.

Суть та види інвестиційної діяльності (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
200 3187
Скачать документ

Реферат на тему:

Суть та види інвестиційної діяльності

Інвестиційна діяльність підприємства – це один з важливих напрямків
багатоаспектної діяльності в умовах ринкового оточення. Від
інтенсивності та результативності інвестиційних процесів залежить успіх
фірми у ближчій та віддаленій перспективі.

Термін “інвестиція” походить від латинського “investire”, що означає
довгострокове вкладення коштів. У широкому тлумаченні під інвестиціями
слід розуміти довгострокові вкладення капіталу й інших цінностей у
конкретну справу з метою подальшого їх збільшення. Інвестиції мають
фінансове й економічне визначення, що зумовлює відповідні підходи до їх
класифікації. За фінансовим визначенням, інвестиції — це всі види
активів (коштів), що вкладаються у господарчу діяльність для отримання
доходу. Економічне визначення інвестицій можна сформулювати як видатки
на створення, розширення, реконструкцію і технічне переозброєння
основного капіталу, а також на пов’язані з цим зміни обігового капіталу.

Сума інвестиції — це вартість початкових грошових вкладень у проект, без
яких він не може здійснюватися, або вартість капітальних вкладень. Ці
кошти мають довготерміновий характер, причому, якщо за їх рахунок
створені основні засоби і нематеріальні активи, то вартість цих активів
протягом тривалого часу поступово зменшується, переноситься на
продукцію, що виробляється. За період функціонування проекту («життєвий
цикл» проекту) капітал, вкладений у такі активи, повертається
інвесторові у вигляді амортизаційних відрахувань як частина грошового
потоку, а капітал, вкладений в оборотні активи (в тому числі в грошові
активи), по закінченні «життєвого циклу» проекту має залишатися у
інвестора у незмінному вигляді і розмірі. Сума інвестицій у фінансові
активи (купівля акцій, облігацій, інших цінних паперів, вкладення грошей
у депозити) являє собою номінальну суму витрат на створення цих активів.

Структура інвестиційних витрат на проекти, пов’язані з виробництвом
товарів і послуг, посередництвом, торгівлею, включає витрати на
будівництво будівель і споруд, у тому числі і на їх проектування, на
придбання устаткування, його монтаж і налагодження, на реконструкцію
виробництва, на удосконалення технологічних процесів. Для визначення
суми інвестицій у такі проекти обов’язково треба врахувати також суму
авансування капіталу в оборотні активи для створення мінімальних запасів
сировини, матеріалів, незавершеного виробництва, готової продукції,
грошових коштів для здійснення розрахунків та інших оборотних активів,
без яких здійснення проекту неможливе.

При визначенні суми початкових витрат на інвестиції треба враховувати (у
бік зменшення) так звану ліквідаційну вартість основних засобів, якщо
капітальний проект пов’язаний з впровадженням нових об’єктів (наприклад,
устаткування, машин) замість застарілих. У разі реалізації об’єктів
основних засобів, які підлягають заміні, сума початкових витрат на
проект зменшується на продажну вартість об’єкта (остання ж приймається
за мінусом податку на прибуток, сплаченого від операції з продажу).

З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за
різними ознаками. Класифікація інвестицій може мати різні цілі та
ступені деталізації. Так, збільшуючи ступінь деталізації ознак
класифікації, можна запропонувати багато видів інвестицій, але це
доцільно при аналізі дуже вузького сегмента зі сторони інвестора.

Однією з цілей класифікації інвестицій є надання найповнішої інформації
з певного питання конкретному інвестору – фізичній чи юридичній особі,
яка здійснює свою діяльність у певній галузі бізнесу. Тут доцільно
звернути увагу на таку категорію, як інвестиційний клімат, характер
якого зумовлений стабільністю чинного законодавства, ефективністю
нинішньої інвестиційної політики держави, окремих секторів та галузей
економіки, регіонів і господарюючих суб’єктів, розвитком страхування
інвестиційних ризиків, наявністю спеціалізованих фінансових структур,
стабільністю та конвертованістю національної валюти тощо.

Зростання економіки може бути спричинене двома групами факторів:
екстенсивними та інтенсивними. Важливість останніх полягає в тому, що
коли зростання за рахунок залучення додаткових ресурсів стає невигідним
або коли деякий ресурс вичерпується, то саме тоді виникає необхідність
змін – інновацій. Так, вичерпання ресурсів потужності вимагає
впровадження нової техніки; виснаження сировинних запасів та погіршення
стану довкілля – впровадження нових ресурсозберігаючих та екологічно
небезпечних технологій; нестача фінансових ресурсів та падіння
продуктивності праці – розробки та втілення нових економічних методів та
організаційних форм господарювання.

Слід погодитись з принциповим підходом до визначення типів розвитку
об’єктів господарювання з тим уточненням, що практично не існує в
чистому вигляді екстенсивного або інтенсивного типу, вони залежать від
переважаючих факторів розвитку. Сукупність всіх цих ознак дозволяє
виділити три типи розвитку підприємств.

Переважно екстенсивний, що ґрунтується на традиційних малоефективних
виробничо-технологічних методах (наприклад, в сільському господарстві,
будівництві, чорній металургії, видобувних галузях). Даному типу
відповідає традиційна технологія економічної ефективності капітальних
вкладень, що забезпечує вибір кращого виробничо-технічного рішення з
альтернативних варіантів.

?

я за цих умов здійснюється завдяки розширенню обсягів впровадження
досягнень науки і техніки, модернізації виробництва і застосування
високопродуктивного обладнання. Значною мірою такий тип розвитку
базується на інтенсивних методах, однак при цьому техніка домінує над
технологією, наукові досягнення не завжди впроваджуються у виробництво.
Це призводило до зростання витрат на науку у сукупному валовому продукті
і національному доході країн. Вперше таке явище було помічене в Японії,
трохи пізніше – в західних країнах. Результатом стало широке
впровадження в практику теорії мінімізації витрат, а також
економіко-математичних моделей типу «витрата-випуск»,
«витрати-ефективність».

Інноваційний тип розвитку. Він характеризується перенесенням акценту з
науково-технічних рішень на використання принципово нових прогресивних
технологій, переходом до випуску високотехнологічної продукції,
прогресивними організаційними і управлінськими рішеннями в інноваційній
діяльності, що стосується як мікро-, так і макроекономічних процесів
розвитку – створення технопарків, технополісів, проведення політики
ресурсозбереження, інтелектуалізації всієї виробничої діяльності.

Об’єктивні зміни в суспільному економічному розвитку сприяли появі нової
моделі розвитку економіки, для якої характерні принципово нові риси та
пріоритети. Важливу роль в житті суспільства стали відігравати галузі,
що грунтуються на так званих «високих технологіях», а також галузі, що
безпосередньо задовольняють потреби людей. Виробництво стає більш
зорієнтованим не на масового споживача, а на специфічні потреби окремих
індивідів, тобто на невеликі за місткістю ринки. Високими темпами
зростає чисельність підприємницьких структур, особливо малих та середніх
підприємств, які спроможні швидко адаптуватися до вимог зовнішнього
середовища. Швидкі темпи модернізації життя людей призводять до
зростання вимог до якості товарів та послуг, до їх різноманітності.
Відповідно, суспільство стає більш відкритим та сприйнятливим до
інновацій як засобу досягнення необхідного різноманіття. Відбувається
переоцінка людського фактора в економіці – зростає роль творчих кадрів,
що володіють знаннями і є носіями нововведень у сфері організаційної,
науково-технічної та екологічної культури.

Раціоналізуючи дуже складний і дорогий процес альтернативного
дослідження інвестиційних пропозицій і формування інвестиційних рішень,
можна організувати його через два методично завершених етапи: формування
скринінгових (screening decisions) і преферентивних (preferance
decisions) рішень на основі прийнятої у світовій економічній теорії і
практиці класифікації інвестиційних рішень.

Скринінгові рішення — перший етап цього процесу. Ця група об’єднує
інвестиційні рішення, здійснюючи які, інвестиційний менеджер не вдається
до поглибленого і детального аналізу, а відсіює із безлічі всіх можливих
рішень ті, які не відповідають прийнятим підприємством нормативам.
Наприклад, якщо йдеться про інвестиції в капітальні активи, то такі
нормативи можуть передбачати прийняття тільки тих інвестиційних рішень,
які здатні забезпечити приріст прибутку, що буде не нижчий від заданого
підприємством рівня, за умов досягнення проектованого рівня зниження
витрат. У результаті цього етапу створюється сукупність прийнятних
інвестиційних альтернатив, які конкурують між собою.

На другому етапі (преферентивних рішень) досліджується сукупність
конкуруючих інвестиційних альтернатив, що відібрані на першому етапі, з
урахуванням внутрішніх можливостей підприємства та очікуваного впливу
зовнішнього середовища. Саме цей етап потребує від аналітика
використання складніших методів дослідження, обширної інформаційної
бази, що істотно здорожчує процес формування інвестиційних рішень.

В умовах становлення ринкових відносин стійкий розвиток суб’єктів
господарювання потребує інвестиційної активності. Ринок інвестицій – це
формування витрат в основні та оборотні засоби шляхом капітальних та
фінансових вкладень. Це цільові грошові внески у виробництво та
придбання цінних паперів. Реальні інвестиції – вкладання капіталу з
метою приросту матеріально-виробничих запасів і відтворення основних
фондів. Фінансові інвестиції – вкладення капіталу у фінансові
інструменти з метою отримання прибутку. Їх специфіка буде розглядатися у
наступних параграфах.

ЛIТЕРАТУРА

1. Конституція України.—К., 1996.

2. Закон України «Про власність» // Відомості Верховної Ради України.—
1991—№20.

3. Закон України «Про підприємництво» // Відомості Верховної Ради
України. — 1991. — № 14.

4. Закон України «Про господарські товариства» // Відомості Верховної
Ради України. — 1991. — № 49.

5. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або
визначення його банкрутом». 784-ХІУ від 30.06.1999.

6. Указ Президента України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні
компанії» // Урядовий кур’єр. — 1994. — № 31—32.

7. Закон України «Про банки й банківську діяльність» // Урядовий кур’єр
від 17.01.2001.

8. Закон України «Про підприємства в Україні» від 27.03.1991.

9. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в
Україні» // Інформаційний бюлетень. Асоціація українських банків. —
1996.— №12.

10. Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять
капиталом — М.: Финансы и статистика, 1995.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020