вчинення іншого злочину,
такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ст. 366 та
відповідною статтею, що передбачає відповідальність за вчинений злочин
(розкрадання, обман покупців та замовників тощо). Якщо ж службове
підроблення мало характер готування до злочину, який не був вчинений
винним, його дії необхідно кваліфікувати як службове підроблення і
готування до відповідного злочину, якщо він не є злочином невеликої
тяжкості.
У випадку, коли службове підроблення є основною ознакою іншого злочину
(наприклад, притягнення завідомо невинного до кримінальної
відповідальності — ст. 381) або створює спеціальний склад злочину
(скажімо, підлог виборчих документів — ст. 158), за правилами
конкуренції норм відповідальність настає лише за такий злочин.
Службове підроблення, вчинене з метою приховати зловживання владою або
службовим становищем, кваліфікується за сукупністю ст. 366 і ст. 364.
У разі, коли ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових
платежів або його приховання вчинено шляхом службового підроблення, дії
винної особи мають додатково кваліфікуватися за ст. 366. При цьому
підроблення документів службовою особою може кваліфікуватися за ст. 366
незалежно від того, до якої відповідальності (кримінальної чи
адміністративної) її буде притягнуто за ухилення від сплати податків,
зборів, інших обов’язкових платежів.
Злочин, передбачений ст. 366, вважається закінченим з моменту
підроблення або складання завідомо неправдивого документа незалежно від
подальшого його використання, а при видачі документа — з моменту його
передачі зацікавленій особі.
4. Суб’єктом службового підроблення може бути лише службова особа. Якщо
передбачені ст. 366 дії вчиняє приватна особа, то відповідальність може
наставати залежно від конкретних обставин справи, зокрема, за ст. 358.
5. З суб’єктивної сторони злочин може бути вчинено лише з прямим
умислом. Психічне ставлення винного до тяжких наслідків, передбачених ч.
2 ст. 366, може характеризуватись непрямим умислом або необережністю.
6. Кваліфікуючою ознакою службового підроблення є тяжкі” наслідки (ч. 2
сг. 366). Про їх поняття див. коментар, викладений у Загальних
положеннях цього розділу.
Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992р. (ст. 27).
Постанова ПВС № 2 від 2 березня 1973 р. “Про судову практику в справах
про обман покупців” (п. 15).
Постанова ПВС № 5 від 26 березня 1999 р. “Про деякі питання застосування
законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків,
зборів, інших обов’язкових платежів” (п. ІЗ).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
