Реферат на тему:
Завдання і форми організації виробничого навчання
Завдання професійно-технічної освіти, ступені і види підготовки
робітничих кадрів
Динамізм соціально-економічного розвитку, прискорення процесів
глобалізації, інформатизація і комп’ютеризація виробництва, необхідність
інтеграції України у світове співтовариство вимагають підвищення рівня
освіти і покращення професійної підготовки робочої сили. Основним
джерелом поповнення виробництва і сфери послуг робітничими кадрами є
професійно-технічна освіта.
Завданнями професійно-технічної освіти на сучасному етапі є:
забезпечення громадянам можливості реалізації конституційного права на
отримання професійної кваліфікації відповідно до їх покликань і
здібностей;
задоволення потреб економіки у кваліфікованих та конкурентоспроможних
робітниках і службовцях, у тому числі по професіях, пов’язаних з появою
принципово нових видів діяльності;
сприяння зайнятості населення в ринкових умовах;
забезпечення безперервного підвищення кваліфікації і перепідготовки
робітничих кадрів.
Професійно-технічна освіта здійснюється в професійно-технічних закладах
і безпосередньо на виробництві за різними типами кваліфікації і
складності професій, що визначає ступеневість у навчанні. Кожний ступінь
навчання в професійно-технічному закладі має теоретичну і практичну
завершеність. Відповідно до набутих знань, умінь і навичок випускникам
присвоюються робітничі професії певної кваліфікації. Вищі професійні
училища на завершальному ступені навчання присвоюють високий рівень
робітничої кваліфікації та освітньокваліфікаційний рівень — молодший
спеціаліст.
Професія — це рід трудової діяльності, який є джерелом засобів існування
і вимагає певних знань, навичок і умінь, набутих у відповідних за
профілем навчальних закладах.
Спеціальність — це конкретний вид трудової діяльності, який систематично
виконується спеціалістом у руслі певної професії і дає йому засоби до
існування.
Рівень професійної підготовки обумовлюється змістом роботи, для оцінки
якої використовуються такі характеристики:
робота, яка не вимагає від робітника особливої підготовки і вміння;
робота, для виконання якої необхідні певні уміння і проворність, що
набуваються в результаті нетривалого навчання;
робота середньої складності, яка вимагає умінь, спеціальних знань і
навичок, які набуваються в процесі навчання;
робота, виконання якої вимагає спеціальних професійних умінь і технічної
самостійності, які набуваються шляхом систематичного
професійно-технічного і виробничого навчання;
складна робота самостійного характеру, виконання якої можливе лише при
наявності високих професійних умінь, достатніх теоретичних знань і
практичного досвіду.
Кожний ступінь підготовки робітників відповідає певним
психофізіологічним характеристикам професії. Так, перший ступінь
підготовки орієнтований на професії, в яких основна роль належить
сенсомоторним діям і які не вимагають високої кваліфікації робітника.
Другий ступінь — аналітико-синтетичний. Йому відповідають добре
сформовані вміння працювати за інструкціями, технологічними картами.
Третій ступінь — алгоритмічний (інтелектуально-моторний). Професіоналізм
робітника базується на системно сформованих алгоритмах розумової
діяльності.
В системі профтехосвіти існує три види навчання: початкова підготовка
робітників, перепідготовка і підвищення кваліфікації.
Початкова підготовка — це професійно-технічна освіта осіб, які раніше не
мали робітничої професії. На цьому рівні формується професійна
кваліфікація, яка забезпечує продуктивну професійну діяльність і
можливості для подальшої освіти та набуття професійного досвіду.
Перепідготовка робітників у системі професійно-технічної освіти
спрямована на здобуття ними іншої професії.
Підвищення кваліфікації робітників спрямоване на розширення і
поглиблення раніше здобутих професійних знань і навичок відповідно до
вимог виробництва і сфери послуг.
Професійно-технічна освіта здійснюється на базі повної загальної
середньої освіти або базової (неповної) загальної середньої освіти з
наданням можливості здобути повну загальну середню освіту.
Система професійно-технічної освіти та напрямки її реформування
Система професійно-технічної освіти представлена навчальними закладами
різної відомчої належності та форм власності, в яких готують робітників
з 800 робітничих професій. Для сучасної професійно-технічної освіти
характерна вузька галузева спрямованість, що обмежує можливості
випускників в отриманні більш високих рівнів освіти та ускладнює
професійне перепрофілювання. Тому система підготовки вузьких
спеціалістів повинна бути замінена на ступеневу підготовку професіоналів
широкого профілю в межах певної професії або суміжних спеціальностей.
Реформування професійно-технічної освіти в Україні пов’язане з її
фундаменталізацією, гнучкістю, багатопрофільністю і стандартизацією. Це
дозволить, з одного боку, краще поєднати особисті інтереси учнів з
інтересами майбутніх роботодавців і змінами в розвитку економіки,
забезпечить гарантований мінімум знань і трудових навичок відповідно до
вимог виробництва, а з іншого — сприятиме оперативному оновленню
структури професій та змісту навчання відповідно до вимог ринку праці.
Фундаментальна професійна освіта дасть можливість працювати як по
основній професії (спеціальності), так і в інформаційній та соціальній
сфері, полегшить працевлаштування молоді після закінчення навчання,
посилить професійну мобільність, а при повторному працевлаштуванні
забезпечить доступ до вакантних робочих місць.
Державний стандарт професійно-технічної освіти — це мінімум освітнього і
професійного рівня, який гарантований і забезпечений державою в усіх
навчальних закладах системи профтехосвіти. Нині такі стандарти
розробляються Міністерством освіти і науки України. Згідно з Міжнародною
стандартною класифікацією професій 1988 року (ISCO-88) в Україні
затверджено і введено в дію наказом Держкомстандарту № 257 від 27 липня
1995 року Класифікатор професій.
Крім професійно-технічних навчальних закладів, функціонує розгалужена
мережа навчально-курсових комбінатів та інших типів навчальних закладів,
в яких здійснюється початкова професійна підготовка і підвищення
кваліфікації робітників. Розвиваються навчальні заклади приватної і
колективної форм власності, а також навчальні заклади нового типу — вищі
професійні училища, коледжі, ліцеї, які є більш гнучкими.
Для набуття професійних знань, навичок і умінь у профтехучилищах
створено 11 000 кабінетів, 2 750 лабораторій, 6 840 навчально-виробничих
майстерень. На підприємствах налічується 1 100 навчальних дільниць.
Серед випускників профтехучилищ зростає питома вага тих, що отримали дві
і більше споріднених або суміщених спеціальностей.
Професійно-технічні заклади, крім підготовки молоді, здійснюють також
професійне навчання, перепідготовку і підвищення кваліфікації
незайнятого населення та безробітних.
Позитивною тенденцією в розвитку професійно-технічної освіти є
підготовка робітників з професій ринкового напрямку, а також навчання
підприємництву, менеджменту, що сприяє самозайнятості населення,
розвитку малого і середнього бізнесу.
Професійне навчання — це процес управління діяльністю людини з
оволодіння знаннями, трудовими навичками і вміннями, розвитку
професійних здібностей і особистості кваліфікованого робітника.
Навчання — це планомірний процес сприймання, осмислення і узагальнення
матеріалу, зв’язків та ознак між явищами і предметами, запам’ятовування
матеріалу і застосування знань при вирішенні теоретичних і практичних
завдань.
Професійне навчання повинно сприяти формуванню пізнавальних інтересів,
розвитку професійної схильності і задатків людини, готовності до
самоосвіти.
Самоосвіта передбачає постійний потяг до розширення знань, вміння
самостійно набувати знання і застосовувати їх у практичній діяльності.
Знання — це сукупність сприйнятої і засвоєної людиною інформації у
вигляді понять, уявлень, суджень, яка зберігається в довготривалій
пам’яті і може бути відтворена в процесі діяльності.
Зміст професійно-технічної освіти і завдання виробничого навчання
Професійно-технічна освіта поєднує теоретичне і виробниче навчання.
Теоретичне навчання спрямоване на засвоєння учнями системи знань у
галузі гуманітарних, загальнотехнічних і спеціальних дисциплін,
необхідних для свідомого і ефективного виконання робіт, передбачених для
певної професії і кваліфікації.
Виробниче навчання на основі теоретичних знань формує у людини трудові
навички і вміння, необхідні для виконання роботи з конкретної робітничої
професії на рівні відповідної кваліфікації з належною продуктивністю
праці. Оволодіти робітничою професією — значить навчитися виконувати всі
типові для неї роботи з необхідною точністю та у встановлені норми часу.
Основними завданнями виробничого навчання є:
формування і вдосконалення трудових навичок і умінь;
розвиток здібностей до перебудови сформованих навичок;
оволодіння професійною майстерністю.
Трудові навички — це сформовані в процесі навчання способи виконання
трудових операцій, робіт.
Трудові вміння — це сформована в особистому досвіді, на основі знань і
навичок здібність людини виконувати певну роботу.
Сформовані трудові навички і вміння дозволяють працівникові виконувати
складні трудові операції з необхідною точністю, швидкістю і з
мінімальними затратами енергії.
Професійна майстерність передбачає творче використання робітником
навичок і умінь.
Професійні знання, навички, вміння і майстерність не тільки визначають
якість трудової діяльності, а й стають якостями особистості, якісними
характеристиками робочої сили.
Література
Агапова Е. Г. Основы физиологии и психологии труда. — Самара, 1991. —
149 с.
Асеев В. Г. Преодоление монотонности труда в промышленности. — М.:
Экономика, 1974. — 191 с.
Влияние условий труда на работоспособность и здоровье операторов / Под
редакцией А. О. Навакатикяна. — К.: Здоров’я, 1984. — 144 с.
Горшков С. И., Золина З. М., Мойкин Ю. В. Методики исследований в
физиологии труда. — М.: Медицина, 1974. — 311 с.
Зинченко В. П., Мунипов В. М. Основы эргономики. — М.: Экономика,
1980. — 343 с.
Интегральная оценка работоспособности при умственном и физическом труде
(Метод. рекомендации) / Е. А. Деревянко, В. К. Хухлаев и др. — М.:
Экономика, 1976. — 76 с.
Климов Е. А. Введение в психологию труда. Учебник для
ВУЗов. — М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1998. — 350 с.
Количественная оценка тяжести труда. Межотраслевые методические
рекомендации / Составители В. Г. Макушин и др. — М.: Экономика, 1988. —
116 с.
Косилов С. А. Очерки физиологии труда. — М.: Медицина, 1965. — 371 с.
Косилов С. А. Физиологические основы НОТ. — М.: Экономика, 1969. —
302 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter