.

Класифікація ринків і загальні ознаки їх функціонування (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 6481
Скачать документ

Реферат на тему

Класифікація ринків і загальні ознаки їх функціонування

План

1.Принципи класифікації ринків. Ринок предметів споживання

2. Ринки виробничих ресурсів: попит і пропонування

3. Ринок капіталів

Література1. Принципи класифікації ринків. Ринок предметів споживання

Принципи класифікації ринків. Сучасний ринок є складним, полісистемним
утворенням. Пізнати ринок неможливо без глибокого аналізу його
структури, тобто елементів, з яких він складається і які взаємодіють між
собою. Ринок розмежовують на різні елементи (сектори або сегменти) за
такими критеріями: економічне призначення об’єктів ринкових відносин;
ступінь зрілості ринкових відносин; відповідність окремих ринків чинному
законодавству; територіально-адміністративна ознака. У цій темі ми
розглядаємо класифікацію ринків, головним чином, за економічним
призначенням об’єктів ринкових відносин.

За цим критерієм складовими елементами ринку є: 1) ринок предметів
споживання; 2) ринок виробничих ресурсів — землі, робочої сили і засобів
виробництва; 3) ринок капіталів (капітальних благ); 4) ринок
фінансово-кредитних ресурсів; 5) фондовий ринок; 6) ринок
науково-технічних розробок та інформації. У даній темі перші три названі
сегменти є визначальними, вони становлять матеріальну базу ринкових
відносин.

Ринок предметів споживання. Один з найважливіших компонентів суспільного
ринку — ринок предметів споживання, призначений для задоволення
різноманітних особистих потреб людей.

Цей ринок безпосередньо характеризує взаємозв’язок виробництва і
особистого споживання, націленість виробництва на максимальне
задоволення фізіологічних, соціальних і духовних потреб членів
суспільства. Кожна економіка має вибирати кошик споживчих товарів, які
повинні бути вироблені. Безпосередньо споживчі товари і послуги виробляє
так званий другий підрозділ суспільного виробництва, а в промисловості —
галузі групи «Б». До галузей, які безпосередньо виробляють споживчі
блага, належать легка і харчова промисловості, значна частка виробництва
машинобудівного, аграрного, будівельного, транспортного комплексів і
галузей нематеріального виробництва (охорона здоров’я, освіта, культура
тощо).

На ринку споживчих товарів функціонують товари особистого споживання.
Вони поділяються на дві великі групи: матеріальні блага і послуги.
Матеріальні блага задовольняють особисті потреби людей своїми фізичними,
хімічними і біологічними властивостями. Корисність багатьох матеріальних
благ перебуває в прямій залежності від природних властивостей речі. Так,
хліб, масло, фрукти та інші продовольчі товари мають корисність, тому що
містять у собі білки, жири, вуглеводи та вітаміни, необхідні для
людського організму. Нафта є корисною як паливо, бо в процесі її
згорання виділяється велика кількість теплової енергії.

З розвитком виробництва корисність все більшої кількості матеріальних
благ особистого споживання формується в процесі виробництва. Це
стосується таких економічних благ, як посуд, меблі, холодильники,
телевізори, одяг, будинки і т. д. Праця та інтелект людини в поєднанні з
наукою дають можливість виробляти матеріальні блага з більш високими
рівнями корисності. Це легко простежити на поколіннях холодильників,
легкових машин, телевізорів, комп’ютерів та багатьох інших предметів
споживання.

Усезростаючу роль на ринку споживчих товарів виконують послуги.

Послуги — відповідна діяльність людини, що спрямована на задоволення
особистих потреб, але не набуває речовинно-матеріальної форми.
Відмінність корисності послуг від корисності речових благ полягає в:

фізичній невідчутності, тому що їх неможливо відчути органами чуття;

невід’ємності від свого джерела (трудової діяльності), тоді як продукт у
вигляді речі існує незалежно від наявності або відсутності джерела його
виникнення;

неможливості їх накопичення та зберігання; послуга існує одночасно в
момент «виробництва» та «споживання»;

індивідуальності та плинності якості: однакові продукти-речі мають одні
й ті самі якості, тоді як однакові послуги можуть надаватися на більш
високому або більш низькому рівні.

Послуги, які формують ринок споживчих товарів, обумовлюються набором
бажаних характеристик. Саме цей набір диференціює їх як блага і є умовою
формування різних галузей у сфері послуг особистого споживання. Це такі
галузі:

оптова і роздрібна торгівля;

транспорт і зв’язок;

освіта, культура та мистецтво;

кредитно-фінансова сфера в тій частині, яка обслуговує особисті потреби
людей;

комунальні послуги;

потреби відпочинку: готельні та ресторанні послуги, туризм тощо.

Особливим елементом ринку товарів особистого споживання є духовні блага:
книжки, журнали, газети, наукові відкриття, частка яких на ринку товарів
особистого споживання неухильно зростає.

Місткість ринку споживчих благ залежить від виробничих можливостей
кожної окремої галузі.

Чим потужніші галузі і сфери, що виробляють засоби для життя (їжу, одяг,
житло, автомобілі, меблі, побутову техніку і безліч інших речей та
послуг), тим більшим, місткішим і з більшою кількістю секторів буде
кошик товарів вітчизняного виробника. Українське виробництво тривалий
час перебувало у стані глибокої кризи і занепаду, тому ринок вітчизняних
споживчих товарів у 1999 р. був утричі меншим ніж у 1990 р. Із 2000 р.
ситуація на національному ринку споживчих товарів починає виправлятися
на краще, оскільки тепер щорічно виробництво споживчих товарів зростає.

У сучасній економіці України прийняття більшості важливих рішень щодо
особистого споживання ґрунтується на системі ринків і цін. У ринковій
системі споживачі віддають свої гроші, щоб купувати те, що найбільше
хочуть, подібно до виборців, які віддають голоси на виборах. Ті
споживачі, що мають найбільше грошей, справляють найбільший вплив на
вибір того, що виготовляти і хто користуватиметься благами.

Отже, виробництво взаємодіє з особистим споживанням людей через такі
ключові категорії, як пропонування, продуктивність праці, витрати
виробництва, якість продукції, уподобання споживачів і їх
платоспроможний попит.

На обсяг пропонування засобів до життя впливає фактор часу (див. рис.
9.1).

Припустимо, що підприємства харчової галузі виробляють і постачають на
ринок вироби з м’яса, наприклад шинку.

У межах найкоротшого періоду в розпорядженні виробників не має часу, щоб
відреагувати на зміни в попиті, тим більше на зміни в пропонуванні. Їм
недосить часу, щоб зробити позитивні зміни у виробництві або збільшити
обсяг виробництва. Тому, як це видно на рис. 9.1 а, підвищення ціни
попиту з P0 до Pm лише нормує споживання фіксованої кількості шинки, але
ніяким чином не веде до зростання обсягу її виробництва. Тому крива
пропонування шинки SМQ0 буде абсолютно нееластичною, тобто вертикальною.

Рис. 9.1. Фактор часу,

обсяги та еластичність

пропонування продовольства:

а — найкоротший період; б — короткий період; в — тривалий період

У межах короткого періоду виробничі потужності окремих виробників і
всієї галузі залишаються незмінними. Але в підприємств є досить часу,
щоб використати свої потужності більш-менш інтенсивно. Так, у межах
даного періоду підприємства не здійснюють ніяких змін, але можуть
інтенсивніше використовувати працю, а тим самим і технологічні
можливості виробництва. Результатом буде зростання виробництва
продовольчого продукту як реакція на збільшення попиту. Така реакція з
боку виробників галузі означатиме більш високу можливість пропонування
шинки, що й показує пряма Ss на рис. 9.1 б. Зверніть увагу, що
збільшення попиту в даному разі відносно більше ніж у межах найкоротшого
ринкового періоду, зміна кількості пропонування продукції з Q0 до Qs і
відносно менша зміна ціни — з P0 до Ps. Ціна, таким чином, виявляється
нижчою ніж у прикладі з найкоротшим ринковим періодом.

У тривалому періоді достатньо часу для того, щоб підприємства галузі
встигли прийняти всі рішення щодо пристосування своїх ресурсів до вимог
нової ситуації на ринку попиту. Окремі підприємства можуть розширити
виробничі потужності; нові підприємства можуть увійти до складу галузі
(а старі — покинути її). Крім того, підприємства можуть піднести
продуктивність праці і знизити витрати на ціну пропонування на шинку.

На рис. 9.1в показано, що результатом буде зниження ціни — з Ps до Pi і
до P0 і велика зміна пропонованої продукції (з Q0 до Qi і до Q?i) як
реакція на розширення попиту. Останнє свідчить, що затрати праці та
витрати виробництва знизилися до вихідного пункту, яким є ціна P0, хоча
масштаби виробництва, пропонування і попиту збільшилися.

Виробництво споживчих благ для людей має бути адекватним
платоспроможному попиту населення. Якщо рівновага відсутня, то в
суспільстві виникає диспропорція: не вистачає певної кількості товарів
однієї групи і виникає перевиробництво товарів іншої. Ринок, як було
показано в темі 8, через конкуренцію, ціни, взаємодію попиту і
пропонування та інші механізми впливає на виробництво, змінюючи його
структуру, ліквідує ринкову нерівновагу і забезпечує збалансоване
функціонування виробництва й особистого споживання.

Таким чином, щоб збільшити обсяги виробництва і пропонування галузі,
потрібно:

піднімати продуктивність праці;

знижувати вартість продукції та її ціну;

підвищувати рівень оплати праці, тобто грошові доходи працюючих.

За таких умов крива пропонування шинки буде абсолютно еластичною, ціни
можуть не знижуватися через швидке зростання оплати праці; на цій основі
зростатимуть доходи населення, а значить, і попит на шинку. Пропонування
буде еластичним, що свідчитиме про зростання обсягів виробництва засобів
до життя та обсягів його купівлі на ринку населенням.

2. Ринки виробничих ресурсів: попит і пропонування

Ринки основних виробничих ресурсів. Граничний продукт і граничний дохід.
Особливості попиту на фактори виробництва. Пропонування факторів
виробництва.

Ринки основних виробничих ресурсів. Для діяльності підприємств будь-якої
галузі народного господарства потрібні виробничі ресурси: праця, земля,
засоби виробництва, підприємницькі здібності. У ринковій економіці
підприємства понад 90% виробничих ресурсів придбавають на ринку, тобто
за гроші. Таким чином, попит і пропонування, ціноутворення впливають на
рух виробничих ресурсів та їх зайнятість у виробничому процесі. В умовах
розвинутого товарного виробництва домогосподарства прямо чи
опосередковано володіють землею, працею, капіталом і підприємницькими
ресурсами і є їх постачальниками через ринок до виробничих структур.

Ринки основних виробничих ресурсів — це ринки землі, праці і засобів
виробництва, що використовуються для задоволення виробничих потреб.

Як і на ринку товарів та послуг особистого споживання, на ринку
виробничих ресурсів велике значення мають закономірності формування цін.

Найважливіше в цінах на ресурси те, що вони є основним чинником, який
впливає на грошові доходи. Видатки підприємств на придбання виробничих
ресурсів — це доходи (у вигляді заробітної плати, ренти, процента)
домогосподарств, що пропонують власні людські та майнові ресурси.

Виробничі ресурси підприємці використовують для того, щоб одержати
валовий дохід і таку його складову, якою є прибуток. Підприємець
намагається максимізувати прибуток від використання виробничих ресурсів,
придбаних на ринку.

Припустимо, що фермер завжди намагається господарювати ефективно, тобто
з найнижчими витратами, і виробляти максимальний обсяг продукції за
певної величини витрат факторів виробництва. А вирішуючи, що виробляти,
фермер максимізує економічні прибутки.

Якщо фермер придбав певну кількість землі, праці, машин і добрив, то
який обсяг продукції він отримає? Як зазначалося в темі 3, зв’язок між
величиною витрат факторів виробництва і кількістю продукції, яку мають
отримати, називають виробничою функцією.

Граничний продукт і граничний дохід. Теорія виробництва пропонує
обчислювати три показники результатів виробництва: загальний (фізичний)
продукт, середній продукт і граничний продукт. Загальний продукт показує
розміри виробленого продукту у фізичних одиницях (тонн пшениці, метрів
тканини, штук костюмів).

Розглянемо проблеми загального, середнього і граничного продукту за
допомогою даних табл. 9.1 та графіка на рис. 9.2.

Таблиця 9.1

ЗАГАЛЬНИЙ, СЕРЕДНІЙ І ГРАНИЧНИЙ ПРОДУКТ

У табл. 9.1 стовпець 1 показує кількість праці в одиницях, яка
збільшується від 1 до 5 одиниць, тоді як, наприклад, капітал залишається
кількісно і якісно незмінним. Застосування всіх одиниць праці забезпечує
обсяг загального продукту 3900. На основі загального продукту обчислимо
граничний і середній продукти. Ми бачимо, що перша одиниця праці дає
2000 одиниць граничного продукту, тоді як п’ята — лише 100 одиниць.
Загальний продукт дорівнює нулю для нульових затрат праці. Він зростає,
якщо застосовують додаткові одиниці праці. Водночас гранична
продуктивність додаткових одиниць праці спадає. Це ілюструє дію закону
спадної продуктивності виробничого ресурсу. На рис. 9.2 показано
графічно дію цього закону.

Графік на рис. 9.2 а показує, що загальний продукт збільшується
повільніше, якщо додається більше витрат одиниць фактора виробництва.
Графік на рис. 9.2 б показує зниження граничного продукту. Згладжуючи
східці, отримуємо спадну криву граничного продукту. Площу під кривою
граничного продукту (рис. 9.1 б) або темні прямокутники, додають до
загального продукту (рис. 9.1 а).

Рис. 9.2. Виведення граничного продукту із загального:

а — загальний продукт (ЗП); б — граничний продукт (ГП)

Якщо відомий загальний продукт, то легко отримати граничний продукт.

Граничний продукт фактора виробництва — це додатковий продукт або обсяг
продукції, отриманий унаслідок збільшення витрат цього фактора на одну
додаткову одиницю за сталої величини інших факторів виробництва.

Слід пам’ятати, що згідно із законом спадної віддачі граничний продукт
кожної одиниці фактора виробництва буде зменшуватися, якщо величина
цього фактора збільшується, а інші фактори залишаються сталими.

Спадна віддача та граничні продукти стосуються реагування обсягу
продукції на збільшення витрат окремого фактора виробництва за інших
сталих факторів (див.: Макконнэлл К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы,
проблемы и политика. — С. 47—50, 143—144). Але на практиці збільшення
одного фактора виробництва, як правило, супроводжується певним
збільшенням інших факторів виробництва чи поліпшенням їх якості, чи
іншими змінами і т. д.

Виробництво демонструє зростаючу, спадну або сталу віддачу залежно від
того, чи супроводжується збалансоване збільшення витрат усіх факторів
більшим від пропорційного, меншим від пропорційного чи саме пропорційним
зростанням обсягу продукції.

$

&

c

¤

“®#uuuuuuuuuuiaaaaOeaaaaaaaa

N.OnOAODPoRZS?T’??????????t?

l

-ід граничного продукту дорівнює ціні, помноженій на граничний продукт:

МRРі = МRі ( Р для кожного фактора виробництва,

де МR — граничний продукт (marginal produkt); Р — ціна в умовах
досконалої конкуренції; МRі — граничний продукт від фактора і.

Кожен фактор виробництва є продуктивним: земля, праця, капітал. Різні
виробничі фактори взаємозалежать один від одного. Саме ця
взаємозалежність продуктивності землі, праці і капіталу є причиною того,
що розподіл доходів — вкрай складне питання. Значною мірою воно
вирішується на ринку — через попит на фа-

ктори виробництва та їх пропонування.

Особливості попиту на фактори виробництва. Попит на фактори — похідний
попит. Скрупульозний аналіз попиту на фа-

ктори виробництва дає змогу визначити, що від попиту споживачів залежить
попит на хліб, борошно, зерно, речі, працю.

Отже, попит підприємства на виробничий ресурс є похідним попитом,
оскільки залежить від попиту споживача на його кінцеву продукцію. Тобто
підприємства виявляють попит на фактори виробництва, тому що ці фактори
дають змогу їм виробляти товар, який споживачі захочуть купити тепер або
в майбутньому.

Похідний характер попиту на ресурси означає, що стабільність попиту на
будь-який ресурс залежатиме від: 1) продуктивності ресурсу в процесі
створення блага і 2) ринкової вартості, або ціни, блага, виробленого за
допомогою цього ресурсу. Ресурс, що є високопродуктивним для виробництва
блага, яке високо цінує суспільство, користуватиметься великим попитом,
тоді як малопродуктивний ресурс має обмежений попит. Ця залежність між
продуктивністю ресурсу для підприємця і попиту на нього показана на
рис. 9.3 на прикладі попиту на працю.

Рис. 9.3. Попит на фактор виробництва

Попит на працю, як і на будь-який інший фактор виробництва, випливає з
доходу від граничного продукту праці. Якщо ціна фа-

ктора (праці, землі, засобів виробництва) зростає так, як це показано на
рис. 9.3, то підприємство, використовуючи правило найменших витрат,
попит на цей фактор скорочує, замінюючи його більшою кількістю інших
факторів. Якщо, наприклад, ціна одиниці праці зросте від 3 тис. грн. до
50 тис. грн., то попит на працю скоротиться з п’яти робітників до
одного; зате зросте попит на інші фактори, що є взаємозамінними.

Тим самим підприємство максимізує прибуток, збільшуючи застосування
праці (або будь-якого іншого фактора) доти, доки дохід від граничного
продукту (МR) цього фактора перевищує додаткові витрати (МС) (marginal
cost) на цей фактор.

Підприємство не купує фактори, які не оплачують самі себе.

Пропонування факторів виробництва. Разом з попитом на ресурси на ринку
функціонує пропонування виробничих ресурсів. Рішення щодо пропонування
ресурсів виробництва залежать від багатьох економічних і позаекономічних
факторів. Так, рішення щодо пропонування праці залежать від ціни робочої
сили (тобто ставки заробітної плати) та демографічних факторів, таких як
вік, стать, освіта, структура населення. Пропонування капіталу залежить
від попередніх інвестицій, зроблених фірмами, домогосподарствами та
державою. У короткому періоді величина основного капіталу, подібно до
землі, стала, але в тривалому періоді пропонування капіталу чутливе до
економічних факторів, таких як доходи або процентні ставки. Звичайно
вважають, що ціна пропонування землі є сталою і в тривалому періоді.

Пропонування факторів виробництва — це готовність їх власників постачати
виробничі ресурси на ринок за ціни відповідного рівня та з урахуванням
інших чинників.

Крива пропонування факторів може мати позитивний або негативний нахил
або навіть бути вертикальною. Так, уважається, що ціна землі не впливає
на пропонування землі, і в цьому разі пропонування землі буде абсолютно
нееластичним, а крива пропонування землі — вертикальною.

Рис. 9.4. Крива пропонування для факторів виробництва

Різні можливі коефіцієнти еластичності пропонування факторів виробництва
відображає крива пропозиції SS, показана на рис. 9.4. З цього рисунка
видно, що зростання ціни спочатку збільшує пропонування виробничого
ресурсу. Починаючи від точки А, зростання ціни не збільшує пропонування
цього ресурсу до точки В. Подальше зростання ціни навпаки стає причиною
того, що крива пропонування повертається у протилежному напрямі, а не
піднімається знизу вгору, зліва направо. Наприклад, якщо робітники
відчують, що за збільшеної реальної заробітної плати можуть дозволити
собі працювати менше годин, то пропонування праці скоротиться за високої
ставки заробітної плати.

Отже, ринковий попит на фактори виробництва формується як сума
індивідуального попиту кожного виду продукту (див. рис. 9.5). Так само
визначається і ринкове пропонування факторів виробництва. Рівноважна
ціна фактора виробництва на конкурентному ринку зупиниться на тому
рівні, де величини пропонування та попиту збігаються, тобто там, де
крива похідного попиту DD перетинає криву пропонування фактора SS, що
показано точкою Е на рис. 9.5. За цієї і тільки цієї ціни кількість
фактора виробництва, що його пропонують власники, саме відповідає тій
кількості, яку покупці готові купити. З цього рисунка ми бачимо, як
впливають зміни у пропонуванні або попиті на певний фактор виробництва.

Рис. 9.5. Визначення кількості виробничого ресурсу

і його ціни на конкурентному ринку

Теорія попиту і пропонування, застосована до факторів виробництва, дає
змогу дійти такого важливого висновку про доходи в ринковій економіці:
ціни факторів виробництва і доходи людей є певною мірою випадковими.
Сили попиту та пропонування діють так, що забезпечують високу віддачу на
фактори, які мають або обмежене пропонування, або на них існує високий
дохід від граничного продукту. З іншого боку, дохід від землі, праці або
капіталу буде знижуватися, якщо щоразу більша кількість кожного фактора
стає доступнішою, якщо для факторів знайдено інші близькі замінники або
люди не потребують товарів, для виробництва яких ці фактори найбільше
підходять.

3. Ринок капіталів

Ринок капіталів і ринок капітальних благ. Оренда і процент. Формування
ринків виробничих ресурсів і капіталів в Україні.

Ринок капіталів і ринок капітальних благ. Складовою ринку ресурсів є
ринок капіталів. Політична економія ділить, як зазначалося вище, фактори
виробництва на три групи: землю, працю і капітал. Перші два називають
первинними факторами виробництва, що наявні ще до процесу виробництва.
До первинних факторів зараховують фактор, що виробляється економікою, —
капітал, або, по-іншому, інвестиційні товари, або капітальні блага.
Капітал політична економія розглядає двояко: як фактор виробництва і як
ресурс, що приносить процент позичальнику.

Капітал як фактор виробництва складається з тих виготовлених товарів,
які, відповідно, застосовують для продукування інших товарів.

Окремі капітальні блага можна використовувати протягом кількох років,
тоді як інші — протягом століття і навіть більше. Проте суттєва риса
капітального блага полягає в тому, що воно є і фактором виробництва, і
продуктом одночасно.

Є три різновиди капітальних благ: будівлі й споруди (такі як заводи і
будинки), устаткування (споживче, такі як автомобілі, і виробниче —
устаткування тривалого використання та інші знаряддя праці) та запаси
(наприклад, верстати на складах торговця).

Капітальні блага купують і продають на ринках капітальних благ.
Наприклад, «Краматорськтяжмаш» продає різноманітне устаткування іншим
підприємствам. Це устаткування використовують, щоб підвищити
ефективність виробництва та розширити його масштаби. Механізм
функціонування ринку капітальних благ описано нами вище на прикладі
ринку засобів виробництва.

Оренда і процент. Ринок капіталів на відміну від ринку капітальних благ,
тобто засобів виробництва, слід розглядати з інших позицій: оренди або
такого її різновиду, як лізинг.

Більшість капітальних благ є власністю підприємств, що їх
використовують. Окремі з них власники віддають в оренду, тобто в
тимчасове використання.

Оренда — договір, що його укладають між собою орендодавець майна і
орендар щодо тимчасового використання певного капітального блага
(фабрики, споруди, верстата тощо) за відповідну плату. У цих економічних
відносинах капітальне благо виступає як капітал, тобто
суспільно-економічною категорією. Безпосередньо він відображає в собі
позичкові відносини.

Платежі за тимчасове використання капітальних благ називають орендною
платою. У зв’язку з орендною платою розглянемо норму прибутку на
капітал. Часто орендна плата включає в себе дві складові: амортизацію
основного капіталу і процент. Орендна плата за вирахуванням амортизації
є чистою орендною платою.

Співвідношення чистої орендної плати до капітальних витрат у гривнях і є
нормою прибутку на капітал. Вона показує суму грошей, яку отримують на
кожну інвестовану гривню, виміряну як кількість гривень за рік на гривню
інвестицій.

Норма прибутку на капітал — це щорічний чистий дохід (орендна плата
мінус витрати) на вкладену одиницю капіталу. Її вимірюють у процентах за
рік.

Отже, орендовані капітальні блага — це довгострокові активи, що дають
орендну плату орендодавцям протягом деякого періоду. Власник офісу може
збирати орендну плату протягом строку його амортизації, як власник
фруктового саду збирає плоди з дерев кожної осені.

Виникає питання: що є причиною оренди підприємцями капітальних благ? Це
зумовлено тим, що споруди, машини, верстати забезпечують вищу
продуктивність виробництва і праці. Тому люди зацікавлені в підвищенні
капіталозабезпеченості виробництва та праці.

Яким чином визначається чиста орендна плата, тобто ставка процента на
орендований капітал? Класичну теорію визначення процентної ставки і
доходу на капітал можна проілюструвати за допомогою простого випадку, в
якому всі реальні капітальні блага однакові. Крім того, припускається,
що економіка перебуває в стаціонарному стані, тобто відсутнє зростання
населення і науково-технічного прогресу.

На рис. 9.6 DD — це крива попиту орендарів на капітал. Вона відображає
взаємозв’язок між величиною попиту на капітал та нормою прибутку на
капітал. Звідки походить попит на капітал? Попит на капітал, як і попит
на працю, — «похідний попит». Його виводять із граничної продуктивності
капіталу, яка є додатковим обсягом продукту, що його продукують
додаткові одиниці капіталу. Крива DD характеризує не тільки рух попиту
на капітал, але й віддачу кожної додаткової одиниці капіталу.

Рис. 9.6. Визначення ставки процента і доходу

в короткостроковому періоді

Закон спадної віддачі можна зрозуміти з того факту, що крива попиту на
капітал на рис. 9.6 має нисхідну траєкторію. Перші одиниці капітальних
благ більш продуктивні, дають більший прибуток, і на них є попит.
Наступні одиниці капіталу менш продуктивні: вони користуються попитом за
нижчої ставки процента. На рис. 9.6 вертикальна лінія SS являє собою
пропонування капіталу в короткому періоді, протягом якого величина
капіталу не може змінитись. Перетин пропонування SS із кривою попиту DD
на капітал указує дохід на капітал у короткому періоді та реальну
процентну ставку в цьому самому періоді. На нашому рисунку це 10% за
рік. За цієї короткострокової рівноваги підприємці-орендарі готові
платити 10-процентну ставку щорічно, щоб орендувати капітальні блага. У
точці Е, де перетинаються попит і пропонування, величина капіталу саме
відповідає потребам орендарів.

Отже, у безкризовому економічному середовищі норма прибутку на капітал
дорівнює ринковій процентній ставці. Залишається додати, що цими самими
чинниками регулюється як попит, так і пропонування на інвестиції та
нагромадження капіталу.

Варто пам’ятати таке: ринкова процентна ставка виконує дві функції: вона
скеровує обмежене пропонування капітальних благ суспільства в ті сфери,
що забезпечують найвищу норму прибутку, та спонукає людей жертвувати
поточним споживанням, щоб збільшити розмір капіталу.

Складовою ринку виробничих ресурсів і споживчих благ є ринок
нерухомості. Під нерухомістю розуміють земельні ділянки, об’єкти,
збудовані на ній, у тому числі житлові будинки, офіси тощо. У ринковій
економіці на них існує попит, а платою виступає орендна плата. У темі 14
детально розглядатиметься ринок такого виду нерухомості, як земельні
ділянки.

Зауважимо, що в наступній темі 10 ми проаналізуємо ті капітали, які, за
нашою традицією, належать до сфери обігу: капітали кредитно-фінансової
сфери і торгівлі.

Формування ринків виробничих ресурсів і капіталів в Україні. Окремо слід
зупинитися на проблемах формування ринків праці, землі та капіталів в
Україні. Процес формування цих ринків у нашій країні ще не завершено,
проте, такі його атрибути, як попит і пропонування, ставки заробітної
плати, служби зайнятості, армія безробітних, допомоги по безробіттю тощо
уже діють і використовуються в процесі господарювання. Найменших успіхів
досягнуто у формуванні ринку землі. Земельний кодекс України відкриває
деякі можливості для торгівлі земельними ділянками як товаром. Складним
є процес становлення цивілізованого ринку капіталів, що пов’язано з
глибокою економічною кризою та формуванням нелегального ринку капіталів.
На нелегальному ринку України функціонує від 40 до 55 % капіталу і
товарів.

Література

1. Альтернатива: выбор пути (Перестройка управления и горизонты риска) /
Рук. авт. колл. В. Н. Бойков, А. А. Сергеев. — М.: Мысль, 1990.

2. Бажал Ю. Еволюційна парадигма економіки перехідного пе-

ріоду // Економіка України. — 1993. — № 8.

3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т. / Пер. с фр. — М.: Междунар.
отношения, 1994.

4. Бастиа Ф. Экономические гармонии / Ж.-Б. Сэй, Ф. Бастиа. Трактат по
политической экономии / Ж.-Б. Сэй. Экономические софизмы. Экономические
гармонии (Ф. Бастиа). — М.: Дело, 2000.

5. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. — К.:
Ніка-Центр: Ельга, 2000.

6. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального
прогнозирования / Пер. с англ. — М.: Academia, 1999.

7. Беляєв О. О., Бебело А. С. Перехідна економіка: основні концепції та
характерні риси // Вчені записки: Наук. зб. — Вип. 3. — К.: КНЕУ, 2001.
— С. 23 — 29.

8. Бергер П. Л. Капіталістична революція: П’ятдесят пропозицій щодо
процвітання, рівності і свободи / Пер. з англ. — К.: Вища шк., 1995.

9. Богиня Д. Актуальні проблеми регулювання доходів і організації
заробітної плати на етапі трансформації економіки України // Україна:
аспекти праці. — 2000. — № 6.

10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М., 1997.

11. Борщаговская Э., Воронина А. Регулирование трудовых отношений на
основе трудовых соглашений // Экономика Украины. — 1994. — № 4.

За українським правописом формула має такий вигляд: ГПЦі = ГПі ( Ц, де
ГП — граничний продукт; Ц — ціна; ГПі — гарничний продукт від фактора і.
(Прим. авт.)

PAGE

P

Pm

P0

SM

Q

Q0

D2

D1

0

a)

P

Ps

P0

SS

Q

Q0

D2

D1

0

б)

Qs

P

Pi

P0

SL

Q

Q0

D2

D1

0

в)

Qi

Q?i

S?L

Кількість праці,

од. Загальний

продукт Граничний

продукт Середній

продукт

1 2 3 4

0 0

2000

1 2000

2000

1000

2 3000

1500

500

3 3500

1167

300

4 3800

950

100

5 3900

780

0

1

2

3

4

5

Праця

4000

3000

2000

1000

ЗП

а)

0

1

2

3

4

5

Праця

3000

2000

1000

ГП

б)

60

50

40

30

20

10

0

1

2

3

4

5

L

d

d

Затрати праці

(кількість працівників)

Дохід від граничного продукту праці, тис. грн. на працівника

S

S

Кількість фактора

Ціна фактора

QF

PF

B

A

D

E

Кількість фактора

Ціна фактора

QF

PF

D

S

S

K

E

S

S

14

12

10

8

6

4

Норма прибутку і процентна ставка,

% за рік

Величина капіталу

D

r, i

D

0

2

Короткострокова рівновага

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020