Реферат на тему:
Загальні відомості про будову нервової системи людини. Фізіологічна
система. Приклади фізіологічних систем
Усі функції людського організму — рухова діяльність, робота внутрішніх
органів, тканинні процеси регулюються нервовою системою. Результатом
фізіологічної діяльності головного мозку є психічна діяльність людини,
її розумова робота.
Нервова система (як і серцево-судинна, м’язова, дихальна і т. ін.) є
фізіологічною системою. Фізіологічна система — це сукупність об’єднаних
організацією та управлінням живих структур і елементів, які
характеризуються певними властивостями та функціями, що відрізняють їх
від інших структур і елементів. Діяльність системи характеризується
проявами її основних функціональних властивостей, тобто специфічними
реакціями.
Будова нервової системи людини
Нервова система людини являє собою складне утворення і виконує
різноманітні функції. Вона складається з двох великих відділів:
центральної нервової системи (ЦНС), яка включає головний і спинний
мозок;
периферійної нервової системи, яка складається з нервових волокон, що
відходять від головного і спинного мозку. Збираючись у пучки різної
товщини, нервові волокна утворюють нерви, які зв’язують головний і
спинний мозок зі всіма органами та системами організму.
Центральна нервова система регулює всі процеси, що відбуваються в
організмі, забезпечуючи індивідуальне пристосування його до мінливих
умов існування; сприймає вплив на організм різних подразників, здійснює
їх аналіз і синтез та формує потік нервових імпульсів до робочих
органів; визначає поведінку
людини, її взаємодію з постійно змінюваним зовнішнім середовищем.
За функціями нервову систему поділяють на соматичну і вегетативну.
Соматична нервова система іннервує опорно-руховий апарат і всі органи
чуттів, а вегетативна нервова система регулює процеси обміну речовин та
роботу всіх внутрішніх органів (серця, нирок, легень та ін.).
Спинний мозок розміщений у хребтовому каналі. У ньому розрізняють сіру
речовину, в якій переважають нервові клітини різного розміру та форми, і
білу речовину, утворену відгалуженнями нейронів довжиною 1 м і більше.
Зі спинного мозку виходить 31 пара змішаних нервів, які своїми тонкими
гілочками обплітають всі частини тіла.
Головний мозок заповнює порожнину черепа і містить мозковий стовбур у
складі продовгуватого, середнього, проміжного мозку й мозочка та
передній, або великий, мозок, поділений на дві півкулі.
Стовбур мозку зверху покритий білою речовиною, а сіра речовина всередині
утворює ядра, від яких відходять 12 пар черепно-мозкових нервів. У сірій
речовині мозкового стовбура містяться дихальний, серцевий,
судинно-руховий центри, а також центри, які регулюють скорочення м’язів,
обмін речовин, потовиділення. Мозочок виконує функції координації рухів,
регулює м’язові скорочення та діяльність внутрішніх органів. У
центральній частині стовбура мозку міститься ретикулярна формація у
вигляді сітчастого утворення, так звана неспецифічна. Призначення її —
за допомогою імпульсів регулювати збудливість центральної нервової
системи (підвищувати або пригнічувати).
Великі півкулі головного мозку також складаються із сірої і білої
речовини. Біла речовина утворена нервовими волокнами і розміщена
всередині. Сіра речовина складається з нервових клітин і глії, розміщена
зверху і утворює кору головного мозку. Товщина кори 2—3 мм, у ній
налічується 15—18 млрд нервових клітин, 140 млрд міжнейронних елементів
і понад 1000 млрд зв’язків між нейронами.
Глії — це допоміжні клітини, які є опорою для нервових клітин, виконують
функцію їх живлення і зосереджують резервні енергетичні речовини.
Періодично ці речовини виходять із депо і надходять до нервових клітин.
Нервові клітини кори головного мозку за допомогою відгалужень зв’язані
між собою та нервовими клітинами, розміщеними в різних ділянках тіла.
Кора головного мозку є вищим відділом центральної нервової системи і
функціонує у взаємодії з нижніми відділами. Вона забезпечує взаємодію
організму із зовнішнім середовищем, регулює і контролює всі функції
організму.
Центри регуляції різних функцій організму локалізовані в певних зонах
кори. Розрізняють сенсорні, моторні та асоціативні зони. Сенсорні зони —
це мозкові відділи різних органів чуттів (зорового, слухового, больового
і т. ін.). Моторні зони кори управляють рухами.
Сенсорна і моторна зони займають невелику частину поверхні кори. Основна
її частина являє собою асоціативні зони, які здійснюють зв’язок між
всіма сферами кори. Діяльність асоціативних зон лежить в основі вищих
психічних функцій — пам’яті, логічного мислення, уяви, навчання.
Нейрони та їхні функції
Головною структурною і функціональною одиницею нервової системи є
спеціалізована нервова клітина — нейрон (неврон). Вона складається з
тіла і відгалужень: одного довгого — аксона і багатьох коротких —
дендритів.
Тіло і дендрити відіграють основну роль у сприйманні і переробленні
сигналів, які поступають з інших нейронів.
Аксон простягається від центральної нервової системи до того чи іншого
органа. З аксонів складаються нерви і нервові волокна. Функція аксона
полягає у проведенні нервових імпульсів до інших нейронів або виконавчих
органів — м’язів, залоз, кровоносних судин тощо.
Дендрити здійснюють зв’язок між окремими нервовими клітинами і, як
правило, не виходять за межі центральної нервової системи.
Тіло клітини виконує функцію живлення відгалужень.
Основними властивостями нервової тканини, а також м’язової є збудливість
і провідність. Збудливість — це здатність розвивати збудження у
відповідь на подразнення; провідність — це здатність передавати
збудження від одних клітин до інших. Передача збудження з одного нейрона
на інший, на м’яз чи інші периферійні органи здійснюється за допомогою
спеціального механізму — синапса. Аксони утворюють синапси на тілі іншої
нервової клітини або на її відгалуженні. На кожному нейроні може бути
15—20 тис. синапсів.
Функціями нейронів є сприймання подразнень, їх перероблення, передавання
інформації (імпульсів) і формування відповідної реакції.
За функціями розрізняють три групи нейронів:
аферентні (чутливі, сенсорні), які сприймають, переробляють і передають
інформацію до центральної нервової системи. Вони розміщені поза
центральною нервовою системою, у спинно-мозкових гангліях або в
аналогічних гангліях черепномозкових нервів;
проміжні, або вставні, які здійснюють контакт між нервовими клітинами.
Розміщені у всіх відділах мозку;
еферентні (рухові, моторні), які посилають імпульси до робочих органів,
забезпечуючи ефект діяльності. Розміщені в межах мозку.
У центральній нервовій системі є також гальмуючі, або гальмівні,
нейрони. Вони послаблюють збудливий потенціал нервової клітини і
протидіють поширенню збудження. Оскільки на кожному нейроні налічується
15—20 тис. синапсів, то кінцевий ефект залежить від співвідношення
кількості гальмівних і збудливих імпульсів.
Нервові волокна (відгалуження нейронів, покриті оболонкою) поділяються
на два види:
аферентні (доцентрові), які передають інформацію від периферійних тканин
і органів до центральної нервової системи;
еферентні (відцентрові), які передають команди від центральної нервової
системи до робочих органів.
Швидкість передавання інформації залежить від товщини аксона і
коливається від 1 до 120 м/с.
Доцентрові нерви мають особливі сприймальні апарати в усіх органах і
тканинах організму — рецептори.
Рецептор — нервово-фізіологічний апарат, який сприймає подразнення із
зовнішнього або внутрішнього середовища і перетворює його на нервовий
імпульс. У рецепторах різні види енергії перетворюються на нервовий
процес — збудження.
Рецептори, які сприймають подразнення із зовнішнього середовища,
називаються екстерорецепторами. Сигнали від органів і тканин самого
організму сприймають інтерорецептори. Подразниками клітин, які мають
особливо важливе значення в життєдіяльності організму, є нервові
імпульси. Вони виникають у рецепторах тканин і розглядаються як природні
подразники. Особливу підгрупу серед останніх утворюють рецептори,
розміщені в м’язах і сухожиллях, — пропріорецептори. Вони сигналізують
про рівень напруження м’язів чи позу, дозволяють людині орієнтуватися у
просторі.
Залежно від характеру подразників рецептори поділяються на декілька
груп. Рецептори, які збуджуються під дією механічної енергії,
називаються механорецепторами. До них належать рецептори рухової,
вестибулярної, слухової, тактильної сенсорних систем і рецептори, що
знаходяться в стінках кровоносних судин і сприймають тиск крові.
Рецептори зорової сенсорної системи перетворюють електромагнітні хвилі,
що забезпечує сприймання світла і кольору. Рецептори шкіри та інших
органів, які сприймають теплову енергію, називаються терморецепторами.
Інтерорецептори, які трансформують хімічну енергію в нервовий імпульс,
називаються хеморецепторами. Вони розміщені в різних тканинах організму
і збуджуються, коли змінюється внутрішнє середовище організму.
Всі рецептори пристосовані до сприймання лише певних подразників, а
чутливість їх до цих подразників надзвичайно висока.
Література
Агапова Е. Г. Основы физиологии и психологии труда. — Самара, 1991. —
149 с.
Асеев В. Г. Преодоление монотонности труда в промышленности. — М.:
Экономика, 1974. — 191 с.
Влияние условий труда на работоспособность и здоровье операторов / Под
редакцией А. О. Навакатикяна. — К.: Здоров’я, 1984. — 144 с.
Горшков С. И., Золина З. М., Мойкин Ю. В. Методики исследований в
физиологии труда. — М.: Медицина, 1974. — 311 с.
Зинченко В. П., Мунипов В. М. Основы эргономики. — М.: Экономика,
1980. — 343 с.
Интегральная оценка работоспособности при умственном и физическом труде
(Метод. рекомендации) / Е. А. Деревянко, В. К. Хухлаев и др. — М.:
Экономика, 1976. — 76 с.
Климов Е. А. Введение в психологию труда. Учебник для
ВУЗов. — М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1998. — 350 с.
Количественная оценка тяжести труда. Межотраслевые методические
рекомендации / Составители В. Г. Макушин и др. — М.: Экономика, 1988. —
116 с.
Косилов С. А. Очерки физиологии труда. — М.: Медицина, 1965. — 371 с.
Косилов С. А. Физиологические основы НОТ. — М.: Экономика, 1969. —
302 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
