Реферат на тему
Інфраструктура ринку і капітал сфери обігу
План
1. Ринкова інфраструктура
2. Позичковий капітал і процент. Банки
3. Капітал у сфері торгівлі. Торговий прибуток
4. Цінні папери як фіктивний капітал сфери обігу. Фондові біржі
Література 1. Ринкова інфраструктура
Поняття ринкової інфраструктури. Основні елементи ринкової
інфраструктури.
Поняття ринкової інфраструктури. Однією з важливих умов функціонування
ринку є наявність добре розвинутої ринкової інфраструктури. Від того,
наскільки добре вона розвинута залежить у кінцевому підсумку і
ефективність функціонування ринкової економіки. У свою чергу за рівнем
розвитку ринкової інфраструктури можна судити і про ступінь розвитку
ринку, ринкових відносин у тій чи іншій країні. Тому необхідною умовою
дієвості ринкових відносин є створення відповідної інфраструктури ринку.
Інфраструктура — сукупність галузей і підприємств, зайнятих
обслуговуванням суспільного виробництва. Розрізняють виробничу,
соціальну і ринкову (сфери обігу) інфраструктуру.
Інфраструктура ринку — це система підприємств і організацій, які
забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили.
Ринкова інфраструктура через свої елементи виконує такі основні функції:
здійснює правове та економічне консультування підприємців і захист їх
інтересів у державних і приватних структурах; забезпечує фінансову
підтримку, кредитування, включаючи лізинг, аудит, страхування нових
господарських формувань тощо; сприяє матеріально-технічному забезпеченню
і реалізації продукції підприємств; регулює рух робочої сили; створює
необхідні умови для ділових контактів підприємців; здійснює
маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування і т. ін., що в
кінцевому результаті забезпечує більш швидкий рух товарів і послуг від
виробника до споживача.
Основні елементи ринкової інфраструктури. Елементи ринкової
інфраструктури, через які реалізуються її функції, можна згрупувати у
три блоки: організаційно-технічна інфраструктура, куди входять товарні
біржі та аукціони, торговельні дома і торгові палати, холдингові і
брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, пункти прокату і
лізингу, державні інспекції, різного роду асоціації підприємців і
споживачів, транспортні комунікації та засоби оперативного зв’язку;
фінансово-кредитна інфраструктура ринку, куди входять банки, фондові і
валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та
інших громадських організацій, тобто всі ті, хто може і займається
мобілізацією тимчасово вільних ресурсів, перетворює їх у кредити, а
потім і в капіталовкладення; організаційно-дослідна інфраструктура ринку
включає наукові інститути, що вивчають ринкові проблеми,
інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні
навчальні заклади. Інститути та організації, що входять у цю
інфраструктуру, вивчають динаміку ринкової ситуації, розробляють
стратегію і тактику поведінки підприємців на ринку, розробляють прогнози
для уряду і підприємців, моделюють наслідки тих чи інших рішень,
консультують, залагоджують конфлікти між партнерами, готують
економістів, менеджерів і спеціалістів з маркетингу.
Крім загальної інфраструктури, яка обслуговує весь обсяг ринкових
відносин, існує спеціалізована інфраструктура, яка забезпечує ефективне
функціонування окремих ринків: товарів, капіталів, праці та ін. Так,
ринок капіталу обслуговують фондові біржі, страхові та аудиторські
компанії, брокерські контори, комерційні банки, інноваційні фонди,
інвестиційні фонди регіонального регулювання, страховий нагляд,
інспекції з контролю за цінними паперами, валютні біржі; ринок товарів —
товарні біржі, торговельні дома та торгово-посередницькі фірми,
брокерські контори, комерційні центри бізнесу, лізингові компанії,
аукціони, ярмарки, державні резерви і страхові фонди, державні інспекції
із цін і стандартів; ринок праці — біржі праці, центри підготовки
кадрів, державні фонди сприяння зайнятості, підприємництва, пенсійні
фонди, фонди зайнятості.
2. Позичковий капітал і процент. Банки
Сутність позичкового капіталу. Банки і банківська система. Сутність
позичкового процента. Кредит, його функції і форми. Банківський
прибуток.
Сутність позичкового капіталу. Чильне місце в інфраструктурному
забезпеченні ринку посідає позичковий капітал сфери обміну та установи,
що здійснюють його функціонування.
Позичковий капітал сфери обміну — це грошовий капітал, що надається в
позику його власником іншому власнику-підприємцю на певний час, на
умовах повернення, за плату у вигляді процента.
На відміну від лихварської позики грошовий капітал є позичковим у руках
кредитора (власника грошей) і промисловим та торговельним — у руках
промисловця і торговця. Загальна формула руху позичкового капіталу
Г — Г1. Позичковий капітал у формі грошового обслуговує промисловий і
торговельний капітал, поповнюючи їх грошові ресурси, яких не вистачає.
Збільшення маси капіталу за рахунок капіталізації прибутку відбувається
у сфері виробництва. Підприємець сфери виробництва «ділиться» часткою
прибутку з кредитором, використовуючи його грошові кошти як виробничий
ресурс—капітал.
У процесі використання грошей як ресурсу у формі капіталу він виступає
як капітал-власність і капітал-функція, що приносить доходи у формі
відповідно позичкового процента і підприємницького прибутку.
Отже, прибуток на позичковий капітал, який створюється у сфері
виробництва, розпадається на дві частини: на процент, що виступає у
формі ціни капіталу як ресурсу, і цю частину отримує капіталіст-власник;
на підприємницький прибуток, який отримує капіталіст-функціонер за
виробниче використання цього ресурсу.
Банки і банківська система. Посередником між капіталістом-власником
виступає банк, який забезпечує формування і рух грошового капіталу.
Банк — це фінансова установа, яка акумулює тимчасово вільні грошові
кошти (вклади), надає їх у тимчасове користування у формі кредиту
(позики), виступає посередником у взаємних платежах і розрахунках між
підприємствами, установами або окремими особами, регулює грошовий обіг у
країні, включаючи випуск (емісію) нових грошей.
Усі банки як фінансові установи організаційно і функціонально
упорядковані в банківську систему — сукупність різних видів національних
банків і кредитних установ, що діють у межах грошово-кредитного
механізму.
Банківська система країни включає:
1) центральний банк;
2) комерційні банки, у тому числі: ощадні, інвестиційні, іпотечні та
інші спеціалізовані банки.
Кожний елемент банківської системи відіграє важливу роль у
життєзабезпеченні ринкової системи. Основне призначення банків —
посередництво в переміщенні грошових засобів від кредиторів до
позичальників і від продавців до покупців грошових ресурсів.
Мета комерційних банків — одержання прибутку. Вони мають, як правило,
універсальний характер, створюються у формі пайових або акціонерних.
Акціонерні можуть бути відкритого і закритого типів. Детальніше про це
можна дізнатись у темі 12.
Комерційні банки успішно працюють за дотримання відповідних принципів:
робота в межах реальних ресурсів;
повна економічна самостійність і відповідальність;
взаємодія з клієнтами на ринкових засадах;
регулювання діяльності економічними методами і в межах закону.
Комерційні банки виконують такі функції:
створення грошей;
посередництво в кредиті;
стимулювання нагромаджень господарськими суб’єктами;
посередництво в платежах і забезпечення розрахунково-платіжного
механізму;
посередництво в операціях із цінними паперами.
Крім банків до інфраструктурних ланок функціонування позичкового
капіталу входять страхові компанії і пенсійні фонди, а також всілякі
інвестиційні компанії, фінансові компанії, спеціалізовані фонди, тобто
всі ті, хто бере участь у формуванні і функціонуванні позичкового
капіталу.
Вони все більшою мірою стають джерелом довгострокового кредитування,
вступаючи в конкурентну боротьбу на ринку капіталів. Усі
фінансово-кредитні інститути мають комерційний характер, тобто
здійснюють свою діяльність з метою одержання прибутку.
Прибуток як надлишок зверх авансованої вартості створюється у виробничій
сфері. Але оскільки грошовий позичковий капітал бере участь у створенні
цього надлишку, то його власник одержує певну частку прибутку у формі
процента.
Сутність позичкового процента. Позичковий процент — це вартість послуги,
яка надається кредитором позичальнику (клієнтові), у вигляді надання
йому за плату певної суми грошей на обумовлений строк. Обчислюється він
у процентах до суми кредиту, причому умовно, виходячи з розрахунку
користування кредитом протягом року. Рівень процента залежить від
розміру позик, строків, їх забезпечення, форми кредитування і ступеня
кредитних ризиків.
Нагадаємо, що економічну природу позичкового процента розглянуто в
темі 9.
Норма процента являє собою відношення річної суми процента до вартості
позичкового капіталу. Норма процента в умовах досконалої ринкової
конкуренції не може бути вищою від норми прибутку, яка забезпечується
використанням позичкового капіталу. Процент як плата за користування
позичковим капіталом є його ціною, а тому, як ціна на будь-який товар на
ринку, він залежить від попиту і пропонування на позичковий капітал.
Банківська система є складовою кредитно-банківської системи і виконує
основну функцію кредитування.
Кредит, його функції і форми. Кредит — форма руху позичкового капіталу,
тобто грошового капіталу, що надається в позику. За своєю сутністю він є
позичкою в грошовій або товарній формі на умовах повернення зі сплатою
процента і характеризує відносини між кредитором і позичальником.
Кредит, виражаючи відносини між кредитором і позичальником, забезпечує
при цьому трансформацію вільного грошового капіталу в позичковий.
Необхідність кредиту в ринковій економіці обумовлена самою природою
капіталу і закономірностями його кругообігу і обігу в процесі
відтворення. У процесі кредитування відбувається рух тимчасово вільних
коштів до господарських суб’єктів, які їх потребують. Кредит необхідний
як еластичний механізм, призначений для переливання вільного капіталу з
одних галузей в інші і зрівняння норми прибутку між ними. Крім того,
кредит дозволяє долати обмеженість індивідуального капіталу на шляху
його зростання як складової суспільного капіталу.
Кредит виконує такі функції:
акумулює і мобілізує грошовий капітал;
перерозподіляє грошовий капітал;
сприяє скороченню витрат обігу;
прискорює концентрацію і централізацію капіталу;
є інструментом регулювання економіки.
Організація кредитних відносин будується на додержанні принципів
повернення, строковості, матеріального забезпечення, платності.
Кредит існує в конкретних формах:
комерційний — продаж товарів у борг з відстрочкою платежу; знаряддя —
вексель, що оплачується через банк;
банківський — надається банками та іншими кредитно-фінансовими
установами, які мають ліцензію, різним господарським суб’єктам у формі
грошових позик;
споживчий надається банками, фінансово-кредитними установами і торговими
підприємствами приватним особам для оплати товарів довгострокового
користування;
іпотечний — під заставу;
державний — позичальник — держава; кредитор — населення і приватний
бізнес;
міжнародний — між державами в грошовій або товарній формі.
Серед усіх форм кредиту центральне місце посідає банківський кредит.
Банківський прибуток. Діяльність комерційних банків спрямовано на
отримання прибутку. Банківський прибуток являє собою різницю між
процентами на вкладений капітал і виплатою процентів за позиками.
Результативність роботи комерційного банку визначається нормою
банківського прибутку — відношенням чистого прибутку до власних коштів
(власного капіталу) банку.
3. Капітал у сфері торгівлі. Торговий прибуток
Суть торгового капіталу. Торговий прибуток. Оптова і роздрібна торгівля.
Суть торгового капіталу. У результаті суспільного поділу праці торгівля
починає відігравати самостійну функцію життєзабезпечення суспільства
через надання певних послуг споживчого і виробничого характеру, що
потребує певних ресурсів. Це формує торгівлю як самостійну сферу
підприємницької діяльності.
Капітал як ресурс набуває форми торгового капіталу, якщо він забезпечує
рух продукту від виробника до споживача. Функцією торгового капіталу є
обслуговування процесу купівлі і продажу товарів. Торговий капітал
історично передує капіталістичному способу виробництва. Він існував у
рабовласницькій і феодальній формаціях і виступав як незалежна і
самостійна форма капіталу.
Торговий капітал мав прогресивне значення в докапіталістичних формаціях.
Він був тією ланкою, що забезпечувала економічний зв’язок між
виробниками і споживачами. Торговий капітал розкладав натуральне
господарство феодального суспільства, прискорював перетворення
натурального господарства в товарне, активно сприяв розвиткові ринку.
Торговий капітал концентрував грошові ресурси в руках приватних осіб і
цим готував одну з умов виникнення промислового капіталу.
З розширенням виробництва для реалізації товарів стає необхідним досить
розвинутий ринок. Промисловець повинен більш чітко стежити за складним
механізмом обігу, ураховувати стан ринку та динаміку цін, тримати
торгових агентів тощо. Усе це вимагає додаткових витрат. Тому
створюється необхідність в особливій групі капіталістів, які
використовували б свої капітали виключно для обслуговування обігу
промислового капіталу, — в торговцях. Промисловець тепер уже може не
займатися реалізацією, доведенням товару до споживача. Цією справою
займається торговець. Виникає поділ праці між промисловим і торговим
капіталом, між промисловцем і торговцем. Функціонування торгових
підприємств вимагає залучення ресурсів у формі капіталу, праці,
підприємницького таланту, тому витрати у сфері торгівлі не мають
принципових відмін від сфери виробництва.
–
Ae
AE
:°?$
0
2
? 'n'?(///////////eeeeeeeeeeeeesse
9„9th9:F:oeeoeaYaYaOeaOeIAOe?OeaY°¦a?aYaYaYaYaYaYaYaOeaYaOeaOe?Oe?IOeaYa
OeaOe?Oea°¦a
@n@’@[email protected]"BTD
Література 1. Альтернатива: выбор пути (Перестройка управления и горизонты риска) / Рук. авт. колл. В. Н. Бойков, А. А. Сергеев. — М.: Мысль, 1990. 2. Бажал Ю. Еволюційна парадигма економіки перехідного пе- ріоду // Економіка України. — 1993. — № 8. 3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т. / Пер. с фр. — М.: Междунар. отношения, 1994. 4. Бастиа Ф. Экономические гармонии / Ж.-Б. Сэй, Ф. Бастиа. Трактат по политической экономии / Ж.-Б. Сэй. Экономические софизмы. Экономические гармонии (Ф. Бастиа). — М.: Дело, 2000. 5. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. — К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000. 6. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального прогнозирования / Пер. с англ. — М.: Academia, 1999. 7. Беляєв О. О., Бебело А. С. Перехідна економіка: основні концепції та характерні риси // Вчені записки: Наук. зб. — Вип. 3. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 23 — 29. 8. Бергер П. Л. Капіталістична революція: П’ятдесят пропозицій щодо процвітання, рівності і свободи / Пер. з англ. — К.: Вища шк., 1995. 9. Богиня Д. Актуальні проблеми регулювання доходів і організації заробітної плати на етапі трансформації економіки України // Україна: аспекти праці. — 2000. — № 6. 10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М., 1997. 11. Борщаговская Э., Воронина А. Регулирование трудовых отношений на основе трудовых соглашений // Экономика Украины. — 1994. — № 4. PAGE
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
