Реферат на тему:
Суть та фінансова оцінка банкрутства
Відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутом”, банкрутство – це визнана арбітражним
судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність
та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через
застосування ліквідаційної процедури.
Суб’єктом банкрутства або банкрутом виступає боржник, неспроможність
якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена арбітражним судом.
Суб’єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділи
юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо). Відповідно,
боржник – це суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати
свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання
щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох
місяців після настання встановленого строку їх сплати. Банкрутство
наступає в разі неспроможності суб’єкта підприємницької
діяльності після настання встановленого строку сплатити грошові
зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а
також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових
платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.
Технологія порушення та проведення процедури банкрутства щодо
підприємства-боржника передбачає такі головні етапи її здійснення:
мирова угода;
досудова санація (інвестування капіталу);
судова санація, включаючи і реструктуризацію підприємства-боржника;
банкрутство і ліквідація.
В основу системи банкрутства покладена перш за все нова
нормативно-правова база, спрямована не на ліквідацію виробничих
потужностей підприємств-боржників, а на їх збереження, відновлення
виробництва, забезпечення робочими місцями працюючого населення,
збереження великої кількості платників податків, життєздатних клієнтів
банківської системи.
Реалізація на практиці нової системи банкрутства за рахунок санації, як
основної процедури, повинна забезпечити появу реальних, а значить, і
ефективних власників, усунення від керівництва осіб, не здатних
працювати в умовах ринкової економіки.
В розробці нової системи банкрутства в Україні брали активну участь
члени Кабінету Міністрів, керівники інших центральних органів виконавчої
влади, спеціалісти-практики в галузі банкрутства, судді арбітражних
судів, широке коло зарубіжних фахівців, представники міжнародних
фінансових організацій.
Слід зазначити, що, розробляючи нову систему банкрутства, досконало
вивчено світовий досвід і практику перш за все таких країн з розвинутою
економікою, як Англія, Франція, ФРН, США, Канада, враховано позитивні і
негативні явища в цій сфері країн постсоціалістичного табору. Разом з
тим, нормативно-правова база системи банкрутства уніфікована до
світового законодавства і водночас відповідає ситуації, що склалася на
перехідному етапі економіки України.
Комплексне застосування нормативно-правової бази з питань банкрутства,
розширене коло учасників арбітражного процесу, в тому числі арбітражних
керуючих, представників державного органу з питань банкрутства,
накопичення в єдиній базі даних відповідної інформації про
підприємства-банкрути повинно забезпечити досягнення перш за все таких
результатів:
– застосування процедур банкрутства, особливо санації боржників,
прискорить відродження виробництва, забезпечить робочі місця як на
конкретних підприємствах, так і в регіонах;
– в результаті застосування процедур як санації, так і ліквідації
боржників прискоряться процеси появи реальних, а значить, і ефективних
власників, стосовно державних підприємств – прискоряться процеси їх
роздержавлення;
– за рахунок розширення кола учасників арбітражних процесів, формування,
ведення та користування єдиною базою даних про підприємства-банкрути
процеси санації або ліквідації будуть більш прозорі, контрольовані, а
також докорінно зміниться ситуація щодо недопущення суб’єктивних помилок
при підготовці і прийнятті рішень суддями, наглядовими інстанціями і
таке інше;
– користування єдиною базою даних про підприємства-банкрути дозволить
оперативно аналізувати процеси банкрутства і на основі позитивних і
негативних тенденцій готувати зміни до нормативно-правової бази,
виробляти пропозиції щодо програм дії Кабінету Міністрів України як на
макро-, так і на мікроекономічному рівнях.
Зважаючи на те, що банкрутство в Україні стало масовим явищем,
прискорене запровадження процедур банкрутства за ініціативою як
кредиторів, так і боржників стає ефективним інструментом прискорення
економічних реформ. Гальмування цих процесів призводить до знищення
виробничих потужностей, втрати робочих місць, а значить, і до соціальної
напруги в трудових колективах підприємств, що опинилися в стані
неплатоспроможності.
Загальні причини неплатоспроможності та банкрутства українських
підприємств зумовлені впливом як зовнішнього, так і внутрішнього
середовища.
До факторів, що відображають вплив зовнішнього середовища, слід
віднести:
– форсовану лібералізацію економічної діяльності в умовах відсутності
конкуренції;
– недостатній розвиток ринкової інфраструктури;
– непередбачувані зміни нормативно-правової бази;
– непристосованість українських підприємств до існування в умовах
ринкової економіки, зумовлену розглянутими вище причинами;
– значне зменшення сукупного попиту на продукцію вітчизняного
виробництва у зв’язку з падінням купівельної спроможності населення та
споживачів інших категорій;
– відсутність протекціоністської політики з боку держави.
Внутрішні фактори, що визначають кризовий стан підприємства, можуть бути
зведені до двох основних груп:
1) відставання від вимог ринку (за асортиментом, що пропонується, за
ціною, якістю та ін.);
2) незадовільне фінансове керівництво підприємством. Аналіз зовнішніх і
внутрішніх факторів діяльності підприємств, що перебувають у кризовому
стані, дав змогу виділити дві основні категорії:
– періодично неплатоспроможні підприємства, тобто підприємства, що
тимчасово перебувають у кризовому стані й мають потенційні можливості
вийти з нього;
– підприємства-банкрути.
До підприємств, неплатоспроможність яких може бути оцінена як
періодична, доцільно вжити певні антикризові заходи, в результаті
здійснення яких такі підприємства можуть бути виведені зі стану
неплатоспроможності. Якщо ж господарюючий суб’єкт фактично є банкрутом,
то його подальше існування видається економічно недоцільним, оскільки
воно безповоротно поглинає матеріальні, трудові, енергетичні ресурси,
які могли б знайти раціональніше використання.
З метою запобігання фінансовій кризі на підприємстві та виявлення
причин, що її зумовлюють, необхідно розробляти систему попереднього
регулювання загрози банкрутства та комплекс попереджувальних заходів.
Питання діагностики банкрутства підприємства на сьогодні одне з
центральних в економічній науці. Це зумовлено тим, що:
— по-перше, банкрутство певного суб’єкта господарювання має суттєві
негативні наслідки не лише для його власників, а й для широкого кола
господарських партнерів (постачальників, сумісників), робітників і
держави в цілому у зв’язку з порушенням (чи подальшою розбалансованістю)
макро-економічної рівноваги;
— по-друге, від об’єктивності оцінки ступеня ймовірності банкрутства
підприємства залежить його інвестиційна привабливість, вартість
підприємства, що також негативно позначається на економічних інтересах
держави;
— по-третє, розробка ефективної методології діагностики ймовірності
банкрутства сприятиме об’єктивнішій оцінці життєздатності підприємств,
доцільності їх санації для відновлення нормальної життєдіяльності в
інтересах як самого підприємства, так і держави в цілому.
Проблема розробки методології діагностики загрози банкрутства має
загальнодержавний характер, повинна розв’язуватися спільними зусиллями
органів влади та науковців країни. В Україні розроблені й затверджені
перші нормативно-рекомендаційні документи для подання методологічної
допомоги зацікавленим особам та підприємствам — потенційним банкрутам, а
саме: методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарської
діяльності неплатоспроможних підприємств та організацій (наказ № 37 від
20.03.97 р.) і методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості
підприємств та організацій (наказ № 22 від 23.02.98 р.).
У сучасній економічній літературі розроблені й пропонуються для
практичного використання діагностичних процедур банкрутства два підходи.
1. Система фінансових коефіцієнтів. До складу фінансових коефіцієнтів,
що пропонуються для використання, різні дослідники включають різну
кількість і перелік показників. Вони розраховуються на матеріалах
звітного (чи аналітичного) балансу підприємства, прості для розрахунку і
практичного використання. Але їм притаманна суттєва вада – статичність
оцінки, неможливість розглядати виникнення ситуації банкрутства як
результат розвитку кризи підприємства.
ae
ae
X
Z
; 0, то
ймовірність банкрутства більша 50% і зростає з ростом Z.
Поряд із даним рівнянням існує також наступна п’ятифакторна модель
прогнозування банкрутства:
Z2 = 1,2(Коб + 1,4(Кнп + 3,3(Кр + 0,6(Кпа + Кв, (9.2)
де Коб — частка оборотних коштів в активах, тобто відношення поточних
активів до загальної суми активів;
Кнп — рентабельність активів, обрахована за нерозподіленим прибутком,
тобто відношення нерозподіленого прибутку (чистий прибуток з урахуванням
дивідендів) до загальної суми активів;
Кр – рентабельність активів, розрахована за балансовим прибутком, тобто
відношення балансового прибутку (до відрахування податків) до загальної
суми активів;
Кпа – коефіцієнт покриття за ринковою вартістю власного капіталу, тобто
відношення ринкової вартості акціонерного капіталу (загальна ринкова
вартість акцій підприємства) до короткострокових зобов’язань;
Кв – віддача всіх активів, тобто відношення виручки від реалізації до
загальної суми активів.
В залежності від значення Z встановлюються наступні зони:
Z2,99 – ймовірність банкрутства мінімальна.
Розроблені в США моделі прогнозування банкрутства відповідають умовам
розвинутої ринкової економіки. Для умов перехідної економіки України
потрібно розробити адекватні вітчизняним умовам моделі прогнозування.
Для запобігання банкрутству розпочинають з наступного:
– позбуваються збиткової продукції і підрозділів;
– розробляють і здійснюють програму скорочення витрат;
– поліпшують керування активами.
У кризовій ситуації підприємству можна рекомендувати капіталовкладення
позиковим шляхом. Іншим напрямком роботи, спрямованої на запобігання
банкрутству, є проведення правильної маркетингової політики. І, нарешті,
третій напрямок – забезпечення швидкої оборотності капіталу. Одна з
розповсюджених причин, чому підприємства отримують невисокий прибуток,
полягає в тому, що занадто велика сума засобів у них нерухома. Занадто
багато устаткування не використовується, занадто великий запас сировини,
занадто багато будинків і т.п. Усе це означає бездіяльний капітал. Іноді
буває, що дві третини капіталу змертвіли, і все навантаження лягає на
третину, що залишилася. Немає ніякої вигоди перетримувати товар, крім
тих випадків, коли ціни ростуть. Цінність устаткування будинку залежить
від його використання, а не від того, скільки воно коштує. Суттю бізнесу
є обмін. Норма прибутку більше залежить від швидкості продажу, ніж від
висоти ціни. Тому завищення ціни – прямий шлях до банкрутства, а більш
висока швидкість оборотності капіталу допоможе уникнути банкрутства.
Право на визначення боржника банкрутом має арбітражний суд, який приймає
відповідну постанову і призначає ліквідатора. Арбітражний суд має право
призначити ліквідатором особу, яка виконувала повноваження розпорядника
майна і (або) керуючого санацією боржника. За клопотанням ліквідатора,
погодженим з комітетом кредиторів, арбітражний суд призначає членів
ліквідаційної комісії.
Ліквідатор виконує свої повноваження до завершення ліквідаційної
процедури і з дня свого призначення здійснює такі повноваження:
– забезпечує опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і
відкриття ліквідаційної процедури в офіційних друкованих органах у
п’ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника
банкрутом, за рахунок банкрута;
– виконує повноваження (права) керівника (органів управління) банкрута;
– виконує функції з управління і розпорядження майном банкрута;
– організовує проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута,
застосовуючи діючі інструкції і методики;
– організовує проведення аналізу фінансового становища банкрута;
– забезпечує належне оформлення та зберігання всіх
фінансово-господарських документів банкрута протягом ліквідаційної
процедури;
– пред’являє до третіх осіб вимоги щодо проведення дебіторської
заборгованості банкруту. Вживаючи заходів щодо стягнення дебіторської
заборгованості, діє у порядку, передбаченому
Адміністративно-процесуальним кодексом;
– вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна
банкрута, що знаходиться у третіх осіб, які відповідно до законодавства
несуть відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з
доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається
виходячи з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
Отже, чинним законодавством чітко визначені механізми здійснення
процедури банкрутства на всіх її етапах та безпосередні виконавці на
всіх стадіях її здійснення. Державне регулювання процедури банкрутства,
перш за все, передбачає шляхи недопущення банкрутства, вказує на певні
шляхи виходу підприємств з кризи методом санації як основної
альтернативи банкрутству та ліквідації.
ЛIТЕРАТУРА
1. Конституція України.—К., 1996.
2. Закон України «Про власність» // Відомості Верховної Ради України.—
1991—№20.
3. Закон України «Про підприємництво» // Відомості Верховної Ради
України. — 1991. — № 14.
4. Закон України «Про господарські товариства» // Відомості Верховної
Ради України. — 1991. — № 49.
5. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або
визначення його банкрутом». 784-ХІУ від 30.06.1999.
6. Указ Президента України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні
компанії» // Урядовий кур’єр. — 1994. — № 31—32.
7. Закон України «Про банки й банківську діяльність» // Урядовий кур’єр
від 17.01.2001.
8. Закон України «Про підприємства в Україні» від 27.03.1991.
9. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в
Україні» // Інформаційний бюлетень. Асоціація українських банків. —
1996.— №12.
10. Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять
капиталом — М.: Финансы и статистика, 1995.
PAGE
PAGE
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
