Реферат на тему:
Реальні інвестиції та оцінка їх ефективності
Реальні інвестиції і є капітальними вкладеннями, що становлять основу
інвестиційної діяльності підприємства. Вони матеріалізуються у різні
форми (рис. 6.1).
Рисунок 6.1 – Форми реальних інвестицій
Вибір конкретних форм реального інвестування на підприємствах залежить
від поставлених завдань та вибраної стратегії розвитку. Інвестиційна
політика підприємства повинна формуватися як за умов дії ринкових
регуляторів, так і внаслідок державного впливу. У перехідний до ринкової
економіки період зростає відповідальність держави за розробку і
здійснення інвестиційної політики, яка не може бути віддана лише стихії
ринку. Принцип пріоритетності стає важливим інструментом державної
політики регулювання інвестиційної діяльності, за допомогою якого можна
сконцентрувати зовнішні фінансові ресурси на об’єктах фінансування, що
мають стратегічне значення.
Одним із пріоритетних напрямків інвестування з урахуванням особливостей
нинішньої економічної ситуації є інвестування у нове обладнання, нові
технології, нову продукцію (тобто інновації), що в результаті сприяє
розвитку наявних чи формуванню нових цільових ринків. Створення й
розвиток таких ринків за рахунок розробки і реалізації нової
(модернізованої) продукції для більшості вітчизняних підприємств досить
актуальні, оскільки реально існує і триває спад збуту традиційних
товарів.
Інвестування нової продукції, без сумніву, перспективне, але пов’язане з
безліччю проблем, далеко не повною мірою досліджених. Особливо в
сучасних економічних умовах є багато варіантів такого інвестування.
Розглянемо послідовність основних етапів прийняття рішень про
інвестування в нову продукцію, проблеми, що виникають на кожному з
етапів, і можливі підходи до їх розв’язання.
Аналіз наявних ринкових можливостей у зіставленні з сильними й слабкими
сторонами діяльності підприємства та виявлення найперспективніших
напрямків розвитку ринкових можливостей. Основні проблеми цього етапу:
вибір характеристик, що адекватно відображають зовнішнє середовище з
урахуванням ймовірнісних (багатоваріантних) перспектив його розвитку;
об’єктивна оцінка можливостей підприємства; оцінка й вибір оптимальних
напрямків реалізації ринкових можливостей. Шляхи розв’язання вказаних
проблем зводяться до використання формалізованих методик аналізу
ринкових можливостей, залучення незалежних експертів, застосування
ймовірнісних підходів.
Дослідження ринку і вибір цільових сегментів. На основі результатів
дослідження виконують сегментування ринку, оцінку виділених сегментів та
вибір цільових із них. Аналізують наявні й прогнозують майбутні
(потенційні) потреби та запити споживачів, наявні можливості
підприємства, розробляють нові продукти (модифікації тих, що є), а також
стратегії просування продуктів до споживачів. Тобто на цьому етапі
виконується подальше уточнення й конкретизація ринкових можливостей. Із
наявних можливих варіантів їх розвитку вибирають ті, що більшою мірою
відповідають специфіці конкретного підприємства, дають змогу повною
мірою використовувати його переваги у порівнянні з конкурентами.
Основні проблеми пов’язані з прийняттям рішень на основі неповної,
неточної інформації чи інформації, що містить протиріччя; з
ускладненнями із однозначною оцінкою виділених сегментів, які за різними
критеріями можуть мати різні оцінки; з утрудненнями врахування можливих
різких змін економічної, соціальної, політичної та інших ситуацій у
період між вибором цільових ринків та виходом на ринок.
Планування виробничої та фінансової діяльності. Приймаються рішення про
розмір і характер створюваних виробничих потужностей, оптимальні обсяги
капіталовкладень, методи амортизації, рішення про вибір між купівлею чи
орендою обладнання, типи й терміни трудових контрактів для залучених
робітників, їхню кваліфікацію. Визначаються методи збуту нового
продукту, проводиться аналіз ринків ресурсів, вибір постачальників,
розробка комплексу заходів з їх стимулювання та зниження ризику
непоставки чи порушення умов поставки, створення спільних підприємств,
комплексний аналіз витрат, ціни, місткості сегментів ринку для нового
продукту з метою планування обсягів виробництва, цін продажу та цін
закупівлі ресурсів.
Основні проблеми пов’язані з прийняттям рішень в умовах дефіциту
інформації як щодо предмета рішення, так і щодо можливих наслідків його
впровадження. Розв’язати їх можна шляхом збору додаткової інформації,
використання відомостей про аналогічні роботи, що виконувалися раніше в
подібних умовах, використання ймовірнісного підходу при оцінці можливих
альтернатив.
Аналіз ризиків, методів їх запобігання, зниження чи компенсації. Основні
проблеми: вибір чинників ризику та визначення ступеня їх впливу;
визначення можливих сценаріїв розвитку подій і ймовірності їх
виникнення; визначення величин можливих втрат; вибір адекватних методів
зниження ризику.
Розробка інвестиційного (інноваційного) проекту й оцінка його
ефективності з використанням критеріїв: періоду окупності, індексу
доходності, чистого приведеного доходу, внутрішньої норми доходності
тощо. Основні проблеми: необхідність урахування можливих альтернативних
варіантів розвитку подій; врахування майбутніх темпів інфляції, можливих
змін процентних ставок за кредит; ускладнення із застосуванням ряду
традиційних показників ефективності для умов ринкової економіки.
Підходи до розв’язання наявних проблем: опрацювання можливих
альтернативних варіантів і застосування ймовірнісного підходу до оцінки
інвестиційного проекту; врахування можливих змін вхідних параметрів, які
впливають на результати оцінки проекту; застосування сучасних методів
оцінки інвестиційних проектів.
Вибір джерел фінансування інвестиційного проекту та погодження умов
фінансування.
Менеджерам доцільно звертати увагу на проблеми, що виникають у
взаємовідносинах суб’єктів інвестиційної діяльності: інвесторів,
розробників проекту, виробників, постачальників, працівників збуту та
споживачів.
Інвестори. В основі усіх проблем лежить той факт, що інвестори, які
фінансують розробку, найчастіше мають вузькоспрямовану матеріальну
зацікавленість і використовують свій вплив на інших суб’єктів
інвестиційної діяльності саме з цієї точки зору. Інвесторів насамперед
цікавить високий доход при мінімальному ризику. І якщо в інвестиційному
проекті йдеться про принципово нові продукти, це може стати перепоною
для вкладення коштів.
Розробники проекту. У більшості випадків виробники і розробники
інновацій ті самі. Однак для успіху на ринку розробникам необхідно
виходити за межі підприємства, вивчати потреби і запити споживачів, які
виявлені в результаті маркетингових досліджень. Часто розробники надто
скуті рамками своїх знань і досвіду, що отримані в процесі роботи в
існуючій системі, й не можуть вийти за її межі. В результаті рішення
приймаються без належного обґрунтування і якісні технічно досконалі
продукти часто не відповідають потребам ринку. Інша крайність, коли
інновації зводяться лише до незначних модифікацій наявних продуктів, що
може призвести до відставання від конкурентів.
Виробники. Основні ускладнення в тому, що навіть незначні зміни продукту
можуть неабияк вплинути на витрати виробництва (переважно в напрямку їх
збільшення), які на етапі розробки інновацій важко прогнозувати. Точні ж
прогнози часто потребують чималих витрат. По суті, для визначення
собівартості виготовлення нових виробів (особливо принципово нових)
необхідно провести практично весь комплекс робіт із технічної підготовки
виробництва. Тому опір виробничників упровадженню новацій можна пояснити
відсутністю точних оцінок, що характеризують нові продукти.
Постачальники. Постачальники матеріалів і комплектуючих виробів легко
можуть переоцінити свої можливості задовольнити вимоги виробництва
радикально нових продуктів і не помітити численних перешкод, через які
їм доведеться пройти під час пристосування свого виробництва до нових
вимог. Їм, як правило, байдужі техніко-економічні характеристики
новацій, здебільшого їх цікавлять тільки обсяги та регулярність
замовлень, які вони розраховують отримати.
Працівники збуту. Створення каналів збуту потребує значних фінансових
витрат і часу, оскільки вони базуються на набутому досвіді тих людей,
яким вдалося узгодити наявну продукцію з різноспрямованими поглядами
гуртовиків, працівників реклами, торгових агентів і роздрібних
торгівців, кожний із яких по-своєму розуміє інтереси споживачів.
Збутовики нерідко виявляють своє невдоволення підприємством, яке не
встигає за швидкими, на їхній погляд, змінами попиту. Вони дивляться на
потенційний попит очима споживача, з яким перебувають у безпосередньому
контакті, що має як свої безсумнівні переваги, так і вади. Такий погляд
може вловити лише незначні відхилення від наявного попиту, оскільки у
споживача, як правило, іншого досвіду немає. Отже, проекти радикальних
змін характеристик продукту чи проекти, спрямовані на розробку
продуктів, що задовольняють реальні потреби в інший спосіб (не говорячи
про принципово нові продукти), зустрінуть підтримку працівників збуту
тільки тоді, коли споживач уже почав вимагати таких змін.
Споживачі. Головною проблемою є те, що заяви про переваги нових
продуктів, про їх високі експлуатаційні характеристики (особливо для
продуктів високої вартості) споживачеві доводиться сприймати на віру, і
його реакція на новий продукт значною мірою залежить від сили
переконання комплексу стимулювання. Споживачі дуже чутливі до невеликих
змін продукту, але таких, що мають для них значення, водночас вони
можуть бути байдужими до справді нових форм, які ще не отримали широкого
визнання чи соціальної значимості. Це необхідно враховувати при розробці
продуктів на базі результатів опитувань споживачів, шляхом проведення
додаткових досліджень чи випробувань.
Вибір та обґрунтування доцільності реалізації інвестиційних проектів
пов’язані з аналізом подій, які належать до майбутніх періодів. Це
вимагає передбачення в інвестиційних розрахунках певного ризику у
зв’язку з невизначеністю і мінливістю економічної, політичної,
соціальної та іншої ситуації на інвестиційному ринку. Під інвестиційним
ризиком слід розуміти ймовірність втрати очікуваного
соціально-економічного ефекту в результаті інвестиційної діяльності.
Розглянемо послідовність діагностики ризику. Рішення про інвестиції
завжди приймається в умовах ризику. Діагностика ризику починається з
виявлення його джерел і причин. Внаслідок того, що ризик — категорія
ймовірна, кожне підприємство в конкретній ситуації встановлює для себе
допустимий ступінь ризику. У найзагальнішому вигляді розрізняють
допустимий, критичний і катастрофічний ризик.
Критерієм рівня допустимого ризику є можливість втрати всієї суми
розрахованого чистого прибутку. Критерієм рівня критичного ризику є
можливість втрати не тільки прибутку, а й усієї суми розрахованого
валового доходу інвестиційного проекту. І, нарешті, критерієм
катастрофічного рівня ризику є можливість втрати усіх активів інвестора
в результаті банкрутства.
¤E
????????????E?ії діагностичного аналізу цікавий такий момент, як
розрахунок відповідної ставки дисконтування. Вона необхідна для
визначення поточних вартостей грошових потоків. Дисконтування сприяє
приведенню останніх у порівнянний вигляд. Важливе значення має
правильний вибір значення коефіцієнта дисконтування. Чим вищий ступінь
ризику проекту, тим більшим береться за величиною коефіцієнт
дисконтування порівняно з альтернативними інвестиціями. Такий наближений
метод дуже поширений. Можна використовувати і метод експертних оцінок,
що підвищує ступінь достовірності значення коефіцієнта. Повністю
невизначеність технології зміни коефіцієнта дисконтування не усувається
і не може бути усунена. Можна також використовувати і формальнішу
процедуру визначення коефіцієнта дисконтування. Залежно від категорії
інвестицій і відповідної їй бар’єрної ставки встановлюється значення
коефіцієнта дисконтування. Чим реальніша встановлена бар’єрна ставка,
тим реальніший правильний вибір інвестиційного проекту.
Надзвичайно важливим є питання вибору критеріїв ефективності
інвестиційних проектів. Існує хибна думка, що вище керівництво західних
фірм використовує в процесі прийняття рішень методи, засновані на
складних математичних обчисленнях, що дозволяють вибрати абсолютно
оптимальний варіант. У реальності це виглядає трохи інакше. Без сумніву,
в інвестиційній діяльності математичні методи використовуються широко, а
ефективний фінансовий аналіз узагалі неможливий без застосування
обчислювальної техніки. Інвестиції – це надзвичайно складний процес,
підданий впливу різних факторів, що не можуть бути виражені тільки
кількісними величинами. Якісний характер безлічі факторів, що найчастіше
мають визначальне значення для проекту, істотно обмежує можливість
використання чисто математичних методів і підсилює роль людини в
ухваленні рішення. Інакше кажучи, завдання аналізу інвестицій і добору
проектів – це, у більшій мірі, проблема ефективності менеджменту.
Оцінюючи проект, керівники компанії задаються досить простими питаннями:
чи відповідає проект цілям і завданням, чи достатній планований рівень
прибутку, наскільки великий ризик утрати вкладених засобів. Однак
простота цих питань не припускає однозначних відповідей. Розглядаючи
який-небудь проект, керівники компанії найчастіше не можуть прийти до
згоди, тому що кожний з них має своє власне уявлення про прибуток,
ризик, терміни проекту, цілі і завдання компанії, а іноді і про її
можливості. Це пов’язано з тим, що багато компаній не мають власних
стратегічних планів. Ті ж плани, що зустрічаються, являють собою великі
тексти, що декларують основні напрямки діяльності компанії і не містять
у собі чітко сформульовані цілі, виражені в конкретних фінансових
показниках. Це часто приводить до виникнення конфлікту, коли в умовах
високого рівня інфляції необхідно раціонально розподілити ресурси між
короткостроковими, високоприбутковими проектами, що сприяють заповненню
оборотних коштів, та інвестиціями в довгострокові проекти, що у
віддаленій перспективі забезпечать високі і стабільні доходи. У
стратегічному плані компанії повинні знайти відображення відповіді на
наступні питання: яка мінімальна величина прибутку і доходу на вкладений
капітал від проекту припустима для компанії; який термін реалізації
проектів кращий; яка частина ресурсів буде спрямована на
короткострокові, а яка – на довгострокові проекти; яким уявляється імідж
компанії і якого типу проекти будуть робити на нього позитивний вплив;
який ризик вважати високим; проекти якого типу і масштабу відповідають
організаційним і фінансовим можливостям компанії.
Сформульовані в стратегічному плані цілі компанії, а також базові і
граничні значення показників, що характеризують інвестиційні проекти,
фактично виконують роль критеріїв ефективності в процесі добору
проектів. Таким чином, перш ніж приступити до формування переліку
критеріїв ефективності, розробіть докладний реальний стратегічний план
діяльності компанії. Міжнародна практика оцінки економічної ефективності
капітальних вкладень істотно базується на концепції тимчасової вартості
грошей і заснована на наступних принципах:
1. Оцінка повернення інвестованого капіталу виробляється на основі
показника грошового потоку (cash flow), що формується за рахунок чистого
прибутку й амортизаційних відрахувань у процесі використання
інвестиційного проекту.
2. Інвестований капітал так само, як і грошовий потік, приводиться до
теперішнього часу або до визначеного розрахункового року (який, як
правило, передує початку реалізації проекту).
3. Процес дисконтування капітальних вкладень і грошових потоків
проводиться за різними ставками дисконту, що визначаються в залежності
від особливостей інвестиційних проектів.
4. При визначенні ставки дисконту враховуються структура капітальних
вкладень і вартість окремих складових капіталу.
В практичній діяльності фінансовому менеджеру доводиться робити вибір із
декількох можливих для реалізації інвестиційних проектів. Таке завдання
виникає тоді, коли є вибір серед привабливих інвестиційних проектів, а
підприємство не може брати участь у всіх з причини обмеженості
фінансових ресурсів. Розглянемо найбільш типові ситуації, що вимагають
оптимізації розподілу інвестицій Оптимізація може бути просторовою і
часовою [19].
Просторовій оптимізації характерні наступні ознаки:
загальна сума фінансових ресурсів на конкретний період часу (рік)
обмежена зверху;
сумарний обсяг необхідних інвестицій для реалізації декількох
взаємонезалежних інвестиційних проектів перевищує наявні ресурси
підприємства;
необхідно скласти “інвестиційний портфель”, максимізуючи сумарний
можливий приріст капіталу.
В залежності від того, піддаються чи не піддаються поділу проекти,
можливі різні способи вирішення даної задачі.
Проекти, що піддаються поділу
Мається на увазі, що можна реалізовувати на тільки повністю весь
проект, але і будь-яку його частину. При цьому розглядається відповідна
частка інвестицій (ПІ) і грошових надходжень (ГП). Послідовність дій в
цьому випадку така:
1. Для кожного проекту визначається індекс рентабельності
; (6.1)
2. Проект впорядковується в міру зниження Ir.
3. В інвестиційний портфель включаються перших “р” проектів, які в сумі
в повному обсязі можуть бути профінансовані.
4. Черговий проект береться не в повному обсязі, а лише в тій частині, в
якій він може бути профінансований.
Приклад
Підприємство має можливість інвестувати в плановому році 55 тис. грн.
Процентна ставка 10%. Необхідно скласти оптимальний інвестиційний
портфель з таких альтернативних проектів:
Проекти Початкові інвестиції Грошовий потік
А 30 6; 11; 13; 12
Б 20 4; 8; 12; 5
В 40 12; 15; 15; 15
Г 15 4; 5; 6; 6
Розрахуємо два фінансових показники для кожного проекту
Проекти Ir ЧТВ
А 1,084 2,51
Б 1,134 2,68
В 1,121 4,82
Г 1,091 1,37
По мірі зниження Ir проекти впорядкуються наступним чином: Б; В; Г; А.
Найбільш оптимальною буде стратегія
Проекти П І Частини інвестицій, що включаються в портфель, % ЧТВ
Б 20 100 2,68
В 35 87,5 4,22
Всього 55
6,90
Можна перевірити, що будь-яка інша комбінація погіршує результати,
зменшує ЧТВ. Зокрема, перевіримо варіант, коли проект В, що має найвищу
ЧТВ, включається в портфель у повному обсязі.
В 40 100,0 4,82
Б 15 75,0 2,01
Всього 55
6,83
Проекти, що не піддаються поділу
В цьому випадку оптимальну комбінацію знаходять послідовним переглядом
усіх можливих варіантів з розрахунком (ЧТВ для кожного варіанту.
Комбінація, що має сумарну ЧТВ, буде оптимальною.
Повернемося до нашого приладу. Можливі наступні комбінації проектів в
інвестиційному портфелі: А +Б ; А+Г ; Б+Г ; В+Г . Розрахуємо сумарну
ЧТВ для кожного варіанту.
Комбінації варіантів Сумарні інвестиції Сумарне ЧТВ
А+Б 50 ( 30 + 20 ) 5,19(2,51+2,68)
А+Г 45 (30+15) 3,88(2,51+1,37)
Б+Г 35 (20+15) 4,05(2,68+1,37)
В+Г 55 (40+15) 6,19(4,82+1,37)
Оптимальною комбінацією є варіанти В+Г.
Часова оптимізація характеризується наступним:
загальна сума фінансових ресурсів, доступних для фінансування в
плановому році, обмежена зверху;
є декілька незалежних інвестиційних проектів, які з причини обмеженості
фінансових ресурсів не можуть бути реалізовані в плановому році
одночасно, але в наступному за плановим році проекти, що залишилися, або
їх частини можуть бути реалізовані;
необхідно оптимально розподілити проекти на два суміжних роки.
Приклад
Вихідні дані беремо з попереднього прикладу. Необхідно скласти
оптимальний інвестиційний портфель на два роки, якщо обсяг інвестицій на
плановий рік обмежений сумою 70 тис.грн.
Розрахуємо втрати ЧТВ у випадку, якщо кожний з аналізованих проектів
буде відстрочений на один рік
Проекти ЧТВ в першому році Дисконто-ваний множник (і=10%) ЧТВ в
наступно-му році Втрати ЧТВ Величина відкладених на рік інвестицій
Індекс можли-вих
втрат
1 2 3 4 5 6 7(5:6)
А 2,51 0,9091 2,28 0,23 30 0,0077
Б 2,68 0,9091 2,44 0,24 20 0,0120
В 4,82 0,9091 4,38 0,44 40 0,0110
Г 1,37 0,9091 1,25 0,12 15 0,0080
Індекс можливих втрат показує, яка відносна величина втрат у випадку
відкладання проекту на один рік. З таблиці видно, що найменші втрати
будуть у тому випадку, коли відкласти на рік проект А, потім Г, В, Б.
Таким чином, інвестиційний портфель 1-го року повинен включати проекти Б
і В в повному обсязі, а також частину проекту Г. Другу частину проекту Г
і проект А необхідно включити в портфель другого року.
Проекти Інвестиції Частина інвестицій, що включається в портфель, % ЧТВ
1-й рік
Б
В
Г 20
40
10 100
100
67 2,68
4,82
0,92
Всього 70
8,42
2-й рік
Г
А 5
30 33
100 0,41
2,28
Всього
2,69
Сумарна ЧТВ при формуванні портфеля за два роки складе (8,42+2,69) 11,11
тис. грн., а загальні втрати будуть 0,27 тис. грн.
(2,51+2,68+4,82+1,37-11,11).
Більш складні варіанти оптимізації інвестиційного портфеля можливо
формувати з допомогою математичних методів.
ЛIТЕРАТУРА
1. Конституція України.—К., 1996.
2. Закон України «Про власність» // Відомості Верховної Ради України.—
1991—№20.
3. Закон України «Про підприємництво» // Відомості Верховної Ради
України. — 1991. — № 14.
4. Закон України «Про господарські товариства» // Відомості Верховної
Ради України. — 1991. — № 49.
5. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або
визначення його банкрутом». 784-ХІУ від 30.06.1999.
6. Указ Президента України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні
компанії» // Урядовий кур’єр. — 1994. — № 31—32.
7. Закон України «Про банки й банківську діяльність» // Урядовий кур’єр
від 17.01.2001.
8. Закон України «Про підприємства в Україні» від 27.03.1991.
9. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в
Україні» // Інформаційний бюлетень. Асоціація українських банків. —
1996.— №12.
10. Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять
капиталом — М.: Финансы и статистика, 1995.
Нове будівництво
Реконструкція
Модернізація
Розширення
Освоєння нових видів продукції
Придбання цілісних майнових комплексів
Приріст запасів оборотних активів
Вкладення в нематеріальні активи
Реальні інвестиції
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
