.

Витрати виробництва і прибуток (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
24 12461
Скачать документ

Реферат на тему

Витрати виробництва і прибуток

План

1. Витрати виробництва, їх сутність і види

2. Витрати виробництва, вартість товару і його ціна

3. Прибуток, його сутність і структура. Норма прибутку

Література1. Витрати виробництва, їх сутність і види

Сутність витрат виробництва та їх види. У процесі виробництва
здійснюються витрати ресурсів, більшість яких купується на ринках і має
вартісну форму. Деякі ресурси витрачаються, але не оплачуються.
Наприклад, вода з криниці. Вона є для багатьох дарунком природи. Тому
витрати — це не просто витрати, а витрати ресурсів, що набувають на
ринку вартісної форми. У спрощеному вигляді витратами називають грошове
вираження використання виробничих ресурсів, у результаті якого
здійснюється виробництво і реалізація продукції.

Існує декілька підходів до розгляду витрат виробництва.

По-перше, з точки зору всього суспільного виробництва витрати
виробництва поділяються на витрати суспільства і витрати його первинних
ланок — підприємств. З позиції суспільного виробництва до витрат
належать витрати, що відображені у вартості кінцевої продукції.

Витрати підприємства на виробництво являють собою важливий елемент
відтворювального процесу первинної ланки і відтворюють у собі витрати
підприємства на всі спожиті ресурси на виробництво продукції.

По-друге, на рівні підприємства одночасно існує два підходи до
визначення витрат виробництва: бухгалтерський та економічний. В
економічних дослідженнях особливу цінність мають економічні витрати, а в
господарській практиці — бухгалтерські витрати. Саме бухгалтерські
витрати законодавчо закріплені в законах про податок на прибуток
підприємств.

У цій темі витрати виробництва розглядаються як категорія
мікроекономіки.

При з’ясуванні сутності витрат слід пам’ятати, що їх існування в
економіці зумовлено рідкістю ресурсів і можливістю їх альтернативного
використання. Якщо для виробництва деякого конкретного товару
використано певні ресурси, то це означає, що їх застосування вже
неможливе для виробництва якогось іншого товару. Витрати в економіці
пов’язані з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів і
послуг. Отже, витрати, які слід ураховувати при прийнятті економічних
рішень, — це завжди альтернативні витрати, тобто альтернативна вартість
(цінність) ресурсів при найдоцільнішому, альтернативному варіанті їх
застосування. Для кращого розуміння цього положення слід звернутися до
теми 2, де розглядається проблема виробничих можливостей. Витрати на
оплату ресурсів здійснюються в грошовій формі і часто називаються
економічними витратами.

Економічні витрати — це ті виплати, які підприємство повинне зробити,
або ті доходи, які підприємство повинно забезпечити постачальнику
ресурсів для того, щоб відволікти ці ресурси від використання в
альтернативних виробництвах.

Виходячи з цього визначення категорія витрат виробництва, або
економічних витрат, належить до мікроекономічного рівня, хоча й не
виключений вплив на неї з боку макроекономічних структур.

Припустимо, що за рік роботи підприємство одержало загальний виторг на
суму 240 000 грн. Розглянемо підсумовування рахунків з точки зору
бухгалтерії.

Сума загального виторгу (грн.) 240 000

Амортизація 20 000

Витрати на матеріали 60 000

Витрати на оплату найманої праці 40 000

Комунальні послуги 10 000

Загальні (явні) витрати 130 000

Бухгалтерський прибуток 110 000

За цим підрахунком бухгалтерські витрати становлять 130 000 грн., а
бухгалтерський прибуток — 110 000 грн. Однак цей бухгалтерський прибуток
не точно відображає економічні результати підприємницької діяльності, бо
в ньому не враховано неявні витрати. А вони становлять вагому частку
загальної кількості використаних на підприємстві ресурсів.
Використовуючи власні ресурси (основний і оборотний капітал, землю,
власну працю та підприємницький хист), підприємець несе неявні витрати,
тобто відмовляється від процента (ренти) на капітал, ренти від земельної
ділянки, заробітної плати.

У зв’язку з цим розглянемо складові бухгалтерського прибутку (цифри
довільні).

Бухгалтерський прибуток (грн.) ? 110 000

Втрачений процент ? 10 000

Втрачена земельна рента ? 2 000

Втрачена заробітна плата ? 40 000

Втрачений дохід за підприємницький

хист (нормальний прибуток) ? 10 000

Загальні неявні витрати ? 31 000

Економічні витрати ? 192 000

Економічний прибуток ? 48 000

Чому нормальний прибуток є складовою економічних витрат? Тому що
підприємцю потрібна мінімальна плата (у нашому прикладі 10 000 грн.) для
утримання його підприємницької діяльності в межах цього підприємства. Ця
мінімальна плата називається нормальним прибутком, який підприємець
одержує понад свою умовну заробітну плату, яку він одержував би на
іншому підприємстві як найманий працівник. Нормальна винагорода за
виконання підприємницьких функцій є неявними витратами поруч із неявним
процентом, рентою і зарплатою.

Економісти вважають витратами всі платежі — явні та неявні, — які
потрібні для залучення ресурсів до конкретного виду діяльності.

Виплати фірми, пов’язані з виробництвом продукції або наданням послуг,
можуть бути або зовнішніми, або внутрішніми.

Зовнішні витрати являють собою плату постачальникам ресурсів (праці,
сировини, енергії і т. д.), які не є власністю даного підприємства. Але
підприємство може використовувати ресурси, що належать до його
власності.

Використання будь-якого ресурсу пов’язано з певними витратами, незалежно
від того, кому він належить, і власні ресурси підприємства хоча й не
оплачуються, але чогось коштують. Виходячи з логіки економічної
доцільності власні ресурси теж підкоряються загальним закономірностям
альтернативності використання ресурсів.

Витрати на власний і самостійно використаний ресурс є внутрішніми
витратами.

Приклад. Припустимо, що перукар, який надає відповідні послуги
населенню, є власником приміщення і відповідного устаткування. Хоча на
підприємстві відсутні зовнішні витрати, внутрішні є. Адже перукар,
використовуючи власне приміщення, недоодержує щомісячний дохід, котрий
він міг би одержати, здаючи це приміщення в оренду. Так само буде і з
оплатою праці самого перукаря, яку він отримав би, виконуючи відповідні
функції на підприємстві, що належить іншому власникові.

Крім того, як зазначалося, до економічних витрат належать нормальний
прибуток — мінімальна плата, необхідна для утримання підприємницького
таланту в межах даного підприємства. Якщо ця мінімальна винагорода не
буде забезпечена, то підприємець переорієнтує свій підприємницький хист
на інший напрям діяльності, в іншу сферу або навіть відмовиться від
підприємництва заради одержання заробітної плати.

Виходячи з викладеного вище дамо кількісне визначення витрат
виробництва, або економічних витрат. Економічні витрати — це сума
зовнішніх і внутрішніх платежів, включаючи в останні і нормальний
прибуток, необхідних для того, щоб залучити і утримати ресурси в межах
даного напряму діяльності.

Постійні і змінні витрати. Виробництво потребує не тільки праці, землі і
капіталу, але також і часу. Трубопроводи не можна збудувати за одну ніч.
Щоб пояснити роль часу у виробництві і для витрат, треба розрізняти три
різних часових періоди. Ми визначаємо миттєвий період як проміжок часу,
який настільки короткий, що виробництво залишається сталим.
Короткостроковий період означає час, протягом якого підприємства можуть
пристосувати виробництво шляхом переміни змінних факторів, таких як
матеріали і праця, але не можуть змінити сталі фактори, такі як основний
капітал.

Довгостроковий період — це проміжок часу, достатній для того, щоб усі
фактори виробництва, у тому числі й основний капітал пристосувати до
потреб ринку протягом цього періоду.

В економічній теорії короткостроковий період використовують для
визначення постійних, змінних і граничних витрат.

Постійні витрати (ПВ) — це витрати, величина яких не залежить від зміни
обсягу продукції. Які витрати підприємств є постійними? Такі як орендна
плата, амортизація основного капіталу, страхові внески, утримання
управлінського персоналу. Постійні витрати виплачують навіть тоді, коли
продукцію взагалі не виробляють.

Змінні витрати (ЗВ) — це витрати, величина яких у короткостроковому
періоді змінюється залежно від зміни обсягу продукції. Вони складаються
з витрат на сировину, заробітну плату, пальне, тобто містять усі
витрати, які не належать до постійних.

Валові, середні і постійні витрати. Постійні і змінні витрати у
сукупності становлять валові витрати (ВВ).

За означенням завжди ВВ = ПВ + ЗВ.

Поділ витрат на постійні і змінні має важливе значення для аналізу
діяльності підприємства, особливо в разі прийняття рішення про
скорочення обсягів виробництва або навіть про закриття підприємства
через його збиткову діяльність.

Аналіз динаміки змінних витрат необхідний для вирішення питання про
обсяги випуску продукції. Змінні витрати, а отже, і валові, зростають зі
збільшенням обсягів, але постійні не змінюються, і тому витрати на
одиницю продукції зменшуються.

Це зменшення має свої межі, після чого витрати збільшуються. Ця межа —
граничні витрати.

Граничні витрати (ГВ) є одним із найважливіших понять у політичній
економії. Вони визначають додаткові витрати на одну додаткову одиницю
продукції. Щоб проілюструвати обчислення граничних витрат, використаємо
дані табл. 7.1.

Таблиця 7.1

Розрахунок граничних витрат

Обсяг продукції Валові витрати, грн Граничні витрати

1 2 3

0 110 —

1 170 60

2 220 50

3 260 40

4 320 60

5 420 100

Цифри стовпця 3 отримуємо відніманням ВВ на певний обсяг продукції зі
стовпця 2 від ВВ на попередній її обсяг. Оскільки змінні витрати завжди
зростають, як і валові витрати, то єдина відмінність полягає в тому, що
змінні витрати за визначенням повинні починатися з нуля, а не зі сталої
суми постійних витрат.

Граничні витрати виробництва — це додаткові витрати на виробництво
однієї додаткової одиниці обсягу продукції:

.

Дослідження західних учених показують, що криві граничних витрат мають
U-подібну форму. Ця U-подібна крива спадає на початковій стадії,
досягаючи мінімальної точки, і потім починає підніматися. Криву
граничних витрат показано на рис. 7.1. Для її обчислення використовують
дані табл. 7.1.

Рис. 7.1. Граничні витрати

Закон спадної віддачі. Витрати на виробництво будь-якого продукту
підприємства залежать не тільки від цін необхідних ресурсів, але й від
технології — кількості ресурсів, які необхідні для виробництва. Протягом
короткострокового періоду підприємство може змінити обсяг виробництва
через поєднання кількості ресурсів з фіксованими потужностями. Так,
кожна одиниця приросту витрат праці додає щоразу менше одиниць
продукції, якщо інші фактори виробництва залишаються сталими.

Згідно із законом спадної віддачі продукт кожної додаткової одиниці
фактора виробництва буде зменшуватися, якщо величина витрат цього
фактора збільшується, а інші фактори залишаються сталими.

Дія закону спадної віддачі пояснює нам динаміку граничних витрат. Отже,
взаємозв’язок між законами продуктивності і кривими витрат такий: у
короткостроковому періоді, коли фактори виробництва, такі як капітал, є
сталими, віддача змінних факторів спочатку зростає, потім знижується.
Відповідно криві граничних витрат спочатку зменшуються, а потім
зростають, після того як віддача починає зменшуватися.

Середні витрати — це витрати на одиницю випуску продукції, які
дорівнюють валовим витратам, поділеним на вироблену кількість товару,
виходячи з того що валові витрати є сумою постійних і середніх змінних.
Іншими словами,

Середні постійні витрати являють собою постійні витрати, поділені на
обсяг випуску продукції. Відповідно розраховуються і середні змінні
витрати. Слід зауважити, що валові середні витрати безпосередньо
залежать від середніх постійних і середніх змінних.

Середні витрати мають велике значення для підприємця, оскільки вони
дають змогу визначити, за якого обсягу виробництва витрати на одиницю
продукції будуть мінімальними. Порівнюючи середні валові витрати з ціною
продукції, можна визначити ступінь прибутковості виробництва.

Кількісний вимір витрат виробництва продукції на рівні первинної ланки
(підприємства, фірми) виражається за допомогою широковживаної у
вітчизняній науці і господарській практиці такої економічної категорії,
як собівартість, яка обчислюється у грошовій формі. Собівартість — це
грошове вираження витрат господарського суб’єкта на виробництво
продукції, що відбиває витрати засобів виробництва і заробітної плати на
його створення. З цього питання К. Маркс писав так: «З точки зору
капіталіста витрати виробництва складаються тільки лише з тих грошей,
які він авансував або тільки з тієї частини витрат виробництва товару,
які він оплатив» (Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — 2-е вид. — Т. 26. — Ч.
3. — С. 265).

Фактично собівартість — це інша назва бухгалтерських витрат. Кожна
країна законодавчо регулює структурні елементи собівартості, у тому
числі норми та методи амортизації, ставки відрахувань на соціальні та
інші потреби тощо.

0>vx?ob

d

Tooooooooocccoooocooooooooo

JTHKpN?

????????H?H??????????H?H??????

??

f?kHmo?Z *!DcI¦8§h§¤?d«U®`°¬?1/4¶$?B3/4’AUeAeJA?A*Eooooooocooooooooooooo
ooooo

з основних оперативних показників його господарської діяльності.
Товаровиробник завжди прагне до найбільш раціонального використання
ресурсів з метою зменшення собівартості, збільшення обсягів виробництва
і підвищення на цій основі прибутковості.

2. Витрати виробництва, вартість товару і його ціна

Класична теорія про витрати. Теорія трьох фа-

кторів виробництва. Неокласична теорія витрат і вартості.

Це питання теми слід розглядати з точки зору різних підходів до
тлумачення витрат виробництва, вартості і ціни різними економічними
школами.

За класичною економічною теорією, представниками якої були У. Петті, А.
Сміт, Д. Рікардо і яка одержала подальший розвиток у працях К. Маркса,
вважалося, що основу ціни становлять затрати праці, живої і уречевленої,
на основі яких формується вартість товару. Таким чином, ціна — це
грошова форма вираження вартості товару. А вартість — це уречевлена в
товарі суспільна праця. Розробляючи цю тезу, К. Маркс розрізняв
суспільні витрати виробництва товару, які визначаються затратами праці,
та індивідуальні витрати виробництва, які визначаються витратами
капіталу товаровиробника.

Капіталістичні витрати у К. Маркса мали такий вигляд:

де ВК — капіталістичні витрати виробництва; С — постійний капітал,
авансований у засоби виробництва; V — змінний капітал, авансований у
найману робочу силу.

Капіталістичні (індивідуальні) витрати менші від суспільних на величину
додаткової вартості m, яка створюється найманим робітником зверх
вартості його робочої сили і набуває форми прибутку, який привласнюється
власником капіталу і є рушійною силою капіталістичного виробництва.
Кожний товаровиробник намагається знизити індивідуальні витрати
виробництва, щоб потім, продавши свій товар за ціною, близькою до
вартості, збільшити свій прибуток.

У першій половині ХІХ ст. з’являється теорія витрат виробництва, за якою
витрати виробництва (як сума витрат на засоби виробництва і оплату
праці) є основою цінності, а відповідно і ціни товару.

У той самий час виникла і набула поширення теорія трьох факторів
виробництва (Ж. Б. Сея і Ф. Бастіа). Згідно з цією теорією у виробництві
товарів і формуванні вартості беруть рівноправну участь праця, капітал і
земля: праця створює заробітну плату, капітал — прибуток (процент),
земля — ренту.

У другій половині ХІХ ст. виникло і набуло поширення трактування ціни з
позиції корисності товару, а точніше, корисності блага. У межах
корисності виділялась гранична корисність, тобто корисність кожної
наступної одиниці приросту блага, яке спрямовується на задоволення
певної потреби. Тут кожний покупець—споживач має свою шкалу цінностей, і
тому одне й те саме благо має різну цінність, через те що покупець
оцінює його з урахуванням власних потреб, а тому й ціна буде різною за
зміни умов, в яких перебуває споживач.

Цінність, а відповідно, і ціну визначає споживач, і сама цінність
безпосередньо не пов’язана із затратами праці та інших фа-

кторів виробництва. У міру задоволення потреб цінність блага
зменшується, а тому сама цінність обернено пропорційна рідкості блага і
прямо пропорційна інтенсивності потреб. Не важко помітити, що тут
надається перевага суб’єктивно-психологічному підходу для визначення
вартості, а відповідно, і ціни продукту.

У кінці ХІХ ст. створюється неокласична теорія вартості, а отже, і ціни
(засновник А. Маршалл). Згідно з цією теорією ціна товару визначається
попитом і пропонуванням, при цьому в короткостроковому періоді попит
формує ціну на основі граничної корисності, а пропонування — на основі
витрат виробництва. На основі взаємодії попиту і пропонування формується
рівноважна ціна. Рівноважна ціна може змінюватись під впливом багатьох
факторів, які є складовими формування оптимальної ціни, а отже, і
ринкової рівноваги (див. тему 5).

Загальновизнано, що ціна має нижню і верхню межі. Виробник не може
тривалий час продавати свій товар за ціною, яка не компенсує його
витрати, — це нижня межа ціни. У той самий час є верхня межа, обумовлена
платоспроможністю споживача та його можливістю і готовністю купити
товар. Якщо ціна подолає верхню межу, то покупець через відсутність
грошей не зможе придбати цей товар. Нижня і верхня межі ціни постійно
змінюються під впливом різноманітних факторів, як то: попит і
пропонування, монополізація ринку, можливість вибору альтернативних
товарів.

Сучасні погляди на витрати виробництва, вартість і ціну формуються
практично під впливом неокласичних ідей, згідно з якими ціна
встановлюється на основі дії ринкових сил вільної конкуренції, що
перебувають під постійним впливом деформуючих факторів, залежно від яких
формуються моделі ринків.

3. Прибуток, його сутність і структура. Норма прибутку

Сутність прибутку і його структура. Норми прибутку.

Сутність прибутку і його структура. Підприємницька діяльність
господарюючих суб’єктів спрямована на одержання прибутку. Саме наявність
прибутку або можливість його одержання спонукає їх входити в певну сферу
діяльності, а за відсутності прибутку або навіть загрози його
відсутності — покидати певний сегмент ринку.

Що таке прибуток? Яке його походження? Яка структура? Від чого він
залежить? Це лише мала частина питань, що виникають при зіткненні з
категорією прибутку. На перший погляд, сутність категорії прибутку
зрозуміла кожному працюючому на підприємстві менеджеру чи робітникові.
Проте це далеко не так. Саме тому існують десятки визначень прибутку, що
свідчить про різне значення і тлумачення слова «прибуток» різними
вченими. І це не дивно, тому що уявлення про прибуток пов’язано з
поняттями витрат виробництва, процента тощо та факторами, що їх
формують.

Найчастіше прибуток визначається просто як валова виручка мінус валові
витрати. Після того як фірма сплатила всі витрати, залишився прибуток
або чиста виручка. Ще простіше кількісно можна визначити прибуток як
різницю між сумою, що отримана з продажу, і собівартістю продукції. Але
перед тим як погодитися з таким обчисленням розміру прибутку, треба
з’ясувати, що слід уважати витратами. Не випадково, що бухгалтери та
економісти по-різному підходять до розуміння прибутку. А законодавчі
органи різних країн або тої чи іншої країни в різний час по-різному
підходять до елементів формування витрат або собівартості відповідно до
визначення обсягів прибутку, системи і механізму оподаткування.

Бухгалтерський прибуток являє собою загальну виручку фірми за мінусом
зовнішніх витрат або витрат на залучення ресурсів. Економічний прибуток
— це загальна виручка за мінусом валових витрат (зовнішніх і внутрішніх,
включаючи в останні і нормальний прибуток підприємця) по залученню
ресурсів з урахуванням їх альтернативної вартості. Якщо сума грошових
надходжень перевищує економічні витрати фірми, то будь-який залишок
нагромаджується в руках господарюючого суб’єкта. Цей залишок і є
економічним, або чистим, прибутком, який може бути або позитивним, або
негативним.

Постають питання, коли і за яких умов з’являється цей залишок і хто й
чому його привласнює?

Неокласична економічна школа стверджує, що економічний прибуток належить
підприємцеві. Підприємець і тільки він є єдиним претендентом на цей
надлишок. Цей надлишок відсутній у статичній економіці. Статична
економіка — така, в якій усі основні дані — пропозиція ресурсів, їх
технічні характеристики, смаки споживачів — постійні і незмінні.
Постійними також є показники витрат, дані про пропозицію ресурсів, з
одного боку, і дані про попит і дохід — з іншого. У цих умовах дії всіх
контр-

агентів економічної діяльності можуть бути передбаченими, а тому
відсутній економічний ризик. Якщо й виникне в деякій сфері чистий
прибуток, то в умовах чистої конкуренції він зникне в довгостроковому
періоді в результаті збільшення чи зменшення підприємств у даній сфері.
Усі витрати виробництва будуть повністю відшкодовуватися, не залишаючи
ніякого лишку у вигляді чистого прибутку. На думку
економістів-неокласиків, економічний прибуток притаманний динамічній
економіці. Він пов’язаний з інноваційною діяльністю і є винагородою за
ризик, за можливі втрати в умовах ринкової невизначеності. Він може
виникнути також у результаті монополізації економічної влади і створення
відповідних умов на свою користь по передбаченню економічної ситуації.

У результаті інноваційної діяльності створюються необхідні умови щодо
зниження витрат виробництва і, відповідно, одержання прибутку. Для цього
необхідні нововведення в усіх видах діяльності підприємства: виробничій,
комерційній, управлінській і т. д. Тільки в цьому разі можна знизити
витрати і забезпечити надлишки зверх витрат. А це можливо, коли фірма
здійснить ряд заходів, спрямованих на підвищення продуктивності праці.

Згідно з марксистською теорією прибуток є перетвореною формою існування
додаткової вартості, яка створюється додатково працею у сфері виробничої
діяльності й існує в різних формах як результат розподілу і
перерозподілу додаткової вартості між відповідними сферами
функціонування капіталу. Прибуток тут виступає як економічна форма
реалізації права власності на капітал у різних сферах його застосування.

У традиційному та елементарному розумінні прибуток є найбільш значущим і
практично єдиним показником успіху підприємства та хорошого управління
ним. Прибуток — це знак бажаного успіху, а надія на його одержання
служить стимулом діяльності.

Величина прибутку, його обґрунтованість і механізм розподілу можуть
суттєво змінюватись залежно від підприємства, ситуації, економічної
системи. Але важливо не те, як визначається прибуток, а те що
підприємство може виникнути і успішно функціонувати тільки тоді, коли
очікується якась винагорода. За відсутності інших стимулів та інших
підходів такою винагородою для підприємства в цей час є категорія
прибутку.

Норми прибутку. Підприємство завжди орієнтовано на прибутковість —
здатність створювати прибуток. Прибутковість підприємства визначається
як абсолютно — у грошовому вираженні, що є масою прибутку, так і
відносно — у нормі прибутку. Норма прибутку розраховується як відношення
прибутку в грошовому вираженні до всього авансованого капіталу, виражене
у відсотках.

Норма прибутку свідчить про ступінь прибутковості капіталу в конкретній
сфері його застосування. На масу прибутку впливають фактори, які
визначають обсяг виробництва, і ціна, за якою реалізується продукція.
Але основний і визначальний фактор збільшення прибутку — це зниження
витрат виробництва.

Самі витрати виробництва перебувають під впливом цілої низки факторів,
головним серед яких є використання досягнень науки і техніки, що
матеріалізуються у виробництві в більш удосконалених засобах виробництва
та в більш кваліфікованій робочій силі.

Незважаючи на те що залучення додаткових, більш досконалих факторів
коштує більших витрат, їх високоефективна віддача перекриває витрати на
залучення. Іншим фактором зниження витрат і, відповідно, збільшення
прибутку є зниження ціни на економічні ресурси. Це сприяє розширенню
масштабів виробництва з тими самими фінансовими ресурсами.

На норму прибутку впливає економічна політика держави. Держава через
свою фіскальну політику може створити сприятливі умови для
функціонування капіталу в певній сфері.

Література

1. Альтернатива: выбор пути (Перестройка управления и горизонты риска) /
Рук. авт. колл. В. Н. Бойков, А. А. Сергеев. — М.: Мысль, 1990.

2.Бажал Ю. Еволюційна парадигма економіки перехідного пе-

ріоду // Економіка України. — 1993. — № 8.

3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т. / Пер. с фр. — М.: Междунар.
отношения, 1994.

4. Бастиа Ф. Экономические гармонии / Ж.-Б. Сэй, Ф. Бастиа. Трактат по
политической экономии / Ж.-Б. Сэй. Экономические софизмы. Экономические
гармонии (Ф. Бастиа). — М.: Дело, 2000.

5. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. — К.:
Ніка-Центр: Ельга, 2000.

6. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального
прогнозирования / Пер. с англ. — М.: Academia, 1999.

7. Беляєв О. О., Бебело А. С. Перехідна економіка: основні концепції та
характерні риси // Вчені записки: Наук. зб. — Вип. 3. — К.: КНЕУ, 2001.
— С. 23 — 29.

8. Бергер П. Л. Капіталістична революція: П’ятдесят пропозицій щодо
процвітання, рівності і свободи / Пер. з англ. — К.: Вища шк., 1995.

9. Богиня Д. Актуальні проблеми регулювання доходів і організації
заробітної плати на етапі трансформації економіки України // Україна:
аспекти праці. — 2000. — № 6.

10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М., 1997.

11. Борщаговская Э., Воронина А. Регулирование трудовых отношений на
основе трудовых соглашений // Экономика Украины. — 1994. — № 4.

PAGE 5

ГВ

1

2

3

4

5

q

ГВ

Обсяг продукції

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020