.

Економічні потреби і виробничі можливості суспільства (пошукова робота)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 8311
Скачать документ

Пошукова робота

Економічні потреби і виробничі можливості суспільства

План

1.Економічні потреби суспільства. Закон зростання потреб

2.Корисність продукту. Закон спадної граничної корисності

3. Економічні інтереси, їх взаємозв’язок з потребами, споживанням і
виробництвом

Література

1. Економічні потреби суспільства.

Закон зростання потреб

Економічні потреби, їх сутність і структура. Безмежність потреб. Закон
зростання потреб. Механізм дії закону зростання потреб.

Економічні потреби, їх сутність і структура. Кінцевою метою виробництва
є задоволення різноманітних потреб людини як особистості, споживача і
виробника. Виробництво, яке працює не з метою задоволення потреб людини
чи суспільства, тобто заради власне виробництва, є безглуздою витратою
обмежених ресурсів землі, корисних копалин, довкілля, економічних благ і
робочої сили.

Сутність економічних потреб. Що ж таке потреба? Загалом потреба — це
бажання людини в будь-чому, що забезпечує її життєдіяльність та поліпшує
її.

Отже, потреба — категорія, що відбиває ставлення людей, а звідси і
поведінку, до умов їх життєдіяльності. Структура потреб велика. Крім
економічних потреб, існує низка інших — культурних, політичних,
ідеологічних, національних і т. ін.

Економічні потреби — це ставлення людей до економічних умов їх
життєдіяльності, які дають їм задоволення, насолоду або втіху і
спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і володіти такими
умовами.

Отже, потреби мають об’єктивно-суб’єктивний характер.

Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати, насамперед за
суб’єктами і об’єктами.

За суб’єктами потреби поділяють на:

індивідуальні, колективні та суспільні;

домогосподарств, підприємств і держави;

суспільно-економічних класів і соціальних груп.

За об’єктами потреби класифікуються так:

породжені існуванням людини як біологічної істоти;

матеріальні і духовні;

першочергові і непершочергові.

На рис. 2.3 показано ієрархію потреб, яку запропонував А. Маслоу,
відповідно до їх вагомості.

Рис. 2.3. Ієрархія потреб за А. Маслоу

Основу цієї піраміди потреб складають фізіологічні (елементарні)
потреби. Усі наступні потреби цієї піраміди можна об’єднати таким
поняттям, як вищі (соціальні) потреби. Елементарні, такі як потреби
фізичного життя, передбачають деякий комплекс об’єктивних умов,
реалізація яких необхідна для нормальної життєдіяльності людини. Це
потреби першого рівня, елементарність їх визначається безпосереднім
взаємозв’язком з біологічними функціями людини. Потреби другого (вищого)
рівня цілком пов’язані з процесом соціального життя людини і
віддзеркалюють умови її життєдіяльності як члена суспільства. Їх обсяг і
кількість прямо залежить від загального стану і динаміки розвитку
культури, етики та духовності суспільства.

Розглядаючи структуру економічних потреб, слід звернути увагу на те, що
за способом їх задоволення вони поділяються на дві великі групи: потреби
в предметах споживання і потреби у засобах виробництва. Перші
характеризують особисті, індивідуальні потреби, а другі — виробничі.

Ясна річ, що між цими потребами завжди існують суперечності, які
суспільство повинно розв’язувати таким чином, щоб забезпечити розвиток
виробництва і задоволення зростаючих особистих і виробничих потреб.

Саме найповніше задоволення особистих потреб суспільства є основним
стрижнем кінцевої мети виробництва. У зв’язку з цим потреби в засобах
виробництва є похідними від потреб суспільства у споживчих благах. Під
особистими потребами слід розуміти усвідомлене прагнення людини або
соціальних спільнот до забезпечення найкращих умов життя. Особисті
потреби окремої людини функціонують разом з потребами всього суспільства
і в єдності з останніми виступають спонукальними мотивами діяльності
людей. Особисті потреби задовольняються предметами і послугами
особистого споживання.

Безмежність потреб. Одне з фундаментальних положень політичної економії
полягає в тому, що особисті потреби людини є безмежними, а виробничі
ресурси, які необхідні для задоволення цих потреб, — обмеженими.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів
суспільного розвитку — закону зростання потреб і закону розвитку
факторів виробництва. Ці закони взаємопов’язані і характеризують дві
сторони соціально-економічного прогресу: 1) неухильний розвиток людини з
її зростаючими потребами; 2) підвищення ефективності виробничих ресурсів
за послідовного нарощування обсягу відтворюваних ресурсів та їх якісних
показників (продуктивності, корисності тощо).

Виробничі фактори, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для
задоволення потреб, які склалися, а й стають підґрунтям для виникнення
нових потреб. Поява нових благ спочатку має обмежений характер, а згодом
вони стають су-

спільною потребою. Оскільки зразу виробництво неспроможне задовольнити
нові потреби в нових благах, то між попитом на них і пропонуванням
виникає суперечність. Остання може бути використана для розвитку
виробництва шляхом економічного стимулювання (підвищення рівня цін,
додатковим прибутком і т. ін.).

За ступенем реалізації потреби в матеріальних благах і послугах можна
класифікувати як дійсні, платоспроможні і перспективні.

Дійсні потреби в основному відповідають рівню розвитку виробництва
відповідних благ і можуть бути задоволені.

Платоспроможні потреби людина може задовольнити відповідно до власних
доходів і рівня цін.

Перспективні потреби — це такі потреби в матеріальних благах і послугах,
які породжені сучасним рівнем розвитку економіки і виробництво яких лише
починає освоюватися.

Задоволення потреб — це функція виробництва. У зв’язку з цим існує
діалектичний взаємозв’язок між виробництвом і потребами людей, тобто між
об’єктивними і суб’єктивними факторами. Об’єктивні фактори формування і
розвитку потреб складаються у самому виробництві. Так, щоб добувати
термоядерну енергію потрібно спочатку створити відповідні засоби і
предмети праці, підготувати кадри високоосвічених спеціалістів.
Виробництво, виготовляючи корисні товари та послуги, створює і потребу в
них, породжує здатність людини до їх споживання.

Проте формування потреб започатковує людина, тобто суб’єктивний фактор.
Людина є їх творцем — новатором, дослідником, підприємцем. Перш ніж щось
виробляти, людина усвідомлює це, розробляє критерії продукта як корисної
споживної вартості, його цільове призначення, вартість виробництва,
вирішує з чого, як і для кого виробляти. Тим самим процес
цілеспрямованого виробництва забезпечується задоволенням різноманітних
потреб людини і суспільства.

Закон зростання потреб. Потреби людей не є постійними. Вони — продукт
розвитку суспільства. Їх характер, структура і способи задоволення
залежить від досягнутого рівня продуктивних сил, ступеня розвитку
культури і науки, соціально-економічного ладу. У кожному суспільстві діє
закон зростання потреб. Його суть полягає в тому, що в міру розвитку
суспільного виробництва, а разом з тим і людини як особистості та
продуктивної сили, відбувається поступове зростання її потреб. Цей закон
характеризує взаємодію потреб і виробництва у процесі розвитку, коли

… П? ? В? ? П? ? В? …,

тобто зрослі потреби П? (П? = П + ?П) стимулюють зростання виробництва
В?, збільшення якого веде до зростання потреб П?, а це є причиною
подальшого зростання виробництва В?. Такий процес є безперервним (…),
оскільки потреби людини є безмежними.

Розкривши суть закону зростання потреб, слід показати форми його прояву.
Цей закон знаходить свій прояв у двох головних формах: у зростанні
особистих потреб і зростанні виробничих потреб. Особисті потреби
задовольняються за рахунок предметів і послуг особистого споживання.
Залежно від форм задоволення ці потреби поділяються на індивідуальні та
спільні. Перші задовольняються шляхом індивідуального споживання
предметів і послуг кожним членом суспільства окремо (їжа, одяг та ін.)
або в рамках сім’ї (загальні для сім’ї житло, предмети
культурно-побутового призначення та ін.), а інші — шляхом спільного
споживання (послуги освіти, охорони здоров’я та ін.).

Другою формою прояву даного закону є зростання виробничих потреб, тобто
загальних потреб членів суспільства в засобах виробництва, які є
матеріальною основою розширення масштабів виробництва матеріальних благ
і послуг для задоволення зростаючих особистих потреб.

Особливо інтенсивне зростання та оновлення потреб відбувається за умов
науково-технічної революції, що породжує потреби, яких раніше не було, у
багатьох найновіших предметах споживання і засобах виробництва. Так, в
останні десятиліття виникли потреби в кольорових телевізорах,
персональних комп’ютерах, відеомагнітофонах і багатьох інших предметах
споживання.

Механізм дії закону зростання потреб. З точки зору дії закону зростання
потреб необхідно відрізняти такі три великі групи потреб: традиційні,
або дійсні, нові і такі, що тільки-но зароджуються.

Під традиційними потребами слід розуміти такі, які стали для людей
звичними, тобто нормативними. Одні з цих потреб мають багатотисячолітню
історію (потреби в м’ясі, молоці, хлібі тощо), інші — 30—50-річну
(телевізори, холодильники, магнітофони тощо). Для задоволення цих потреб
виробництво виготовляє відповідну продукцію.

Разом із традиційними існують і нові потреби, тобто потреби в таких
матеріальних благах і послугах, які ще не стали звичними для більшості
населення, які щойно усвідомлюються людьми як нові потреби. Водночас
нові матеріальні блага і послуги виробництво вже частково освоїло і має
можливість швидко розширити їх випуск (останні моделі телевізорів,
комп’ютерів, літаків тощо).

Рівень реалізації закону зростання потреб можна виразити у вигляді такої
формули:

,

де Розп — рівень реалізації закону зростання особистих потреб народу; С
— споживання домогосподарствами матеріальних благ і послуг; Пт —
традиційні (звичайні) потреби; Пн — нові потреби.

Оскільки виробництво і наука розвиваються, то створюються умови для
освоєння в перспективі нових предметів споживання та засобів
виробництва. На основі цього виникають абсолютно нові потреби (Пан).
Наприклад, проект випуску авіаконструкторським бюро ім. Антонова супер
літака «Мрія» означає формування нової потреби суспільства. Це
потенційна потреба, яка буде реалізована лише тоді, коли конструктори
доведуть модель нового літака до того рівня якості, який відповідає
вимогам нової техніки в авіації і потребам практики.

Зародження абсолютно нових потреб супроводжується відмиранням деяких
традиційних потреб (повністю або в основному). Так, фактично немає
потреби в кінних жатках, гасових лампах, дерев’яних відрах та багатьох
інших речах, споживання яких було характерним для суспільства протягом
багатьох століть.

Таким чином, сукупні потреби зростають завдяки тому, що традиційні
потреби розширюють свої межі за рахунок нових потреб, які згодом стають
традиційними; у свою чергу нові потреби розширюють свої межі за рахунок
потреб, що формуються, котрі через певний час стають новими потребами,
що їх виробництво має реальну можливість задовольняти. Наука і технічний
прогрес, а також розвинена культура людини створюють умови для
зародження принципово нових потреб, які зростають швидше ніж відмирають
деякі традиційні. Загалом сукупні потреби суспільства зростають. Такі
основні складові механізму дії закону зростання потреб.

Отже, відповідно до закону зростання потреб відбувається стале і якісне
зростання економічних потреб. Сфера потреб розширюється не тільки по
вертикалі, але й по горизонталі: потреби вищого рівня виникають у все
більшої кількості людей; у міру суспільного розвитку людина прагне
одержувати блага більш високого рівня.

До специфічних особливостей дії закону зростаючих потреб належить його
«незворотність»: з тією чи іншою мірою інтенсивності за будь-якої
ситуації потреби змінюються, як правило, в одному напрямку — у бік
зростання. У розвитку потреб, як і в їх задоволенні, виключно велика
роль належить виробництву. Проте слід пам’ятати, що поза потребами
неможливе й саме виробництво. А забезпечення умов для безперервного
розвитку потреб є рушійною силою розвитку суспільного виробництва. Цей
взаємозв’язок можна виразити такою формулою:

Вр = f(Пу),

де Вр — розвиток суспільного виробництва; Пу — створення умов для
безперервного розвитку потреб.

2. Корисність продукту. Закон спадної

граничної корисності

Корисність продукту та її види. Гранична корисність і її сутність. Закон
спадної корисності. Фактори визначення корисності.

Корисність продукту та її види. Загальна властивість усіх матеріальних
благ і послуг полягає в тому, що вони так чи інакше стосуються людського
добробуту. Добробут народу — це рівень забезпеченості населення
різноманітними матеріальними і нематеріальними благами.

Досліджуючи корисність, важливо звернути увагу на два моменти, які мають
у політичній економії фундаментальне значення: корисність речі взагалі
(вода, молоко, костюм, інформація тощо) і корисність додаткової речі
(послуги) даного виду.

Розглянемо спочатку явище корисності блага. Його корисність чи
некорисність для людини залежить від здатності задовольняти її певну
потребу. Отже, корисність — це здатність речі чи послуги задовольняти
будь-яку потребу людини.

Потреби людини є індивідуальними і суб’єктивними. Те, що може бути
корисним одній особі, може не бути корисним іншій. Так, устриці (рід
двостулкових молюсків) мають велику цінність для французів і нульову для
українців.

Корисність багатьох речей перебуває у прямій залежності від їх природних
властивостей. Так, хліб, м’ясо, овочі, інші харчові продукти є
корисними, тому що мають у собі білки, жири, вуглеводи і вітаміни,
необхідні для людського організму. Речі, без яких життя людини
неможливе, є об’єктивно корисними. Це вода, більшість продуктів
харчування, взуття, одяг, житло тощо.

В індустріальну епоху майже всі матеріальні блага та послуги створюються
у процесі виробничої діяльності. Організуючи виробництво харчових
продуктів, побутових приладів, машин та устаткування, люди формують їх
корисність, тобто створюють вироблювані блага з такими якісними
властивостями, завдяки яким вони можуть задовольняти особисті чи
виробничі потреби. Слід зазначити, технічний прогрес у поєднанні з
досягненнями науки дає змогу суспільству постійно вдосконалювати
корисність матеріальних благ і створювати безліч нових. Зараз у
розвинутих країнах виробляється до 20 млрд різних матеріальних благ і
послуг, їх окремих модифікацій.

З іншого боку, корисність речі є фактором суб’єктивного характеру. Саме
це пояснює, чому в загальному плані потреби людини безмежні, а в
конкретній ситуації і в конкретному продукті вони можуть бути повністю
задоволені.

Гранична корисність та її сутність. Тепер розглянемо проблему корисності
додаткової одиниці даного блага. В економічній теорії корисність благ
виражають в умовних одиницях корисності, при цьому вважається, що кожне
благо можна поділити на окремі порції. Дійсно, більшість наших потреб
може задовольнятися частинами. Коли людина голодна, то не вибирає одне з
двох: або наїстися, або ж залишатися голодним — ні, людина може лише
послабити голод, прийнявши певну кількість їжі.

Розглядаючи проблему корисності додаткової одиниці блага, варто звернути
увагу на таке відоме явище, характерне для людської натури: одне й те
саме відчуття, повторюючись безперервно, з певного моменту починає
доставляти нам все менше і менше задоволення і нарешті це задоволення
перетворюється навіть у свою протилежність — у неприємність і огиду.

Конкретні часткові потреби, на які можна розкласти наші відчуття
незадоволеності, і послідовні часткові задоволення, які можна одержати
за допомогою однакової кількості матеріальних благ, мають здебільшого
різні і до того ж поступово зменшувані до нуля значення.

Сто двадцять років тому австрійські економісти (Карл Менгер, Евгеній
Бем-Баверк і Фридрих фон Візер) довели, що в обмежений термін, протягом
якого смаки людини залишаються незмінними, споживачі можуть одержати
стільки певних продуктів, скільки вони забажають. Чим більшу кількість
продукту мають споживачі, тим менше їх бажання щодо одержання додаткових
одиниць цього самого продукту. Це можна продемонструвати на прикладі
такої корисної речі, як зошит для конспекту лекцій. Потреба студента в
зошиті, якщо він його не має, може бути дуже значною; бажання мати
другий (запасний) зошит менш інтенсивне; що стосується третього зошита,
то потреба в ньому дуже слабка. Економісти довели, що певна потреба може
бути задоволена одиницями (порціями) продуктів, що йдуть одна за одною,
відповідно до закону спадної граничної корисності.

Сутність граничної корисності. Під граничною корисністю розуміють
додаткову корисність, або задоволення, одержуване людиною з однієї
додаткової одиниці конкретної продукції. У міру того як людина споживає
все нові порції одного й того самого продукту, зростає загальна
(психологічна) корисність, яку отримує людина. Припустимо, що
корисність, яку отримує людина від споживання тієї чи іншої речі, можна
вимірювати в абстрактних одиницях корисності (ОК). Для визначення
«додаткової корисності», що її додає кожна додаткова порція продукту,
використовують термін «гранична корисність». Тоді зі споживанням

нових порцій продукту (див. табл. 2.3) сукупна корисність зростає все
меншими темпами у зв’язку з тим, що потреби людини поступово
насичуються.

Таблиця 2.3

Закон спадНої граничної корисності

Кількість продукту,

що споживається Гранична корисність

(ОК) Сукупна корисність

(ОК)

1 2 3

0

1

2

3

4

5

6 0

4

3

2

1

0

–1 —

4

7

9

10

10

9

Хоча загальна корисність зростає в міру споживання, темпи зростання весь
час знижуються. Це тому, що гранична корисність продукту під час
збільшення його споживання поступово скорочується.

Стовпець 1 табл. 2.3 показує кількість спожитого продукту, стовпець 2 —
динаміку граничної корисності продукту. З неї видно, що граничні
корисності зменшуються. Якщо корисність першої одиниці продукту мала 4
ОК, то п’ятої одиниці — 0.

А корисність шостої одиниці є негативною (від’ємною), вона дорівнює –1
ОК. Стовпець 3 показує, що сукупна корисність спожитих продуктів
забезпечується під час споживання чотирьох одиниць продукту. При
споживанні шести одиниць сукупна корисність продукції абсолютно
зменшується на 1 ОК.

Закон спадної корисності. Падіння граничної корисності в міру споживання
людиною додаткових одиниць певного продукту прийнято називати законом
спадної корисності.

Закон спадної граничної корисності має велике значення як для
організації виробництва того чи іншого товару, так і в споживацькій
поведінці людей. Уявлення про спадну граничну корисність лежить в основі
пояснення закону попиту, має ключову роль в усвідомленні того, яким
чином споживачам належить розподіляти свої грошові доходи між різними
товарами і послугами, які вони бажають купити.

Теорія граничної корисності пов’язує корисність кожної речі з її
запасами, тобто з таким явищем, як рідкість. Так, об’єктивно корисність
перлів незначна порівняно, наприклад, з корисністю хліба, проте,
гранична корисність перших значно вища за корисність хліба. Теорія
граничної корисності дає пояснення і тому, досить дивовижному на перший
погляд факту, що об’єктивно малокорисні речі мають дуже високу граничну
кориcність, речі ж значно корисніші (хліб, залізо) мають граничну
корисність більш низьку, а повітря зовсім не має граничної корисності.
Справа в тому, що перли, золото тощо є в такій обмеженій кількості, що
потреба в них задовольняється лише незначною мірою і гранична корисність
їх стоїть відносно високо. Між тим, і це стосується добробуту людини,
хліба, солі, картоплі, води та іншого, у нас є така кількість, що
задоволення відповідних потреб у цих важливих продуктах здійснюється на
рівні, близькому до повного насичення ними, а тому додаткове володіння
окремим екземпляром або невеликою кількістю даного роду благ дає людині
незначний або ніякий приріст добробуту.

Фактори визначення корисності. Щоб зробити висновок щодо факторів, якими
визначається корисність благ, необхідно з’ясувати відношення між
потребами і засобами їх задоволення. Правило, яке регулює це відношення,
формулюється так: чим ширші та інтенсивніші потреби, тобто чим їх більше
і чим вони важливіші, і чим менша, з іншого боку, кількість благ, яка
призначена для їх задоволення, тим вищими будуть ті ступені потреб, на
яких повинно закінчуватися їх задоволення, тим вищою буде гранична
корисність. І навпаки, чим вужче коло потреб, які необхідно
задовольнити, чим менша їх важливість і, з іншого боку, чим більший
запас матеріальних благ, що є у розпорядженні людини, тим нижчим є той
ступінь, до якого доходить задоволення потреб, тим нижчою має бути і
гранична корисність таких благ.

Отже, різні речі та послуги, що виробляються в суспільстві, об’єктивно
мають неоднакову корисність для людини: одні — більшу, інші — меншу або
зовсім незначну. При визначенні корисності речі взагалі не береться до
уваги кількісна величина кожного окремого блага, тобто їх запас.
Зрозуміло, наприклад, що корисність хліба в десятки разів вища
корисності хокейної клюшки.

Проте в реальному житті люди ще керуються і таким явищем, як корисність
додаткової одиниці даного блага, і крім того особливу увагу звертають на
рідкість (величину запасу) даного блага.

:

E

% h

h

E

B ® ////////////iiiiia*aaaaaa

dh`„7a$

S@S¶TIX-[i_hb?f?fZgOgEhUj?lxnooooooooooooooooooooocoooo

d`y

a$

dha$

маловажливих потреб, не залишивши нічого для задоволення найважливіших,
соціально значимих, невідкладних потреб. Такими простими правилами
керуються люди і тоді, коли наявний запас благ скорочується за рахунок
одного чи декількох екземплярів. Корисність інших автоматично зростає,
блага стають більш цінними, а разом з тим змінюються дії людини щодо
використання наявних (зменшених) благ. Так, якщо фермер через засуху
одержить менший ніж планувалося врожай зернових та інших культур, то
він, щоб не приректи себе на голодну смерть, ту частину врожаю, яка
призначалась для худоби та іншої живності, використає на особисте
споживання, а частину худоби (або й усю) заб’є чи прирече на
голодування.

У політичній економії багато економістів використовують теорію граничної
корисності для обґрунтування величини мінової вартості і ціни товарів.
Цю проблему граничної корисності буде розглянуто у відповідній темі
курсу.

3. Економічні інтереси, їх взаємозв’язок з потребами,

споживанням і виробництвом

Економічні інтереси та їх структура. Люди, домогосподарства,
підприємства та інші структури суспільства, вступаючи між собою у
зв’язки, переслідують певні економічні інтереси. Варто мати на увазі, що
інтерес, по-перше, є похідним від категорії «потреба» і, по-друге,
виступає як форма прояву економічних відносин людей.

Економічний інтерес — це реальний, зумовлений економічними відносинами
та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій людей щодо
задоволення потреб.

Економічний інтерес є перш за все породженням і соціальним проявом
потреби, її усвідомленням. Але реалізуються інтереси через трудову,
господарську діяльність людей, їхні економічні відносини.

У навчальній літературі можна зустріти дещо інші трактування
економічного інтересу: «Економічний інтерес — це вигода, якої досягають
у процесі реалізації економічних відносин» (Гальчинський А. С.,
Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічних знань. — К., 1999. —
С. 63); «Економічні інтереси — це спонукальні мотиви господарської
діяльності людей, зумовлені їх місцем у системі відносин власності і
суспільного поділу праці, притаманними їм потребами» (Политическая
экономия / В. А. Медведев, Л. И. Абалкин, О. И. Ожерельев и др. — М.,
1990. — С. 87). Виходячи із сутності економічних інтересів стає
зрозумілим, чому вони виступають могутнім двигуном економічного
прогресу, створюють таку силу, яка приводить у дію всю економічну
систему суспільства. Інтереси формуються і реалізуються через практичну
діяльність людей. Зміст інтересів визначається матеріальними умовами
життя, місцем, яке вони посідають в історико-конкретних виробничих
відносинах, а також політичними, моральними та соціальними факторами.

Сучасні суспільства є класовими. У зв’язку з цим в інтересах людей
знаходить своє відображення їх класова належність. Так, клас
капіталістів має інтереси, відмінні від інтересів робітничого класу чи
селянства. Капіталісти є власниками промислових, торговельних
підприємств, різних посередницьких структур, рекламних агентств,
земельних ресурсів, транспортних систем тощо. Їх економічний інтерес
полягає в розширенні масштабів власного виробництва, нагромадженні
капіталу, зростанні особистого багатства і споживання. У робітника свій
інтерес — знайти роботу, підвищити кваліфікацію, заробити на життя, мати
можливість утримувати сім’ю, своєчасно заплатити за квартиру чи за
лікування. Інтереси визначаються становищем відповідного класу чи
соціальної групи в суспільстві, а в кінцевому результаті — пануючими
формами власності.

Розглядаючи значення об’єктивних факторів, які впливають на суть
економічних інтересів, варто наголосити і на тому, що вони залежать
також від самого соціального суб’єкта, його свідомості, соціальної
активності, місця в суспільстві тощо. Ці обставини ускладнюють структуру
економічних інтересів, оскільки людина виступає не тільки як представник
певного класу, а і як індивід, який має певний рівень свідомості,
особисту позицію до явищ економічного життя та участі у трудовому
процесі.

Тому в системі економічних інтересів слід виділяти індивіду-

альні інтереси. Зростання добробуту кожного, його місце в суспільному
виробництві значною мірою залежить від участі в трудовій діяльності,
підприємництві, винахідництві, від порядності, кваліфікації,
дисциплінованості. В особистому інтересі проявляються відносини між
працівником і суспільством у цілому, а також між працівником і
підприємством за формами участі у виробництві, розподілом доходів,
вирішенням трудових суперечок, умовами праці та побуту та ін.

Крім особистих і класових інтересів існують також інтереси трудових
колективів та економічні інтереси держави. Інтереси трудових колективів
фіксуються при укладанні трудових договорів і реалізуються у процесі
спільної праці, участі у розподілі прибутку, підтриманні соціального
партнерства тощо. Держава реалізує свої економічні інтереси, які за
суттю можна вважати загальнонародними: засоби економічної політики,
розподіл національного доходу, регулювання суспільного виробництва,
проведення політики соціального захисту. Роль економічних інтересів
держави як своєрідної форми загальнонародних інтересів поступово
зростає. Держава, крім того, виконує функцію згладжування суперечностей
між інтересами класів і соціальних груп.

Варто усвідомлювати, що існують різні способи впливу на інтереси людей,
за допомогою яких забезпечується їх участь у виробництві. Ці способи —
різноманітні. Проте головними з них є такі: 1) позаекономічний примус;
2) економічний вплив на інтереси людини; 3) моральне і матеріальне
заохочення трудової активності. В останньому разі велике значення мають
особиста свідомість, трудова активність і бажання будь-що піднести свій
престиж на підприємстві і в суспільстві. На практиці всі ці способи
впливу на інтереси людей співіснують і так чи інакше поєднуються. Проте
найбільш активно використовується система економічного примусу на
інтереси людей: продаж робочої сили робітниками під загрозою голоду,
інтенсивна праця завдяки наявності безробіття, беззбиткова робота
підприємства, щоб уникнути банкрутства і розорення тощо. Перехід України
до ринкових відносин посилює вплив на інтереси людей важелів саме
економічного примусу.

Економічні суперечності, їх характер і типи. Реалізація економічних
інтересів пов’язана з розв’язанням характерних для них суперечностей.
Фундаментальним принципом пізнання економічних інтересів та їх ролі в
економічній життєдіяльності людей є пояснення їх через властиві їм
внутрішні суперечності.

Там де відсутня тотожність інтересів — існує відмінність, отже, властиві
їм суперечність і конфлікт.

Суперечності, властиві економічним інтересам, мають як суб’єктивну, так
і об’єктивну основи. Перша зумовлена суб’єктивним підходом людей до
інтересів, а друга заснована на відмінностях становища фізичних і
юридичних осіб в економічних умовах ді-

яльності з реалізації економічних інтересів. Так, є суттєва різниця між
власником капіталу — наймачем робочої сили і найманими робітниками.

Реальною потребою економічного життя є досягнення єдності інтересів
суб’єктів економічних відносин через реалізацію кожного з них на основі
взаємодії і консенсусу. Інтерес власника капіталу не може бути
реалізованим, якщо не будуть на певному рівні реалізовані інтереси
найманих працівників підприємства.

З іншого боку, найманий персонал, борючись за реалізацію своїх
інтересів, має враховувати й інтереси підприємця, на підприємстві якого
він працює, а також споживачів продукції цього підприємства, суспільства
в цілому.

У суспільстві кожен індивідуальний інтерес органічно пов’язаний з
колективним і суспільним інтересом. Цим створюється об’єктивна основа
для співробітництва людей в узгодженні економічних інтересів та їх
своєчасного розв’язання.

Це є важливою умовою для розвитку суспільного виробництва і більш
повного задоволення зростаючих потреб.

Розвиток виробництва, підвищення його ролі в зростанні добробуту
досягається зусиллями людей, їх працею та соціальною активністю. Але що
спонукає вчинки людей, їхні дії? Відповідь на це питання не є простою.
Проте багато економістів, філософів і соціологів уважають, що важливим
джерелом економічного, як і всякого іншого, прогресу є суперечності.

Суть економічної суперечності. Значення суперечностей у розвитку природи
і суспільства досить ґрунтовно досліджував видатний німецький філософ
першої половина ХІХ ст. Г. Гегель. Він розвинув думку про суперечність
як принцип «усякого саморуху», як внутрішнє джерело дійсного розвитку.
«Суперечність, — писав Гегель, — ось що насправді рухає світом…»
(Гегель Г. В. Ф. Энциклопедия философских наук. — М., 1974. — Т. 1. —
С. 280).

Будь-які економічні відносини, а отже, і категорія, що їх виражає,
заключають у собі протилежності. У зв’язку з цим вона є суперечністю і
єдністю суперечностей. Так, товар являє собою єдність протилежностей —
корисності і вартості. Будь-який економічний зв’язок між явищами
обов’язково виступає як форма вираження і руху суперечності. Існування в
економічному явищі взаємопротилежних сторін, їх боротьба і їх злиття в
нове економічне явище (закон, категорію, економічний лад тощо) становить
сутність економічного руху і прогресу. Отже, суперечність — це боротьба
взаємопротилежних сторін економічного явища.

Суперечності, які діють усередині економічної системи, називаються
економічними. Вони пронизують усю систему суспільного виробництва, діють
на всіх його рівнях, у всіх його сферах і фазах. За характером
економічні суперечності в одних випадках виступають як об’єктивні
(наприклад, суперечність між виробничими відносинами і продуктивними
силами), в інших — як суб’єктивно-об’єктивні (між потребами людей —
суб’єктивним фактором і виробництвом — об’єктивним фактором).
Суперечність суб’єктивно-об’єктивного характеру виступає, наприклад, як
боротьба, яку людина веде з природою (об’єктом) у процесі відтворення
свого життя. Розгортання цієї суперечності є змістом і джерелом розвитку
продуктивних сил суспільства.

З точки зору характеру економічні інтереси можуть складатися з двох
типів: неантагоністичних та антагоністичних.

Ознаками антагоністичних суперечностей є: а) наявність непримиренних
інтересів між власниками засобів виробництва та трудящими;
б) неможливість їх докорінного вирішення без ліквідації певної
економічної системи; в) тенденція до вибору гострих форм боротьби. Слід
зазначити, що часто антагоністична суперечність виникає лише тому, що
вона несвоєчасно вирішується.

Існує два методи розв’язання економічних антагоністичних суперечностей:
1) шляхом застосування насильства, яким є соціально-економічна революція
(буржуазна, соціалістична тощо) і 2) через здійснення глибоких
економічних реформ.

Історія свідчить, що революційний метод вирішення суперечностей
призводить, як правило, до глибоких руйнівних процесів у масштабі всього
суспільного виробництва, різкого погіршання життєвого рівня народу. У
деяких випадках революція переростає в громадянську війну всередині
країни. Тому антагоністичні суперечності найкраще розв’язувати
своєчасним здійсненням тих чи інших економічних реформ. Розв’язання
антагоністичних суперечностей в економіці має здійснювати така політична
організація суспільства, як держава, тобто її законодавчий і виконавчі
органи, а також політичні та громадські об’єднання громадян.

Неантагоністичні суперечності теж характеризуються наявністю протилежних
інтересів суб’єктів суспільного виробництва, проте, ці суперечності
діють в умовах, за яких корінні інтереси членів і соціальних верств
населення даного суспільства своєчасно розв’язуються. Неантагоністичні
економічні суперечності передбачають їх своєчасне вирішення такими
соціально-економічними заходами, як реформи, перебудови, прискорення
темпів розвитку, зміна пріоритетів та акцентів у економічній політиці
держави, подолання корупції в системі державного управління.

У розв’язанні суперечностей важливе значення має повне подолання
економічної злочинності в країні.

Якщо з тих чи інших причин неантагоністичні суперечності протягом років
не розв’язуються, то вони, як правило, переростають в антагоністичні,
проявом яких є загальнонаціональні страйки, маніфестації, блокади,
організація збройних сутичок із силовими органами державної влади,
дострокове переобрання глави держави та складу парламенту.

Для української економіки характерні досить глибокі економічні
суперечності, які за своїм змістом наближаються до рівня
антагоністичних. Проявом цих суперечностей є: 1) глибокий спад су-

спільного виробництва; 2) розширення меж «тіньової» економіки;
3) суттєве зниження життєвого рівня населення; 4) надмірне розшарування
суспільства на дуже багатих і бідних; 5) несвоєчасна виплата заробітної
плати, пенсій і стипендій; 6) регіональні, галузеві і національні
страйки та маніфестації трудящих. Оскільки законодавчий і виконавчий
органи влади України до цих пір не зуміли розв’язати ці суперечності, то
відбувається їх подальше загострення.

Які б не були за своїм змістом економічні суперечності, їх зняття
пов’язане з їх розв’язанням. А успішне розв’язання суперечностей означає
зняття перешкод для економічного прогресу, створення для нього
нормальних соціально-економічних умов і факторів.

В економіці діє безліч економічних суперечностей. Значна час-

тина їх розглядається в даному курсі політичної економії. У цій темі ми
розглядаємо більш детально ті з них, які в політичній економії мають
особливе значення.

Найбільш загальною і природною основою та рушійною силою розвитку
виробництва є його суперечлива взаємодія зі споживанням. Потреби
породжують ідеальний образ продукту і в цьому сенсі стимулюють його
створення. А це рухає виробництво. Створення такого продукту,
задоволення ним даної потреби є способом розв’язання суперечностей між
споживанням і потребами, з одного боку, і виробництвом — з іншого.

Економічні суперечності джерело соціально-економічного прогресу.
Потреби, як ми з’ясували, є безмежними. У той самий час виробничі
ресурси, які необхідні для виробництва продукції та послуг з метою
повного задоволення потреб, завжди відносно обмежені. Отже, існує
об’єктивно-суб’єктивна суперечність між безмежністю людських потреб і
дійсними можливостями виробництва, які є відносно обмеженими. Схематично
цю сукупність демонструє рис. 2.4.

Рис. 2.4. Об’єктивно-суб’єктивна суперечність між безмежністю

людських потреб і дійсними можливостями виробництва

Основна проблема політичної економії як науки полягає в знаходженні
способів чи шляхів розв’язання суперечності між бажанням людей
задовольнити свої безмежні потреби і обмеженими можливостями виробництва
в їх реальному задоволенні.

Саме з цією метою політична економія досліджує докорінні проблеми «що,
як, скільки і для кого виробляти», намагається розв’язати їх теоретично
(це її головна функція) та надати практичну допомогу відповідним
державним і недержавним установам.

Прогресивному розвитку економіки сприяє суперечність між новим, що
народжується в її системі, і старим, яке вже відживає. Саме нове і старе
в економіці відображають перехід від одного якісного стану до іншого в
процесі розвитку. Під новим розуміють не просто те, що виникає вперше, а
головним чином, те, що має майбутнє, що за певних історичних обставин
рухає і спрямовує економічний розвиток. Створені в 1930-х рр. колгоспи
виступали як нове явище в системі аграрних відносин. Проте з’ясувалося,
що колгоспи не є прогресивною формою організації відносин власності і
виробництва. Вони виявилися неефективними, тобто непрогресивними формами
господарювання. Це було однією з причин хронічного відставання
сільського господарювання в колишньому СРСР, яке унеможливило
розв’язання продовольчої проблеми.

Старе — це те, що гальмує дальший розвиток, обмежує поступ. У наш час до
«старого» слід віднести монополію держави на всі засоби виробництва, на
сільськогосподарські угіддя, директивне планування, планово-розподільну
систему, так званий принцип демократичного централізму, галузеве
управління, матеріально-технічне забезпечення. У наших умовах дійсно
новим є те, що відповідає принципам сучасної соціальної змішаної
економіки: регульоване ринкове господарство, сучасні форми приватної,
колективної та державної власності, добросовісна конкуренція,
підприємництво, акціонерні товариства, біржі та ін.

Становлення нового відбувається шляхом заперечення старого, через
боротьбу з ним. Ця боротьба потребує часу, необхідного для розв’язання
існуючої суперечності. Якщо розв’язання певної економічної суперечності
затягується, вона може перетворитися в антагоністичну. Поява нового
завжди є певним якісним стрибком, елементом розв’язання старих
суперечностей і початком нових.

Нове економічне явище характеризується особливими рисами: воно є
закономірним наслідком попереднього розвитку; нове вбирає все багатство,
все позитивне зі старого; перетворює спадщину старого відповідно до
умов, що змінилися; набуває таких властивостей, елементів зв’язку, які
здійснюють рух уперед.

Нове, що виникло, — це невтрачена можливість дальшого прогресивного
розвитку. Усі ці особливості породжують нове в економіці, прогресивний
його розвиток. Слід завжди пам’ятати, що становлення нового в
економічній системі перебуває в органічному зв’язку зі свідомістю людей.
Саме завдяки наявності свідомості створюється можливість сприяти появі
нового, його становленню або, навпаки, гальмувати цей процес.

Економіка України (як і все суспільство) перебуває в перехідному стані.
З одного боку, вона несе в собі значні масиви старого, того, що було
характерним для одержавленого соціалізму, а з іншого — в ній
відбувається активний процес становлення принципово нових для
постсоціалістчної країни соціально-економічних і
організаційно-економічних відносин. Важливим показником утвердження
нового є роздержавлення основної частини державної власності на
економічні ресурси і землю, поступова їх приватизація.

Утвердження нового означає поступальний рух суспільного виробництва,
тобто його прогрес, суть якого полягає у висхідному русі від нижчого до
вищого, від менш досконалого до найдосконалішого.

В основі соціально-економічного прогресу суспільства лежить:
1) підвищення рівня організації, яке виражається в здатності суспільної
формації до самоорганізації, саморегулювання, самоуправління;
2) неухильне зростання масштабів виробництва, підвищення якості
продукції, позитивні структурні зміни у продуктивних силах;
3) поступальний розвиток технологічного способу виробництва, а у зв’язку
з цим науки, техніки і культурно-технічного рівня трудящих; 4) все більш
повне задоволення матеріальних і культурних потреб кожної окремої
людини.

Споживання — кінцева мета виробництва. Економічні потреби та інтереси
реалізуються у споживанні, яке є завершальним моментом і кінцевою метою
виробництва. Люди виробляють продукти для того, щоб задовольняти свої
потреби, тобто споживати. Без виробництва не може бути споживання,
оскільки саме виробництво створює блага для споживання. Звідси випливає:
призначення виробництва — служити споживанню, задовольняючи при цьому
економічні потреби та інтереси людей. Виробництво, створюючи продукти
для споживання, породжує потреби в продуктах і послугах, що
виробляються, і в остаточному підсумку визначає рівень фактичного
споживання та задоволення потреб суспільства. У свою чергу споживання
впливає на виробниц-тво тим, що, по-перше, постійно відновлює потребу в
продуктах до того ж у все зростаючій їх кількості, а по-друге, створює
нові потреби. Тим самим споживання спонукає виробництво до створення
нових продуктів, що є методом розв’язання суперечності між виробництвом
і споживанням.

Таким чином, потреби суспільства, його економічні інтереси та економічні
суперечності спонукають виробництво до розвитку, з тим щоб все повніше і
краще задовольняти різноманітні особисті і виробничі потреби,
підвищувати рівень народного споживання та якість життя людей.

Література

1. Альтернатива: выбор пути (Перестройка управления и горизонты риска) /
Рук. авт. колл. В. Н. Бойков, А. А. Сергеев. — М.: Мысль, 1990.

2. Бажал Ю. Еволюційна парадигма економіки перехідного пе-

ріоду // Економіка України. — 1993. — № 8.

3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т. / Пер. с фр. — М.: Междунар.
отношения, 1994.

4. Бастиа Ф. Экономические гармонии / Ж.-Б. Сэй, Ф. Бастиа. Трактат по
политической экономии / Ж.-Б. Сэй. Экономические софизмы. Экономические
гармонии (Ф. Бастиа). — М.: Дело, 2000.

5. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. — К.:
Ніка-Центр: Ельга, 2000.

6. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального
прогнозирования / Пер. с англ. — М.: Academia, 1999.

7. Беляєв О. О., Бебело А. С. Перехідна економіка: основні концепції та
характерні риси // Вчені записки: Наук. зб. — Вип. 3. — К.: КНЕУ, 2001.
— С. 23 — 29.

8. Бергер П. Л. Капіталістична революція: П’ятдесят пропозицій щодо
процвітання, рівності і свободи / Пер. з англ. — К.: Вища шк., 1995.

9. Богиня Д. Актуальні проблеми регулювання доходів і організації
заробітної плати на етапі трансформації економіки України // Україна:
аспекти праці. — 2000. — № 6.

10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М., 1997.

11. Борщаговская Э., Воронина А. Регулирование трудовых отношений на
основе трудовых соглашений // Экономика Украины. — 1994. — № 4.

PAGE 1

У самовираженні

(саморозвиток і самореалізація)

У повазі

(самоповага, визнання, статус)

Соціальні потреби

(потреба соціального контакту, любов,

відчуття духовної близькості)

Потреби в безпеці та захисті

(надійність доходів, робочого місця,

забезпечення старості, захист у разі непрацездатності,

чисте повітря, чисті продукти)

Фізіологічні потреби

(голод, спрага, одяг, житло)

Потреби суспільства

Обмежені можливості виробництва

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020