Реферат на тему
Капітал і наймана праця
План
1. Капітал як економічна категорія
2. Капітал і праця
Література 1. Капітал як економічна категорія
Історія етимології капіталу. Вивчаючи перше питання, слід звернути увагу
насамперед на те, що етимологія слова «капітал» нічого не роз’яснює.
Термін «капітал» (capitale, від лат. caput — голова) уперше з’являється
в ХІІ і ХІІІ ст. і означає «засоби, склади товарів, сума грошей, гроші,
позичені під процент». У своїй проповіді св. Бернандіно із Сієн
(1386—1444) говорив, що існує «породжуюча причина багатства, яку ми всі
звемо капітал» (див.: Бергер П. Л. Капіталістична революція: п’ятдесят
пропозицій. — К., 1995. — С. 34). Поступово термін починає вживатися в
більш вузькому значенні: грошове багатство виробника або купця.
У ХVІІ ст. цей термін у своєму вузькому значенні став загальноприйнятим,
особливо стосовно продуктивного капіталу. Іменник «капіталіст»
зустрічається вже в середині XVІІ ст. і позначає власників капіталу.
Слово «капіталізм» пізнього походження, його запровадив К. Маркс.
Отже, етимологія терміна «капітал» фіксує деякі ключові елементи
феномену: він первісно пов’язаний з грішми і являє собою специфічний
спосіб організації виробництва.
Перетворення грошей у капітал. Розглянемо категорію «капітал» у тісному
зв’язку з грішми. Ще в середньовічній Західній Європі гроші виступали не
тільки як загальний еквівалент, а і як найбільш абстрактна форма
суспільного багатства та абсолютний ліквідний засіб. Саме ці
характеристики сприяли перетворенню грошей у капітал. Спочатку
розглянемо механізм перетворення грошей у капітал і формулу руху
грошового капіталу.
Гроші стають капіталом лише тоді, коли їх пускають в обіг для наживи,
тобто для одержання грошової суми більшої ніж первісно вкладена.
Якщо продаж одного товару здійснюється задля купівлі іншого, то форма
товарного обігу має такий вигляд: Т—Г—Т. Тут гроші обслуговують обмін
товарів у функції засобу обігу. Безумовно, що і за такої форми товарного
обігу в руках окремих осіб можуть сконцентруватися значні суми грошей.
Виникне майнове розшарування, але воно не розкриває сутності категорії
«капітал».
Загальна формула руху капіталу така: Г—Т—Г(, де Г( =
= Г + ?Г, а ?Г — це приріст грошей над первісною сумою.
Таким чином, первісно авансована вартість Г не тільки зберігається в
обігу, але й змінює свою величину, долучає до себе додаткову суму
грошової вартості ?Г, тобто зростає. І саме цей рух перетворює гроші в
капітал.
Гроші використовувались як капітал, тобто з метою збагачення, ще за
рабовласництва і кріпацтва. У цих суспільствах існували так звані
допотопні форми капіталу — торговельний і лихварський.
Торговельний і лихварський капітали діяли у сфері обігу. Вони
безпосередньо не вторгалися у сферу виробництва, де продовжували
панувати відповідно рабовласницькі і феодальні порядки. Докорінний
поворот відбувається тоді, коли поряд з грошовим капіталом виникає
продуктивний капітал, формуючи специфічний спосіб організації
виробництва, який К. Маркс назвав капіталістичним.
Формула руху капіталу Г—Т—Г( є загальною, тому що в усіх галузях
розвинутого товарного господарства рух капіталу виступає в цій формі.
Крайні буквені члени цієї формули свідчать, що їй властива суперечність.
Оскільки Г( > Г, то виникає питання, що є джерелом ?Г, прибутку. Це є
однією з ключових проблем даного курсу політичної економії.
Первісне нагромадження капіталу. Формування продуктивного капіталу
історично пов’язується з первісним нагромадженням капіталу і
становленням капіталістичного підприємництва.
Капіталістичне підприємництво, що виникло в надрах феодалізму,
відрізнялось від попередніх форм товарного господарства перш за все як
велике виробництво, що використовує кооперацію праці багатьох найманих
робітників. Виникнення капіталістичного підприємництва пов’язане з
первісним нагромадженням підприємницького капіталу.
Первісне нагромадження капіталу, що створює капіталістичні відносини, є
процесом, який перетворює, з одного боку, засоби виробництва і засоби до
життя в капітал, а з іншого — безпосередніх виробників у найманих
робітників.
Процес первісного нагромадження являв собою передісторію капіталізму та
утвердження капіталістичного способу виробництва. Основу цього процесу
становив розвиток товарного виробництва. З розвитком ремесел і торгівлі
відбувалась усе більша диференціація ремісників, причому багаті цехові
майстри перетворювались спочатку в скупників, а потім у промислових
підприємців, що створювали капіталістичні майстерні та мануфактури.
У процесі первісного нагромадження капіталу велику роль відігравали
торговельний та лихварський капітали, які сприяли розвиткові
товарно-грошових відносин. Торговельний капітал часто рухався в
промисловість, і купець у цьому разі перетворювався в
капіталіста-мануфактурника. Лихварі ставали іноді банкірами. Водночас із
формуванням верстви найманих робітників відбувалось виникнення буржуазії
— власників грошового і продуктивного капіталу.
У процесі первісного нагромадження капіталу певну роль відігравало
насилля. Класичним прикладом того, як здійснювалось первісне
нагромадження капіталу, були драматичні події, що розгорнулися в
ХVІ—ХVІІ ст. в Англії. Тут обуржуазнене дворянство насильно зганяло із
земель селян, вільних від кріпосної залежності. Обезземелені селяни
вимушені були найматися до капіталістичних підприємців. Паралельно з цим
ішов процес формування верстви капіталістичних фермерів —
сільськогосподарських підприємців. Розорені й пограбовані селяни
перетворились у неімущих бідняків, готових за будь-яку платню працювати
на капіталіста-підприємця.
Велику роль відіграли й інші методи нагромадження багатств, такі як
система колоніального грабунку народів, колоніальна торгівля,
розкрадання державного майна, система державних позик і податків, митна
політика держави тощо.
У процесі трансформації економіки постсоціалістичних країн у
ринково-підприємницьку також здійснюється первісне нагромадження
капіталу — формування капіталістичного підприємництва і найманої робочої
сили. Особливостями українського первісного нагромадження капіталу є:
«прихватизація» багатства в процесі роздержавлення і приватизації майна
державних підприємств; розкрадання державного майна; створення фіктивних
підприємницьких структур; хабарництво державних чиновників; податкові
пільги для «своїх» тощо. Особливою формою первісного нагромадження
капіталу в Україні та в інших постсоціалістичних країнах є становлення
тіньового капіталу і тіньового капіталістичного підприємництва.
Сутність категорії «капітал». Капітал виникає тільки там, де
підприємець, будучи власником засобів виробництва та грошових ресурсів,
знаходить на ринку вільного робітника в ролі продавця робочої сили,
наймає його і здійснює процес виробництва товарів з метою одержання
більшої вартості, що виступає у формі прибутку.
У вітчизняній навчальній літературі капітал визначають так: «…це
авансована вартість, що в процесі свого руху приносить більшу вартість,
тобто самозростає». (Основи економічної теорії: політекономічний аспект…
— С. 239.)
Умовами, за яких функціонує категорія капітал, є:
1) високорозвинуті товарне виробництво, обіг і ринок;
2) наявність такої мотивації діяльності виробника, як особисте
збагачення за рахунок одержання прибутку;
3) зосередження в частини господарюючих суб’єктів значної кількості
засобів виробництва і грошових ресурсів;
t I® `„7 ?j?Oe??@‚AzPOQ¦SiV1/4X’Z?Z?]L^¬`Iaooooooooooooooooooooocoooo ,засобів виробництва і життєвих благ, що змушує їх найматися. Отже, капітал — це категорія, що виражає не стільки технічні чи організаційні, скільки соціально-економічні відносини. Ми розглядаємо капітал як явище соціально-економічне. Капітал — це авансовані підприємцями у виробництво товарів засоби виробництва, грошові ресурси і засоби на оплату найманої праці, які в процесі своєї продуктивної взаємодії забезпечують зростання вартості та збагачення підприємців. Багато дослідників уважають, що капітал — це сукупність засобів виробництва, які приносять дохід їхньому власникові. «Капітал, — пише видатний американський економіст П. Самуельсон, — цей термін часто застосовують до товарів виробничого призначення…», які «…перебувають у приватній власності, а вироблюваний ними дохід належить їх власникам». (Самуэльсон П. Экономика: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1964. — С. 64, 72.) Значного поширення набув погляд на капітал як на один з факторів виробництва, що поряд з працею, землею і підприємницькою діяльністю приносить дохід. Основоположником такого підходу можна вважати французького економіста Ж. Б. Сея. Усі розглянуті підходи загалом можна охарактеризувати як політекономічні. З погляду ж підприємця капітал є сумою вартісної оцінки майна і коштів, які він може використати для здійснення господарської діяльності та одержання прибутку. 2. Капітал і праця Наймана праця і робоча сила як товар. Капітал підприємця є його приватною власністю. Але його власність не поширюється на інший фактор виробництва — робочу силу вільних робітників. Останніх він може залучити через механізм наймання. Наявність найманої праці — обов’язковий соціально-економічний чинник функціонування в економічній системі суспільства категорії капітал. Економічна теорія розглядає дві основні форми працевлаштування людей: пряму і побічну. Пряме (безпосереднє) працевлаштування є характерним для дрібного товарного виробництва та сектору підприємств колективної власності. Пряме поєднання робочої сили і засобів виробництва можливе лише тоді, коли власник робочої сили водночас є власником (чи співвласником) підприємства, на якому він працює. Але в ринковій економіці більшість підприємств є приватною власністю підприємців-капіталістів. Певна частина підприємств є державною власністю. Наймана праця здійснюється за допомогою засобів виробництва, які не належать працівникові, тобто відчужені від нього; процесом праці керує власник засобів виробництва; результати виробництва присвоюються власником капіталу. Наймання праці — це письмовий чи усний договір між власником підприємства або його представником і працездатною особою про використання робочої сили суб’єкта, що працевлаштовується, у виробничому процесі підприємства за відповідну грошову винагороду. Грошова винагорода має назву заробітна плата. Розглядаючи суть наймання варто звернути увагу на таке. За капіталізму власник робочої сили є вільною особою і з точки зору буржуазного права може розпоряджатися своїми здібностями за власним вибором. Проте реалії життя такі, що робітник, будучи юридично вільним, позбавлений власності на засоби виробництва і засоби до життя. Заводи, фабрики, банки, торговельні центри належать капіталістам, які представляють меншість нації, але уособлюють у собі найбагатшу її верству. Як за цих умов люди праці можуть реалізувати свою здатність до життя? Вихід один: винести свою робочу силу на ринок праці і продати її наймачеві як товар. Отже, юридична свобода робітника за відсутності в нього джерел до життя є тим економічним чинником, який перетворює його здатність до праці у товар. З виникненням капіталізму створюється особливий ринок — ринок праці. Властивості товару робоча сила. У загальному вигляді властивості товару робоча сила ті самі, що й для інших товарів. Але є і відмінності, зумовлені специфічністю цього товару. По-перше, у даному разі товаром є не річ, а здатність людини до праці. По-друге, здатність до праці, на відміну від звичайних товарів, відчужується на строк через ринок праці у формі наймання. По-третє, реальне відчуження здатності здійснюється у процесі праці найманого виробника. По-четверте, корисність робочої сили проявляється в її продуктивній силі, якості, культурному розвитку, сумі інших здатностей. Особливим проявом корисності робочої сили є її вміння приводити в рух і «співпрацювати» з капіталом (засобами виробництва). По-п’яте, вартість товару робоча сила виступає як вартість життєвих засобів, необхідних для нормального відтворення робочої сили індивіда та членів його родини. (крім того, на вартість робочої сили впливають: гранична продуктивність праці, моральний фактор, звичаї і традиції, національні особливості, рівень культури та людяності в суспільстві.) Основні положення щодо вартості робочої сили і визначення її величини викладені К. Марксом у першому томі «Капіталу» (див.: Маркс К. Капітал: Т. 1 // Маркс К. і Енгельс Ф. Твори. — Т. 23. — С. 168—170). Є й інші точки зору щодо вартості робочої сили. Класики політичної економії під товаром розуміли не робочу силу, а саму працю. «Природною ціною праці, — писав Д. Рікардо, — є та, яка необхідна, щоб робітники мали можливість існувати і продовжувати свій рід без збільшення або зменшення їхньої кількості». (Рикардо Д. Начала политической экономии // Классика экономической мысли. — М.: ЭКСМО-ПРЕСС, 2000. — С. 454). Дослідження показують, що Рікардо був схильним зводити природну ціну праці (тобто вартість робочої сили) до вартості (ціни) мінімуму засобів існування. Література 1. Альтернатива: выбор пути (Перестройка управления и горизонты риска) / Рук. авт. колл. В. Н. Бойков, А. А. Сергеев. — М.: Мысль, 1990. 2. Бажал Ю. Еволюційна парадигма економіки перехідного пе- ріоду // Економіка України. — 1993. — № 8. 3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т. / Пер. с фр. — М.: Междунар. отношения, 1994. 4. Бастиа Ф. Экономические гармонии / Ж.-Б. Сэй, Ф. Бастиа. Трактат по политической экономии / Ж.-Б. Сэй. Экономические софизмы. Экономические гармонии (Ф. Бастиа). — М.: Дело, 2000. 5. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. — К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000. 6. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального прогнозирования / Пер. с англ. — М.: Academia, 1999. 7. Беляєв О. О., Бебело А. С. Перехідна економіка: основні концепції та характерні риси // Вчені записки: Наук. зб. — Вип. 3. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 23 — 29. 8. Бергер П. Л. Капіталістична революція: П’ятдесят пропозицій щодо процвітання, рівності і свободи / Пер. з англ. — К.: Вища шк., 1995. 9. Богиня Д. Актуальні проблеми регулювання доходів і організації заробітної плати на етапі трансформації економіки України // Україна: аспекти праці. — 2000. — № 6. 10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М., 1997. 11. Борщаговская Э., Воронина А. Регулирование трудовых отношений на основе трудовых соглашений // Экономика Украины. — 1994. — № 4. PAGE PAGE
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
